Семантика та особливості функціонування відіменних прийменників у російській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет

АЛІЄВА Васфіє Миколаївна

СЕМАНТИКА ТА ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ВІДІМЕННИХ ПРИЙМЕННИКІВ У РОСІЙСЬКІЙ МОВІ

10.02.02 - російська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ - 1998



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі російської мови Сімферопольського державного університету.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, професор, Сидоренко Євдокія Миколаївна, Сімферопольський державний університет, професор кафедри російської мови.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, доцент, Прадід Юрій Федорович, Кримський факультет Університету внутрішніх справ, завідувач кафедри українознавства та мовної підготовки;

кандидат філологічних наук, доцент, Козлова Ольга Євгенівна, Дніпропетровський державний університет, доцент кафедри російської мови.

Провідна установа: Ізмаїльський державний педагогічний інститут, кафедра загального мовознавства і слов'янських мов.

Захист відбудеться 26 листопада 1998 р. о 1200 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.05 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Дніпропетровському державному університеті за адресою: 320625, м. Дніпропетровськ, пров. Науковий, 13, корп. 1, філологічний факультет, ауд. 804.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету.

Автореферат розісланий 23 жовтня 1998 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.С. Пристайко.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасна система російських прийменників складалася протягом тривалого періоду. До XVII ст. розвиток прийменників відбувався за рахунок внутрішніх ресурсів. Пізніше розпочався активний процес утворення нових прийменників за рахунок діахронної трансформації.

Дослідження похідних прийменників є однією з актуальних лінгвістичних проблем. Таке вивчення можливе як з позицій діахронії, коли враховується вся історія розвитку слів, явищ мови, так і з позицій синхронії, коли в центрі уваги дослідника стає слово або факт мови в його синтагматичному аспекті, з урахуванням їх оточення і зв'язків.

У лінгвістичних роботах, присвячених похідним прийменникам, основна увага приділялася діахронії: визначено зміст цього терміну, подана типологія окремих процесів, названі результати діахронної трансформації і т. ін. (дет. див. роботи Н.І. Букатевича, Н.А. Каламовой, Ю.Г. Скиби, Г.В. Судакова, Е.Т. Черкасової та ін. учених).

Не менш важливим є синхронний аспект, бо прийменники одночасно повернуті до імені, з яким вони тісно взаємодіють, і до дієслова, від якого залежить відмінкова група. Прийменники виражають ті ж самі відношення, що й непрямі відмінки імені, але роблять це більш диференційовано. З позицій синхронії прийменники досліджувалися Н.І. Астаф'євою, В.С. Бондаренко, М.В. Всеволодовою, В.М. Глухих, І.Н. Єрмоленко, М.А. Леоненко та ін. ученими.

Похідні прийменники за семантичною енергією, наявною в них, наповняють простір між двома полюсами: з одного боку знаходяться похідні відадвербіальні, рідше - відіменні прийменники, що порівняно недавно відірвалися від вихідних номінативних слів і зберігають з ними живий семантичний зв'язок (навстречу, мимо, по причине, с целью і под.); з другого боку - формальні, “пусті” першотвірні прийменники, що досягли найвищого ступеня абстракції (по, с, в і под.). Вивчення і перших, і других важливе для осмислення ходу розвитку мислення людини.

Актуальність теми. Мова знаходиться в постійному розвитку: поповнюється її лексичний склад, змінюється, хоч і повільно, граматична система. Тому не випадково однією з актуальних проблем сучасної лінгвістики є дослідження процесів перехідності в галузі частин мови. Звернення до вивчення прийменників у світлі теорії діахронної трансформації важливе з кількох причин: воно дозволяє глибше вивчити пласт службової лексики, охарактеризувати її кількісний та якісний склад, показати роль прийменників у системі аналітичних засобів російської мови.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є фрагментом науково-дослідної роботи кафедри російської мови Сімферопольського держуніверситету з теми "Лексична і граматична семантика в функціонально-стилістичному аспекті".

Мета дослідження - виявити імміграційний потенціал відіменних прийменників, визначити їх семантичну специфіку та особливості функціонування, роль у розвитку аналітизму російської мови.

Для реалізації цієї мети необхідно розв'язати низку конкретних завдань: описати всі можливі випадки поповнення прийменників за рахунок іменників, тобто визначити імміграційний потенціал відіменних прийменників; виявити семантичну специфіку відіменних прийменників; описати особливості функціонування; показати місце відіменних прийменників серед аналітичних засобів російської мови, зіставивши їх з відповідними засобами в кримськотатарській мові; охарактеризувати роль відіменних прийменників у реалізації мовленнєвої свободи мовця.

Матеріалом для дослідження послужили понад 3000 прикладів, що вміщують відіменні прийменники, дібрані з наукових журналів, навчальної літератури, текстів художніх творів.

Наукова новизна дослідження. У роботі вперше узагальнюється великий теоретичний і практичний обсяг даних, одержаних автором у процесі комплексного вивчення функціональних омонімів.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що результати проведеного дослідження дозволяють розв'язати низку актуальних питань, недостатньо висвітлених у курсі граматики сучасної російської мови (поглиблюють теорію частин мови і трансформаційних процесів, можуть послужити основою визначення ролі та місця конструкцій, що вивчаються, в системі речення і т. ін.).

Практичне значення. Основні положення і висновки роботи можуть бути використані в спецкурсах і спецсемінарах, присвячених вивченню процесів перехідності в галузі частин мови. Дослідження має важливе прикладне значення для осіб, що вивчають російську мову як іноземну. Визначення стильової належності похідних прийменників сприяє правильному їх використанню, а, отже, підвищенню культури мовлення.

Апробація роботи. Результати дослідження оприлюднювалися на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Сімферопольського держуніверситету (1994-1998); на чотирьох міжнародних і регіональних конференціях (Ялта, 1994, 1995, 1996); (Сімферополь, 1997).

Дисертаційна робота обговорювалася на засіданні кафедри російської мови Сімферопольського держуніверситету.

Основні положення дисертаційного дослідження викладені в 9 публікаціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків. До роботи додається список використаної літератури з 270 найменувань.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкривається актуальність теми дисертаційного дослідження, вказується на зв'язок вибраного напрямку досліджень з пробле-матикою досліджень кафедри, де виконувалася робота, формулюються мета й завдання, визначається наукова новизна, вказується на теоретичне і практичне значення роботи.

У першому розділі - “Відіменні прийменники в системі препозиційної лексики російської мови” описуються теоретичні основи дослідження: подається визначення поняття перехідності в системі частин мови, функціональні омоніми характеризуються як результат діахронної трансформації, визначається обсяг і межі імміграційного потенціалу прийменників.

Перший параграф “Перехідність і перехід в сучасній лінгвістиці” присвячується описанню змісту понять і значення термінів перехідність і перехід.

Зазначається, що проблема перехідності в галузі частин мови - одна з найактуальніших у сучасній лінгвістиці. Вона виникла ще в XIX ст., але підвищена увага до неї з боку лінгвістів спостерігається лише в ХХ ст. Досліджуючи процес перехідності, вчені використовують різні терміни на його позначення: перехід (Н.І. Греч, А.Х. Востоков, Г.П. Павський, В.В. Виноградов та ін.), перехідність (А.С. Бєдняков, В.В. Бабайцева, Н.А. Каламова, М.Ф. Лукін, Є.М. Сидоренко та ін.), діахронна трансформація (В.М. Мігірін, Є.М. Сидоренко та ін.), транспозиція (Е.С. Кубрякова, В.М. Нікітевич, О.М. Кім та ін.), конверсія (О.І. Смирницький, В. Соболєва та ін.).

Останніми роками з'явилися спеціальні роботи, присвячені теорії перехідності (див. роб. В.В. Бабайцевої, Є.П. Калечіц, О.М. Кім, В.М. Мігіріна, В.М. Нікітевича, Є.М. Сидоренко, Т.С. Тихомирової та ін. учених). Такий інтерес до цієї проблеми викликаний, по-перше, необхідністю дати теоретичне обґрунтування питанням, пов'язаним із взаємодією частин мови; по-друге, - практичними потребами, починаючи з визначення належності до частин мови омонімічних лексем і закінчуючи спробою визначити межі слова взагалі.

У пропонованій роботі перехід слова з однієї частини мови в іншу розглядається як діахронний трансформаційний процес, в результаті якого вихідна частина мови набуває диференційних ознак нової частини мови, вступаючи з нею у відношення омонімії. Принагідно зауважимо, що терміни перехід і діахронна трансформація вживаються нами як синонімічні. Стосовно до матеріалу нашого дослідження під переходом слів з однієї частини мови в іншу ми будемо розуміти “словотвірний процес зміни, нейтралізації або втрати словом (словоформою), що трансформується, сукупності семантичних, морфологічних і синтаксичних ознак тієї частини мови, з якої воно переходить” (Лукин М.Ф. Трансформационные процессы в области частей речи // Проблемы словообразования русского и украинского языков. - К.; Донецк, 1976. - С. 8).

У лінгвістичній науці й досі немає єдиної думки щодо того, які сполучення вже остаточно перейшли в прийменники, а які стоять на шляху до цього. Важливим є також питання про системну характеристику таких конструкцій. Все сказане зумовило наш інтерес до прийменників, утворених шляхом переходу з іменників.

Далі в роботі зазначається, що процес трансформації іменників у прийменники належить до числа нових і новітніх явищ. Іменні прийменники більш лексичні, тому що причинні, часові, просторові та інші відношення, що виражаються ними, підкреслюються лексичним речовим значенням іменної основи: в области, во время, в заключение, в интересах, в деле, во имя, в целях, по причине і под. В іменнику, що трансформувався в прийменник, відбуваються також зміни морфологічного характеру. Вихідне слово втрачає значення предметності, випадає з числової й відмінкової парадигми, втрачає категорію роду.

Істотні зміни відбуваються і в семантиці трансформантів. Значення відношень, що виражаються за допомогою прийменників, стає якісно новим. При цьому значення відіменного прийменника може утворюватися на основі: а) одного значення, б) на основі двох значень іменника.

Вивчення лінгвістичної літератури з цього питання і власні спостереження дозволяють зробити висновок про те, що основними ознаками трансформаційних процесів є зміни лексико-граматичного значення, морфемного складу, словотвірних можливостей, морфологічних властивостей, синтаксичної функції слова.

У параграфі “Функціональні омоніми як результат діахронної трансформації” описується зміст поняття і значення терміну функціональний омонім, вперше введеного в науковий обіг О.С. Ахмановою і згодом уточненого В.В. Бабайцевою. У роботі зазначається, що функціональні омоніми - генетично споріднені слова, однак вихідна форма і трансформант наділені комплексом специфічних диференційних ознак.

На думку Є.М. Сидоренко, наявні два шляхи утворення функ-ціональних омонімів багаточленних рядів. Перший шлях можна уявити у вигляді ланцюжка, в якому представлене вихідне слово, від якого утворилося декілька функціональних омонімів. У ролі вихідного слова кожного з них виступає попередній функціональний омонім. Наприклад: раненный (дієприкметник) - раненый (прикметник) - раненый (іменник). Другий шлях полягає в тому, що від одного й того ж самого вихідного слова можуть бути утворені два функціональних омоніми. Наприклад, від займенника что шляхом діахронної трансформації утворилися сполучник что, частка что і т.д.

Спираючись на ідеї, висловлені в роботах В.М. Мігіріна, можна вирізнити два типи діахронної трансформації. Функціональні омоніми, вихідною формою яких є та ж сама частина мови, утворюють її еміграційний потенціал; сукупність функціональних омонімів, що поповнюють дану частину мови за рахунок переходу з інших частин мови, складають її імміграційний потенціал.

У параграфі “Об'єм і межі імміграційного потенціалу відіменних прийменників” зазначається, що сучасне використання прийменників встановилося не відразу. З розвитком людського мислення розвивалися і ускладнювалися відмінкові флексії, які в кінці кінців виявилися перевантаженими різними значеннями, що зробило неминучим появу прийменників. Сучасна російська мова, що схильна, образно кажучи, до “прийменникової агресії”, в значній мірі збагатилася за рахунок появи великої кількості прийменників, утворених шляхом діахронної трансформації.

Похідні прийменники продовжують утворюватися. Вони і сьогодні виникають при потребі диференціації відношень, для вираження яких мова має недостатню кількість засобів: сидел напротив меня, плыли навстречу ветру; в целях усиления; на предмет проверки; по случаю праздника, по причине плохой погоды і под.

Дослідники виділяють два етапи в розвитку прийменникової системи. У прийменники новітнього утворення переходять ті ж самі іменники, що й нового, але вони з'явилися останнім часом і зустрічаються дуже часто в публіцистиці, науковій і художній літературі: по вопросу о, в сторону от, в соответствии с і под. Такі прийменники утворені, як правило, з форм непрямого відмінка іменника та прийменників перед ним і/або після нього. Їх граматичні функції обмежені лексичними значеннями слів, які входять в їх склад. Коло використання таких сполучень обмежене.

Мовознавці по-різному визначають межі відіменних прийменників. Так, А.М. Фінкель зараховує до них лише причинні прийменники іменникового походження: по причине, по случаю, по поводу, в силу, вследствие, ввиду. Як справедливо пише Ю.Г. Скиба, автор ігнорує відіменно-прийменникові конструкції типу в результате, под влиянием, под предлогом і под., оскільки вони не досягли ще такого ступеня граматичності, як, наприклад, конструкція в силу (Скиба Ю.Г. Производные предлоги в современном русском языке (специальный курс для студентов-филологов): Конспект лекций. - Кн. 1. - Черновцы, 1965, 7).

Нині найпродуктивнішим є процес переходу в прийменники конструкцій, в склад яких входить іменник у непрямому відмінку з одним або двома первинними прийменниками. Структура первинний прийменник + відмінкова форма іменника функціонує в російській мові в ролі: 1) сполучення первинного прийменника з відмінковою формою в значенні іменника; 2) похідного відсубстантивного прийменника.

На наш погляд, вживання слова в невластивій йому семантичній функції може стати умовою переходу тільки при наявності низки інших факторів, що діють на різних рівнях мовної системи. Щодо переходу іменників у прийменники такими факторами будуть: багатозначність первинних прийменників, особливості семантики деяких іменників.

У системі похідних прийменників можна вирізнити одиниці, семантично і функціонально еквівалентні слову, але такі, що відрізняються від них структурними ускладненнями. Їх вивченню присвячується параграф “Прийменникові лексії в сучасній російській мові”.

У склад лексій-еквівалентів необхідно включати одиниці, побудовані за моделями простий прийменник + застигла форма іменника + простий прийменник: в соответствии с, по отношению к, в отличие от, в зависимости от, по сравнению с, по пути к, по направлению к, в связи с і под.

Конструкції, що включають прийменникові лексії, передають такі відношення: а) просторові: близко от, в сторону от, по пути к і под.; б) часові: начиная с і под.; в) порівняльні: по сравнению с, в сравнени с і под. та ін. Семантична різноманітність прийменникових лексій впливає на широту їх граматичних функцій, сферу їх використання.

У параграфі “Аналоги російських похідних прийменників у кримськотатарській мові” зазначається, що перехід повнозначних слів у службові - закономірний процес, але темпи розвитку цього процесу, а також форми його прояву достатньо різняються в різносистемних мовах. Прийменники в індоєвропейських мовах, неодноразово підкреслювали вчені, - частина мови, що виникла досить пізно. У сиву давнину відмінювання іменників у індоєвропейських мовах нагадувало відмінювання іменників у тюркських мовах (дет. див. праці Б.А. Серебренникова, А.М. Щербака та ін. учених).

Зіставлення кримськотатарських післялогів з російськими прийменниками дає підстави стверджувати, що післялоги, особливо так звані службові імена, за значенням є конкретнішими за російські похідні прийменники. Що стосується перекладу російських прийменників кримськотатарською мовою, то він може здійснюватися трьома способами: за допомогою післялогів, відмінковими формами і складними мовними одиницями, що складаються зі службового слова і відмінкового форманта. За характером значень кримськотатарські післялоги мало відрізняються від російських прийменників.

Другий розділ дисертації “Відіменні прийменники в системі аналітичних одиниць російської мови (семантика та функціонування)” присвячений вивченню в мовознавстві проблеми аналітизму, семантико-функціональних особливостей відіменних прийменників, що використовуються для вираження різноманітних відношень у російській мові.

Виникнення великої кількості похідних прийменників та їх розвиток досліджуються в тісному взаємозв'язку зі зростанням аналітизму в російській мові взагалі. Цьому присвячується окремий параграф у роботі “Похідні прийменники і проблема аналітизму”. Зокрема зазначається, що серед європейських мов немає чисто синтетичних. Російську мову теж зараховують до синтетичних мов, але в її граматичній будові наявні елементи аналітизму.

Одним із проявів аналітизму російської мови є зростання кількості службових засобів загалом і прийменників, утворених шляхом переходу з інших частин мови, зокрема. У дослідженні стверджується, що подібні одиниці призвані компенсувати нестачу морфемних засобів, що виконують однакове з прийменниками навантаження (служать засобом зв'язку слів, передають граматичні значення і т. ін.).

Граматичне значення слів може виражатися як синтетичною (однослівною), так і аналітичною (складною) формами. Аналітизм у прийменників може бути двох видів. У першому випадку мова йде про прийменники, утворені шляхом діахронної трансформації зі сполучення іменника, прислівника, дієприслівника і першотвірного прийменника (по причине, в направлении, с целью, в целях і под.; вслед за, вместе с, в целях і под.; начиная с і под.); у другому - про трьохслівні прийменники, що складаються зі сполучення іменника і першотвірного прийменника, приєднаного до іншого прийменника (в связи с, в соответствии с, по направлению к, по пути к, в сравнении с, в ответ на і под.).

Різноманітна семантика похідних прийменників дозволяє передавати найтонші відтінки, що підвищує цінність таких одиниць. Вираження морфологічних значень за допомогою похідних прийменників, говориться далі в роботі, свідчить про зростання аналітизму в російській мові, хоч за своєю морфологічною будовою вона істотно відрізняється від будови аналітичних мов типу англійської чи французької, а також аглютинативних мов (наприклад, тюркських). В останніх афікси, приєднуючись до слів, не викликають фонетичних змін і при цьому кожне морфологічне значення (наприклад, відмінок і число) виражається в слові спеціальним афіксом.

Результати дослідження учених, наші власні спостереження дають підстави твердити, що морфологічна будова російської мови, залишаючись у своїй основі синтетичною, набуває елементів аналітизму, що проявляються в тому числі і в сфері пропозиційної лексики за рахунок утворення: 1) великої кількості прийменників-трансформантів у синтетичній формі; 2) аналітичних форм - прийменникових комплексів (складних сполучників, лексій).

Параграф “Семантико-функціональні особливості відіменних прийменників, що виражають об'єктні відношення” присвячений аналізу особливостей групи відсубстантивних прийменників, які досліджувалися нами з точки зору їх ролі і місця в системі прийменниково-відмінкового сполучення, використання в різних стилях мови.

Констатується, що об'єктні відношення виражаються набагато рідше, ніж обставинні, тому, можливо, реєстр відсубстантивних прийменників, порівняно невеликий. У роботі досліджуються прийменники насчет, за счет, в деле, в смысле, по линии, в отношении, по части, в лице, в области, со стороны і под.

Значення подібних прийменників, як правило, пов'язані, з одного боку, із значенням вихідного слова, з другого - з семантикою іменників і дієслів, що його супроводжують. Так, наприклад, прийменник в области, вказуючи на сферу діяльності, обмежується сполучуваністю з певним колом іменників і дієслів: работать в области образования, проблемы в области естественных наук і под.; прийменник насчет має значення, близьке до прийменників относительно, по поводу, але реалізується воно тільки при дієсловах зі значенням нематеріальної дії (найчастіше думки, почуття, мовлення): Остап осведомился насчет вина (Ильф и Петров); значення прийменника в отношении формулюється на основі значення іменника отношение шляхом поступового послаблення зв'язків з супутним дієсловом і підсилення зв'язків з наступним іменником: Книга очень любопытна в отношении ее успеха у читателей (Газ.).

Вживання конструкцій з аналізованими прийменниками має й інші особливості. Похідні прийменники, які частково втратили семантичний зв'язок з генетично спорідненими іменниками, виявляють тенденцію до обслуговування перш за все поодиноких імен (наприклад, прийменник насчет і под.). Трансформанти, в яких зв'язок з вихідним значенням сильніший, можуть сполучаються як з поодинокими іменниками, так і з групою іменників (например, прийменники за счет, в области і под.).

Далі досліджуються особливості функціонування прийменників, що виражають об'єктні відношення. Зокрема зазначається, що необхідність виникнення прийменника по линии зумовлена потребою мови в одиниці, яка б об'єднувала в собі об'єкт, спрямованість і образ дії: работать в профсоюзах - работать по линии профсоюзов. У першому випадку прийменник в означає, що робота ведеться в сфері профспілкової діяльності, у другому - прийменник по линии служить для вираження значення “працювати за напрямком діяльності, яка ведеться в сфері профспілок”.

У параграфі “Семантико-функціональні особливості відіменних прийменників, що виражають атрибутивні відношення” аналізуються нечисленні випадки передачі атрибутивних відношень за допомогою похідних прийменників в области, в виде, в форме.

Зазначається, наприклад, що прийменник в области вживається з іменниками, що називають сферу певної діяльності: в области науки, в области сельского хозяйства, в области искусства і под. При цьому в ролі головного словословосполучення виступає вузьке коло іменників, як правило, з абстрактним значенням: успехи, неудачи, открытия, достижения, начинания і под.

Далі в роботі констатується, що і досі в лінгвістиці є дискусійним питання про морфологічний статус сполучення слів в форме. На наш погляд, логічно визнати це сполучення і прийменником, оскільки за комунікативною навантаженістю і функціональними особливостями він наближається до прийменника в виде, хоч у ролі головного і залежного іменника при ньому виступають слова з конкретним значенням.

У третьому параграфі цього розділу “Семантико-функціональні особливості відіменних прийменників, що виражають обставинні відношення” аналізуються різноманітні за відтінками значення і формами вираження просторові відношення.

Як показують наші спостереження, найбільша кількість похідних прийменників, що виражають просторові відношення в російській мові, відадвербіального походження (около, возле, мимо, вдоль, вслед і под.). Через посередництво відсубстантивних прийменників, як правило, передаються просторові відношення, що конкретизують місцезнаходження предмета: впереди - позади, слева - справа, вверху - внизу, а також для називання напрямку в просторі.

Відносно недавно група просторових прийменників поповнилася новими утвореннями - прийменниками в направлении, в сторону. В результаті розвитку нових смислових і синтаксичних зв'язків предметне значення іменного компонента сполучення в направлении втратилося, сполучення почало виконувати сполучну роль і перетворилося в прийменник, що виражає відношення напрямку дії, але без відтінку безпосереднього наближення (пор.: идти в направлении деревни - идти к деревне). Пізніше в семантиці цього прийменника розвивинулося більш узагальнене лексичне значення. Він починає виражати значення, що вказує на цільову спрямованість дії (“для чогось”, “з метою досягнення чогось”): политика в направлении смягчения международной напряженности, авиацию используют в направлении помощи народному хозяйству.

Шляхи зближення інших сполучень з прийменниками можуть бути простішими. Релятивність іменного компонета знаходить міцну основу в значенні того типу прийменниково-відмінкових сполучень, який залучається в процес оприйменникування (пор., наприклад, утворення прийменника в сторону і под.).

В систему часових прийменників російської мови залучаються форми таких абстрактних іменників, у семантиці яких елемент релятивності (в цьому випадку - здатність до вираження часових відношень) або вже був (время), або міг розвинутися на базі переносного їх вживання (течение, продолжение, протяжение, мера): во время, во времена, в течение, на протяжении, по мере, в ходе і под. Деякі з них утворилися з прислівника з просторовим значенням. І це не дивно: синкретизм простору і часу проявляє себе в російській мові на всіх рівнях.

Найуживанішими у системі вираження часових відношень є прийменники в течение, в продолжение, во время, на протяжении, в ходе і под., хоч виникли вони в різні часи. Позиції прийменникового сполучення на протяжении, наприклад, закріплюються в мові лише у ХХ ст. Саме в цей час переважаючим стає вживання цього сполучення в ролі зв'язного слова: на протяжении недели, на протяжении десяти суток і под. Прийменник на протяжении, втрачаючи синонімічні зв'язки з прийменниково-відмінковими сполученнями типу на протяжении, на расстоянии, включається в новий синонімічний ряд - групу похідних прийменників, за допомогою яких передаються часові відношення.

Далі в дисертації описуються семантико-функціональні особливості прийменників, що виражають причинно-наслідкові відношення. Зауважується зокрема, що категорія причини була усвідомлена людиною порівняно недавно. Вона тісно пов'язана з категорією наслідку, утворюючи з нею діалектичну єдність. Причинно-наслідкові відношення в російській мові передаються за допомогою таких відіменних прийменників: ввиду, в силу, в результате, в связи, по поводу, по причине, по случаю і под.. Кожен з них вносить певний відтінок у характер відношень, що передаються, причому конструкції з причинно-наслідковими прийменниками-трансформантами передають значення конкретніше через збереження смислового зв'язку з вихідними іменниками. У цьому відношенні найбільш показовим є прийменник по причине. У сучасній російській мові конструкція з прийменником по причине передає будь-яку причину, що супутня здійсненю дії: отсутствовал по причине болезни, не выполнил обещание по причине перегрузки.

Окремо в роботі досліджується семантика та функціональні особливості відіменних прийменників, що служать засобами вираження мети. Звертається увага на те, що саме потреба реалізації відношень мети в комунікативному акті породжує необхідність використання прийменникових сполучень як синтаксичної компенсації нестачі морфологічних засобів. Такі конструкції включають сполучення іменників як з першотвірними, так і з похідними прийменниками: на (приехать на учебу); в (отправится в командировку); для (прийти для обсуждения вопроса); ради (рисковать ради науки); в целях, с целью (применить в целях экономии, употреблять с целью улучшения здоровья).

Отже, різноманітність семантика похідних відіменних прийменників дозволяє передавати найтонші відтінки думки, що підвищує цінність таких одиниць і сприяє появі нових трансформантів. Аналітичні форми якісно ускладнюються, стають значнішими й різноманітнішими. Появу прийменникових лексій, враховуючи вище сказане, можна розглядати як ознаку розвитку нових аналітичних елементів у граматичній будові російської мови.

Аналіз відіменних прийменників російської мови дозволяє зробити такі висновки:

Роль мови як засобу спілкування зумовлює характер процесів внутрішнього розвитку мовної системи. Під впливом постійних і швидких змін, пов'язаних з розвитком науки, техніки і культури, виникає потреба назвати нові явища, предмети і відношення між ними. На цей запит мова відповідає утворенням нових слів, розвитком нових значень, традиційними засобами словотворення і діахронною трансформацією.

Для позначення складних логіко-граматичних відношень між предметами та явищами дійсності в мові виникають похідні прийменники, в т.ч. й відіменні. У відіменні прийменники, як правило, переходять тільки абстрактні іменники, в значенні яких закладений або розвивається відтінок релятивності.

Крім іменників у прийменники переходять дієприкметники, дієприслівники.

Відіменні прийменники поповнюються сполученнями іменників у непрямих відмінках з простими прийменниками: на протяжении, на предмет, в области, в лице, во время, в целях і под., прийменниковими лексіями: в зависимости от, в ответ на, в отношении к, в сравнении с, по пути к і под. При творенні відіменних прийменників у першу чергу використовуються такі першотвірні прийменники, які здатні виражати відношення в найбільш граматикалізованому вигляді: в, на, по, с і под. У цей процес залучаються також відмінкові форми, наділені найбільшим багатством граматичних значень.

Похідні прийменники, будучи показниками синтаксичного зв'язку між словами, в складі словосполучення вживаються, за нашими спостереженнями, з двома відмінками: переважно з родовим, рідше - з давальним: в целях безопасности, по причине занятости, в противовес принятому решению і под.

Прийменникові лексії вимагають після себе відмінка, з яким пов'язаний першотвірний прийменник, що їх закінчує: родового (в отличие от, в сторону от), давального (в направлении к, по сравнению с), орудного (по сравнению с, в сравнении с), місцевого (по вопросу о). Сполучуваність похідних прийменників з компонентами прийменниково-відмінкової конструкції регулюється їх лексико-семантичними можливостями. Вибір трасформанта зумовлюється не лише граматичними, але й семантичними особливостями.

В іменнику, що трансформувався в прийменник, відбуваються глибокі зміни, пов'язані перш за все з тим, що вихідне слово втрачає номінативність, морфологічні й синтаксичні ознаки. Воно (вихідне слово) передає різноманітні відношення об'єктивної дійсності не самостійно, а в сполученні з іменником, що залежить від нього. “Залишки” семантики вихідного слова роблять прийменниковий трансформант інформаційно точнішим, що дає можливісь мовцю вибирати оптимальний варіант для даної ситуації. Істотні зміни відбуваються і в семантиці трансформанта.

У сучасній російській мові способами вираження граматичних значень є перш за все закінчення, формотворчі суфікси, префікси, чергування звуків, наголос, але поряд з синтетичними використовуються також аналітичні способи: прийменники й допоміжні слова. Похідні прийменники, розвиваючись якісно й кількісно, підсилюють тенденції аналітизму, що дозволяє говорити про просування російської мови з її синтетико-аналітичною будовою в напрямку до аналітичної. При цьому зазначимо, що аналітизм аглютинативних мов істотно відрізняється від тих процесів, які спостерігаються в російській мові й мають, зокрема, відношення до відіменних прийменникових трансформантів.

Зіставлення російських похідних прийменників з післялогами кримськотатарської мови дозволяє зробити висновок про схожість процесів, що відбуваються в різносистемних мовах.

Вибір мовцем потрібного прийменника регулюється і стилістичними завданнями. Трансформанти, наприклад, частіше, ніж першотвірні прийменники, використовуються в науковому й офіційно-діловому стилях.

Узагальнюючи результати наших досліджень, зазначимо, що в російській мові спостерігається активний процес утворення похідних прийменників, що свідчить про диференційність людського мислення.



ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

прийменник лексика омонім трансформація

1. Семантика и особенности функционирования отглагольных предлогов // Синкретизм и омонимия в грамматических системах славянских языков: Тезисы докл. межрегион. науч. конф. - Измаил: Изд-во Измаил. ин-та, 1994. - С. 3-4.

2. Функциональные особенности отыменных предлогов, выражающих объектные отношения // Функциональная лингвистика: Материалы конф. - Ч.2. - Симферополь: Сонат, 1994. - С. 65-67.

3. Эмиграционная трансформация наречий как один из способов пополнения предлогов в русском языке // Функциональная лингвистика: Принципы организации текста: Материалы конф. - Симферополь: CLC, 1996. - С. 3-5.

4. Отыменные предлоги с объектным значением в современном русском языке // Принципы и методы функционально-семантического описания языка: Итоги, направления, перспективы: Материалы конф. - М.; Симферополь, 1997. - С. 7-10.

5. Особенности функционирования отадвербиальных предлогов в современном русском языке // Сб. науч. трудов. - Вып. 1. - Симферополь: Изд-во КГИПИ, 1997. - С. 69-74.

6. Тюркий тиллерде мунасебетчилернинъ къулланылувы (Къырымтатар тилинде тедкъикъ олунгъан малюматлар эсасында) // Йылдыз. - 1998. - № 6. - С. 139-146.

7. Отыменные предлоги в аспекте речевой свободы говорящего // Ономастика і апелятиви: Зб. наук. праць Дніпропетровського держуніверситету. - Вип. 4. - Дніпропетровськ, 1998. - С. 9-12.

8. Семантика и особенности функционирования производных предлогов, выражающих объектные отношения в современном русском языке // Ономастика і апелятиви: Зб. наук. праць Дніпропетровського держуніверситету. - Вип. 4. - Дніпропетровськ, 1998. - С. 3-8.

9. Отыменные предлоги и послелоги в сфере выражения пространственных отношений (на материале русского и крымскотатарского языков) // Культура народов Причерноморья. - 1998. - N 3. - С.73 -76.



АНОТАЦІЯ

Алієва В.М. Семантика та особливості функціонування відіменних прийменників у російській мові. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.02 - російська мова. - Дніпропетровський державний університет, Дніпропетровськ, 1998.

Дослідження присвячене проблемам вивчення перехідних явищ в російській мові. На великому фактичному матеріалі аналізуються основні положення теорії перехідності, вивчається семантика, а також граматичні особливості вихідних слів і трансформантів. Констатується, що вони існують на синхронному зрізі мови, але коренями сягають у минуле. Зазначається, що вихідні слова і трансформанти є генетично спорідненими. Поява прийменникових лексій розглядається як ознака розвитку нових аналітичних елементів у граматичній будові російської мови. Особлива увага звертається на кількісне зростання відіменних прийменникових утворень у науковому, офіційно-діловому і публіцистичному стилях.

Ключові слова: діахронна трансформація, перехідність, еміграційна та імміграційна трансформація, препозиціоналізація, функціональний омонім, відіменний прийменник, прийменникова лексія.



АННОТАЦИЯ

Алиева В.Н. Семантика и особенности функционирования отыменных предлогов в русском языке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.02 - русский язык. -Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 1998.

Исследование посвящено проблемам изучения переходных явлений в русском языке. На большом фактическом материале анализируются основные положения теории переходности, изучается семантика, а также грамматические особенности исходных слов и трансформантов. Констатируется, что они существуют на синхронном срезе языка, но корнями уходят в прошлое. Отмечается, что исходные слова и трансформанты являются генетически родственными. Появление предложных лексий рассматривается как признак развития новых аналитических элементов в грамматическом строе русского языка. Особенное внимание обращается на количественный рост отыменных предложных образований в научном, официально-деловом и публицистическом стилях.

Ключевые слова: диахронная трансформация, переходность, эмиграционная и иммиграционная трансформация, препозиционализация, функциональный омоним, отыменный предлог, предложная лексия.



SUMMARY

Alieva V.N. Semantics and peculiarities of functioning of prepositions of Russian language. - Manuscript.

Dissertation to satisfy the requirements for a scientific degree of the candidate of philological sciences in speciality 10.02.02 - Russian language. Dnepropetrovsk State University, Dnepropetrovsk, 1998.

The dissertation deals with the problems of transition occurence in the language. On the basis of the abundant factual material the main issues of the theory of transition, the semantic and grammatical peculiarities of the original words and their transformers are being investigated. It has been proved that these words are genetically related. The appearance of the prepositional lexical units is the sing of new analytical elements in the grammatical structure of the Russian language. Special attention is devoted to the numerical growth of denominal lexical unit with preposition in scientific, official and publisistic styles.

Key words: diachronic transformation, transition, emmigrational and immigrational transformation, preposition transformation, functional homonym, denominal preposition, prepositional lexis.

Размещено на Allbest.ru

...