Проблеми дослідження модальних часток у німецькій та угорській мовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ МОДАЛЬНИХ ЧАСТОК У НІМЕЦЬКІЙ ТА УГОРСЬКІЙ МОВАХ

Визначення часток донині залишається дискусійними у спеціальних наукових дослідженнях. Не завершеним є встановлення лінгвістичного статусу модальних часток (МЧ). Тому, тлумачення терміну “частка” залишається неоднозначним, у зв'язку з чим ускладнюється визначення корпусу (або складу) часток та їх належності до відповідних частин мови.

Аналіз історії дослідження модальних часток в різних мовних системах, проведення порівнянь, визначення подібностей, урахування розбіжностей у поглядах на визначення та значення модальних часток, їх переклад різними мовами є дійсно важливою лінгвістичною проблемою, що і зумовлює мету нашої статті - проаналізувати історію дослідження часток в різних мовних системах, критерії виділення модальних часток поміж інших частин мови, що в подальшому дозволить провести порівняльний аналіз чинних модальних часток та можливі варіанти перекладу німецькою, угорською та українською мовами.

У німецькій граматиці термін “частка” вперше використав І. Бедикер у 1690 році, розуміючи під цим всі незмінні частини мови [3, c.2].

У вітчизняній лінгвістиці проблемі часток увагу стали приділяти в першій половині 20 ст. Значний внесок у розв'язання даної проблеми зробили В.О. Богородицький (1935) та О.О. Шахматова (1941), чиї наукові погляди послужили основою для визнання за частками лінгвістичного статусу окремої частини мови. У германістиці в самостійну частину мови частки виокремлювали О.І. Москальська (1958), В.Г. Адмоні (1955), Є.Й. Шендельс (1952) та визначили їх як незмінні слова, що не мають властивості виступати у ролі самостійного члена речення, служать для привнесення додаткових смислових відтінків у висловлювання.

Таким чином, об'єктом численних досліджень учених частки стають у другій половині 20 ст. Завдяки специфічному значенню та різноманітним комунікативно-прагматичним функціям МЧ німецької мови впродовж останніх сорока років викликали справжній дослідницький бум [2, с.2].

Аналіз наукової літератури з проблем МЧ свідчить про непростий шлях становлення даного розряду часток та про існування розбіжностей у поглядах на значення, функції та можливості перекладу модальних часток.

Розбіжності починаються вже з назви розряду. Назви першої фази досліджень красномовно засвідчували недооціннювання лінгвістами значення МЧ, напр.: “слова-паразити”, “слова-латки” (Flickwoerter), “спеції” та “забарвлювачі” («Wьrzwцrter», «Fдrbewцrter»), “наповнювачі” (“Fьllwцrter”), “слова-приправи” (Wьrzwцrter), “слова-начинки” (Redefьllsel), “слова-супроводжувачі” („Beiwцrter“), “частки, впливають на все речення цілком” („Satzpartikel“), частки, що передають ставлення мовця („Einstellungspartikeln“), „діалогічні частки“ („Dialogpartikeln“) “непоказні слівця” (“unscheinbare Kleinwцrter“), яких слід уникати в мовленні. Довгий час МЧ вважалися периферійними лексичними елементами [2].

Підвищена увага до класу часток і МЧ зокрема в 60-70-х роках обумовлена тим, що в цей час виникає підсилений інтерес до розмовної мови, до комунікативно-дискурсивної сторони мови. В цей період починають активно розвиватися прагматичні напрямки в лінгвістиці (теорія мовних актів, теорія пресупозицій та ін.). Інший важливий фактор, який спонукав вчених до вивчення МЧ - це їх безпосередній зв'язок з категорією модальності, яка вважається однією з найскладніших категорій у мові.

Велика увага до МЧ в усіх галузях лінгвістики почалася з робіт О.Т. Кривоносова та Г. Вайдта. Через те, що інтерес до знакової системи мови змінився інтересом до її функцій у комунікації, модальні частки виступили на передній план.

Причиною посиленої уваги до МЧ у рамках останнього підходу є їхня здатність чітко виражати соціальні моменти, міжособистісні та кооперативні аспекти, що присутні у будь-якій комунікації, а також взаємовплив комунікантів (Г.Вайдт) [11, c.46]. Саме ці компоненти мовленнєвої ситуації, які характеризують адресата тексту мови оригіналу та його інтенції, найлегше втрачаються при перекладі (К. Нoрд) [9, c.48].

МЧ і дотепер не мають у німецькій лінгвістиці єдиного загальновизнаного найменування, хоча дослідники останнім часом надають перевагу терміну modale Partikeln чи Modalpartikeln (O. Кривоносов, Г. Хельбіг та ін.) Поряд з цим можна зустріти також терміни Abtцnungspartikeln, Wьrzwцrter та деякі інші (Й.Буша) [6].

Дослідники останніх років 20 - початку 21 ст. вважають, що МЧ відіграють важливу роль у процесі комунікації, створюючи модальний план висловлювання. Як розряд службових слів МЧ надають додаткових смислових або емоційних відтінків реченням і окремим словам, тобто за їх допомоги мовець виражає своє ставлення до змісту висловлювання. МЧ вважають лексичними підсилювачами, виділяють їх прагматичні функції, завдяки яким мовець досягає певного комунікативного ефекту [2, c.5].

Німецькі МЧ є виразниками прагматичних установок: користуючись МЧ співрозмовник дає зрозуміти, яким чином він оцінює своє висловлювання щодо достовірності його змісту та обставин ситуації спілкування. МЧ допомагають зрозуміти цілі та наміри мовця, його емоційну оцінку змісту висловлювання, його очікування, тобто виявляють прагматичну спрямованість висловлювання [2, c.6].

В угорських лінгвістичних дослідженнях модальні частки практично не розглядалися. Бракує також відповідного загальновизнаного терміну. Але це не означає, що в угорській мові немає модальних часток. За тими мовними ознаками, які відповідають зазначеним вище критеріям, в різних граматиках і лінгвістичних дослідженнях їх зараховують до прислівників, сполучників, вигуків. Розбіжність у поглядах можна пояснити наявністю двох різних граматичних напрямів в угорській лінгвістиці. Наприкінці ХІХ століття угорський лінгвіст Simonyi, перебуваючи під впливом німецької молодограматичної школи, проводив орієнтовані на історію мови дослідження і займався прислівниками. У своїх роботах вчений поміж іншого згадував частки, а серед них і модальні [10]. Для початку ХХ століття угорські мовознавці проводили переважно дослідження, орієнтовані на історію мови, її збереження та традиції. Частки згадуються тут також лише в плані збереження мовних традицій. Лише після дискусій в журналі „Magyar Nyelvцr» в 1996 році про надлишковість та необхідність „beszedtцltelekek” (мовних наповнювачів) в наукових колах стали більше говорити про частки. Проте в угорських граматиках частки все ж залишаються поза увагою. Щоправда Fьlei-Szдntц та Siptдr вживають термін modдlis partikula, але під ним розуміється певні еквіваленти в реченні, пов'язані з оцінкою правдивості, достовірності речення, як от: igen ('ja'), nem ('nein'), talдn ('vielleicht') [5]. Деякі модальні частки взагалі зараховуються до вигуків.

У 1968 році I.H. Molnдr опублікувала монографію про модифікуючі слова, в якій модальні слова відмежовуються від прислівників на синтаксичному рівні [8]. Отже, починаючи з досліджень Мольнер, в угорській фаховій літературі спостерігається зростання спроб відмежувати модальні слова від прислівників і виділити їх у самостійну категорію. Також з'являються спроби виділити частки у самостійну категорію. Все ж на думку Мольнера, модальні частки є подібними, але не ідентичними до модифікуючих слів.

Єдина на сьогоднішній день монографія, присвячена угорським модальним часткам належить Fдbricz у якій вчений при контрастивному підході порівнює російські та угорські модальні частки [4]. Центральним питанням також для Fдbricz є критерії відмежування модальних слів від часток. Угорську мову Fдbricz вважає багатою на частки. На його думку, в угорській мові налічується 44 модальні частки.

Подібне до існуючих в граматиках німецьких авторів відмежування модальних часток від звичайних пропонує Keszler. У своїй роботі вона дає нову класифікацію частин мови, враховуючи новітні зарубіжні трактування [7]. Науковець не подає у своїй роботі детального опису модальних часток, але наводить їх приклади: mдr, aztдn, is, tulajdonkeppen, hiszen, de, csakhogy, ugyan.

На основі аналізу угорських досліджень про частки нам здається можливим віднести модальні частки до добре диференційованої функціональної категорії. При виокремленні модальних часток в окрему категорію є важливим відмежувати їх від модальних слів. Як видно з фахової літератури, терміном mцdositц szц в угорській мові позначають як модальні слова, так і модальні частки. Проте з аналізу досліджень можна зробити висновок, що модальні частки і слова також проявляють в угорській мові семантичні відмінності. Відмежування модальних часток не може бути стійким і догматичним. Оскільки модальні частки утворюються шляхом граматикалізації, то окремі модальні частки можуть розглядатися як різні рівні граматикалізації. Розглядаючи ж їх як елементи, що виражають суб'єктивність висловлювання, провести межі між ними та модальними словами надзвичайно складно.

Отже, існуюча література про частки досить суперечлива, методи опису різноманітні, позиції дослідників розходяться у питаннях про значення МЧ, про його залежність від контексту та ситуації мовлення.

Різні погляди існують на граматичний статус МЧ та на можливості перекладу іншими мовами. Незалежно від концепції, всі автори погоджуються, що опис значення МЧ є складним завданням, їхня лексикографічна презентація у словниках незадовільна, а володіння не носіями та передача іноземними мовами - недостатні та проблематичні. Це питання потребує більш глибокого подальшого дослідження.

ЛІТЕРАТУРА

модальний частка німецький угорський

1. Кривоносов А.Т. О модальных частицах в немецком языке // Уч. записки Иркутского гос. пединститута. Иркутск: Изд-во госпединст-та. 1963. С. 65-78.

2. Кучма О.І. Німецькі емоційно-експресивні частки та їх відтворення українською мовою (на матеріалі українських перекладів сучасної німецької прози). Автореферат дис. канд. філ. наук. 10.02.06/ Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка. - К., 2003. - 20 с.

3. Никифоренко І.В. Просодична організація висловлювань з модальними частками в німецькій мові (експериментальнофонетичне дослідження на матеріалі діалогічного мовлення). Автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук. Одеса, 2007. 20 с.

4. Fдbricz, Kдroly. Partikulдk a magyar es az orosz nyelvben. Kandidдtusi ertekezes. Szeged, 1986.

5. Fьlei-Szдntц, Endre Siptдr, Peter: (1983): Indulatszцk es szцfajok. In: NyK. [Nyelvtudomдnyi Kцzlemenyek]. - 1983. S. 67-81.

6. Helbig G., Buscha, J. Deutsche Grammatik. Ein Handbuch fьr den Auslдnder-unterricht. Leipzig u.a.: Enzyklopдdie / Langenscheidt, 1991.294 S.

7. Keszler, Borbдla. A mai magyar nyelv szцfaji rendszerezesenek problemдi. In: Nyr. [Magyar Nyelvцr] 119. 3. 1995.S. 293-308.

8. Molnдr, Ilona H. Mцdositц szцk йs mцdositц mondatrйszletek a mai magyanyelvben. Budapest: Akadйmiai Kiadц, 1968.

9. Nord Ch. Textanalyse und Ьberetzen. Heidelberg: Groos, 1995. -284 S.

10. Simonyi, Zsigmond. Amagyar hatдrozok. [Die ungarischen Adverbien]. 2 Bde. MTA,. Budapest, 1888

Размещено на Allbest.ru