Навіть якщо на телебаченні лунає українська мова, якість її не найкраща. Здебільшого відчувається, що в повсякденні диктори, актори, ведучі користуються російською мовою, а тому дуже часто припускаються помилок в українському мовленні. Найтиповіші з них такі:

1. Фонетичні.

Зокрема вимова звуків з російським акцентом (акання, цекання, дзекання, оглушення приголосних та ін.): гаління, пакунка, вцім, ціло (укр. втім, тіло), дзіти, понедзілок, поліф, Киїф, робітникіф, танцуй; діалектна орфоепія: пругноз пугоди.

2. Граматичні:

а) неправильне вживання відмінкових закінчень - в Ригі (в Ризі), в Ямайкі (в Ямайці}, по двом законам (за двома законами);

б) вживання роду й числа іменників за російським зразком - біль стає все відчутнішою (біль стає дедалі відчутнішим), блок зупинили через витік пару (блок зупинили через витікання пари);

в) використання невідповідних суфіксів і префіксів - 10 тисяч евакуїровано (евакуйовано), від чутно похолодає (похолоднішає), комедія італьянського театру (італійського театру), відпрасувати сукню (випрасувати);

г) хибне ступенювання прикметників - 5% пенсії, якщо вона більше мінімальної (більша за мінімальну), Щербаков сильніше, краще (сильніший, кращий), на змаганнях українські спортсмени стали сильнішими (виявилися найсильнішими);

ґ) вживання невластивих українській мові активних дієприкметників - самовирівнюючі покриття (самовирівнювальні, саморівняльні, само-простувальні), шпалери миючі (змивні), самоклеючі обої (самоклейні, клеїсті, клейні, клейкі, ліпні, ліпчасті шпалери), один із виступаючих (один із промовців), переважаюча частина (переважна частина);

д) неправильне використання прийменникових конструкцій - звертатися за адресою (звертатися на адресу), оцінки по предметах (оцінки з предметів), працюють по обраним спеціальностям (заобраними спеціальностями), виплата відсотків по залишкам (із залишків).

Не володіючи вільно українською мовою, телеведучі й запрошені на передачі вдаються до калькування, на власний смак творять штучні терміни, заступаючи такими принагідними саморобками давно усталені в нормативній українській мові відповідники. Наприклад: попереджає з'явлення запаху поту (запобігає появі запаху поту), пожежо-загрозливий (вогненебезпечний), режисер озвучання (режисер озвучення).

Іноді калькування призводить до алогізмів, спотворює зміст речення.

Трапляються й просто парадоксальні ситуації, коли ведучі, вживаючи українські слова, не розуміють їхнього значення, тому фрази втрачають сенс. Наприклад: злочин не минув марне - правильно злочин не минув безкарно (марно означає даремно, марне - те, що не дає користі); ви побачите цілком другу половину лота - правильно побачите повністю другу половину лота (цілком другу означає зовсім іншу).

З незнанням української мови й етикету пов'язане невміння багатьох ведучих та інтерв'юерів правильно по-українському звертатися до співрозмовників. Наприклад, ведуча, спілкуючись із головою правління Центру стратегічних досліджень, раз у раз звертається до нього "пан Павло". По-перше, вона нехтує обов'язковий в українській мові кличний відмінок. По-друге, в офіційній ситуації недоречно звертатися по-панібратськи на ім'я. У цьому разі доцільне було б звертання "пане голово" або "пане" в поєднанні з прізвищем.

Найбільше кульгає культура мови спортивних телекоментаторів. Це особливо прикро, адже саме спортивні трансляції збирають величезну глядацьку аудиторію, яка, не маючи альтернативи, мусить слухати потоки "перлів" з уст мовних недбальців. Обуреними відгуками з приводу їхніх мовних і мовленнєвих помилок рясніє преса.

Непозбутньою вадою здається притаманне нашому телебаченню ненормативне наголошування, як-от:

- новий рік (новий рік);

- бачите, як усе завмерло (завмерло);

- одинадцять, чотирнадцять (одинадцять, чотирнадцять);

- випадок (випадок);

- у мережі (у мережі);

відомі пам'ятки (пам'ятки).

Працівники провідних телеканалів демонструють з екрана надзвичайно вбоге знання української лексики, їм бракує українських слів, і вони замінюють їх звичними для них російськими: вона походила на маму (була схожа, скидалася, нагадувала), окрас собаки (колір шерсті, масть), відчуває безнаказаність (безкарність), пристрасті накаляються (вирують, завирували), Нескафе дбайливо їх прожарює (смажить).

Так само часто не вистачає слів перекладачам фільмів, вони не використовують усього розмаїття синоніміки української мови. Покажемо це на прикладі пестливих слів: лапонька (сонечко, лялечко, лялюню), папонька (татко, татусю, татуню, батечку), дочка (доня, донька, доця, донечка).

Не краще стоїть справа зі знанням питомих українських фразеологізмів і сталих словосполучень. Ось кілька характерних прикладів: як ні в чому не бувало (наче нічого не сталося), приймати участь (брати участь), приймати міри (вживати заходів), під відкритим небом (просто неба), йти на повідку (йти на мотузку, сліпо коритися).

Отже, сучасне телебачення не є зразком української літературної мови. У кожній телепередачі, у фільмах і телесеріалах допускається безліч помилок. Це, безперечно, дуже негативна тенденція, бо ж для багатьох людей телебачення - джерело української мови, іноді навіть єдине.

2.2 Мова розважальних ТV - передач

У широкому комплексі проблем, пов'язаних із сучасним телебаченням, слово набуває особливого значення. Мовлення телебачення розглядають як важливий фактор емоційної взаємодії трьох основних елементів - зображення, звуку і власне слова. Слово - головний "інструмент" у майстерності будь-якого журналіста.

Телебачення стало однією з форм повсякденного життя. А тому і мовлення, яке звучить з екрана, можна вивчати як одну з форм повсякденного мовленнєвого спілкування. Телебачення покликано нести в широкі маси не лише передові ідеї, але й високу культуру мови. Серйозні вимоги ставлять до літературності мовлення, яке звучить, і до правильності вимови. Не треба забувати, щодо мовлення телебачення глядачі ставляться як до взірця, еталона, саме тут деякі з них вчаться справжньої літературної вимови.

Прагнення до чистоти мовлення, його зрозумілості - один з основних професійних принципів тележурналістів. Досвідчений диктор сказав: "Прислухайтесь, і ви зауважите, що майже половину слів ми не чуємо, а вловлюємо за змістом. Слухач же повинен чути, а не прислуховуватись".

Телевізійне мовлення має свою специфіку: не можна вживати слово незрозуміле або мало зрозуміле. Адже телеглядач не має змоги зупинити потік мовлення, подумати чи заглянути у словник, як, наприклад, читач газети.

Аналізуючи мовленнєву специфіку телебачення, слід зважати на те, що комунікативно-суспільні функції та завдання спілкування у певній сфері зу­мовлюють вибір і своєрідне використання мовленнєвих засобів, причому це свідомий вибір і строго мотивоване використання засобів висловлювання.

Потреба розглядати проблеми наповнення теле- простору України зумовлена очевидною примітивізацією теле- продукції. пропонованої нашій увазі провідними телеканалами. Від нерозбірливості у доборі художніх фільмів і від нехтування вимогами про державну мову до тенденційного подання політичних подій у світі, в Україні - ось лише невелика частка вад українських телеканалів.

Тривогою багатьох науковців є те, що низькопробна імпортна та вітчизняна "розважалівка" успішно імплантує в душі української молоді культ грошей, розваг, насильства, сексуальної вседозволеності, і це відбувається при тому, що в самій Америці (найпотужнішому експортері художніх фільмів, розважальних програм тощо) існує жорсткий контроль за змістовим і візуальним наповненням програм, фільмів, які транслюють у некодованому ефірі. Для захисту дитячої свідомості від "патогенного" теле впливу у США навіть впроваджено систему використання електронних чіпів, які вимикають телеприймач у передбачений відповідним кодом момент для унеможливлення засмічування дитячої свідомості, її травмування аморальними чи шкідливими відомостями, візуальною інформацією.

Сучасну мовно-культурну політику телебачення України слід визначити як двомовну з переважанням російської. Українські діячі, перейняті долею рідної мови, не раз наголошували, що наша телевізія лишається, як і раніше, найдійовішим масовим засобом русифікації українців. При цьому, знов-таки згідно з радянською традицією, русифікація здійснюється як шляхом прямого обмеження української мови в ефірному часі, так і шляхом змішування двох мов. Знаряддям змішування є двомовні програми, зокрема, передачі тарапунько-штепселівського стилю, коли один ведучий виголошує текст російською мовою, а другий - українською, роль якої нерідко виконує суржик.

Як зазначає Віталій Дончик, "те, що антиукраїнським силам не вдалося здійснити законодавчо-українсько-російську двомовність нам тепер намагаються нав'язати практично, реально. Справдешня картина нашого телебачення - це зумисні колотині, лемішка, шкідлива для обох мов, а особливо української, перемішування, за наявності якою про чистоту тої чи тої годі говорити. Тим більше-мріяти про атмосферу пієтету до української мови, плекання коментаторами, дикторами, ведучими, редакторами багатства, свіжості, вишуканості мовленнєвого ряду.

Надзвичайно складною є проблема двомовності. Зокрема, у праці Василя Лизанчука "Навічно кайдани кували" порушено проблему русифікації. Автор згадує: "Штучно було обмежено сферу вживання української мови "для домашньою користування".

В Україні телебачення продукує малий відсоток українських текстів. Серед них багато ефірною часу займають телефільми переважно іноземного виробництва. Лише за один день (25. 08. 02) на телеканалі "1+1" були продемонст­ровані телефільми: "Зоряна брама" (США), "Агент національної безпеки - 2" (Росія), "Друга книга джунглів. "Мауглі та Балу" (США), "Агентство Місячне сяйво" (США), "Нічого втрачати" (США), "Підземка" (Франція). Анатолій Погрібний відзначає: "Українських фільмів в інформаційному просторі України є не більше 2%, і далеко не тому, що їх бракує чи поспіль всі вони погані, хоча за законом їх мало б бути не менше 30%". Про це у своїй авторській програмі Анатолій Погрібний говорив ще кілька років тому, однак ситуація сьогодні не змінилася.

На телеканалах в Україні маємо взаємозаміну двох мов: української, російської. "Панує вакханалія двомовності, заборонена в будь - якім країні циві­лізованого світу (навіть у таких офіційно двомовних країнах, як Канада, анг­лійське та французьке телебачення стерильно розмежовані)".

Наприклад, 4. 09. 05 на каналі «Інтер» в ефір вийшли передачі такими мовами (Див. Додатки):

Отже, українські передачі ефірного часу мали 2 год.40хв., російські 5год. 15хв.

Така мішанина двох мов української і російської є і на каналі УТ -1 (Див. Додаток).

Такий перехід з української мови на російську і навпаки, має негативний вплив на психіку людини. У мовленні українця (та й росіянина) залишаються сліди суміші двох мов. Послуговуючись чужим, великі мовні ресурси рідної мови не використовуємо. Зокрема письменниця Оксана Забужко констатує: "З погляду питомого росіянина (чи принаймні освіченого філолога!) наша "українська" російська є таким самим інвалідним покручем".

Телепрограма "Хто крайній? " вийшла в ефір 19.10.02 на каналі "Інтер". У програмі двоє ведучих, спілкуючись, "перескакували" (залежно від ролей, які виконують) з української мови на російську і навпаки. У "Коханні з першого погляду" чоловік переодягнений на жінку розмовляв українською (допускаючи граматичні помилки у словах). її співрозмовником був партнер сміливий, категоричний, що свідчить про його впевненість, твердість характеру. До того ж він докладно коментував, пояснював, інформував. Мовлення жінки обмежувалось, короткими запитаннями, у яких відчутним є сумнів, нерішучість (за тембром голосу) : "Куди?", "Поздоровляємо!", "До побачення".

Отже, повноцінного функціонування української мови на українських телеканалах немає. Потрібно усувати деформації мови, зберігати її чистоту, евфонічність на сучасному телебаченні, як і в цілому у ЗМІ.

2.3 Порушення норм на українських телеканалах

Мовознавча наука як і будь-яка інша, існує не лише в собі і для себе: її результати через різні канали повинні поширюватись назовні - в середовище неспеціалістів. Одним з таких популяризаторів, а одночасно й кодифікаторів мовознавчих знань мало б бути телебачення.

Особливу увагу привертає мовлення телеведучих. Адже з допомогою засобів мови вони не лише інформують, а й впливають на мову, мовні норми (вимову, мелодику), словниковий запас глядачів. Така наука телеефіру часто результативніша, ніж мова школи, підручників і т.д.

Саме тому проблема функціонування українського телемовлення сьогодні особливо актуальна. На ній неодноразово наголошено у працях А.Погрібного, С .Караванського, В.Лизанчука, О.Пономарева, В.Радчука та інших. Зокрема у праці С.Караванського "Пошук українського слова, або боротьба за національне "я", поруч з аналізом подано шляхи запобігання поширенню мовних ненормативностей, створено словнички-рятівнички від заїкання, від моди, від мавпування. Те, що демократизація ефірного мовлення дає не завжди позитивні результати і спричиняє не лише прогрес, показано також у газетному матеріалі М.Лесюка "Ан. ніт. як кажуть у нас .": автор подає безліч неточностей і порушень норм вимови, які допускають українські телемовці. Одним з висновків є: " Треба, щоб в Україні функціонував орган, який кодифікував би мову".

Маємо на меті визначити основні ознаки процесу кодифікації мовних норм на телебаченні та подати рекомендації щодо його вдосконалення. Матеріалом послужили спостереження за телемовленням ведучих українських теле­каналів УТ-1, 1 + 1, Інтер за 2002-2003 роки. Найчастіше трапляються такі відхилення від норми:

- вживання слів, у яких ненаголошений (о) наближується до (а) ("акання") -опитування, відповідей, окремої, здобуток, робота, команда, з роками, Голандія, також (присл.), родині, коли, один, говорю, характерно для Д.Джангірова, ведучого програми "Проте" (ТСН. 1 + 1);

- оглушення дзвінких приголосних - погода, сніг, ожеледь, Ганна, досягти (Г. Шевцова, ведуча програми "Погода" на каналі УТ-1);

- м'яка вимова шиплячих приголосних - щось, таємничій птах щастя, читачі, зустрічати, сучасна, щирий;

- неправильне наголошування слів - напій, помилка водія, зрідка коштує, іншу їжу, далеко їхати;

- порушення лексичних норм та вживання ненормативних словосполучень-не стидно, вот так, винувата, і всьо, на даний час, судячи по твому виду - ти студент (О.Герасим'юк, ведуча програми "Без табу" на каналі 1 + 1);

- нехтування формами кличного відмінка та вживання невластивих українській мові пестливих форм - Анічка, Катічка, Ваня, Лєночка, Андрюша найчастіше трапляється у мовленні І.Кондратюка, ведучого розважальної програми "Караоке на майдані" (Інтер).

Все частіше у телеефір виходять програми, у яких паралельно звучать дві мови: один з ведучих говорить російською, інший українською. Це переважно розважальні телепроекти, які динамічно змінюють свій зміст, а мовлення ведучих залишається незмінним: "Лото-забава" (1+1), "Перехрестя кохання" (Інтер), "Кохання з першого погляду" (Інтер). Аналогічними є й рекламні блоки, у яких озвучення російською мовою, а титри українською, або ж навпаки.

Модними стають ведучі, які грають незграбних українців з порушеннями артикуляційного апарату. Прикладом може бути суботня телепрограма на каналі Інтер "Бадьорого ранку! ". Ведучий, який називає себе Феїкс Фулцев (Фелікс Фурцев), трохи говорить українською, не вимовляючи декількох звуків.

Запобігти потраплянню мовних покручів на екрани можна різноманітними шляхами. Наприклад, якщо гість програми вкотре повторює в прямому ефірі ненормативне словосполучення в любий час, приймати участь, то журналіст може в процесі розмови тактовно вклинювати нормативні конструкції: гаразд, будь-коли; приємно, що Ви брали участь.

Ще один спосіб - створити теле- і радіопередачі, у яких аналізувати помилки, що потрапили в ефір.

Отже, кодифікація мовних норм взагалі, а особливо у ЗМІ - одне з важливих завдань культурної України. Цей процес повинен бути професійним, систематичним, різноманітним за формою та змістом, цікавим для неспеціаліста.

Професіоналізм у тому, що авторами передач є мовознавці, які спільно з редакторами ЗМІ створюють "екологічно чисті" у мовностилістичному плані науково - популярні матеріали для ефіру.

Систематичність означає, що матеріали виходять в ефір не час від часу, а у конкретному циклі передач.

Різноманітність форм означає жанрове різноманіття науково-популярних передач. Крім телелекцій, можуть бути діалоги про мову, ігри, відповіді на запитання в прямому ефірі, оперативна критика мовлення журналістів, політиків, розповіді про цікаві мовознавчі видання і т.д.

Різноманіття змісту означає, що передачі можуть бути присвячені не лише культурі мови, що найбільше практикують, а іншим темам - наприклад, походженню української та інших мов, історії та етимології окремих слів, структурі національної мови і т.д.

Безумовно, передачі про мову повинні бути цікавими дія неспеціалістів, людей, що недостатньо обізнані з проблемами мовознавства.

Сформульованих вище цілей можна досягти, коли співпрацюватиму журналісти та мовознавці. Інакше, як справедливо відзначають дослідники, не уникнути помилок, неточностей, суб'єктивних оцінок щодо мови та сучасних мовних процесів.

Сучасне українське телебачення перебуває у пошуках нових параметрів своєї діяльності. У тележурналістських колах з'явилось поняття елітарний носій мови - це не той, що ніколи не робить помилок, а той хто здатний бачити їх у себе, бути у постійних пошуках шляхів вдосконалення своєї мовної особистості. Один із ефективних способів - вдумлива робота над словниками , які допомагають уникнути невластивих українській мові висловів, активізувати природні ресурси української мови.

Уже за років незалежності, пізнаючи себе, Україна почала придивлятися до свого мовного обличчя. З одного боку, "мовна" Україна розкривалася - і насамперед перед світом - у багатстві літературного різновиду національної мови, до формування й утвердження якого докладало зусилля не одне покоління письменників, науковців, священнослужителів, юристів інтелігентних людей різних соціальних верств, записуючи, як казав Франко, її нестертий слід "самостійно між культурні мови".

Суржик заполонив екран: мішанина в подачі текстів і мікротекстів українською та російською мовами у співвідношенні часто не на користь мови державної; такою мішаниною заповнено наш звуковий простір; мовний дискомфорт супроводжу нас у столиці та в інших великих містах сходу й півдня. Якщо додати сюди американізми, то є всі підстави твердити про маргінальність нашого мовного життя. Отже, суржик - явище не лише лінгвальне, а й загальнокультурне.

Однак рекомендація так і залишилася рекомендацією, тобто порадою, пропозицією, побажанням, і ситуації в ефірі з українською піснею вона суттєво не змінила. Про це йдеться в опублікованих у пресі листах справедливо обурених телеглядачів, в інтерв'ю з відомими виконавцями.

Чіткою є позиція щодо мови в цілому та ефірного мовлення зокрема й іншої відомої співачки. "Марія Бурмака: "Час навести лад у своєму житті, в своєму домі" - такий заголовок інтерв'ю з нею у газеті "Слово Просвіти" (19.03.2005). Відповідаючи на запитання "Що для Вас українська мова?", вона сказала: "Це моя рідна мова, мова мого щоденного спілкування, мова, якою я розмовляю зі своєю дитиною. Я - українська співачка, яка пише авторські пісні й співає українською. І люди, що приїжджають в Україну і чують мене, розуміють: людина співає українською мовою, отже, ми в Україні. А скільки є ще артистів, яких можна послухати, але не зрозуміти, в якій країні ти знаходишся. Оскільки я народилася на цій землі, то й мелодії моїх пісень є українськими коренево".

Розділ 3. Мовні уподобання телеаудиторії