Радянсько-російська пропаганда як засіб просування наративів та спосіб втручання в інформаційний простір: регіональний аспект

Теоретичне підґрунтя. Теоретичною основою осмислення проблематики стали дослідження Ю. Бідзілі¹ з аналізом ключових факторів стійкості інформаційного поля та засобів протидії держави кібертероризму, зростанні впливу інформаційно-комунікаційних технологій; В. Лизанчука Bidzilya , Y. M., Solomin, Y. O., Shapovalova, H. V., Georgiievska, V. V., & Poplavska, N. M. (2021). The stability of State information in the face of terrorist threats. Cuestiones Politicas, 39(70), рр. 250-269. Лизанчук, В. В. (Ред.) (2021). Телевізійна та радіокомунікація: історія, теорія, новітні практи-ки: Підручник. ЛНУ імені Івана Франка, Львів, 420 с., присвячених вивченню функціональних рис засобів масової комунікації в кризових умовах, які осмислюються крізь призму політико-ідеологічних, соціально-економічних, морально-духовних процесів журналістської творчості; М. Бутиріної Бутиріна, М., Бахметьєва, А., Гудошник, О., Кирилова, О. та Хотюн, Л. (2022). Медіанаративи (колективна монографія), Ліра, Дніпро, 116 с. з аналізом різноаспектних виявів медіанаративів у практичній діяльності ЗМК. Важливими є дослідження Є. Соломіна Соломін, Є. О. (2016). Інформаційна безпека України: від анексії до концепції через війну на сході. Теле- тарадіожурналістика. 2016. Вип. 15. С. 68-72., пов'язані з аналізом контенту, каналів поширення та механізмів протидії інформаційним атакам Соломін, Є. О. (2016). Луганське телебачення: медійне підґрунтя російського військового вторгнення в Україну. Наукові записки Інституту журналістики. Липень-вересень. Том 3 (64). С. 44-48. та особливостям функціонування національного телепростору в прикордонних регіонах Сходу, етапам анексії частини національного інформаційного простору Соломін, Є. О. (2021). Україноцентризм і пропаганда: реалії регіонального телемовлення Луган-щини. Вісник Національного університету «Львівська політехніка»: журналістика. Львів. Вип. 1. № 2. С. 33-39.. Цікавими є дослідження масовокомунікаційної діяльності у різних регіонах України Луганщині Соломін, Є. О. (2015). Телевізійні новини. Луганський досвід: Монографія. ФОП Береза А. Е., Ужгород, 209 с., Львівщині, Сумах, АР Крим, Харківщині Дворянин, П. Я. (2016). Новини на регіональному телебаченні: українськоцентрична парадигма : Автореферат дисертації (соц. комун.), Львівський національний університет ім. І. Франка, Львів, 20 с..

Методологічна основа дослідження. У процесі роботи над проблематикою статті використовувався описовий, класифікації, порівняльно-історичний методи, що дозволило регіональний телепростір розглянути у контексті історичних трансформацій та виділити етапність у розвитку, виявити системоутворюючі фактори, що дало можливість перейти від розгляду певних елементів до аналізу системи. Системний підхід виявив тенденції щодо масово-комунікаційної діяльності в умовах транскордонних впливів. Метод узагальнення дозволив сформулювати відповідні висновки й пропозиції для подальшого дослідження телевізійного простору після деокупації та варіантів його захисту в подальшій перспективі.

Виклад основного матеріалу дослідження

Історія становлення та розвитку національного та регіонального телебачення Соломін, Є. О. (2015). Телевізійні новини. Луганський досвід: Монографія. ФОП Береза А.Е., Ужгород, с. 32. періодизована різними науковцями Там само, с. 22. Там само, с. 204., засвідчила етапність розвитку цієї індустрії. Зокрема, луганське регіональне телемовлення від моменту перших етерів (1958 р.) до часу відновлення державної незалежності (24 серпня 1991 р.), т. б. у період радянської окупації України, як власне і період до початку першої стадії війни з Росією у 2014 р., засвідчив взаємозв'язок соціально-політичних змін у країні з контентом. Періоду хрущовської «відлиги» характерний бурхливий розвиток регіональної медіаіндустрії з контентом, в основі якого копійовані жанри тогочасної періодики тележурнали та циклові передачі.

Період брежнєвського застою відзначився гальмуванням свобод та поступу до регіоналізації, скороченням мовлення телестудій та повній стагнації системи обласного телемовлення в кінці 80-х поч. 90-х рр., однак відбулось підвищення якості студійних передач, розвинувся творчо-технічний потенціал, що сприяло жанровому різноманіттю створюваних програм. Ранньому періоду відновленої Української Незалежності характерний подальший поступ до регіоналізації телемовлення, його демонополізація, збереження державного та утворення регіонального й місцевого недержавного мовлення. Контенту цього періоду характерний поступ до журналістських свобод, відкритості, інтерактивності, який час від часу змінювався прихованою цензурою, темниками та цілковитою залежністю від засновників (спонсорів, власників). Пізніше телемовники запровадили цифрові технології, які змінили контент із масового на індивідуальний.

Варто відзначити, що всі ці зміни вирішували кількісні показники в опануванні регіонального медіаполя, «хронотопічно окреслювали конвергентні й дивергентні властивості інформаційно-комунікативних процесів, що сприяло специфікації регіональної парадигми, яка протягом свого існування стверджувалася в стандартних зразках, набувала ознак історико-культурних традицій»¹¹. Сформована до 2014 р. система луганського регіонального, як складова національного медіаполя, продовжувала «традиції глибокої інтеграції медіа в політичний капітал, з легітимізацією таємних політичних рішень еліт, сприяла змиканню інтересів медіа, фінансово-економічних та політичних еліт і (проросійської ЄС) регіональної влади» Там само, с. 202., яка фактично стала п'ятою колоною, та не позбулась найголовнішої радянської спадщини контролю над ЗМК, але тепер вже не союзного, а російського.

Межі своєї присутності в інформаційному полі транскордонного регіону російська федерація не обмежувала існуючим державним кордоном, а навпаки інтегровувала свої комунікаційні ресурси в регіон. Повзучій анексії сприяла й роками не вирішувана проблема: технічна неспроможність регіональних та національних мовників покрити сигналом прикордонні українські райони, в які безпроблемно заходив російський контент. Сюди варто додати ще й пряму ретрансляцію на власних (українських) частотних ресурсах цілих блоків (у першу чергу інформаційних) російського пропагандистського «Першого каналу» одним з найбільших луганських регіональних мовників Соломін, Є.О. (2015). Телевізійні новини. Луганський досвід: Монографія. ФОП Береза А.Е., Ужгород, с. 47., присутність російських каналів у мережах провайдерів кабельного телебачення Там само, с. 69., аналоговому, а згодом і цифровому форматах мовлення. При цьому радіочастотний ресурс України дивним чином не конфліктував із сигналом з Росії. Соціологічні дослідження Там само, с. 66., проведені у 2013 р. у Луганській області, засвідчили доволі високий рейтинг російських каналів (ОРТ, НТВ, РТР сукупно 20,1%), а «проімперська риторика та пропаганда росіян в українському медіаполі сприяли формуванню схвального ставлення до путінсько-російської політики» Там само, с. 47..

У період контроверсійних подій така глибока інтеграція медіа в регіональну політичну вертикаль (яка була сформована комсомолом, вихована радянською системою, загартована в період незалежності на антиукраїнських позиціях та зцементована владними повноваженнями й сприймала ЗМК як один з елементів самозбереження та панування) сприяла посиленню політичного маніпулювання, здійснення інформаційних атак. Це було характерно в період висвітленні президентських перегонів (2004 та 2010 рр.), українсько-російської газової кризи та інформаційних випадах у бік України після озвучення тез про якнайшвидший вступ держави до зони вільної торгівлі з ЄС, євроінтеграції та ін. Прагматичність інформаційних атак у бік України у 2000-2004 рр. мала й цілком конкретні наслідки. Широкого інформаційного розголосу набула приватизація Лисичанського нафтопереробного заводу («Линос»), холдингової компанії «Луганськтепловоз» чи передача в концесію обласного комунального підприємства «Луганськвода». «Російські ЗМК постійно наголошували на тому, що лише російський інвестор здатен вивести ці підприємства до лідерів галузі. Пропагандистська кампанія в ЗМК досягла поставленої мети названі підприємства Луганщини отримали російського власника, проте про “лідерів галузі” ніхто вже не згадував» Там само, с. 92..

Існуючі медіаресурси доповнювалися й новими регіональними активами. До таких в Луганській області варто віднести, створене у 2004 р., закрите акціонерне товариство «Луганське обласне телебачення» (ЗАТ «ЛОТ»). У регіоні стало два господарюючих суб'єкти Луганська ОДТРК, яка мала свій канал «ЛОТ» і ліцензію на мовлення, і ЗАТ «ЛОТ», засновниками якого виступили Луганська обласна рада (49% акцій) і приватна корпорація «Новий Донбас» (51% акцій), яку пов'язували з тодішнім міністром ПЕК України Ю. Бойко (співголова забороненої в Україні партії «ОПЗЖ»), яке використало логотип «ЛОТ» і, по-суті, мало виробляти телевізійний продукт і передавати його ОДТРК для трансляції, однак без ліцензії розпочало мовлення. Слід зазначити, що подібного прецеденту в Україні на той момент не було. Фінансова схема роботи компаній виглядала так: ЗАТ «ЛОТ» платило ЛОДТРК за виходи на його каналі; ЛОДТРК, у свою чергу, платила за трансляцію сигналу радіотелевізійному передавальному центру (РТПЦ); РТПЦ розраховувався за оренду передавачів з їх власником ЗАТ «ЛОТ».

Зліт продакшн-студії припав якраз на початок президентської виборчої кампанії 2004 р., у ході якої ЗАТ «ЛОТ» перетворився на політичний проект кандидата в президенти В. Януковича, і зник після програшу останнім виборів. Нове керівництво ЛОДТРК розірвало угоду із ЗАТ «ЛОТ» й ефірний час повернувся до державного телебачення.

Наразі діяльність ЗАТ «ЛОТ» засвідчила ряд важливих тенденцій у розвитку тогочасного мовлення.

По-перше, вчергове підтверджено повну фінансово-політичну залежність медіа від засновників та ігнорування журналістських стандартів при повному пануванні цензури та темників, що характерно для українських медіа періоду до Помаранчевої Революції.

По-друге, в Україні була здійснена перша спроба фактичної приватизації ефірного часу регіонального державного каналу приватною компаніею. Коштом обласного бюджету закупалися передавачі для потреб державного регіонального каналу, а згодом їх у своє розпорядження отримав приватний мовник. При цьому саме він (приватний мовник) диктував умови державному каналу, визначав стратегію та тактику не лише свого розвитку, але й кроки державного регіонального телемовника.

Подібні схеми відчуження державного майна за аналогічним сценаріем існували в економіці, і вони вперше були перенесені в сферу масмедіа. Усе це результат бездіяльності чи протекціонізму державних органів, які регламентують роботу телекомунікаційної системи (на той момент Держтелерадіо) з одного боку, та чіткої інформаційної політики у сфері масмедіа проросійського керівництва Луганської області зразка 2002-2004 рр., з іншого.

По-трете, створений телевізійний проект як додаток до політичної системи засвідчив подальшу політизацію медіасфери та її повноцінне використання як засобу проведення зомбування (у передвиборчій продукції, яка транслювалась на луганських каналах, експерти Цензор.№1. (2004). «Как зомбировали Восток. Мнения учёных», URL: https://censor.net/ru/ f2296071 (дата перегляду 17.02.2023). зафіксували «ефект 25-го кадру», технічні прийоми, спрямовані на вторгнення в психіку глядача, побудова відеоряду на основі ворожості до всього українського; розпалюванні міжнаціональної ворожнечі тощо).

По-четверте, набутий досвід функціонування «ПіСУАР-ТВ» (від «Південно-східна українська автономна республіка», створення якої обговорювалось у ході відомого з'їзду сепаратистів у 2014 р. у м. Северодонецьк прообраз «ЛНР» та «ДНР» та відповідного телебачення Є. С.) та проведення ІПСО в подальшому (2010-2022 рр.) був використаний для просування російських наративів в українському інформаційному просторі, у т. ч. телеефірах каналів «112-Україна», «NewsOne», «ZIK» та ін.

Постпомаранчевий період (2005-2006 рр.) став для регіонального медіаполя поступом до розвитку демократичних свобод, у першу чергу свободи слова, що пов'язано з кадровими змінами в керівництві області (вперше її очолили не представники правлячої Партії Регіонів, а демократичних сил О. Данілов (2005) та Г. Москаль (2005-2006 рр.) й ЛОДТРК (О. Небольсін).

Проте уже наприкінці 2006 р. до влади на Луганщині повертаються представники Партії Регіонів О. Антіпов (голова Луганської ОДА у 2006-2010 рр.) та В. Пристюк (голова Луганської ОДА у 2010-2014 рр.). Політична сила відновлює контроль і над одним з найбільших медіаактивів ЛОДТРК, директором якого стае Р. Мірошник, один з ідеологів «ПіСУАР-ТВ», екс-керівник ЗАТ «ЛОТ» (пізніше представник бойовиків на Мінських переговорах трьохсторонньої контактної групи (з 2015 р.), «надзвичайний і повноважний посол ЛНР в РФ» (2022 р.), людина, яка на блок-пости терористів надала списки всіх проукраїнських журналістів Луганщини (2014 р.). пропагандистський масмедійний телекомпанія інформаційний україна

Регіональний медіаресурс, який попри спроби модифікувати його від ідеологічної пострадянської моделі до бізнес-проєктів, так і не зміг позбавитися радянської спадщини політичної залежності, але став більш відкритим та часом плюралістичним. Проте маневрування між медіа як бізнесом та медіа як політичним інструментом завершувалось рівно тоді, коли виникала політична доцільність. І з 2006 р. регіональний мовник продовжив свій поступ в означеній парадигмі та знову доказав свою ідеологічну значимість під час президентських виборів 2010 р. (переміг В. Янукович) та особливо Революції Гідності (2013-2014 рр.).

Висвітлення подій революції в російських («беспорядки на Украине», «хаос», «смута», «волнения», «европогром», а учасники та активісти Євромайдану це «толпа оппозиционеров», «желающие срочно стать европейцами», «разбежавшиеся евромайданщики», «разъяренные толпы», «штурмовики-знаменосцы», «поднимающий голову зверь нацизм.

Нацизм это желание уничтожить инакомыслящих, инакодействующих... Нацизм это когда страшно говорить, страшно выходить на улицу. На улицах полно провокаторов, бандитов и националистов, в любой момент готовых штурмовать правительственные здания и даже убивать», «Майдан постановка», «смрадный табор», «Евромайдан разруха в головах», «оппозиционеры-дикари») Solomin, Yevhen, (2015). Luhansk regional television: from aggression on television screen to the war in the east. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 02 (06), p. 128. та луганських регіональних («массовые беспорядки в столице», «ескалація насилля», «спроби повалення конституційного ладу», «так называемая оппозиция», «радикальні, агресивні дії учасників акцій протесту», «Євромайдан джерело громадянської війни, засіб силового захоплення державної влади», «эскалация насилия», «участники беспорядков в центре Киева», «беззаконня на вулицях столиці», «київське пекло») Ibid., р. 129. медіа характерне порушення журналістських стандартів, негативний дискурс, просуванням проросійських наративів та підбурюванні до протестних дій («почути голос Сходу», «Донбас кормит Украину», «народ Донбасса», «братские народы», «православные традиции в противовес европейским ценностям», «гейропа», «восстановим нормальные кооперационные связи с Россиией», «вступление в ЕС приведет к непредсказуемым последствиям», «ассоциация с ЕС на предложенных рабских условиях», «нужно осваивать российский рынок», «фактором фінансової стабільності України <...> Росія» та ін.) Ibid., р. 130.. Така синхронізація у подачі інформації та подібність її інтерпретації є свідченням спланованої операції та її різнорівневу реалізацію (у даному разі мова йде про регіональне телемедіаполе, але варто враховувати й інші задіювані ресурси, у т. ч. на загальнонаціональному рівні).

Масовокомунікаційна діяльність регіональних медіа у період між 2011-2014 рр. засвідчувала його зростаюче розшарування на проросійський («ЛОТ» та «ЛКТ») та проукраїнський («ІРТА») сегменти.

Причинно-наслідкові фактори цього явища лежать не в парадигмі розвитку медіа за демократичними стандартами, а в наближеності (віддаленості) власників каналів до панівної в країні партії (влади). Політичне дрейфування власника «ІРТИ» від регіонального лідера Партії Регіонів та народного депутата з подальшими утисками його бізнесу однопартійцями і до прибічника Євромайдану це й шлях телеканалу з відповідним переорієнтуванням контенту з наближенням до журналістських стандартів.

Натомість сформований в регіоні російськоорієнтований інформаційний каркас став одним із дієвих засобів спочатку інформаційної, а згодом і військової агресії Російської Федерації проти України у 2014 р. Війна нового покоління, або гібридна війна, як «комбінація конвенційних, іррегулярних та асиметричних засобів, що включають постійну маніпуляцію політичним та ідеологічним конфліктом, а також залучення сил спеціальних операцій та конвенційних збройних сил, агентів розвідки, політичних провокаторів, представників медіа, економічний шантаж; кібератаки; проксі-сервери та сурогати, пара-військові, терористичні й кримінальні елементи» Newson, Robert A. (2014), «Counter-Unconventional Warfare Is the Way of the Future. How Can We Get There?» In Janine Davidson Blogspot: Defense in Depth. October 23., призвела до окупації окремих територій Донеччини та Луганщини й знищення телекомпаній. У березні 2014 р. бойовики захопили «ІРТУ» та згодом припинили діяльність каналу; «ЛОТ» продовжував запрошувати представників терористичної організації «ЛНР» в ефір до червня 2014 р., а потім бойовики припинили мовлення; канал «ЛКТ» продовжував діяльність до початку липня 2014 р. з контентом, у якому «зневага до всього українського, чинної влади та осанна терористичній «ЛНР» та її керівникам, піднесеним тамтешніми телевізійниками до рангу офіційних осіб. А ще транслювання антиукраїнських меседжів та офіційних повідомлень російської влади» Детектор медіа (2014). «Гра в одні ворота й «окупаційне» телебачення», URL: https:// detector.media/regionalni-telenovini/article/164880/2014-08-14-gra-v-odni-vorota-y-okupatsiyne- telebachennya/ (дата перегляду 19.02.2023)..

Технічну базу, апаратно-студійні комплекси регіональних телеканалів терористи «націоналізували» та запровадили власне мовлення й почали ретрансляцію усіх загальноросійських та федеральних телеканалів. Інформаційне поле у період 20142022 рр. характеризувалось незворотною анексією частини суверенного інформаційного поля України. Тимчасово окуповані території потрапили під прямий вплив російського пропагандистського мовлення, а сигнал з підконтрольної України території росіяни заблокували і він фактично став недоступним в аналоговому та цифровому форматах. Інформаційний простір окупованих територій характеризується віртуальністю, наповнений фейками, дезінформацією. Пропагандисти з Росії «засобами впливу для смислової легалізації створюються уявні об'єкти, яких ані фактично, ані юридично не існує, як от «Новоросія», «ввічливі люди» (бойовики з автоматами), «народний губернатор» (нелегітимний самозванець); для дезінформації за допомогою старих символів утворювалися образи з новим значенням «фашисти», «хунта», «карателі» тощо. Натомість на висвітлення внутрішніх проблем РФ та її сателітів з так званих «луганської народної республіки» і «донецької народної республіки» накладено інформаційне ембарго, використовується технологія вилучення з обігу негативних інформаційних символів» Баровська, А. (Ред.) (2016). Інформаційні виклики гібридної війни : контент, канали, механізми протидії, НісД, Київ, с. 47.

У 2014-2015 рр. у Сєвєродонецьку, який став новим (тимчасовим) обласним центром Луганщини, вдалося релакувати телеканали «ІРТА» та «ЛОТ», які стали медіапереселенцями. «ЛОТ» об'єднався з телеканалом «До ТеБе» (Донецька ОДТРК) і це дало змогу відновити мовлення й на Донеччину. У процесі реорганізації з державного на суспільне змінилась назва на «UA: Донбас», а згодом на «Суспільне Донбас». У 2020 р. у регіоні почав мовлення телеканал «Донбас-онлайн» (ТОВ «ТРК “Донбас онлайн”») та з березня міжрегіональний телеканал «Дом» (Державне підприємство «Мультимедійна платформа іномовлення України») (орієнтований на мовлення в ОРДЛО). Контенту цього періоду характерна орієнтація та журналістські стандарти, тяжіння до україноцентричності, різножанровості, орієнтація на регіональну аудиторію, у т. ч. і ту, яка проживала на тимчасово окупованих територіях. Проте телеорганізації не були позбавлені давньої проблеми регіонального мовлення політичної заангажованості. Постійними ньюзмейкерами телеканалу «Донбас-онлайн» були представники партії «ОПЗЖ» (Ю. Бойко та ін.), «Нашого краю» (С. Шахов та ін.) та ін. політичних сил п'ятої колони. «ІРТА» зберегла вплив свого незмінного власника В. Ландіка.

Усі регіональні медіаорганізації Луганщини працювали в умовах реальних бойових дій на прилеглій території, небезпеки журналістської діяльності, триваючої інформаційної агресії, дезінформації, кібератак. Сформований досвід гібридної війни дозволив частково ідентифіковувати задіювані країною-агресором механізми дестабілізації та маніпуляції, втручань в інформаційне поле та задіювати превентивні механізми захисту. Відключення російського телебачення, яке відбулося в Україні у 2014 р., на Луганщині не мало ефекту нівелювання інформаційного впливу, адже з одного боку через українські ресурси заходив необмежений віртуальний, серіально-музично-культурницький продукт, через вітчизняні проросійські медіа наративи країни-агресора, а з іншого неподоланим викликом для системи національної безпеки залишалось безперешкодне входження в медіаполе та віртуальний простір пропагандистського продукту з ОРДЛО та Росії доступними на Луганщині каналами цифрового та аналогового мовлення. Кодування Україною свого телевізійного сигналу протиставлялось безперешкодним та безкоштовним доступом до російського телебачення в прикордонному регіоні, яким є Луганщина. Тож «інволюція смислів, пропаганда, яка будується на ідеї повернення радянських штучних смислів і ментальних конструктів» Додонов, Р. (Ред.) (2017). Гібридна війна: in verbo et in praxi (колективна монографія). Вінниця. с. 141-142. як і інші складові системи задіюваних упливів працювали цілодобово і не один рік.

Новий етап війни, який відновився у вигляді повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 р., призвів до втрати нових українських територій, повної анексії суверенного інформаційного простору в межах Луганської та більшої частини Донецької областей й поширення російського пропагандистського мовлення на нові окуповані райони. Чергову релокацію з Сєвєродонецька та Краматорська вдалося здійснити лугансько-донецькій філії «Суспільне Донбас». Телеканал «Дом» втратив всі передавальні потужності навколо ОРДЛО, але відновив свою діяльність, частково змінивши програмну концепцію. Решта ТРК припинила мовлення, втративши значну частину обладнання та творчо-технічних працівників. На сьогодні мова йде про повне знищення українського регіонального на національного інформаційного простору в адмінкордонах Луганської та частково Донецької області.