Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Класифікація слов'янських мов: історія дослідження, принципи, підходи

студентки І курсу

філологічного факультету

Пелипас Юлії Миколаївни

Маріуполь-2012

План

• Вступ
• 1. Класифікація слов'янських мов
• 1.1 Східна підгрупа
• 1.2 Західна підгрупа
• 1.3 Південна підгрупа
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Слов'янські мови -- група мов, що розвинулися з діалектів праслов'янської мови, яка становила собою одне з розгалужень індоєвропейської родини мов.

Зусиллями декількох поколінь учених, які вивчали мови в порівняльному аспекті, розроблена генеалогічна класифікація мов.

Генеалогічна класифікація мов - вивчення і групування мов світу на основі споріднених зв 'язків між ними (на основі спільного походження від якоїсь прамови).

Цей принцип базується на існуванні регулярних системних фонетичних, граматичних і лексичних відповідностей, що закономірно повторюються у споріднених мовах. Споріднені мови виникли шляхом диференціації діалектів однієї первісної мови, яку називають прамовою або мовою-основою (наприклад, сучасні слов'янські мови походять від колишньої спільнослов'янської, або праслов'янської, мови). Диференціація мов є наслідком різних соціальних причин, у тому числі міграції племен, завоювань, змін державних кордонів, етнічного змішування і т. ін. Споріднені мови об'єднують у підгрупи, групи (гілки), сім'ї, або родини, а також в одиниці вищої ієрархії -- надродини (гіперсім'ї). Наприклад, українська мова належить до східнослов'янської підгрупи слов'ян, групи індоєвропейської родини мов, яку окремі вчені об'єднують разом з іншими родинами в ностратичну (бореальну) надродину.

Генеалогічна класифікація мов існує у вигляді єдиної схеми для кожної окремої родини й інколи схематично зображається у вигляді генеалогічного дерева, але реальні відношення між мовами однієї родини складніші, ніж їх подає схема.

Генетичній (успадкованій) спорідненості протиставляють спорідненість, набуту в процесі взаємодії мов. Це мовний союз, який може об'єднувати мови неблизькоспоріднені і навіть неспоріднені, що внаслідок міжетнічних та міжмовних контактів мають у своїй структурі спільні риси. Сучасна генеалогічна класифікація мов у різних її варіантах визнає існування від кількох десятків до 200 мовних родин.

Генеалогічна класифікація базується на порівняльно-історичному методі, мета якого полягає:

1) у встановленні спорідненості мов, їх спільного походження шляхом порівняння слів, звуків і граматичних форм;

2) у реконструюванні слів і граматичних значень у мові-предку;

3) у встановленні закономірностей у зміні слів, звуків і граматичних форм після розходження мов.

Ще в 1538 р. французький учений Г. Постеллус у книзі "Про спорідненість мов" намагався довести походження всіх мов від давньоєврейської. Відтак у 1610 р. Ю.-Ц. Скалігер зробив першу класифікацію мов у праці "Думки про європейські мови". На основі дослідження слова Бог він виділив 11 груп мов: грецьку, латинську, тевтонську, слов'янську, албанську, ірландську, британську, татарсь-ку, угорську і баскську. У 1666 р. хорват Ю. Крижанич опублікував "Граматичні дослідження про російську мову", де навів фонетичні відповідники між слов'янськими мовами і на цій основі зробив їх класифікацію. Багато мовних відповідників у європейських мовах установив засновник слов'янської філології Й. Домбровський. Однак справжнім поштовхом для порівняльно-історичного методу стало відкриття європейцями санскриту. Італійський мандрівник Ф. Сассеті, який проживав в Індії у 80-х роках XVI ст., де й ознайомився з цією давньою мовою, у своїх листах у Європу висловив припущення про спорідненість санскриту з італійською мовою. У другій половині XVIII ст. англійці заснували в Калькутті інститут східних культур. В.Джонс, вивчивши санскрит, першим дійшов висновку про існування прамови: "Санскрит, яким би не був його вік, має надзвичайну структуру; він досконаліший від грецької, багатший від латинської і перевершує ці мови за витонченістю. Однак його подібність із цими мовами, яка не могла виникнути випадково, настільки сильна, що жоден мовознавець при дослідженні всіх трьох мов не може не дій-ти висновку, що вони виникли з одного джерела, яке вже не існує". Так порівняльне вивчення мов трансформувалося в порівняльно-історичне.

Російський мовознавець О.Х. Востоков, порівнюючи слов'янські мови, відкрив історію юсів. Він дійшов висновку, що ці букви позначали носові звуки, які в давнину були характерними для всіх слов'янських мов, а залишилися лише в польській. Востоков також довів необхідність порівнювати не тільки різні мови, а й різні зафіксовані в пам'ятках писемності й збережені в діалектах стадії історичного існування однієї мови. Отже, Ф. Бопп, Р.-К. Раск, Я. Грімм і О. Востоков незалежно один від одного і майже в один і той самий час відкрили порівняльно-історичний метод. Так поступово склалося порівняльно-історичне мовознавство і його чи не основне досягнення -- генеалогічна класифікація мов.

За генеалогічною класифікацією мови світу поділяють на сім'ї (максимальні об'єднання споріднених мов), сім'ї -- на групи (гілки), групи -- на підгрупи, а вже в підгрупах виділяють конкретні мови. Ізольовану мову, генетичних зв'язків якої не вдалося знайти, вважають окремою сім'єю. Найвідомішими і найпоширенішими мовними сім'ями є індоєвропейська, семіто-хамітська, кавказька, фінно-угорська, самодійська, тюркська, монголь-ська, тунгусо-маньчжурська, китайсько-тибетська, тайська, аустронезійська, аустроазіатська.

1. Класифікація слов'янських мов

Першу наукову класифікацію слов'янських мов пов'язують із працею патріарха слов'янської філології чеського вченого Й. Добровського. Проте вже у ХVІІІ ст. М. В. Ломоносов чітко уявляв собі поділ слов'янських мов та впевнено говорив про походження їх з одного спільного джерела - праслов'янської мови, з якої він виводив: 1) "руську" мову, 2) польську, 3) болгарську, 4) сербську, 5) чеську, 6) словацьку, 7) "вандальську" (лужицьку). Також учений чітко розмежовував давньоруську та старослов'янську мови.

Й. Добровський зазначав, що слов'янські мови виникли з праслов'янської, яка розпалася на дві основні мовні групи: антську, або східну (до складу якої ввійшли східнослов'янські та південнослов'янські мови: "руська", церковнослов'янська, сербська (болгарська), хорватська та словенська) та власне слов'янську, або західну (до складу якої ввійшли, за сучасною термінологією, західнослов'янські мови: польська, чеська, словацька та серболужицька).

О. Х. Востоков висунув гіпотезу розпаду праслов'янської мови на три групи: східну ("руська мова"), південну, або південно-західну (болгарська, сербсько-хорватська, словенська та старослов'янська), і західну, або північно-західну (польська, чехоморавська, словацька, серболужицька, кашубська і полабська). За самостійне місце східнослов'янських мов у слов'янському світі після О. Х. Востокова висловлювалася більшість учених; згодом цей погляд затвердився в науці. Перевага ж такого розподілу слов'янських мов перед дуалістичною класифікацією полягає в тому, що він відповідає історико-географічному розподілу слов'ян.

М. О. Максимович запропонував свою класифікацію, в якій об'єднав південно- і західнослов'янські мови в західнослов'янську групу з двома підгрупами - південно-західною (церковнослов'янська, болгарська, сербська, хорватська мови) та північно-західною (польська, чеська, словацька, лужицька, полабська мови). У східнослов'янській ("руській") групі вчений також виділив дві підгрупи - північноруську з великоруським та білоруським ("литовсько-руським") наріччями та південноруську з малоруським і червоноруським наріччями. Отже, у М. О. Максимовича слов'янські мови поділяються на дві групи та чотири підгрупи. Не все у цьому поділі отримало визнання наступних поколінь. Проте увага М. О. Максимовича до цієї проблеми значно сприяла становленню сучасної класифікації слов'янських мов. Згідно з якою виділяють: східну, західну і південну.

1.1 Східна підгрупа

До східної підгрупи належать українська, російська та білоруська мови. Українська мова -- державна мова України.

Поширена також у Росії, Білорусі, Польщі, Словаччині, Чехії, Югославії, Канаді, Аргентині та Австралії. Має три діалекти: південно-східний (середньонаддніпрянські, слобожанські та степові говірки); південно-західний (волинсько-подільські, галицько-буковинські та карпатські говірки); північний (лівобережні, правобережні та волинсько-поліські говірки).

Літературна українська мова пройшла три етапи свого розвитку: давньоукраїнський, або давньоруський (XI-- XIII ст.), староукраїнський (XIV -- середина XVIII ст.) і сучасний (із кінця XVIII ст.). Перші пам'ятки писемності сягають XI ст. (Остромирове Євангеліє 1056--105Т рр., "Ізборники Святослава" 1073 р. і 1076 р.). Пам'ятками другого етапу є юридичні акти XIV--XV ст., Пересопницьке Євангеліє 1556--1561 рр., "Словник" і "Граматика" Л. Зизанія (1596 р.), "Лексикон словенороський" П. Беринди, твори М. Смотрицького, І. Вишенського, Т. Ставровецького. Сучасна українська літературна мова формувалася під впливом творчості І. Котляревського. Вагому роль у нормуванні та утвердженні її відіграла творчість Т. Шевченка, якого вважають основоположником сучасної української літературної мови. Писемність -- на основі кирилиці.

Російська мова -- державна мова Російської Федерації, мова міжнаціонального спілкування в Росії, одна з шести офіційних і робочих мов ООН.

Складається з двох діалектів: північного, найтиповішою рисою якого є окання, і південного, для якого характерне акання. На стику цих діалектів утворилися перехідні говори, які й лягли в основу сучасної російської лі-тературної мови. На формування російської літературної мови помітний вплив мала старослов'янська мова. Становлення сучасної російської літературної мови пов'язане з творчістю О. Пушкіна, в якій синтезовано різні мовні течії в єдину систему, основою якої стало літературно оброблене російське народне мовлення. Писемність (кирилиця) перейнята від Київської Русі-України.

Білоруська мова поширена в Білорусі та на суміжних територіях Росії, України, Литви, Польщі, а також у Латвії, Естонії, Казахстані, Канаді, США, Аргентині. Має два діалекти: північно-східний і південно-західний, на стику яких утворилися перехідні (середньобілоруські) говірки, що лягли в основу сучасної літературної мови. У розвитку сучасної білоруської літературної мови велику роль відіграла творчість Я. Купали та Я. Коласа. Найдавніша писемна фіксація білоруської мови -- Договір Полоцька з Ригою 1330 р. Писемність -- на основі кирилиці.

1.2 Західна підгрупа

До західної підгрупи належать польська, чеська, словацька, кашубська, лужицька і мертві полабська та поморська мови.

Польська мова -- офіційна мова Польщі. Крім того, використовується в сусідніх державах -- Україні, Білорусі, Литві, а також у Росії, США, Бразилії, Франції, Канаді та інших країнах. Літературна мова сформувалася на основі великопольських, малопольських і мазовецьких говірок. Писемність -- на основі латинського алфавіту. Найдавніша пам'ятка писемності ("Свєнтокшиські проповіді") належить до XIV ст.

Чеською мовою користуються в Чехії, а також у Словаччині, Австрії, США, Канаді. Має чотири діалекти: власне чеські, ганацькі, ляські (сілезькі) й моравські. Літературна мова сформувалася на основі середньочеських говірок. Перші пам'ятки чеської писемності належать до кінця XIII ст. У XV--XVI ст. сформувалася літературна мова. Однак з 1620 р. до кінця XVIII ст. вона не розвивалася, оскільки за Габсбурзької династії офіційною мовою стала німецька. Літературна мова відродилася наприкінці XVIII -- початку XIX ст. на основі літератури XVI--XVII ст., що надало їй книжного характеру. У відродженні чеської літературної мови велику роль відіграла діяльність Й. Добровського (автора першої граматики чеської мови, що вийшла у 1809 р.) та Й. Юнгмана (автора п'ятитомного чесько-німецького словника, який побачив світ у 1835--1839 р.). Писемність -- на основі латинської графіки.

Словацька мова поширена в Словаччині, а також у Чехії, Угорщині, Румунії, Україні (Закарпаття), Югославії, Канаді. Має три діалекти: середні, західні та східні говірки. Пам'ятки власне словацької писемності належать до XV--XVI ст. Основоположником сучасної літературної мови на основі середньословацьких говірок є Л. Штур. Писемність -- на основі латинського алфавіту. Кашубська мова є близькою до польської. Нині вона втратила самостійність і розглядається як діалект польської мови. Лужицька (серболужицька) мова поширена серед лужицьких сербів у Дрезденському і Котбузькому округах Німеччини. Має два варіанти (в тому числі й літературні) -- верхньолужицький і нижньолужицький. Писемність із XVI ст. -- на основі латинського алфавіту. Полабська мова вживалася на обох берегах річки Лаби (Ельби) в Німеччині до XVIII ст. Зникла внаслідок асиміляції полабських слов'ян німцями. Поморські діалекти були поширені на південному узбережжі Балтійського моря в Померанії. Вимерли в середньо-вічний період у зв'язку з насильницьким онімеченням.

1.3 Південна підгрупа

До південної групи належать болгарська, македонська, сербська, словенська і мертва старослов'янська мови.

Болгарська мова поширена в Болгарії, а також в Україні (Белградський район Одеської області), Румуни, Югославії та інших сусідніх державах. Має дві групи діалектів: східні та західні. Літературна мова сформувалася в середині XIX ст. на основі північно-східних говорів. Велику роль у цьому відіграла творчість П. Берона, Л. Каравелова, X. Ботева, І. Базова та ін. Найдавніші пам'ятки сягають X ст. Писемність -- на основі кирилиці. Македонська мова -- державна мова Македонії. Дуже близька до болгарської. Має три групи діалектів: західну, східну та північну. Літературна мова -- з 1948 р. Графіка -- на основі кирилиці.

Сербська мова -- офіційна мова Югославії (Сербії, Чорногорії, Боснії). Поширена також у сусідніх державах, в Америці та Австралії. Писемність -- на основі кирилиці. Хорватська мова -- державна мова Хорватії. Поширена в сусідніх державах, в Америці та Австралії. Писемність -- на основі латинської графіки. До утворення окремих самостійних держав Хорватії та Югославії ці дві мови розглядали як одну -- сербсько-хорватську, або хорватськосербську. Нині вважають, що це різні мови, бо саме так це розцінюють самі мовці. Словенська мова -- державна мова Словенії. Крім того, поширена в сусідніх державах, зокрема в Югославії, Австрії та Італії. Має 49 діалектів. Найдавніша пам'ятка -- Фрейзингенські уривки, які належать до кінця X -- початку XI ст. Сучасна літературна мова сформувалася в середині XIX ст. під впливом творчості поета Ф. Прешерна. Писемність -- на основі латинської графіки.

Висновки

В основу генеалогічної класифікації мов покладений принцип їх історичної спорідненості, тобто первісного сходження групи мов до загальної, кореневої мови. Далеко не завжди вдається встановити цю мову, але тим не менш, явно простежується зв'язок, що дає вченим-лінгвістам вагомі підстави припускати його існування в далекому минулому. Для того щоб шукати схожі елементи в різних мовах, традиційно використовується порівняльно-історичний метод - саме на даних, отриманих з його допомогою, і базується традиційна генеалогічна класифікація мов.

За явно вираженого принципом історичної спорідненості, або історичної схожості , мови зазвичай поділяють на кілька досить великих груп, іменованих

у мовознавстві сім'ями. Всі мови, що знаходяться усередині однієї сім'ї, мають деяку схожість в структурі слів, особливості вимовляння звуків або в правилах словотворення. Далеко не завжди ці зв'язки помітні з першого погляду - іноді потрібно величезна копітка робота, яка допоможе виявити далеке спорідненість тих чи інших мов. Але, тим не менш, традиційна лінгвістика, погодившись з основоположною ідеєю про те, що частина мов має спільні корені, без праці знаходить подібні моменти в їх структуру й особливості.

Генеалогічна класифікація мов світу сьогодні має на увазі не тільки поділ на мовні сім'ї - всередині кожної сім'ї є й інші ступеня споріднення мов, на підставі яких виділяються групи. При цьому варто відзначити, що мови з різних сімей не мають схожості, і це дозволяє з упевненістю говорити про різну природу їх походження. Наявність деяких схожих аспектів, викликаних історичним запозиченням слів і словоформ, лише підтверджує роз'єднаність різних мовних сімей.

Усередині кожної сім'ї генеалогічна класифікація мов передбачає виділення кількох гілок (груп), мови в який мають між собою значно більше схожості, ніж з іншими членами родини. Це може бути обумовлено більш пізніми мовними процесами на тій чи іншій території, що викликали дроблення мови на кілька схожих груп, або ж посиленням відособленості тієї чи іншої народності внаслідок історичних, природних або військових катаклізмів.

Найчастіше всередині мовних підгруп генеалогічна класифікація мов виділяє і мови з максимально тісними зв'язками - їх зазвичай іменують підгрупами. Яскравим прикладом такої класифікації традиційно вважається поділ слов'янських мов, що відносяться до індоєвропейської сім'ї, на східнослов'янську, західнослов'янську і південнослов'янську підгрупи.

генеалогічний слов'янський мова індоєвропейський

Список використаної літератури

1. Матеріал з Вікіпедії -- вільної енциклопедії.http://uk.wikipedia.org/wiki/

2. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів / М. П. Кочерган. - К.: Видавничий центр "Академія", 2001. - 368 с.

Размещено на Allbest.ru