Визначення поняття "соцієтальний капітал"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Визначення поняття «соцієтальний капітал»

Визначення поняття є значною частиною наукового дослідження та основою втілення принципів сходження від абстрактного до конкретного, єдності історичного та логічного. Tому дослідження етимології поняття «соцієтальний капітал» потребує визначення його родових та видових характеристик, смислових аспектів, які відображають сутність соцієталь - ного капіталу.

«Соцієтальний» (societal) має походження з англійської мови, і означає сукупність соціокультурних явищ, які характеризують культуру, цивілізацію, суспільство. «Соцієтальний» визначається як той, що відноситься до суспільства, яке, в свою чергу, розглядається як єдине ціле, характеризуючи цілісність суспільства, як сукупність соціальних інститутів суспільства. Отже, в цьому підході переважає холістичний смисл, тобто визнання цілісного у поєднанні складових, як взаємозв'язку загального, особливого та одиничного.

У цьому аспекті суспільство означає все людство з моменту виникнення і до сучасного його стану. Суспільство як цілісна система, «топіка» (за визначенням Л. Альтюссера), складається з таких підсистем: економічної, соціальної, політичної, культурно-духовної. Щоб відрізнити підсистеми від суспільства як загальної цілісності, введено поняття «соцієтальне».

Системна цілісність спільнот та суспільства знаходилась у центрі уваги Т. Парсонса, який досліджував феномен «соцієтальної спільноти». Соцієтальна спільнота - ядро всієї соціальної системи - це система чи сукупність колективів, організованих і упорядкованих на основі єдиних нормативних зразків. В якості узагальненого засобу взаємообміну між людьми тут признають «вплив» і «солідарність», ціннісні якості, а не «гроші» і «владу» [8, с. 62].

Автор визначення, значно обмежує сутність поняття «соцієтальне», визначаючи соціальну систему як сукупність колективів, в той час як в соцієтальному відображені не тільки взаємовідносини колективів, але і відносини особистість - колектив, колектив - суспільство, особистість - суспільство. Всі ці відносини відбуваються у соціальній, економічній, політичній, духовній сферах суспільства. В цій концепції важливим є її аксіологічний характер, тобто основою формування і функціонування єдиної системи є цінності, нормативні зразки, як умови існування соцієтальної спільноти. В даному підході абсолютизується роль неекономічних факторів у соціальній взаємодії людей. Для подальшого аналізу сутності поняття «соцієтальний капітал» виділимо такі змістовні складові цього поняття. По-перше, для визначення сутності поняття важливим є те, що соцієтальне - це ядро всієї соціальної системи, тобто ті характеристики цілісності, які лежать в основі існування та функціонування процесу чи об'єкту. Даний аспект визначає цілісне системне бачення соцієтального. По-друге, «соцієтальне» визначається як система - те, що складається із сукупності елементів і забезпечує впорядкованість функціонування процесу чи об'єкту. Ця складова відображає системоутворюючу характеристику поняття. По-третє, у цілісній сукупності «соцієтального» розкривається його складний характер. По-четверте, у «соцієтальному» важливу роль грає нормативне, зразок - як те, що виступає в якості певного прикладу для організації, розвитку, функціонування процесу, об'єкту, і складає нормативне наповнення поняття, що досліджується.

Соціально-психологічний підхід впроваджує О.А. Донченко, яка визначає поняття «соцієтальне» у інтерпретативній моделі феномену соцієтальної психіки. Соцієтальна психіка - це субстанція життя соціуму, що передається із покоління в покоління у вигляді продукту наслідування історії та культури суспільства, яка включає географічні, кліматичні і ландшафтні умови життя людей, які населяють і населяли дану територію; це психокультура соціуму як цілісності [3, с. 34-36]. Соцієтальна психіка - це думки, погляди, уявлення, почуття, емоції, настрої, бажання, прагнення, воля і готовність до певних дій та інші психічні явища, процеси і стани, властиві великим групам людей, класам, націям, суспільству в цілому. Це свого роду колективний словар історико-культурної спадковості суспільства [3, с. 50-51].

В даному дослідженні поняття «соцієтальне» виступає в якості характеристики суспільства як цілісності. Ane факторами, які забезпечують дану цілісність є географічні, кліматичні, історичні, культурні умови, що значно обмежує сутність даного поняття. Соцієтальне зводиться до характеристики процесів спадковості та психічних процесів. У підході О.А. Донченко концептуальними складовими цього поняття є: по-перше, субстанція, як те, що має значення первинності у відношенні до інших об'єктів чи процесів. По-друге, «соцієтальне» як продукт історії та культури, виступає в якості передумови чи наслідку діяльності, дає можливість встановити послідовність подій, дослідити об'єктивність описаних фактів, а також допомагає визначити типи і форми життя та діяльності людей. По-третє, біоекологічний характер «соцієтального» визначають географічні, кліматичні та ландшафтні умови життя. По-четверте, архетипічність «соцієтального» визначає психокультура соціуму, яка представлена сукупністю думок, поглядів, уявлень, почуттів, емоцій, настроїв, бажань, прагнень, волі, які передаються із покоління в покоління. По-п'яте, генотипічність «соцієтального» обумовлює такий змістовний аспект визначення як «колективний словар історико-культурної спадковості», який обумовлює здатність до передачі, збереження і відтворення у нащадків основних ознак зовнішньої та внутрішньої будови, особливостей та життєвих функції своїх пращурів.

Психокультурний аспект «соцієтального» розвиває у своєму аналізі Л.Ю. Логунова, яка до колективного рівня соціальної пам'яті відносить соцієтальний рівень (людство, цивілізація). Колективний рівень соціальної пам'яті - це пам'ять різних генерацій, яка відображає зв'язок поколінь. На цьому рівні пам'ять - це об'єднання соціального досвіду сукупності індивідів, зафіксована і спресована в стереотипах поведінки. Все це складає культурно-історичний образ світу, збережений в колективній свідомості етнічної, або територіальної спільноти, в конкретно-історичних умовах її розвитку, а також в конкретно-географічній локалізації. В результаті соціальної творчості народжуються нові зразки поведінки, які засвоюються сучасниками та інтериоризуються нащадками. Дана діяльність - необхідна умова для того, щоб велика кількість індивідуальних свідомостей, взаємодіючи, поєднувалися в єдиній свідомості - «свідомості свідомостей».

Дане визначення розкриває таку характеристику поняття «соцієтальне» як здатність до об'єднання людства на основі створення єдиного образу світу у свідомості людей. Спробуємо описати смислове забарвлення поняття «соцієтальне» з точки зору даного підходу. По-перше, колективний рівень соціальної пам'яті розкриває суспільний характер «соцієтального». По-друге, сутнісним аспектом поняття є відображення зв'язку поколінь, що забезпечує відносини суспільності, єднання, погодження дій. По-третє, складова суспільності «соцієтального» реалізується через здатність до об'єднання соціального досвіду сукупності індивідів, тобто використання знань, вмінь, навичок, накопичених на основі пережитого і випробуваного, що сприяє адаптації людини до соціального середовища та об'єктивного сприйняття світу. По-четверте, як і в попередньому підході зустрічаємо функціонування архетипічної складової «соцієтального», що реалізує себе вже не через психологічні прояви свідомості соціуму, а через визначеність територіальної та етнічної спільноти у колективній свідомості. По-п'яте, геополітичність «соцієтального» формують конкретні історичні умови і конкретно-географічна локалізація. По-шосте, «соцієтальне» має здатність до створення культурно-історичного образу світу, що розкривається в можливості відтворення, або формування єдиного для всього людства образу світу на основі загальної інформації щодо його особливостей та характеристик. Ця складова розкриває консолідуючу характеристику поняття. По-сьоме, соцієтальність - характеристика стереотипів поведінки, які формують стале відношення до подій, яке вироблено на основі порівняння їх із внутрішніми ідеалами, і зразків поведінки - як результату діяльності людини, групи людей, який допомагає обрати оптимальний шлях розвитку об'єкту, передбачити перспективи, можливі перешкоди, наслідки. Шлях створення певних стереотипів та зразків поведінки, може привести до застосування маніпулятивної стратегії розвитку людства і зосередити долю світу в руках окремих особистостей.

Вирішення проблеми соцієтального як того, що об'єднує людство, надає О.Ф. Русакова у комунікативній концепції, розглядаючи соцієтальний капітал як характеристику комунікативного простору. Відповідно до цього, соцієтальний капітал - синтез, або поєднання влади знаків з комунікативною стратегією на досягнення загального блага - довіри, взаєморозуміння, вільного та мирного погодження претензій, вимог[10].

В даному визначенні в поняття «соцієтальне» закладені такі суттєві смисли. У соцієтальному капіталі акцентується увага на цілісному і синтезному характері у поєднанні та об'єднанні раніше розрізнених речей та понять в якісно нове ціле, або сукупність. Поєднання означає цілісність влади, того що надає можливість здійснювати свою волю, впливати на діяльність та поведінку інших людей з комунікативною стратегією інтерсуб'єктивних відносин навколо вищого, цілісного визначення суспільства через ефективне використання наявних ресурсів. О.Ф. Русакова визначає телеологічну орієнтацію соцієтального капіталу у «благі» довіри, взаєморозуміння, вільного та мирного погодження претензій і вимог, тобто того, що є корисним для людини, і здатне задовольнити людські потреби. На нашу думку, поняття «соцієтальне» не коректно використовувати в якості характеристики лише комунікативного простору, в той час як комунікативний простір може виступати особливим зрізом соцієтального капіталу і соцієтальності в цілому. Комунікативний простір відбувається здійсненням інформаційних каналів інтерсуб'єктивних суб'єкт-суб'єктних відносин, ресурси якого використовуються для забезпечення консолідації і цілісності суспільства, в чому і знаходить свою реалізацію основний принцип соцієтальності.

Для усвідомлення сутності поняття «соцієтальний капітал» необхідно звернутися до змісту поняття «капітал», яке є родовим для «соціального», «економічного», «політичного», «духовного капіталів» та узагальнюється у «соцієтальному капіталі».

Вперше визначення капіталу як економічної категорії було здійснено К. Марксом. Відповідно економічному підходу К. Маркса, капітал виникає лише там, де власник засобів виробництва і життєвих засобів знаходить на ринку вільного робітника в якості продавця своєї робочої сили [6, с. 181]. Капітал - це не річ, а визначене, суспільне виробниче відношення, яке належить певній історичній формації суспільства, і яке представлено у речі і надає цій речі специфічний суспільний характер. Капітал - це не просто сума матеріальних і вироблених засобів виробництва. Капітал - це перетворені в капітал засоби виробництва, які самі по собі, також є капіталом, як золото, або срібло самі по собі - грошами [7, с. 886-887].

Виділимо концептуальні смислові аспекти поняття «капітал». Так, капітал реалізує себе в якості суспільного виробничого відношення, як такого, що забезпечує оцінювання суб'єктом діяльність і її продукти. Виступаючи характеристикою історичної формації суспільства, капітал визначає тип суспільства в залежності від способу виробництва соціуму, забезпечує єдність надбудови і способу виробництва, дотримує баланс між виробничими силами і виробничими відносинами. Капітал, в даному аспекті, має суспільний характер, оскільки впливає на формування сут - нісних суспільних властивостей та особливостей. У даному визначенні, носієм капіталу є власник засобів виробництва і життєвих засобів - той, хто володіє, користується, розпоряджається ресурсним потенціалом. Носіями капіталу також є вільний робітник - той, хто адаптує досягнення науки і техніки для виробництва матеріальних і духовних цінностей та продавець продукції - той, хто допомагає суб'єкту товарно-грошових відносин у виборі засобів існування та сприяє збуту продукції. Взаємодія основних суб'єктів товарно-грошових відносин відбувається в межах ринку, який сприяє злиттю економічних об'єктів, регулює процеси ціноутворення, впливає на формування попиту на виробництво товарів та надання послуг, стимулює впровадження досягнень науки і техніки. Активізацію потенціалу капіталу здійснює робоча сила - те, що сприяє концентрації інтелектуального, морального та фізичного потенціалу людини.

Капітал (capital) - у щоденному вживанні, щось таке, що може бути використано для отримання доходу чи виробництва багатства, включаючи надавання грошей під проценти, робочі інструменти і машини, що використовуються для виробництва продукції, і робочий час, що продається в обмін на заробітну платню [1, с. 123].

У цьому визначенні акцент здійснений на функціональному аспекті капіталу. Виробництво багатства розширює можливості суб'єкта, забезпечує перевагу над іншими у накопиченні капіталу. Надавання грошей під проценти характеризує процеси обміну. В даному аспекті гроші, як складову капіталу можна обміняти на засоби існування, а процент позначає долю (частину) у відношенні до цілого. Виробництво, обмін, розподіл, споживання допомагають перетворенню вихідного матеріалу набути форми і змісту продукту споживання. Кроком до задоволення потреб суб'єкта є виробництво продукції. Організація власного часу, розвиток самостійності, організованості, дисциплінованості відбувається через усвідомлення меж робочого часу. Капітал можна розглядати як винагороду за застосування робочої сили, спосіб існування суб'єктів, що реалізується у заробітній платні суб'єкта діяльності.

В соціально-рольовій концепції П. Бурд'є, агенти і групи агентів в суспільстві визначаються і характеризуються сукупністю позицій в різноманітних полях і зонах контролю. Він представляв суспільство як сукупність відносин, які складаються в різноманітних полях, кожне з яких має специфічний тип влади. Кожне поле виступає у вигляді сукупності діючих в ньому сил, які контролюють різноманітні види ресурсів («капіталів»): економічні, символічні, соціальні, культурні тощо. Отже, будь-яке поле складається з сукупності соціальних практик окремого агента, проаналізувати які можна, якщо знати просторові позиції, об'єкти, які займає агент, а також якість його «капіталів» (потенційних ресурсів, які можна контролювати) та інституціональних статусів [2, с. 62].

П. Бурд'є, визначив тотожність понять «ресурси» та «капітал». Замість суб'єкту діяльності він розглядав агентів соціальних практик, тобто з концепції капіталу була витіснена діяльність з цілепокладання, на місце якої була поставлена практика, як стереотипна соціокультурна поведінка.

Соціальний капітал, - вважає Ф. Фукуяма, - це визначена можливість людей працювати разом заради досягнення мети в групах та організаціях, наявність певного набору неформальних цінностей і норм, які визнають члени будь-якої групи, що дозволяє їм взаємодіяти [12, с. 127].

Проаналізуємо ключові смислові аспекти капіталу за Ф. Фукуямою. По-перше, можливість людей працювати разом - те, що вказує напрямок розвитку, причину діяльності і наслідок, як появу нової можливості. По-друге, групи та організації - як таке, в рамках чого полегшується процес передачі інформації, наслідування загальної мети. По-третє, набір неформальних цінностей і норм - те, що об'єднує в собі компоненти, які підпорядковуються одній меті чи одному завданню, взаємопов'язані один з одним, мають визначену послідовність застосування, вказують на межі використання права і спрямовують на те, що може бути сенсом життя для людини і заради чого здійснюється діяльність, витрачаються сили.

Структурно-функціональний підхід в дослідженні соціального капіталу застосовував Дж. Коулман. На його думку, соціальний капітал - це соціальні структури, які полегшують дії акторів всередині групи, через взаємну довіру і взаємодопомогу [4, с. 40].

Виділимо концептуальні аспекти даного підходу до визначення поняття «капітал». Капітал як соціальна структура має здатність до створення цілісного соціального об'єкта. Дії акторів всередині групи є елементом (частиною) акту діяльності (цілого), що передбачає спільну участь в деяких її видах.

Н.Є. Тихонова розглядала соціальний капітал як фактор нерівності, включення в систему відносин, які забезпечують доступ до ресурсів інших акторів (або більш ефективне використання власних ресурсів за їх допомогою), яка допомагає нарощенню сукупного капіталу та поглибленню нерівності в суспільстві; включення в систему соціальних відносин, що забезпечує доступ до ресурсів інших акторів [і 1, с. 25].

Отже, капітал виступає фактором нерівності - тим, що характеризує диференціацію суспільства і вказує на неоднакові життєві шанси і можливості членів суспільства для задоволення своїх потреб. Капітал забезпечує включення в систему соціальних відносин і доступ до ресурсів інших акторів, що допомагає використовувати можливості тієї чи іншої суспільної системи.

Досліджуючи поняття «капітал», його форми та їх конвертацію російський соціолог та економіст В. Радаєв визначав капітал як накопичувальний, господарський ресурс, який приймає участь в процесі відтворення і підвищення вартості шляхом взаємної конвертації своїх форм. Відповідно до цього, соціальний капітал - це не стільки наявність заснованих на довірі відносин, скільки одна з форм капіталу, яка перебуває в розпорядженні акторів [9, с. 24].

Тому, у концепції В. Радаєва капітал як накопичувальний, господарський ресурс є тим, що використовується для перетворення дійсності з метою отримання бажаного результату. Як процес відтворення і підвищення вартості, капітал забезпечує послідовність і закономірність дій, спрямованих на досягнення певного результату у виробництві, обміні, розподілі, споживанні. Шлях конвертації форм ресурсу вказує на вибір напрямку розвитку через зміну внутрішнього змісту і форми ресурсу.

Отже, можна зробити висновок, що соцієтальний капітал - це духовно збагачений ресурс відтворення та формування цілісності суспільних відносин, який має здатність до самовідтворення, самонакопичення, конвертації з іншими ресурсами та здійснення у життєдіяльності суспільства.

В даному визначенні онтологічний аспект проявляється в тому, що це ресурс цілісності суспільних відносин в життєдіяльності суспільства.

Гносеологічний аспект виражається у наступному - це соціально - філософське поняття, яке відображає духовно збагачений ресурс цілісності суспільних відносин життєдіяльності суспільства.

Аксеологічний аспект відображений у наступному визначенні - це духовно збагачений ресурс життєдіяльності суспільства.

Праксеологічний аспект складається в тому, що це - діяльність суспільства по самовідтворенню, само накопиченню, конвертації ресурсного потенціалу як здійснення загальної мети.

Таким чином, використання можливостей соцієтального капіталу може забезпечити стійкий національний розвиток кожної країни, високий рівень міжнародних відносин, міжнародної безпеки, відносини довіри між керівниками і підлеглими, партнерами по бізнесу, довіру до представників політичної еліти, засновану на альтруїзмі та патріотизмі модель поведінки державних керманичів, прогнозування та проектування людського розвитку.

соцієтальний смисловий капітал

Список використаних джерел

1. Алан Г. Джонсон. Тлумачний словник з соціології / Пер. з англ. за науковою редакцією В.Ісаїва, А. Хоромжого. - Львів: Видавничий центр львівського національного університету імені Івана Франка, 2003. - 480 с.

2. Бурдьє П. Формы капитала // Экономическая социология. Ноябрь. - 2002. - Т.З. - №5. - С, 60-74.

3. Донченко Е.А. Социетальная психика. - К.: Наукова думка, 1994. - 206 с.

4. Коулман Дж. Капитал социальный и человеческий // Общественные науки и современность. - 2000. - №3. - С. 39-42.

5. Логунова Л.Ю. Роль семейно-родовой памяти в трансляции социального опыта http://conference.kemsu.ru

6. Макрс К. Капитал. - Tl. - 900 с.

7. Маркс К. Капітал. - Т.З. - 1078 с.

8. Парсонс Т. Система современных обществ. - М.: Аспект-Пресс, 1997.

9. Радаев В.В. Понятие капитала, формы капитала и их конвергенция // Экономическая социология. - 2002. - Т.З. - №4. - С. 20-31.

10. Русакова О.Ф., Русаков В.М. PR-Дискурс: Теоретико-методологический анализ. Екатеринбург: УрО РАН, Институт международных связей, 2008. - 340 с. http: //u6935.netangels.ru

11. Тихонова HE. Социальный капитал как фактор неравенства // Общественные науки и современность. - 2004. - №4. - С. 24-31.

12. Фукуяма Ф. Социальный капитал // Культура имеет значение: каким образом ценности способствуют общественному прогрессу / Под ред. Л. Харртона и С. Хантингтона. - М.: Московский институт политических исследований. - 2002.

Размещено на Allbest.ru