Размещено на http://www.allbest.ru/

17

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

Реферат

Мовні засоби дискусії та полеміки

Виконала:

Панісова Антоніна Андріївна,

студентка групи СПб-2-12-4.0д

Київ 2013

План

Вступ

1. Основні положення дискусії

2. Основні положення полеміки

3. Поняття про маніпулювання. Коректні і некоректні прийоми впливу на супротивника в суперечці

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В наші часи слову надають велике значення. Якщо раніше, при конфліктах чи суперечках, конфліктуючи сторони часто хапалися за меч і вирішальною нотою ставала саме сила, то сьогодні, наші цивілізовані кола не можуть дозволити собі такого примітивного вирішення питань. І доводиться братися за розум. Хоч і звучать «мовні засоби дискусії та полеміки» дуже офіційно, проте це мистецтво широко застосовується в усіх сферах нашого суспільного життя. Від задачі переконати чоловіка купити в будинок нову кухню, до серйозних ділових дискусій у сфері бізнесу чи великої політики.

Кожна освічена людина повинна розвинути в собі вміння і навики полемічного мистецтва. Особливе місце це мистецтво і відповідно полемічна культура посідають у професійній діяльності гуманітарія. Ще античні мислителі з метою публічного обговорення гострих, соціально значущих питань широко застосовували діалог, що дозволяло здобувати знання шляхом роздумів, міркувань, спільного обговорення проблеми, пошуків правильного, оптимального та конструктивного рішення. Саме метод діалогу в пошуках істини був обраний Сократом як сенс усього життя. Випробування іронією Сократівських бесід пройшли віддані друзі Сократа, його вірні учні, постійні слухачі, захоплені шанувальники. Деякі з них з особливою ретельністю відновили бесіди Сократа, які й досі не тільки не втратили своєї значущості при навчанні культури наукового діалогу, дискусії, полеміки, спору, але й актуалізувались.

Тож в цій роботі я розкажу про особливості дискусії і полеміки і приведи багато методів за допомогою яких, можна вправно атакувати і захищатися в будь-якій суперечці.

1. Основні положення дискусії

Дискусія - форма колективного обговорення, мета якої - виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити.

Організація дискусії має три основні етапи: підготовчий, основний, заключний.

Підготовчий етап передбачає такі завдання:

- сформулювати тему дискусії;

- визначити основні питання, які обговорюватимуться;

- підготувати основну літературу з проблеми, яка виноситься на дискусію;

- визначити місце та час проведення дискусії.

На другому етапі - основному - обговорюються питання, які внесені до порядку денного. Якщо в процесі обговорення або ж осмислення деяких моментів дискусії виникає невелика пауза, то головуючому не рекомендується її переривати, даючи можливість учасникам дискусії трохи поміркувати, оскільки це може сприяти новому повороту дискусії.

Третій етап - заключний - це підбиття підсумків. Як правило, це робить ведучий - головуючий, проте можна доручити цю справу одному із спеціалістів - учасників дискусії.

За нормами етикету дискусія не повинна тривати більше, ніж З год., оскільки зловживання часом призводить до втоми учасників дискусії, до їхнього роздратування і неприйняття всього, що відбувається довкола. Дуже важливим у дискусії є дотримання часового регламенту: повідомлення - 15-20 хв., виступ - 3-5 хв.

Наше життя містить різні форми прояву суперечок та дискусій. Особливе значення мають професійні дискусії, результатом яких може стати успішна угода і прибуток, але лише за умови правильного ведення дискусії, яка полягає в урахуванні багатьох факторів (психології ведення дискусії, логічній та мовній культурі дискусії та ін.).

Основні правила ведення дискусії:

1. Відверто висловлювати думки.

2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.

3. Слухати інших, не перебиваючи.

4. Не говорити занадто довго та занадто часто.

5. Водночас має говорити лише одна особа.

6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикувати себе та інших.

8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

2. Основні положення полеміки

Полеміка (грец. рплемйкЬ від рплЭмйпн, «ворожнеча») - стан суперечки, диспут при обговоренні або вирішенні проблем. Разом з цим поняттям використовуються: дебати і дискусія.

Різновид суперечки, що відрізняється тим, що основні зусилля сторін, що сперечаються, направлені на затвердження своєї точки зору з обговорюваного питання. Разом з дискусією полеміка є однією з найпоширеніших форм суперечки. З дискусією її зближує наявність достатньо певної тези, виступаючої предметом розбіжностей, відома змістовна зв'язність, що припускає увагу до аргументів осоружної сторони, черговість виступів що сперечаються, деяка обмеженість прийомів, за допомогою яких спростовується осоружна сторона і обґрунтовується власна точка зору.

Разом з тим полеміка істотно відрізняється від дискусії. Якщо метою дискусії є перш за все пошуки загальної згоди, того, що об'єднує різні точки зору, то основне завдання полеміки - затвердження однієї з протистоячих позицій.

Полеміст - той, хто вправно володіє мистецтвом полеміки або любить полемізувати; головний учасник полеміки.

3. Поняття про маніпулювання. Коректні і некоректні прийоми впливу на супротивника в суперечці

дискусія полеміка маніпулювання суперечка

Для того, щоб описати основні прийоми маніпулювання в суперечках, спробуємо дати визначення процесу маніпулювання в комунікації і, зокрема, в суперечці.

Маніпулювання - це вид взаємодії між співрозмовниками, коли один із них свідомо намагається проконтролювати поведінку й дії іншого, спонукає його поводитися так, як йому вигідно. При цьому бажано таким чином застосовувати маніпулятивні прийоми, щоб співрозмовник не почував себе об'єктом маніпулювання.

Прийомом маніпулювання у суперечці називається будь-який прийом, за допомогою якого намагаються облегшити суперечку для себе й ускладнити її для співрозмовника.

Такі прийоми можуть бути як коректними, так і некоректними. Перші можуть містити деякі елементи хитрощів, але в них немає прямого обману, а тим паче віроломності чи примушування силою. Для некоректних прийомів немає обмежень, використовуються всі засоби: від свідомо неясного формулювання і навмисного заплутування до погрози покарання або застосування грубої фізичної сили.

Можна виділити декілька напрямків маніпулювання співрозмовником у суперечці і відповідно до цих напрямків класифікувати прийоми маніпулювання: прийоми мовного маніпулювання, софізми в суперечці, прийоми психологічного маніпулювання, прийоми невербального маніпулювання, маніпулювання в області тактики суперечки. Розглянемо деякі з цих прийомів.

Прийоми мовного маніпулювання

Мовним називається маніпулювання, яке здійснюється шляхом свідомого і цілеспрямованого використання тих чи інших особливостей побудови і застосування мовних висловів.

Про мовне маніпулювання ми можемо говорити в тих випадках, коли людина з множини можливих мовних описів деякого становища справ обирає саме ті способи опису, які мають необхідні їй відтінки значення, що представляють ситуацію у вигідному для неї світлі, викликають потрібний відгук у слухача.

Існує велика кількість прийомів, пов'язаних зі значеннями мовних висловів, які застосовуються для того, щоб представити певну інформацію про реальні події у вигідному світлі, відповідно до інтересів певної людини, соціальної або політичної групи. Розглянемо деякі з них.

Прийом «плавна зміна смислового значення вислову»

Мовний вислів можна охарактеризувати як з точки зору його предметного значення (референту, денотату), так і з точки зору його смислового значення (смислу).

Предметне значення мовного вислову - це предмет, що ним позначається. Предметні значення є різноманітними: це можуть бути окремі об'єкти, класи об'єктів, явища, процеси, властивості об'єктів, відношення між ними тощо.

Смислове значення визначається як зміст мовного вислову, який засвоюється в процесі його розуміння. Інакше кажучи, смисл мовного вислову - це сукупність суттєвих рис, властивостей, характеристик предмета, який ним позначається.

Розглянемо це на прикладах. Спробуємо встановити предметне і смислове значення таких мовних висловів, як «Аристотель» і «студент».

Для мовного вислову «Аристотель» предметним значенням (референтом, денотатом) є сама людина, яку звали «Аристотель», а смисловим значенням у різних ситуаціях можуть виступати ті чи інші суттєві властивості цієї людини: «давньогрецький філософ, який написав твір «Про софістичні спростування», «засновник логіки», «вчитель Олександра Македонського» тощо.

Для мовного вислову «студент» предметним значенням є певний клас людей, які навчаються у вищих навчальних закладах, а смисловим значенням - така суттєва характеристика цього класу, як «навчатися у вузі».

Сутність прийому, що розглядається, полягає у тому, що одне й те саме явище (ситуація, подія, дія) може бути описане за допомогою мовних висловів, які мають різне смислове значення.

Ще один приклад. У 70-ті роки ЦРУ було пред'явлене обвинувачення у підкупі журналістів однієї газети. Тогочасний директор ЦРУ У.Колбі відповів на це, що ніхто зі штатних співробітників газети ніяких грошей від відомства, яке він очолює, не отримав. Це було щирою правдою - підкуплені були позаштатними співробітниками. Цей приклад демонструє маніпулювання зафіксованим у більшості людей уявленням про смислове значення вислову «штат певного підприємства» як про сукупність людей, що відповідають за його продукцію. У газетній справі, як відомо, це не зовсім так.

Окремим випадком застосування прийому, що розглядається, є використання в ідеологічних текстах евфемізмів.

Евфемізм - слово грецького походження (гр. еuhemismos - пом'якшений вираз), яке означає використання «пом'якшеного», більш «прийнятного» мовного вислову для позначення певного предмету. За допомогою евфемізму цей предмет уявляється адресату більш «приємним» і менш загрозливим.

Евфемізми досить широко застосовуються в сучасному комунікативному просторі. Жодний ідеологічний або політичний текст не обходиться без них. Так, наприклад, під час війни у В'єтнамі для того, щоб створити більш-менш позитивний імідж американського втручання в цю східну країну, в газетних випусках адміністрації Ніксона концентраційні табори називалися «таборами для біженців», дім, що його розбомбили, - «військовим об'єктом», саме бомбардування - «захисним заходом», особливо точні бомбардування - «хірургічними ударами», джонка, яка нічого собою не представляла і яку затопили у порту - «морським транспортом».

Евфемізми в процесі комунікації можна використовувати по-різному. Важливо, на що націлений цей прийом, тобто що за мету ставить собі людина, яка його застосовує. Навряд чи хтось засудить Гая Юлія Цезаря, який у складний для нього момент життя промовив до солдат свого війська «Громадяни!» замість звичайного «воїни». «Одним цим словом він змінив їх настрій і схилив їх до себе: вони наввипередки закричали, що вони - його воїни, і добровільно пішли за ним в Африку, хоча він і відмовлявся їх брати». Окрім евфемізмів в текстах також досить часто застосовують пейоративні вислови. Назва терміну «пейоративний» походить з латини і означає «найпоганіший». Це немовби «зворотний евфемізм» - референт, денотат називається словом, яке завідомо містить негативну оцінку.

Так, наприклад, палестинців у СІНА довгий час називали терористами. Це формувало суспільну думку в заданому напрямку: у свідомості людей слово «палестинець» ототожнювалося зі словом «терорист».

Порівняйте також такі пари слів: «розвідка» - «шпіонаж»; «інформація» - «пропаганда»; «союз» - «пакт»; «патріотичний» - «шовіністичний», «націоналістичний»; «демократія» - «демократичні ігри»; «плюралізм» - «політична вседозволеність»; «свобода мистецтва» - «розбещеність мистецтва»; «щедрість» - «марнотратство»; «скупість» - «скнарість»; «свобода» - «свавілля»; «тверда влада» - «деспотизм» тощо. Кожне перше слово застосовується для опису своєї діяльності, а кожне друге або третє - для опису діяльності супротивника, опонента. Порівняйте у зв'язку з цим вислови: «Я дотримуюсь принципів» - «Ти наполягаєш» - «Він упирається».

Прийоми «розмивання смислового значення»

Сутність цих прийомів полягає у застосуванні в текстах мовних висловів без точного смислового значення.

У різних знакових ситуаціях різні люди можуть їх зрозуміти по-своєму. Окрім того, в різних ідеологіях смислове значення таких слів може значно відрізнятися. До таких висловів, як правило, відносять «лозунгові слова» і «пусті формули».

«Лозунгові слова» відіграють значну роль у створенні переконливості ідеологічного тексту. їх функція передусім полягає у впливі не на розум людини, а на її почуття. Як приклад можна навести такі слова: свобода, рівність, братерство, справедливість, демократія, безпека, мир, загальний добробут, громадське благо, цінність для суспільства тощо. Усі вони в системі цінностей людини займають позитивне місце, тому тексти, де ці вислови застосовуються, також будуть сприйматися позитивно.

«Лозунгові слова» іноді ще називають символічними висловами, оскільки в текстах їхнє значення навмисно не визначається, припускається, що воно всім відоме, і тому визначати його не потрібно.

«Пусті формули» відрізняються від «лозунгових слів» тим, що слова, які їм відповідають, не займають центрального місця в системі цінностей людини, бо не несуть яскраво вираженої позитивної оцінки. Однак вони близькі до символічних слів тим, що застосовуються у контекстах, немовби маючи чітке смислове значення, хоча насправді його немає. Це, наприклад, такі вислови, як якість життя, засіки Батьківщини тощо.

Свого часу щодо «пустих формул» дуже чітко висловився відомий німецький логік XIX ст. Готтліб Фреге. «Я вважаю, - писав він у своїй відомій роботі «Про смисл і значення», - що не менш небезпечні псевдоімена, які нічого не позначають. Псевдоімена, мабуть, навіть більшою мірою, ніж неоднозначні вислови, сприяють демагогічному зловживанню мовою. Таким, наприклад, є вислів «воля народу»... Тому мені уявляється виключно важливим закрити це джерело омани - хоча б в науці - раз і назавжди».

Прийом «синтаксичне перетворення»

Сутність цього прийому полягає у виборі порядку слів у висловах, що застосовуються в процесі аргументації/критики як аргументи або теза.

Синтаксичний ефект граматичної форми є особливо помітним при порівнянні активної або пасивної форми подання інформації. Р.М. Блакар наводить для прикладу такі два речення:

1. «Тhе роlісе tоок іn thе demonstrators» - «Поліція захопила демонстрантів»;

2. «Тhе demonstrators were taken in by the police» - «Демонстранти були захоплені поліцією».

Тут граматичні форми неявно, але прямо вказують на різні контексти. У прикладі (1) поліція діє більш-менш активно (поліція проводила акцію, вона діяла). У прикладі (2), навпаки, здається, що саме демонстранти поводилися активно і поліція вимушена була діяти проти них. Ще помітнішою ця різниця буде у таких висловах:

1. «Роlісе tоок асtіоп» - «Поліція вжила заходів»;

2. «Роlісе had tо tаке асtіоп» - «Поліцію змусили вжити заходів».

Особливо треба відмітити роль вибору порядку слів у мовних конструкціях, де щось перелічується. Порядок перелічування може використовуватися в інтересах того, хто промовляє, для ранжирування мовного матеріалу, що пропонується співрозмовнику.

Прийом «маніпулювання з агентом дії»

Дуже часто для переконання співрозмовника у процесі суперечки застосовують мовні конструкції, в яких відсутній агент дії. Так, наприклад, у кожного на слуху такі вислови: «Говорять, що...», «Вважають, що...», «Існує думка щодо...» тощо.

Якщо вас не влаштовує позиція вашого супротивника, яку він висловлює за допомогою таких вступних фраз, то запитайте його: «Хто конкретно говорить?», «Хто вважає?» і «Хто саме висловив думку, яку підтримує ваш співрозмовник?». Це достатньо ефективний прийом протистояння маніпулюванню з агентом дії.

Прийом «емоційний вплив» - це прийом, який полягає у використанні властивостей мовних висловів викликати у людей певні позитивні або негативні емоції.

Прийом «помноження аргументів» - це прийомі, який полягає у тому, що один і той самий аргумент повторюється декілька разів у різних формах та словах. Створюється ілюзія того, що сперечальник застосовує не один аргумент, а множину доводів. Цей прийом особливо часто застосовується у суперечці при слухачах, у довгих промовах тощо.

Прийом «бездоказова оцінка аргументів супротивника» - це прийом, який полягає у тому, що в процесі суперечки, почувши аргументи супротивника, починають одразу ж давати їм негативну оцінку: «Софізм», «Це не розумно», «Гра слів», «Дурниця», «Нісенітниця» тощо. Причому такі оцінки, як правило, потім не обґрунтовуються, а стають аргументами тієї людини, яка їх проголошувала, без будь-якого доведення.

Прийом «вимога надмірного уточнення тези» - це прийом, який полягає у вимозі пояснення цілком очевидних речей та понять. Таке уточнення може призвести до нескінченної низки запитань та відповідей. Мета прийому - затягування часу.

Прийом «умисне нерозуміння тези» - це прийом, який полягає у зміні значення термінів, що застосовує супротивник. Мета прийому - зміна значення тези не на користь супротивника.

Прийом «необґрунтоване звинувачення в неясності» - це прийом, сутність якого полягає у тому, що з тези висмикуються окремі терміни, фрази, значення яких поза контекстом стає незрозумілим; на підставі цього висувають звинувачення в неясності та заплутаності всієї тези супротивника.

Прийом «нечітке формулювання тези» - це прийом, який полягає у навмисному нечіткому формулюванні тези, із застосовуванням, наприклад, невідомих супротивнику висловів.

Прийом «підміна критики тези критикою аргументів» - це прийом, сутність якого полягає в тому, що на підставі факту спростування аргументів говорять про спростування тези. Однак зрозуміло, що спростування аргументів свідчить лише про необґрунтованість тези, але не про її спростування.

Прийом «набір фраз, що не мають смислу» - це прийом, який пов'язаний з помилкою «не підтверджую». Застосовуючи цей прийом, супротивника збивають з пантелику набором фраз, які не мають смислу. Ставка робиться на те, що людина, сприймаючи промову, навіть якщо вона її не розуміє, буде думати, що за словами співрозмовника все одно щось криється. Застосування цього прийому не має сенсу лише тоді, коли співрозмовник чітко розрізняє, що йому зрозуміло, а що - ні, і не соромиться в цьому зізнатися.

Прийом «відтягування заперечення» - це прийом, застосування якого пов'язане з ситуацією, коли супротивник наводить довід, проти якого не одразу можна знайти заперечення. У таких випадках намагаються по можливості непомітно для співрозмовника «відтягнути заперечення», наприклад, ставлять запитання у зв'язку з наведеним аргументом, немов би хочуть з'ясувати якісь деталі; починають відповідати здалеку тощо. У цей час намагаються знайти бажане заперечення, до якого одразу ж і переходять.

Захисні прийоми - це прийоми, які можна застосовувати для відповіді на некоректні прийоми супротивника. Найхарактернішими є два захисних прийоми.

Перший прийом полягає у тому, що треба провести аргументи щодо положення, яке ви доводите, так, щоб супротивник не помітив, що вони призначені саме для цієї мети. Якщо ви наведете всі свої аргументи ніби між іншим, то вам залишиться лише зібрати їх до купи - і ваша думка буде доведена.

Другий прийом є простішим. Помітивши, що ваш супротивник злісно заперечує кожний ваш аргумент на підтримку положення, що обґрунтовується, можна поставити йому пастку. Про аргумент, який ви хочете провести, нічого не говоримо, а замість цього висуваємо положення, яке суперечить йому і робимо вигляд, що саме його і хочемо застосувати як аргумент. Якщо супротивник розпочав заперечувати всі ваші аргументи, то він може у захваті заперечити і цю думку. Саме тут пастка і спрацює. Заперечивши думку, яка суперечить вашому доводу, він тим самим прийняв ваш аргумент, який ви і хотіли провести.

Зворотний удар - це прийом, завдяки якому аргумент повертається проти того, хто його висловив. Його сутність така: людину просять аргументувати якусь важку тезу (як правило, у вигляді запитання), що її дискредитує. Замість обґрунтування цієї тези вона починаєте критикувати особистість співрозмовника щодо заданого запитання. Сутність прийому можна передати словами Аристотеля: «Сказане проти нас самих ми обернемо проти того, хто це сказав».

Контрзапитання - це ефективний прийом нейтралізації супротивника. В результаті його застосування людина не дає чіткої та ясної відповіді на поставлене запитання і врешті-решт переадресує його тому, хто це запитання поставив. Цей прийом не руйнує тезу співрозмовника, але перешкоджає розвитку суперечки у неприємному напрямку, виключає на деякий час можливість, критики.

Контрприклад - це прийом, який полягає у тому, що спочатку умовно погоджуються і схвалюють думку опонента, не повторюючи її, а потім наводять аналогічний приклад чи випадок, добре знайомий усім учасникам суперечки. Асоціації будуть говорити самі за себе.

Прийоми, призначені для відволікання уваги супротивника-це прийоми, які мають такий вигляд. Сперечальник хоче провести якусь думку без критичних зауважень супротивника. Для цього він або зовсім не висловлює її, а лише тільки має на увазі, або висловлює, однак в сірій, непомітній формі. А перед цим проголошує щось таке, що привертає особливу увагу супротивника. Якщо це зроблено успішно, то є багато шансів, що співрозмовник пропустить без критики ту думку, заради якої і був застосований цей прийом.

Висновки

З опрацьованого матеріалу я дійшла висновків, що вміння вправно вести суперечки чи дискусії не є абстрактним, воно полягає в безлічі маленьких прийомів, хитрих синтаксичних конструкцій, у вдалих емоційних забарвленнях, у влучних тезах та логічних аргументах. На мою думку, цьому можна навчитися, якщо не боятися постійно втручатися в дискусії, конфлікти і суперечки. Експериментувати з прийомами.

Проте ознайомлюючись з мовними прийомами, я помітила, що відмежовую для себе ті, які б хотіла спробувати сама і виявити у своєму опонентові, і ті з, якими не хотіла б мати жодної справи, і зустрівши їх в чиємусь вжитку, я б не бачила сенсу продовжувати дискусію і мати якісь справи з цією людиною.

Дискусія цікава, тоді, коли є над чим думати, протиставляти аргументи, акцентувати увагу, але коли дискусія перетворюється в ганебне чіпляння до кожного слова, чи глухого заперечення без будь-яких доводів, така суперечка заходить в глухий кут, і краще що можна в такому випадку зробити, це перервати її на перерву.

Тому пам'ятаємо, що навіть володіючи усіма прийомами вести дискусію, не можна забувати про власну гідність, про повагу до опонентів і слухачів. В протилежному випадку, ми просто ризикуємо буди зневаженими і висміяними з усіма своїми крутими методами.

Список використаної літератури

1. І.В.Хоменко. ЕРИСТИКА Мистецтво полеміки Навчальний посібник Київ Юрінком Інтер 2001

2. Підготовка до участі у науковій дискусії, полеміці. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://b-ko.com/book_229_glava_12_4.2._Підготовка_до.html

3. Чмут Т. К. Культура спілкування. Навч. посіб. - Хмельницький, 1996.

Размещено на Allbest.ru