Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання про індивідуальне мовлення

Увага сучасної лінгвопоетики прикута до дослідження поетичної творчості взагалі та творчої особистості постмодернізму зокрема. По-перше, антропоцентричний характер філологічних досліджень постмодернізму зумовлений специфічною формою світосприйняття мовною особистістю. По-друге, це спричинено тим, що для постмодернізму є характерним нетрадиційне використання мови, що в свою чергу ускладнює розуміння поетичної творчості та її наукову інтерпретацію. Зважаючи на цей факт, актуальним стають дослідження мовної особистості та засобів осмислення людиною дійсності, а саме особливості індивідуальної творчості. Це пов'язано з тим, що у поетичному мовленні найяскравіше зображена картина світу мовної особистості та поетичне мовлення дає можливість найбільш послідовніше дослідити засоби осмислення людиною дійсності.

Художнє мовлення постає як найвище досягнення мови, яке представляє національну мову в найбільш повному та чистому розвитку [16, 196]. Взагалі стиль художньої літератури є сплавом, у якому присутнє все багатство національної мови [15, 15]. Письменник використовує ціле розмаїття виразних засобів загальнонародного словника, фразеології, синтаксису, які склалися в наслідок розвитку літературної мови [17, 86]. Художнє мовлення допомагає встановити співвідношення мови художніх творів, мови письменника зі структурою загальнонародної мови, виявити джерела і шляхи збагачення літературної мови, закономірності розвитку і функціонування на певному історичному етапі, стильову і внутрішньо-стильову диференціацію мови [14, 61]. Тому художнє мовлення сприймається як багатоаспектне явище, в якому представлена картина світу як цілої нації, так і окремої мовної особистості. Так, індивідуальність мовної особистості може бути визначена у співвідношенні з загальнонаціональною мовою [12, 38].

індивідуальне мовлення художнє індивід

Хоча в основі картини світу мовної особистості і лежить певний національний інваріант [13, 171], однак мовленнєва творчість вказує на індивідуальну манеру та відтворює мовну картину світу індивіда. Це зумовлено тим, що кожний письменник, використовуючи національну мову, здійснює добір індивідуальних мовних засобів залежно від задуму художнього твору, своїх лінгвістичних та стилістичних уподобань. Письменник як індивідуум використовує готовий матеріал, бере багатство загальнонаціональної мови, але й інтерпретує їх відповідно до власного досвіду та мовної картини світу [9, 135-136]. Таким чином, незважаючи на те, що у мові кожного письменника присутня загальнонародна мова, простежується також індивідуальна манера мовлення, особливе викладення змісту, певна суб'єктивізація національної картини світу і все це спостерігається в індивідуальній мовленнєвій поведінці.

Оскільки художнє мовлення розуміється як закінчене повідомлення - цілий текст або завершений твір [11, 4], а індивідуальне мовлення виступає також мовленнєвим твором тобто текстом, який є єдиним емпіричним матеріалом [1, 247], то це дозволяє зробити висновок, що індивідуальність мовної особистості найяскравіше проявляється саме у художньому мовленні. Саме художнє мовлення є найбільш індивідуальним, оскільки у ньому відкривається простір для самовираження митця і основними законами якого є індивідуальність та неповторність [16, 176].

Дослідження індивідуального мовлення бере початок ще з античності, де його вивчення було пов'язане з риторикою, яка формувала правила ораторського мистецтва. А засновник стилістики, французький вчений Ш. Баллі, зазначав, що вивчити мовлення окремої людини - це приблизно теж саме, що й для психолога надати індивідуальну характеристику окремої особистості [2, 35]. В процесі розвитку філологічної теорії змінюються та удосконалюються підходи щодо дослідження індивідуального мовлення. Для новітньої філології проблема дослідження індивідуально-художнього стилю письменника та цілого тексту є актуальним напрямком сучасних розвідок [11, 9]. У цьому сенсі слід зауважити, що мова і людина - це вічно нова та стара тема самої науки про мову тому, що люди вже давно розуміють зв'язок мови та людини, але у той же час ця тема і вічно молода тому, що кожна епоха пропонує безліч своїх осмислень взаємовідносин між мовою і людиною [4, 3].

Таким чином поняття "індивідуальне мовлення" є ширшим ніж його тлумачення у філології, оскільки особливості мовлення письменника є його характером, тобто психологією автора [5, 161]. Досліджуючи мову письменника або його окремий твір з метою з'ясування, чим є ця мова по відношенню до пануючого мовного ідеалу, ми вступаємо на міст, який веде від мови до чогось зовнішнього, загального надіндивідуального до самої особистості письменника [8, 42]. Певна міра індивідуальності мовлення властива кожному мовцеві, але помітною індивідуальність стає здебільшого тоді, коли виявляється через досконале, яскраве і багате звучання, через оригінальне використання засобів загальнонаціональної мови [14, 164]. У цьому сенсі слід зауважити, що в індивідуальному мовленні розкриваються більш повно та гостро не тільки загальні тенденції розвитку національної мови [6, 339], а й індивідуальність мовної особистості, яка визначається свідомістю, поетичними, релігійними, етичними ознаками, зумовленими специфічними стилістичними рисами епохи в художній літературі [3, 252]. Окрім цього спостерігається вплив на індивідуальне мовлення письменника не тільки певної доби, а й навіть стилів та жанрів [7, 5-6].

Таким чином, сприймаючи індивідуальне мовлення як багатоаспектне явище, при його дослідженні слід враховувати не тільки лінгвістичні явища, а й екстралінгвістичні. Індивідуальне мовлення дозволяє дослідити особливості мовної картини світу індивіду.

Література

1. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. - М.: Просвещение, 1990. - 300 с.

2. Балли Ш. Французская стилистика. - М.: Изд-во Иностранной литературы, 1962. - 393с.

3. Брандес М.П. Стилистика немецкого языка. - М.: ВШ., 1983. - 271 с.

4. Будагов Р.А. Человек и его язык. - М., Изд-во Моск. ун-та, 1976. - 429 с.

5. Буслаев Ф.И. О преподавании отечественного языка. - Л., 1941. - 248 с.

6. Виноградов В.В. Язык русской литературы в освещении В.В. Виноградова. - М.: Наука, 1990. - 386 с.

7. Виноградов В.В. О языке художественной прозы. - М.: Наука, 1980. - 340 с.

8. Винокур Г.О. О языке художественной литературы. - М.: ВШ., 1991. - 448 с.

9. Карпова О.М. Отбор стилистических средств в писательские словари // Вопросы стилистики художественной речи. - Саратов. - 1988. С.134-142.

10. Ковальова Т.П. Лінгвопоетичні особливості зображення світу речей в англійській художній прозі ХVІІІ-ХХ століть: Автореф. дис. к. філол. н. / Київський державний лінгвістичний ун-т. - К., 2000. - 20 с.

11. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. - М.: Просвещение, 1988. - 192 с.

12. Леденёва В.В. Идиостиль (к уточнению понятия) // Филологические науки. - 2001. № 5. - С.36-41.

13. Марціяш М.З. Мовна особистість в світлі білінгвізму // Актуальні проблеми менталінгвісики. Збірник статей за матеріалами VІ Міжнародної наукової конференції. - Черкаси, 2009. - С.171-172.

14. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови. - Вища школа, 2003. - 462 с.

15. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. - К.: Либідь, 1993. - 248 с.

16. Солганик Г.Я. Стилистика текста. - М.: Флинта: Наука, 2003. - 256 с.

17. Філінюк В.А. Авторська пунктуація як стилістична ознака ідіостилю Емми Андієвської // Наукові праці Кам'янецьПодільського державного університету: Філологічні науки. Вип.14. Т.2. Кам'янець-Подільськ: "Абетка нова" 2007. - С.248-254.

Размещено на Allbest.ru