Мовна культура людини
Мовна культура як надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів. Сутність поняття "мовний етикет", розгляд особливостей: стійкість, консервативність. Характеристика основних правил спілкування. Види мовлення: письмове, усне.
Рубрика | Иностранные языки и языкознание |
Вид | реферат |
Язык | украинский |
Дата добавления | 06.04.2013 |
Размер файла | 50,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Мовна культура людини - дзеркало її духовної культури
мовний культура консервативність етикет
Мовна культура -- це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника.
Сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності… Мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську і навпаки чомусь перестали сприйматися як пляма на службовому мундирі.
Неабияке значення має тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Ввічливість, уважність і чемність -- основна вимога мовного етикету. Від чемного привітання, шляхетного потиску руки, невимушеної, ненав'язливої розмови виграш обопільний. Лихослів'я, лицемірність, невміння вислухати колегу, навпаки, лише нервує, псує настрій.
Є в нашій мові коротке, але напрочуд тепле слово «дякую». Чи часто користуємось ми ним, особливо в магазинах? Цілий день стоїть за прилавком продавець. Беручи покупку ми нерідко забуваємо сказати одне-єдине слово. А може, воно б зняло в людини втому, підняло настрій.
Вироблені віками і закріплені кращі форми вітань-звертань, повсякденного спілкування -- не звичайна людська забаганка, не пусте фразерство. Це наш повсякденний етикет, наша культура, взаємини, зрештою, наше здоров'я не тільки в буквальному, а й переносному значенні. Це наш спосіб життя.
Ми часто говоримо один одному: бажаю тобі всього доброго, бажаю тобі добра і щастя. Це не тільки вияв ввічливості. У цих словах ми виявляємо свою людську сутність. Ми говоримо один одному: здрастуйте, доброго здоров'я. Цим ми висловлюємо своє ставлення до найбільшої цінності -- людини. Не сказати людині здрастуйте -- значить виявити своє моральне невігластво. Слово «здрастуйте» має чудодійну властивість. Воно пробуджує почуття взаємного довір'я, зближує людей, відкриває їм душі.
Звертаючись один до одного з проханням, ми говоримо: будь ласка. У цьому простому й чудовому вислові, що здатний чудодійно впливати, захована наша повага до гідності людини, шанування в ній самостійності, незалежності, доброї волі.
Як відомо, суспільство виробляє певні стандартизовані норми соціальної поведінки (у тому числі і мовленнєвої), які визначаються уявленнями про шаблони поведінки у конкретній ситуації. Щоб функціонувати як єдине ціле, як складна соціальна система, суспільство має встановити такі рамки поведінки індивідів, у яких ця поведінка стає одноманітною, стабільною, такою, що повторюється. Саме такими рамками й є етикет -- система правил зовнішньої культури людини, її поведінки, пристойності, гарного тону тощо. У суспільстві він функціонує у двох основних формах поведінки: мовленнєвої і немовленнєвої. Як правило, ці форми поведінки тісно між собою пов'язані і взаємозалежні.
Мова - явище соціальне. Одна з її основних функцій - комунікативна - тобто спілкування людей. Але як універсальний засіб спілкування мова є явищем майже безкінечним адже таким може бути і припустимий перелік можливих варіантів спілкування людей, де важливо враховувати умови і форми спілкування (де? і як?) змісту і мети (що? і для чого?), адресата (кому?) тощо. При цьому варто врахувати й індивідуальні властивості кожного, хто використовує мову його вік, освітній рівень, соціальний та життєвий досвід, безліч інших особливостей що роблять людей не схожими один на одного, яскраво індивідуальними. Відповідно до цього варіюється і мова яку використовує особа адже "стиль - це людина". Мовний запас кожної конкретної особи відносно невеликий, від декількох сотень до декількох тисяч слів. При цьому мовний запас лексичних засобів окремого народу налічує понад сотні тисяч слів і їхня кількість постійно поповнюється.
Отже кожен з нас, свідомо чи несвідомо, з великої кількості слів і мовних засобів обирає для користування ті, що йому вважаються найдоцільнішими, або ті, що підказують оточення звичка, традиції. Так виникає варіювання мови, або її диференціація, яка залежить від часу, простору суспільства (соціальний тип варіювання) функцій, які покладено на мову. Окрім літературної мови, існують діалекти, говори, говірки які пов'язані з певними місцевостями. Залежно від соціального стану людина може користуватися грубими, ненормованими мовними засобами.
В обмеженому соціальному середовищі виникає жаргон професійний, молодіжний, учнівський, студентський тощо.
Віддаючи перевагу вжитку літературної мови, ми не будемо заперечувати і того, що в певних випадках, залежно від ситуації спілкування, може вважатися доцільним вживання елементів інших варіантів мови. Адже кожен з людей намагається, щоб його слово було дохідливим, ясним дієвим, ефективним, красномовним.
Все це вимагає дотримання критеріїв оптимального вибору потрібних засобів мови та способів їх поєднання в конкретній ситуації спілкування. Залежно від функцій, які має виконувати мова в таких ситуаціях, у ній постійно формуються функцюнальні стилі, існування яких є свідченням високого розвитку мовної культури суспільства, що, у свою чергу, пов'язано із загальним рівнем культурного життя суспільства.
Поява стилів у кожній національній мові зумовлена тими функціями, які вона виконує в суспільстві.
Мовний етикет - важлива складова культури мовлення.
Мовний етикет. Він відзначається стійкістю і консервативністю, і в цьому стає подібним до офіційно-ділового стилю, який теж в ідеалі має лишатися сталим і непорушним. Мовний етикет запрограмований на найрізноманітніші типові ситуації, в яких використовують сталі мовні структури, кліше, закріплені національними культурними традиціями. Щоразу, в певних ситуаціях, ми повторюємо стереотипи поведінки, у тому числі мовної які поза нашою свідомістю автоматично використовують у разі потреби.
Використання правил мовного етикету великою мірою залежить від конкретної ситуації спілкування місця й обставини розмови, цільової настанови (повідомити, вплинути вразити здивувати, шокувати тощо). Але найбільшої ваги набувають між-особистюні стосунки. Залежно від цього може йтися про 5 тональностей спілкування високу, нейтральну, звичайну, фамільярну, вульгарну.
Висока тональність відповідає спілкуванню у сфері суто формальних суспільних структур (урочисті заходи, дипломатичні прийоми тощо).
Нейтральна - функціонує у сфері офіційних установ. Вона найближча до здійснення службових повноважень працівника органів внутрішніх справ.
Звичайна тональність характерна для спілкування на побутовому рівні. Фамільярна забезпечує спілкування в колі сім'ї, дружньому товаристві, емоційна. Вульгарна спостерігається у соціально неконтрольованих ситуаціях, занадто емоційна. При звертанні до незнайомих людей використовують нейтральні структури етикету. До близьких навпаки - емоційні, фамільярні, дуже рідко нейтральні.
Залежно від типових ситуацій спілкування мовний етикет можна поділити на групи, різновиди.
Одиниці вітання, привітання доброго ранку, вітаю вас, добридень, здоров був.
Одиниці звертання та привертання уваги будьте добрі скажіть, будь ласка, будьте ласкаві, чоловіче добрий, вельможний пане, вельмишановний добродію тощо.
Одиниці представлення під час знайомства а) в ділових стосунках використовують такі компоненти посада, професія звання ім'я та по батькові, адже це важливо для здійснення функціональних обов'язків, б) ділові стосунки дещо "пом'якшують" вимоги етикету навіть у таких випадках, коли відбувається знайомство між чоловіком і жінкою. Звичайно, жінка не може нав'язувати знайомство сама. Але ці вимоги відступають, якщо йдеться про суто ділову зустріч.
Під час знайомства використовують кліше: дозвольте відрекомендуватися, представити, знайомтеся тощо.
Запрошення: приходьте, ласкаво просимо, зайдіть тощо.
Побажання, поздоровлення: дай Боже, хай щастить, на добраніч хай Бог милує тощо.
Згода і незгода: так, я не заперечую ви маєте рацію, авжеж.
Прохання: дозвольте, просимо, якщо вам не важко, будь ласка не відмовте, благаю та інші.
Подяка: спасибі дякую, дуже вдячний, вік не забуду.
Вибачення: пробачте, перепрошую, даруйте, вибачте.
Комплімент: може стосуватися зовнішності схвалення вчинків, виконаної роботи.
Спілкування. Основні правила спілкування
Культура спілкування -- частина культури поведінки людини у суспільстві.
Культура поведінки -- сукупність форм щоденної поведінки людини (у побуті, у спілкуванні з іншими людьми), у яких знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми такої поведінки. Культура поведінки не буває поза культурою спілкування, і навпаки. Мовленнєвий етикет -- важливий компонент національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці, усталених формулах (стереотипах) сформувався багатий народний досвід, неповторність звичаїв.
Основні правила ведення мовлення. Для різних видів мовленнєвої діяльності суспільство формує певні правила їх здійснення. Правила ведення мовлення, чи етикет мовлення, поділяються на правила для мовця і слухача. Виділимо насамперед правила для мовця:
Доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата.
Необхідно виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Треба знімати надмірну категоричність.
Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє «я», нав'язувати свої думки й оцінку подій.
Необхідним для мовця є відокремлення власного «я» слухача у центр уваги.
Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.
Мовець повинен стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб висновки не протирічили задуму бесіди.
Мовець повинен пам'ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача -- обмежені.
Мовцеві необхідно постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність або неофіційність ситуації.
Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, сприймає жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуру поведінки.
Правила для слухача
Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.
Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.
Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.
Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.
Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.
Основні правила спілкування:
1. Під час розмови з іншими людьми намагайся бути ввічливим.
2. Поважай співрозмовника, будь уважним, доброзичливим.
3. Уважно слухай того, з ким говориш, не перебивай його без вибачення.
4. Спілкуючись з іншими намагайся не виявляти свого поганого настрою.
5. Не розмовляй без потреби голосно, не вживай грубих слів.
6. Під час розмови не викрикуй, не розмахуй руками.
1) Визначення спілкування
Спілкування - складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб'єктами спілкування являються живі істоти, люди. У принципі спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування ставати усвідомленим, зв'язаним вербальним і невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається коммунікатором, що одержує її - реципієнтом.
У спілкуванні можна виділити ряд аспектів[1] : зміст, мета і засоби. Розглянемо їх докладніше.
Зміст спілкування - інформація, що у межиндивидуальних контактах передається від однієї живої істоти іншому. Це можуть бути зведення про внутрішній (емоційному і т.д.) стані суб'єкта, про обстановку в зовнішнім середовищі. Найбільш різноманітний зміст інформації в тому випадку, якщо суб'єктами спілкування являються люди.
Ціль спілкування - відповідає на запитання «Заради чого істота вступає в акт спілкування?». Тут має місце той же принцип, що вже згадувався в пункті про зміст спілкування. У тваринні мети спілкування не виходять звичайно за рамки актуальних для них біологічних потреб. У людини ж ці мети можуть бути дуже і дуже різноманітними я виявляти собою засобу задоволення соціальних, культурних, творчих, пізнавальних, естетических і багатьох інших потреб.
Засоби спілкування - способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування від однієї істоти до іншого. Кодування інформації - це спосіб її передачі. Інформація між людьми може передаватися за допомогою огранов чувтв, мови й інших знакових систем, писемності, технічних засобів запису і збереження інформації.
1. Поняття про спілкування
Поняття спілкування є надзвичайно широким і включає в себе різні аспекти.
Спілкування -- це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.
У найзагальнішому значенні спілкування виступає як форма життєдіяльності.
Спілкування виконує цілий ряд різних функцій:
1. Комунікативна функція -- зв'язок людини з світом у всіх формах діяльності.
2. Інформаційна функція виявляється у відображенні засобів оточуючого світу. Вона здійснюється завдяки основним пізнавальним процесам. У процесі спілкування забезпечується отримання, зберігання та передача інформації.
3. Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії. Ця функція пов'язана з суб'єктивними характеристиками партнерів, з особливостями їх прагнення до взаємопізнання, до необхідності розкрити психологічні якості особистості.
4. Емотивна функція полягає в переживанні людиною своїх стосунків з оточуючим світом. У процесі спілкування ці переживання вторинно відображаються у вигляді взаємовідносин: симпатій -- антипатій, любові -- ненависті, конфлікту -- злагоди тощо. Дані взаємовідносини визначають соціально-психологічний фон взаємодії.
5. Конативна функція пов'язана з індивідуальними прагненнями людини до тих чи інших об'єктів, які виступають в формі побуджувальних сил. Завдяки цій функції відносини реалізуються в конкретній поведінці.
6. Креативна функція пов'язана з творчим перетворенням дійсності.
2. Види спілкування
Види спілкування в психологічній літературі поділяються на підставі різних ознак.
1. За змістом спілкування може бути матеріальним, когнітивним, кондиційним, мотиваційним, діяльнішим.
Матеріальне спілкування -- це обмін предметами і продуктами діяльності. При матеріальному спілкуванні суб'єкти здійснюють обмін продуктами своєї діяльності, які виступають засобами задоволення потреб.
Когнітивне спілкування -- це обмін знаннями (наприклад, у ході навчального процесу).
Кондиційне спілкування -- це обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати настрій партнеру).
Мотиваційне спілкування -- це обмін цілями, потребами, інтересами. Таке спілкування спрямоване на передачу іншому певних установок або готовності діяти певним чином. (пов'язане з задоволенням біологічних потреб).
Соціальне спілкування задовольняє ряд соціальних потреб особистості (наприклад, потреба в міжособистісних контактах).
3. В залежності від засобів спілкування може бути безпосереднім та опосередкованим, прямим та непрямим.
Безпосереднє спілкування здійснюється за допомогою природних органів (руки, голосові зв'язки, голова тощо), без допомоги сторонніх предметів.
Опосередковане спілкування характеризується використанням спеціальних засобів: природні предмети (камінець, палиця і та ін.) та культурні (знакові системи).
Пряме спілкування полягає в особистісних контактах і безпосередньому сприйманні один одного (наприклад, розмова двох друзів).
Непряме спілкування передбачає наявність посередників, якими можуть виступати інші люди (наприклад, при переговорах між різними групами).
4. В залежності від спрямування спілкування може бути діловим та особистісним, інструментальним та цільовим.
Ділове спілкування -- це спілкування на офіційному рівні і його змістом є те, чим зайняті люди в процесі трудової діяльності.
Особистісне спілкування зосереджене на проблемах, що складають внутрішній світ людей.
Інструментальне спілкування -- це засіб для задоволення різних потреб.
Цільове спілкування служить засобом задоволення саме потреби в спілкуванні.
5. Виділяють вербальне та невербальне спілкування.
Вербальне спілкування -- це спілкування за допомогою мови.
Невербальне спілкування -- спілкування за допомогою міміки, жестів, пантоміміки.
6. В залежності від суб'єктів спілкування може бути міжіндивідним (тобто спілкування між окремими індивідами), індивідно-груповим (спілкування між індивідом і групою) та міжгруповим (між групами).
7. За тривалістю виділяють короткочасне і тривале спілкування, закінчене та незакінчене.
3. Засоби спілкування
Всі засоби спілкування поділяються на вербальні (мовні) та невербальні (жести, міміка, пантоміміка).
Мова -- це система звукових сигналів, письмових знаків та символів, з допомогою яких людина отримує, переробляє, зберігає та передає інформацію.
Мовлення -- це конкретне використання мови для висловлення Думок, почуттів, настроїв. Мовлення -- це психічне явище.
Мовлення в науковій літературі розділяють на усне та письмове.
За стилем виділяють побутове, художнє, ділове та наукове мовлення.
Побутовий стиль мовлення притаманний повсякденному спілкуванню; художній -- застосовується в літературних творах (проза, поезія тощо); діловий стиль мовлення притаманний офіційному спілкуванню (наприклад, доповіді, документи тощо); науковий -- характерний для різних наукових праць.
Вербальне спілкування завжди супроводжується невербальним. У багатьох випадках невербальне спілкування може нести значно більше змістовне навантаження, ніж вербальне.
Невербальне спілкування представлене не лише використанням жестів, міміки, пантоміміки, а й просторово-часовою характеристикою організації спілкування.
Надзвичайно важливим при спілкуванні є міжособистісний простір (дистанція спілкування). Дистанція спінювання залежить від багатьох чинників: від спрямування спілкування, від різних характеристик суб'єктів спілкування (їх близькості, віку, соціального статусу, психологічних
Діяльнісне спілкування -- це обмін діями, навичками, вміннями тощо.
2. За метою спілкування можна поділити на біологічне та соціальне. Біологічне спілкування необхідне для підтримки та розвитку організму
особливостей, національних звичаїв тощо).
За даними американських психологів дистанція між партнерами залежить від виду взаємодії і може бути такою:
інтимна дистанція (відповідає інтимним стосункам) -- до 0,5 м;
міжособистісна дистанція (при бесідах, спілкуванні з друзями) -- 0,5-1,2 м;
соціальна дистанція (притаманна неформальним соціальним та діловим стосункам) -- 1,2--3,7 м;
публічна дистанція -- 3--7 м і більше.
При будь-якому спілкуванні правильно обрана дистанція істотно впливає на його здійснення.
Ще однією важливою частиною спілкування є візуальний контакт, оскільки саме погляди можуть сказати набагато більше ніж слова. Візуальний контакт допомагає регулювати розмову.
Психологічні дослідження показують, що до 40% інформації несуть жести та міміка.
Жестикуляція включає в себе всі жести рук («мова рук»), а також деякі інші дії, що несуть в собі певне змістовне навантаження (наприклад, співрозмовник виймає сигарети, що означає необхідність завершення розмови і т. д.).
До міміки відносяться всі зміни, які можна спостерігати на обличчі людини, при чому мається на увазі не тільки риси обличчя, контакт очей та спрямування погляду, а й психосоматичні процеси (наприклад, почервоніння). Врахування всіх факторів невербального спілкування надзвичайно важливе у діловому спілкуванні. Іноді саме жести, міміка можуть дати значну інформацію для обох учасників переговорів. Від знання суб'єктами переговорного процесу різних нюансів невербального спілкування може залежати успішність результатів. Нижче наведені деякі приклади трактування невербальної поведінки2.
Таблиця
Поведінка |
Трактування |
Висновок |
|
Руки зчеплені на грудях |
Позиція оборони |
Переговори не завершувати |
|
Партнер легко стукає по столу |
Нетерпіння |
Переговори слід закінчити |
|
Молитовне складені долоні, пальці |
Почуття переваги, співрозмовник вважає, що він хитріший |
Можливо, переговори слід перервати |
|
Співрозмовник потирає очі |
Недовіра |
Подумати |
|
Легкий нахил голови вбік |
Спокій, задоволеність |
Переговори можна завершити |
|
Підйом голови і погляд вверх або нахил голови з зосередженим виглядом |
Почекай хвилину, я подумаю |
Контакт перервати |
|
Рух головою та насуплені брови |
Не зрозумів, повтори |
Підсилення контакту |
|
Усмішка, можливий легкий нахил голови |
Розумію, мені нічого додати |
Підтримання контакту |
|
Ритмічне кивання головою |
Ясно, зрозумів, що тобі потрібно |
Підтримання контакту |
|
Довгий, нерухомий погляд в очі Співрозмовнику |
Бажання підпорядкувати співрозмовника собі |
Діяти залежно від обставин |
|
Погляд убік |
Зневага |
Уклін від контакту |
|
Погляд на підлогу |
Побоювання і бажання уникнути |
Уклін від контакту |
Риторика в житті сучасної людини
Риторика -- це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найбільш придатну для зрозумілого й аргументованого викладення думки.
Уміння переконувати співрозмовника, уміння правильно й красиво говорити, привертати увагу й здобувати довіру слухачів потрібне нам в усіх сферах життя. Володіння мистецтвом слова -- одна з умов для досягнення успіху в багатьох професіях.
Уміння складати й виголошувати промови необхідне юристові (риторика й виникла як мистецтво складання судових промов). Політик, що говорить грамотной переконливо, викликає повагу й довіру громадян, тоді як ті політичні діячі, які не надають ваги цьому вмінню, легко потрапляють у кумедні ситуації.
У навчальній діяльності студентів і школярів риторична майстерність незамінна, бо вона допомагає правильно написати й захистити реферат чи наукову роботу, цікаво побудувати усну відповідь на заняттях.
Ораторське мистецтво використовується й у галузі реклами, адже її завданням є переконати можливих покупців вибрати саме цей товар чи послугу. Навіть повсякденне спілкування у колі друзів іродичів потребує певної майстерності, адже саме мова є основним засобом встановлення контактів між людьми.
Риторику можна визначити і як науку, і як мистецтво. Головне її завдання -- переконати слухачів у чомусь за допомогою слова, донести до них через промову певну думку, змусити перейнятися якимись почуттями. Мовою, що має переконувати, називав риторику давньоримський оратор Цицерон.
Отже, риторика -- це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найбільш придатну для зрозумілого й аргументованого викладення думки.
Риторика як мистецтво передбачає вміння добре говорити, грамотно будувати висловлювання й уживати слова. Це зумовлює зв'язок риторики з такими розділами науки про мову, як стилістика,орфоепія, синтаксис та інші.
Окрім того, ораторське мистецтво -- це й уміння говорити красиво, прикрашати свою мову. Цю особливість мистецтва слова відображає одна з його назв -- «красномовство». Але навіть досконало володіючи мовою, оратор перш за все повинен мати що сказати, вміти добирати інформацію. Недаремно риторика на ранніх етапах свого розвитку поєднувалася з філософією, тобто слово не відділялося від думки.
Мова та спілкування
Мова - суто людський засіб спілкування в духовному і практичному житті людини і є системою знаків для передавання, приймання і використання інформації. Мова (зовнішня і внутрішня) - це спосіб існування мислення. Людська мова, на відміну від мови знакової взаємодії тварин, оперує поняттями.
Мовлення - це акт вживання людиною мови для спілкування.
Мовне спілкування між людьми завжди здійснюється якоюсь мовою і підкоряється її законам. Ці закони визначають лад мовного спілкування, їхнє порушення утруднює спілкування.
Функції мови: емоційно-виразна, впливу, повідомлення.
Мова людини виконує емоційно-виразну функцію, що відмінна від неосмисленої виразної реакції тварини. Виразний компонент людської мови несе семантичний зміст і сприяє більш повній і глибокій передачі думки. Емоційно-виразна функція дозволяє передавати ставлення людини, яка передає інформацію, до того, що повідомляється.
Функція впливу людської мови полягає в її здатності спонукати інших людей до дії. Сила такого впливу залежить від змісту і виразності мови. Найбільш наочно функція впливу мови виявляється в наказі, вимозі, проханні, що зобов'язують або спонукують співрозмовника зробити певний вчинок.
Функція повідомлення є проявом основного призначення мови - передавати інформацію. Вона полягає в передачі думок, виражених словами, фразами, невербальними засобами, іншим людям. Завдяки мові люди сприймають і усвідомлюють інформацію, що повідомляється їм. Функція повідомлення яскраво виражається в таких формах мови, як пояснення, виклад, роз'яснення.
Процес обміну думками здійснюється у виді усного і письмового мовлення.
Усне мовлення - звучне мовлення, яке сприймається людиною на слух. Воно поділяється на діалогічне та монологічне.
Діалогічне мовлення - мовлення між двома або кількома співрозмовниками.
Монологічне мовлення - це таке мовлення, коли говорить одна особа, а решта слухає, сприймає її промову.
Письмове мовлення - це особливий вид мовлення, що дає змогу спілкуватися з відсутніми співрозмовниками.
Усне та письмове мовлення, які можуть набувати форми діалогу чи монологу, є зовнішнім мовленням.
Внутрішнє мовлення - людина користується ним, коли розмірковує про щось подумки, планує свої дії, не виловлюючись вголос і не записуючи на папері, не контактуючи з людьми.
Основні поняття і ключові слова: мова, мовлення, функції мови, види мовлення.
Процес спілкування
За характером комунікантів у просторі та часі розрізняють спілкування:
контактне
дистантне
Поняття контактного спілкування зрозуміле: співрозмовники поряд. При контактному спілкуванні важливими компонентами є ситуація, жести, міміка та інтонація.
До видів дистантного спілкування належать такі, де комуніканти розділені простором і часом. Це може бути розмова телефоном, спілкування у листах тощо.
За наявністю чи відсутністю будь-якого посередника розрізняють спілкування безпосереднє (пряме) -- опосередковане (непряме). Для прямого спілкування -- це зазвичай розмова, бесіда, доповідь тощо
До видів опосередкованого спілкування належать і телефонна розмова, і лист, і передавання інформації через радіо, телебаченню, книгу. Саме розвиток опосередкованого спілкування спричинив утворення цілих галузей виробництва й спеціалізовані заклади: радіо-, телестудії; видавництва й типографії, пошту, телеграф, телефонні станції тощо, а також армію робітників, які їх обслуговують.
За формою існування мови розрізняють спілкування усне -- письмове.
Усне спілкування, як правило, пов'язане з ознаками контактності і безпосередності, а письмове -- з ознаками дистантності й опосередкованості. У письмовому тексті втілюються складніші форми мислення, що відображаються у більш складних мовних формах: відокремлені звороти, експресивні синтаксичні фігури і багато інших.
Письмовий текст вимагає обдумування. Такий текст є зафіксованим. Усний текст разом з ситуацією, жестами, мімікою, інтонацією дозволяє щось не сказати, не припускає переробки тексту, крім уточнень («Слово -- не горобець: вилетить -- не спіймаєш»).
З погляду змінної -- постійної позиції «я -- мовця» і «ти -- слухача» розрізняють спілкування:
діалогічне
монологічне.
Діалог утворюється зміною ролей «я» і «ти», що організовує текст як суму реплік. Існує своєрідний зв'язок «я» (адресанта) і «ти» (адресата).
За кількістю учасників розрізняють спілкування
міжособистісне (особисте)
масове.
Кількісні відношення «1-1» і «1- декілька» приводять до міжособистісної комунікації, відношення «1- багато» -- до масової (радіо, преса, телебачення).
З погляду ситуації спілкування і взаємостосунків тих, хто спілкується, розрізняють спілкування:
приватне
офіційне.
На відміну від приватного, офіційне спілкування обмежене правилами взаємної поведінки і стосунків комунікантів як представників організації, групи, тому такий текст містить чимало клішованих, стереотипних компонентів (тексти ділових переговорів, протоколів, офіційно-ділових паперів тощо).
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Усна і писемна форма спілкування. Граматична правильність мовлення. Досконалість звукового оформлення. Мовний етикет та виразність мовлення. Багатство і різноманітність мовлення, культура діалогу. Основа орфоепічних або вимовних норм літературної мови.
реферат [32,5 K], добавлен 17.12.2010Культура мови журналіста як важлива умова становлення його як мовної особистості. Мовна компетентність телевізійних журналістів у прямоефірному мовленні. Взаємозв’язок дефініцій "культура мови" і "мовна особистість". Аналіз частоти різнотипних помилок.
курсовая работа [77,4 K], добавлен 26.02.2014Культура усного ділового спілкування. Вимоги до усного ділового спілкування та його особливості. Усне професійне та ділове спілкування як складова частина ділового спілкування. Види усного професійного мовлення. Основні етапи підготовки публічної промови.
курсовая работа [45,9 K], добавлен 27.05.2015Поняття, класифікація та види процесу спілкування. Основні правила ведення мовлення для різних видів мовленнєвої діяльності та правила для слухача. Взаємозв’язок етикету і мовлення. Поняття культури поведінки, культури спілкування і мовленнєвого етикету.
реферат [20,4 K], добавлен 16.08.2010Поняття мовленнєвої культури. Жаргон молоді як різновид соціального діалекту. Причина появи студентського жаргону, межі його функціонування. Розповсюджений спосіб творення комп'ютерних жаргонізмів. Роль неформальних, нелітературних елементів у мовленні.
реферат [25,2 K], добавлен 10.12.2015- Особливості мовленнєвого етикету, використаного в кримінальній комедії А. Кокотюхи "Язиката Хвеська"
Мовний етикет як складова культури мовлення. Характер мовлення персонажів твору, обумовлений типом виконуваної ними соціальної ролі та використанням у суспільстві двох мов. Соціальні компоненти в семантиці лексики. Рівень загальної культури персонажів.
курсовая работа [41,7 K], добавлен 02.12.2014 Мовна картина світу як результат пізнання та концептуації дійсності. Поняття про гендерні ролі та гендерні стереотипи. Гендерна комунікативна поведінка. Гендерний компонент семантики лексичних одиниць. Використання стилістично забарвленої лексики.
курсовая работа [47,2 K], добавлен 31.12.2013Комунікативна невдача як об’єкт лінгвістичного дослідження. Мовна гра як фактор виникнення невдачі. Особливості рекламного дискурсу. Використання сленгової лексики, різноманіття інтерпретації мовної одиниці, вживання каламбуру як причини невдачі слоганів.
дипломная работа [67,6 K], добавлен 17.09.2014Поняття культури мовлення. Норми сучасної української мови. Сутність і види білінгвізму (двомовності). Інтерференції в мовленні двомовної особи. Аналіз психічних особливостей породження мовленнєвої діяльності у контексті продуктивного білінгвізму.
реферат [28,1 K], добавлен 23.11.2011Українська орфоепія її характеристика значення та суть. Додержання норм орфоепії та її застосування на практиці. Орфоепія як один з найважливіших компонентів багатогранного комплексу різноманітних засобів мовного спілкування. Культура усного мовлення.
реферат [24,8 K], добавлен 10.01.2009Мовна культура, характерні риси ділового стиля. Використання мовних кліше у ділових паперах, їх основні ознаки та перетворення у мовні штампи. Просторіччя та вульгаризми в канцелярській мові. Типові помилки використання кліше в сучасних рекламних текстах.
курсовая работа [41,7 K], добавлен 22.03.2014Поняття літературної мови та мовної норми. Поняття стилів мовлення. Розмовний стиль. Художній стиль. Науковий стиль. Публіцистичний стиль. Епістолярний стиль. Конфесійний стиль. Організаційно-діловий стиль. Культура мовлення. Найважливіші ознаки мовлення.
реферат [25,5 K], добавлен 08.02.2007Поняття терміну "актуальне членування речення". Членування речення у контексті на вихідну частину повідомлення. Розчленування вираженої в реченні думки на предмет думки-мовлення і предикат думки-мовлення. "Граматична" та "логічна" форми речення.
реферат [24,5 K], добавлен 20.09.2010Поняття соціальної солідарності, яке служить для позначення соціальної згуртованості.. Мовна стратифікація суспільства. Соціальний символізм у мовленні. Сім’я як осередок соціальної єдності. Соціально-групова мовна консолідація. Комуніканти і вокативи.
реферат [26,9 K], добавлен 15.08.2008Поняття та предмет вивчення соціолінгвістики як науково напрямку, завдання та існуючі проблеми. Мовна політика як свідомий і цілеспрямований вплив, який має на меті сприяти ефективному функціонуванню мови в різних сферах. Методи соціолінгвістики.
реферат [27,8 K], добавлен 21.04.2013Вимоги, що сприяють покращенню продуктивності спілкування з аудиторією. Закономірності мови: логічний наголос, логічна пауза, мовний такт, інтонаційно-мелодійний малюнок знаків пунктуації. Акустичні компоненти інтонації. Невербальні засоби спілкування.
презентация [723,4 K], добавлен 21.03.2015Мовна ситуація в аспекті соціолінгвістики. Поняття мовної ситуації, рідна й державна мова в мовній політиці. Соціолінгвістичні методи дослідження мовної ситуації, проблема мовної ситуації в АР Крим. Дослідження мовно-етнічної ідентифікації кримчан.
дипломная работа [74,3 K], добавлен 04.04.2013Оволодіння основами професійного мовлення і мовленнєвою поведінкою вчителя. Знання загальних законів риторики як суспільна потреба, пов'язана із практичною діяльністю людини. Вищий і нижчий рівень мовленнєвої культури. Правила для мовця і слухача.
реферат [20,7 K], добавлен 07.04.2009Масова інформація та її мова, українська та російська мови в радіоефірі. Культура мовлення: правильність, точність, логічність, чистота, виразність, достатність і ясність, доречність мовлення. Орфоепічні, лексичні, морфологічні та синтаксичні помилки.
курсовая работа [48,0 K], добавлен 06.11.2012Мовна особистість в аспекті лінгвістичного дослідження. Особливості продукування дискурсу мовною особистістю. Індекси мовної особистості українських та американських керівників держав у гендерному аспекті. Особливості перекладу промов політичного діяча.
дипломная работа [98,6 K], добавлен 25.07.2012