Соціальні та політичні особливості розвитку кооперативного руху в країнах Центральної Європи у 20-х роках ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальні та політичні особливості розвитку кооперативного руху в країнах Центральної Європи у 20-х роках ХХ століття

кооперативний рух соціальний політичний

З огляду на те, що більшу частину минулого століття громадська ініціатива в Україні перебувала під тиском тоталітарного компартійного режиму актуальним є всебічний аналіз особливостей взаємодії комуністичних партій та громадських організацій в інших європейських державах. Курс на повноцінну інтеграцію українського суспільства до європейської спільноти актуалізує дослідження історії взаємин громадських організацій та політичних сил у сусідніх з Україною державах ЄС. Важливим етапом у формуванні громадянських цінностей центральноєвропейських націй стали 20-30 роки ХХ ст. Серед усіх форм громадської самоорганізації суспільства у країнах Центральної Європи важливу роль відіграв кооперативний рух. Саме у цей час вони, на відміну від України, продовжували розвиватись у межах демократичної системи, проте вже стали об'єктом посиленої уваги інструменту міжнародної експансії радянського компартійного режиму - Комуністичного інтернаціоналу. Широка соціальна база на яку він опирався об'єктивно зумовлювала до нього підвищений інтерес політичних партій.

Незважаючи на актуальність окресленої проблеми, вона дотепер не ставала об'єктом цілісного наукового дослідження, розглядалися лише окремі її аспекти. Тож метою статті визначено аналіз соціальних та політичних особливостей розвитку кооперації у центральноєвропейських країнах упродовж 1920-х років.

Комуністи, що керувались утилітарним підходом до громадських інституцій, розглядали кооперацію (насамперед споживчу) як поле для ведення власної пропаганди та засіб втягування охоплених цією формою самоорганізації громадян до політичної боротьби за здобуття політичної влади силовим шляхом. Натомість представники найбільш поширеногосаме в цьому регіоні аграризму - селянського політичного руху - розглядали кооперацію (насамперед сільськогосподарську), як засіб еволюційного перетворення суспільства у відповідності до ідей «аграрної (селянської) демократії». Масштаби впливу зазначених політичних сил у кооперативному русі залежали від специфічних соціальних та політичних обставин у яких розвивалась ця форма громадської самоорганізації суспільства у відповідний період. Водночас питання не стало об'єктом спеціального інтересу в українській історіографії. Відтак метою цієї статті визначено аналіз соціальних та політичних особливостей розвитку кооперативного руху в країнах Центральної Європи у 20-х роках ХХ ст.

Варто відзначити, що соціально-економічні умови країн Центральної Європи видавались комуністам більш схожими із російськими, аніж західноєвропейські. Нижчий рівень розвитку економіки та більш жорсткі форми експлуатації найманих робітників дозволяли претендувати на успіх комуністичної експансії у споживчій кооперації регіону. Але цей вид кооперативного руху в регіоні був значно менш численним порівняно із сільськогосподарською кооперацією. Попри значно більшу порівняно з іншими країнами Центральної та Південно-Східної Європи чисельність членів, споживча кооперація Угорщини (понад 1 млн. членів), Польщі (понад 0,8 млн. членів) та Чехословаччини (понад 0,76 млн. членів) була позначена загальною для регіону специфікою. Значна частина її споживчих товариств, особливо в Угорщині та Польщі, були селянськими [6,13].

Особливістю угорської кооперації до початку 20-х років була організаційна єдність кооперативного руху об'єднаного в Угорський кооперативний союз, який налічував 3900 товариств. Поряд із іншими 17 спілками країни (Центральною кредитною спілкою, яка налічувала 1,1 тис. товариств та 337 тис. членів; Центральною спілкою плодоовочевих кооперативів «Фруктус», яка налічувала - 126 товариств та 25 тис. членів та ін.) до нього входила й найбільша кооперативна організація країни - споживча спілка «Хангія» (Мурашка). Як уже відзначалося у споживчій кооперації країни, на відміну від решти країн регіону та Європи в цілому, домінували селянські товариства, робітничі кооперативи займали незначне місце [14,54]

В Угорщині, як і у решті країн Центральної та Південно-Східної Європи, окрім Чехословаччини, робітників великих промислових підприємств було небагато. Кількість найманих працівників та службовців у країні хоч і зросла з 1920 по 1930 роки з 465 до 660 тисяч, проте більшість із них була зайнята у дрібновласницькому (кустарному) виробництві. А 60% робітників великих підприємств концентрувалися у межах Великого Будапешту [3,35]. Після ліквідації комуністичного режиму в Угорщині контрольована комуністами робітнича кооперація великих міст організаційно виокремилась зі Спілки «Хангія» та створила альтернативну Спілку робітничої кооперації, до якої на момент створення (1920 р.) входили 18 товариств із 190 тис. членів. Її центром став Будапештський центральний робітничий кооператив - організація, що й у минулому не входила до складу «Хангії» [14,54-55].

Однак створення нової спілки, що об'єднала переважно робітників столиці та найбільших міст не завдало шкоди селянському кооперативному руху. Кількість товариств об'єднуваних «Хангією» залишалась на рівні 2 тисяч, а чисельність членів станом на 1922 рік досягнула 840 тисяч [14,55]. Натомість «Хангія», що позбулася основної опори комуністів у кооперативному русі - радикально налаштованих робітників великих промислових центрів - перетворилась на одного з основних партнерів державної влади на чолі з Хорті. Соціальну базу якої фактично становила заможна частина селянства, що володіла 25-100 хольдами землі (хольд - 0,57 га). Саме вони обробляли 20% земельних площ країни та забезпечували підтримку місцевого аграризму [3,33]. На перших виборах до парламенту країни, що відбулись після повалення комуністичної диктатури у 1920 році Партія дрібних сільських господарів поряд із орієнтованою на режим М.Хорті Об'єднаною національно-християнською партією отримала перемогу. В обмін на проведення аграрної реформи та зобов'язання економічної підтримки селянства ПДСГ підтримала хортист- ський уряд І. Бетлена [2,174-178]. В січні 1922 року керівництво уряду на чолі з Беленом вступило до Партії дрібних сільських господарів після чого вона була перейменована на у Партію єдності (більш відому у історіографії під назвою «урядової партії»). На проведених після об'єднання виборах 1922 року вона здобула абсолютну більшість голосів. Хоч позиції аграристів у створеній на основі ПДСГ «Партії єдності» значно послабшали, проте їхній вплив на урядовий курс впродовж 20-х років залишався значним[2,184-185].

Відтак протягом 20-х років позиції представників колишньої Партії дрібних сільських господарів (яка увійшла до так званої «урядової партії») та інших поміркованих політичних сил у Спілці «Хангія» невпинно посилювались. Підтримувана державою разом із рештою учасників Угорського кооперативного союзу вона розширювала свої взаємини із антикомуністичними міжнародними центрами, зокрема стала членом Міжнародного кооперативного союзу[14,55]. Активна підтримка «урядовою партією» Угорщини кооперації в середині 20-х років викликала навіть протести торгівельних кіл країни. Для їх заспокоєння міністру фінансів довелося зробити низку критичних заяв щодо діяльності кооперації та масштабів державної підтримки їй. Проте на цьому справа й обмежилася, негативних змін у ставленні державної влади країни до кооперативного руху країни попри зусилля приватних підприємців досягнути не вдалося. Навіть більше, за підтримки великих землевласників кооперація освоювала нові галузі економіки. Підтримувана урядом Спілка кредитних товариств виступила ініціатором створення мережі виробничих кооперативів. Переробні підприємства, що працювали на сировині закупленій через кооперативну мережу з кожним роком переробляли все більше сільськогосподарських продуктів (фрукти, виноград, молоко тощо). Водночас торгівельному центру угорської кооперації - Товариству гуртових закупівель (ТГЗ) було надано монопольне право у галузі розподілу товарів. Окрім цього тісно пов'язане із «Хангією» ТГЗ отримало від держави пільговий кредит для мережі кооперативних складів[4,23].

Одночасно із дуже помірною чисельністю промислових робітників соціальна структура населення Угорщини відзначалась значною кількістю наймитів та сільськогосподарських робітників, що володіли символічними ділянками землі. Станом на 1930 рік їх налічувалось в країні 760 тис. сі- мей[3,34]. На здобуття підтримки зазначених верств населення покладали особливі сподівання представники місцевої комуністичної партії. Однак активність патронованої державою кооперації і тут виявила свої позитивні результати. Так важливим напрямком діяльності кооперації Угорщини у 20-х роках стала підтримка колишніх наймитів та сільськогосподарських робітників, що отримали після аграрної реформи земельні наділи. З ініціативи та за сприяння графа Хадікса у взаємодії зі Спілкою кредитних товариств та Національною спілкою промислових кооперативів було створено мережу «дрібних сільських житлово-будівельних товариств». На цю форму кооперації покладалось завдання сприяння щойно наділеному земельними ділянками селянству у справі розвитку власного господарства. На субсидовані державою товариства покладалось завдання забезпечення «нових селян» кредитними ресурсами, будівельними матеріалами, а також їх консультування щодо ведення свого господарства[4,23].

Урядові кола не приховували, що одним із завдань відповідної політики була протидія поширенню впливу радикальних політичних сил, насамперед комуністів у середовищі пролетаризованих верств села. Гаслом відповідної роботи, що проводилась проурядовими силами у селянському середовищі країни було визначено: «захищай себе і не побажай нічого, що належить іншому». Підтримка кооперативної «самодопомоги» урядовими колами у яких важливу роль відігравали представники колишньої Партії дрібних сільських господарів давала відповідному гаслу широку підтримку у масах сільського населення. В цих умовах основоположні принципи «розшарування» селянства, що проводились комуністичною партією не могли дати бажаного результату. Це неприємний факт фіксувався і самими кооператорами-комуністами. Зокрема вони були змушені визнати успішне поширення впливу контрольованої Селянською спілкою кооперації у середовищі не лише середньозаможного селянства, але й наймитів колишніх сільськогосподарських робітників. В аграрній країні, якою на той час залишалася Угорщина це загрожувала втратою будь-якої комуністичної перспективи[4,24-25].

Впливовість польського аграризму на споживчу кооперацію також зумовлювалася насамперед значною часткою селянства серед її членів. Зокрема серед товариств, що входили до найбільшої в країні Польської спілки споживчої кооперації «Сполем» станом на 1923 рік фіксувалось майже паритетне співвідношення членів сільських та міських кооперативів (180 та 152 тис. відповідно). Подібне співвідношення спостерігалась і у Спілці споживчої кооперації Познані[5,50-51]. Річ у тім, що у Польщі міжвоєнного періоду частка найманих робітників та службовців серед населення країни хоч і зростала, проте повільно (з 27% у 1921 до 30% у 1938 роках). Водночас навіть серед них традиційно домінували працівники дрібновласницьких (кустарних) підприємств та сільськогосподарські робітники. Лише 12% усіх найманих працівників країни складали робітники великих підприємств, що складало близько 3% населення країни. Місцями концентрації фабрично-заводських робітників у Польщі були лише три промислові райони: Лодзинський, Варшавський та Домбровський[7,38]. Однак опорою аграристів у кооперативному русі Польщі залишались власне селянські кооперативи об'єднані у Ревізійну спілку польських сільськогосподарських товариств (85 товариств та 60 тис. членів на початку 20-х років), Спілку господарських кооперативів (72 товариства з 11,7 тис. членів), Спілку сільськогосподарських і торгівельних кооперативів (39 товариств та 9 тис. членів), Ревізійну спілку сільськогосподарських гуртків (158 товариств і 112 тис. членів) та Ревізійну спілку сільськогосподарських колективів (32 товариства та 35 тис. членів). Три останніх зосереджувались у колишній австрійській Польщі, що свідчило про найбільшу розвиненість кооперативного руху серед селянства саме цього регіону. Натомість в Познані сільськогосподарська кооперація була найменш чисельною (12 тис. господарств) [5,52].

Означена роздробленість сільськогосподарської кооперації в Польщі долалась вкрай повільно. Це зумовлювалось боротьбою за вплив у можливому єдиному центрі - Центральній спілці сільськогосподарських кооперативів. Великі землевласники - члени кооперації колишньої прусської Польщі - у Познані знайшли собі сильних опонентів у особі заможного селянства колишнього Царства Польського, згуртованого довкола аграристської партії. Якщо під егідою Познанської спілки об'єднались три найбільших спілки сільськогосподарських товариств у всіх трьох частинах Польщі, то інші 5 спілок та 9 центральних кооперативів створили в червні 1924 року альтернативну Центральну Спілку у Варшаві[5,54]. Станом на середину 1926 року до контрольованого аграристами альтернативного познанській Спілці Об'єднання землеробських кооперативних спілок з центром у Варшаві входили уже 5 ревізійних землеробських спілок та 9 так званих «господарчих центрів». Загальна чисельність членів товариств, що входили до об'єднання сягала 0,5 млн. осіб, серед яких 85% складали селяни (в основному середньо та малозаможні) [1,22-23]. Значними були позиції аграристів і у кредитній кооперації країни. Насамперед це стосувалось організованої на принципах Райффазена Спілки кредитної кооперації з центром у Львові (налічувала 1475 товариств та 323,1 тис. членів), до якої й належала абсолютна більшість кооперованого кредитною кооперацією селянства країни. Окрім цього 37,5% членів складали селяни у Варшавській спілці кредитних кооперативів, однак у ній, заснованій на принципах Шульце-Деліча, спостерігалося домінування дрібновласницьких верств міста[5,52-53].

Лише у Чехословаччині соціальні реалії давали підстави комуністам для зміцнення свого впливу у кооперативному русі країни. Станом на 1922рік в Чехословаччині існувало 12910 кооперативів, домінуючим типом були селянські сільськогосподарські та кредитні товариства (7328). Реміснича та кредитна шульце-делічевська кооперація дрібновласницьких верств міста налічувала 2753 товариства. Споживча та виробнича кооперація, у якій важливе місце посідали наймані робітники - 1836, будівельні та житлові кооперативи - 1011. Селянська кооперація була об'єднана у створеному 1921 року Союзі спілок чеських сільськогосподарських кооперативів, що об'єднував 7 обласних спілок. Торгівельним центром була Центральна спілка сільськогосподарських кооперативів. Німецька сільськогосподарська кооперація Богемії, Моравії та Сілезії була об'єднана у альтернативні Союзи, що, у свою чергу, були консолідовані у створений 1920 року загальнодержавний Союз спілок німецьких сільськогосподарських кооперативів[14,48,51-52].

Особливістю країни було існування розвиненого аграрного руху на чолі із Аграрною республіканською партією. Її програма спрямована на пріоритетність розвитку сільського господарського виробництва та одночасне нехтування споживчою кооперацією, як непотрібною для селян, зумовила різку диференціацію в кооперативному русі країни. Якщо в селянському кооперативному русі комуністи не мали жодних можливостей для зміцнення свого впливу, то в споживчому русі, який зазнавав великих збитків від митної та податкової політики урядової коаліції можливості були чи не найкращими в усіх країнах регіону. Особливо ж з огляду на найширшу серед країн регіону демократичність. Попри значний розвиток споживчого кооперативного руху впродовж 20-х років ХХ ст. домінуючі позиції в кооперації Чехословаччини й надалі посідала її сільськогосподарська гілка. Так наприкінці 1925 року із 14,7 тисяч усіх товариств 60% (8,26 тисяч) все ще складали селянські товариства. Хоч найбільший вплив у селянській кооперації продовжували зберігати аграрні партії країни (чехословацька та німецька), проте існували товариства клерикальних та націонал-демократичних партій різних народів, що населяли країну (чехів, німців, угорців, поляків тощо). Кооперативна мережа використовувалась політичними партіями країни для утримання партійного апарату, організації партійного друку та пропаганди власних ідей розвитку суспільства [15,22].

Водночас взаємодія із правлячим у країні аграрним блоком партій забезпечувала сільськогосподарській кооперації преференції в розвитку. Уже протягом 1925-1926 року у рамках політики оздоровлення кооперації сільськогосподарська її форма отримала від держави 171,5 млн. крон дотацій. Для порівняння усі інші форми кооперативного руху країни отримали лише 178,5 млн. крон [8,42]. Як наслідок швидко зростала мережа кооперативних товариств у сільській місцевості. Лише за один 1926 рік чисельність товариств зросла на 920 товариств (з 8,26 до 9,18 тисяч або на 11%) [15,22]. Швидко зростали найбільш перспективні напрямки розвитку кооперації. Це стосувалося насамперед електрифікаційних та молокопереробних товариств. Так якщо у 1920 році молочарський відділ сільськогосподарської кооперації закупив 3,4 млн. літрів молока, то у 1925 році цей показник зріс до 35 млн. літрів (більше як у 10 разів). Зі створених у 1925 році 257 нових кооперативів 188 (70%) становили електрифікаційні [12,36-37].

У контексті виконання взятих на себе перед селянством зобов'язань аграристи, хоч і з великим труднощами, проте провели у жовтні 1926 року через парламент закон про підтримку кооперації, розроблений урядом ще 1924 року. У процесі його реалізації селянські кооперативи отримали чергові державні дотації. Вони дозволили не лише подолати наслідки першої світової війни, а й успішно розвивати кооперативну мережу. Відтак станом на 1926 рік фінансові можливості сільськогосподарської кооперації перевищили по золотому паритету довоєнні у два рази (у номінальному у 12 разів) [15,23-24]. Попри фінансовий голод в країні Центральне правління спілки сільськогосподарських кооперативів знизило відсоткову ставку по наданих своїм низовим кооперативам кредитам з 6,75% до 6,5% [12,36-37]. Якщо чисельність усіх сільськогосподарських товариств країни зросла за аналізоване десятиліття (1919-1929 рр.) у півтора рази (з 6,4 тис. до 10 тис. відповідно), то за інноваційними напрямками (технічна модернізація, переробка та збут) ці показники були значно вищими. Зокрема кількість електрифікаційних та машинних кооперативів зросла у 6 разів (з 240 до 1482), спиртово-крохмальних у 3 рази (з 96 до 299), молочарських - у 1.5 рази (з 268 до 395), збуто-постачальницьких - в 1,3 рази (283 до 359). Натомість чисельність кредитних товариств, що традиційно становили основу кооперативного селянського руху в країні, зросла лише 25% (з 4,3 до 5,4 тисяч) [13,56].

На початок 1926 року центр сільськогосподарської кооперації Чехословаччини об'єднував 12 територіальних спілок. На відміну від споживчої кооперації розподіленої за національною ознакою контрольована аграристами сільськогосподарська була консолідованою. Серед 12 її територіальних об'єднань 5 складали чеські, 3 - німецькі, 2 - словацькі та по 1 - польський та український (закарпатський). Показовим був факт не лише інтеграції до Центру сільськогосподарських кооперативів різнонаці- ональних спілок, але й широке залучення дрібновласницьких верств міста. Зокрема до об'єднання входили ремісничі, споживчі та ощадно-кредитні товариства шульце-делічського типу в Сілезії. Проте домінуючою формою серед товариств спілки були кредитні - 5,04 тисяч із 8,7 тисяч. У свою чергу серед кредитних 4,25 тисяч із них належали до райфайзенівського типу, що найбільше відповідала аграристів на корпоративно замкнену сутність сільськогосподарської кооперації. В умовах Чехословаччини вона замінювала селянам споживчу кооперацію. У 1926 році її товарообіг досягнув 500 млн. крон. Водночас кредитна сільськогосподарська кооперація країни репрезентувала собою потужну фінансову установу із 1,75 млрд. крон залучених заощаджень своїх членів. При цьому менше третини цих коштів (0,58 млрд. крон) були надані у вигляді кредитів своїм членам, решта інвестувалась у інші галузі економіки [8,41-42].

Як і в інших країнах регіону, у Чехословаччині комуністи відводили особливу увагу можливостям поширення свого впливу серед малозамож- ного селянства, наймитів та сільськогосподарських робітників. Однак в умовах керівництва країною Аграрною партією можливості для цього були мінімальним. Чеські аграристи добре усвідомлювали значення розвитку форм самоорганізації серед найбідніших верств сільського населення, які б перешкодили їх втягуванню у радикальну політичну боротьбу під проводом комуністів. Пріоритет був наданий виробничому кооперуванню. В результаті проведеної на початку 20-х років аграрної реформи площа максимального землеволодіння була обмежена 250 га. Із конфіскованої решти земельні ділянки могли отримати колективи колишніх сільськогосподарських робітників та наймитів. При цьому 75% необхідних для викупу коштів надавались державою у вигляді безвідсоткового кредиту. Станом на кінець 1924 року із застосуванням відповідного механізму були створені 43 товариства із 2571 членом та 2066 га землі. Пайовики таких товариств (так звані «халупники») спільно викуповували або орендували землю та обробляли її. Окрім цієї форми поширення набрала й інша форма виробничого кооперування - створення колективних господарств колишніх робітників приватновласницьких економій на відчужених у останніх землях. До кінця 1924 року таких артілей було створено близько 200 із загальною площею оброблюваних земель 3 тисячі га. Вони активно використовували найману працю, що оплачувалась переважно на тих же умовах, що й праця пайовиків, однак останні отримували ще й нарахування на пай [11,25].

Втім комуністам не вдалося поширити свій вплив навіть у цій формі сільськогосподарської кооперації. Пов'язано це було насамперед із активною участю держави у створенні та функціонуванні подібних товариств. Як уже зазначалось 75% необхідної для придбання землі суми їм надавалося державними Земельним банком, більшість обігових коштів необхідних для початку ведення виробництва та придбання знарядь праці також надходило у вигляді кредитів від контрольованих агаристами фінансових структур. Відтак статути відповідних товариств передбачали за державою широкі контролюючі функції, що здійснювались надісланим нею повноправним членом таких кооперативів - фахівцем агрономом. Останній, як і більшість аграрної інтелігенції країни на той час, зазвичай був переконаним прихильником ідей аграризму, а відтак гарантував ввірене йому господарство від комуністичної пропаганди та агітації [11,25].Всього в результаті аграрної реформи у країні виробничі кооперативи отримали 4200 га землі. Прикладом успішного ведення колективного господарства стало товариство «Рабін» у Південній Чехії. Засноване 18 родинами (36 членів) колишніх робітників маєтку князя Шварценберга та надісланим урядом фахівцем-агрономом наприкінці 1922 року товариство придбало 194 га землі на якій окрім пайовиків працювали щорічно 50-60 найманих працівників [10,61-62]. Активне залучення найманої праці було поширене і в інших виробничих товариствах країни. Так станом на початок 1926 року на 489 родин членів цих кооперативів налічувалось 289 найманих робітників. Саме цей аспект в діяльності подібних «колгоспів» найбільше критикувався комуністами, оскільки розглядався ними, як головна перешкода можливому їх розвитку по соціалістичному шляху [9,57].

На відміну від контрольованої аграристами селянської кооперації чеські соціал-демократи та комуністи боролись за вплив на кооперативи, що входили до складу Центральної спілки чеських споживчих і виробничих товариств. Загальна чисельність членів товариств охоплених Центральною спілкою, сягала на початок 20-х років 700 тис. осіб. Центроспілка організаційно поділялась на спеціалізовані кооперативні структури - Спілки (виробничих та трудових кооперативів; землеробських; кредитних та ощадних; житлово-будівельних кооперативів; Товариство оптових закупівель та Кооперативний банк). До німецької Центроспілки належали 239 товариств, з яких 223 були споживчими. Загальна кількість членів німецької Центроспілки сягала 290 тис. осіб. Вплив комуністів був особливо значним у великих промислових центрах, зокрема в Празі, Кладно, Моравській Остраві, Брюнні. Насамперед це стосувалось чехословацької кооперації та кооперативів Закарпаття. В німецьких споживчих товариствах переважав вплив поміркованої соціал-демократії [14,50-52].

Як бачимо кооперативний рух країн Центральної Європи у 20-х роках ХХ ст. розвивався у специфічних соціальних та політичних умовах. Хоч соціально-економічні умови країн Центральної Європи і були схожими до умов колишньої Російської імперії, проте в наявних там у 20-х роках суспільно-політичних обставинах (відсутність здобутої силою політичної влади) комуністи виявились вкрай лімітованими у можливостях поширення власного впливу у кооперативному русі країн регіону. Останній на початку 20-х років був позначений організаційною неоднорідністю. Так якщо в Угорщині він був не лише інтегрований до загальнонаціонального кооперативного центру - Угорської кооперативної спілки, але й структурований у консолідовані організації споживчої, кредитної та інших форм кооперації, то у Чехословаччині та Польщі процеси інтеграції кооперативного руху тривали впродовж 20-х років. Це зумовлювалось, як особливостями формування їх територій, так і національним складом населення. Зокрема в Польщі давалося взнаки тривале входження її територій до трьох сусідніх імперій (Російської, Австро-Угорської та Німецької) на яких і відбувалися процеси ґенези кооперативного руху наприкінці

ХІХ ст. В Чехословаччині позначався притаманний кооперації колишньої Австро-Угорщини поділ за національною ознакою. В результаті у Польщі існували окремі взаємонезалежні центри усіх видів кооперації, а у Чехословаччині окремі національні об'єднання сільськогосподарської та споживчої кооперації.

Країни регіону залишалися у цей час переважно аграрними із домінуванням дрібновласницьких верств населення не лише у соціальній структурі села, але й міста (за винятком Чехословаччини). Відповідна специфіка позначилася й на кооперативному русі. В усіх трьох країнах регіону (Польщі, Чехословаччині та Угорщині) домінувала селянська кооперація. Проте якщо у Чехословаччині чи Польщі це стосувалося сільськогосподарської кооперації, то в Угорщині провідні позиції займала селянська споживча кооперація згуртована у спілці «Хангія». Водночас у споживчому русі Польщі селянство теж, хоч і поступалося за чисельністю міському, проте посідало серед його членів значну частку. Незначною була частка селянства лише серед членів споживчих товариств Чехословаччини. Це пояснювалось не лише індиферентним ставленням домінуючої на селі ідеології аграризму до споживчої форми кооперування, але й найвищим серед країн регіону рівнем урбанізації та індустріалізації. Відтак саме в споживчій кооперації Чехословаччини наймані робітники складали найбільшу серед усіх країн регіону частку членів. У Польщі та Угорщині місця концентрації промислових робітників були локалізовані. У першій вони зосереджувались у Варшаві, Лодзі та Домбровському промисловому районах, у другій - майже виключно у межах так званого «Великого Будапешту». Саме тут спостерігалось і й найбільше поширення впливу соціал-демократичної партії, зокрема її радикальної частини (комуністів).

Література

1.Иванюк В. Возникновение и современное положение кооперативного движения в Польше // Международная кооперация. - 1926. - № 7. - С.15-23.

2.История Венгрии в трех томах. - Т.ІІІ. - М., Издательство «Наука», 1972. - 968 с.

3.Лацко М. Обострение внутренних противоречий социальной структуры в Венгрии (1919-1941) // Социальная структура и политические движения в странах Центральной и Юго-Восточной Европы. - М., 1983. - С.29-37.

4.Марциус У. О кооперативном движении в Венгрии // Международная кооперация. - 1926. - № 11-12. - С.23-25.

5.Махлин Б. Кооперативное движение в Польше //Международная кооперация. - 1925. - № 3-4. - С.47-55.

6.Махлин Б. Положение и перспективы потребительского кооперативного движения // Международная кооперация. - 1925. - № 9. - С.12-23.

7.Межецкий В. К вопросу о политической позиции рабочего класса Польши в межвоенный период // Социальная структура и политические движения в странах Центральной и Юго-Восточной Европы. - М., 1983. - С.37-49.

8.Положение сельскохозяйственной кооперации в Чехословакии // Международная кооперация. - 1927. - № 1. - С.41-43.

9.Ріпій В. Колгоспи в Чехії // Сільський Господар. - 1926. - № 20-21. - С.57.

10.Ріпій В. Кооперативне господарство «Рабін» у Південній Чехії. // Сільський Господар. - 1926. - № 6. - С.61-63.

11.Ріпій В. Про кооперацію в Чехословаччині // Сільський господар. - 1926. - № 12. - С.24-26.

12.Сільськогосподарська кооперація Чехословаччини // Сільський Господар. - 1926. - № 6. - С.36-37.

13.Стан Чехословацької сільськогосподарської кооперації (10-і роковини) // Кооперована громада. - 1929. - № 13-14. - С.55-57.

14.Фишгендлер А.М. Кооперации в Запанной Европе и СССР (Схема строительства). - М.: Изд-во Центросоюза, 1925. - 74 с.

15.Хромский И. Сельскохозяйственная кооперация Чехословакии в 1927 году // Международная кооперация. - 1927. - № 6. - С.22-24.

Размещено на Allbest.ru