Товариство друзів радіо та його роль у радіофікації й радіомовленні України початку 30-х років ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Товариство друзів радіо та його роль у радіофікації й радіомовленні України початку 30-х рр. ХХ століття

Нагорняк Майя

Анотація

У цій статті йдеться про діяльність такої культурно-просвітницької громадської організації України, як Товариство друзів радіо. Звертається увага на той факт, що товариство напрочуд вдало долучилося до охоплення радіомовленням широкої аудиторії радянських людей, у такий спосіб забезпечуючи виконання одного із завдань режиму СРСР та УСРР -- виховання людини нового типу із марксистсько-більшовицьким світоглядом. Ціль дослідження -- визначити основні напрями діяльності Товариства друзів радіо та на цій основі виокреслити шляхи, завдяки яким воно відіграло вагому роль у питаннях, пов'язаних із організацією радіофікації та радіомовлення в Україні початку 30-х рр. ХХ ст. Серед таких напрямів є розгортання організаційно-масової роботи навколо радіомовлення, а саме: організація зльотів радіослухачів, сприяння в організації вискоякісних передач, їхнє колективне прослуховування та обговорення, участь в організації місцевого та низового мовлення. Щодо шляхів організації радіофікації та радіомовлення, то авторкою визначено наступне: застосування перманентного цілеспрямованого й системного політичного тиску й суворого контролю за усіма аспектами діяльності Товариства друзів радіо; повсякчасне акцентування уваги на недоліках роботи, бодай і найменших, привернення уваги людей до цього; постійне розширення членів радіоспільноти різних категорій населення .включно із призовниками, студентами технікумів, учнями старших класів; перекладання вирішення питань матеріально-технічного забезпечення радіофікації на плечі радіогромадськості; розширення аматорського руху шляхом створення різних творчих об'єднань -- радіогуртків, ударних виробничих бригад, лав тощо.

Ключові слова: Товариство друзів радіо; радіо; радіофікація; радіомовлення; радіобудівництво.

Abstract

Nahorniak Maiia. The society of friends of radio and its role in radio and radio broadcasting in Ukraine in the early 30s of the twentieth century

This article deals with the activities of such a cultural and educational public organization of Ukraine as the Radio Friends Society. Attention is drawn to the fact that the society was surprisingly successful in reaching a wide audience of Soviet people through radio broadcasting, thus ensuring the fulfillment of one of the tasks of the regime of the USSR and the USSR -- the education of a new type of person with a Marxist-Bolshevik worldview. The purpose of the study is to determine the main directions of activity of the Society of Friends of Radio and, on this basis, to outline the ways in which it played an important role in issues related to the organization of radio broadcasting and radio broadcasting in Ukraine in the early 1930s of the 20th century. Among such directions is the deployment of organizational and mass work around radio broadcasting, namely: organization of radio listeners' gatherings, assistance in the organization of high-quality broadcasts, their collective listening and discussion, participation in the organization of local and grassroots broadcasting. Regarding the ways of organizing radio broadcasting and radio broadcasting, the author defined the following: the use of permanent purposeful and systematic political pressure and strict control over all aspects of the activities of the Society of Friends of Radio; constant emphasis on the shortcomings of the work, even the smallest ones, drawing people's attention to it; constant expansion of members of the radio community from different categories of the population, including conscripts, students of technical schools, and high school students; transferring the solution of the material and technical support of radio broadcasting to the shoulders of the radio community; etc.

Keywords: Society of Friends of Radio; radio; radiofication; radiobroadcasting; radio construction.

Вступ

Постановка проблеми. В історії України період початку 30-х рр. ХХ ст. позначений великою кількістю драматичних подій. Вони зумовлені тим, що радянська держава потребувала утвердження у всіх сферах суспільного життя і ставила за мету будь-якою ціною сформувати нову спільноту людей, утілити в їх діяльність радянський спосіб життя. Подібні процеси супроводжувалися гнобленням культури та мови неросійських народів, зокрема й українського. Компартійно-радянський режим, за словами С. Кульчицького, залежав від підтримки населення, забезпеченою засобами насилля, пропаганди і виховання (Kulchytsky, 2007, p. 465). Дослідник наголошує на тім, що в 1930-х рр. Україна, яка чинила впертий опір соціально-економічним перетворенням, що відновилися, почала являти собою грізну небезпеку для диктаторської влади Сталіна. Він знав тільки один ефективний засіб боротьби з потенційною загрозою сепаратизму -- превентивні репресії. їхній шквал припав на період створення тоталітарного ладу -- 1930-ті рр. (Kulchytsky, 2007, p. 469).

Окрім зазначеного, згадаймо, що на початок цього періоду припала ще одна трагічна сторінка в історії України -- Голодомор 1932-33 рр.

В. Сергійчук наголошує на тім, що ця подія стала геноцидом українства, точну кількість жертв якої встановити неможливо. Виступаючи у Вінніпезі з лекцією, учений виокреслив причини такого стану речей -- фактична відсутність досліджень масових поховань жертв геноциду, відсутність жодного обліку українських селян, які померли від голоду в Росії та Білорусі, відсутність аналізу спеціальних міграційних потоків 1932-33 рр., коли тисячі голодних українських селян намагалися дістатися через поліські болота, Збруч і Дністер до Польщі й Румунії (Volodymyr Serhiychuk gave a lecture about the Holodomor in Winnipeg, 2018).

Ясна річ, що задля виправдання та пояснення означених речей було сформовано єдину ідеологію як систему концептуально оформлених ідей, переконань, цінностей та установок, що начебто мали виражати інтереси різних соціальних груп, класів, товариств. Саме ідеологія, наголошує С. Кульчицький, за основну мету має легітимізацію права тоталітарного режиму на існування та претендує на повне уособлення істини, фальсифікує минуле, установлює нові цінності, підпорядковані інтересам держави-партії. Наявний суспільний устрій проголошено вищою формою демократії. Ідеологічна монополія міцно пов'язана з монополію на інформацію. І всі засоби масової інформації, і сам її зміст, і дозування для суспільства беруться під суворий контроль (Kulchytsky, 2007, р. 517). Саме радянська ідеологічна машина повною мірою долучилася до фальсифікування минулого -- драматичні й трагічні події замовчували, натомість на поверхню виходили псевдопатріотичні, мітингові й парадні заходи, які були вигідні чинному режимові та підтримували його життєздатність.

Утілювати ідеологічну монополію в усі царини життя активно допомагали й численні культурно - просвітницькі об'єднання та організації різноманітного спрямування, які стрімко зростали з утворенням радянської держави. Як зазначає В. Козир, їх поява на той час була зовсім не випадкова й зумовлена потребами радянської політичної системи. На його думку, структура громадських об'єднань радянської України була подібною до компартійної структури. Це зумовлено тим, що більшовицька влада була зацікавлена в тому, щоб повністю тримати їх під контролем. А цього, зауважує учений, можна було досягти за умови централізованої побудови громадських об'єднань, оскільки в умовах наявності чіткої вертикалі управління вони ставали керованими (Kozyr, 2011, р. 148). І то було закономірним, оскільки, як слушно зауважує М. Попович, усі громадські прояви життя кожної людини перебували під державним контролем, кожен дійсний чи уявний відступ від норм нещадно карався терористичними засобами. Були зліквідовані можливості найменшого натяку на опозицію владі, незалежності громадських організацій і товариств від партійного керівництва (Popovych, 2001, р. 621).

Осібне місце в зазначеній структурі було приділено товариствам, які опікувалися проблемами соціально-культурного сектора. До них належали Товариство «Геть неписьменність», «Просвіта», Товариство «Сільбуд», «Спілка безвірників», Товариство «Друзі дітей», Товариство друзів повітряного флоту «Авіахім», Товариство друзів кінематографії, Товариство друзів радіо. В. Козар наголошує, що на згадані структури була покладена місія формування нових світоглядних засад радянського суспільства, адже в процесі здійснення соціалістичного експерименту більшовицька влада намагалась максимально залучити до участі розлогий суспільний загал (Kozyr, 2015, p. 3). Відповідно до цього, громадські утворення були усунуті від усього, що не мало стосунку до експерименту та, відповідно, належало до становлення української нації. радіомовлення аудиторія радянський

Показовим є досвід Товариства друзів радіо, на яке було покладено завдання активно сприяти виконанню державної програми з радіофікації та підносити якість радіомовлення задля поширення ідеологічної монополії режиму УСРР серед слухацької аудиторії радянських людей. Зважаючи на низку проблем (насамперед, матеріальних, фінансових, а також організаційних, соціальних та інших), яка постала перед керівництвом держави напочатку 30-х рр. ХХ ст., основний тягар їх розв'язання було покладено саме на громадські об'єднання. Попри те, що товариство, як і решта організацій подібного штибу, зазнавало жорсткого пресингу з боку влади, його діяльність засвідчила наявність творчого потенціалу суспільства та, природно, широке залучення спільноти до вирішення нагальних культурно-освітніх і соціальних проблем.

Тож, цілком логічно постає запитання -- якими були основні напрямки діяльності Товариства друзів радіо, завдяки яким механізмам цій структурі вдавалося відігравати вагому роль у питаннях, пов'язаних із організацією радіофікації та радіомовлення в Україні початку 30-х рр. минулого століття.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання, пов'язані із діяльністю Товариства друзів радіо та роллю цього об'єднання в радіофікації та радіомовленні України впродовж обумовленого періоду, стали об'єктом досліджень українських учених В. Миронченка, В. Нужного, В. Олійника, В. Полковенка, М. Прокопенка, В. Щербатюка та ін. Питання щодо організаційних, правових, соціальних засад функціонування культурно - просвітницьких організацій України другої половини минулого ст. розглянуто в працях вітчизняних істориків А. Білінського, М. Виговського, С. Галіна, В. Гололобова, М. Журби, В. Козиря, В. Молоткіної, М. Поповича, І. Нагаєвського, О. Розовик та інших.

Для здійснення цього дослідження є вельми цінними думки В. Миронченка про те, що на зазначений час припав так званий учнівський період становлення українського радіомовлення, коли основною його формою були радіогазети з їх практично стовідсотковим копіюванням роботи старшої «посестри» -- друкованого видання, газети. За його словами, сучасне радіомовлення бере початок саме від радіогазет, які, за задумом творців, мали інформувати, агітувати, пропагувати й, головне, організовувати слухачів (Myronchenko, 1996, p. 382). До питання організації слухацької аудиторії безпосередньо було причетне Товариство друзів радіо.

Однак питання з'ясування ролі цієї громадської організації в процесах радіофікації та радіомовленні України початку 30-х рр. ХХ ст. є недостатньо вивченим, що й зумовило потребу в цій роботі.

Мета статті

На основі вивчення й узагальнення емпіричних даних, зумовлених функціонуванням Товариства друзів радіо, визначити основні напрямки його діяльності та виокреслити шляхи, завдяки яким Товариство відіграло важливу роль у процесах радіофікації та радіомовлення України в згаданий період.

Досягнення поставленої мети ґрунтується на розв'язанні таких завдань:

здійснити вивчення змісту діяльності Товариства друзів радіо;

виокремити найголовніші напрямки роботи;

визначити шляхи, унаслідок застосування яких Товариство домагалося значних результатів у сприянні радіофікації та радіомовленню України.

Методи дослідження. Вивчення питання стало можливим завдяки використанню таких методів, як спостереження, вивчення емпіричного матеріалу, контент-аналіз.

Виконанню задекларованих завдань сприяло застосування загальнонаукових методів дослідження -- аналізу, синтезу, індукції, дедукції, узагальнення. Використання згаданих методів дало змогу критично опрацювати фактологічний матеріал і здійснити реконструкцію соціальних трансформацій в Україні початку 30-х років минулого століття. Після опрацювання емпіричного матеріалу використано дескриптивний метод представлення результатів дослідження.

Результати

У Радянському Союзі громадська організація Товариство друзів радіо (тут і надалі скорочено ТДР -- М.Н.) була створена в 1924 р. в Москві. На теренах України відділення Товариства організовані вже наступного 1925 р. у великих містах -- Києві, Чернігові, Вінниці, Харкові, Дніпропетровську, Одесі та інших. Уже за два роки в УСРР налічувалося 28 таких організацій. У жовтні 1928 р. було засноване українське республіканське Товариство друзів радіо, яке було такою мірою потужним, що від 1930 р. здійснювало випуск спеціалізованого масового часопису «Радіо».

Ця громадська аматорська організація в СРСР провадила бурхливу та розмаїту діяльність -- поширювала радіотехнічні знання серед населення, розвивала в такий спосіб вітчизняну радіотехніку, здійснювала дослідження радіохвиль, апробовувала польоти на повітряних кулях, оснащених радіоапаратурою, брала участь у рятуванні італійської експедиції Умберто Нобіле до Північного полюсу та рятуванні експедиції криголама «Челюскін» у Північному Льодовитому океані.

За участю членів Товариства в Україні збудовано перші радіомовні станції -- у Києві (1925 р.), Харкові, Дніпропетровську та Одесі (1926 р.). Та найголовнішою сферою діяльності Товариства було активне й цілеспрямоване долучення до радіофікації та радіобудівництва країни.

Радіофікація в СРСР та Українській СРР являла собою державну систему планомірного розвитку радіо- і дротового (кабельного) мереж мовлення, що забезпечувало цілодобову суспільно- політичну та культурно-просвітницьку інформатизацію населення. У містах систему радіофікації почали впроваджувати з 1925 р. У середині 20-х рр. радіотехнічна промисловість випустила перші радіоприймачі для колективного слухання, які працювали на гучномовець і здійснювали прийом програм у радіусі кількох сотень кілометрів від радіомовної станції, а також гучномовці для перших музичних приймачів, детекторні радіоприймачі з головними телефонами (навушниками), розраховані на індивідуальний прийом.

До кінця 1928 р. приймальна радіомережа мала 127 трансляційних радіовузлів, які обслуговували 11,7 тис. радіоточок з гучномовцями і 9,4 тис. -- з головними телефонами, 70 тис. радіоприймачів. Провідна трансляційна мережа розвивалася здебільшого в містах; у сільській місцевості діяло лише 13,6 % радіоточок, через що в 30-ті роки особлива увага була приділена радіофікації села. Т. Журавльова привертає нашу увагу до такого факту: 25 грудня 1925 р. почав роботу перший окружний з'їзд ТДР, на якому була прийнята постанова про входження Чернігівського товариства до складу Всесоюзного, обране нове правління з 15 осіб, у тім числі 6 селян. За словами дослідниці, з'їзд також вирішив почати кампанію щодо збору коштів на будівництво наступного року (1926 -- М.Н.) в Чернігові приймально-передавальної станції. Окружне відділення ТДР проводило роботу щодо організації уселах мережі радіоприймачів (Zhuravlyova, 2006, р. 25).

Отже, створення мережі вузлів і точок дротового мовлення дозволило використовувати радіомовлення як одне з найефективніших засобів масової інформації, освіти та виховання громадян (до початку 1941 р. налічувалося 11 тисяч трансляційних вузлів, близько 6 млн радіоточок) (Wikipedia, n.d.).

Однак радянська влада вважала, що плани з радіофікації не виконано належним чином. У передовій статті журналу «Радіофронт» № 3 за 1932 р. наведено такі показники охоплення радянських регіонів радіоточками:

Сибір -- 44 %;

Казахстан -- 44 %;

Північний край -- 32 %;

Середня Волга -- 41 %;

Білорусія -- 43 %;

Закавказзя -- 40 %;

Україна -- 63 %.

Звернімо увагу на той факт, що в Україні відсоток тих, хто мав радіоприймачі, був найвищим. Однак систему не влаштовували й такі результати. Наголошено на тім, що потрібно встановити спеціальний контроль за своєчасністю виконання планів із радіофікації, а організаціям на місцях слід відповідати за безконтрольність та зрив планів радіофікації (Радіофронт. № 3. 1932. С. 2).

Радянський режим ставив за мету охопити новим видом зв'язку та інформації якомога більшу кількість радянських людей. Але владі це не завжди було під силу, насамперед, через значні матеріально-фінансові та організаційні проблеми. На громадські радіоорганізації покладалися величезні надії щодо сприяння поширенню радіо. Осередки ТДР було зобов'язано заопікуватися питаннями радіофікації свого району чи установи, складати плани радіофікації та, що найважливіше, доводити ці плани до широких мас. У головній статті часопису «Радіофронт» «ТДР -- у передові лави радянського суспільства у підготовці до XV річниці Жовтня» наголошено на тім, що після Жовтня радіомовлення пішло далеко вперед, воно спрямоване на обслуговування інтересів і запитів пролетаріату, тоді як радіо в капіталістичних країнах обслуговує лише інтереси буржуазії і є засобом обману пролетаріату (Радіофронт. № 3. 1932. С. 8).

Незважаючи на успіхи радіо, воно, як ішлося вище, не задовольняло захмарних амбіцій влади: нестримного прагнення до гігантоманії, повсякчасного бажання парадності та мітинговості, що призводило до жорсткого посилення вимог, вишуковування прорахунків і нескінченної боротьби з ними. Такими прорахунками, зазначено в статті, є недостатнє використання радіо як засобу зв'язку, слабкість приймальної мережі порівняно з передавальною, недостатній випуск промислових радіоприймачів, наявність чималої кількості приймачів, які мовчать, прориви? в радіофікації та радіобудівництві, низька якість радіомовлення, слабкість суспільно-масової роботи тощо (Радіофронт. № 3. 1932. С. 9).

Рішення Раднаркому СРСР і директива XV всесоюзної конференції, ідеться в публікації, вказують на те, що в другій п'ятирічці необхідно більше розвивати зв'язок усіх видів, особливо радіо. Поставлено завдання вдосконалювати радіосправу та втілювати її в соціалістичне будівництво. Значну роль у цьому мають відіграти ТДР, що об'єднують у своїх лавах радіоаматорів- суспільників (Радіофронт. № 3. 1932. С. 9).

Рисунок 1. Шляхи вдосконалення діяльності радіомовлення

Особливу увагу партія й уряд приділяли організаційно-масовій роботі Товариства друзів радіо. Вивчивши сутність цього аспекту діяльності, авторка на рис. 1 графічно відобразила його основні напрямки.

Попри окремі слабкі місця в роботі ТДР радянська влада чітко вбачала великі потенційні можливості цього громадського утворення. Вона визначила глобальну мету -- перетворити Товариство друзів радіо на мільйонну політичну бойову організацію радянської громадськості, яка провадила б успішну боротьбу за здійснення генеральної лінії партії в усьому радіогосподарстві. Відповідно, було доручено створити осередки Товариства на всіх крупних і середніх підприємствах -- фабриках, заводах, МТС, артілях тощо. Захоплення діяльністю ТДР призвело до того, що його хотіли перейменувати в «Товариство сприяння радіофікації, радіомовленню і опануванню радіотехнікою», однак до цього не дійшло. Парадно-мітинговий підхід до справи виявився в розробці спеціальних лозунгів, якими прагнули заохотити вступити до організацї якомога більше членів, -- «ТДРівець перший у лавах ударників», «Перший у боротьбі за вугілля», «Кращий боєць в армії» та інших.

Влада активно закликала спільноту ТДР рішуче впливати на долю розвитку всього радіогосподарства, радіобудівництва та радіофікації. Задля цього пропонували форми роботи, представлені на рис. 2.

В Україні серед найкращих ТДР було Дніпропетровське, досвід роботи якого ставився у приклад для інших міст. Успішна діяльність, залучення громадськості призвели до гонитви за кількісними показниками -- зазначене товариство нараховувало 61 осередок, із них 52 в місті та 9 у селах із охопленням у 3 тисячі членів. Гігантоманія часто-густо спричиняла курйози. Часопис «Радіофронт» подає такий приклад: в Одесі оргбюро міськради ТДР напередодні міської конференції організувало 30 осередків; після конференції -- ще двадцять чотири. А через один- два місяці після конференції залишилося тільки тридцять два осередки. Ось плоди такої гонитви за голою цифрою (Радіофронт. 1932. С. 4).

Бюрократичний підхід до організації структур ТДР призводив до того, що владні чинники постійно зорганізовували рейди на підприємства й установи з метою ретельно вивчити питання функціонування осередків, вчасно помітити недоліки в роботі й так само вчасно усунути їх. Після подібних всеосяжних перевірок до спеціалізованих часописів подавалися звіти. Так, у статті пана Рейзина (ім'я відсутнє -- М. Н.) «Обличчя української організації ТДР. Підсумки дослідження», уміщеній у журналі «Радіофронт», зауважено, що основна причина важкого становища багатьох організацій ТДР полягає не в тім, що вони не мають належних умов роботи, достатньої допомоги та керівництва партійних і профспілкових організацій, необхідних кадрів працівників, матеріальної бази і т.д. Питання полягає головним чином у тім, що в багатьох випадках осередки виявляють безініціативність, неуміння реалізовувати прекрасні рішення партійних та інших організацій. «Ми зіштовхуємося із неумінням, пише автор, бачити головне, а головне в нас -- метал, вугілля, нафта, важка індустрія, хліб, транспорт, поліпшення матеріально-побутових умов працівників. Чи зосереджена увага на розв'язанні саме цих проблем, на активізації членської маси саме на цих основних ділянках? У ряді українських осередків -- потрібно відверто сказати -- поки що ні» (Rejzyn, 1932, p. 4).

Суттєвим прорахунком роботи в цьому напрямку стало те, що у великих містах -- Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Дніпробуд на Донбасі, на потужних заводах союзного значення не створено осередків Товариства друзів радіо. За словами пана Рейзина, йдеться про ХТЗ, ХПЗ, «Серп і молот» у Харкові, Червонопрапорний завод, завод «Більшовик», «Ленінська кузня» в Києві, Січневий завод, завод ім. Андре Марті в Одесі, завод ім. Петровського в Дніпропетровську, шахти Рутченківська, Петрівка, завод ім. Рикова, Коваля в Сталіно. Така ситуація, на думку автора, пояснюється тим, що процес організації осередків у цих містах відбувається самопливом, а їхнє створення інструкторами розуміється формально.

В організаціях українського Товариства друзів радіо часто-густо спостерігалося повне знеосіблення, радіогосподарство знищувалося, розбазарювалося. Обривалися дроти, в репродуктори вставлялися папірці, внаслідок цього мовчання радіоустановок становило до 90 відсотків Це ставилося у докір осередкам. У вище згаданій статті «Обличчя української організації ТДР. Підсумки дослідідження» подається приклад того, з якими побутовими труднощами вони зіштовхувалися. У селі Мар'їнка Сталінського району радіовузол, зазначає той самий автор Рейзин, який за потужністю міг би обслуговувати основне місцеве населення, понад місяць не працював. Причина банальна: представники сільради пояснюють, що вугілля для опалення приміщення радіовузла повинен дати місцевий колгосп, а колгосп перекладає відповідальність на сільраду. У підсумку вугілля ніхто не дав, а радіогромадськість не втручається в цю справу. Не менш красномовним є приклад: у залізничному селищі Рутченківка другий рік поспіль лежить обладнання для радіовузла. Місцеві організації неодноразово просили Сталінський радіоцентр встановити цей вузол, але прохання так і залишилися голосом волаючого у пустелі (Rejzyn, 1932, p. 4).

Чи не найбільшою мірою влада ставила в провину організаціям Товариства друзів радіо, навіть найкращій Дніпропетровські те, що вони зовсім не займалися питаннями налагодження мовлення (місцевого, політичного, художнього). Наслідки подібного недбальства не забарилися. У Києві на Червонопрапорному заводі радіогазета виходила 4-5 разів на місяць, зауважує автор Рейзин, редакції не було взагалі, випуск радіогазети було покладено на безпартійну людину, політично безграмотну. На Харківському тракторному заводі, на шахтах Петрівка, Рутченківка за 10-12 годин мовлення на добу лише година відводилася для місцевого мовлення. В Одесі на Січневому заводі місцеве радіомовлення відсутнє 4 місяці, 1,5 місяці вузол узагалі мовчав, його завідувач не знайшов підтримки ні в кого, навіть у радіогромадськості, через що змушений був виконувати всю роботу власним коштом. Розповідаючи про ці приклади, пан Рейзин доходить висновку, що потрібні нові форми роботи у вигляді контрольних постів громадськості з представників різних організацій.

Усе ж незважаючи на дошкульну критику осередків ТДР, унаслідок перевірок із боку партійних органів сучасники спостерігали позитивні речі: короткохвильова галузь розвивалася. По лінії коротких хвиль здійснено обслуговування надзвичайно важливих кампаній: маневри, хлібозаготівлі, весняна та осіння посівні кампанії, жнива, зокрема збирання бавовни. Значна робота проведена з підготовки радіокадрів для Червоної армії з допризовників (Rejzyn, 1932, с. 5).

Серед досягнень також ідеться про випуск 27 - и номерів власного часопису, прочитання по радіо 10-ти лекцій консультаційно -технічного спрямування, підготовку 30-ти радіомонтерів для села, відкриття курсів із підготовки завідувачів радіовузлами для Червоної армії, організація 10-ти пунктів із вивчення абетки Морзе з ухилом на підготовку радистів із призовників та інше.

Однак чинному режимові цього видавалося замало, він прагнув від Товариства більшого. Було запропоновано шляхи перебудови структури. Серед них вирізнялися такі:

покінчити зі сподіваннями на дотації;

переглянути розмір членських внесків Товариства у бік збільшення;

зміцнити матеріальну базу щодо лінії розгортання виробничої діяльності (ремонт радіоапаратури, виготовлення нової зарядки акумуляторів, установлення ефірних точок та інше);

підготувати радіокадри для різних організацій;

мобілізувати внутрішні ресурси шляхом збору радіоутиля;

збирати доброчинні пожертви членів Товариства на цільові потреби організації;

випускати різні технічні плакати, листівки;

організувати платні радіовиставки (у тім числі й пересувні) із новітньої, удосконаленої та популярної радіоапаратури;

збільшити абонентську плату за дротові радіоточки і т.д.

Партія та уряд робили ставку на 1932 р., який мав стати роком завершення перебудови політичного мовлення, роком докорінної перебудови роботи ТДР, перетворення його на справжню масову бойову організацію радянської радіогромадськості, про що йшлося в першому номері часопису «Радіофронт» (Радіофронт. № 3. 1932. С. 2). Однак згаданий рік, який став роком завершення першої більшовицької п'ятирічки, зростання соціалістичної індустріалізації, скорочення економічної залежності від капіталістичних країн, завершення суцільної колективізації, так і не зміг ліквідувати відставання радіомовлення навіть попри запропоновану перебудову ТДР. Радіо, йдеться в статті голови Всесоюзного комітету з радіомовлення Ф. Кона, усе ще не відповідає вимогам періоду соціалізму, які постійно зростають, дуже слабко використовує ті широкі можливості, які йому властиві завдяки успіхам радіотехніки. Ідейно-політичний рівень радіомовлення ще залишається зовсім невисоким. Адже цілком зрозуміло, зауважує автор, що радіо не може мати особливих завдань, окрім тих завдань, які стоять перед партією. Немає і не може бути в радіомовлення своєї лінії, лінії, яка б відрізнялася від генеральної лінії нашої партії (Kon, 1932, с. 3).

Такий безпрецедентний тиск на новий вид зв'язку та інформації з боку партійних органів, жорсткий політичний контроль радянської системи призвели до абсолютно протилежного результату. 19 серпня 1933 р. РНК УСРР ліквідував центральну та обласні ради Товариства друзів радіо. За словами Т. Стоян, фактично відбулася ліквідація громадської організації, яка переймалася проблемами радіофікації та радіомовлення, а її функції передали до громадсько-політичного об'єднання -- комсомолу. Впродовж 1933 р. відбувалися репресії проти керівництва ТДР, що стали одним із методів політичної чистки кадрів радіомовлення (Stoian, 2009, с. 45).

У такий драматичний спосіб закінчилася доволі бурхлива діяльність Товариства друзів радіо та його осередків щодо реалізації мети держави-партії початку 30-х рр. ХХ ст. -- охопити павутинням радіофікації й радіомовлення України кожну радянську родину, кожну радянську людину. Безперечно, роль цього громадського утворення була неоціненною в процесі становлення радіо як нового виду зв'язку та інформації, унаслідок чого цілком закономірно постає запитання -- завдяки чому ТДР домагалося значних результатів у такій вагомій й суспільно значущій справі. Хоч вище про це уже частково йшлося, усе ж чітко виокремити ці шляхи.

Застосування перманентного цілеспрямованого й системного політичного тиску й суворого контролю за всіма аспектами діяльності Товариства друзів радіо.

Повсякчасне акцентування уваги на недоліках роботи Товариства, привернення уваги людей до цього.

Постійне розширення членів радіоспільноти різних категорій населення включно із призовниками, студентами технікумів, учнями старших класів.

Перекладання вирішення питань матеріально-технічного забезпечення радіофікації на плечі радіогромадськості.

Розширення аматорського руху шляхом створення різних творчих об'єднань -- радіогуртків, ударних виробничих бригад, лав тощо.

Висновки

На основі розглянутої проблеми авторка дійшла висновків стосовно ролі Товариства друзів радіо в радіофікації та радіомовленні України початку 30-х рр. ХХ ст.:

Творчі громадські організації на кшталт Товариства друзів радіо стали знаковим і доволі масовим явищем в історії України другої половини 20-х -- початку 30-х рр. минулого ст. Вони мали на меті залучити до лав якомога більше небайдужих людей, які виявляли щирий інтерес до нової справи, не маючи при цьому жодної фахової підготовки. Так зароджувався радянський аматорський рух, у нашому випадку рух любителів радіо, які несли в маси знання про новітній технічний засіб зв'язку, новітній засіб інформації, що ставав популярним серед аудиторії.

Партія й уряд не могли не скористатися дивом ХХ ст., як тоді називали радіо. Тож, усіма можливими засобами залучали Товариство друзів радіо до виконання украй нагального в той період завдання -- здійснення державної програми з радіофікації країни. Партійне чиновництво мріяло про те, щоби в радянській Україні кожне домогосподарство мало радіоточку. Охоплення радіомовленням кожного члена радянського суспільства набувало ознак нав'язливої ідеї, адже в такий спосіб система прагнула тримати під контролем усіх громадян країни рад, доносити до них єдино правильну радянську політику.

- Роль Товариства друзів радіо є величезною, зважаючи на те, що порівняно з іншими республіками та краями СРСР Україна мала найвищі показники щодо здійснення радіофікації та радіопобудови. Зазначений період ознаменувався своєрідним радіобумом: не цікавитися радіо, не володіти радіотехнікою вважалося навряд чи можливим. Цим напрочуд вдало скористалася ідеологічна монополія, панування якої призвело до трагічних наслідків в історії України середини та кінця 30 -х рр. ХХ ст. -- розквіту сталінізму, піку репресивних заходів та інше.

Безсумнівно, що феномен залученості до цих процесів творчих громадських організацій, зокрема Товариства друзів радіо потребує окремої наукової розвідки.

References

1. Kon, F (1932). Eliminate radio lag. Radiofront, 1, 1-3.

2. Kozyr, V.V. (2011). Historical and organizational prerequisites for the creation of cultural and educational organizations in Ukraine in the 20s of the twentieth century. Historical sciences, 8, 148154.

3. Kozyr, V.V. (2015). Creation and activity of the AllUkrainian Society "Down with illiteracy" (19231936). [Unpublished thesis candidate's dissertation: 07.00.01 - History of Ukraine]. The Dragomanov Ukrainian State University.

4. Kulchytsky, S.V. (2007). Ukraine: Political History. XX - the beginning of the XXI century. Parliament publishing house.

5. Molotkina, V.K. (2008). Criteria for classification of public organizations of Ukraine that were engaged in cultural and educational work during the period of the new economic policy (1921-1929). Scientific Notes on Ukrainian History, 21, 218-226

6. Myronchenko, V.Ya. (1996). Basics of information radio broadcasting. IZMN.

7. Popovych, M.V. (2001). Essay on the history of culture of Ukraine. АртЕк.

8. Rejzyn. (1932). The face of the Ukrainian organization TDR. Results of the study. Radiofront, 4, 4-8.

9. Stoian, T.A. (2010). The functioning of the Soviet system of political control over radio broadcasting (1920- 1930). Scientific Notes of Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University. Series: History, 17, 61-67.

10. Volodymyr Serhiychuk gave a lecture about the Holodomor in Winnipeg (October 12, 2018). Holodomor Museum.

11. Wikipedia. (n.d.). Radiofication. In Wikipedia. The free encyclopedia.

12. Zhuravlyova, T. (2006). Radio and television in Chernihiv region (1920-2005). Treasury of Ukrainian culture, 7, 25-41.

Размещено на Allbest.ru