Мовний "антиетикет" сучасного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського

Мовний “антиетикет” сучасного суспільства

Виконала

студентка 2-МЕ курсу

Шарапановська

Наталя Григорівна

2012 г

Зміст

Вступ

Що таке мовний етикет

Які чинники визначають формування мовного етикету і його використання

Мовленнєвий етикет українців

Антиетикет у спілкуванні

Інвективна лексика

Висновки

Література

Вступ

Людина - істота соціальна, її життя в суспільстві регламентується системою різних традицій, звичаїв, правил та законів. Саме вони визначають і формують поведінку людини від моменту усвідомлення нею свого «я» - і як члена своєї родини, і як друга в колективі друзів, і як колеги у виробничому колективі, і як свідомого громадянина своєї держави. Ці закони та правила стосуються різних сторін життя людини. Вони охоплюють побутову, культурну, економічну, політичну, юридичну галузі діяльності особистості. Додержання цих правил або нехтування ними може полегшити чи, навпаки, ускладнити життя людини.

Мовлення людини -- це своєрідна візитна картка, це свідчення рівня освіченості людини, її культури, а разом з тим, через сукупну мовленнєву практику мовців -- це і показник культури суспільства.

Культура мовлення суспільства -- це чи не найяскравіший показник стану його моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив мовлення наших співгромадян, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина -- тривожні симптоми духовного нездоров'я народу.

Нині культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що через низьку культуру мови виявляються виразні ознаки бездуховності.

Мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську чи навпаки чомусь перестали сприйматись як пляма на службовому мундирі.

Що таке мовний етикет

Мовний етикет -- це сукупність мовних засобів, які регулюють нашу поведінку в процесі мовлення. Термін етикет походить від французького слова etiguette, що означає ярлик, етикетка.

Український мовленнєвий етикет, на думку М. Стельмаховича, -- це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості. "Він сформувався історично в культурних верствах нашого народу й передається від покоління до покоління як еталон порядної мовленнєвої поведінки українця, виразник людської гідності й честі, української шляхетності й аристократизму духу... Українське виховання застерігає дітей і молодь від вживання грубих, лайливих, образливих слів" .

Мовленнєвий етикет висуває перед людьми, що спілкуються, певні вимоги. їх розмова має бути ввічливою, статечною, пристойною, а самі комуніканти мають виявляти один до одного уважність і чемність.

С. К. Богдан зазначає, що мовний етикет українців є унікальною, універсальною моделлю їх мовної діяльності. Знання цієї системи, а ще більше -- повсякденна їх реалізація, гармонія знань і внутрішнього світу людини, без перебільшень, є своєрідним барометром духовної зрілості нації .

Подібне традиційне розуміння мовленнєвого етикету встановилося в лінгвістичній, соціо- і психолінгвістичній літературі. Проте мовленнєвий етикет можна розуміти й значно ширше -- як форму нормативної мовленнєвої поведінки в суспільстві в цілому . Так, дослідники англійського мовленнєвого етикету стверджують, що коло етикетних засобів значно ширше: сюди входять і евфемізми ("слова і вирази, які вживаються з метою уникнення слів з грубим чи непристойним змістом або з неприємним у певних умовах забарвленням, напр.: поважного віку замість старий, говорити неправду -- брехати"), і способи найменувань.

Головне призначення етикету, в тому числі й мовленнєвого, -- встановлення сприятливого контакту між людьми, регулювання їх взаємин на основі принципу ввічливості. Адже мета спілкування -- вплив однієї людини на іншу, регуляція поведінки об'єкта спілкування суб'єктом .

Без знання прийнятих у суспільстві правил мовного етикету, не володіючи вербальними формами вираження ввічливих взаємин між людьми, особистість не може правильно встановити різноманітні контакти з оточуючими, тобто, не може з найбільшою користю для себе і для оточуючих здійснити сам процес спілкування.

Існують формули мовного етикету. Відомо, що спілкування можливе за наявності: мовця, адресата, до якого звернена мова; мети і теми мовленнєвої діяльності. Схематично код мовленнєвої ситуації можна зобразити так: "хто -- кому -- чому -- про що -- де -- коли". Етикетною вважається тільки та ситуація, для якої суттєвими є відмінності між мовцями (їхній вік, соціальний статус, стать тощо). Структуру мовного етикету визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій, які властиві всім мовцям: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. З-поміж них вирізняють ті, що "вживаються при зав'язуванні контакту між мовцями -- формули звертань і вітань; при підтриманні контакту -- формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту -- формули прощання, побажання тощо. Це -- власне етикетні мовні формули".

Названі елементи мовного етикету "покликані репрезентувати насамперед увічливість співбесідників". Дотримуючись правил мовного етикету, ми "передусім засвідчуємо свою вихованість, шану і уважність до співрозмовника, привітність, приязнь, прихильність, доброзичливість, делікатність, тобто риси, віддавна притаманні нашому народові". Ситуації "ввічливого контакту" між комунікантами -- необхідна й важлива складова частина процесу спілкування.

Вислови мовленнєвого етикету, закріплені за певними ситуаціями ввічливих взаємин між комунікантами, у результаті багаторазової повторюваності стали стійкими формулами спілкування, стереотипами -- типовими, стійко повторюваними конструкціями, що використовуються практично в усіх ситуаціях спілкування і являють собою готові формули не лише з точки зору їх морфолого-синтаксичної структури, а й з точки зору їх лексичної наповненості. Без таких стереотипних виразів, механічно відтворюваних у типових мовленнєвих ситуаціях ввічливості, обійтися, очевидно, неможливо. Вони вмотивовані стилістично, функціонально, оскільки забезпечують точність, однозначність і економність процесів спілкування. У наш час питання мовленнєвого етикету особливо актуальні.

Наш час - час глибоких та надто різких змін у суспільстві. Нові умови соціального існування українців (хаотичний перехід до ринкової економіки, нестабільність у політичному житті, процес урбанізації, шалений темп життя тощо) - і як результат, хоч це й дивно, самотність людини, психолого-депресивні стани від перевтоми через намагання утвердитися в цьому житті. Дуже часто просто ввічливе слово - привітання, подяка чи звертання - допоможе людині, розгубленій у життєвій марноті.

Сьогодні ми відкрито говоримо про бездуховність, падіння моралі в нашому суспільстві. І хоча моральні норми не пов'язані безпосередньо з етикетною поведінкою, однак нехтування цими нормами свідчить про девальвацію цінностей, які здавна були основою життя українців.

У нашому суспільстві багато людей з іронією ставляться до етикетних норм поведінки, ігнорують правила мовленнєвої культури, етикету, проявляють очевидну аморальність: дозволяють розмовляти з незнайомими людьми на "ти", у спілкуванні допускають сленги, жаргони, вважаючи, що поводяться розкуто, невимушено, але при цьому виникає мовна девіація.

Девіація мовна - тип комунікативної невдачі чи збою у спілкуванні, причиною яких є недостатня мовна компетенція учасників. Це різноманітні помилки, неточності, обмовки, лінгваляпсуси тощо, пов'язані зі специфікою лексичної та граматичної семантики.

Які чинники визначають формування мовного етикету і його використання

мовний етикет лексика інвективний

1. Мовний етикет визначається обставинами, за яких відбувається спілкування. Це може бути ювілей університету, нарада, конференція, прийом відвідувачів, ділові перемовини та ін.

2. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб'єкта і адресата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.

3. Мовний етикет має національну специфіку. Кожний народ створив свою систему правил мовного етикету. На цю його особливість указує Радевич-Винницький: "За етикетом упізнають "своїх" етнічно (національно) і/або соціально (віком, родом занять, релігією тощо)".

Мовленнєвий етикет українців

Питання мовленнєвого етикету українців досліджували в багатьох мовознавчих та народознавчих працях. Це, зокрема, І.Франко, М.Сумцов, Я.Головацький, В.Шухевич, І.Свєнцицький, В.Сімович та багато інших.

Сучасний мовознавець Я.Радевич-Винницький пропонує розрізняти три близькі, але не однакові за змістом ї обсягом поняття: мовний етикет, мовленнєвий етикет та етикет спілкувальний.

Мовний етикет, на думку вченого, - це сукупність словесних форм увічливості, прийнятих у певному колі людей, суспільстві, країні.

Мовленнєвий етикет - це застосування мовного етикету в конкретних актах спілкування. Якщо мовний етикет - це набір засобів вираження, то мовленнєвий етикет - це вибір цих засобів. Учений наводить слова Ф. де Соссюра: «Одна річ -- це ноти музичного твору, інша -- його виконання». Загалом поняття мовленнєвого етикету ширше за поняття мовного етикету, тому що мовлення може бути етикетним (або неетикетним) навіть у ситуаціях, коли воно стосується моментів, які не потребують уживання форм мовного етикету.

Спілкувальний етикет - це використання мовних і позамовних засобів спілкування (погляд, вираз обличчя, міміка, жести, рухи, покашлювання тощо). Мовці, які хочуть мати успіх у житті, повинні досягти насамперед успіху в спілкувальному етикеті.

За ступенем ритуалізації поведінки людини виділяють такі основні різновиди етикету: повсякденно-побутовий, оказіональний, святковий.

Повсякденно-побутовий етикет реалізується в таких звичних для нас ситуаціях, як зустріч, прощання, знайомство, повсякденне застілля тощо. Сюди входить спілкування на робочому місці, в магазині, у транспорті та ін. Оказіональний етикет характерний, до прикладу, для ситуації приймання гостей. Святковий етикет обслуговує родинні події, обряди, свята. Для кожного з цих різновидів етикету характерна певна тональність спілкування: офіційно-стримана чи дружня, нейтральна чи урочиста, але в жодному разі не панібратська чи вульгарна.

Антиетикет у спілкуванні

На поведінку людей не менше впливає й "антиетикет" - вульгаризми, лайки, прокльони тощо, які ображають, принижують, бажають зла. Такою людиною володіє мовлення, і всі ці лайки та вульгаризми стають для неї "звичкою та потребою душі”. Це мовлення веде до поступового деградування особистості, до її духовного випорожнення.

Багатьом сучасним українцям притаманна звичка лихословити. Деякі вважають, що лихослів'я, брудна лайка допомагають зняти стрес, психічне навантаження. Але саме така "мова" має антигромадський характер, вона "забруднює" наше суспільство, має негативний вплив та аж ніяк не відповідає традиціям українською народу, його ментальності. "Негативізм них слів і виразів поширюється на ставлення до різних і близьких, до природи і народу, до національних вартостей, до всього святого".

До лексики з обмеженим вживанням належать і вульгаризми, що спричиняють антиетикетне мовлення. Вульгаризм - "грубе слово або вираз, що перебуває поза нормами літературної мови". Такі слова не прийняті у мовленнєвому етикеті. Використання їх призволить до зниженості, неохайності, засміченості мовлення, яких необхідно позбутися, наприклад: мура, буза, мамати, здохнути, морда, втріскатися тощо.

Якби таких антиетикетних одиниць не існувало в мові, то, напевно, їх не було б і в свідомості мовців. Спілкувальники не мали б головних мовно-поведінкових моделей, засобів вираження недоброго, непорядного ставлення до інших людей, так би мовити інструментарію антиетикетності.

На антиетикетну поведінку мовців впливає інвективна лексика та фраземіка.

Інвективна лексика

У сучасному суспільстві прискорюється процес розповсюдження такого явища як лихослів'я, відбувається суспільна вульгаризація. Дослідження інвективної лексики показують, що тепер чоловіки та жінки лаються однаково, тільки в лихослів'ї чоловіків простежується якась впевненість в собі, а в лихослів'ї жінок - істерика. В стародавні часи було неприпустимо чути з уст жінки лайливі слова. Наприклад, в стародавній Індії "чоловік мав право поміняти жінку, яка не народжувала дітей на восьмому році подружнього життя, яка народжувала тільки дівчаток - на одинадцятому, а сварливу жінку - негайно". Це свідчить про осуд жінки за вживання вульгарної лайки. Жінці, яка виступає еталоном добропорядності, не личить лихословити. Однак, з уст сучасних жінок та дівчат можна почути брудні слова. Вони вважають, що від того їхня мова буде "крутіша".

Людська мова хвора на бруднослів'я, вживання безсоромних та гидких слів. В. фон Гумбольдт стверджував, що культура суспільства залежить від культури мовлення. Якою є мова, такою є і поведінка людини. Нечиста та вульгарна мова є моральною недугою людини, бо несе за собою руйнацію людської душі. На Заході жінки, підписуючи шлюбні контракти, висувають вимоги до своїх чоловіків, щоб вони не тільки не хропіли та зобов'язувались виконувати домашню роботу, займалися спортом, а й разом з тим і не лихословили.

Інвективна лексика приносить не менше зло, ніж тілесні пошкодження. За даними дослідників Вашингтонського університету, жінки, які є жертвами словесної агресії, більше схильні до різного роду захворювань. Лайка, вульгарні та брутальні слова пов'язані з підкореністю, владністю та домінуванням над іншими.

Лихослів'я є ознакою того, що серце людини переповнене скверною, тобто чимось недобрим та нечистим. Тоді морально гине не тільки людина, яка лихословить, але й оточуючі. Найбільше шкоди приносить лихослів'я дітям, які чуючи від дорослих "матюки" та прокльони, самі "заражаються" цим. Діти, як губка, всмоктують в себе все, що чують та бачать, і намагаються імітувати це. Лихословів ще називають "вчителями аморальності", оскільки вони розбещують невинні душі своєю непристойною мовою. Лайливі слова також прирівнюються до насіння, яке "проростає в людині тернями, заглушуючи добре начало, робить людину жорстокою, егоїстичною та гордою"1. Вони бруднять та оскверняють слово "матір".

Інвективна лексика - це патологія, дисгармонія, забруднення всього оточуючого. Вона спричиняє моральну деградацію внутрішнього світу людини. Ця лексика проникла у всі сфери культурного ЖИТТЯ: літературу, телебачення тощо. Найбільше таке явище, як лихослів'я, спостерігається серед підлітків. Воно виступає еталоном входження в підліткову субкультуру та засобом їхнього самовираження.

За допомогою мовлення, яке включає взаємообмін інформацією, люди збагачуються досвідом одні одних. Воно виражає психологію кожної окремої людини. Як казав іспанський письменник Бальтасар Грасіан "...в розмові визначається особистість". Отже, мовлення "характеризує особистість людини", яка ним користується. По ньому можна чітко визначити. якою саме є людина: чи культурною, доброю та інтелігентною, чи невихованою та злою.

Однією з важливих та найпозитивніших рис людини є комунікабельність Саме людина має здатність спілкуватися, бути товариською з іншими. Хороші манери в спілкуванні - це приклад високоосвіченої та культурної людини. Існують так звані "хиби у спілкуванні", які свідчать про "порушення стандартів культурної поведінки, етичних та естетичних норм у використанні вербальних та невербальних засобів комунікативної взаємодії".

Мовний же етикет сприяє формації мовної особистості Поняття мовної особистості використовує у своїх працях Ю.М. Караулов. Для нього, мовна особистість - це "не будь-який мовець, а лише той. хто відповідально ставиться до свого мовлення та володіє сукупністю мовленнєвих вмінь, Вона постійно вдосконалює розум, працює над своїми якостями, підвищується, морально розвивається та звільняється від марномовства та безвідповідального базікання".

Дотримання норм етикету у мовній комунікації означає, що людина володіє етичною культурою та вміє керувати і контролювати свої почуття та поведінку, Етичним же нормам є властивості такі якості як "доброзичливість, витримка, ввічливість, тактовність та уважність"'. Таким чином, мовний етикет є тісно пов'язаний з цілісною структурою особистості і перш за все. з її поведінкою.

Підсумовуючи, можна ствердити, що мовлення має надзвичайно велике значення в житті людини, воно є не тільки засобом спілкування, але й також і виявом внутрішнього багатства (чи бідності) особистості та могутнім засобом її зростання (чи падіння),

Досить прикро спостерігати за людьми, яким притаманна манера хамства, зухвалість у поведінці; непристойні та вульгарні жарти. З такими людьми неможливо уникнути комунікативних девіацій, бо пристойна, вихована людина ніколи не буде спілкуватися з брутальною людиною, сперечатися, вислуховувати його аргументи. Щоб досягти комунікативної мети, потрібно учасникам спілкування дотримуватися комунікації, правил мовленнєвого етикету, зокрема, правил використання і невербальних засобів спілкування.

Висновки

Питання мовленнєвої культури завжди було і буде актуальним. Більшість українців дбає за чистоту мови, уникає використання вульгарних слів. Мовленнєва доброчинність в Україні підтримувалася громадськістю, церквою, суспільними інституціями. Це мало різні мотиви, у тому числі, вірою у магічну силу слова, в те, що словом можна спричинити чи домогтися того, що досягається дією предметів.

У кожної людини є хиби у спілкуванні, порушення стандартів, але кожен повинен намагатися уникати мовленнєвих помилок, відшліфовувати рідну мову, яка є засобом розумового зростання особистості. "Чим багатша мовна особистість, тим яскравішими є засоби інтелектуального самовираження" .

У спілкуванні потрібно застосовувати правила етики та естетики, тому що саме органічне поєднання добра і краси у комунікативній взаємодії породжує мистецтво спілкування. Для того щоб бути успішним у цьому мистецтві, потрібно з умінням застосовувати його у щоденній мовній практиці, а саме, зацікавити людей при розмові, навчитись критикувати, не образивши людину, бути приємним співрозмовником, правильно володіти голосом при спілкуванні, вивчати і застосовувати на практиці науку ''риторика".

Культура мови сприяє розвиткові не лише світоглядного, інтелектуального, але й фахового рівня досконалості особистості. А якщо поширюється вульгарщина, хамство, занепадає мораль, то це є "втрата у суспільстві соціальної совісті і соціального етапу як найточнішого індикатора соціальної відповідальної особистості". Тому формування мовної культури залишається актуальною проблемою сьогодення, від розв'язання якої значною мірою залежить формування національної свідомості нашого народу.

Отже, формування культури мови, культивування етикету в спілкуванні залишається проблемою сьогодення. Бо українська мова, особливо літературна, ще не стала мовою загальнонародного спілкування. Значна кількість людей користується українською лише у побуті, без належної уваги до її правильності, чистоти, естетичності. Мовленнєвий етикет, культура мовлення не дається людині від народження, все набувається в процесі спілкування. Тому людина повинна дбати про якість свого мовлення в будь-якій ситуації спілкування: у побуті чи на виробництві, у науковій чи освітньо-виховній роботі, висловлюючись усно чи письмово.

Мова - це "душа кожної національності, її святощі, її національний скарб. В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання... І поки живе мова-житиме й народ як національність. Не стане мови - не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужчим народом".

Література

Мовленнєвий етикет - http://pidruchniki.ws/15600610/menedzhment/movlennyeviy_etiket

Український мовленнєвий етикет - Методичний посібник Антоненко С.В

Газета “Пізнай правду - Християнський часопис” №1(69) січень-лютий 2005 р.

Комунікативний антиетикет в Українському суспільстві УДК 811.161.2: 008 В. М. Півнюк

Мовний етикет - http://pidruchniki.ws/1580011940611/dokumentoznavstvo/movniy_etiket

Размещено на Allbest.ru