Мовна картина світу як багаторівнева структура

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мовна картина світу як багаторівнева структура

Ашиток Н.І

Глобальні проблеми сьогодення (економічні, екологічні, військові та низка інших) вимагають зміни стратегії діяльності людини. Саме тому і формування нового типу світогляду, який би міг здійснити перехід до даної стратегії, набуває актуальності. Важливе завдання у такому формуванні покладається на систему освіти, яка є предметом не лише внутрішньодержавної, а й міждержавної уваги. Так, у документах ЮНЕСКО XXI століття оголошене «століттям освіти». При цьому йдеться про кризу освіти та необхідність розробки суттєво нової її моделі. Такою моделлю, за думкою багатьох науковців, повинна стати комунікативна взаємодія (Г.Арендт, Т.Біленко, М.Бубер, Н.Бурбан, Ю.Габермас, А.Євтодюк, Ж.Дерріда, В.Кремень, Л.Рижак, М.Фуллан та ін.), втілення у життя якої повинно ґрунтуватися на дослідженнях про питання мови в освітньому вимірі. Дані положення й визначають актуальність дослідження багаторівневої структури мовної картини світу.

Мова «наскрізь» пронизує світ людини і, як слушно зазначав М.Хайдеґґер, «оскільки ми, люди, щоб бути тим, ким ми є, вбудовані в мову і ніколи не зможемо з неї вийти, щоб можна було оглянути її ще якось ззовні, то в поле нашого зору сутність мови потрапляє кожного разу лише тією мірою, якою ми самі з'являємося у її полі»[15,с.272]. А тому філософський підхід до з'ясування сутності мови полягає, передусім, в аналізі людиномірності мови, її співпричетності до процесу виникнення, розвитку і функціонування людського світу та осягнення невичерпності, остаточної нерозгадуваності її таємниці, що є і наслідком цієї співпричетності, і певного запорукою людської здатності до самореалізації. Людиновимірність репрезентується по-різному вона накладає особливий відбиток на мовну картину світу, зокрема на рівні її формування. Звідси випливає мета статті дослідження рівнів концептуальної і мовної картин світу, їх зіставлення в освітньо-філософському вимірі.

Концептуальна і мовна картини світу у працях дослідників структуруються по-різному. Про багаторівневість концептуальної картини світу писали Ю.А.Аксьонова, С.Д.Смирнов та ін. Образ світу, писав С.Д.Смірнов, є цілісною багаторівневою системою уявлень людини просвіт, інших людей, себе і власну діяльність, системою, яка відбиває через себе будь-який зовнішній вплив.

Такої ж думки дотримується російський психолог Ю.А.Аксьонова, яка вважає: картина світу є змістовним аспектом образу світу, сукупністю його складових конкретних образів, уявлень, значень, певною мірою впорядкованих, а тому з точки зору наявності рівнів соціального простору можна виділити в ній такі компоненти: одиничні (індивідуальні), особливі (ті, які поділяють люди певної соціальної або статево-вікової групи) й загальні (ті, які поділяє людство в цілому, універсальні)! 1]. Дослідниця зауважує: картина світу традиційно центрується на «я», її основою є події особистого життя, «індивідуальна історія діяльностей».

Цю думку поділяє С.М.Меджидова, яка пише, що у ході особистісного розвитку людина засвоює, з одного боку, ті елементи картини світу, які характерні для певного соціуму, тобто певні стереотипні уявлення народу, з яким особистість себе ідентифікує. З іншого боку, власний досвід освоєння світу створює індивідуальні уявлення. Специфіка формування картини світу у свідомості особистості багаторівневість формування накладає відбиток на результат цього процесу, позаяк дана картина не є чимось однорідним. Наприклад, образи світу значущих для особистості дорослих або однолітків можуть мати різну природу, позаяк вони можуть бути стереотипними для мовної спільноти або будуватися на індивідуальних уявленнях. Крім того, зазначає дослідниця, у макро(суспільство в цілому) та мікро(референтні для людини групи) соціумах побутує кілька моделей світу (наукова, міфологічна, художня тощо), рівень засвоєння яких особистістю може бути різним[7].

По-іншому виділяються рівні у мовній картині світу, яка розглядається дослідниками як система, що ґрунтується на традиційному у мовознавстві поділі на підсистеми національних мов. Переважно мовна картина світу репрезентується на лексичному матеріалі. Зокрема, це представлено в роботах І.О.Голубовської П.М.Грабового, С.А.Мартос, Ю.Л.Мосенкіса, Л.О.Ставицької та О.С.Фурси, де здійснюються зіставні дослідження з питань вираження мовної картини світу в лексиці кількох національних мов. Рідко у дослідницьких працях йдеться про інші здатні відображати дійсність мовні рівні, наприклад, про граматичні засоби репрезентації дійсності.

Розгорнуте уявлення про мовну картину світу та її роль у соціальному пізнанні та поведінці виникає тільки в сучасності, відзначає М.О.Шигарєва, яка пов'язує це явище із зростанням ролі мас в історії, підвищенням значення ідеології в управлінні масами, виділенням індивідуальності масової людини і пропонує розглядати мовну картину світу у варіантах загального (національна мова і, відповідно, національно-мовна картина світу), окремого (мовлення соціальної групи), одиничного (мовленнєва особистість). Узуальна (національно-мовна) картина виконує функцію узагальнюючого конструкта, оскільки, як слушно відзначає О.О.Селіванова, «відображає картини світу певних угрупувань людей носіїв однієї мови, об'єднаних територіально, а також за іншими ознаками та психічними властивостями (освітою, професією, статтю, ерудованістю, темпераментом, характером тощо)>>[11,с.83]. На рівні говірок здійснює дослідження В.Д.Ужченко, яка вивчає відмінності мовної картини світу у носіїв територіальних діалектів, пов'язуючи їх з географічними умовами, соціальними, культурно-історичними факторами, виробничою діяльністю.

Як бачимо, мовознавці виділяють три рівні мовних картин світу: на рівні ідіолекту, діалекту та узусу (мови). Досліджуючи мовні картини світу на цих рівнях ідіалектному, діалектному (розуміючи діалект широко це і територіальні говірки, і соціальні жаргони за віковою, професійною та іншими ознаками) та узусному (мовному) можна простежити становлення мовної картини світу певної спільноти.

У науці існує спеціальний термін на позначення реалізації мови в усному (і писемному) мовленні індивіда. Це ідіолект (від грецьк. 'І5ю<; «свій, особливий»). Він являє собою єдину мовну реальність, доступну для безпосереднього сприйняття, спостереження. Мовлення, тобто реалізацію мови на певному історичному зрізі, можна уявити собі як сукупність ідіолектів. А мова це те спільне, однакове, що є в ідіолектах, у мовленні окремих людей представників однієї мовної спільноти[13,с.15]. Мовлення індивідів, об'єднаних за певними ознаками у групи різного рівня, називають діалектами (від грец. діаАєктод «розмова, говір, наріччя»), Діалекти бувають територіальними (їх називають також говірками; ці діалекти об'єднують мовлення індивідів за локальною ознакою) і соціальними, у які групують мовлення осіб за професійною, віковою та іншими ознаками.

У XIX столітті в мовознавстві набула поширення парадоксальна думка: є стільки мов, скільки людей, тобто, як зазначав Я.Бодуен де Куртене, реально існує лише одна мова. Істинність цього твердження не викликає сумнівів, а парадокс полягає у наступному: якщо люди говорять по-різному, як вони розуміють один одного? Ф. де Соссюр долає парадокс протиставленням мови і мовлення. Мова це система засобів спілкування (звуки, слова, схеми словосполучень, моделі речень та відношення між цими одиницями), яка існує в свідомості її носіїв. Мова явище соціальне. Ane воно має індивідуальний характер і залежить від віку, статі мовця, його виховання, освіти, становища в суспільстві, темпераменту, стану здоров'я та багатьох інших прикмет й особливостей, властивих конкретній людині. Якщо мова віддзеркалює історію народу, його побут, національний характер, рівень культури, цивілізованості, то мовлення репрезентує внутрішню сутність носія цієї мови, його вік, світогляд, рівень освіченості, вихованості, його вдачу, смаки тощо. Кожна людина має свій мовленнєвий «паспорт» її мовлення неповторне, як відбитки пальців[13,с.14-15].

Специфіка існування груп людей з особливою мовою спілкування діалектом зумовлена поглядами цих людей на світ. Правомірність такого твердження висловив О.Горбач: «Різке протиставлення одних мовних гуртів іншим, яке може сягати геть аж зовсім різного підходу до деяких понять, явищ із довкільного життя, отже, до «іншого» мислення, цілком певно, не може не позначатися різко й на мові. Нюанси ж чуттєвого ставлення мовця до явищ довкілля і далі до співмовця виражають досить легко за допомогою лексики, бо ж тоді ці нюанси в кожному випадкові даються дуже важко спеціалізувати»[4,с. 170].

Якщо йдеться про мовлення студентів, то їхнє мовлення містить молодіжно-жаргонні і локальні мовні ознаки. Молодіжний сленг частина мовної картини світу молоді, оскільки сленг є атрибутом молодіжної культури, своєрідним способом мовної катетеризації дійсності засобами субстандартної лексики, а соціокультурні концепти, репрезентовані сленгізмами, разом із загальнокультурними та етнокультурними концептами формують картину світу у їхній свідомості. Безперечно, мовна картина світу молоді поняття ширше, ніж сленгова, позаяк молоді люди, які загалом володіють літературною мовою і в різному ступені знають територіальні діалекти сіл, звідки вони родом, проте саме молодіжний сленг відбиває ті реалії та особливості світобачення молоді, які вирізняють їх від інших носіїв національної мови[12,с.260].

В освітньому плані проблему картини світу слід пов'язувати з існуванням стереотипів мовної поведінки, тобто шаблонного використання мовних знаків у певній ситуації. Так, на думку Ф.С.Бацевича, існує тісний зв'язок між національно-культурною символікою та національнокультурними стереотипами, які відображаються на менталітеті та комунікативній поведінці носіїв різних мов та культур.

У свою чергу, стереотипи засвоюються у процесі соціалізації індивіда. Важливість соціалізації для формування мовно-культурної спільноти, тобто того згустку мовних елементів, що вербалізують особливе світобачення людини-члена певної мовно-культурної спільноти не викликає сумнівів. Розгляд молодіжного сленгу з позицій когнітивної лінгвістики дасть змогу визначити певні стереотипи сприйняття дійсності, а далі і стереотипи мовної поведінки носіїв молодіжного сленгу[5,с.261].

Особистість включена у групу, яка може поставати як стандарт для самооцінки (компаративні референтні групи) та джерело його настанов, норм, цінностей (нормативні референтні групи)[10,с.143]. Зі сказаного для нас важливим є твердження про постійне прагнення індивіда досягти найвищого щабля суспільної ієрархії, причому, цей щабель підпорядкований і відповідає не об'єктивним факторам, а суб'єктивному уявленню індивіда про навколишній світ, усвідомленню місця його самого в цьому світі. Світ молоді більш наближений для молодої людини, індивід проходить соціалізацію серед своїх однолітків, прагне визнання в молодіжному соціумі, де він проводить більшість часу і намагається самоствердитись. Ю.С.Прохоров зауважує, що індивід потрапляє вже в існуючий набір правил, які для нього (на певному рівні їх усвідомлення) незрозумілі, неозначені й незбагненні, але вони вже існують. Потім, у процесі соціалізації, індивід їх «будує», упорядковує, починає усвідомлювати та «дотримуватись». Це дотримання призводить до того, що він починає чітко уявляти, у якій ситуації, у якому комунікативному просторі ті чи інші вербальні засоби сприяють досягненню цілей спілкування! 10,с. 144]. Молода людина засвоює правила та шаблони мовної поведінки групи, з якою вона себе асоціює. Зауважимо, що рівень утвердження індивіда у групі залежить також і від рівня засвоєння правил комунікації в цій групі та тих стереотипів, які в ній існують[5,с.262].

Аналіз мовних засобів на рівні узусу набуває більш ґрунтовного значення на фоні теорій про залежність формування мовних систем від своєрідності сприйняття етнокультурними спільнотами навколишнього світу. Впливовими на цьому напрямку досліджень є теорія Сапіра-Уорфа, концепції її прибічників та критиків. Докладний аналіз гіпотези CenipaУорфа здійснено у численних працях філософів та мовознавців[9,с.26], а тому відзначимо лише позитивістську позицію Уорфа щодо світу як потоку вражень і те, що дослідник прагнув в основному описати мовними засобами об'єктивний, фізичний світ.

Осмислюючи емпіричний матеріал, Б.Уорф постулює методологічні положення, що увійшли в історію мовознавства як гіпотеза лінгвістичної відносності Сапіра-Уорфа. Зокрема, він писав: «Ми поділяємо природу у напрямку, підказаному нашою мовою. Ми виділяємо у світі явищ ті або інші категорії та типи зовсім не тому, що вони (категорії та типи) незаперечні, навпаки, світ постає перед нами як калейдоскопічний потік вражень, який повинен бути організований нашою свідомістю, а це означає в основному мовною системою, що зберігається у нашій свідомості. Ми стикаємося, таким чином, з новим принципом відносності, за яким подібні фізичні явища дають змогу створювати подібну картину всесвіту тільки за подібністю або принаймні при співвідносності мовних систем» [ 14,с. 174]. Гіпотеза Сепір-Уорфа зводиться до твердження: особливості тієї чи іншої мови безпосередньо відображаються в структурі психічних процесів, які здійснюються на базі цієї мови, і в певній мірі визначають цю структуру. Людина нібито «бачить» в дійсності те, що підказує їй мова («мовна картина світу»); людина діє в проблемній ситуації у відповідності зі способом вербалізації цієї ситуації[2,с.80-82].

Як слушно зауважує Н.М.Бурбан, певне раціональне зерно в цій гіпотезі існує. Воно полягає в тому, що мова дійсно використовується в психологічній діяльності людини, виступає як опора і як засіб цієї діяльності. Проте, використовуючись як опора в психічній діяльності людини (маємо на увазі здійснення вищих психічних функцій мислення, пам'ять, усвідомлене сприйняття), мова ні в якій мірі не диктує шлях цій діяльності, способи її здійснення. Людина не запам'ятовує те, що підказує їй мова: вона використовує мову для того, щоб запам'ятати те, що їй потрібно. Людина не мислить так як їй диктує мова, вона опосередковує своє мислення мовою в тій мірі, в якій це відповідає змісту і задачам мислення. Людина не сприймає тільки те, що зазначено, вона зазначає, вербалізує те, що їй необхідно сприйняти[3,с. 137].

Для свідомості носіїв мови, структури якої репрезентовані мовними засобами, адекватне сприйняття дійсності є питанням не мовознавчих пошуків, а важливою основою існування. Сама наявність тієї чи іншої національної мови свідчить про успішне розв'язання цього завдання. Наукове ж пізнання світу, слушно зауважує В.Ф.Петренко, не тільки спирається на понятійний апарат, виражений у мові з властивими йому універсальними правилами побудови, а й використовує креслення, математичні формули, штучні знакові системи, наприклад, мови програмування, що меншою мірою залежать від своєрідності національних мов[9,с.27].

Відсутність у мові слів для позначення певних понять не означає неможливості їх висловити. Маємо погодитись з Ч.Хокетом в його твердженні про відмінність мов не стільки за можливістю щось висловити, скільки за відносною легкістю цього висловлювання.

Уявлення про опосередкованість сприйняття та усвідомлення системи значень і факт розрізнення національних мов за лексичною семантикою і граматичною структурою формує уявлення про відмінності «картини світу», сформованої представниками певної мовної культури. «Відмінність мови це не різні позначення одного й того ж предмета, це різне бачення його», вважав В.Гумбольдт, розмірковуючи про мовну свідомість народу[6,с.9]. Думку В.Гумбольдта поділяв Б. де Куртене: «...без будьяких застережень можна погодитися із думкою Гумбольдта, що кожна мова є своєрідним світобаченням»[6,с.12]. У роботах із порівняльного аналізу баскської мови В.Гумбольдта, а в дослідженнях з реконструкції семантичних полів Й.Трира, JI.Вайсберга та В.Порціга наводяться численні приклади неповного збігу за семантикою та віднесеністю еквівалентних для порівнюваних мов понять Так, соціально-психологічна дистанція між суб'єктом та людиною, що називає його другом (Jreund), у німецькій мові значно коротше, ніж в англійському еквіваленті (friend), а особи, яких американець назвав би друзями, для німця не потрапили би до цього ряду[9,с.24]. Проте викладене не означає, що поняття «друг» представниками цих народів розуміється по-різному, це лише свідчить про відмінність у соціально-психологічній дистанції між суб'єктом та людиною, що називає його другом.

«Кожен історично утворений колектив народ, клас, союз, місто, село і т.п., відзначав Г.ЇПпет, по-своєму сприймає, відображає, оцінює, любить і ненавидить об'єктивну дійсність, умови свого буття, саме це буття саме у тому його відношенні до всього, що є об'єктивним, виражається його «дух», або «душа», або «характер» у реальному розумінні»! 17,с.9]. Безперечно, цей «дух» не є чимось позасоціальним, він є тією мовнопсихологічною спільністю, що властива індивідам певної соціальної спільноти.

Так, підводячи підсумки, спробуємо відповісти, якими є специфічними рисами характеризується мовна картина світу як багаторівнева структура у порівнянні з концептуальною картиною світу. В обох випадках виділяються три рівні. Індивідуальні концептуальні картини світу репрезентується ідіолектами, картини світу соціальних груп діалектами. На рівні соціальної спільноти або людства у цілому мовами. Привертає увагу більш значний ступінь узагальнення на третьому рівні концептуальної картини світу йдеться про можливість аналізу цієї картини на міжнародному рівні. Для концептуальної картини світу це, дійсно, можливо. Наприклад, для наукової картини світу немає національних кордонів. Мовна картина світу завжди властива лише певній національній спільноті.

В освітній діяльності виняткової важливості набуває питання про діалектику суспільної і індивідуальної концептуальної, національномовної і індивідуально-мовної картин світу. Про складний і суперечливий характер взаємодії цих картин світу в аспекті формування світогляду особистості в освітньому процесі свідчить вся історія педагогіки. Єдністю, взаємопроникненням і боротьбою суспільної та індивідуальної свідомості характеризується процес розвитку не лише науки, а й інших сфер духовного життя суспільства[8,с.101-105]. Між тим саме в умовах такого взаємопроникнення і боротьби відбувається соціалізація особистості, формування її світогляду, неповторні картини світу, у тому числі мовна. Трансформація суспільної свідомості припускає перебудову свідомості окремих людей. Індивідуальна свідомість окрім загальних тенденцій і закономірностей соціального процесу відображає цілу гамму суперечностей, що специфічно заломлюються на духовному світі окремої особи: це суперечності між суспільним і індивідуальним, соціальним і природним, свідомим та несвідомим, раціональним і ірраціональним тощо. Індивідуальна свідомість відображає об'єктивну реальність не лише за допомогою загальнозначущих понять і категорій, а й більш безпосередньо: через особистісно-екзистенційні утворення (особистісні смисли). Безперечно, учасниками освітнього процесу є лише індивіди, світогляд яких лише формується. Відбитий індивідуальною свідомістю цих осіб зміст може бути адекватним або неадекватним. Корекція неадекватності відбувається під впливом педагогів. Завдяки своїй суспільній природі свідомість окремої особи поступово починає містити типові риси, зумовлені конкретно-історичними умовами і безпосереднім соціальним середовищем, у якому виховується дитина. Врахування у викладанні будь-якого предмета (передусім природознавчого та людинознавчого характеру) не на ту картину світу, яку тримає в голові дорослий, а на ту, яка характерна для свідомості дитини певного віку, ймовірно, сприятиме гармонізації буття дитини, допоможе їй успішніше й самостійніше орієнтуватися у світі[ 16,с. 18-19].

Результати подальшого дослідження рівнів формування мовної картини світу можуть набути прикладного значення в освітній сфері. Можна було б узгоджувати зміст навчання дітей певної вікової групи зі специфічною для них системою уявлень про світ для досягнення того рівня структурованості й цілісності змісту, які відповідають особистісному досвіду дитини.

Список використаних джерел

мовний діалект сленг культура

1 .Аксенова Ю. А. Символы мироустройства в сознании детей / Аксенова Ю. А. Екатеринбург: Деловая книга, 2000. 272с.

2. Апресян Ю.Д. О регулярной многозначности / Юрий Дереникович Аспресян // Известия АН СССР. [Серия лит. и яз.] М., 1971. Т. XXX. Вып.6. С,509-523.

3. Бурбан Н.М. Мовний знак як знаряддя пізнання і спілкування / Н. М.Бурбан// Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки ДДПУ. Дрогобич. - 1998. Випуск 4. 0.132439.

4. Горбач О. Арго в Україні / О.Горбач. JI.: Інститут українознавства ім.Н. Крип'якевича HAH України, 2006. 686с.

5. Грабовий П. Дослідження українського молодіжного сленгу в аспекті мовної картини світу / Петро Грабовий // Наукові записки. Випуск 81(3). Серія: Філологічні науки (мовознавство): У 4-х ч. Кіровоград. 2009. С.260-263.

6. Гумбольдт В.фон. Избранные труды по языкознанию / Вільгельм фон Гумбольдт. М.: Прогресс, 1984. 397с.

7. Меджидова С.М. О методологических принципах исследования личности [Електронний ресурс] / Світлана Межидівна Межидова Режим доступу: http:// www.psychology.az/about_methodological_principles.php

8. Моторіна JI.Є. Діалектика суспільної і індивідуальної свідомості і розвитку особи / Любов Євстафіївна Моторіна // Философские науки. №3. 1989. С. 101105.

9. Петренко В.Ф. Психосемантика сознания / В.Ф.Петренко M.: Изд-во Московского ун-та, 1988. 207с.

10. Прохоров Ю.Е. В поисках концепта / Ю.Е.Прохоров М: Наука, 2008, 176с.

11. Селіванова О.О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики (аналітичний огляд) / Олена Олександрівна Селіванова K.: Фітосоціоцентр, 1999. 148с.

12. Ставицька JI. Арго, жаргон, сленг: Соціальна диференціація української мови / Леся Ставицька. K.: Критика, 2005. 464с.

13. Радевич-Винницький Я.К. Етикет і культура спілкування / Ярослав Костянтинович Радевич-Винницький. Львів: СПОЛОМ, 2001. 223с.

14. Уорф Б.Л. Наука и языкознание / Бенджамин Ли Уорф // [Серия «Новое в лингвистике», вып. 1]* М.: Прогресс, 1960. С.172-174.

15. Хайдеггер М. Время и бытие / Мартин Хайдеггер. М.: Высшая школа, 1993.-312с.

16. Шелестова JI. Картина світу особистості як система впорядкованих уявлень про світ / Людмила Шелестова // Рідна школа. 2008. №11. С.16-19.

17. Шпет Г.Г. Введение в этническую психологию / Густав Густавович Шпет. СПб: Алатейя, 1996. 154с.

Размещено на Allbest.ru