Структурно-семантична і функціональна характеристика предикатів процесу в сучасній українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ІВАНА ФРАНКА

УДК 811.161.1'37+2'367

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА І ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРЕДИКАТІВ ПРОЦЕСУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

КУТНЯ ГАЛИНА ВАСИЛІВНА

Львів - 2004

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі української мови Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:кандидат філологічних наук, доцент, Терлак Зеновій Михайлович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри української мови

Офіційні опоненти:доктор філологічних наук, професор, Скаб Мар'ян Стефанович,Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри історії та культури української мови;

кандидат філологічних наук, доцент Масицька Тетяна Євгенівна, Волинський державний університет імені Лесі Українки, доцент кафедри української мови

Провідна установа:Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Івано-Франківськ

Захист відбудеться “ 8 ” лютого 2005 року о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.06 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79001, м. Львів, вул. Університетська, 1.

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розіслано “6” січня 2005 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Д 35.051.06, кандидат філологічних наук, доцент Будний В. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасних граматичних дослідженнях речення трактують як багатоаспектну мовну одиницю, яку можна вивчати з погляду її формально-синтаксичної, семантико-синтаксичної та комунікативної організації. Кожен із виділених аспектів дослідження передбачає відповідну категорійну структуру цієї синтаксичної одиниці. Центральні величини семантико-синтаксичної площини - суб'єктна і предикатна синтаксеми - відрізняються від головних членів речення у формально-граматичній площині. Якщо підмет і присудок виділяють на основі синтаксичних зв'язків, то суб'єкт і предикат - на основі семантико-синтаксичних відношень. Саме останні вказують на реальний зміст речення як одиниці, що позначає окрему ситуацію буття. Із семантико-синтаксичного погляду предикат - центральна синтаксема, від валентності якої залежить кількісно-якісний склад речення. Тому його характеристика становить важливу ланку у вивченні семантико-синтаксичної організації речення.

Дослідження синтаксичної семантики виокремилося в окремий напрям, який оперує системою понять, що знайшли своє теоретичне обґрунтування у працях В. Адмоні, Т. Алісової, Н. Арват, Н. Арутюнової, Ф. Бацевича, В. Богданова, А. Бондарка, Г. Володіної, М. Всеволодової, В. Гака, Г. Золотової, С. Кацнельсона, М. Лещенка, Т. Ломтєва, О. Москальської, І. Сусова, Л. Теньєра, Ч. Філмора та інших. В українському мовознавстві ці проблеми порушують Й. Андерш, О. Безпояско, О. Болюх, О. Бондар, І. Вихованець, К. Городенська, Н. Гуйванюк, А. Загнітко, Н. Іваницька, Т. Масицька, М. Мірченко, В. Ожоган, М. Плющ, Л. Руденко, В. Русанівський, М. Скаб, В. Шинкарук. У центрі уваги лінгвістів перебувають семантико-синтаксичні структури, формальні засоби їхнього вираження та комунікативні чинники організації речення. Ці аспекти дослідження стосуються і вивчення предикатної системи. На сьогодні зроблено значні напрацювання у сфері функціонального синтаксису і граматичної семантики, однак розв'язано не всі проблеми. Актуальним надалі є вивчення предикатів. Цю проблему порушують багато дослідників - як українських (І. Вихованець, А. Загнітко, Й. Андерш, М. Мірченко, Т. Масицька, В. Тимкова, О. Леута, І. Арібжанова, С. Межов), так і зарубіжних (З. Вендлер, У. Чейф, Дж. Лайонз, Фр. Данеш, С. Дік, В. Комрі, Г. Селіверстова, Л. Львов, Є. Падучева, Т. Кільдибекова, Л. Васильєв, Р. Гайсіна, Т. Булигіна, В. Дем'янков, А. Залізняк). Однак і сьогодні існує потреба виділення і класифікації предикатних синтаксем та виявлення їхніх особливостей. Складність дослідження предиката зумовлена його рівневою організацією, оскільки значення цієї одиниці формується сукупністю ознак - граматичних, лексичних, а також словотвірних. Тому її аналіз вимагає комплексного підходу з урахуванням ознак кожного мовного рівня.

На сьогодні в лінгвістиці виділено основні типи предикатних слів, але не створено єдиних критеріїв для їхньої характеристики. В українському мовознавстві предикати дії, процесу, стану, якості докладно проаналізовано лише вибірково. Предикати процесу схарактеризовано узагальнено - лише як самостійний тип за окремими параметрами та основними морфологічними засобами вираження (І. Вихованець, М. Вінтонів, М. Мірченко). Досі чітко не визначено диференційні ознаки цих синтаксем, а також не проведено аналізу структур, у яких вони функціонують.

На сучасному етапі розвитку граматичної теорії потребують висвітлення питання про: 1) місце предикатів процесу у предикатній типології; 2) їхні категорійні ознаки; 3) особливості семантико-синтаксичних структур, які вони формують, та співвідношення останніх із формально-граматичними параметрами; 4) можливі модифікації аналізованих предикатів. Недостатньо обґрунтоване і саме поняття процесу як різновиду предикатного значення.

Задекларовані питання свідчать, що характеристика процесних синтаксем є необхідним кроком для категоризації семантико-синтаксичних значень і для вдосконалення предикатної типології в сучасній українській мові.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках наукової теми кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка “Лексико-граматична структура української мови” (реєстраційний номер 0103U005955).

Об'єкт дослідження - семантико-синтаксична структура речення в сучасній українській мові.

Предмет дослідження - предикати процесу в сучасній українській мові.

Мета дослідження - схарактеризувати предикати процесу в структурно-семантичному і функціональному аспектах. Поставленій меті підпорядковано такі завдання: 1) з'ясувати місце процесів у предикатній класифікації; 2) установити їхні диференційні ознаки на тлі інших типів предикатів; 3) виявити проміжні (синкретичні) групи предикатних значень; 4) схарактеризувати лексико-семантичні групи дієслів із значенням процесу; 5) розглянути лексико-граматичні особливості процесних синтаксем; 6) проаналізувати семантико-синтаксичну парадигму предикатів у зв'язку з їхніми формально-граматичними параметрами; 7) установити типові модифікації одиниць поліпредикатного характеру.

Методи дослідження. У роботі використано такий спосіб семантичного опису предиката, як тлумачення: структуру предикатної одиниці розглянуто як набір певних семантичних компонентів. Основний метод аналізу - опозитивний, який охоплює такі часткові прийоми експериментування: 1) метод спостереження за особливостями предикатів - їхньою структурою (в парадигматиці) та функціонуванням (у синтагматиці); 2) метод порівняння - для характеристики диференційних ознак предиката, а також вияву його синкретичних значень; 3) дистрибутивний метод - для встановлення сполучувального потенціалу одиниць; 4) прийом елімінування (опущення) - для з'ясування міцності валентного зв'язку предиката із залежними синтаксемами; 5) трансформацію - для аналізу семантико-синтаксичних структур із варіантними виявами суб'єкта, а також поліпредикатних структурно-семантичних модифікацій.

Джерельною базою роботи є: 1) лексична картотека, що нараховує понад 2300 дієслів із категорійним значенням процесу; 2) близько чотирьох тисяч речень із предикатами процесу, які вибрано з художніх творів ХІХ-ХХ ст.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше комплексно охарактеризовано предикати процесу в сучасній українській мові з позицій парадигматики і синтагматики. Поглиблено критерії розмежування предикатних знаків; шляхом структурно-семантичного аналізу встановлено принципи типологічної характеристики цих одиниць. З урахуванням сигніфікативного та денотативного змісту одиниці (значення і функції) усунуто низку двозначностей при зарахуванні предиката до певного типу; з'ясовано місце процесів у системі деривації - як лексичної, так і синтаксичної.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Результати проведеного дослідження мають теоретичне значення для систематизації семантико-синтаксичних категорій сучасної української мови. Одержані висновки можна використати при написанні підручників і навчально-методичних посібників із функціонально-категорійної граматики української мови, для підготовки спецкурсів та спецсемінарів із семантичного синтаксису; а також у процесі викладання української мови як іноземної.

Апробація результатів дисертації. Основні результати роботи оприлюднено на таких наукових конференціях і семінарах: 1) Щорічна звітна конференція кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 2001, 2002, 2003). 2) Періодичний кафедральний науковий семінар (Львів, 2003, 2004). 3) Всеукраїнська наукова конференція “Граматичні категорії української мови” (м. Вінниця, 2000). 4) Всеукраїнська наукова конференція “Функціонально-категорійна граматика української мови (м. Луцьк, 2002). 5) Всеукраїнська наукова конференція “Актуальні проблеми категорійної граматики” (м. Переяслав-Хмельницький, 2002). 6) Міжнародна конференція “Дослідження слов'янських мов і літератур у вищій школі: досягнення і перспективи” (м. Москва, 2003). 7) Наукова нарада з проблем розвитку слов'янознавства (м. Москва, 2003). 8) Міжнародна наукова конференція “Українська мова в часі і просторі” (м. Львів, 2004).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в семи статтях і у двох тезах.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків (загальний обсяг 174 сторінки), списку використаної літератури (308 позицій на 27 сторінках), списку літературних джерел (2 с.) і додатків (таблиці та трьох рисунків, 4 с.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

предикат семантичний лексичний дієслово

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету та завдання, вказано джерела роботи і методи їхнього опрацювання, з'ясовано об'єкт і предмет аналізу, розкрито наукову новизну дисертації, теоретичну цінність і можливість практичного використання, а також зазначено виступи і публікації за матеріалами дослідження.

У першому розділі “Теоретичні засади аналізу предикатів” визначено основні аспекти аналізу предикатних синтаксем; розглянуто погляди вчених на типологію цих одиниць, виділено диференційні ознаки предикатних значень і проведено порівняльну характеристику предикатів процесу з іншими типами предикатних синтаксем.

Перший розділ складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі “Принципи структурно-семантичної і функціональної характеристики предикатів” окреслено поняття, на яких базується аналіз одиниць семантико-синтаксичного рівня. Такими є семантичні ознаки, об'єднані семантичними категоріями та функціонально-семантичними полями, які мають конкретні мовні вияви. Ця організація знака відповідає загальній концепції функціональної граматики “значення - функція” і корелює з двома підходами до аналізу предикатного слова - структурно-семантичним і функціональним.

Семантичні відношення у структурі предиката описано з позицій парадигматики і синтагматики. Відповідно до цих аспектів системного вивчення мови вирізняємо у предикатному значенні два основні типи сем. Парадигматичні компоненти визначають несубстанційні (часові) ознаки предиката (лексичні та лексико-граматичні особливості), а синтагматичні - субстанційні (кількість і зміст предикатного оточення).

У другому підрозділі “Класифікаційні критерії предикатних знаків у мовознавчій літературі” узагальнено погляди мовознавців на проблему предикатної типології.

Аналіз відомих класифікацій засвідчує, що існує кілька підходів до цієї проблеми. У них або переважає оцінка одних компонентів у структурі предиката - субстанційних (Л. Теньєр, У. Чейф, В. Богданов, О. Москальська, І. Кацнельсон, І. Сусов) чи часових (З. Вендлер, А. Тімберлейк, Т. Булигіна, Є. Падучева, А. Мурелятос), або ж однаковою мірою враховано обидва види сем (Фр. Данеш, Дж. Лайонз, С. Дік, В. Дем'янков, Г. Селіверстова, Н. Арват, Л. Львов, Г. Володіна тощо). При виділенні предикатних типів українська граматика стоїть на позиції залучення і часових, і субстанційних характеристик, із опорою на останні (І. Вихованець, М. Мірченко, Т. Масицька, М. Вінтонів, В. Тимкова). У роботі прийнято варіант предикатної класифікації, який запропонував І. Вихованець: основними типами предикатів виступають дія, процес, стан та якість. Виділені одиниці субкатегоризуються: конкретизація значень відбувається на підставі виділення в межах предиката окремих лексико-семантичних або лексико-граматичних груп.

У третьому підрозділі “Категорійна структура предикатів процесу на тлі інших предикатних значень” методом порівняльного аналізу встановлено категорійні ознаки предикатних одиниць. Предикат процесу - це такий семантичний тип предикатної синтаксеми, що відтворює динамічну неконтрольовану ситуацію, пов'язану з кількісними та якісними змінами суб'єкта: Город глушіє… (Л. Костенко). Люди закам'яніли (В. Винниченко). Ранок яснішав та виднішав (І. Нечуй-Левицький). Кінь зістарівся (Л. Яновська). Аналізоване предикатне значення вужче від загального граматичного поняття процесу як категорійної ознаки, якою наділені всі дієслова або лише дієслівні форми недоконаного виду. Щоб усунути суперечливість в означеннях, уважаємо за доцільне використовувати такі терміни: “процесний” - стосується значення предиката процесу (сигніфікативний аспект), “процесивний” - стосується функціональних виявів предиката процесу (денотативний аспект), “процесуальний” - стосується грамеми недоконаного виду або всієї сукупності дієслів.

Для аналізованих предикатних синтаксем характерні такі основні ознаки:

1. Динамічність (засвідчена семою “розвиток”), якою наділені одиниці, за характером мимовільна, неусвідомлена, часом стихійна. Така властивість позначена відсутністю активного начала в ситуації, яку відображають аналізовані предикати. Динамічність дії, на відміну від процесу, зумовлена усвідомленим характером суб'єкта, що відбивається на розширеній валентній рамці такого предиката: Дівчата дарували хлопцям писанки (Д. Павличко). Предикати ж стану та якості наділені ознакою статичності: Я хворію. Парубок високий.

2. Часова локалізованість. Денотат предиката процесу, як і дії, має чітку локалізацію, що в координатах часу, залежно від видового значення дієслова-предиката, зафіксовано як: 1) висхідний чи спадний відрізок (Зоря на сході поступово блідне); 2) точку (Дівчина поблідла. Дівчина раптом блідне). На відміну від процесу, стан, хоча й існує в часовій сфері, має іншу конфігурацію, позбавлену чітких орієнтирів (Матері сумно); якість лише віртуально може співвідноситись із часовим планом (Сестра вродлива).

3. Фазовість. Для предикатів процесу властивий фазовий характер існування, який передбачає становлення, розвиток і завершення предикатної ознаки: заквітувати - квітувати - переквітувати. Фазовість виступає не лише морфологізованою ознакою дієслівних предикатів. Вона засвідчує взаємодію статичних і динамічних одиниць за певними дериваційними моделями: стан - процес (блищати - заблищати), якість - процес (гарний - гарніти). Між зазначеними парами предикатів на основі кореляції синтетизму / аналітизму встановлюються модифікаційні “кореферентні” (Н. Гуйванюк) співвідношення: По тих розмовах очі дівчинки ставали ще хмурнішими (М. Коцюбинський) - Жінки й дівчатка, слухаючи байку, хмурнішали… (Остап Вишня). На тлі ознаки фазовості набуває змісту компонент “якісних і кількісних змін” - основний показник процесів.

Окрім ознак аспектуально-темпорального комплексу, предикати процесу вирізняються і субстанційними характеристиками.

4. Пасивність суб'єкта. Носій таких предикатів позбавлений цілеспрямованості, але ця “інертність” закономірна. У процесній ситуації каузатор здебільшого відсутній (Погасли зорі на небі). Його роль також можуть виконувати зовнішні чинники, засвідчені в реченні детермінантними компонентами (Сіль швидко розчинилась у воді = Вода розчинила сіль). За характером суб'єктної синтаксеми процес зближується із станом; на відміну від них, дія передбачає активний суб'єкт, а якість - нейтрально пасивний.

Виділені диференційні ознаки можуть модифікуватися залежно від перспективи висловлювання. Наприклад, у предикативній ситуації, що відображає типізований факт буття, затрачаються часові параметри, зокрема ознака часової локалізованості; узагальнення в таких реченнях досягнуто формою недоконаного виду дієслова-предиката: Зорі бліднуть - на негоду. Суниці дозрівають у червні. Барвінок у Криму росте (Остап Вишня).

У другому розділі “Структурно-семантична і функціональна характеристика предикатів процесу” проведено комплексний аналіз предикатів процесу в площинах парадигматики і синтагматики, а також схарактеризовано основні модифікації цього значення. Другий розділ складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі “Парадигматичний аналіз предикатів процесу” проаналізовано лексико-семантичні, лексико-граматичні та словотвірні особливості синтаксем із значенням процесу (вертикальну парадигму).

Функціонально-семантична група предикатів процесу має польову структуру, з ядром і периферійними зонами. Периферійний статус у цьому полі займають дієслова, лексико-семантична структура яких засвідчує елементи різних предикатних значень. Це: 1) окремі безпрефіксні одиниці із суфіксом -ну та слова зі значенням горіння і світіння > киснути, мерзнути, квітнути; горіти, блищати, світити, тліти, а також цвісти, кипіти (процес  стан); 2) безпрефіксні дієслова на означення емоцій > сумувати, радіти, хвилюватися (процес  стан); 3) дієслова на означення природних звуків і шумів > шелестіти, гриміти, булькати, дзвеніти, вибухати (процес дія); 4) дієслова на означення явищ природи > дощити, ллятися, крапати, повіяти (процес дія); 5) безособові дієслова > затрясти, замучити, непокоїти, лихоманити, морозити, занудити (дія стан  процес).

Лексико-семантичні групи як парадигматичні класи слів на основі спільної номінативної семантики відображають сфери реалізації предиката. Фізична сфера (~40%) - зміни фізичних об'єктів: порожніти, вилиняти, затемнюватися, вивітрюватися, засутеніти, затвердіти, голоснішати, пригоріти тощо. Фізіологічна сфера (~45%) - зовнішні зміни живої природи, а також зміни внутрішніх властивостей істот: запилюватися, перезрівати, змарніти, змужніти, оперятися, схуднути, охмеліти, старіти, зароджуватися тощо. Духовна сфера (~0,3%) - процеси в духовному світі: воскресати, оживотворятися, оживати, відродитися. Соціальні зміни (~9%) - широке розуміння процесів, зміни в економічних справах і соціальному становищі людей: руйнуватися, девальвуватися, знецінюватися, збідніти, заможніти, посиротіти тощо. Процеси внутрішнього світу людей (~5%): 1) зміни, що стосуються типових рис поведінки, особливостей психічного складу, інтелектуально-творчої сфери: бадьорішати, посерйознішати, розумнішати, добріти, озвіріти тощо; 2) зміни емоційно-психологічного стану (периферійна група у полі процесу): знавісніти, заспокоюватися, засумувати, розсердитися тощо.

Створюючи парадигму предиката, зважаємо на те, що в синтаксисі набуває чинності слово не як лексема, а як її конкретний лексико-семантичний варіант. У межах процесного поля багато одиниць, залежно від сполучуваності з певним класом суб'єктів, можуть належати як до різних груп у межах однієї сфери, так і до різних сфер: В голові почало яснішати (В. Шевчук) > зміна внутрішніх властивостей людини; Ранок яснішав та виднішав (І. Нечуй-Левицький) > зміна світла у фізичній сфері. Також окремі лексеми, незважаючи на однаковий сполучувальний потенціал, можуть функціонувати як різні предикати: Ті плоди скорчилися і зморщилися… (В. Шевчук) > предикат процесу; Він зморщився, неначе людина, що з нетерплячкою відривається від дуже пильного діла (М. Коцюбинський) > предикат дії.

Семантика процесу підпорядкована лексико-граматичним та словотвірним особливостям одиниць у цій функції. Більшість із них похідні. У процесі граматичної деривації семантична конкретність дієслів досягається через звуження значення у вихідних словах. Це відбувається на рівні двох дієслівних парадигм - безпрефіксних одиниць і спрефіксованих. Вторинність предикатів можна аналізувати на рівні лексичному - як явище лексико-граматичної деривації за певними дериваційними моделями, а також на синтаксичному - як здатність процесної синтаксеми поповнюватися іншими предикатними типами.

Безпрефіксні одиниці засвідчують процес у серединній фазі протікання (співвідносяться з грамемою недоконаного виду). Це похідні утворення, переважно із суфіксами -а-, -і-, -ну- (незначну групу становлять одиниці із -ся: дрібнитися, гноїтися, нейтралізуватися), які мають конкретне значення, мотивоване дериваційною базою - прикметниками, рідше іменниками: веселішати, дрібнішати, вужчати, повніти, пітніти, дірявіти, мужніти, сохнути, сліпнути. За семантичною близькістю (за ознакою нагромадження якогось стану, переходу до нового стану) такі дієслова об'єднані в один рід дії - інхоативний.

В утворенні спрефіксованої одиниці відбувається взаємоконкретизація префікса і твірної основи насамперед щодо внутрішньої часової характеристики. Префікси ви-, від-, до-, за-, з- (зі-, зо-, с-), на-, над-, о- (об-), пере-, під-, по-, роз-, у-(в-), при-, про- змінюють серединну фазу процесу на кінцеву чи початкову. Відповідно до цього в усіх спрефіксованих дієсловах можна виділити починальні та завершальні аспекти дії, які взаємодіють з аспектуальними ознаками граничності, спрямованості до результату та його досягнення. Аналіз цих аспектів (родів) дієслова-предиката вказує на те, що вони корелюють із способом реалізації його оточення. Наприклад, одиниці з префіксом на-, який має кумулятивне значення, у реченні найчастіше сполучаються із суб'єктами, вираженими іменниками у формі родового відмінка: Намерзло льоду в її пісні…(М. Вінграновський). Намножилося на Україні пісень, круків і вовків… (В. Яворівський).

Інтегральна сема процесів - “кількісні та якісні зміни суб'єкта” - дає підстави говорити про наявність у структурі предикатів процесу компонента компаративності. Це значення простежується в усіх відад'єктивних одиницях, а особливо в утворених від прикметників вищого ступеня порівняння (яскравішати, покоротшати).

Компонент “розвитку” також передбачає поріг предикатної ознаки, незалежно від видового значення дієслова. Оскільки суб'єкт процесу пасивний, скерованість на межу в аналізованих предикатах виступає іманентною властивістю. Цим вони відрізняються від предикатів дії, у яких ця ознака викликана дією суб'єкта на об'єкт.

У другому підрозділі “Синтагматичний аналіз предикатів процесу (семантико-синтаксична парадигма)” з'ясовано склад семантико-синтаксичної парадигми предиката - облігаторні (субстанційні), напівоблігаторні та детермінантні компоненти; схарактеризовано їхнє лексичне наповнення і граматичне вираження; а також установлено функціональну специфіку предикатів через співвідношення семантико-синтаксичних і формально-граматичних структур.

Категорійна семантика процесів визначає їхній сполучувальний потенціал. Більшість предикатів процесу одномісні: в сучасній українській мові вони формують двокомпонентні структури, відкриваючи лише позицію суб'єкта. Серед двокомпонентних структур розрізняємо:

1. Структури з інваріантними виявами суб'єкта. Носій процесу виступає суб'єктом другого рангу, основним вираженням якого є називний відмінок: Раптом хлопець увесь поблід (В. Симоненко). Небо запалало (І. Нечуй-Левицький). Куліш скипів (І. Нечуй-Левицький). Компактність семантико-синтаксичних структур із предикатами процесу сприяє розширенню референтної презентації останнього, процесними носіями можуть виступати назви різних лексичних груп.

Структури із суб'єктом у називному відмінку на формально-граматичному рівні реалізуються у двоскладних реченнях. При цьому простежено співвідносність суб'єкта і предиката з підметом і присудком.

2. Структури з варіантними виявами суб'єкта. Морфологічна транспозиція суб'єкта у сферу непрямих відмінків умотивована його характером - пасивністю. При такому вираженні процесного носія змінюється спосіб реалізації категорійного значення предиката, а інформативна структура предикативної ситуації загалом не порушується.

У формальній площині структури з варіантними виявами суб'єкта співвідносяться з односкладними реченнями, помітне місце серед яких займають безособові структури. Типовими формами вираження суб'єктів при предикатах процесу виступають форми родового, давального та місцевого відмінків.

Речення із суб'єктом у формі родового відмінка. Форма родового відмінка накладає на ціле речення партитивний відтінок. Позицію родового суб'єкта з кількісною семантикою відкривають дієслова, наділені значенням буття, яке зазнає членування на окремі значення - наростання, спаду, зосередження, збільшення тощо: О, коли б побільшало на світі таких батьків! (Л. Яновська). Людей поменшало в степу (О. Гончар). Ось перебудуть, дасть Бог, святки, роботи поменшає… (Л. Яновська).

Відповідне граматичне та інтонаційне оформлення наділяють суб'єкт значенням великої кількості, інтенсивності. Квантитивна семантика таких структур дає підстави розглядати предикат процесу як перехідний тип - такий, що інтегрується у площину предикатів кількості, як процесно-кількісний. У формальній площині аналізовані речення корелюють з односкладними генітивними.

Речення із суб'єктом у формі давального відмінка. На формально-граматичному рівні такі речення функціонують як односкладні структури - безособові або інфінітивні.

У безособових реченнях позицію для суб'єкта відкриває незначна кількість дієслів на позначення внутрішнього світу людей: Тепер йому вже полегшало (Л. Яновська). Все гіршає і гіршає мені (Л. Костенко). При вираженні суб'єкта формою давального відмінка утверджується некерованість мовної ситуації, незалежність предикатної ознаки від волі його носія: Аж повеселішало чоловікові (М. Стельмах) > Порівн.: Чоловік аж повеселішав.

В інфінітивних реченнях валентну рамку формують дієслова, що переважно позначають фізіологічні та духовні зміни: Та ані жити тобі, ані вмерти (Ю. Збанацький). Ой, не цвісти вам знову, не цвісти (П. Тичина). Внутрішня організація реченнєвої структури загалом і відмінкові форми зокрема зорієнтовані на безпосередню характеристику суб'єкта, що накладає відбиток на його семантику. Такий носій процесу, незважаючи на імперсональну форму вираження, наділений елементом активності, що вносить суперечливість у сутність процесної семантики, тому наведені речення - нетипове явище для аналізованих предикатів. Вони відзначаються високим ступенем експресивності. Варіанти речень з імплікованим суб'єктом ще більше підкреслюють емоційний характер процесу, фокусуючи перебіг предикатної ознаки: Краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати… (М. Вороний). Тепер би хоч і вмерти (Остап Вишня).

Речення із суб'єктом у формі місцевого відмінка. У таких структурах носій має подвійну семантичну якість, яка виникає на об'єктивній основі. Вона досягається в процесі специфічної взаємодії лексичної семантики і граматичної форми - в одному синтаксичному компоненті поєднуються суб'єктне і локативне значення.

Залежно від лексичного наповнення такого компонента, виділяємо два типи структур. У реченнях першого типу функцію суб'єкта виконують іменники, що позначають просторові реалії: …Аж у хижі повеселішало (Л. Яновська). У хаті ген запломеніло (А. Малишко). А на сході вже порожевіло (М. Коцюбинський). Речення другого типу, які більш поширені в українській мові, формують предикати, що відображають зміну емоційного чи фізіологічного стану; суб'єкти в таких реченнях означають частини людського тіла: На серці похолоне, як його згадаю (Т. Шевченко). Серце застукотіло й заметушилось у грудях, в роті пересохло (В. Підмогильний). Зразу в грудях затремтіло (С. Васильченко).

Транспозиція називного відмінка в місцевий зачіпає загальну семантику речення. Процесивна ситуація набуває ознаки просторової локалізованості внаслідок посилення пасивності носія процесу, порівн.: А коли пече, то голова туманіє і не відаю, що чиню (В. Шевчук) - У голові туманіє…(Остап Вишня). Поширеними в сучасній українській мові є локативні структури, де суб'єктну позицію займають дві синтаксеми: Вже в неї накипіло коло серця (М. Коцюбинський). У всіх, що пухли в сорок шостім році, від жаху похолонуло в душі (Б. Олійник). Такі речення наближаються до полісуб'єктних, оскільки в них, окрім локатива-суб'єкта, міститься і носій зазначеного процесу - особа, стан якої зазнає певних змін. Такий “вторинний” суб'єкт має факультативний характер.

Орудний відмінок як варіантний вияв суб'єкта притаманний лише окремим одиницям, що становлять периферійний пласт у польовій структурі предиката (їхнє значення межує з процесним). Виділяємо дві групи таких ознакових слів:

1) предикати, кваліфіковані “стихійною дією” чи “процесивною дією”; суб'єкти яких означають явища природи і природні речовини: Потому несподівано труснуло сніжком (М. Коцюбинський). Війнуло громом з Тясмина-ріки (Л. Костенко);

2) предикати, виражені дієсловами із значенням породження запаху (або смаку). Лексичне наповнення їхніх суб'єктів передбачає назви тих природних реалій, які мають свій питомий запах (смак): Запахло кавою (В. Яворівський). Тхнуло вогкою землею й рослинністю (В. Підмогильний). В роті йому загірчило тютюном (В. Логвиненко). Орудний відмінок суб'єкта існує як альтернація до інваріантної форми - називного відмінка, порівн.: Запахло борщем > Запах борщ. Неможливість перетворення форми орудного відмінка у форму називного вказує на детермінантний чи напівоблігаторний характер синтаксичного компонента (він має порівняльно-локативне значення). Відтак не реалізовують суб'єктну функцію: 1) конкретні предмети > В світлиці тхнуло пергаментом та старими книгами і паперами (І. Нечуй-Левицький); 2) тварини > Коропом, дітки, запахтіло! (Остап Вишня); 3) назви простору чи приміщень > Запахло кухнею; 4) явища природи, що не мають питомого запаху > Запахло сонцем, воском і зелом… (В. Стус).

Знахідний відмінок спеціалізується на вираженні суб'єктів дій, які вторинно функціонують як стани. Із процесами їх зближує ознака неконтрольованості: Панночку стиснуло у грудях (Л. Яновська). …Аж у голові його запаморочило (О. Микитенко).

Речення з імпліцитним суб'єктом. Структури із семантико-синтаксичною редукцією суб'єкта формує група дієслів на позначення змін у навколишньому середовищі: розвиднятися, нахмаритися, засутеніти, вітріти, розпогоджуватися тощо. Відсутність суб'єкта і парадигми особових форм увиразнюють пасивний характер процесів: семантично дифузний суб'єкто-предикат формує вкрай компактні, самодостатні структури > Смеркалося (М. Вінграновський). Уже сутеніє (Л. Костенко). Уже примерзало… (М. Йогансен). Семантична організація таких речень указує на те, що формально нульмісні предикати генетично споріднені з одномісними. У семантико-дериваційному аспекті предикатні одиниці, що мотивовані назвою суб'єкта, є виявами сильної суб'єктної інкорпорації: Світає… (П. Тичина) > Порівн.: Світає світ в терновому галуззі (Л. Костенко). Досвіток світає раніше… (Є. Гуцало). Ті, що мають іншого мотиватора, є виявами слабкої суб'єктної інкорпорації: Ще й сіріти надворі не починало… (Остап Вишня) > Порівн.: Місяць утік, небо посіріло… (В. Винниченко).

Незважаючи на те, що розширена валентна рамка не властива предикатам процесу, налічуємо незначну кількість ознакових слів, здатних відкривати дві позиції в реченні. Двомісні предикати становлять периферію у функціонально-семантичному полі процесу.

Структури з об'єктною синтаксемою формують дві групи дієслів периферійного статусу, які споріднені з процесами на підставі ознак динамічності та фазовості, а саме:

1) дієслова емоційно-психологічної сфери на зразок знервуватися, засумувати, злютуватися, зрадіти, зоскніти, розсердитися. У реченнях із таким предикатним вираженням суб'єктна синтаксема охоплює лише назви осіб. Об'єктна синтаксема, що на формальному рівні є непрямим додатком, стосується також цієї лексичної групи: …Хто прогнівився на нас? (М. Зеров). Я радію за ту людину… (В. Сосюра). …Там би мене привітали, зраділи б старому (Т. Шевченко). Я стужився, мила, за тобою (Д. Павличко). Скучив за степом…(В. Стус);

2) дієслова на означення змін у здоров'ї людини на зразок прихворіти, заслабнути. У цьому разі об'єктні синтаксеми передбачають лексичне заповнення назвами хвороб: Жінка його захорувала на сухоти (Л. Яновська). Василь заслаб на гарячку… (М. Коцюбинський). Вони вказують на джерело недуги, тому мають відтінок причини.

Двомісні предикатні одиниці можуть відображати інтранзитивний процес - функціонувати без об'єктних поширювачів: Одвернулася, губу закопилила, розсердилася… (Л. Яновська). До того ж іще захворіла Камілла (М. Йогансен). Структурно-семантичний аналіз денотативного змісту предиката в таких реченнях засвідчує відсутність семи об'єктності. Редукція об'єкта спричиняє семантико-комунікативні зміщення у процесивній ситуації. Акцент зміщено на перебіг процесу, увагу зосереджено на зміні стану людини. Отже, часткова втрата синтагматичних ознак супроводжується актуалізацією аспектуально-темпоральних ознак предиката.

При предикатах процесу функціонують і синтаксеми в орудному відмінку. Їхні валентні зв'язки з предикатом мають різну силу, ступінь залежності визначається тим, які семантичні відтінки переважають у такій синтаксемі. Семантико-синтаксична позиція орудного є важливим структурним компонентом, якщо в ньому переважають субстанційні значення (об'єктне, суб'єктне та інструментальне): …Село навік замовкло, оніміло і кропивою поросло (Т. Шевченко). Закуріли димом кабиці, завештались люди (І. Нечуй-Левицький). Перевага обставинних значень в орудному компоненті вказує на його детермінантний характер: Вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум'ям (М. Коцюбинський) > способу дії; …Очі заіскрились благанням (М. Стельмах) > способу дії + причини.

Структури з локативними синтаксемами. Локативні синтаксеми відзначаються слабким зв'язком із предикатом. Їхня валентна зумовленість, порівняно з іншими субстанційними компонентами, нечітка. Тому вони мають перехідний характер - від напівоблігаторного до детермінантного.

Серед процесів невелика кількість одиниць містить релятивну сему просторової локалізації, яка на семантико-синтаксичному рівні вимагає заповнення відповідним компонентом: А що ж ото бовваніє в глибині плантацій? (О. Гончар); Місяць виплив з-поза горбів… (М. Йогансен). Тихесенько вечір на землю спадає, і сонце сідає в темнесенький гай (В. Самійленко); Довго, довго кров степами текла-червоніла (Т. Шевченко); Підіймається місяць над містом (В. Сосюра). Такі одиниці мають синкретичний характер і займають проміжне місце: наприклад, висіти, виднітися - стан ~ процес; протікати, падати - дія ~ процес. Відповідно, їх можна означити як “локативний процесивний стан” і “локативну процесивну дію”. “Процесність” - категорійний зміст аналізованих предикатів - у них виражена нечітко.

У предикатних ситуаціях із локативом зауважуємо комунікативно-семантичні зміщення. Просторова локалізація нейтралізує аспектуально-темпоральні ознаки ПП: актуалізоване сприйняття таких властивостей предиката, як часова локалізованість, динамічність, фазовість, дещо послаблюються, оскільки увага, зосереджена на перебігові процесу, частково зміщується на локативний компонент, порівн.: І вже ополудні лютневий цвіт із дерев опав (Є. Гуцало) - Падало жовте листя…(М. Коцюбинський).

Обставинна детермінація семантико-синтаксичної парадигми предикатів. Аналізовані синтаксеми вільно сполучаються з тими семантичними групами детермінантів, які не суперечать категорійному статусу процесу. Обставинні поширювачі функціонують як у структурах з інваріантним вираженням суб'єкта, так і з варіантними виявами. В останніх, залежно від типу речення, їх діапазон може бути обмеженим, вони також можуть виступати специфікаторами окремих варіантних структур (наприклад, компоненти з кількісною семантикою в партитивних реченнях: Кизилу другої осені вродило вдвічі більше (Остап Вишня).

Поширеною є детермінація способу дії, найчастіше представлена адвербіально-інструментальними компонентами: Процвіла диким цвітом любов (М. Зеров). Облетіло жоржиною літо (В. Сосюра). В останніх на загальне адвербіальне значення способу дії нашаровується переважно семантика порівняння. Оскільки предикат процесу корелює із семантикою якісних змін, компаративний компонент у структурі предикатної ситуації виступає органічним явищем.

Відносно самостійними в межах структур, ускладнених значенням способу дії, виступають речення, побудовані за моделлю “перетворюватися у (на) когось / щось”. У них семантика предиката узгоджується із загальним значенням процесу - якісної зміни суб'єкта: …Перетворюється кінь у красеня парубка (В. Шевчук). Моє серце на попіл зотліло (М. Вороний). Речення із знахідним предикатним роблять можливою структурно-змістову заміну відповідних предикатів на слова-ідентифікатори процесу - “ставати / стати”, а прийменниково-знахідного комплексу - на форму орудного відмінка, порівн.: Кінь стає парубком. Каміння стало попелом тощо. Іменник у формі знахідного відмінка має синкретичну семантику - на субстанційне значення накладається предикатне. Останнє не дає змоги розглядати знахідний як власне відмінкову форму.

У межах детермінантів із загальним значенням способу дії виділяємо компоненти, наділені семантикою міри і ступеня. Вони вказують на ступінь реалізації процесу, сполучуваність із ними продиктована онтологічною сутністю процесів - якісних змін субстанції: А сам монастир помалу занепадав (В. Шевчук). Він потроху заспокоювався (В. Підмогильний). Все згоріло дотла (О. Довженко). Значення міри і ступеня корелює із семантикою динамічності, тому така детермінація є прерогативою саме для процесів і дій (насамперед фізичних), для станів вона не характерна, порівн.: Хлопець швидко біжить. Трава швидко зеленіє, але не *Хлопець швидко сумує. Аналізовані поширювачі в реченні виступають чіткими (а іноді єдиними) показниками процесу; надто коли предикатну функцію реалізовують лексико-семантичні варіанти багатозначного безпрефіксного дієслова (на зразок біліти, ясніти). Оскільки стан не поширюється такими компонентами, їх наявність свідчить про реалізацію саме процесної функції: …Все навколо ще більш синіло, а передусім трава (В. Шевчук) > Порівн.: Небо синіло, як широке шатро (І. Нечуй-Левицький).

Більшість предикатів процесу допускає поєднання з компонентами, що мають значення причини: Внизу замерзала од сліз Україна (І. Драч). Прилетіли коні - захмеліли з болю (М. Вінграновський). Вихідною умовою для такої детермінації є пасивність суб'єкта, адже останній лише вказує на джерело процесу, але не виступає його каузатором. Причинові детермінанти частково “компенсують” відсутність каузатора у предикативній ситуації, перебираючи на себе його семантику - походження процесу. І я вже почорніла на цих вітрах од горя і од спеки (Л. Костенко) = “горе і спека почорнили мене”.

Предикатний процес можуть конкретизувати щодо часових параметрів темпоральні поширювачі: …І вогнища, мов кинуті цигарки, щоночі дотлівають по садах (Л. Костенко). Але з часом літери бліднішали, вицвітали… (В. Шевчук). До активних поширювачів предикативного ядра речень належать і локативні детермінанти, деталізуючи процесивну ситуацію щодо просторових орієнтирів: Світ ідіотствує, хоч зверху мудрішає (І. Драч). Погасне в серці багаття, і захолонуть груди (О. Олесь).

Периферійний характер сполучуваності аналізовані предикати мають із компонентами допустовими: Попри холод природа розцвітала. Останні підкреслюють предикатну ознаку динамічності, але суперечать пасивності носія процесу (органічне їх поєднання з предикатами дії). Про сполучуваність предикатів процесу з детермінантами мети також можемо говорити лише як про окрему синтаксичну номінацію, що стосується денотативного рівня, тобто семантики конкретних висловлювань. Така детермінація передбачає не лише активний, а й цілеспрямований характер суб'єкта. Речення, у яких предикати допускають цільові відношення, є емоційно та стилістично маркованими: І я розтав для друзів і людей… (М. Вінграновський) > (значення об'єктно-цільове); Дозріла пристрасть до вогню і плоду (Л. Костенко) > (значення локативно-цільове).

У третьому підрозділі “Структурно-семантичні (поліпредикатні) модифікації та їх співвідношення з формально-граматичними параметрами предикатів процесу” схарактеризовано явища поліпредикатності, пов'язані з транспозиційними переміщеннями предикатів, що відображаються на формально-граматичних параметрах цих синтаксем.

Залежно від характеру семантико-граматичних модифікацій речення з предикатами процесу поділяємо на два типи: 1) структури, у яких процесні синтаксеми виступають предикатами першого рангу (первинні); 2) структури, у яких процесні синтаксеми виступають предикатами другого рангу (вторинні). Такі ускладнення відображаються на синтаксичних зв'язках і функціях у формально простому реченні.

До першого типу входять речення, у яких предикатну функцію реалізує присудок, до другого - структури, де предикат процесу виконує роль другорядного члена речення.

У функції складеного дієслівного присудка аналізований предикат, залежно від синтаксичної позиції та семантико-граматичного навантаження (зв'язкового компонента чи основного), можна оцінювати і як первинний > Виростають нехрещені козацькії діти (Т. Шевченко); і як вторинний > Звичайні норми починають старіти (Л. Костенко). Окрім позиції зв'язкового компонента, процесні синтаксеми виступають предикатами першого рангу при поліпредикатних модифікаціях, пов'язаних із дуплексивами (подвійними присудками): Жінки втомились бути не прекрасними (Л. Костенко). Він помирав спокійний (О. Довженко).

Решта транспозиційних переходів засвідчують втрату предикатами процесу первинної позиції в реченні.

Це відбувається за умов: 1) ускладнення предиката фазовими словами; 2) ускладнення модальними словами; 3) переміщення предиката в позицію обставинного компонента; 4) переміщення в позицію атрибутивного компонента; 5) переміщення в позицію субстанційного компонента. Усі транспозиції процесних синтаксем супроводжуються нейтралізацією їхніх категорійних ознак, зокрема часових. На формально-граматичному рівні це засвідчено такими параметрами предиката:

1) за умови фазової та модальної детермінацій - опорним компонентом складеного дієслівного присудка: Його добрі карі очі раптом стали сивіти (В. Симоненко). І та мелодія не може заніміти (Леся Українка);

2) в обставинній транспозиції: обставиною мети > Додому він вертався умирати… (Л. Костенко); обставиною способу дії > Як усе розцвітає, оновлюючись, у цьому світі (Є. Гуцало);

3) в атрибутивній транспозиції: означенням > …У кого стане сил стерпіти вогонь очей його палких? (О. Олесь). Панночка рукою тую квіточку зів'ялу кинула додолу (Леся Українка); компонентом складеного іменного присудка > Фотокартка була вигоріла й бліда від давності (О. Микитенко);

4) у субстанційній транспозиції: підметом > Збагатіти - стати багатим; додатком > Ось той лік, який допоможе відрізаному не загинути, а зарубцюватися й вижити (В. Шевчук).

Виявлені характерні ознаки предикатів у проекції на семантичний і формальний рівні вказують на особливе місце процесів у системі синтаксичних величин.

Висновки

Установлення властивостей семантико-синтаксичних категорій через порівняльний аналіз уможливлює кваліфікацію предикатів процесу як одного з основних предикатних типів і дозволяє дійти таких висновків:

1. Виділені на основі семантичного поля основні диференційні ознаки предиката - динамічність, пасивний характер суб'єкта, часова локалізованість, фазовість - мають граматичну релевантність. Залежно від перспективи висловлювання вони можуть модифікуватися - нейтралізуватися або підсилюватися.

2. Характерною ознакою предикатів процесів є їхня одномісність. Одиниці, що формують розширені валентні рамки, належать до периферії функціонально-семантичного поля предикатів. Правобічна позиція (об'єкта чи локатива) часто є незаміщеною, що лише увиразнює процес, підкреслює перевагу парадигматичних сем над синтагматичними у його семантичній структурі.

3. Речення із суб'єктом у формі називного відмінка домінують у кількісному плані, що відповідає числу загальних предикатних реалізацій. Транспозиція суб'єкта у сферу непрямих відмінків, а також його семантико-синтаксична імплікація вмотивовані категорійними особливостями процесу. Функціонуванню варіантних структур сприяє семантична якість суб'єкта процесу - пасивність, відсутність волевиявлень, що становить одну з основних категорійних ознак предиката.

5. Транспозиційні переходи у сфері відмінкових форм інформують насамперед про зміну модальних відношень: більшість варіантних структур стилістично забарвлені, емоційно марковані, тому стосуються комунікативної настанови речення.

6. Структури, у яких суб'єктна функція корелює у формально-граматичній площині з функцією підмета, мають широку “перспективу” у плані змістової організації. У таких реченнях окремі групи предикатів можуть відкривати правобічні семантико-синтаксичні позиції (об'єкта і локатива). У них, на противагу структурам із варіантними виявами суб'єкта, нараховано і більшу кількість напівоблігаторних компонентів та детермінантних поширювачів.

7. Предикати процесу регламентуються у часі та просторі характерними обставинними детермінантами. Багато з таких поширювачів поєднують у собі кілька обставинних значень, що зумовлено їхньою вторинністю. Окрім інформативної функції, вони модифікують семантичні параметри предиката. Зокрема, детермінанти із значенням міри і ступеня підкреслюють аспектуально-темпоральні ознаки предиката, компоненти з причиновою семантикою - ознаку пасивності суб'єкта, локативна семантика дещо послаблює динамічність предикатної ситуації.

8. Проблематичним у реченні є статус напівоблігаторних компонентів, у яких на базі субстанційних значень (суб'єктних, об'єктних і локативних) розвиваються додаткові - обставинні. Їх проміжний характер щодо зв'язку з предикатом підтверджує думку про те, що у зв'язку із синтаксизацією значень завжди існує певна кількість синкретичних компонентів. Поєднання кількох значень в одному компоненті є свідченням динамічних явищ у сфері синтаксичних зв'язків і відношень.

9. Більшість структурно-семантичних поліпредикатних модифікацій пов'язана з транспозиційними переміщеннями предикатів. Функціонально специфічними виступають позиції обставинні та означальні. Вторинна позиція предикатів процесу на формально-синтаксичному рівні співвідноситься з функціями залежних компонентів.

Проведений структурно-семантичний і функціональний аналіз у площинах парадигматики та синтагматики засвідчує єдність лексичних, граматичних і словотвірних чинників у формуванні предикатного значення. Характеристика структур із предикатами процесу підтверджує тринарний вимір синтаксичних категорій.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Двомісні семантико-синтаксичні структури з предикатами процесу в сучасній українській мові // Вісник Львівського університету. Серія філологічна - Вип. 34. - Ч.1 - Львів, 2004. - С. 125-133.

Семантико-синтаксичні особливості предикатів процесу в сучасній українській мові // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. - Вип. 12. - Донецьк: Дон НУ, 2004. - С. 103-107.

“Активність / пасивність суб'єкта” в контексті структурно-семантичного аналізу предиката // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. - Вип. 30. - Львів, 2003. - С. 11-21.

Семантичні особливості предикатних властивостей динамічності та фазовості (на прикладі предикатів процесу в сучасній українській мові) // Исследование славянских языков и литератур в высшей школе: достижения и перспективы: Тезисы материалов Международной научной конференции. - Москва: МГУ им. В. М. Ломоносова, 2003. - С. 115-118.

Аспекти дії предикатів процесу у світлі словотвірної семантики // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного університету імені Григорія Сковороди. - Переяслав-Хмельницький, 2002. - С. 197-207.