Розвиток книжкової справи в Україні в аспекті видавничої діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru

ПВНЗ «Київський університет культури

Розвиток книжкової справи в Україні в аспекті видавничої діяльності

Олійник В.А.

Вступ

Видавнича діяльність в Україні представлена цілою низкою відповідних підприємств, переважна більшість з яких функціювала у період від початку ХХ століття до сьогодення, організовуючи багатоетапний процес книжкової справи. Кожне з цих видавництв, маючи більш чи менш значущу історію у масштабах країни, долучилося до загального розвитку вітчизняного дизайну книги і лишило власний слід в означеній галузі. Популяризація книги як основного джерела знань, прикладу високого мистецтва і -- головне -- ефективного агітаційного засобу у радянській Україні стала плідним підґрунтям для формування видавничого сегменту на державному рівні, а згодом, з набуттям Україною статусу незалежності, трансформувалася в інший, комунікативно-комерційний, контекст для подальшого корегування напряму розвитку книжкового дизайну. При цьому індустрія українського книговидання різних років демонструвала відмінні підходи з точки зору професійності, загальної концепції, естетичних і комерційних пріоритетів тощо, котрі відповідним чином відбивалися на дизайні книжкової продукції, ставши своєрідним методом художньо- проєктної парадигми. Остання ж, як категорія комплексна і динамічна, потребує аналізу не лише з урахуванням традиційних образотворчих факторів, а й крізь призму актуальної проблематики книговидавничої галузі.

Виклад основного матеріалу

Еволюція поліграфічних видавництв на території сучасної Україні найчіткіше окреслилася на початку минулого століття на тлі попередньої діяльності львівського, острозького, чернігівського друкарських дворів і друкарні Києво-Печерської лаври, заснованих в епоху ренесансу й бароко, а також різноманітних друкарень і типолітографій на кшталт друкарні С. Кульженка (1864 р.) у Києві чи друкарні Ю. Фесенка (1883 р.) в Одесі. Хронологію розвитку друкарства в Україні дослідив відомий науковець Я. Ісаєвич, закцентувавши увагу на знакових подіях у цій галузі [1]. Варто зауважити, що після Валуєвського циркуляру 1863 р. та Емського указу 1876 р., котрі фактично втратили свою чинність внаслідок революції 1905 р., книговиробнича діяльність в Україні ознаменувалася новим етапом самоусвідомлення українців, їхнього права на власну мову, літературу, писемність та загалом національну ідентичність [2].

Вже від початку ХХ століття на теренах України діяли потужні видавництва «Сніп» (Одеса, 1905 р.), «Час» (Київ, 1908 р.), «Всеукрвидав» -- нині «Дніпро» (Київ, 1919 р.) та інші. Пізніше лави видавців поповнили поліграфічні підприємства «Наукова думка» (Київ, 1927 р.), «Мистецтво» (1932 р. Харків, з 1935 р. - Київ), «Радянська література» (Київ, 1933 р.) - нині «Український письменник», «Дитвидав УРСР» (Київ, 1934 р.) - нині «Веселка», «Українська радянська енциклопедія» («УРЕ», 1927-1934 рр., надалі поновлено від 1944 р.), «Видавництво Львівського університету» (1944, з 1973 р. - «Вища школа») тощо [3]. Вищезазначені установи були державними за підпорядкуванням і керувалися у власній діяльності відповідними вказівками влади. З 1991 року ситуація докорінно змінилася, оскільки видавничий сектор з отриманням приватного статусу розширив свої права і можливості, водночас здобувши фінансово-економічні проблеми. Так, видавництва «Фоліо» (1991 р.), «А-БА-БА-

ГА-ЛА-МА-ГА» (1992 р.), «Основи» (1992 р.), «Родовід (1992 р.), «Ліра» (1993 р., надалі ТОВ «Ліра-К»), ВД «АДЕФ- Україна» (1995 р.), «Балтія-Друк» (1997 р.), ПП «Видавництво "Махаон-Україна"» (1997 р.), «ТОВ "Три крапки"» (1998 р.), «Видавництво Старого Лева» (2001 р.), «Рідна мова» (2003 р.), «Грані-Т» (2006 рік), «ArtHUSS» (2017 р.) та інші у провадженні власної діяльності орієнтуються у рівній мірі як на професійний, так і на комерційний аспекти, оскільки саме останній забезпечує видавничий потенціал виробництва.

Як відомо, одним з показників рівня розвитку книговиробничої галузі у країні є масові культурні заходи, покликані презентувати здобутки цього сектора. У царині дизайну книги такими заходами є книжкові ярмарки та фестивалі ілюстрації, котрі за різними критеріями класифікації можна віднести до професійних, короткострокових (від кількох днів до двох тижнів), національних або міжнародних. На сьогодні в Україні є три найбільших подібних експо-події: «Книжковий Арсенал» у Києві, «Book Forum» у Львові та «Book Space» у Дніпрі.

Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» - щорічний проєкт Мистецького арсеналу - інтелектуальна подія України, де розвиваються і взаємодіють книжкова, літературна, мистецька сцени, втілюючи спільні якісні, актуальні й інноваційні проєкти. «Книжковий Арсенал» як міждисциплінарний проєкт Мистецького арсеналу щороку приділяє особливу увагу візуальному компоненту - від виставкових проєктів із мистецтва книговидання, ілюстрації, дизайну, арт-книг і арт-об'єктів, інсталяцій до найсвіжіших дизайнерських тенденцій у зінах і самвидаві. З 2016 року «Книжковий Арсенал» спільно з Goethe-Institut в Україні, за підтримки Франкфуртського книжкового ярмарку і фонду Buchkunst, проводить серед українських видавців та культурних інституцій конкурс на найкращий книжковий дизайн. Видання, що входять до шорт-аркушу конкурсу, щороку представлені у межах колекції «Найкрасивіші книги світу» на Франкфуртському та Ляйпцігському книжкових ярмарках [4].

«Book Forum Lviv», також відомий до 2018 року як «Форум видавців у Львові», - подія, що поєднує найбільший український книжковий ярмарок (один з найбільш масових заходів подібного типу у Східній Європі) і Львівський міжнародний літературний фестиваль. Засновниками й організаторами цієї культурної події країни є ГО «Форум видавців», що за більш ніж 20 років свого існування з приватної ініціативи організації перетворилася на потужну інституцію, яка займається промоцією читання і популяризує книговидання в Україні [4].

Натомість, «Book Space» - це міжнародний книжковий фестиваль, що проводиться у місті Дніпро з 2018 року в рамках програми «Культурна столиця». Це -- перша масштабна та регулярна книжкова подія на Сході Центральної України, метою якої є підтримка у професійній спільноті малих незалежних видавців, приватних книгарень, молодих авторів, художників, дизайнерів та інших фахівців книговидавничої сфери, а також відповідних проєктів.

Успішний результат багатоетапного процесу дизайн- проєктування книг залежить не лише від професійності володіння тією чи іншою проєктувальною технікою, а й від уміння сюжетно мислити, розуміння літературної авторської ідеї, художнього смаку та загальної ерудованості. Крім того, у книжковому дизайні важливо розуміти класифікаційно- прикладні особливості майбутнього видання, а також відчувати арт-запити потенційної аудиторії. При цьому логічним і закономірним є те, що багатство художнього світу книги відображається відразу в усіх її вимірах - конструктивному, макетному, естетичному, матеріальному -

і тільки за умови їхнього гармонійного взаємоузгодження. Тому з року в рік на вищезазначених показових заходах спостерігаємо досягнення переважно усталеного переліку видавництв України, з незначними варіаціями за рахунок презентації нових видавничих підприємств на кшталт арт- майстерні «Аграфка» чи видавництва мистецької літератури «ArtHUSS».

Провідна роль у розвитку високомистецької української книги від початку ХХ століття належала видавництву «Дніпро», що з часом почало спеціалізуватися на художній літературі. Це одне з найбільш давніх видавництв на теренах України, що функціює дотепер, було засноване 1919 року. На початку свого існування підприємство називалося «Всеукрвидав», а теперішньої назви набуло з 1964 р., після низки перейменувань [5].

На час появи видавництва «Дніпро» графічне мистецтво України (у тому числі -- книжкова графіка) відзначалося художньо-стилістичною неоднорідністю [6; 7; 8]. Рушійними важелями активної фази розвитку українського книговидавництва і формування певних стилів друку стала низка культурно-мистецьких явищ, що демонстрували пошук національної складової образу, взаємозбагачення різних мистецьких течій і напрямів (футуризм, експресіонізм, конструктивізм, неопримітивізм, кубізм), а також створення Українського науково-дослідного інституту книгознавства (1922) та популяризація книги у суспільстві в сенсі просвітництва [8]. Притаманними для даного періоду рисами художнього оформлення книги стали досить яскраві декоративні орнаментальні елементи (так звана «нарбутівська» течія), що використовувались для оздоблення видань -- переважно обкладинок і внутрішнього блоку книги, які дозволяли об'єднувати до цілісної композиції рослинні, геометричні мотиви та національну символіку.

Результатом стала поява нової української книги, яка демонструвала прагнення художників-дизайнерів до розвою національної художньої культури, ідентифікації себе як нації через неофольклорні візії та вияви стилістики народного мистецтва різних етнокультурних регіонів України [9; 10].

Від початку 1930-х рр., коли в УРСР (УСРР) посилилися важелі ідеологізації й політизації мистецтва, які оформились пізніше у цілком реальний та самодостатній творчий метод соцреалізму, книжкова графіка поступово набула пріоритету з-поміж інших видів образотворчого мистецтва через свої агітаційні можливості. Зокрема, активно розвивався жанр екслібриса, що тоді вже виокремився у самостійний та привертав увагу дослідників-мистецтвознавців. Таким зрушенням сприяла продуктивна участь у закордонних виставках вітчизняних художників (Берлін, Брюссель, Венеція, Варшава тощо) [7]. Окреслена тенденція, визначена певними популярними методами творчої діяльності у колі художників-дизайнерів, віддзеркалювалася й у продукції видавництв України -- зокрема, «Дніпра» у період 1920-1960-х рр., коли титульні групи книг досить часто оздоблювалися книжковими знаками. Так, привертають увагу видавничі знаки наведеного видавництва, розроблені відомими майстрами-графіками: насамперед, А. Страховим (для Держвидаву України 1920-х рр.) і М. Пікаловим (для видавництва вже під назвою «Дніпро» 1950-х рр.) [11].

Період 1940-1950-х років у діяльності українських видавничих підприємств і друкарень характеризується поступовим вдосконаленням книговидавничого процесу, що проявилося, перш за все, покращенням поліграфічної якості книжкової продукції. Наприклад, вже менше зустрічається зразків з великим переліком допущених друкарських помилок наприкінці книги, натомість частішає поява видань

з уніфікованими стандартами макету. Так, майже у всіх книгах з'являється технічна сторінка із зазначенням друкарських параметрів, наводиться інформація про розробників проєкту тощо. Що ж до художнього оформлення, то книги цього періоду презентують все більше декоративного оздоблення, зосередженого головним чином на титульній групі видання або на його навігаційних елементах. А згодом, 1989 року, у видавництві «Дніпро» з'являється автоматизований підрозділ з підготовки книг, що вперше в Україні дозволило запускати до друку книжкові оригінал-макети, виготовлені на плівці, а пізніше, з поширенням у країні інтернет-мережі, - і в електронному вигляді. У цей же час вказане видавництво увійшло до п'яти найбільш потужних підприємств видавничої галузі світу [5].

До кінця вісімдесятих років ХХ століття книжкова справа в Україні досягла такого рівня розвитку, коли видатні майстри книги на власному досвіді зуміли осягнути й опанувати майже весь процес книготворення: на той час художники, окрім створення ілюстрацій, вручну виконували повноцінні макети книг з усіма елементами дизайн- оформлення [9]. Відтак, відомі вітчизняні макетники минулого століття (В. Юрчишин, В. Мітченко та інші) відзначалися не лише якісною художньою підготовкою, а й практичними навичками і фаховими знаннями з видавничої справи, володіли мистецтвом шрифту і прийомами верстки. Крім того, характеризуючи архітектонічні особливості книжкової продукції зазначеного періоду, варто надати високу оцінку внутрішній структурній організації книг, спрямованій, перш за все, на досягнення комфортності для читача в отриманні інформації і, безумовно, цілісної гармонії видання.

Перші двадцять років незалежності України стали для видавничої галузі важкими і нестабільними. Так, на фоні економічного занепаду держави у складних політичних умовах перебудови фіксуємо повсюдне гальмування випуску літератури різних жанрів (у тому числі, дитячої і навчальної). Але, на відміну від інших видавничих підприємств, які припинили власну діяльність через кризові умови або знизили власний фаховий рівень до видання книжкової продукції низького ґатунку, видавництво «Дніпро» залишилося вірним принципам своєї відомої марки, що вигідно вирізнило його книги на тлі регресивних тенденцій тогочасного українського книговидавничого процесу [5].

Проте, вже наприкінці 1990-х рр. відзначалося поступове відродження книгодрукарства в Україні, з відповідним урізноманітненням архітектури видань та покращенням їхнього графічного оздоблення. Від означеного часу й донині культура книги у вузькому розумінні діяльності видавця поступово почала набувати домінуючих позицій. Це передбачало, крім естетичних принципів виконання роботи, дотримання певних ергономічних аспектів і високих вимог до споживчих якостей продукту. Першими окреслені позитивні зміни презентували коштовні ексклюзивні унікальні видання, проєкти котрих були виконані авторами-дизайнерами нової генерації зі застосуванням новітніх інноваційних дизайнерських комп'ютерних програм і технологій.

Кінець ХХ століття доцільно виділити окремо у контексті вивчення книжкового дизайну, оскільки цей період, як уже зазначалося вище, поставив перед видавцями складні завдання збереження високих професійних стандартів (у тому числі - художніх) на тлі загальної державної кризи. Відтак, книги 1990-х років відрізнялися помітним скороченням ілюстративного матеріалу та декору, класичним дизайном, відсутністю у більшості зразків

розширеної структури - вимушені заходи, продиктовані часовими обставинами.

Також варто зауважити, що у цей період серед провідних українських видавництв активується цікава і показова традиція перевидання цінних зразків книжкового мистецтва з метою збереження їхньої художньої унікальності, започаткована ще у 1980-х роках (наприклад, «Гайдамаки» Т. Шевченка (1984), відтворені з репродукцій видання 1886 року з ілюстраціями О. Сластіона, або «Про українських козаків, татар і турків» М. Драгоманова - книга 1917 року, перевидана 1991 року).

Ще одним з давніх українських видавництв є «Наукова думка», заснована 1922 р. у Києві під керівництвом відомого вченого-філолога і сходознавця, академіка Агатангела Кримського. Сучасну назву видавництво отримало у 1964 р., а з 2007 р. вона трансформувалася в офіційну - «Державне підприємство "Науково-виробниче підприємство «Видавництво "Наукова думка" НАН України». Наразі це єдине українське підприємство, що спеціалізується на випуску фундаментальних та наукових видань, котрі виконують важливе завдання узагальнення й оприлюднення праць провідних науковців у певній царині [12].

Найбільших потужностей виробничі процеси цього підприємства набули від середини 1980-х рр., коли українська наука почала відокремлюватися від загальносоюзних установ і держзамовлень. Тут готувалися різноманітні словникові та довідково-енциклопедичні фундаментальні академічні видання, штибу п'ятитомника з «Історії української культури» початку 2000-х років (у співавторстві з Інститутом історії України НАН України та Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України).

Окремим сегментом продукції видавництва «Наукова думка» є праці з мистецтвознавства та етнології: «Українське мистецтвознавство» 1968 р., «Сучасні українські художники» 1985 р., монографії Н. Асєєвої «Українсько-французькі художні зв'язки 20-30-х років ХХ століття» 1984 р., «Українське мистецтво та європейські художні центри: кінець ХІХ - поч. ХХ ст. 1988 р., К. Матейко «Український народний одяг: етнографічний довідник» 1992 рік.

Після серії «Фауна України» 1956-2016 рр., значущими напрацюваннями цього видавництва стали «Археологія Української РСР» кінця радянської доби, «Словник античної міфології» 1985 р., книжкові видання з серії «Бібліотеки школяра» (твори Уласа Самчука, Тодося Осьмачки, Івана Багряного, Володимира Винниченка та інших авторів з навчальної програми української літератури) кінця 1990-х - 2000-х рр., низка видань про державу і владу Київської Русі та Давньої України, здебільшого підготованих представниками Інституту історії України НАН України, тощо.

Зважаючи на монументальність книжкових видань та серій серед продукції видавництва «Наукова думка», варто акцентувати таку ж масштабність і в художньому оформленні цих книг. Зокрема, прикладом високопрофесійного підходу до ансамблевого книжкового дизайну у даному виробництві є авторський стиль визначного художника і дизайнера Володимира Юрчишина, котрий від другої половини ХХ століття проєктував розкішні книги у наведеному видавництві, а також співпрацював з іншими провідними видавничими підприємствами: «Мистецтвом», вищезгаданим «Дніпром», «Вищою школою», «Веселкою», оздоблював журнали «Народна творчість та етнографія» (видавався в академічному «Інституті мистецтва, фольклору та етнографії тім. М. Рильського» системи Академії наук України) та «Образотворче мистецтво» Спілки художників України (нині Національної).

Почерку В. Юрчишина, що пройшов вишкіл в Українському поліграфічному інституті ім. І. Федорова у Львові та надихався творчістю О. Кульчицької, було притаманне власне авторське бачення синтетичного організму книги. До своїх графічних дизайнерських розробок художник адаптував поєднання надбань стародавньої української гравюри та народного малярства, а також розуміння гармонії рукописного шрифту з набірним текстом, де рослинні та геометричні мотиви орнаменту підпорядковуються єдиному образно-стилістичному і конструктивному задуму [13]. По суті, означений художник- дизайнер підготував ґрунт для розуміння культури художнього організму сучасної української книги.

Окрім розглянутих видавництв, що на сьогодні мають високі досягнення власної діяльності та дотичні до формування художнього іміджу української книги, можна також назвати видавництво «Мистецтво», створене 1932 р. у Харкові, який на той час був столицею України, а потім у 1935 р. переведене до Києва. На початку 1960-х рр. підприємство отримало назву «Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР», що згодом дало початок відразу двом видавництвам (1967 р. від нього «відбрунькувалася» «Музична Україна») [3].

Сама назва видавництва «Мистецтво» окреслила його специфіку - продукування виключно мистецької літератури - і вимагала відповідного візуального представлення книжкових видань. Оформлення значної частини робіт належить раніше згаданому художнику книги В. Юрчишину: «Українське народне мистецтво. Вбрання» (1961 р.), «Українське народне мистецтво. Різьблення та художній метал» (1962 р.), «Осип Петрович Курилас» А. В'юника (1963 р.), «Український радянський книжковий знак. EX LIBRIS (1917-1964): каталог виставки (упорядник А. В'юник) (1965 р.), «Гравюри Володимира Куткіна»

І. Бугаєнко (1968 р.), «Стефанія Гебус-Баранецька» А. В'юника (1968 р.), «Український портретний живопис ХУІІ-ХУІІІ ст» П. Білецького (1969 р.), «Олена Кульчицька» автора-упорядника А. В'юника (1969 р.), «Українське народне весілля в творах українського, російського та польського мистецтва ХУІІІ-ХХ століть» упорядників Ю. Белічка, А. В'юника (1970 р.) тощо.

З 2018 р. «художній курс» видавництва тісно пов'язаний з особистістю керманича установи - Сергія Поночовного, колишнього чільника видавництва «АртЕк», голови київського книжкового арт-фестивалю «Букартфест» межі 2010-х - початку 2020 рр., що доповнив загальнонаціональні події штибу київського «Арсеналу» та львівського «Форуму». За дієвої участі цього директора наразі у «Мистецтві» видаються сучасні великоформатні подарункові видання на кшталт «Диво над Дніпром. Історія Андріївської церкви крізь призму реставрації 2009-2020 рр.» авторства Н. Куковальської, В. Кириленка, В. Корнієнка, І. Нетудихаткіна, Л. Янченко.

Ще у 1980-х роках для виконання популярних видів поліграфічної продукції (художні листівки, альбоми з народного та авангардного мистецтва та видання, присвячені українській старовині, науково-популярні видання тощо) зазначеним видавництвом застосовувалися прогресивні дизайнерські прийоми із використанням фототехніки, а згодом - комп'ютерних програм. Тому ця продукція у всіх аспектах свого вираження завжди відрізнялася якістю й оригінальністю, чого вимагав високий мистецький рівень вміщеного у книгах матеріалу. У 1990-х роках у видавництві ще функціював художній відділ у складі головного редактора і трьох художніх редакторів, які й приймали рішення щодо художнього оформлення майбутніх книжкових видань.

На початку ХХ століття у контексті загальної комп'ютеризації всіх дизайн-процесів у видавництві «Мистецтво» також відбулися відповідні прогресивні трансформації. Відтак, додрукарська підготовка видань спростилася і пришвидшилася, робота з авторами та редакторами стала набагато комфортнішою, завдяки можливості проглянути, відредагувати й узгодити відразу цілий макет майбутньої книги та переслати його в електронному варіанті на будь-яку адресу. Тиражність продукції при цьому продемонструвала певний спад, порівняно з попередніми роками, але саме це на тлі всіх соціокультурних та економічних проблем дозволило не втратити художньо-поліграфічної якості книги, що стало візитівкою видавництва «Мистецтво».

Висновки

Як видно з вищезазначеного, розгляд видавничої діяльності в Україні через досвід конкретних провідних видавництв дає можливість вивчати творчо- прикладні підходи розробки відповідної книжкової продукції з різних точок зору, у т.ч. - у контексті художньо-проєктної парадигми. Зокрема, у процесі дослідження були виявлені особливості розвитку книжкової справи в Україні, що демонструються певною неоднорідністю, динамічністю, залежністю від зовнішніх соціокультурних та економічних обставин і, як результат, - тяжінням до комерціалізації. Однак, як переконує аналіз сучасного українського книжкового ринку, сьогодні маємо привід констатувати, що книга в Україні перебуває на стадії духовного відродження.

Сфокусувати подальше дослідження діяльності книговидавничої галузі України на предмет дизайн- реформацій в оформленні книги доцільно на основі інших джерел: видавництв «Веселка», «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Основи», «АДЕФ-Україна», «Видавництво Старого Лева» та інших. Адже у цих осередках сьогодні також формуються перспективи сучасної традиційної (паперової) книги і є достатньо зразків для вивчення цієї еволюції, що генерує значну культурно-мистецьку цінність на рівні держави.

книжкова справа дизайн

Список використаних джерел

Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. Львів, 2002. С. 395-419.

Каракоз О. Історія книги. Київ: Ліра-К, 2018, 360 с.

Історія видавництв України. Державні видавництва України. 1917-2007 рр. URL: http://www.ukrbook.net> elektr_publ > istor_vydav (дата звернення 12.02.2021).

Удріс-Бородавко Н., Павлюк А. Фестивалі ілюстрацій та книжкові ярмарки у розвитку української ілюстрації як сектору креативних індустрій. Деміург: ідеї, технології, перспективи дизайну. Київ: КНУКіМ. 2021. Том 4, №2. С. 143-157.

Олійник В. Книги видавництва «Дніпро» у контексті українських графічних тенденцій. Актуальні питання гуманітарних наук: міжвузівський збірник наукових праць молодих вчених ДДПУ ім. І. Франка. 2021. №37. С. 56-62.

Авраменко О. Зміни парадигми функціонування образотворчого мистецтва в Україні 1950-х - початку 1990-х років. Нариси з історії образотворчого мистецтва України ХХст.: у 2 кн. Київ, 2006. Кн. 2. С. 193-239.

Лагутенко О.А. Graphein графіки: нариси з історії української графіки ХХ ст. Київ : Грані-Т, 2007. 167 с.

Роготченко О. Мистецтво радянської України 1930-х років. Нариси з історії образотворчого мистецтва України ХХ ст.: у 2 кн. Київ : Інтертехнологія, 2006. Кн. 1. С. 401-461.

Олійник В. Трансформації образної системи в дизайні української книги 1980-1990-х років: дис. ... канд. мистецтвозн-ва: 17.00.07. Київський національний університет культури і мистецтв, Київ, 2018. 334 с.

Нестеренко П. Художній образ української книги ХХ-ХХІ століть. Київ : “Саміт-книга”, 2021. 270 с.

Нестеренко П. Видавничий і друкарський знак. Наукові записки : Гуманітарні науки. Київ, 2003. Т. 22, ч. 1. С. 133-138.

Українські видавництва - одні з найкращих в СНД. 05.08.2012. URL: texty.org.ua/fragmets (дата звернення: 21.08.2022 р.)

Пам'яті Володимира Юрчишина: статті, спогади, листи / Музей книги і друкарства України; упор.: І. Дудник, О. Здор, Д. Палій, О. Юрчишин-Сміт. Київ: Музей книги і друкарства України, 2018. С. 6-10.

Размещено на Allbest.ru