Граматичне значення і граматичні категорії

Слова ступеня виступають як спосіб творення ступенів порівняння якісних прикметників і прислівників у мовах різних родин. Такими словами в українській мові є більш, менш, дуже, вельми (зручний - більш зручний, вигідний - менш вигідний, цікавий - дуже, вельми цікавий), у російській - более, менее, очень (красивый - более красивый, удачный - менее удачный, большой - очень большой), в англійській more, most (interesting "цікавий" - more interesting "цікавіший" - most interesting "найцікавіший").

Пусті слова - це повнозначні слова, які супроводжують інші повнозначні слова, беручи на себе вираження їх граматичних значень. Наприклад: англ. he-cat (він-кіт), she-cat (вона-кіт, "кішка"), укр. рись-самець, рись-самка, рос. ворон-самец, ворон-самка.

Сполучники виражають граматичні відношення між словами в реченні і між предикативними частинами речень.

Частки передають різні модальні значення, а також деякі інші відтінки граматичних значень (запитання, заперечення, оклик, невизначеність та ін.). Частка би в українській та російській мовах використовується для творення (і вираження) умовного способу (читав би, пел бы).

Спосіб інтонації

Інтонація є засобом вираження граматичних значень на рівні синтаксису. За допомогою інтонації виражаються:

а) модальність речення (впевненість, запитання, сумнів, наказ або особисте ставлення мовця до того, що він говорить тощо). Пор.: Він прийшов. Він прийшов? Він прийшов! Він ... прийшов;

б) групування членів речення. Пор.: Читати довго/не міг. Читати/довго не міг. Казнить, /нельзя помиловать. Казнить нельзя, /помиловать;

в) розрізнення простого й складного речення. Пор.: Бачу матір в садочку. Бачу: /матір - в садочку;

г) розрізнення сурядності й підрядності. Пор.: Хмариться, дощ буде і Хмариться - дощ буде (у першому випадку сурядність, у другому - безсполучникове речення з різнотипними частинами);

ґ) актуальне членування речення (див. про це в темі "Словосполучення і речення");

д) виділення вставних слів і речень. Пор.: Він безперечно має рацію і Він, безперечно, має рацію; Он может быть здесь і Он, может быть, здесь.

Спосіб порядку слів.

Цей спосіб у деяких мовах у певних випадках розрізняє:

а) підмет і додаток. Пор.: Буття визначає свідомість і Свідомість визначає буття; Якір зачіпає ланцюг і Ланцюг зачіпає якір; рос. Мать любит дочь і Дочь любит мать; Дом загораживает флигель і Флигель загоражива ет дом;

б) означення и означуване. Пор.: глухі вчені і вчені глухі. Див. ще англ. stone wall "кам'яна стіна", wall stone "стінний камінь", table tennis "настільний теніс", tennis table "тенісний стіл".

Історична змінність способів і засобів вираження граматичних значень

Способи й засоби вираження граматичних значень не є статичними, а протягом історії постійно змінюються. Ці зміни стосуються:

1) граматикалізації фонетичних та лексичних явищ.

Наприклад: укр. назустріч (перетворення прийменника й іменника в прислівник), би (за походженням ця частка є колишньою формою минулого часу дієслова бути, формою аориста), рос. печь із пекти, де -кти -"чь, яке стало показником інфінітива; прислівники босяком, временами (закінчення перетворились у суфікси); человек-люди (різні лексичні одиниці закріпилися за певною числовою формою);

2) зміни морфемної структури слів, зумовленої процесами опрощення, ускладнення і перерозкладу.

Опрощення - злиття в одну морфему двох або декількох морфем- Так, слово сусід утворене з префікса су "поруч" і кореня cid і мало значення "той, хто сидить (живе, мешкає) поруч". Згодом колишній префікс злився з колишнім коренем в одну морфему - корінь сусід (сусідка, сусідити, сусідній, сусідський, сусідство). Слово червоний утворене з кореня черв (червона фарба виготовлялась із черв'яків) і суфікса -ом-, однак тепер у цьому слові виділяється тільки корінь червон (червоний, червонавий, червонястий, червоненький, червонити, червоніти, червоніння, чер воність). У слові подушка виділяють корінь подуш, хоч колись воно мало префікс под- і корінь уш ("те, що клали під вушко"). Російське вкус етимологічно складається з префікса в- і кореня кус (від кусати; те, що добре кусалося, тобто їлося, було вкусным "смачним"), тепер ці дві морфеми злиті в одну - корінь вкус (вкусный, вкуснятина). У слові счастье етимологічно виділяється корінь част' і префікс с- із сь "гарний", звідки первинне значення "гарна частина, доля; спільна участь". На сучасному етапі счаст є одним коренем.

Ускладнення - процес, протилежний опрощенню. Так, запозичене з голландської мови слово зонтик (голланд. Zondek) було розділене у свідомості українців на зонт- і - ик під впливом слів типу фантик, бантик, винтик тощо. Див. ще клинок (із голланд. kling), валець (із нім. Walze).

Перерозклад - перерозподіл меж між морфемами ("зсув морфемного шва"). Так, у словах бідняк, залізняк, утворених від прикметників на -н- бідний, залізний, -н-відділилося від основи і відійшло до суфікса (бідняк, за-ліз-няк; ці слова стали сприйматися як утворення від іменників біда, залізо). Перерозклад відбувся в таких російських словах, як внушить, внутрь, снискать, де префіксальне к відійшло до кореня (раніше були такі префікси, як вън-, сън);

3) зміни за аналогією. Так, наприклад, раніше в російській мові нормативними були форми опенок - опенки, але теленок - телята. Оскільки пара теленок - телята є більш звичною для російської мови, то і в парі опенок - опенки множина набула в розмовному мовленні суфікс - ят (до недавнього часу літературно правильною вважалася лише форма опенки, в останньому орфоепічному словнику дається як нормативна і варіантна форма опята). У рос. слові отворить генетично виділяється префікс от- і корінь вор (пор. ворота, воротник). За аналогією до слова творить відбувся перерозклад: отворить, затворить, рас-творить, притворить.

Змінюються не тільки способи й засоби вираження граматичних категорій, а й самі категорії (в українській, як і в більшості інших слов'янських мов, зникла двоїна, змінилася видо-часова система дієслова, скоротилося число відмін іменників та ін.).

Частини мови

Поняття частин мови. Критерії виділення частин мови

Частини мови - великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників.

Частини мови - одне з найважливіших понять у граматиці. Без нього неможливо вивчати граматичну будову будь-якої мови. Крім того, частини мови є важливим джерелом пізнавальної діяльності людини. За допомогою частин мови людина диференціює речі, їх якості, процеси, дії і стани та їх ознаки, виявляє відмінності в реальному світі й здійснює його категоризацію. Частини мови, таким чином, є важливим способом розуміння й інтерпретації дійсності.

Однак на питання, що таке частини мови, до цього часу немає однозначної відповіді. Одні вважають, що це лексичні розряди слів, другі - граматичні класи слів, а треті - лексико-граматичні групи слів, тобто змішані: лексичні й граматичні одночасно. Відповідно дискусійним залишається питання основних критеріїв наукової класифікації частин мови. На сучасному етапі використовують такі три основні критерії: семантичний, морфологічний і синтаксичний.

Семантичний критерій - критерій, який передбачає віднесення до однієї частини мови слів із спільним загальним граматичним значенням, як, наприклад, предметність, дія, якість тощо. Так, зокрема, слова зі значенням предметності утворюють клас іменників, хоча до такого класу, як іменники, в українській мові належать слова, які позначають предмет (стіл, книжка), якість (краса, сила), дію (ходіння, крик), кількість (сотня, тисяча) та ін., але більшість непохідних іменників позначає саме предмети. Ця закономірність дає змогу говорити про загальне значення предметності в іменнику як частині мови, поширюючи цю семантичну характеристику й на іменники, які позначають якість, дію, стан тощо. Отже, граматичні значення частин мови не рівнозначні поняттям, що виражаються словами, не рівнозначні й логічним узагальненням цих понять. Олівець, білизна, чорнота, біг, п'ятірка, сотня, тисяча, краса, розум, крик, шум - це не предмети чи речі, а предметність, важливою ознакою якої є незалежність. Ці поняття є самостійними, а не ознаками якихось інших. Пор.: білий як ознака чогось, ходити як дія, яка кимсь здійснюється. Тут передбачається наявність якогось предмета, носія ознаки чи дії, тоді як білизна, краса, розум, крик тощо не залежні від якихось предметів, виражені в абстрагуванні від їх носіїв, самі є опредмеченими.

Щоб пояснити це явище, потрібно виходити з того, що мова не тільки відображає дійсність, а й інтерпретує її. Предметно, логічно радість, радісний, радіти, радісно - це одне й те саме. Розрізняються ці слова "не логічно, а виключно як акти розуміння одного й того самого явища" (О.Ф. Лосєв). У першому випадку факт дійсності розуміється як субстанція, в другому - як якість, у третьому - як дія, в четвертому - як спосіб дії. З цього погляду іменник є розуміння будь-чого в дійсності як субстанції: будинок, дерево, квіти, вода - субстанція, сприйнята як субстанція; п'ятірка, сотня, тисяча - кількість, сприйнята як субстанція; ходіння, говоріння, читання - дія, інтерпретована як субстанція; хвороба, одужання, кволість - стан, інтерпретований як субстанція; любов, ненависть - стосунки, інтерпретовані як субстанція; синь, голубінь, білизна, жовтизна - ознака, інтерпретована як субстанція.

Дієслово також є розуміння чого завгодно в дійсності як дії: працювати - дія, сприйнята як дія; порозумніти - якість, інтерпретована як дія; подвоїти, подесятерити - кількість, інтерпретована як дія; хворіти, одужувати - стан, сприйнятий як дія; любити, ненавидіти - відношення, інтерпретоване як дія тощо.

Як уже зазначалося, значення і форма існують у єдності, тому при класифікації слів на частини мови потрібно враховувати й форму, тобто формально-граматичний (морфологічний) критерій виділення частин мови.

Формально-граматичний (морфологічний) критерій - критерій, за яким до уваги береться своєрідність змінювання слів, тобто інвентар їх форм і парадигм, які є виразниками певних морфологічних категорій. Так, наприклад, іменники змінюються за відмінками і числами, дієслова - за особами і часами, прислівники не змінюються. Форми слова репрезентують морфологічні категорії частин мови. Кожна частина мови характеризується особливою системою граматичних категорій. Так, в українській мові іменнику властиві категорії роду, числа й відмінка, прикметнику - категорії ступеня порівняння (для якісних прикметників) роду, числа та відмінка, дієслову - категорії способу, часу, особи, стану, виду тощо. Щоправда, бувають випадки, коли деякі класи слів поєднують у собі ознаки різних частин мови. Так, скажімо, дієприкметник має морфологічні ознаки дієслова та прикметника. Спроби побудувати класифікацію частин мови на суто формальній основі (П.Ф. Фортунантов та його учні М.М. Петерсон, Д.М. Ушаков, А.Б. Шапіро; Л. Єльмслев та ін.) не були успішними, тому що слова однієї й тієї ж частини мови нерідко мають різні формальні ознаки (пор.: один і п'ять, він і хто).

Крім значення і форми, слово має здатність функціонувати в реченні, причому різні слова виконують не однакові синтаксичні функції, тому при класифікації слів на частини мови використовують синтаксичний критерій.

Синтаксичний критерій - критерій, за яким до однієї частини мови відносять слова, здатні стояти в реченні в однакових синтаксичних позиціях і виконувати однакові синтаксичні функції (йдеться головним чином про первинні синтаксичні функції). Наприклад, однією з ознак, за якою розрізняють іменник і дієслово в українській мові, є здатність бути головним компонентом атрибутивної конструкції (пор.: тихий спів, але не тихий співати). При цьому важливий не тільки набір синтаксичних функцій, а й ступінь характерності кожної з функцій для даної частини мови. Так, в українській мові і іменник, і дієслово можуть виконувати функцію підмета (Хлопчик читає. Лиш боротись - значить жить) і функцію присудка (Батько - лікар. Сонце світить). Однак для іменника функція підмета є первинною, а присудка - вторинною, тоді як для дієслова функція присудка є первинною, а підмета - вторинною. Вторинні синтаксичні функції мають деякі обмеження. Так, зокрема, іменник може бути підметом незалежно від типу присудка, тоді як дієслово не може бути підметом, якщо присудок виражений особовою формою. Пор.: Боротьба його загартувала і *Боротися його загартувало.

Саме виходячи з синтаксичного критерію, деякі мовознавці ставлять під сумнів виділення в окремі частини мови займенника і числівника. Слова цих частин мови за синтаксичними функціями належать до різних класів, тому їх нерідко розглядають у межах інших частин мови (іменник-числівник п'ять, прикметник-числівник п'ятий).

Синтаксичним за своєю суттю є критерій сполучуваності, який як додатковий стали активно використовувати при класифікації слів на частини мови в останні десятиліття. Не всі слова можуть поєднуватися одне з одним. Так, прислівники поєднуються з дієсловами (читає добре), з іншими прислівниками (дуже добре), прикметниками (значно кращий, дуже вдалий), але не із займенниками та числівниками; прикметники поєднуються з іменниками, але не з дієсловами і т.д.

Останнім (допоміжним) критерієм виділення частини мови є словотвірний.

Словотвірний критерій - критерій, за яким для кожної частини мови виділяють властивий тільки їй набір словотвірних моделей та інвентар словотвірних засобів. В українській мові можна назвати ряд словотвірних афіксів, наявність яких засвідчує належність слова до групи іменників: -тель, -ник, -щик, -ар тощо. В англійській мові іменниковими є суфікси -ship (friendship "дружба", kinship, relationship "споріднений"), -ment (movement "pyx", nourishment "харчування", statement "висловлювання, твердження") та ін.

Який із названих критеріїв слід вважати провідним? На це запитання мовознавці давали різні відповіді. О.О. Шахматов таким критерієм вважав семантичний, П.Ф. Фортунатов - морфологічний, 0.0. Потебня - синтаксичний. Л.В. Щерба висунув ідею врахування трьох критеріїв: семантичного, морфологічного і синтаксичного. Саме на щербівській концепції й ґрунтується сучасна класифікація частин мови.

Деякі вчені вважають, що, використовуючи всі три основні критерії, потрібно встановити їх ієрархію. Так, на думку українського мовознавця І.Р. Вихованця, базовим критерієм є семантичний, на другому плані - синтаксичний, а на третьому - морфологічний. Додатковими ("для спірних випадків") є логічний і словотвірний.

Зрозуміло, що в разі застосування різних критеріїв поділ слів на частини мови буде різним. Зазначимо, що визначення іменника, прикметника, дієслова і прислівника не становить великих труднощів, однак існують спірні питання щодо виділення займенника й числівника. Виокремлення займенників і числівників із погляду семантичного критерію є доречним, а з погляду синтактичного критерію - зайвим. Службові слова, за морфологічним критерієм, загалом не вважаються частинами мови.

Хоч деякі мовознавці принцип комплексного виділення частини мови називають "безпринципним і еклектичним", оскільки він передбачає "всього потрохи", однак кращого підходу поки що немає. Але вибудувати одну ієрархічну схему критеріїв класифікації слів на частини мови для всіх мов світу неможливо. У кожному конкретному випадку потрібно враховувати специфіку мови. Так, зокрема, морфологічний критерій надається тільки для тих мов, які мають закінчення і суфікси. Синтаксичний критерій є провідним для мов, де немає чіткої системи морфологічно виражених граматичних категорій, - малайсько-полінезійських, китайської тощо. Цей же критерій є провідним і для аналітичних мов - англійської, французької тощо. Критерій сполучуваності також особливо великого значення набуває в тих мовах, де слабо розвинуті морфологічні показники. Так, у китайській мові з ЇЇ широко розвинутою омонімією слів критерій сполучуваності є надзвичайно ефективним. Тут критерієм віднесення слів до іменників слугує сполучуваність із так званими словами лічби, які займають положення між числівником та іменником. Наприклад: сань бень ту "три книги" (буквально: три корінь книга). Слово лічби бень показує, що слово ту є іменником. Критерій сполучуваності найбільше використовується для виділення двох основних частин мови - іменників і предикатів в індонезійській мові. Іменники в цій мові не поєднуються із заперечним словом, з яким поєднуються предикативи. Як бачимо, для різних за будовою мов провідними є різні критерії.

Слід також пам'ятати, що й не всі частини мови виділяють за одним принципом. Зокрема, займенник і числівник виокремлюють на основі виключно семантичного критерію, тоді як інші частини мови в українській мові - за морфологічним критерієм.

Размещено на Allbest.ru