Стилістичний аналіз тексту

Результати загальнонаціонального соціального дослідження «Земельна реформа», проведеного Центром соціальних експертиз Інституту соціології Національної академії наук, були несподіваними.

При досить консервативній суспільній свідомості (всього 20 відсотків селян хочуть господарювати на своїй землі) кількість прихильників земельної реформи з позаторішніх 22 відсотків зросла до 38 у минулому році.

Стиль конфесійний - це стиль перекладної культової (Біблія, Житія, апокрифи тощо) й оригінальної (проповіді, послання, тлумаченя Святого Письма, молитви) літератури [10, 252].

Проблемним є питання про епістолярний стиль. Дехто, правда, вважає його підстилем розмовного чи художнього стилю. Якщо говорити про пересічного автора, то це безумовно буде розмовний стиль. А якщо говорити про епістолярій великих майстрів слова, наприклад, Лесі Українки. Івана Франка, Максима рильського, то їх спадщина містить і публіцистичні, і художні тексти. Тому, мабуть, правильно, що функціональним цей стиль не називають.

Отже, суспільно-усвідомлені видозміни літературної мови вивчаються з погляду її функціональних стилів, експресивно-стилістичних варіантів та типів мовної організації.

2. Текст як об'єкт лінгвістики

Робота з розвитку мовлення учнів забезпечує тісний зв'язок лінгвістичної теорії з практикою і ґрунтується на опрацюванні текстів різних стилів і типів мовлення, на аналізі їх змісту, структури і мовних засобів. Лінгвістичний аналіз тексту забезпечує комунікативний та функціонально-стилістичний підходи до навчання мови: аналізуючи текст, учні засвоюють його комунікативні ознаки (роль у спілкуванні), стилістичну приналежність і функції мовних одиниць, а отже, формують і вдосконалюють свою мовну і мовленнєву компетенцію.

Як об'єкт лінгвістики текст (лат. textum - тканина, поєднання, в'язь) є функціонально завершеним мовним цілим, основне завдання якого визначається певною метою мовленнєвої діяльності. Для тексту характерна зв'язність, що відображає єдність фонетичних, лексико-семантичних, граматичних засобів з урахуванням їх функціонально-стилістичного навантаження, комунікативне спрямування (мету, сферу спілкування), композиційну структуру, зміст та внутрішній смисл (тему й основну думку) [16, 27].

В Енциклопедії української мови (2000 рік) подається таке тлумачення термінологічного значення слова «текст»:

Текст (від лат. textum - зв'язок, поєднання, тканина) - писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у ближчій перспективі смисловими і формально-граматичними зв'язками, а в загально композиційному дистантному плані - спільною тематикою і сюжетною заданістю. Одиницею тексту є реально вичленовуваний найменший словесний масив, що складається з лінійно розташованої сукупності речень, об'єднаних у тематичну і структурну цілісність, після якої йде інша цілісність того ж рівня. Найменша реальна одиниця тексту - надфразна єдність.

На рівень реальних одиниць тексту можна поставити також період, оскільки він хоч і зберігає за собою статус одного речення, становить розгалужену синтаксичну композицію, гармонійно організовані частини якої утворюють складну тематичну і структурну цілісність. Ознак реальної одиниці тексту може набувати й окреме (не періодичної структури) речення - якщо на ньому концентрується особлива увага, винесене воно в позицію абзацу і має звичайну для надфразної єдності смислову і структурну автономність. У структурі тексту повністю реалізується структура абзацу з усіма властивими йому смисловими і формально-граматичними засобами зв'язку висловлень. Абзаци входять у більші за обсягом мовленнєві масиви, формуючи макроструктуру тексту і забезпечуючи його цілісність за допомогою дистантно реалізованих смислових і формально-умовних міжфразних зв'язків. Одиницями тексту в більш масштабному вимірі, в перспективі усієї його глибини є розділи, підрозділи, глави.

Текст як вища форма, реального вияву комунікативної сутності мови має свою мікро- і макросемантику. Остання формується в результаті відповідного розподілу інформації на всій його глибині і складної взаємодії структурних одиниць тексту на семантичному рівні.

З семантичною і структурною організацією тексту органічно пов'язана його стильова визначеність. Відрізок тексту, більший чи менший за обсягом, структурно і за змістом замкнений, має певну свою стильову маркованість, характеризується набором стильових ознак, які, крім усього, відіграють ще суттєву роль у забезпеченні цілісності тексту. Певну стильову маркованість має вже речення. Але функціональна якість мовлення визначається лише на текстологічному рівні, щонайменше - на рівні надфразної єдності, абзацу. Стильова домінанта надфразної єдності (абзацу) також не завжди повною мірою є прогностичною щодо стильової сутності всього тексту. Остання виформовується із складної сукупності відносних текстологічних цінностей, які підпорядковуються наскрізній, спроектованій на всю глибину текстового масиву тематичній і стильовій домінанті.

Текст диференціюють за формами їх реалізації (усній, писемній). Значна частина текстів належить до тієї групи, яка може матеріалізуватися як у писемному, так і в усному варіантах - залежно від ситуації мовлення (тексти публіцистичні, тексти наукові, тексти інформаційні тощо). Є певна кількість текстологічних різновидів, у процесі реалізації яких віддається перевага одній формі: писемній (епістолярні тексти, твори художньої літератури, офіційні документи, накази, протоколи, характеристики, акти) або усній (судові промови, розповіді, фольклорні твори тощо). Важлива роль в оформленні текстів належить графічним засобам - абзацному членуванню, розділовим знаками (у писемних текстових формах) та інтонації (в усних формах). Вони допомагають забезпечити адекватну загально комунікативні спрямованості, структурну організацію тексту на його мікро- і макрорівнях [7, 45].

Основні ознаки тексту:

І. Найважливіші риси тексту:

- наявність певної кількості речень;

- наявність теми і основної думки висловлювання;

- змістовий і граматичний зв'язок між реченнями;

- послідовність викладу;

- логічна повнота і завершеність викладу.

II. Елементи і компоненти тексту:

1. Компоненти: речення та групи речень, об'єднані логічним і синтаксичним зв'язком, виділяються в окремі абзаци.

2. Елементи: дане (тема, предмет висловлювання) (Д) та нове (Н) - основний зміст висловлювання.

У тексті завжди про щось повідомляється. Це його тема.

Як уже зазначалося, текст складається з інших мовленнєвих одиниць, об'єднаних смисловим зв'язком: речень, висловлювань, абзаців, розділів.

Текст ділиться на абзаци. Абзац включає в себе одне або декілька речнь, зв'язаних між собою за змістом.

Абзаци також зв'язані між собою за змістом. Кожний абзац починається з нового рядка.

Будь-який текст умовно можна поділити три логічні частини:

· зачин (початок розповіді);

· основна частина (розгортання думки чи подій у тексті);

· висновок (кінець розповіді).

Тексти бувають:

За стилістичними ознаками тексти поділяються на розмовно-побутові, художні, наукові, офіційно-ділові та публіцистичні.

За мовленням тексти поділяються на усні і писемні.

За типом мовлення (або формою реалізації інформації) тексти поділяються на тексти-розповіді, тексти-описи і тексти-роздуми.

Текст-розповідь подає інформацію про події, явища, вчинки людей (або персонажів, якщо текст художній).

Розповідь є основним елементом прозового художнього твору.

До тексту-розповіді належить також переказ.

Наприклад:

«І ось що він мені розповів.

Начебто сто років тому у цьому будинку жив привід. І не просто якийсь там звичайний, а… Як би його краще назвати? Своєрідний, чи що?.

Річ у тім, що кожного дня народження одного із членів родини (будь-кого!) робив цей привід ювілярові «подарунок», власноручно з'являючись перед усіма мешканцями цього будинку одночасно».

Текст-опис - це текст, у якому послідовно подіються ознаки, характерні для людини, явища, зображуваного предмета або історичної епохи.

Описи дуже часто використовуються у художніх творах.

Наприклад:

«У давніх слов'ян Новий рік пов'язувався із землеробним календарем.

З 10 століття вже християнська Русь святкувала його 1 березня, розпочинаючи сільськогосподарчі роботи, а через п'ять століть Новий рік перенесли на 1 вересня, знаменуючи кінець збору врожаю.

І лише з 1700 року за наказом Петра Першого християнське літосчислення ведеться з 1 січня».

Текст-роздум - найчастіше це міркування героя (або автора) над тим чи іншим явищем, з обґрунтуванням, розкриттям причиново-наслідкових зв'язків.

Часто у зачині (початку) тексту ставиться питання, на яке далі в логічній послідовності. доказово дається відповідь.

Тексти - роздуми найчастіше зустрічаються в науковому (зокрема, в науково-популярному) та публіцистичному текстах.

Наприклад:

«Вважається, що коли у людини немає друзів, вона починає вести себе агресивно.

Свідки стверджують, що саме це й привело Володимира до злочину.

Можливо, так воно і було, але є, мені здається, ще якась причина, яка спричинила цьому лиху».

За зв'язком розрізняються тексти з ланцюговим зв'язком і тексти з паралельним зв'язком.

У тексті з ланцюговим зв'язком кожне наступне речення за смислом і будовою об'єднується з попереднім, поступово розвиваючи думку.

Наприклад:

«Мерщій кинулась Харитя до печі, одставила горщик, доглянула страву й насипала в полив'яну миску гарячого кулешу. Мати виїла ложок зо дві та й поклала ложку. Страва здалась їй несмачною, противною. Харита їла чи не їла, швиденько помила посуд, поскладала його на мисник, засунула сінешні двері і стала навкролішки перед образами молитися богу» (М. Коцюбинський).

У тексті з паралельним зв'язком події розвиваються паралельно (відбуваючись одночасно), або чергують одна одну.

Наприклад:

«У гойдалці біля вікна сидів рудий, неголений, неохайний чоловік. Він щойно закурив люльку й задоволено випускав сизі клуби диму…

В сусідній кімнаті жінка готувала вечерю. Запахи смаженої грудинки й гарячої кави змагалися з запахом тютюну…

Надворі було повно дітлахів, вони танцювали, бігали, гралися…

До чоловіка, що читав біля вікна, несміливо підійшла дванадцятилітня дівчинка і сказала:

- Тату, давай пограємо в шашки, якщо ти не дуже втомився» (Із О. Генрі).

Отож, текст - це мовний витвір, що відзначається завершеністю, цілісністю, зв'язністю, має структурну організацію і цілеспрямованість.

3. Стилістичний аналіз тексту

Одним із видів пізнавальної, навчальної та естетичної діяльності учня є читання різних текстів, зокрема художніх, із їх наступним аналізом й оцінкою. Останнє зумовлює врахування психологічних особливостей проходження процесів сприймання образів у художньому творі, його ідейного спрямування. Сприймання твору не обмежується лише пізнавальним компонентом, а включає також психічні й емоційно-естетичні переживання. На підставі цього виділяється два типи ставлення до подій художнього тексту: 1) емоційне, яке складається на основі конкретного оперування образними узагальненнями; 2) інтелектуально-оцінне, у якому учні використовують моральні поняття на рівні елементного аналізу [2, 110].

Лінгвістика тексту - напрям лінгвістичних досліджень, об'єктом яких є правила побудови зв'язного тексту і його смислові категорії. Вона займається з'ясуванням глибинних смислів, які містяться в певному тексті.

Стилістичний аналіз допомагає чіткіше розуміти те, про що хотів сказати автор. Однак для того, щоб правильно оцінити все те, що говориться в тексті, потрібно вміти правильно розкладати його на маленькі, але важливі шматочки. І не менш важливо грамотно провести їх аналіз, щоб зрозуміти, де і які акценти розставив автор.

Стилістичний аналіз тексту

1. Прочитайте текст. Доведіть, що це саме текст, а не просто набір речень.

2. Визначте вид тексту: розповідь, опис чи роздум (а може, їх поєднання).

3. Вкажіть, ознаки якого функціонального стилю в ньому найбільш виразні (підкріпіть свої міркування прикладами).

4. Знайдіть в тексті зачин, основну частину і кінцівку.

5. Якщо текст художній, голосно прочитайте його, намагаючись засобами інтонації, словесного та логічного наголосу передати основну думку (ідею) тексту.

6. Знайдіть в художньому тексті слова, які мають образне значення і є стрижневими щодо ідеї тексту.

7. Сформулюйте, який вплив на вас справив художній текст.

Починаючи аналізувати текст з точки зору стилістики, пам'ятайте, що в першу чергу ви повинні зрозуміти основну думку і структуру тексту. А це все і визначає метод аналізу. Адже більш детальне вивчення тексту має побачити і оцінити мовні особливості тексту, мовні звороти, які використовує автор, а також атмосферу і навколишнє середовище навколо героя, в якій ці фрази і вимовляються.

Під час аналізу ви повинні докладно відповісти на питання, з чого і як зроблено текст. А це означає, що необхідно визначити функції мовних засобів, визначити, чому саме їх автор вибрав в тому чи іншому контексті і зрозуміти, наскільки вони тут доречні. Звичайно ж, коли стилістично аналізується текст, написаний класиком і заслуженим авторитетом в галузі літератури, то тут можна виправдати багато неточності і пробачити їх. А у разі коли пишеться шкільний твір або будь-яка наукова робота, стилістичні неточності легко можуть стати причиною низької оцінки чи засудження з боку викладацького складу. Тому аналізувати текст потрібно украй ретельно.

Не менш важливим пунктом аналізу тексту є обчислення експресії в тексті. При глибокому дослідженні твору потрібно визначити, якими саме акцентами й емоційними фарбами наділений певний уривок. Також необхідно відповісти на питання - чому саме цей вид стилістичного забарвлення слів вжито тут. До того ж, необхідно пам'ятати, що в одному тексті можуть поєднуватися різні види експресії мови.

Також обов'язково потрібно проаналізувати повтори слів (наскільки вони виправдані), використання граматичних форм, повтори, як звукові, так і схожі закінчення слів і багато інших деталей.

4. Критерії добору художньої словесності для лінгвоаналізу

Лінгвістичний аналіз художнього тексту (ЛАХТ) покликаний сформувати вміння проникнути у суть художнього твору через аналіз його мовної тканини. Звідси випливає завдання ЛАХТу - виявлення і пояснення використаних у художньому тексті мовних фактів різних рівнів із метою встановлення їх смислових й естетичних функцій. Лінгвоаналіз завершує весь цикл лінгвістичних дисциплін, тому його мета - допомогти систематизувати знання, отримані раніше, й усвідомити їх необхідність для роботи з художнім твором; уміти мотивовано підбирати тексти для класного і позакласного читання, самостійно оцінювати мовні засоби художнього твору, мають розвинуте чуття мови, образне мислення і готові виховувати ці якості у своїх майбутніх учнів.

Якщо сприймати зміст художнього тексту можуть практично всі читачі, то проводити його аналіз під силу не всім. Проте й саме сприймання не можна розуміти однозначно, оскільки необхідно враховувати існування трьох його рівнів. На першому сприймається експліцитний зміст (безпосередньо вираження), на другому рівні - імпліцитний (глибинний, не виражений безпосередньо, підтекст) і на третьому - естетичний (властивий усім витворам мистецтва, який впливає на почуття прекрасного у людині). Грамотний, достатньо підготований читач (зокрема вчитель) сприймає всі рівні змісту - в ідеалі в максимальній відповідності до задуму автора. Навчитися такого сприймання можна з допомогою занять лінгвістичного аналізу, на яких звертається увага на всі одиниці, що складають текст, і виділяються ті з них, які в даному випадку володіють якимось особливим значенням, допомагають передавати імпліцитний та естетичний зміст.

При їх побудові враховується, що всі мовні засоби, котрі допомагають виразити імпліцитний та естетичний зміст твору, не випадкові у ньому, а становлять своєрідну продуману систему і поділяються на дві групи: 1) пов'язані з якісними характеристиками мовних одиниць і 2) пов'язані з їх кількісними відношеннями в тексті. Такі засоби виділяються на всіх мовних рівнях. Під якісними характеристиками розуміються такі, котрі передбачають вибір одиниці з ряду однорідних і які виникають у випадках: а) маркованості щодо нейтральної мовної одиниці; б) відсутності у системі мови і створення автором (неологізми, оказіоналізми); в) переосмислення і набуття нового (переносного) значення. Кількісні характеристики пов'язані з повтором і самих одиниць, і їх значень (лексичних, граматичних). Вони також охоплюють усі рівні мови: в фонетиці - це алітерації та асонанси; в лексиці - вживання синонімів, антонімів, омонімів, паронімів; у морфології - переважаюче використання певних частин мови чи їх граматичних категорій; у синтаксисі - переважання однотипних (у певному відношенні) конструкцій або пряме повторювання слів, словосполучень, речень.

Добираючи зразки творів для лінгвоаналізу, слід враховувати ідею художнього твору, наявність художнього мислення у автора, використання художніх засобів, можливість застосування лінгвістичного коментаря. Адже художня словесність, насамперед, має становити собою літературну цінність.

«Ідея художнього твору - емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора. Ідея в сфері справжньої художньої творчості на жодному з етапів творчого процесу не існує поза яскравими уявленнями, почуттєвими враженнями, емоційним збудженням, які є складниками творчої уяви митця, де твір постає, формується й оформлюється» [6, 25].

Лінгвістичний коментар - пояснення тих місць тексту, які особливо сильно заважають його правильному розумінню і сприйманню як певної інформації та образної системи. При пояснювальному читанні він буде мати характер елементарної семантизації і тлумачення. В курсі літератури в старших класах і вищому навчальному закладі він може виступати у вигляді розгорнутих і детальних пояснень, які входять загальний обсяг філологічного і культурно-історичного коментаря або його частини. У курсі лінгвістичного аналізу художнього тексту лінгвістичний коментар при уважному читанні літературного твору є першим етапом його лінгвістичного розбору.

Художнє мислення - поширена назва синтезованого психічного процесу митця, результатом якого є мистецькі твори, що мають естетичну вартість. Домінують уявлення й образи уяви, почуття, які через багато асоціацій (часом дуже віддалених і незвичних) творять чуттєво-конкретний, але інтенціональний (не обов'язково відображений) художній світ, невіддільний від мовленнєво-мовної оболонки. Письменник бачене, відчуте, пережите може втілити, передати читачам тільки у слові. Отож, художньо-образне мислення письменника реалізується в слові.

Художні засоби (зображально-виражальні) - сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети - творить художньо-естетичну вартість. Він не тільки зображає, тобто оперує між етичними (наслідувальними) принципами, а й виражає своїм твором духовні цінності і таким чином одуховнює світ, спонукає його розкриватися за ідеалами краси та істини. До художніх засобів належать тропи (епітет, порівняння, алегорія, гіпербола, перифраз, символ, оксиморон, літота, метонімія тощо), стилістичні фігури (повтори, градація, паралелізм, інверсія, еліпс тощо), принципи фоніки (інструментація, звуконаслідування, анафора, епіфора тощо), формотворні засоби кожного роду літератури (сюжет, композиція, портрет, пейзаж, інтер'єр, монологи, діалоги персонажів, мова оповідача й автора).