Мовна карта Далекого Сходу та Південно-Східної Азії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет кораблебудування

імені адмірала Макарова

Гуманітарний інститут

Кафедра прикладної лінгвістики

Курсова робота з дисципліни

"Вступ до мовознавства"

Мовна карта Далекого Сходу та Південно-Східної Азії

Миколаїв

2007

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Мови етнічного населення
• 1.1 Індоєвропейські мови
• 1.2. Тунгусо-маньчжурські мови
• 1.3 Китайсько-тибетські мови
• 1.4 Тайські мови
• 1.5 Аустроазіатські мови
• 1.6 Дравідійські мови
• 1.7 Австронезійські мови
• 1.8 Тюркські мови
• 1.9 Геніалогічно ізольовані мови
• Розділ 2. Не етнічні мови
• 2.1 Європейські мови
• 2.2 Монгольські мови
• Розділ 3. Мертві мови
• Карта поширення мов
• Умовні позначення
• Висновки
• Список використаної літератури
• Вступ
• Мова - явище суспільне. З одного боку, мову творить і розвиває суспільство, з іншого - без мови не було б суспільства. І наука, і техніка, і релігія, і ідеологія, і культура не можливі без мови, бо мова забезпечує всі без винятку процеси життя і діяльності людини. У мові відбиваються соціальна диференціація суспільства, демографічні процеси, рівень загальної освіти народу, розвиток науки тощо. Мова - це засіб мислення, інтелектуальної діяльності людей, спілкування, оволодіння суспільно-історичним досвідом людства, пізнання людиною краси. Таким чином, поглиблене вивчення якоїсь певної мови дає змогу засвоїти мовну культуру в усій її багатогранності й найповніше виявити себе у різних сферах суспільної діяльності.
• Особливо актуально у наш час технічного, наукового та суспільного прогресу постала необхідність вивчення мов та мовної карти світу. Для обміну інформацією з представниками певних країн, чи виїхавши за кордон, необхідно знати, які мови поширені на цій території, а які ні, щоб користуватись мовою, зрозумілою співрозмовникам і не ставити себе у безглузде становище.
• У курсовій роботі подані основні відомості про мови, поширені в таких країнах Далекого Сходу та Південно-східної Азії, як Китай, Корея, Японія, Філіппіни, Лаос, Камбоджа, В'єтнам, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Індія, М'янма. Також тут описані мови, що не є етнічними (мовами корінного населення) для цих країн, мови, що виконують у цих регіонах функцію lingua-franca, мертві мови, виникнення і функціонування яких було пов'язано з даною територією.
• Метою роботи є дослідження особливостей поширення та розвитку конкретних мов, їх специфіки у кожній країні, співіснування з іншими мовами на спільній території, впливу, що вони здійснюють одна на одну.
• Курсова робота складається з трьох розділів. У першому розділі розглядаються мови, які виникли саме на досліджуваній території, пов'язані з нею етнічно, тобто конкретні мови, носіями яких є населення корінних племен та народів Далекого Сходу та Південно-Східної Азії. У другому розділі подано мови, які не є етнічними і з'явились на поданій території внаслідок тих чи інших історичних та лінгвістичних процесів. У третьому розділі проводиться дослідження мертвих мов, які виникли на досліджуваній території, адже кожна мова обов'язково залишає по собі якийсь слід у мовах-наступницях, цінні пам'ятки писемності та ін. Як казав Б. Антоненко-Давидович: "Кожна мова має свій шлях розвитку, на якому позначились історичні події, пережиті її народом..."
• Розділ 1. Мови етнічного населення
• 1.1 Індоєвропейські мови
• Індоєвропейська сім'я мов є найчисленнішою у світі. До неї входить понад 150 мов. Найбільш поширеними етнічними мовами цієї сім'ї на території Далекого Сходу та Південно-Східної Азії є мови індоарійської групи (група генетично споріднених мов, що виникли на основі давньоіндійської мови), що представлена тут такими найбільш поширеними мовами, як гуджараті, бенгальська, ассамська, маратхі, хінді, панджабі, кашмірі.
• Маратхі - одна з індоарійських мов південної підгрупи. Поширена на території індійського штату Махараштра, у центральній Індії. Носієм цієї мови є індійський народ маратхі. Кількість мовців останнім часом збільшується. Так за даними 1986 року мовою маратхі розмовляло близько 58 мільйонів чоловік(тут ы далі джерело №3), а у 2000 році ця цифра зросла майже до 65 мільйонів. Ця мова має статус офіційної мови штату Махараштра, крім того, є однією основних літературних мов Індії. Пам'ятки поезії мовою маратхі відомі ще з ХІІІ ст. Для маратхі використовується письмо деванагарі (інша назва - балбодх), а також швидкопис моді.
• Мова панджабі (пенджабі) поширена на території північної Індії, а також однойменної провінції Пакистану. На території Індії нею користується близько 20 мільйонів чоловік (1996 рік). Подібно до маратхі панджабі є офіційною мовою індійського штату Пенджаб. Літературна творчість цією мовою виникла у ХІІ - ХІІІ ст. Відчутний вплив на панджабську мову останнім часом здійснює мова хінді. В Індії для цієї мови використовується спеціальне письмо гурмукхі, створене сікхами в ХVI столітті.
• Ассамська мова поширена на території Індії вздовж річки Брахмапутра кількість мовців на 1998 рік сягала 12,7 мільйонів чоловік. Основним носієм є ассамський народ Індії. Є офіційною мовою штату Ассам в Індії. Розрізняють східні та західні діалекти, а також особливий діалект маянг в Маніпурі, який дуже близький до бенгальської мови. Ассамська мова користується бенгальським письмом, доповненим двома літерами.
• Бенгальська мова (бенгалі, бангло, банга - бхаша) поширена на заході Індії та республіці Бангладеш. За даними 1997 року в Індії кількість мовців складала близько 70 мільйонів чоловік. Це офіційна мова штату Західна Бенгалія в Індії та Бангладешу. Літературна мова представлена класичним та розмовним стилями. В історії бенгальскої мови виділяють три основні періоди: старобенгальський, середньобенгальський і новобенгальський. Бенгальська мова користується власним оригінальним письмом нагарі, яке виникло приблизно в Х столітті. Цією мовою створена одна з найвідоміших індійських літератур. Нею писав Рабіндранат Тагор, який у 1913 році став лауреатом Нобелівської премії. Широко використовується у різних сферах.
• Мова гуджараті одна з індоарійських мов поширена у індійському штаті Гуджарат і є його офіційною мовою. Нею розмовляє більш ніж 45 мільйонів осіб (дані 2002р.). По структурному типу займає проміжне положення між хінді та маратхі. Літературні пам'ятки відомі з ХІV століття. Мая власне письмо схоже на скорописний різновид деванагарі.
• Хінді поширена у штатах Уттар-Прадеш , Малх'я-Прадеш, Хар'яна, Біхар, Раджастхан, а також в Делі. Хінді має статус державної мови Індії. У 2000 році нею розмовляло більш ніж 180 мільйонів чоловік. Використовується в політичній, економічній соціальній та інших сферах індійського суспільства. Писемність - на основі оригінального письма деванагарі.
• Кашмірі поширена в Кашмірській долині Північного Індостану. Кількість мовців - 4 мільйони осіб. Має статус офіційної мови у штатах Джамму і Кашмір в Індії. Традиційне письмо створене на основі графіки шарада і нагарі. Але сучасна писемність здійснюється на основі арабського алфавіту.
• 1.2 Тунгусо-маньчжурські мови
• Тунгусо-маньчжурські мови - це сім'я споріднених мов, які функціонують переважно у Сибіру та на Далекому Сході. До неї входять три групи мов: сибірська, амурська та південна.
• Евенкійська (тунгуська) мова поширена на великій, але мало заселеній території тайгової зони Сибіру від лівобережжя річки Єнісей до острова Сахалін. Невеликі групи евенків знаходяться на півночі Китаю та в Монголії. Згідно з даними 1996 року кількість мовців складала в Росії 10,4 тисяч чоловік, в Китаї - 22 тисячі чоловік. Евенкійська мова має дуже велику кількість діалектів та говорів, які, проте, поєднані комплексом спільних особливостей. Солонська та негідальська мови деякими вченими розглядаються як діалекти евенкійської мови. Писемність виникла у 1931 році на основі латиниці, а з 1937 - кирилиці. Не має особливого статусу, застосовується в сфері побутового спілкування.
• Евенська (ламутська) мова поширена на узбережжі Охотського моря, а також в прилягаючих районах Магаданської області та Якутії кількість мовців близько 7 тисяч чоловік. Особливе положення займає арманський діалект, який зберіг ряд архаїчних рис, що зближують його з евенкійською мовою. Іноді цей діалект виділяють як особливу тунгусо-маньчжурську мову. У лексиці евенської мови виявлено дуже багато юкагирських та корякських запозичень. Писемність виникла у 1931 році на основі латинської графіки, але вже у 1936 була переведена на кирилицю. Подібно до евенкійської мови, евенська використовується лише у побутовому спілкуванні.
• Негидальська мова поширена на території Хабаровського краю Російської Федерації в нижній течії Амура та по його лівій притоці Амгунь. Носієм є такий народ, як недигальці. Кількість мовців у 1996 році складала 219 тисяч чоловік. Між говорами недигальців нижньої течії Амгуни (і Амура) та та її середньої течії спостерігаються незначні відмінності, спричинені впливом відповідно ульчської мови та евенкійської мови. Мова не має писемності, використовується в сфері побутового спілкування.
• Нанайська мова поширена в Хабаровському та Приморському краях Російсьої Федерації та по річці Сунгарі в Китаї. Кількість мовців у Росії у 1993 році складала 6 тисяч чоловік, у Китаї - трохи більше 1 тисячі чоловік. Існують певні суперечності, щодо об'єднання сунгарійського, уссурійського і кур-урмийського діалектів у наріччя. Наприклад, В.О. Аврорін об'єднує їх в два наріччя, О.П. Суник та Л.І. Сем - одне, при чому Сем виділяє третє - верхньоамурське - наріччя, включаючи в нього ряд говорів з середньоамурського, а Г. Дьорфер вважає кур-урмийський особливою окремою мовою. Писемність була створена у 1931 році на латиниці, а з 1963 - на основі російського алфавіту.
• Удегейська мова поширена на території Хабаровського та Приморського краю Росії. Кількість мовців близько 480 чоловік. Діалектів членування не має. Літературна мова функціонувала в 30-х роках ХХ століття, пізніше удегейська мова стала використовуватись лише в побутовій сфері. Зараз намагаються розробити писемність на основі російської графіки.
• Маньчжурська мова поширена Північно-Східному та Північно-Західному Китаї. Точних даних про кількість мовців не має, тому що більшість з 4,5 мільйонів маньчжур втратили рідну мову; ймовірно, що кількість мовців не перевищує кількох тисяч чоловік. В період маньчжурської династії Цін маньчжурська мова була офіційною мовою, наряду з китайською. Розрізняють два діалекти: північний, на якому розмовляють незначні групи маньчжур в провінції Дунбей, та південний. Пам'ятки маньчжурського письма відомі з ХVII століття. Дані про сучасне функціонування маньчжурської мови у будь-яких сферах, крім побутової, відсутні.
• 1.3 Китайсько-тибетські мови
• Китайсько тибетська сім'я - одна з найбільших мовних сімей світу. Китайсько-тибетські мови поділяються на дві групи: тан-китайську та тибето-бірманську.
• Китайська мова поширена в Китаї, Індонезії, Камбоджі, Лаосі, В'єтнамі, М'янмі, Малайзії, Таїланді, Сінгапурі та інших країнах. За оцінкою на 1993 рік китайською мовою розмовляло близько 1 мільярда чоловік у Китаї, а також приблизно 500 мільйонів у інших країнах. Офіційна мова Китаю, одна з 6 офіційних і робочих мов ООН. Китайська мова має сім основних діалектичних груп, існує в двох формах: письмовій і усній. Китайська мова користується ієрогліфічною писемністю. Найдавніші пам'ятки відомі з другої половини ІІ тисячоліття до н. е.
• Каренські мови поширені на півдні М'янми, а також у прилягаючих районах Таїланду. Загальна кількість мовців (2000 р.) 3,5 мільйонів чоловік, в тому числі в Таїланді - 210 тисяч чоловік. На даний момент немає єдності щодо оцінки статусу каренських мов. У складі каренських мов виділяють південно-східну та північну гілки. Південно-східну гілку складають класи сго-пво і бве-кая. Писемності розроблені в ХІХ столітті (для пво - в середині ХХ століття). Складовою писемністю користуються сго і пво, пао - з елементами монської писемності. Мови геба та гекхо мають писемність на основі латиниці.
• Бірманська мова - офіційна мова М'янми, мова міжнаціонального спілкування для більшості народностей М'янми. Кількість мовців сягає більш ніж 30 мільйонів чоловік. Деякі вчені вважають араканський, інта, дану, таунйоу, йо та тавойський діалекти самостійними мовами. Писемність складова. Найдавніша пам'ятка - напис пагоди Мйазейди (1113 рік)
• Маніпурська мова поширена в Індійських штатах Маніпур, Ассам, Тріпур, а текож в Бангладеш, М'янмі та Таїланді. Загальна кількість мовців близько 1300 чоловік , в Манпурі - більше 1 мільйона чоловік. Є мовою міжетнічного спілкування штату Маніпур в Індії. Діалекти маніпурської мови: какчинг, тханга, пхайенг, нонгмайкхонг, нгайкхонг, андро, секмаі, чайрел.
• Тибетська мова як мова ламаїстської церкви поширена в Китаї (провінція Цинхай), Монголії та Росії. В західній частині Тибетського нагір'я проживає, згідно з даними 1992 року, 4 мільйони чоловік. Письмова тибетська мова та лхасський діалект тибетської мови - мови міжплемінного спілкування та діловодства на всій території Тибетського району Китаю. Більшість периферійних діалектів майже не вивчені. Тибетське письмо виникло ще в 5 столітті.
• Мяо-яо - маловивчена група споріднених мов Східної Азії, зв'язки якої з іншими групами або сім'ями поки не зрозумілі.до недавнього часу їх розглядали як одну з груп китайсько-тибетських мов, але цей погляд застарів. Загальна кількість мовців більша ніж 8 мільйонів чоловік. Поширена переважно у центрі і на півдні Китаю, у В'єтнамі, Лаосі, Таїланді та М'янмі. Прийнято вважати, що мовами мяо-яо розмовляють народи мяо, яо, ше і гелао. Мяо-яо до недавнього часу не мали писемності. На початку ХХ століття місіонер С. Поллард створив для одного з діалектів мяо спеціальне письмо, у В'єтнамі писемність на латинській основі.
• 1.4 Тайські мови
• Тайські мови поширені на півострові Індокитай і в прилеглих до нього районах. До них належать тайська, лаоська, шанська та інші мови. Раніше деякі вчені відносили їх до китайсько-тибетської сім'ї, але зараз ці мови розглядають як окрему сім'ю.
• Тайська (сіамська) мова поширена на території Таїланду. За останніми даними кількість мовців сягає майже 30 мільйонів осіб. Офіційна мова Королівства Таїланд. Тайська мова обслуговує всі сфери суспільного життя і засоби масової комунікації, є мовою міжнаціонального спілкування. Літературна тайська мова почала формуватися з середини ІІ тисячоліття н.е. В основі тайської писемності, яка була створена у 1283, лежить давньо-кхмерське письмо. Зараз розвивається тайська література.
• Лаоська мова поширена у Лаосі та в північно-східних провінціях Таїланду. Загальна кількість мовців у Лаосі згідно з даними 1996 року складала 3,7 мільйонів чоловік, а в Таїланді на діалектах лаоської мови розмонвляли близько 20 мільйонів чоловік. Офіційна мова та мова міжнаціонального спілкування Лаосу. Має декілька десятків діалектів. Час створення писемності невідомий. Найбільш ранні пам'ятки (переважно епіграфічні) відносяться до ХV століття. Відомі 2 основних види лаоської писемності: цивільне письмо "туа лао" та духовне письмо "туа тхам".
• Ареал поширення шанської мови охоплює Шанське нагір'я на північному-сході М'янми, частину північної М'янми, західні райони китайської провінції Юньнань, Лаос і Таїланд. Кількість мовців складає близько 3 мільйонів, в тому числі в М'янмі - 2,5 тисяч чоловік. Шанська мова поділяється на три діалекта: тай-лонг, тай-не (тай-ле) і тай-мау. Народом-носієм є народ шан. Шанська мова є мовою внутрішньоетнічного побутового спілкування. Найбільшу комунікативну цінність та престиж має в національній області Шан в М'янмі, де на ній видається періодика та художня література. Писемність була створена приблизно в ХІ - ХІІ столітті. Існує два основних її різновиди: округла та кутова. По типу письмо буквенно-складове.
• Чжуанська мова - мова чжуанського населення Гуансі-Чжуанського автономного району та прилягаючих територій сусідніх провінцій Китаю. Носії, кількість яких складає більше 13,5 мільйонів чоловік мають різноманітні місцеві самоназви. В районах, де переважає чжуанське населення місцеві говори як північного, так і південного діалектів служать засобом міжнаціонального спілкування. За часів епохи Тан чжуанська мова мала ієрогліфічне письмо на основі китайської ієрогліфвії. В 1955 році була розроблена писемність на основі латинської графіки.
• Кадайські мови - група мов, що займає проміжне положення між тайськими та аустронезійськими мовами. Включає мови: пакуа (пупео, кабео), гелао, латі, лі. Місце в генеалогічній класифікації остаточно не встановлено. Як самостійна група вона була виділена П.К. Бенедиктом та А.Ж. Одрикуром. Радянські вчені раніше об'єднували кадайські тайські та дун-шуйські мови в одну групу, що мала назву каратайські мови. Кадайські мови поширені на півночі В'єтнаму та на півдні Китаю, здебільшого в гірських районах. Мовою пупео у В'єтнамі розмовляють близько 300 чоловік (2000р.) , лаха - 1600 чоловік. Численність народу гелао у Китаї 54 тисячі чоловік, але більшість з них не володіє цією мовою. Усі кадайські мови безписемні, їх носії, як правило, багатомовні. Рідні мови використовуються здебільшого в родинно-побутовій сфері, в суспільних сферах використовуються в'єтнамська, тайська та китайська мови. Вивчення каренськи мов почалось порівняно нещодавно. Мова вперше згадується в книзі Ле Куй Дона у 1773 році, лаха став відомим після роботи в'єтнамських етнографів Данг Нгієм Вана і Нгуєн Чук Біня.
• 1.5 Аустроазіатські мови
• Аустроазіатські мови - сім'я мов, якими розмовляє частина населення Південно-Східної та Південної Азії. До Аустроазіатськіх мов відносяться вісім мовних груп: семанг-сакай, в'єтмионг, мон-кхмер, палаунг-ва, нікобарська, кхасі, мунда, нагалі. Вивчення Аустроазіатських мов почалось у ХVІІІ столітті. Термін "Аустроазіатські мови" був запропонований на початку ХХ століття В. Шмідтом.
• Мон-кхмерські мови - група мов у складі сім'ї аустроазіатських мов. Традиційні мон-кхмерські мови поширені по всій території Індокитаю, Таїланду, М'янми та в південних районах Китаю. Найбільш крупні за кількістю розмовляючих на мон-кхмерських мовах народи: кхмери(більше 7 мільйонів), мони(0,6 млн.), куй(0,4 млн.). З мон-кхмерських мов кхмерська та монська мови є древньописемними мовами і мають писемність індійського походження, решта мов безписемні або новописемні.
• Кхмерська мова - це одна з мон-кхмерських мов. Поширена на у Камбоджі, В'єтнамі і Таїланді. Загальна кількість мовців складає близько 8 мільйонів чоловік. У Камбоджі має статус офіційної мови. Виділяються дві групи діалектів. Діалекти кхмерської мови Таїланду і північно-західні діалекти Камбоджі зберегли ряд архаїчних рис і зазнали значного впливу тайської мови, санскриту та палі. Писемність силлабо-фонетична південно-індійського походження. Перші епіграфічні пам'ятки відомі з VІІ століття.
• Мова кхасі поширений в Індії та Бангладеш. Загальна кількість мовців у 1995 році складала 748 тисяч чоловік. Писемність була створена на основі латинської графіки міссіонерами наприкінці ХІХ століття . в Індії кхмерською мовою видаються газети і журнали, твори художньої літератури, розвивається наукова література.
• Мови мунда поширені на території східної і центральної Індії. Загальна кількість мовців складає майже 10 мільйонів чоловік. Найбільш поширеною є мова санталі. Також до мов мунда належать: курку, мундарі, хо, бхумідж, бірхор, турі, асурі, кода, корва, кхаріа, джуанг, сора, паренгі, гутоб, бонда, дідей.
• В'єтмионгські мови поширені здебільшого у В'єтнамі, Лаосі. Поділяються на 5 підгруп: в'єтнамська мова; мионгська мова; підгрупа тьит з діалектами шань, май, рук, арем; підгрупа куой - мови понг, хунг; західно-чионгшонські мови - тхавунг, патакан, катьямпонгхук. Загальна кількість мовців близько 60 мільйонів чоловік.
• В'єтнамська мова - одна з в'єтмионгських мов. Офіційна мова В'єтнаму; поширена також у Камбоджі, Лаосі, Таїланді, Новій Каледонії, Франції, США. За останніми даними загальна кількість мовців складає до 73 мільйонів осіб. За кількістю мовців займає 17 місце у світі. У в'єтнамській мові виділяються три діалекти: північний, центральний та південний. До 1910 року у В'єтнамі було розповсюджено два види писемності: китайські ієрогліфи та система "тьи-ном", що виникла на ґрунті перетворення ієрогліфів. У 1910 році було введено письмо "куок-нги", яке було створено у ХVІІ сторіччі португальськими місіонерами на базі латинського алфавіту.
• 1.6 Дравідійські мови
• Дравідійські мови - сім'я мов на території Південноазіатського субконтиненту. 95% мовців користуються чотирма мовами: телугу, тамільською, каннада та малаям. Дуже велике значення для розвитку дравідійських мов мали контакти з індоарійськими мовами та мовами мунда.
• Тамільська мова - дравідійська мова південної Індії і Шрі Ланки, мова тамілів. Тамільська мова є офіційною мовою індійського штату Тамілнад, а також однією з офіційних мов Сінгапуру. Поширена також в М'янмі, Малайзії та інших країнах Азії, Африки та Америки. Мова має багато регіональних варіантів і діалектів, які асоціюються з різними кастовими групами, такими як брахмани і небрахмани. Тамільська пишеться алфавітом, знаним як ваттеллутту. Існують значні відмінності між між письмовою і розмовною формами. Перші епіграфічні пам'ятки відносяться до ІІ - І століття до н. е.
• Мова телугу поширена в Індії на території штату Андхра-Прадеш, де вона має статус офіційної, а також у сусідніх штатах. Кількість мовців у 1995 році складала 63 мільйони чоловік. Крім Індії носії телугу живуть у Шрі-Ланці, М'янмі, Малайзії та Сінгапурі. Наприкінці ХІХ століття виник рух за поширення нової літературної мови, близької до розмовної, яка у ХХ сторіччі витіснила з художньої літератури та засобів масової інформації книжкову мову, що зберегла позиції лише в деяких сферах офіційного та наукового стилів, а також в поезії класичної школи. Письмо алфавітно-силлабічне, генетично пов'язане з південним варіантом письма брахмі.
• Мова гонді поширена в Центральній Індії (штати Махараштра, Мадх'я-Прадеш, Орісса). Кількість мовців - 3,5 млн.чол. Мова безписьменна.
• Малаям поширена на півдні та південному-заході Індії, офіційна мова штату Керала. Кількість мовців близько 33 мільйонів осіб. Мова виникла в результаті еволюції західних діалектів древньо-тамільської мови. Писемність відома з ХІХ - Х ст. Основоположник сучасного письма - письменник Т. Ежуттаччан.
• 1.7 Австронезійські мови
• Австронезійські мови - одна з найбільших сімей мов, яка поширена на островах малайського архіпелагу, на півдні півострова Індокитай, в Океанії.
• Малайська мова поширена на острові Суматра, півострові Малакка, острові Сінгапур, а також в прибережних районах острова Калімантан. Кількість мовців близько 31 мільйона чоловік (2000р.). малайська мова має статус офіційної мови Малайзії, Брунею, Сінгапуру. Починаючи з раннього середньовіччя малайську мову використовували як мову міжетнічного спілкування та міждержавних зв'язків, існувала багата література різноманітних традиційних жанрів.
• Філіппінські мови - мови західної "підгілки" малайсько-полінезійської гілки австронезійської сім'ї. Загалом існує більш ніж сто філіппінських мов. Вони поширені на 800 островах Філіппінського архіпелагу. Загальна кількість мовців на 2000 рік - близько 60 млн. чоловік. Регіональними мовами є: бісайські, тагальська, ілоканська, бікольська, пампанганська, пангасінанська. Збереглося лише декілька пам'яток тагальського та бісайського письма. У наші дні писемність мають тагальська, цебуанська, панаянська, ілоканська, бікольська, пампанганська, пангасінанська, самарнон, магінданао, маранао, сулу-самаль та деякі інші мови, але більшість інших мов і досі не мають писемності. Їх вивчення почалось лише наприкінці ХVІ століття.
• Пампанганська мова - це одна з філіппінських мов, що поширена в філіппінській провінції Пампанга та деяких інших містах сусідніх провінцій. Цією мовою розмовляє близько 3 млн. чоловік. Виділяються 5 діалектів: апалітський, баколодський, макабебе, тарлакський. Пампангансько-англійське і пампангансько-тагальське двомовство уповільнює становлення літературної мови. Пампанганською мовою ведеться викладання в початковій школі, видається преса та твори художньої літератури.
• Ареал поширення тагальської мови знаходиться у найважливішому (з точки зору політики, економіки та культури) регіоні Філіппін. Загальна кількість мовців15,5 млн. чоловік. З доколоніального періоду була міжплемінною мовою, потім мовою міжнаціонального спілкування. З ХХ століття тагальська мова - загальнонаціональна мова Філіппін. Народом носієм тагальскої мови є плем'я тагалів. Тагальська мова - це єдина з філіппінських мов, яка має формовану літературну мову, яка представлена творами усіх жанрів.
• Пангасінанська мова поширена в філіппінській провінції Пангасінан і прикордонній частині провінції Тарлак. Кількість мовців близько 1,5 млн. чоловік. Пангасінанська мова є здебільшого мовою усного спілкування, хоча ще з ХVІІІ століття існує писемність на основі латинської графіки. Вивчати пангасінанську мову почали лише наприкінці ХІХ століття.
• Ілоканська мова поширена в північно-західних провінціях острова Лусон (Філіппіни), а також у провінціях Кагаян, Гірська Ісабела, Кіріно, Самбалес та інші. Ілоканською мовою розмовляє більш ніж 8 млн. чоловік. Мова служить для міжетнічного спілкування у північній частині острова Лусон, разом с тагальською мовою. Цією мовою ведеться викладання в школі, розвивається багатожанрова художня література. Має писемність на основі латинської графіки.
• Бісайські мови - це група філіппінських мов, що поширені на островах Себу, Негрос, Масбате, Панай, Самар, Лейте. Кількість мовців - 25 млн. чоловік. Серед бісайських мов виділяють себуанську, панаянську та самарські мови. Себуанська і панаянська є літературними, на них існує художня література, публіцистика, ведеться викладання у школі. У середині ХVІІІ століття бісайське письмо було замінено латиницею на іспанській основі.
• 1.8 Тюркські мови
• Тюркські мови функціонують в середньоазіатських державах Закавказзі, Росії, Монголії, Китаю, Болгарії та інших країнах. На території Далекого Сходу та Південно-Східної Азії ця сім'я представлена уйгурською, саларською, сариг-югурською та тувінською мовами.
• Уйгурська мова поширена Синьцзян-Уйгурському районі Китаю та в Казахстані. Уйгурська мова не є продовженням давньоуйгурської та ділиться на три діалекти: центральний, південний та східний. Починаючи з ХІ століття користувались арабським алфавітом, с 1930 по 1946 роки латинським алфавітом, з 1946 - кериличним.
• Саларська мова поширена в західних проівнціях Китаю, зокрема в провінції Цинхай. Нею розмовляє кілька десятків тисяч чоловік. До нашого часу збереглись книги ХV - XVII століть саларською мовою на арабській графіці. Сучасна саларська мова є мовою виключно побутового спілкування.
• Сариг-югурська мова зустрічається в основному на території району Мінхуа китайської провінції Ганьсу. Її носіями приблизно 4,5 тисячі осіб. Немає чіткого діалектного членування. До початку XVIII століття племена сариг-югурів користувались давньоуйгурською літературною мовою, але у зв'язку з тим, що посилювався тибецький вплив ця писемність була забута. Зараз сариг-югурська мова використовується лиш в сфері побутового спілкування.
• Тувінська мова поширена в Росії, Монголії та Китаю. Кількість тувінців складає приблизно 218 тисяч чоловік. Ця мова має чотири діалекти: центральний, західний, північно-східний та південно-східний. В лексиці тувінської мови існує багато запозичень з монгольської мови. Літературна мова була створена у першій половині ХХ століття. До початку другої світової війни письменність була на основі латиниці, а у 1941 році її перевели на російську графіку.
• 1.9 Геніалогічно ізольовані мови
• мова китай геніалогічний етнічний
• Історично склалося так, що існують генетичних зв'язків якої не вдалося знайти. Такі мови вважають окремою сім'єю і називають ізольованими.
• Нівхська мова - генетично ізольована мова корінного населення острова Сахалін та нижньої течії річки Амур. Її умовно відносять до палеоазіатських мов. Нею розмовляє більше ніж 1,5 тисяч чоловік (1997 рік). Має три діалекти: амурський, східно-сахалінський та північно-сахалінський. Вивчати її почали в ХІХ столітті. Писемність була створена на основі латинської графіки у 1932 році, а 1953 році була переведена на кириличний алфавіт. Корейська мова - ізольована мова, генетичні зв'язки якої можна встановити лише гіпотетично. Поширена в КНДР, де має статус офіційної і кількість мовців складає 20 млн. чоловік, а також в Республіці Корея, де також є офіційною і нею розмовляє більше 50 млн. чоловік. Значно менше поширена в Японії, США та Росії. Розрізняють шість діалектів: північно-східний, північно-західний, центральний, південно-східний, південно-західний, а також особливий діалект острова Чеджудо. Серед різноманітних гіпотез генетичної спорідненості корейської мови найбільш поширена алтайська. До 1894 року літературною мовою була писемність ханмун, але з винайденням фонетичного письма виникли нові можливості для розвитку корейської мови. Через розділ країни на дві частини, єдиний процес формування літературної корейської мови було порушено і зараз розвивається два його різновиди. Сучасне корейське письмо буквено-складове. Довгий час вважалося, що японська мова не входить ні в одну з відомих мовних сімей, займаючи в генеалогічній класифікації мов ізольоване положення. Через те, що японська мова розвивалася фактично в ізоляції від інших мов, немає достатньо переконливих доказів, які дозволили б віднести японську мову до однієї з мовних сімей і до спільної мови-предка, від якої походить ця сім'я. Проте дослідження останніх десятиліть дають підстави деяким мовознавцям стверджувати, що японська мова споріднена з корейською, тобто - віднести обидві ці мови до алтайської сім'ї, в яку входять також тюркські, монгольські і тунгусо-маньжурські мови. Правда, деякими своїми рисами японська мова зобов'язана ще більш древньому населенню Японії, що говорило, судячи з усього, на одній з мов австронезійської (інакше - малайсько-полінезійської) сім'ї. З іншого боку, протягом багатьох сторіч японська мова розвивалась під сильним впливом китайської. Проте всі елементи китайського походження в японській мові є запозиченими. Кількість мовців в Японії близько 121,5 млн. чоловік. Це офіційна мова Японії. Велика кількість діалектів поширена всюди на чотирьох головних островах Японії (Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю), а також на дрібних островах, таких, як острови Рюкю (Окінава). Деякі діалекти - наприклад ті, на яких говорять в південній частині Японії, особливо на островах Кюсю і Окінава - є фактично не зрозумілими для решти японців, які говорять на інших діалектах. Традиційно японською мовою пишуть вертикально, починаючи строчку з верхнього правого кута сторінки і ведучі її в низ. Крім того використовують також і інший стиль - сучасніший - горизонтальні лінії починають з верхнього лівого кута сторінки, а текст записують зліва-направо, як в українській і інших європейських мовах. Японська мова не мала системи писемності до введення кандзі - китайських ієрогліфів - в кінці V століття. З тих пір японський лиси використовували дві основні системи писемності: кандзі (китайські ієрогліфи) і систему складових букв, яка називається кана. Таким чином, в регіонах Далекого Сходу та Південно-Східної Азії існує дуже велика кількість мов майже усіх відомих мовних сімей, які дуже часто співіснують на одній території, і внаслідок впливу однієї на іншу набувають якихось певних специфічних рис, характерних цій мові лише на обмеженій території.
• Розділ 2. Неетнічні мови
• 2.1 Європейські мови
• Французька мова -це одна з романських мов Індоєвропейської сім'ї. Загальна кількість людей, що розмовляють французькою мовою близько 100 млн. чоловік. Офіційна мова Франції, Бельгії, Швейцарії, Канади, Монако, Люксембургу, Андорри, в багатьох країнах Африки. Це одна з офіційних і робочих мов ООН. Письмова форма французької мови дуже відрізняється від усної. На основі французької мови виникли креольські мови. На території Далекого Сходу ТА Південно-Східної Азії має статус lingua-franca, зокрема в Камбоджі, М'янма. Мова lingua-franca - це функціональний тип мови, що використовується, як засіб спілкування між носіями різних мов в обмежених сферах соціальних контактів.
• Англійська мова - одна з германських мов індоєвропейської сім'ї. Вона набула поширення в Великобританії, Ірландії, Північній Америці, Австралії, Новій Зеландії та в деяких країнах Азії і Африки. Загальна кількість носіїв мови перевищує 800 млн. чоловік. Одна з офіційних і робочих мов ООН, має статус офіційної мови в Великобританії, Ірландії, Австралії, Новій Зеландії, США, Канаді, п'ятнадцяти державах Африки та в Індії. Крім того широко поширена в Китаї, Японії, Філіппінах та деяких інших країнах Далекого Сходу. Англійська мова має статус міжнародної (міжнародна мова - це реальна знакова система, що використовується, як засіб спілкування, в народів різних держав). Загалом у світі англійську мову вивчають більше 2 млн. чоловік.
• Російська мова - це державна мова Російської Федерації, крім того вона є мовою міжнаціонального спілкування в Росії і поширена на всій її території. Одна з офіційних і робочих мов ООН. Рідною мовою вона є для 174 млн. осіб, спілкуються нею понад 214 млн. чоловік. Складається з північного та південного діалектів. Російська літературна мова формувалась під впливом старослов'янської мови і перейняла свою писемність від Київської Русі.
• 2.2 Монгольські мови
• Монгольські мови - це група мов монгольських народів. Загальна кількість мовців 8 млн. чоловік. Вони є результатом розвитку діалектів монгольської мови, які поділяються на основні і маргинальні. Маргинальні мови зазнали сильного впливу тибецькою та китайською мов.
• Монгольська мова - це офіційна мова Монголії, поширена також на території Китаю, де являється мовою внутрішньо-етнічного спілкування. Загальна кількість мовців майже 6 млн. чоловік. Монгольська мова сформувалась від одного з діалектів давньомонгольскої мови.
• Бурятська мова - одна з монгольських мов поширена на сході Росії в Бурятії та Іркутській області, а також північному-сході Китаю. Цією мовою розмовляють 450 тисяч чоловік. Бурятська мова поділяється на чотири територіально-діалектичні групи: південну, західну, східну та проміжну. Бурятська мова містить багато запозичень з тибетської, китайської, тюркських, тунгусо-маньчжурських та російської мов. У 1939 році писемність цієї мови була переведена на російську графіку.
• Отже, крім корінних етнічних мов на Далекому Сході Та в Південно-Східній Азії поширені також інші мови. Європейські мови потрапили до цього регіону в результаті європейської колонізації, а також через поширення цих мов у світі, збільшення їх значущості та використання в усіх сферах, а також завдяки міжетнічним контактам. З цих причин на території досліджуваного регіону виникають піджини. Щодо монгольських мов та інших мов, поширених у сусідніх регіонах, то вони з'явились тут завдяки міграційним процесам, які призвели до утворення значної діаспори.
• Розділ 3. Мертві мови
• Мертві мови - це мови, які вийшли з використання і відомі нам лише за писемними пам'ятками та записами, що дійшли до нас від того часу, коли вони були живими. Мертві мови часто зберігаються в живому використанні, в якості мови культу, на протязі тисячоліть після їх зникнення з інших сфер спілкування. Більш рідкісним одночасним використанням в якості культового і літературного.
• Хаттська мова - це найдавніша мова Північного Сходу Малої Азії. Була витіснена індоєвропейськими мовами. Власної писемності вона не мала. Збереглися лише звернення до богів, що були вкраплені в хеттські клинописні тексти.
• Ведійська мова - найбільш ранній різновид древньоіндійської мови, мова індуїського культу в Індії. Ведійська мова представлена двома різновидами: поетичною мовою мантр та мовою прози. Мова ведійської прози з часом все більше зближується з санскритом. Мова мантр віддзеркалює особливості загальноіндоєвропейського мовлення.
• Айнська мова - це одна з мов Східної Азії, генеалогічні зв'язки якої не відомі. Була поширена на більшій частині японських островів, на півдні острова Сахалін, на Курильських островах та на крайньому півдні півострова Камчатка. В ХХ столітті мова вийшла з живого використання. Айни, що живуть в Японії, користуються японською мовою і лише декілька осіб пам'ятають айнську мову. Писемність айнською мовою не отримала широкого поширення. Існували лише деякі наддіалектні форми епічної поезії.
• У процесі дослідження я виявила, що на Далекому Сході та в Південно-Східній Азії існувало досить багато мов, які на сьогоднішній день вважають мертвими, але деякі мови ще мають багату літературу та використовуються як мови релігійного культу. Особливо це стосується мови санскрит.
• Карта поширення мов
• Умовні позначення
• Кольорами на карті позначено території поширення:
• Індоєвропейських мов;
• Тунгусо-маньчжурських мов;
• Китайсько-тибетських мов;
• Тайських мов;
• Аустроазіатських мов;
• Тюркських мов;
• Дравідійських мов;
• Аустронезійських мов;
• Тюркських мов;
• Японської мови;
• Корейської мови;
• Французької мови;
• Англійської мови;
• Російської мови.
• Висновки
• В курсовій роботі мною було проведено дослідження мов Країн Далекого Сходу та Південно-Східної Азії. Це величезна територія з великою кількістю населення, тут співіснує дуже багато племен, народностей і націй, кожна з яких має свою мову. Щоправда, ці мови мають різні статуси. Одні з них стали офіційними, інші - давно забуті носіями і майже не використовуються, або використовуються лише у побутовій сфері. Але всеодно кожна з них має важливе значення для свого народу і для світового суспільства взагалі. Я дослідила поширення мов в цьому регіоні та їх вплив одна на одну. Найбільш багатомовною країною є Індія та Філіппіни. В Індії кожний штат має власну офіційну мову. Це пов'язано, що територія Індії поділення на штати згідно з етнічно-лінгвістичними ознаками. Тут поширені мови індоєвропейської, тайської, австронезійської, дравідійської та австроазіатської сімей. Але статус державної мови має мова хінді, яка функціонує в сфері матеріальних, духовних потреб суспільства. У Філіппінах поширено більш ніж сто різних мов більшість з них належить до австронезійської сім'ї. Найбільш ізольованими країнами є Корея та Японія. Мови цих країн зазнали, якнайменшого впливу інших мов. Найбільш поширеними мовами в досліджуваному регіоні виявились мови китайсько-тибетьської, індоєвропейської , австроазіатської і тайської сімей. У деяких країнах (особливо в Камбоджі та Філіппінах) відчувається помітний влив європейських мов, що пов'язано, мабуть, с французькою та англійською колонізацією. Щодо Далекосхідних територій Росії, то мови корінного населення практично повністю витіснені російською мовою і функціонують виключно в сімейно-побутовій сфері. Як наслідок впливу мов одна на одну, можна назвати утворення підженів на основі англійської та китайської мов, а також формування нових діалектів конкретної мови на території кожної із країн під впливом інших мов.
• Список використаної літератури
• 1) Лингвистический энциклопедический словарь - М, 2002
• 2) Левицький Ю.М. Мови світу Енциклопедичний довідник - Львів, 1998
• 3) Атлас языков мира - М, 2000
• 4) Брук С.Й. Население мира. Этно-демографический справочник - М,1981
• 5) http://www.japanese-page.kiev.ua/ukr/language.htm
• 6) Холодович А.А. Языки Азии и Африки - М, 1986
• Размещено на Allbest.ru