Комунікативно-освітній аспект формування мовної картини світу в умовах інформаційного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунікативно-освітній аспект формування мовної картини світу в умовах інформаційного суспільства

АшитокН.І.

Проблеми ствердження пріоритету людини в економічній, політичній і духовній сферах усе більше і більше наштовхуються в сучасній У країні на доцільність розв'язання комунікативних питань. Сьогодні багато говорять і пишуть про необхідність переходу до ринкових відносин, формування правової держави, збереження демократичних традицій, інститутів і норм. Між тим здійснення цих заходів не є самоціллю, а виступає лише засобом для досягнення головної цілі - створення сприятливих умов для повноцінного розвитку окремої особистості, орієнтованої на успішну взаємодію з іншими людьми, що не можливе без змін на краще в освітній сфері. Саме в освітньо-комунікативному середовищі відбувається становлення особистості, формується репрезентований у мовній картині світогляд, який безпосередньо впливає на успішність її соціалізації, у тому числі в комунікативному плані, а позаяк освіта не є закритою системою, відокремленої від потреб суспільства та не залежною від суперечностей сучасності, існує необхідність в удосконаленні цього середовища, врахування зміни позиції педагога в освітньо-комунікативному процесі.

Метою статті є дослідження комунікативного аспекту мовної картини світу в умовах сьогодення та аналіз зміни позиції педагога у процесі освітньо-комунікативної взаємодії, спрямованої на формування світогляду дітей, репрезентованого у цій картині, в умовах інформаційного суспільства.

Комунікативна функція мови не завжди була предметом особливої уваги в працях науковців. До початку XX століття інтерес до комунікативного аспекту мови був обмежений, з одного боку, дослідженнями у сфері походження соціальних норм, моралі, права і держави, з іншого боку, наявними засобами організації самої комунікації [2,с.57]. Спілкування визначалось науковцями по-різному, що призводило до неоднозначності в розумінні мови та її функцій, у тому числі комунікативної. Досить поширеною була інтерпретація спілкування як процесу передачі інформації (Панферов В. H., Аманов С. А.). На думку А. Урсула та Л. Рєзнікова, спілкування - це специфічна соціальна форма інформаційного зв'язку,a JI. Виготський та С. Рубінштейн розуміють спілкування ширше - це не лише обмін думками, але й почуттями та переживаннями. Ще ширше розглядали спілкування Б. Ананьев, М. Каган, І. Кон та О. Леонтьев, на думку яких це один із різновидів людської діяльності. За концепцією

О. Леонтьева спілкування - це «взаємодія з іншими людьми як внутрішній механізм життя колективу», що «має на меті планування і координацію спільної виробничої діяльності групи індивідів і суспільства в цілому». Спілкування, на думку Л. П. Буєвой, не зводиться до особистих стосунків. Це безпосередньо спостережувана і переживана соціальною особистістю реальність, конкретизація суспільних стосунків під кутом зору їх персоніфікації [2,с.57-66].

Предметом дискусій науковців були не лише трактування спілкування, а й пріоритетність його функцій. Частіше всього розглядались у цьому плані - комунікативна, репрезентативна (функція позначення об'єктів дійсності, їх властивостей) та експресивна (функція вираження думок і відчуттів тощо) функції. Комунікативну функцію, яка використовується для інформаційного зв'язку між членами суспільства, деколи вважають найважливішою, вважаючи, що їй певною мірою підпорядковані всі інші функції [2,с.57-66], між тим, слід визнати одночасне виконання мовою цих та деяких інших функцій, через що їх поділ на ознакою важливості втрачає сенс.

Сучасний дослідницький інтерес до комунікативної функції мови зумовлений зміною місця і ролі комунікації і комунікативних технологій у різних соціальних сферах, інтенсивним розвитком комунікативних засобів в умовах інформаційного суспільства. Процеси технологізації та автоматизації діяльності дозволили перенести «центр ваги» в соціальних системах з процесів виробництва на процеси управління, в яких основне навантаження падає саме на організацію та поширення комунікації. Актуальність цих процесів викликає інтерес науковців до комунікативного аспекту мови. У Ясперса комунікація навіть вважається метою і задачею філософії, а ступінь комунікативності - критерієм оцінки і вибору тієї або іншої філософської системи. Комунікація опиняється в центрі і соціальній теорії. Tак, Хабермас, у теорії комунікативної дії визначає комунікацію як базовий соціальний процес. Саме розвиток комунікативних практик і комунікативна раціоналізація, а не виробничі відношення лежать, на думку вченого, в основі сучасного громадянського суспільства [ 1 ]. Дослідники сучасності комунікативний аспект мови часто розглядають у контексті теорії комунікації, деколи вужче - з позиції функціонування масової, крос-культурної комунікації у контексті вивчення проблем сьогодення, пов'язаних зі становленням інформаційного суспільства (Л. В. Губерський, В. А. Вергун, В. Ф. Іванов, М. М. Макаров. К. В. Мацик, О. К. Мелещенко,

А. 3. Москаленко, Р. Мертон Лазарсфельд, Г. Г. Почепцов, В. В. Різун та ін.) [3;4;5;6;8]. Незважаючи на численні праці, присвячені дослідженню комунікативного аспекту мови, проблеми формування мовної картини світу в процесі комунікативної взаємодії, недостатньо вивчені.

Комунікація (від лат. communicatio - повідомлення, передача) - це різні форми та засоби обміну і передавання інформації, завдяки яким стає можливим збагачення досвіду, нагромадження знань, опанування діяльності, узгодження дій та взаєморозуміння людей. Комунікативна функція спілкування є необхідною умовою наступності розвитку поколінь, соціального та наукового прогресу людства, індивідуального розвитку особистості.

Комунікативний аспект мови набуває особливого значення у «еру інформаційного суспільства». Словосполучення «інформаційне суспільство- сприймається сучасниками як звичайне, воно увійшло до повсякденної мови і вживається фактично як синонім поняття «сьогодення». Вперше в оформленому вигляді ідея інформаційного суспільства була сформульована наприкінці 60-х - початку 70-х pp. XX ст. Впровадження терміну «інформаційне суспільство» приписується професору Tокійського технологічного інституту Ю. Хаяши. Загальні контури інформаційного суспільства були окреслені у звітах до японського уряду декількома організаціями: Агентством економічного планування (ЕРА - Economic Planning Agency) - «Японське інформаційне суспільство: теми і підходи»; Інститутом розробки та використання комп'ютерів (JACUDI - Japan Computer Usage Development Institute) - «План інформаційного суспільства»; Радою з структури промисловості (ISC - Industrial Structure Council) - «Контури політики сприяння інформатизації японського суспільства». У цих звітах інформаційним називалось суспільство, в якому процес комп'ютеризації дає людям доступ до надійних джерел інформації, забезпечує високий рівень автоматизації виробництва. При цьому відзначалося: зміниться і саме виробництво - продукт його стане більш «інформаційноємним», що означає збільшення частки інновацій, дизайну і маркетингу в його вартості: Дійсно, у наш час інформація поступово перетворюється в масовий продукт, перестає бути безкоштовним товаром, виникає інформаційний ринок, де інформація продається і купується, а операції з нею приносять прибутки і збитки. Комунікація окремої особистості набуває глобального масштабу, знімаються для неї обмеження в просторі.

Комунікативна функція мови в інформаційному суспільстві дещо змінюється. Ця функція була важливою складовою соціального життя людини і в минулому передусім тому, що мова не лише породжена суспільною практикою, але й сама, у свою чергу, служить засобом створення соціального контексту позамовної діяльності: розвиток науково-технічного прогресу, постійно прискорюваний процес оновлення знань, розподіл праці передбачають і потребують комунікативної діяльності людей, не обходиться без цієї діяльності професійна й загальнокультурна підготовка кожної людини, створення умов для безперервного самовдосконалення особистості, яка здатна чітко репрезентувати у комунікативному процесі власну картину світу і зрозуміти картини світу інших людей. Активна участь кожної особистості в суспільному житті - виробничій та невиробничій сферах, не можлива без наявності комунікативних навичок, формування яких ґрунтується на лінгвалізований картині світу у свідомості індивіда. Так було, а у наш час виробництво, як ніколи раніше, стає залежним від кваліфіковано організованих комунікацій, що актуалізує проблеми мови у сфері, в якій вона у минулому не мала такого визначального значення - виробничій. C й інший - непрагматичний - бік мовного процесу як комунікативного. На відміну від індустріального, характерною цінністю якого є споживання товарів, інформаційне суспільство висуває як характерну цінність час. У зв'язку з цим зростає цінність культурного дозвілля (І. Масуда). А отже у майбутньому метою спілкування частіше, ніж у наші дні, буде задоволення однієї з найбільш ранніх і найважливіших соціальних потреб, а саме потреби людини в іншій людині. Цю потребу відзначали як суто людську і німецький філософ І. Кант, який писав: «Людина має схильність спілкуватися з собі подібними, тому що в такому стані більше почуває себе людиною», і американський лінгвіст

Чарлз Гокет, що вважав: потяг, навіть гін до спілкування відрізняє людину від інших живих істот [7,с.З].

В умовах інформаційного суспільства змінюється позиція педагога, який повинен не лише пропонувати учням усталений погляд на світ, а й прищеплювати учням навички роботи в інформаційній мережі, навички пошуку і використання потрібної інформації, бути помічником у процесі сприйняття неперевіреної, можливо, неправдивої і провокаційної інформації, адже важливо не просто пам'ятати багато, а знати те, що потрібно, і вміти скористатися цим творчо.

Становлення учня як повноцінного комуніканта відбувається лише в процесі комунікативної взаємодії з іншими людьми, що зумовлене соціальною природою мови та індивідуальним її проявом у мовленні кожного індивіда. Ян Бодуен де Куртене слушно зауважував: «Реально існує лише індивідуальна мова-. Це так само слушно, як і те, що мова, яка не є засобом спілкування для багатьох, втрачає сенс. Дана суперечність долається взаємозалежністю індивідуального і соціального у мові, про що Г. Шпет писав: «Кожен історично утворений колектив - народ, клас, союз, місто, село і т. п. - по-своєму сприймає, відображає, оцінює, любить і ненавидить об'єктивну дійсність, умови свого буття, саме це буття - саме у цьому його відношенні до всього, що є об'єктивним, виражається його «дух», або «душа», або «характер» у реальному розумінні» [10,с.9]. Цей «дух» не є чимось позасоціальним, він є тією мовно-психологічною спільністю, що властива індивідам певної соціальної спільноти і тому, продовжує дослідник: «Дух народу живе лише в індивідах (in den Einzelnen) і не існує окремо від індивідуального духу. У сукупному дусі, отже, можна сказати, окремі духи співвідносяться так, як в індивіді співвідносяться окремі уявлення або духовні елементи» [10,с.9]. Індивідуальна словотворчість кожного представника спільноти є джерелом інновацій у мовній системі, яка загалом зберігає відносно стале ядро - результат сукупної діяльності представників лінгво-етноспільноти. Кожен носій мови творить за моделями, уже відомими у мові, та власними. Відбір останніх відбувається на рівні пресупозиції, що ґрунтується на специфічності духовної діяльності етнічної спільноти.

У контексті співвідношення «ідеальне - соціальне» і відбувається становлення мовної (у даному випадку здатної до комунікативної взаємодії) особистості, яка повинна опанувати мовну картину світу (не окремі правила функціонування мови чи набір мовних засобів, а лінгвалізовану цілісну картину світу, що є надбанням певного етносу), адже лише за цієї умови особистість, що формується, стає представником даного етносу і повноцінним комунікантом у його межах. Лише за наявності часткової спільності лінгвалізованої картини у свідомості людей можливе спілкування, що передбачає не лише самовираження особистості у процесі комунікації, а й адекватне сприйняття і розуміння репрезентованого іншими. Мовна картина педагога, йдеться не лише про філолога, є зразком для учнів, тією матрицею, що служить для формування у свідомості учнів основи для повноцінного їх спілкування з різними людьми.

Складність становлення мовної особистості - суспільної істоти, «будь-який прояв життя якого (навіть якщо воно і не виступає в безпосередній формі колективного прояву) є проявом і ствердженням суспільного життя» (К. Маркс) - полягає ще й у тому, що мовна картина світу повинна мати властивості, завдяки яким індивід інтегрується не лише в певну етноспільноту, а й у соціальні групи, різні за віковою, професійною на іншими ознаками. Саме про це писала М. О. Шигарева: мовна картина світу є виразом світобачення людини (одиничне), соціальної групи (окреме), народу, нації (загальне) [9]. Фактично йдеться про набуття у процесі соціалізації у мовній картині світу особистості якостей, які зробили б можливим самовираження особистості на рівнях загального і окремого через одиничне. «Говори - і я тебе побачу», - стверджували мудреці античності. Кожна людина - це цілий неповторний світ, сфокусований у її свідомості, у сферах інтелекту, емоцій, волі. Але цей світ, навіть якщо він і має якості, що об'єднують особистість з іншими людьми, прихований, і тільки мова дає можливість розкрити його для інших. Мабуть, можна сказати: «Говори - і я тебе побачу як неповторну особистість, представника певної етноспільноти або соціальної групи», а оскільки особистість за час навчання в освітніх закладах повинна набути ознак активного представника суспільства на згаданих рівнях - одиничному, окремому і загальному, завдання освіти сприяти формуванню такого лінгвалізованого світогляду, що є запорукою успішного соціалізації особистості.

Розвиток провідних держав світу у наш час відбувається під гаслом «Править той, хто володіє інформацією». Проте такий погляд є суто споживацьким. Між тим, інформаційне суспільство - це не лише споживання інформації, а й її формування і поширення, а для цього потрібні висококваліфіковані фахівці. Мабуть, більш вірним є гасло: «Успішною буде та країна, у якій люди будуть здатні продукувати і поширювати конкурентноспроможну інформацію», а це висуває освіту на передній край боротьби за домінування серед країн на сучасному історичному етапі. Лише конкурентноспроможна освіта здатна сприяти формуванню лінгвалізованої картини світу - конкурентоспроможного соціокультурного знання, тісно пов'язаного з практичною діяльністю, в яку залучаються його носії. Формування такої картини доцільне, з одного боку, тому, що це засіб кодування мінімального знання про світ, необхідного індивідові для того, щоб жити в нім, з іншого боку, потреба в словах для позначення «певних сутностей, з якими ми стикаємося в своїй діяльності, обумовлена тим, що ми рідко включені в цю діяльність поодинці, і, отже, необхідність у словах зростає з потреби спілкуватися зі своїми партнерами з приводу спільної діяльності» [R. D . Valin].

І на завершення слід відзначити: будь-яка теорія, у тому числі й така вдала, як теорія про інформаційне суспільство, є однією із багатьох, які також спрямовані на осягнення дійсності. Ця теорія аналізує, хоча й дуже важливу, проте одну із сторін буття людини. Мабуть, саме тому у цій теорії є проблематична теза про спрощення мови у майбутньому, що пов'язують, зокрема, з необхідністю уніфікації баз даних та інших електронно-опосередкованих комунікацій (С. Нора і А. Мінк). Між тим розмаїтість виробничої і невиробничої взаємодії між комунікантами не свідчить про уніфікацію стосунків між людьми, яких обслуговувати спрощена мова не здатна. Можливо, «інформаційна ера» викличе до життя ще один професійний жаргон, яких чимало. А це лише примножить багатство природних мов, здатних лінгвально осягнути всі прояви «духу» народу, бути комунікативними засобами між людьми у всіх можливих сферах їхнього буття, не обмеженого електронно-опосередкованими комунікаціями.

Тенденція до зростання ролі комунікативної активності громадян в умовах інформаційного суспільства служить підставою для висновку про те, що в теперішніх умовах високого рівня цивілізації досягне та держава, яка буде мати у своєму розпорядженні найбільш якісні комунікативно- інформаційні здобутки, засвоювати їх швидше у загальному обсязі, а також ефективніше використовувати для досягнення загальнолюдських цілей. Саме тому у такому суспільстві зростатиме функція освіти, позаяк лише цей соціальний інститут покликаний приймати виклики сучасності і сприяти формуванню конкурентноспроможних фахівців, здатних осягнути і примножити ці здобутки.

Список використаних джерел

комунікативний мова інформаційний суспільство

1. Бабайцев А. Ю. Новейший философский словарь. Режим доступу http:// www.gumer.info /bogoslovBuks/Philos / fil diet /351 .php.

2. Барчунова Т. В. Коммуникативная функция языка и методология современной лингвистики // Методологические и философские проблемы языкознания и литературоведения. - Новосибирск: Наука 1984. - С.57-66.

3. Лазарсфельд Р. Мертон. Массовая коммуникация, массовые вкусы и организованное социальное действие //М. М. Макаров. Массовая коммуникация в современном мире. - Р, 2000. - С.144-145.

4. Масова комунікація: Підручник /А. 3. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов, В. А. Вергун. - К.: Либідь, 1997. - 216 с.

5. Мацик К. В. Kpoc-культурна комунікація в освітньому сегменті інформаційного суспільства: Дис... канд. наук: 09.00.10. - 2008. Режим доступу: http:// disser.com.ua/content /340803.html.

6. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. - K.: Видавничий центр «Київський університет», 1999. - 308 с.

7. Радевич-Винницький Я. К. Етикет і культура спілкування. - Львів: В-во «СПОЛОМ», 2001.- 223 с.

8. Різун В. В., Мелегценко О. К. Інформаційні мережі в засобах масової інформації. Канал ИНФО-ТАСС / Київ, ун-т ім. Тараса Шевченка. - K., 1992. - 96

9. Шигарєва М. О. Роль мовної картини світу у соціальному пізнанні (історико-філософський аналіз) 09.00.05 - історія філософії. Автореф. ... дис. канд.. філософ, наук. - 16 с.

10. Шпет Г. Г. Введение в этническую психологию. - Санкт-Петербург: Алатейя, 1996. - 154 с.

Размещено на Allbest.ru