Лексична ідіосистема в поезіях М. Вінграновського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Лексична ідіосистема в поезіях М. Вінграновського

Гливінська Леся Костянтинівна

Анотація

лексичний стилістичний вінграновський поетичний

Гливінська Л.К. Лексична ідіосистема в поезіях М. Вінграновського. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.

Дисертацію присвячено дослідженню особливостей функціонування лексичної підсистеми в поетичній мові Миколи Вінграновського. З метою увиразнення індивідуальних словесно_виражальних пріоритетів письменника до аналізу залучено тексти й інших поетів_шістдесятників - І. Драча, Л. Костенко, Б. Олійника, Д. Павличка. У роботі використано інформацію з електронної бази даних “Параметризація українського поетичного мовлення ІІ половини ХХ століття”. За результатами опрацювання фактичного матеріалу встановлено вагоме функціональне навантаження антропоморфізованих слів (субстантивних одиниць, що зазнають метафоричного переосмислення за принципом уподібнення людині), кольорономінацій, лексем із меліоративною конотацією, оказіоналізмів у художньому мовленні М. Вінграновського. Досліджено склад, квантитативні характеристики, структурно-семантичні особливості, стилістичні функції виявлених релевантних одиниць.

Матеріал, систематизований у таблицях і додатках до дисертації, може бути використаний для лінгвістичного аналізу творчості українських поетів.

Ключові слова: поетична мова, лексема, лексико-семантична група, кольорономінація, меліоративна конотація, оказіоналізм, антропоморфна метафора.

1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Микола Вінграновський був людиною широкого мистецького обдаровання - поетом, прозаїком, сценаристом, режисером-постановником, кіноактором. Ставлення ж до поезії мав особливе: саме в поезії М. Вінграновський вбачав першооснову, духовні витоки своєї творчості.

Наукове вивчення словесно-художньої практики письменників має давню традицію й залишається на часі. Художній твір перебуває в колі пріоритетних об'єктів уваги мовознавців. На це вказують тематика конференцій, проведення яких уже стало традицією (“Мова і культура”, “Семантика мови і тексту”); проблематика монографій, що з'явилися останнім часом (зокрема, праці Л. Бабенко, Л. Бублейник, Н. Сологуб, Л. Ставицької, Т. Шурішиної); дисертацій (Г. Губаревої, І. Дишлюк, Т. Єщенко, Л. Зіневич, Л. Шутової та ін.); статей у науковій періодиці. Про активізацію дослідницьких пошуків у сфері лінгвостилістики на сучасному етапі свідчить поява низки лексикографічних праць, з-поміж яких “Інверсійний словник-індекс до “Словника мови Шевченка”, “Поетичне слововживання складних прикметників та дієприкметників”, електронний “Частотний словник сучасної української поетичної мови”.

Письменницька творчість пов'язана з постійним пошуком слова: у мові митець має віднайти засоби для репрезентації свого авторського “я”. За твердженням акад. В. Виноградова, “основою стилю, його душею є мова… Немає мови - немає письменника”. Показово, що й сам Микола Вінграновський вважав творчий підхід до мови визначальним для художника слова.

Українська література з другої половини ХХ століття й до сьогодні переживає час однієї з найінтенсивніших взаємодій традиційних і новаторських стильових тенденцій. З огляду на це не втрачає актуальності питання функціонування мови як першооснови стилю в текстах української художньої словесності означеного періоду.

Поетична творчість М. Вінграновського - учасника цього літературного процесу - здебільшого вивчалася в літературознавчому аспекті (у працях В. Базилевського, І. Дзюби, В. Дончика, В. Моренця, Т. Салиги та ін.). Автори літературно-критичних досліджень поціновують мовну майстерність М. Вінграновського, називаючи серед домінант ідіостилю поета розкутість форми, поглиблену метафоричність, віддалену асоціативність, схильність до словесного експерименту, контрасту тощо.

У цілому ж поезія М. Вінграновського в аспекті лінгвістичної проблематики була об'єктом нечисленних наукових студій. Художнє мовлення митця розглядалося принагідно - у загальному контексті дослідження української поетичної мови ХІХ - ХХ століть - у роботах Т. Беценко, В. Герман, Н. Данилюк, С. Єрмоленко, В. Калашника, І. Коломієць, О. Маленко, Л. Пустовіт, О. Рудь та ін. Окремі публікації знаходимо в науковій періодиці.

З огляду на брак фахових розвідок, присвячених аналізу словесно-художніх засобів у поезіях М. Вінграновського, постає необхідність різноаспектного вивчення мовотворчості цього автора. Отже, існує проблема виявити й проаналізувати стилетвірні ознаки поетичної мови М. Вінграновського. Потреба в розв'язанні цієї проблеми зумовлює актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Напрямок дослідження узгоджено з науковим планом кафедри. У роботі висвітлюється один з аспектів загальної теми “Проблеми і тенденції розвитку української та інших слов'янських мов” (НДТ № 01БФ044-01).

Мета і завдання дослідження. Наукова проблема, що порушується в дисертації, визначила мету роботи - виявити особливості функціонування лексичної підсистеми в поетичній мові М. Вінграновського. Рішення узагальнити константні характеристики художньої мови саме на рівні слова розвинулося з переконання, що лексичні одиниці є основним засобом текстотворення й смисловираження, а тому становлять репрезентативний матеріал для лінгвостилістичних студій.

За нашими спостереженнями, в образотворчій системі Вінграновського_поета наявні певні лексико-семантичні засоби, авторське використання яких має закономірний характер. Попередні результати опрацювання фактичного матеріалу, за якими визначено релевантність окремих словесно-художніх фактів, а саме - кольороназв, лексем із меліоративною конотацією, оказіоналізмів, антропоморфізмів, дозволяють висунути гіпотезу про вагоме функціональне навантаження вказаних мовних засобів у поетичному ідіолекті.

Мета дослідження, необхідність підтвердження заявленої гіпотези диктують розв'язання таких завдань:

1) визначити теоретико-методологічні засади роботи, окреслити перспективи студій у сфері вивчення поетичної мови;

2) встановити типологію лексико-семантичних засобів художньої образності;

3) дослідити склад, специфіку авторського вживання слів на позначення кольору;

4) простежити стилістичне навантаження лексем із меліоративною конотацією;

5) здійснити структурно-функціональний аналіз поетичних оказіоналізмів;

6) виявити й систематизувати метафори за морфолого-синтаксичними ознаками;

7) охарактеризувати способи антропоморфізації в структурі тропів.

Об'єктом дослідження є мова поетичних творів М. Вінграновського. Фактичний матеріал дібрано з текстів, опублікованих в авторських збірках, збірнику “Найдорожчий скарб”, періодичних виданнях.

Предмет дослідження становлять лексичні одиниці, що в поетичному ідіолекті М. Вінграновського є релевантними.

Джерельною базою дисертаційної роботи принагідно слугували частотні словники інших представників українського літературного шістдесятництва - І. Драча, Л. Костенко, Б. Олійника, Д. Павличка, а також Генеральний словник сучасної української поетичної мови.

Методи дослідження підпорядковано досягненню поставленої в роботі мети. Для визначення теоретико-експериментальних передумов дослідження використано загальнофілософські методи спостереження, аналізу, синтезу, узагальнення, абстрагування. Вирішення сформульованих завдань вимагало також звернення до комплексу власне лінгвістичних методів, а саме: типологічного, призначеного для виявлення лексико_семантичних констант у мовно-поетичному континуумі; дистрибутивного - для вивчення сполучувальних можливостей слів у художньому контексті; порівняльно_зіставного, використання якого є показовим у процесі виявлення мовно_поетичних інновацій, співвіднесення індивідуально-авторських і загальномовних фактів, з'ясування тотожностей і розбіжностей між авторськими стилями. Застосування методу компонентного аналізу спрямовано на розкриття семантичного потенціалу словесних засобів образності; прийомів морфемно-словотвірного аналізу - на встановлення структурних моделей релевантних для ідіолекту поета слів; кількісного аналізу - на визначення квантитативних характеристик досліджуваних мовних явищ.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше словесно-художня творчість М. Вінграновського стала об'єктом комплексного лінгвістичного дослідження. Інноваційним і перспективним є аналіз фактичного матеріалу на основі масштабної параметризованої бази даних українського поетичного мовлення ІІ пол. ХХ ст. У роботі дістали подальший розвиток ідеї про системно-структурну організацію поетичної мови взагалі й поетичної лексики зокрема, про ідіостиль як реалізацію авторської мовної картини світу. Концептуальні положення, викладені в дисертації, поглиблюють розуміння поетичного твору як динамічної сутності - багатовимірного в смисловому відношенні феномену, орієнтованого на неоднозначне сприйняття, розуміння, множинне тлумачення.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації ідеї, здобуті результати можуть бути використані в дослідженнях з історії української літературної мови - для оцінки внеску письменника в літературну мову; зі стилістики тексту - для інтерпретацій естетичної функції мови, особливостей декодування художнього тексту. На результати аналізу фактичного матеріалу можна спиратися при подальшому науковому вивченні мовно-поетичної практики М. Вінграновського в контексті словесно-художнього континууму ІІ пол. ХХ ст. Впровадження одержаних результатів можливе в процесі викладання відповідних дисциплін у навчальних закладах. Практичну цінність сформульовані узагальнення можуть мати для вузівських спецкурсів, спецсемінарів із проблем поетичної мови, ідіостилю.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження оприлюднено на Науковій конференції молодих учених (Київ, 2002); ІV Славістичних читаннях пам'яті акад. Л.А. Булаховського (Київ, 2002); ХІ Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 2002); Науково_практичному семінарі “Поезія в дзеркалі ХХІ сторіччя” (Київ, 2002); Міжнародній науковій конференції за участю молодих учених “Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження” (Київ, 2003); Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми вербальної комунікації: мова і суспільство” (Київ, 2003); Міжнародній науковій конференції “Семіотика культури / тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 2004). Дисертацію обговорено на засіданні кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено в дев'яти статтях, опублікованих у наукових виданнях.

Структура роботи визначена метою й завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, списку використаних джерел (325 позицій), двох додатків. Загальний обсяг роботи - 240 сторінок; основний зміст викладено на 200 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, розкривається сутність наукової проблеми, що потребує розв'язання, мотивується актуальність дослідження, формулюються мета, завдання, окреслюються методи роботи, розглядаються наукова новизна й практичне значення здобутих результатів.

У розділі 1 “Теоретико-методологічні засади вивчення української поетичної мови” йдеться про стан і перспективи висвітлення лінгвопоетичної проблематики в науковій літературі (підрозділ 1.1). На тлі аналізу концепцій О. Потебні, Л. Булаховського, І. Білодіда, С. Єрмоленко, А. Мойсієнка, Н. Сологуб, Л. Ставицької та ін. окреслюється коло гуманітарних питань, дотичних до лінгвостилістики, що на сьогодні залишаються в центрі уваги науковців. Вказується, зокрема, на актуальність студій, у яких практикується системно_структурний підхід до аналізу мовної організації поетичного тексту, а словесно-художня творчість письменників, питання про формування мовної картини світу особистості осмислюються комплексно - не лише у світлі мовознавства, а й із залученням ідей, фактів, методів філософії, етнографії, психології, культурології тощо.

Підрозділ 1.2 присвячено питанню про інтерпретацію літературного твору. Проблема декодування авторського тексту постає з огляду на динамічний характер його творення й сприйняття. Зважаючи на те, що поетична мова є найбільш індивідуалізованою формою існування мови (Г._Ґ. Ґадамер), у дисертації стверджується думка про варіативність змісту художнього твору. Інтерпретатор поетичного тексту так чи інакше привносить у трактування специфіки лінгвокреативної діяльності письменника суб'єктивний момент - власні світоглядні настанови, вироблені в певному культурно_історичному просторі.

У розділі 2 “Склад і функціонування поетичної лексики М. Вінграновського” порушується питання про системно-структурну організацію поетичної мови (підрозділ 2.1). Постулюється думка про те, що саме на лексичному рівні художня мова найвиразніше виявляє свій образотворчий потенціал. Поетичне слово як своєрідний засіб / спосіб комунікації є носієм не лише предметно-понятійної інформації, а спрямовано насамперед на актуалізацію емоційно-оцінних конотацій, на вербалізацію образно-чуттєвих вражень, уявлень.

У підрозділі 2.2 здійснено квантитативний аналіз поетичної лексики М. Вінграновського. Наша робота була спрямована як на вивчення ключових, повторюваних образно-виражальних засобів, розкриття провідних тенденцій семантичного перетворення художнього слова, так і на виявлення низькочастотної лексики в мовотворчості М. Вінграновського.

Працюючи над розв'язанням проблеми систематики різнорідного мовного матеріалу, ми звернулися до методики домінантного аналізу, розробленої науковцями Курської лінгвофольклористичної школи на чолі з проф. О. Хроленком. Предмет дослідження становили перші сто повнозначних лексем частотного словника поета. За методикою домінантного аналізу саме в цьому списку наявні слова, що є важливими для мовної картини світу особистості (письменника), ширше - соціальної групи, етносу. Високочастотні лексеми, насамперед повнозначні, є показовим матеріалом у встановленні особливостей стилетвірної манери того чи іншого автора.

Інформацію про домінантні в мовотворчості М. Вінграновського слова було запозичено з електронної бази даних “Параметризація українського поетичного мовлення ІІ половини ХХ століття”. З метою увиразнення індивідуальних пріоритетів у мовно-художній картині світу М. Вінграновського до аналізу залучалися тексти й інших поетів-шістдесятників - І. Драча, Л. Костенко, Б. Олійника, Д. Павличка, а також дані Генерального частотного словника сучасної української поетичної мови.

Домінантний аналіз фактичного матеріалу засвідчив переважання в художньому мовленні слів із категоріальним значенням предметності. Предметно-понятійний світ у змодельованій М. Вінграновським естетичній дійсності репрезентують субстантивні одиниці різних лексико-семантичних груп, а саме: номінації природних явищ (вітер, дощ, сніг, тиша, туман), одиниць часу (день, зима, літо, ніч, час), соматизми (голова, нога, око, рука, серце), назви споруд (вікно, літак, хата), речовин (вода, кров, сльоза), фізіологічних станів (сон), об'єктів флори й фауни (квіти, кінь, трава). Актуальними для мовотворчості М. Вінграновського є номінати просторових понять (берег, гай, сад, село, степ) і реалій небесної сфери (зоря, небо, сонце, хмара). Репрезентативними виявилися також абстрактні поняття - назви екзистенційно-почуттєвої й мислиннєво-мовленнєвої сфер (доля, дума, душа, любов, слово).

Аналіз контекстуальної сполучуваності актуалізованих у тезаурусі поета іменників засвідчив, що в поетичних текстах М. Вінграновського домінантні субстантивні слова здебільшого зазнають метафоричного переосмислення за принципом антропоморфізації. На цій підставі антропоморфізовані одиниці розглядаються як такі, що в художній мові М. Вінграновського демонструють стилетвірну потужність.

У реєстрі атрибутивних одиниць із поетичного словника М. Вінграновського показовою за складом і частотою вживання виявилася група кольоропозначень.

Список високочастотних лексем, дібраних із художніх текстів М. Вінграновського, містить слова, специфічні для його мовотворчості, тобто відсутні з-поміж домінант у словниках інших досліджуваних авторів. Лінгвальні пріоритети саме М. Вінграновського становлять такі одиниці: берег, вечір, гай, зима, ім'я, квіти, крок, літак, тривога, хвиля, щастя; думати, цвісти; малий.

За результатами опрацювання фактичного матеріалу виявлено ще одну репрезентативну в поетичному мовленні М. Вінграновського групу лексики - це слова з меліоративною конотацією. Лінгвістичний термін “меліоризація” (від лат. melior - кращий) трактують як процес набування словом позитивного значення. Формальним засобом вираження конотації меліоративності є суфікси. Предметом нашого аналізу стали одиниці, творені за допомогою суфіксів (_ик_, -ок-, _очк_/_ечк_, -иц?-, _он?к-/-ен?к- та ін.) з узагальненим словотвірним значенням “позитивна оцінка”. Наприклад: водиця, дощик, крилечечко, млинок, морозик, коник молоденький, робитоньки й т. ін.

Зі складу низькочастотної лексики поетичного словника М. Вінграновського нас цікавили оказіоналізми (ляковище, перечекаяність, піввітру, синість, розмерзлоокий, вечірньосірогусо, дитинносіро тощо) як одиниці, що найвиразніше демонструють індивідуально_авторські уподобання щодо можливостей формо- й словотворення в українській мові.

Таким чином, на основі квантитативного аналізу поетичного словника було виявлено показові для мовотворчості М. Вінграновського групи лексичних одиниць, а саме: антропоморфізовані субстантивні назви, кольорономінати, лексеми з меліоративною конотацією, оказіоналізми.

У підрозділі 2.3 “Стилетвірний потенціал кольороназв” простежено структурно-семантичні особливості й образно-виражальні функції кольоративів. Зауважено, що конкретна спектральна чи асоціативна колірна ознака актуалізується в смисловому комплексі як простих, так і складних різночастиномовних слів - прикметників (багряно_сизий, карий, синьо-білий), іменників (білоквіт, голубінь, сивина), дієслів (збіліла, прочорнів, сіріло), прислівників (малиновоголово, синьосливо, терново). Власне номінативну семантику кольорономінації реалізують у сполученні з назвами таких реалій:

- природних явищ (в білій хмарі, в зорях золотих, прижовклено збіліла далина, сіріло джерело, у попелястій млі);

- просторових понять (в далеч рожевих степів, жовтіє дорога, на сизих пагорбах);

- об'єктів рослинного й тваринного світу (мак червоний, слива зацвіла так синьосливо, спориш сіріє, червоногруді теплі снігурці);

- зовнішності людини (карі коси, Михайла погляд голубий, чорний локон);

- предметів побуту, одягу (в червонім намистинні, за посірілим тином, у синіх відрах, в білій сорочині, червона кофта);

- темпоральних понять (білий ранок, вечір прочорнів, чорніє ніч).

Стилістична функція кольоративів, що контамінуються з одиницями вказаних лексико-семантичних груп, зводиться до описової, пейзажно-зображальної.

Характеристичною рисою художньої мови М. Вінграновського є спосіб приписування колірної ознаки певній реалії через інші поняття, пов'язані з ключовим словом, тобто опосередковано. Пор.: гаї в зелених льолях літ; голубі пожежі голубих небес; зеленим голосом сади зовуть зозулю; срібні кроки осокору; хмара в червоній хустині.

У сполученні з назвами абстрактних понять кольоративи нейтралізують своє спектральне значення, їх уживання підпорядковується емоційно-виражальній меті. Наприклад: в стражданні золотім; голубою журбою; золотаве слово України; нелюбові чорна даль; передчуттями сизими.

Помічено, що в приписуванні кольоронайменуванням певних знакових функцій М. Вінграновський спирається на систему символів, вироблену українською фольклорною традицією. Так, білий, синій, червоний виступають в образотворчій системі М. Вінграновського колірними асоціатами України. Пор.: “...хата всміхається біло / У свої батьківщинині ночі”, “Сюди, сюди, на ці шовкові води, / На синій звук любові і свободи, / На синю Рось, що в снах моїх тече”, “Та ще змалечку-змалку, / З-за маленьких часів / Біля білого ранку / Мак червоний розцвів”.

Показово, що поет використовує амбівалентну природу кольору: той самий кольоратив паралельно функціонує в позитивно-оцінному і негативному конотативному значеннях. Наприклад, в інтимній і пейзажній ліриці М. Вінграновського назви з групи червоних кольорів є носіями позитивної оцінної семантики (“Червоною задумливою лінією... Окреслилась ти на вечірнім тлі / Отих небес...”; “На крило небокраю сіла хмара / в червоній хустині”). Натомість у поезіях громадянського звучання аналізовані лексеми виявляють свою амбівалентну природу, активізуючи негативно-оцінні конотації. Червоний колір - колір крові, кровопролиття, спричиненого війнами, катастрофами, - втілює зло, є знаком руйнівного вогню, символізує страждання, смерть (“І на мерцях ромашки у рові / Гойдаються червоними тільцями...”).

Образотворчій меті підпорядковується вживання кольороназв як складових елементів семантико-асоціативних опозицій: білий - чорний, червоний - чорний, червоний - жовтий, жовтий - сірий. Наприклад: “Цієї ночі сніг упав / - На чорне впало біле”, “І тане мак, в червонім чорне тоне...”, “Тринадцять руж - тринадцять кружелянь: / Червоне жовтим, жовте сірим душиться”.

Мовотворчості поета властива синестезія вражень: зорових і звукових (голубим сміється птах, на синій звук любові і свободи, дві білих пісні рук); одоративних і зорових (сорочка пахне голуба (про літак), вітер пах зеленим дивом); зорових і тактильних (біле холодило); зорових, смакових, тактильних (затисла груша в жовтих кулачках смачного сонця лагідні жовточки).

Лексеми з меліоративною конотацією, показові для художнього мовлення М. Вінграновського, аналізуються в підрозділі 2.4. До складу цієї групи лексики входять різночастиномовні деривати, що виражають:

1) значення реальної зменшеності, яке часто супроводжується експресією пестливості, що надає мовній одиниці позитивно-оцінного (меліоративного) забарвлення (відерце, зернятко, ніженька, стовпчик, човник);

2) тільки позитивно-оцінне значення, якщо реалія, названа твірним словом, не асоціюється з відповідним розміром (пісочок, словечко, щастячко);

3) значення пестливості, що доповнює дериваційне значення неповного або інтенсивного вияву ознаки (біленька, однесенький, тоненька);

4) пестливість, яка в назвах малят нашаровується на словотвірне значення недорослості (гусеня, козенятко, хлопченятко).

Помічено, що в поезіях М. Вінграновського до ряду оцінних одноструктурних дериватів потрапляє оказіональне слово, породжене в певному контексті інерцією словотвірної моделі. Так, урізноманітнюють слововживання новотвори, продуковані за аналогією до іменників середнього роду зі словотвірним значенням недорослості-пестливості: “У ластівки - ластівенятко. / В шовковиці - шовковенятко. / В гаю у стежки - стеженятко. / У хмари в небі - хмаренятко. / В зорі над садом - зоренятко…”, “Цвіте при хмарі хмареня, / І зірка недалечко… / І чуло сонне каченя: / Цвіте його крилечко”.

Тексти М. Вінграновського насичені лексемами з меліоративною конотацією, що увиразнюють загальну експресію поетичної мови в народнопісенному ключі. Пор.: “Чи ліг вже Андрійко спати, / І де ж ця Андрійкова хата!”, “Синичко, синичко, / А де твоя спідничка...”, “Водо молоденька, / Громе молодий, / Слізонько тоненька, - / Упади <...> Водо молоденька, / Громе молодий, / Рученько біленька, - / Проведи”.

У підрозділі 2.5 “Структурно-функціональні особливості оказіоналізмів” розглядаються словотвірний і функціонально-стилістичний аспекти оказіональної лексики. Результати систематизації фактичного матеріалу засвідчили, що більшість індивідуально-авторських слів з'являються внаслідок дії аналогії. Словотворення оказіоналізмів у поезіях М. Вінграновського здійснюється такими способами: суфіксальним (бринінь, грозовість, сумовливі), префіксальним (відминули, вцвіла, ззимували), префіксально-суфіксальним (витишений, докрилюють, піднеб'я), основоскладанням (горевіз, духоозброєння, срібноокі), словоскладанням (даль_хитавиця, журба_зажура, місто-любов).

Фольклорно закорінене мовностилістичне новаторство М. Вінграновського демонструють оказіоналізми-демінутиви. Ефект оказіональності створюється в результаті порушення правил структурно-семантичного поєднання морфем у слові. У художньому мовленні нестандартність словотвірних інновацій, виявляючись у формально-змістовій невідповідності між мотивуючим і мотивованим словами, є стилістично маркованою. Яскраве емоційно-оцінне забарвлення мають лексеми, що нормативно не підлягають демінутивації, а саме:

1) іменники - назви неістот (предметів, явищ): небенятко, просеня, сніженя, тополята, хмаренятко;

2) назви абстрактних понять: вдаченька, літатенятонько, мрієчко;

3) займенники: йогенька, тебенько;

4) прислівники: ніколиньки.

Індивідуальність стилю М. Вінграновського увиразнюють складні номінації, уведені в контекст з ідейно-естетичною метою - підкреслити унікальність і цінність кожної миті життя, надати буденному неповторності: хвилини блакитношовкові, Дніпророжденний світ, вогнелика пам'ять, тінь тремтливо_полохлива. Широке використання композитів і юкстапозитів свідчить про авторське прагнення оновити, розширити зображувально-виражальний потенціал мови. На основі лінгвостилістичного аналізу поезій М. Вінграновського виділено найтиповіші способи вираження ознак у складних новотворах, а саме:

1) шляхом порівняння (прикладкові конструкції): воля_пересмута, геній_козак, дощик-срібнопад, думи-турботи, земля-зозуля, покаміннячко_струмок, скирта-дума, сумніви-гризоти;

2) шляхом редуплікації: було-збуло, везли-везлики, далі_далеко, захолодію_позахолодію, збирать_збиралася, море-морем, робить-виробляє;

3) шляхом протиставлення (антонімічне поєднання слів): літо-зимота, ночами-днями, щастя_горе;

4) шляхом сполучення семантично близьких лексем (стилізовані народнопоетичні конструкції): горе-недоленька, журба-зажура, мла_темнина, погуба-згуба.

Тяжіння М. Вінграновського до “грандіозності” вислову демонструють індивідуально-авторські слова з препозитивними компонентами сто- (стобор'я, стоглобальний біль, стодумна дума), много- (многокрилля, народи многозикі), бистро- (бистроліття, бистротекучість, години бистролетні), глибоко- (глибокомудра земле).

Виразну стилістичну маркованість мають багатокомпонентні інновації: Вітчизно-сльозе-мріє-сну, втеченько-утечо-течія, чернечо-чорно-чорні губи, молодо-цілинно-юно-БАМ, покоління гідночеснолиці.

На тлі узуальних спільнокореневих одиниць увиразнюються асоціативно-образні конотації неолексем, усвідомлюється механізм продукування інновацій: “Приспало просо просеня”, “Ожина стала ще ожіша, / Горіх, так той свого горішшя / Вже ж натрусив - земля в дірках!”, “Довго-довго давнє літо давніло”, “І стежка в яблуках вже стежкояблуката”, “І день і ніч, і нощеденно в цвіті / Цвіту собі у тім яру в полях”.

Вживання оказіональних слів підпорядковується звуковій організації поетичної фрази, збереженню евфонічності, ритміки вірша: “Дніпро, і сад, і сонна блискавиця, / Та неба сонь, та синя сонь доріг”, “Синє плиння, синє плиння, / Синя плинь. / Своє світле безгоміння, / Своє біле лілеління / Не покинь, / Не покинь”.

Індивідуально-авторські неолексеми М. Вінграновського, творення яких здебільшого є реалізацією дериваційних можливостей мови, надають поетичному вислову несподіваної метафоричності, яскравого емоційно-експресивного забарвлення.

У розділі 3 “Метафора в словесно-поетичній системі М. Вінграновського: структурно-семантичний аналіз” йдеться про особливості семантики художнього слова (підрозділ 3.1). Зауважується, що поетичний слововжиток є фактом творчого переосмислення автором системи парадигматичних і синтагматичних відношень, узуально встановлених між одиницями в мові. Ідіостиль як феномен мови демонструє тенденцію до розгортання, поглиблення загальномовної семантики, до увиразнення іманентно закладеного асоціативного потенціалу загальнонародної мови.

Переважання в поетичному мовленні емоційно-експресивного начала над номінативним створює умови для своєрідного перерозподілу компонентів у структурі лексичних значень слів. Якщо для слова як одиниці мови основним є денотативно-сигніфікативний зміст, то в художньому мовленні набувають актуалізації конотативні семантичні компоненти. Увиразнення певних стилістичних ефектів забезпечується саме за рахунок пріоритету конотативного аспекту семантики слова в структурі поетичного тексту.

Метафоричне вживання одиниць у літературно-художньому висловлюванні - найпоширеніший спосіб семантичного ускладнення поетичної мови (підрозділ 3.2). Будь-яка метафора - це своєрідний образ, створений сполученням двох (чи кількох) смислів, які письменник намагається ототожнити, уподібнити (хмара = предмет (море... чеберяло хмарами вгорі; небо йшло задумливо... втираючи хмариною чоло), хмара = істота / тварина (гусеня хмарини; хмар незаймані воли), хмара = людина / жінка (сіла хмара в червоній хустині і задумалась; хмарина_мама йде сумна). Процес метафоризації зводиться до узгодження неузгоджуваного, що підпорядковується увиразненню індивідуально-художнього змісту літературного твору. У лексико-семантичному континуумі поетичного тексту метафорі належить важлива роль - виконувати функцію словесно експлікованого способу авторського образного мислення, унаочнити настроєве, потаємно-суб'єктивне, уподобане письменником.

Квантитативний аналіз поетичних метафор М. Вінграновського засвідчив, що перенесення властивостей, ознак предметів, явищ, аспектів буття здійснюється насамперед за принципом уподібнення істотам, тобто найчастіше маємо справу з “оживленням” неживого (68,3 % від загальної кількості метафор). Значно менший відсоток (21,8 %) тропеїчних контекстів - це метафори, побудовані на ґрунті перенесення ознак із неживого на неживе (“Зоря над містом хлібом пахне темним...”; “В тихім світлі нічних заграв / Пахло травами небо в морі”; “Зацвіли твої пальці першим цвітом любові, / Зацвіли твої очі першим цвітом сльози...”; “І ті вітри, що вимокли над степом, / В печі над жаром сушаться й собі”), з живого на живе - 8,8 % (“...сховавшись в лапи, лев ридав...”; “Цар цвіркунів Цвіркун_Співець / Інжира як побачив, / То так зрадів - хай тобі грець! - / Що аж зайшовся плачем), з неживого на живе - 1,1 %.

Характеристичною особливістю мовного стилю М. Вінграновського визначено наскрізний антропоморфізм (підрозділ 3.3). Антропоморфізм як спосіб світовідчуття виявляється в одуховленні реалій дійсності, уподібненні людині, перенесенні на реалії предметного світу, небесні тіла, тварин тощо людських властивостей, наділенні предметів, явищ, тварин тілесними особливостями людини, а також рисами людської психіки.

За принципом антропоморфної метафоризації побудовано цілі поетичні твори М. Вінграновського. Встановлено, що найчастіше поетичний контекст формують багатокомпонентні метафоричні конструкції. У складі таких тропів метафоризовані слова мають розгалужену систему метафоризаторів. Наприклад: “І небо йшло задумливо над світом, / І довгі зорі сіяло крізь віти, / Втираючи хмариною чоло”, “І, тихий туман пригорнувши до себе, / Вечеряє поле піснями з долин, / Над селами й полем вечеряє небо, / Вмокаючи в ріки хлібини хмарин”, “Білий ранок рушник носить, / Витирає очі. / Витирає і не каже, / Що сказати має. / Де присяде, де приляже, / Очі витирає”.

Метафори, зафіксовані в поетичних текстах М. Вінграновського, систематизовано з урахуванням, по-перше, семантики слів у складі тропеїчних конструкцій і, по-друге, граматичної форми вираження антропоморфних ознак.

Зауважено, що в художньому мовленні за принципом антропометафоризації переосмислюються назви просторових понять (гай, земля, ліс, поле, стежка), часових вимірів (вечір, день, осінь, ранок, серпень), реалій предметно-матеріального світу (глечики, дім, камінь, млини, хата), номінації об'єктів флори (груша, квітка, сонях, трава, яблуня), фауни (заєць, лелека, метелик, півень, шпак), природних явищ (вітер, грім, сніг, туман, хвиля), ірреальних істот (Бог, Русалки, Утоплена), абстрактних понять (життя, любов, мрія, печаль, сум). Наприклад: “Та згорблена стежка в глухій кропиві / Показує небо по зорях”; “Серпень ліг під кущем смородини, / Шепотів: дозрівай, будь ласка...”; “Кричить-горить занедбаний мій дім, / Мій дім убогий ладен старцювати”; “Ми підійшли до скирти, і впізнала / Мене відразу скирта молода, / І вже на груди кинулася скирта...”; “Серед подвір'я на сухій акації / Одружується шпак”; “Переманює-перейма / Хвиля хвилю попід горою”; “Бог прикотив небеса...”; “Мовчить печаль, і сум мовчить у сумі”.

У цілому система понять, на які поширюється переосмислення в поетичних творах М. Вінграновського, є досить розгалуженою. Через світ людини як фізичної і духовної субстанції репрезентується весь навколишній світ і система філософсько-абстрактних категорій.

Функцію метафоризаторів у художньому мовленні М. Вінграновського виконують слова різних лексико-граматичних груп - іменники (“Згорають очі слів, згорають слів повіки”), займенники (“Хто воно за таке любов?”), прикметники (“...А згорблений чумацький небопад / Освітлює пахучі очі квітів”), дієслова (“Бродили щастям дні мої / З тобою у маю”).

Зримий, персоніфікований світ постає з поезій Миколи Вінграновського. Абстрактні поняття, що виступають у ролі метафоризованих компонентів і здебільшого є атрибутами душевного стану ліричного героя, через предикативну, ад'єктивну ознаки наближаються до розряду предметної лексики: у такий спосіб художній текст демонструє тенденцію до переведення назв “ідеальної” сфери в конкретно-предметну, зображальну сферу (“І за руку старе щастя / Веде щастя молоденьке, / Веде щастя попід гору / Від лиману полинами. / І говорить старе щастя...”).

Найхарактернішою рисою поетичної метафори М. Вінграновського є постійна співвіднесеність ключового (метафоризованого) компонента з логіко_понятійним класом “природні явища” - послідовно витримується паралелізм світу природи й життя людини: водо молоденька, громе молодий; обнімало море хвилю кару; додому ніч собі на небо йшла; під самим садом обрій ліг на сіру павутину; над гаєм хмара руку простягає і гається, і гається над гаєм.

У словесно-поетичній творчості М. Вінграновського антропоморфна метафора стає засобом маніфестації особливого світобачення автора - людини, яка цінує й любить життя в усіх його проявах. Вдаючись до послідовної персоніфікації, поєднуючи конкретні й абстрактні назви, автор прагне усунути опозицію реального й уявного, матеріального та ідеального, утвердити всюдисущість життя.

ВИСНОВКИ

1. Наукова проблема, що порушується в роботі, - необхідність виявлення й аналізу стилетвірних ознак поетичної мови М. Вінграновського - знайшла своє розв'язання через аспектне вивчення словесно-художнього доробку письменника. На засадах рівневого підходу до аналізу поетичної мови -специфічного системно-структурного утворення - з'ясовано лексичні особливості індивідуальної мовотворчості М. Вінграновського.

2. Методика домінантного аналізу, використана в роботі, стала важливим підґрунтям для виявлення об'єктивно значущих у художньому мовленні словесних засобів. Матеріал для такого аналізу становили перші сто високочастотних повнозначних лексем, актуалізованих у поетичному словнику М. Вінграновського. З метою увиразнення індивідуально-авторських пріоритетів у мовно_художньому континуумі М. Вінграновського до джерельної бази дослідження було залучено частотні словники інших поетів_шістдесятників - І. Драча, Л. Костенко, Б. Олійника, Д. Павличка, а також дані Генерального словника сучасної української поетичної мови.

3. Домінантні іменники, зафіксовані в поетичному лексиконі М. Вінграновського, розподілено за 11 тематичними групами - це назви просторових, часових понять, природних і фізичних реалій, найменування споруд, речовин, об'єктів флори, фауни, назви людей, фізіологічних станів, соматизми, номінати абстрактних понять. Найбільш репрезентативним виявився склад слів на позначення просторових понять і реалій небесної сфери. Обмежений реєстр демонструє в поезії М. Вінграновського лексико-семантична група назв людей. Аналіз функціонування поетичної лексики М. Вінграновського засвідчив, що домінантні субстантивні одиниці часто зазнають образного переосмислення за принципом уособлення, “оживлення” неживого, уподібнення властивостей, ознак предметів, аспектів буття істотам, насамперед людині. З огляду на це антропоморфізовані слова визначено як такі, що виявляють у поетичному мовленні М. Вінграновського стилетвірну потужність.

4. З-поміж атрибутивних одиниць, актуалізованих у художніх текстах М. Вінграновського, частотністю вживання характеризується колористична лексика. Аналіз складу, семантичної структури й стилістичних функцій цих одиниць указав на те, що узуальні й оказіональні кольоративи залучаються поетом як з описово-зображальною, так і з виражальною, емоційно-експресивною метою. Показовим для художнього контексту є спосіб опосередкованого приписування колірних ознак реаліям (води тіло голубе, квітів жовто-синя повінь, сині крила неба). Ілюстрацією функціонування кольороназв як засобу вторинної номінації можуть слугувати індивідуально_авторські новотвори (сизо_збурена, синьоблагальна, чорнолетючі, вечірньосірогусто, дитинносіро), лексична дистрибуція кольоративів з іменниками на означення абстрактних понять (блакитним словом, в стражданні золотім, на синій звук любові і свободи).

5. Предмет лінгвостилістичного аналізу становили показові для образотворчої системи М. Вінграновського лексеми з меліоративною конотацією (відерце, човник, гусеня, хлопченятко, хмаренята, словечко, щастячко, біленька, однесенький), що увиразнюють мовленнєву експресію поетичних текстів у позитивно-оцінному ключі.

6. Зауважено стилетвірну вагу словесно-художніх інновацій у поетичному мовленні М. Вінграновського. Оказіоналізми, що репрезентують низькочастотну лексику, показові в плані виявлення лінгвальних пріоритетів автора. За результатами систематизації фактичного матеріалу встановлено словотвірні способи продукування неолексем: афіксацію (безгомінність, поспішання, синість, сніння, стоганебні, вогнелика, народоперші), словоскладання (геній-козак, місто_любов, мла-темнина). Виявлено стилістичну маркованість інновацій, що засвідчують факт формально-семантичної невідповідності між мотивуючим і мотивованим словами (вдаченька, приблудонька, сніженя, йогенька, тебенько).

7. Лінгвопоетичною особливістю текстів М. Вінграновського є послідовний антропоморфізм. У системі образотворення простежуємо тенденцію до наскрізної персоніфікації різноманітних реалій, позначених і конкретними, й абстрактними поняттями - назвами природних явищ, предметів, фізіологічних і психічних станів, реалій емотивної сфери тощо. Антропоморфні метафори - це показові для художнього мовлення М. Вінграновського тропеїчні контексти.

8. Таким чином, за результатами кількісно-якісного аналізу фактичного матеріалу релевантними в лексичній ідіосистемі Вінграновського-поета виявилися такі одиниці: антропоморфізовані слова, кольороназви, лексеми з меліоративною конотацією, оказіоналізми. Підтверджено гіпотезу про вагоме функціональне навантаження вказаних мовних засобів в ідіолекті М. Вінграновського.

9. Специфікою стилю М. Вінграновського визначено тяжіння до ускладненої метафоричної мови, до асоціативної розкутості в процесі мовної естетизації дійсності, що нерідко визначає герметичність авторської метафори. Ускладненість виявляється як на поверхневому рівні - у формо- й словотворенні, у розгалуженій системі синтаксичних зв'язків між метафоризованими компонентами й словами-метафоризаторами, так і в плані змісту, на рівні глибинної структури - у багатовимірності асоціативного потенціалу поетичної мови, множинності прочитання словесно-художніх образів.

10. Мова - організаційний центр ідіостилю письменника. А втім, наука про стиль художньої літератури - особлива галузь філології, дотична за проблематикою до філософії, психології, культурології та інших дисциплін. Тому комплексний підхід до аналізу ідіостилю з позицій мовознавства, літературознавства, естетики, етнографії, психології тощо, спрямований на виявлення в тексті мовних знаків національної культури, на розкриття проблем авторського задуму, зв'язку композиційної структури, тематики, ідейних тенденцій, образної системи твору, є перспективним, таким, що може дістати подальший розвиток у наукових студіях.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Антропоморфна метафора в словесно-поетичній системі М. Вінграновського // Мова і культура. - 2002. - Вип. 5. - Т. IV/2 (Мова і художня творчість). - С. 251-258.

2. До питання про інтерпретацію поетичного тексту // Мовні і концептуальні картини світу. - 2003. - Вип. 9. - С. 67-71.

3. Лексеми з меліоративною конотацією в поетичному мовленні М. Вінграновського // Система і структура східнослов'янських мов. - К.: Знання, 2002. - С. 160-165.

4. Поетизація колористичної семантики у мовотворчості М. Вінграновського // Система і структура східнослов'янських мов. - К.: Знання, 2004. - С. 160-163.

5. Поетична мова як об'єкт лінгвостилістичних студій: вибір методології // Система і структура східнослов'янських мов: До 60_річчя наукової і педагогічної діяльності професора М.Я. Брицина. - К.: Знання України, 2004. - С. 288-292.

6. Семантична структура генітивних метафор (на матеріалі поезій М. Вінграновського) // Мовні і концептуальні картини світу. - 2002. -№ 7. - С. 102-107.

7. Семантичний потенціал дієслівних метафор (на матеріалі поезій М. Вінграновського) // Вісник Київського університету. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. - 2003. - Вип. 14. - С. 46-49.

8. Семантичні зміни в поетичній лексиці М. Вінграновського // Мова і культура. - 2002. - Вип. 5. - Т. VІ (Мова і художня творчість). - С. 74_81.

9. Структурно-функціональні особливості поетичних оказіоналізмів М. Вінграновського // Наука і сучасність. - 2002. - Т. ХХХІ. - С. 174_180.

Размещено на Allbest.ru