УДК 81.161.2'373

МОВНІ ЗАСОБИ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ КОНЦЕПТУ КРАСА В ПОЕЗІЇ УКРАЇНСЬКИХ ШІСТДЕСЯТНИКІВ

Спеціальність 10.02.01 - Українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Одеса - 2004р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Селіванова Олена Олександрівна, Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького, професор кафедри загального та російського мовознавства.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Бублейник Людмила Василівна, Волинський державний педагогічний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедри слов'янської філології;

кандидат філологічних наук, доцент Лавриненко Світлана Томівна, Ізмаїльський державний гуманітарний університет, доцент кафедри української мови.

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться 20.05.2004 року о 13.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.02 Одеського національного університету імені І.І. Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 91.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Одеського національного університету імені І.І. Мечникова за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розісланий 18.04.2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Черноіваненко Є.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Дисертація присвячена аналізові специфіки мовної репрезентації концепту КРАСА у поетичній картині світу українських шістдесятників.

Для сучасного українського мовознавства надзвичайно важливим є вивчення мови в аспекті її взаємозв'язків із ментальністю, культурою, звичаями і традиціями українського народу. Ці зв'язки опосередкують концепти культури як складники етносвідомості. Одним із таких складників є концепт КРАСА, що репрезентує уявлення українців про універсальну ознаку буття - красу, яку виділяють у процесі емоційно-естетичного освоєння дійсності, зумовленого емоційно-почуттєвою домінантою української етносвідомості. Тому дослідження засобів мовного вираження цього концепту є актуальним. У представленій дисертації їхнє вивчення здійснюється в ракурсі пріоритетних галузей сучасного українського мовознавства, як-от: когнітивна лінгвістика, етнопсихолінгвістика, лінгвокультурологія, лінгвокраїнознавство тощо.

У філософії та естетиці існує значний доробок досліджень краси у площині категорії прекрасного. Красу називали властивістю об'єктів дійсності (Аристотель, Геракліт, Т. Гоббс, Дж. Сантаяна та ін.); ідеєю божественного, прекрасного, втіленою в речах (Платон, Августин, Хома Аквінський та ін.), пов'язували із психічними функціями людини (Е. Кант, Г. Гегель, Ф. Шлегель та ін.), характеризували як феномен людської психіки (М. Мендельсон, Д. Юм). У психології та нейрофізіології естетики вивчається сенсуально-емоційна реакція суб'єкта на красу, його фізіологічна здатність до сприйняття прекрасного (М. Германов, І. Ренчлер, П.В. Симонов, Б. Херцбергер та ін.).

В україністиці висвітлено етимологію лексем-позначень краси: гарний, краса, красивий (О.С. Мельничук, В.Г. Скляренко); на діалектному матеріалі описано семантичні зв'язки дериватів з основою крас- (П.Ю. Гриценко); охарактеризовано зміст етимонів *krasa, *garnъ у складі слов'янського лексико-семантичного поля “позитивні емоції” (О.В. Тищенко). Шляхом асоціативного експерименту було визначено стереотипні уявлення українців про красу, зокрема, як про ознаку зовнішності людини (Н.П. Бутенко, Д.І. Терехова). Деякі дослідники торкалися питання сполучуваності слів із семою `краса' (С.П. Бибик, С.Я. Єрмоленко, І.П. Сахно, М.М. Сахно та ін.). Однак концепт КРАСА не був об'єктом комплексного дослідження, спрямованого на моделювання цього концепту як структури репрезентації етнічних знань, уявлень, відчуттів, почуттів, асоціацій, пов'язаних із красою й відбитих в українській національно-мовній картині світу.

Отже, актуальність дисертації постає із необхідності комплексного аналізу особливостей мовного вираження концепту КРАСА. Підґрунтя такого аналізу склав доробок етносемантики (О.С. Мельничук, В.Г. Скляренко, О.О. Тараненко та ін.), семантичного синтаксису (І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, А.П. Загнітко, Н.Л. Іваницька та ін.), фреймової семантики (С.А. Жаботинська, Дж. Лакофф, М. Мінський, Ч. Філлмор та ін.), прототипової семантики (А. Вежбицька, Е. Рош, Дж. Тейлор, Р.М. Фрумкіна). До аналізу залучено розробки проблем мовної репрезентації знань (Т.А. Космеда, О.С. Кубрякова, Т.В. Радзієвська, О.О. Селіванова, Ю.С. Степанов, В.М. Топоров та ін.).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах планової наукової теми кафедри українського мовознавства Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького: “Українська мова у парадигмальному просторі сучасної лінгвістики”. Тему затверджено вченою радою Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (протокол № 3 від 23.12.2003 р.).

Об'єкт вивчення становлять мовні засоби репрезентації концепту КРАСА в українській національно-мовній картині світу.

Предметом дослідження є структура і місце концепту КРАСА у концептосистемі та ментальному лексиконі українського етносу.

Матеріалом дисертації є 2500 текстових фрагментів, вилучених шляхом суцільної вибірки з поезій українських шістдесятників (40 поетів). Використано також матеріали “Словника української мови” в 11-ти томах; “Нового тлумачного словника української мови” в 4-х тт.; “Словника епітетів української мови” за ред. С.Я. Єрмоленко; “Словника асоціативних означень іменників в українській мові” Н.П. Бутенко; “Етимологічного словника української мови” в 7-и томах (Т. І - ІІІ); “Этимологического словаря русского языка” в 4-х тт. М. Фасмера; “Этимологического словаря славянских языков. Праславянского лексического фонда” (Вип. 3., Вип. 12.).

Мета дисертації - комплексне дослідження мовних засобів представлення етноконцепту КРАСА в українській поезії шістдесятників.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- обґрунтувати теоретичні, методологічні засади концептуального аналізу та комплексну методику його проведення;

- проаналізувати зміст етноконцепту КРАСА співвідносно з універсальним концептом КРАСА;

- охарактеризувати лексеми краса, красивий, прекрасний, врода, вродливий, гарний, ладний, які є ключовими словами етноконцепту КРАСА в українській національно-мовній картині світу, і встановити їхню етимологічну структуру;

- висвітлити особливості поетичної картини світу українських шістдесятників, визначити місце й роль у ній концепту КРАСА;

- розглянути специфіку мовної репрезентації у поезіях українських шістдесятників пропозиційної та асоціативно-термінальної частин КРАСИ ЛЮДИНИ як одного із складників концепту КРАСА;

- дослідити на матеріалі поетичних текстів українських шістдесятників особливості пропозиційної та асоціативно-термінальної структури фреймових моделей двох інших складників аналізованого концепту - КРАСА ДУХОВНОГО СВІТУ і КРАСА МАТЕРІАЛЬНОГО СВІТУ.

Методи дослідження. У роботі використано комплексну методику. Головним методом дисертації є концептуальний аналіз, що застосовується для побудови фреймових моделей концепту КРАСА на основі поезій українських шістдесятників. Для моделювання базовою обрано модель ментально-психонетичного комплексу, ядром якого є фрейм пропозиційно-асоціативного типу (О.О. Селіванова). Ця модель враховує інтегративну природу концепту, його асоціативні зв'язки, тому її використання дає змогу найбільш повно представити структуру етноконцепту КРАСА, репрезентованого в мові.

Допоміжними стали методики компонентного й дистрибутивного аналізу, завдяки яким здійснюється моделювання пропозиційних та асоціативно-термінальних частин концепту КРАСА, представленого у поетичних творах українських шістдесятників. З метою виявлення й аналізу поетичних фрагментів, які містять інформацію про красу, до комплексної методики залучено прийом інтроспекції та контекстуально-інтерпретаційний аналіз. За допомогою методик етимологічного й архетипного аналізу визначається первісний зміст етноконцепту КРАСА. При побудові фреймових моделей цього етноконцепту використовуються результати асоціативних експериментів, проведених Н.П. Бутенко, Д.І. Тереховою, Н.В. Уфімцевою.

Наукова новизна роботи полягає в комплексному дослідженні мовних засобів вираження етноконцепту КРАСА у поезії українських шістдесятників. Стрижневим підходом є опис специфіки мовної репрезентації цього етноконцепту на підставі посесивних відношень, тобто відношень належності краси суб'єктам, об'єктам, явищам дійсності. Уперше обґрунтовано комплексну методику концептуального аналізу; розглянуто зміст етноконцепту КРАСА в контексті світової культури та в контексті української культури; висвітлено етимологію ключових слів цього етноконцепту з урахуванням українських народних вірувань, традицій та обрядів; представлено фреймові моделі концепту КРАСА на матеріалі поезій українських шістдесятників; на базі їхніх поетичних текстів проаналізовано специфіку пропозиційного та асоціативно-термінального заповнення таких складників концепту КРАСА, як КРАСА ЛЮДИНИ, КРАСА ДУХОВНОГО СВІТУ і КРАСА МАТЕРІАЛЬНОГО СВІТУ.

Теоретичне значення роботи зумовлене цілісним аналізом особливостей мовної репрезентації концепту КРАСА в поезіях українських шістдесятників. Результати, отримані у процесі аналізу виділеного фрагмента концептосистеми української культури, сприятимуть поглибленню уявлень про національно-мовну картину світу, про специфіку етнічної свідомості, спрямованої на сприйняття й усвідомлення краси, а також можуть слугувати базою для вивчення мовної репрезентації особливостей поетичного світосприйняття, відображеного в різних поетичних картинах світу. Запропонований аналіз є перспективним для загальної характеристики засобів вербалізації концепту КРАСА в українському мовленні, для моделювання структури й опису інших етноконцептів і зв'язків між ними на матеріалі різних мов.

Практична цінність одержаних результатів полягає у можливості їхнього використання в лексикографічній практиці, зокрема при укладанні словників констант культури, етимологічних словників, при коригуванні тлумачних словників, а також у процесі викладання курсів “Загальне мовознавство”, “Сучасна українська літературна мова” (розділи “Лексикологія”, “Словотвір”, “Синтаксис”, “Стилістика”), спецкурсів із лінгвокультурології, лінгвокраїнознавства, етносемантики, лінгвістичного аналізу художнього тексту, когнітивної лінгвістики, лінгвістики тексту, при написанні курсових, кваліфікаційних, дипломних і магістерських робіт.

Апробацію результатів дослідження здійснено на Всеукраїнських наукових конференціях “Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 1999; Черкаси, 2001), на міжвузівській науково-практичній конференції “Лінгвогеографія Черкащини” (Умань, 2000), на Всеукраїнській науковій конференції “Семантика мовних одиниць: теоретичний і прагматичний аспекти” (Херсон, 2001), на Міжнародній науковій конференції “Наукова спадщина професора С.В. Семчинського і сучасна філологія” (Київ, 2001).

Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертації викладено в п'яти статтях, опублікованих у фахових збірниках наукових праць, а також у збірниках матеріалів міжнародної та всеукраїнських наукових конференцій.

Структура дисертації. Загальний обсяг дисертації - 191 с., з них 168 сторінок основного тексту. Дисертація складається із вступу, двох розділів, загальних висновків, бібліографії (277 позицій) і переліку джерел ілюстративного матеріалу (60 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, сформульовано мету і завдання, з'ясовано теоретичну та практичну цінність роботи, визначено об'єкт, предмет і матеріал вивчення, окреслено наукову новизну, описано дослідницькі методи.

У першому розділі “Теоретичні засади концептуального аналізу” розглянуто поняття концепт, визначено сутність етноконцепту КРАСА, охарактеризовано типологію концептів, висвітлено принципи і підходи до проведення концептуального аналізу етноконцепту КРАСА, обґрунтовано комплексну методику цього аналізу.

Важливим завданням сучасної когнітивної лінгвістики є вивчення концептуальної картини світу, а саме її складників - концептів, зокрема механізмів їхньої вербалізації. Концепт як складник концептуальної картини світу має різні дефініції. У логіко-філософському аспекті його прирівнюють до поняття (С.А. Аскольдов, Л.В. Щерба, Н.Д. Арутюнова та ін.). Відповідно до логіко-семантичного аспекту зв'язаний знаком концепт уважають значенням слова (М.В. Нікітін). У психологічному аспекті концепт визначається як об'єкт психіки, що відображає окремі референти або систему психічних утворень (А. Вежбицька, І.А. Мельчук, М.О. Холодна).

Найповнішим є тлумачення концепту в межах інтегративного аспекту. Згідно з ним концепт називають психоментальним утворенням, яке фокусує всю інформацію про об'єкт у вигляді образів, уявлень, понять (О.С. Кубрякова, Н.К. Рябцева, В.М. Телія та ін.), ототожнюють із ментально-психонетичним комплексом, який є холістичним утворенням, що ґрунтується на взаємодії психічних функцій: відчуттів, почуттів, інтуїції, мислення, трансценденції, колективного позасвідомого (О.О. Селіванова). Дотримуючись інтегративного аспекту, ми розглядаємо етноконцепт КРАСА як психомисленнєве утворення, що є результатом застосування різних способів формування знань, уявлень про красу і фіксується в українській національно-мовній картині світу.

У науковій літературі описано різні типи концептів. Їхня типологія залежить від різновиду картин світу (наукова, наївна, художня тощо), залученої до формування концептів інформації та суб'єкта концептуалізації. Відповідно до картин світу, виділених дослідниками, а також залученої інформації виокремлюють концепти: наївні, міфологічні (міфологеми), наукові, повсякденні, гносеологічні, художні і т.д. (С.А. Аскольдов, Н.Д. Арутюнова, А.М. Баранов, Т.В. Радзієвська, Ю.С. Степанов та ін.). Між картинами світу не існує чітких меж, що зумовлює включення тих самих концептів до різних картин світу. З позиції суб'єкта концептуалізації виділяють ідіоконцепти, узуальні концепти, етноконцепти та загальнолюдські, або універсальні концепти (О.О. Селіванова). Усі типи концептів фіксують культурний досвід певного етносу чи людства загалом. Тому незалежно від різних принципів поділу усі вони є передусім концептами культури. У дисертації КРАСА розглядається нами як концепт української культури, зокрема як узуальний художній концепт поетичної картини світу українських шістдесятників та як ідіоконцепт індивідуальних поетичних картин світу авторів.

Головним методом дослідження концепту КРАСА на матеріалі поезій українських шістдесятників є концептуальний аналіз, суть якого полягає у моделюванні різних складників, що представляють цю структуру в українській етносвідомості. Згідно з обраною нами концепцією його моделювання здійснюється на базі ментально-психонетичного комплексу, ядром якого є фреймові моделі пропозиційно-асоціативного типу. Вони містять пропозиційні рівні диктуму (істинної інформації), модус (суб'єктивну оцінку) та асоціативні термінали, що формуються шляхом метафоричної аналогізації на підставі використання знаків інших концептів і репрезентуються метафорами й порівняннями. Встановлення знакових позначень слотів диктуму відбувається на основі дистрибутивного і компонентного аналізу. При характеристиці етнічних уявлень про красу застосовується етимологічний та архетипний аналіз з урахуванням даних асоціативного експерименту. Моделювання асоціативно-термінальної частини концепту КРАСА вимагає текстово-інтерпретаційного аналізу поезій українських шістдесятників, що дає змогу встановити функції знаків концептів у їхній поетичній картині світу.

Другий розділ “Концептуальний аналіз мовної репрезентації КРАСИ в картині світу українських поетів-шістдесятників” присвячено характеристиці концепту КРАСА як факту світової та української культури, аналізові його первісного змісту, зафіксованого етимонами ключових слів концепту, побудові та описові на основі поезії українських шістдесятників фреймових моделей етноконцепту КРАСА.

Краса є феноменом когніції та культури, який разом із добром та істиною визначає найвищі цінності людства. У концептосистемі української культури цей феномен представлений етноконцептом КРАСА, що інтегрує зміст універсального концепту із власне українськими уявленнями про красу. Зміст універсалії КРАСА характеризується взаємозв'язком із концептом ЛЮДИНА, ключовим для будь-якої культури. Такий взаємозв'язок зумовив антропоцентричне тлумачення сутності краси, існування якої пов'язують з особливостями світосприйняття людини, з її здатністю бачити цю ознаку в об'єктах дійсності (Аристотель, М. Мендельсон, Д. Юм та ін.).

Антропоцентричний підхід до розгляду краси започаткували давні греки, які характеризували її у двох ракурсах - формальному (Піфагор, Геракліт, Аристотель) та ідеалістичному (Сократ, Платон). Кожна наступна культурна епоха репрезентувала своє бачення краси й формувала свій ідеал красивої людини. Ознакою краси традиційно наділяли природу, частиною якої є людина, та витвори мистецтва. При цьому незмінним було тлумачення краси як властивості об'єктів, явищ світу (Піфагор, Е. Бйорк, Т. Гоббс, Дж. Сантаяна та ін.).

На підставі узагальнення різних філософських концепцій можна стверджувати, що зміст універсального концепту КРАСА виражають регулярні зв'язки з концептами ПРИРОДА, ЛЮДИНА, МИСТЕЦТВО, що уточнюються на фоні опозиційних зв'язків з концептом ПОТВОРНЕ. Етноцентричний характер концепту КРАСА у світогляді українців визначили особливості української ментальності, її кордоцентричність, домінантою якої є архетип серця (О. Кульчицький, Г. Сковорода, П. Юркевич та ін.). В українській етносвідомості концепт КРАСА пов'язаний з біоморфним кодом культури, а саме з архетипом землі, на що вплинули геопсихічний фактор та специфіка етнічного світосприйняття. Проекція архетипу земля на такі складники суперконцепту ЛЮДИНА, як концепти ЖІНКА й МАТИ, зумовила ототожнення КРАСА ПРИРОДИ-ЗЕМЛІ-ЖІНКИ-МАТЕРІ. Такий зв'язок доповнила конекція з концептом СОНЦЕ. Виділені зв'язки відображає культура українського етносу, зокрема, народне образотворче мистецтво, що виникло внаслідок перенесення українцями краси форм, гармонії барв природи на побутові реалії. Тому зміст етноконцепту КРАСА визначає також взаємозв'язок із концептом МИСТЕЦТВО.

У дисертації проаналізовано ключові слова етноконцепту КРАСА, співвідносні з ядром його фреймових моделей, а саме назви краса, врода, похідні від них лексеми красивий, красний, прекрасний, вродливий та пов'язані з ними концептуально прикметники гарний, ладний. З позиції синхронії ці назви репрезентують красу через її належність суб'єктам, об'єктам, явищам дійсності чи світу в цілому, що зумовлює необхідність розглядати зміст етноконцепту КРАСА у взаємозв'язку з мовно-мисленнєвою категорією посесивності та способом її позначення (О.О. Селіванова).

Етимони ключових слів етноконцепту КРАСА виражають первісні етнічні уявлення про красу, які спричинили виникнення цих слів. Визначення таких уявлень здійснювалося у процесі аналізу етимологічної структури ключових слів етноконцепту КРАСА. Центральне місце серед них посідає лексема краса. У лінгвістиці немає єдиної думки щодо її етимології. Так, цю лексему мотивують словами *krajъ “славити”, *hroґsa “слава”, лит. *karљtas “гарячий”, *kгrљtis “спека”, лтс. *kгrsa “т.с.”, і.-є. *kres “висікати іскру”, ірл. *creas “іскри від кресала”, чеc. *kresat “висікати вогонь”, і.-є. *kresati “створювати, творити” (О.І. Соболевський, В.Г. Скляренко, Ф. Славський). Відповідно до більшості версій стосовно етимології назви краса, первинний зміст етноконцепту КРАСА визначили асоціативні зв'язки з концептами СВІТЛО, ВОГОНЬ, СОНЦЕ, ЗОРЯ, ЖИТТЯ. Існування цих зв'язків підтверджують фольклорні джерела і численні прадавні українські вірування та обряди, пов'язані насамперед із культом сонця й вогню. На підставі аналізу етимона краса його ономасіологічною ознакою визначено концепт СВІТЛО. Назва етимона має образну й оцінну мотивацію. Таку ж ономасіологічну ознаку і мотивацію ми виявили, аналізуючи етимони красний, красивий, прекрасний, що підтверджується особливостями їхнього функціонування у мовленні українців, зокрема кореляцією цих лексем з епітетами блискуча, світла, яскрава, осяйна тощо.

Близькими за своїм значенням до етимона краса виявилися етимони гарний, ладний. Етимологічна структура обох прикметників теж репрезентує асоціативний зв'язок краса-світло. Лексема гарний етимологічно споріднена з дієсловом горіти, а також з лит. garмt “палити”, дав.-інд. hбras “жар”, д.-рус. гарь “випалене сонцем місце”, рос. діал. гарний “горілий”. Первісно ця лексема означала “обпалений вогнем”. На етимологію прикметника ладний указують імена язичницьких божеств Лада (Лади), Лелі, Лялі, які уособлювали світло, любов, весну й красу. Дещо осібно від решти ключових слів етноконцепту КРАСА перебуває іменник врода, мотиватором якого є корінь рід. Із позиції діахронії значення цього іменника виражає передусім зв'язок концепту КРАСА з архетипом землі й концептом ЖИТТЯ і вже в контексті названого зв'язку частково виражає конекцію краса-світло.

Первісний зміст концепту КРАСА, зафіксований етимологічною структурою його ключових слів, проектується в українську національно-мовну картину світу, зокрема в поетичну картину світу українських шістдесятників. У їхній поезії простежується стійкий зв'язок краси зі світлом.

Як фрагмент української концептуальної картини світу, етноконцепт КРАСА постає в різних її варіантах. Одним з них є поетична картина світу українських шістдесятників. На структурування та мовне вираження етноконцепту КРАСА у поезіях шістдесятників вплинули особливості їхнього світогляду (антропоцентризм, етноцентризм, гуманістична спрямованість), а також стильова специфіка їхньої творчості (психологізм, філософське наповнення ліричних мотивів, наявність у поезії широких асоціативно-метафоричних зв'язків, народнопісенна символіка тощо).

При фреймовому моделюванні концепту КРАСА на підставі поезій українських шістдесятників ми встановили, що головним посесором краси в ній представлено людину. Носіями краси поети називають етнос загалом та окремих осіб - жінок, чоловіків, дітей: Не віддасися ворогу в ясу, Якщо ти зміг, товаришу, збагнути свого народу велич і красу (В. Симоненко); Така була красива молодичка, вуста сміються, а в очах печаль (Л. Костенко); Молодий - красивий, гордий, зверхньо очі мружить (І. Драч); Із носика на каблучок - пишем вірші, борщик варим, ростимо маляток гарних (І. Жиленко). Одиницям із семою `краса' у наших моделях відповідають переважно слоти-квалітативи.

У поетичних текстах шістдесятників домінує репрезентація зовнішньої краси людини, що свідчить про визначальну роль зорового аналізатора в процесі сприйняття цієї ознаки й формування авторських уявлень про неї. Вияв зовнішньої краси поети пов'язують із молодістю, здоров'ям, силою, статурою, рисами вдачі. На рівні пропозицій названі якості корелюють з ознакою краси: Був молодий і гарний був на вроду. І жив, і вмер, як личить козаку (Л. Костенко); Веселий, лагідний, вродливий, Він випадково глянув в очі, І вже до нього линуть мрії І ніжні погляди дівочі (Є. Будницька); Пий із чистого джерела, стережися лихого слова, щоб дитина твоя була дуже гарна і дуже здорова (Л. Костенко). На те, кого саме автори вважають зовнішньо красивими, указують використані в поетичних текстах прецедентні імена, що називають відомих осіб, міфологічних істот: Десь там жила Наталка Розумиха, Грицькова жінка, гарна й молода (Л. Костенко); Жила собі Лебедівна у селі. Говорили всі, красивою була (Т. Коломієць).

Уявлення про зовнішню красу людини конкретизовані в поезіях шістдесятників за допомогою соматизмів (переважно очей, брів, волосся, рук): Може, ти не прийдеш, гарна й кароока, - Буде мене пестить нічка одинока (В. Симоненко); Хова рука, велика і красива, Щасливий ляк тендітної руки (Б. Олійник). Внутрішню красу людини українські поети-шістдесятники пов'язують із посесивом соматизму ДУША: Образ в серці такий несу - Материнську любов гарячу І твоєї душі красу (В. Симоненко).

У поетичній картині світу шістдесятників представлення краси людини здійснюється на фоні опозиційних відношень до концепту ПОТВОРНЕ. Слоти-опозитиви, вербалізовані контрадикторними антонімами, репрезентують відсутність зовнішньої краси, що викликає авторське співчуття до некрасивої людини: Кажуть: вона некрасива, Люба... Важко негарною в світі жити (С. Тельнюк). Натомість опозитиви, виражені комплементарними антонімами, позначають духовну потворність людини й передають негативний модус: Собою ж прикриваю, мов забралом, здебільшого - обкрадених потвор (Б. Нечерда).

Крім пропозиційних структур, уявлення поетів-шістдесятників про красу людини відтворює асоціативно-термінальна частина, змодельована з урахуванням порівнянь і метафор, які виражають авторські асоціації, пов'язані з красою людини. Порівняння, що опосередкують такі асоціації, утворені внаслідок тяжіння концепту ЛЮДИНА до концептів ДЕРЕВА, СОНЦЕ: Ми красиві ще й дужі, неначе дерева і як сонце, що їх осява!... (С. Тельнюк); а також тяжіння концепту ЖІНКА до квітки, зірки: Ти прекрасна, моя кохана, ти прекрасна, як мальва під вікном моєї матері (Л. Костенко); Хай батькові мила народить Красиву, як зірка, дочку (Р. Третьяков). Найпродуктивнішим шляхом формування асоціативних терміналів є перенесення інформації з донорської зони РОСЛИНА, пов'язаної з темпоративом осінь, до реципієнтної зони ЛЮДИНА, що, зокрема, фіксують метафоризовані предикати, які вказують на втрату жінкою краси у похилому віці, при цьому метафору посилюють порівняльні конструкції: Старіючі жінки, яка печаль, мій Боже! Краса спадає з лиць, мов жовте листя з віт (В. Коротич); Краса моя мальована перев'яла, як у жнива жито під серпами (В. Коломієць). Порівняння, побудовані на зіставленні із сонцем, зіркою, репрезентують архетипну конекцію краса-світло. Більшість використаних у поезіях шістдесятників порівнянь ґрунтується на етнічних стереотипах і є традиційними для українського фольклору.

Механізм метафоризації опосередкує формування асоціативних терміналів, що передають інформацію про потворне в людині й є результатом аналогії концепту ЛЮДИНА з концептами ТВАРИНА, МІФІЧНА ІСТОТА, АРТЕФАКТ: А я балакав із тобою ще, кліщак, перевертень, убоїще (Л. Костенко); […] в сто стогонів від тебе живе таке ж опудало, як ти... (Б. Нечерда) Духовна зубожілість людини, яка у поетичній свідомості шістдесятників співвідноситься з концептом ПОТВОРНЕ, представлена завдяки інтеграції концепту КРАСА з концептом БРЕХНЯ, на що вказують квалітативи, виражені лексемами куплений, фальшивий: І схована твоя духовна тлінь За куплену, фальшиву, підлу вроду (Д. Павличко).

Крім людини, посесором краси представники шістдесятництва вважають світ. На підставі їхніх творів ми виділяємо два концептуальні блоки, які його представляють, - ДУХОВНОГО і МАТЕРІАЛЬНОГО СВІТУ - за умови переваги першого блоку. Його складниками є концепти духовного коду. Ядро цих концептів становлять абстрактні поняття, “особистісна сфера” яких включає ознаку краси. У поетичній картині світу українських шістдесятників до них належать концепти ЖИТТЯ, ЧАС, ПРАЦЯ, СЛОВО, СЛАВА, ЩАСТЯ тощо.

Матеріали дослідження дають підстави стверджувати, що автори найчастіше називають красу властивістю життя. У концептуальному блоці ДУХОВНИЙ СВІТ його репрезентує однойменний концепт. Прекрасним поети вважають життя, сповнене динамізму й творчого неспокою, пов'язане з подоланням перешкод і негараздів, тому присвоювана йому ознака краси корелює у пропозиціях із квалітативами важке, суворе: Та в прекраснім житті важкому Будуть завжди сіять мені … сіруватих очей вогні (В. Симоненко); Життя відбулося. Суворе і прекрасне (П. Осадчук). Свої уявлення про красу життя поети-шістдесятники розкривають за допомогою концептів, співвідносних із концептом ЖИТТЯ і представлених темпоративами час, мить, вічність, день. Часто мовне вираження належної їм краси ґрунтується на використанні прецедентних висловлень, найпоширенішим серед яких є прекрасна мить: В очах - і радість, і зажура: Прекрасна і тривожна мить! (С. Реп'ях); Все - в екстазі вибуху. Мить - і гримне старт. Мить прекрасна, Боже (І. Світличний).

У межах пропозиційної частини, яка містить істинну інформацію про красу життя, встановлюються зв'язки концепту ЖИТТЯ з концептами МАТЕРИНСТВО, ДУХОВНІСТЬ, МОЛОДІСТЬ, СТАРІСТЬ: І сьогодні вклоняється серце моє Тій земній, соромливій, жагучій жіночості, Що красою життя - материнством - стає (В. Симоненко); Та як прекрасно - зберегти І в старості всю чарівливість і таємницю красоти (В. Малишко).

У поетичних текстах українських шістдесятників простежується зв'язок краси з працею: автори характеризують красу як ознаку праці, водночас вони вважають саму працю джерелом і причиною краси: Так праці одержимої краса одна підносить високо над світом... (С. Йовенко); І від роботи совістю яснів. А все навкруг текло й переливалось із чорноробства в радість і красу…(О. Довгий) У поезіях авторів виявлено також конекцію краси із словом і поезією: Священна чаша доброти В руках всеспільності й любові. І світ, об'єднаний у слові Краси, і правди, і мети (М. Вінграновський); Поезія - то сплав ума й краси (Д. Луценко).

Основу асоціативних терміналів у концептуальному блоці ДУХОВНИЙ СВІТ визначили конекції краси з концептами ЧАС, ЩАСТЯ, СЛАВА, ДОВІРА, ПРАВДА. У мові поезій шістдесятників ці конекції мають метафоричне вираження. Аналіз текстів засвідчив, що найчастіше поети вдаються до антропоморфної метафори, використовуючи для репрезентації своїх асоціацій мовні знаки із концептуальних зон ЛЮДИНА, ЖІНКА: Щастя приходить вишневим цвітом, теплим словом і щирою вродою... (Є. Будницька); А справжня слава - це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе (Л. Костенко).

Авторські уявлення про красу духовного світу конкретизовані шляхом опозиції до потворного, виразниками якого у поетичній картині світу шістдесятників стали концепти ЗЛО, ЗРАДА, СТРАЖДАННЯ: ... хто у лісі зло бридке творив, хто ніж загнав у серце деревини, - підніме руку й на життя людини (Д. Луценко); І що найтяжче: мука ж моя марна, бо зрада - діло темне і брудне (Л. Костенко). Пропозиційна частина фреймових моделей також містить інформацію про те, що потворними є брехливі та лайливі слова. Зміст пропозицій переконує в наявності у поетичній картині світу зв'язку потворного з концептами БРЕХНЯ, СВАРКА: Минули дні, як, молода і рання, Я голову ховала під крильце, на красне попадалася слівце (Т. Коломієць); А не оцей зачучверілий дворик, де зранку брудно сваряться жінки (І. Жиленко).

Належність краси матеріальному світу в поезіях українських шістдесятників репрезентована у чотирьох моделях. Перша модель представляє посесором краси світ довкілля, сприйнятий авторами цілісно. На пропозиційному рівні красу світу передає квалітатив, вербалізований у поетичних творах прикметниками прекрасний, красний: Багато вже літ живу. І все-таки я приймаю цей світ і прекрасним зву (І. Жиленко); Світе грізний мій, красний світе мій (М.Братан).

У багатьох випадках поети ототожнюють красу світу із красою землі, на що вказує друга модель, у межах якої встановлено зв'язок краси з концептом ЗЕМЛЯ. У віршах цей концепт виражений іменником земля, який у сполученні з одиницями із семою `краса' має значення “ґрунт для вирощування рослин”: Хай руки згрубіло-втемнілі, - світліє земля у красі… (В. Коломієць) Репрезентація краси землі здійснюється у взаємозв'язку з концептами ПРАЦЯ, СВІТЛО.

Відповідно до третьої моделі посесорами краси постають натурфакти, водні об'єкти, планети. Групу натурфактів, яким присвоєна ознака краси, становлять рослини - дерева (сосни, берези, тополі тощо), квіти, сади, ліси: Якщо ти в цій епосі єси, У дерев набирайся краси (О. Довгий); В країні сосен, сувидських красунь, зі мною грають в піжмурки суниці (Л. Костенко); Дивись, в садах така краса, вирує листя сонне (Є. Будницька). Інформація про належність краси рослинам зафіксована в асоціативно-термінальній частині концепту КРАСА, сформована шляхом аналогізації з концептом ЛЮДИНА. У текстах використовуються метафоризовані одиниці знакового комплексу цього концепту, зокрема лексеми врода, вродливий, красуня (красень), красуватися: А над усім - Дерев прекрасна врода, ясних небес Блакитно-білий стяг (В. Коротич); Під вікном запишались красуні мальви (В. Малишко). Результати концептуального аналізу свідчать про те, що шістдесятники пов'язують красу рослинності з її кольором, що відповідно до певної пори року є асоціатом краси. Найбільше поети звертають увагу на красу осінньої природи, співвідносячи цю ознаку не з окремим кольором, а з цілою гамою “теплих” кольорів (від жовтого до багряного): Дивись, в садах така краса, вирує листя сонне, Червоне й жовте з віт звиса, І тануть мідні крони (Є. Будницька); Повітря - мов струна… І грає світ осінній В оранжевій красі (С. Тельнюк).

Низка поетичних фрагментів засвідчує зв'язок краси з водними об'єктами, а саме з річками, представленими у текстах гідронімами Тиса, Десна, Дніпро. Краса річок у досліджених поезіях передається за допомогою антропоморфної метафори, що ґрунтується на статевій диференціації: Десно, Десно, красо дівоча, в тобі - бездоння голубе (Д. Луценко); Лише Дніпро, брат вічності й краси, тече в лугах тих самих і так само (Л. Костенко). Бачення краси рідної землі пов'язане у поетів-шістдесятників із почуттям синівської любові до України. Такий зв'язок виразно простежується в їхніх пейзажних описах краєвидів: Буває часом сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, - оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе як є - дорога, явори, усе моє, все зветься - Україна (Л. Костенко).

У четвертій моделі представлено авторське розуміння краси матеріального світу, створеного людиною. Складниками цієї моделі стали концепти міста, зокрема Київ, Харків, Полтава, Кам'янець-Подільський, Канів: В серці своїм на будову несу Києва горду і вічну красу (В. Симоненко). Красу українських міст автори здебільшого пов'язують із красою людини, на що вказує антропоморфна метафора: В тобі є і ніжність Полтави, І Харкова мужня краса (Р. Третьяков); Я вперше в Києві. Це місто - прекрасне, як усмішка долі (Л. Костенко).

Досліджуючи мовне вираження краси матеріального світу в поезії українських шістдесятників, ми встановили, що цю ознаку поети співвідносять із певними творами мистецтва. Їхні назви в поетичних текстах є прецедентними іменами, використовуючи які автори апелюють до знання адресатом загальновизнаних культурних цінностей: Я за красу Сікстинської мадонни століттям поклоняюся старим (Д. Павличко); І, може, саме через те, що пам'ять, тих рук жіночих пам'ять, - в ній живе, така вона [Венера Мілоська] й прекрасна... І руками незримо в суть - людинну суть! - пливе (В. Коломієць).

Практично поза увагою українських шістдесятників залишилася краса як властивість речей побуту. Ті ж нечисленні фрагменти, що містять інформацію про красу таких речей, переконують у тому, що присвоєння краси відбувається на підставі аналогізації з людиною: Цей манекен - така прекрасна жінка: Класичні форми, зріст і все таке... (В. Малишко); Була ж у нього скрипонька - співуча краса (С. Тельнюк).

Основні результати дисертації відображено у висновках:

1. Етноконцепт КРАСА є одним із домінантних в українській етносвідомості та культурі, що характеризуються перевагою емоційно-почуттєвого в освоєнні дійсності. Головні риси української ментальності переконливо демонструє поезія українських шістдесятників, у якій цей етноконцепт є узуальним концептом та ідіоконцептом авторських поетичних картин світу. Його опис здійснюється шляхом концептуального аналізу, зокрема побудови пропозиційно-асоціативних фреймових моделей з урахуванням різних смислопороджувальних механізмів свідомості.

2. Аналіз етимонів ядерних слів концепту КРАСА дав змогу встановити сталий зв'язок етнічних уявлень про красу з концептом СВІТЛО. Цей зв'язок має архетипне підґрунтя. У поетичній картині світу українських шістдесятників найбільш яскраво він виявляється стосовно людини і природи.

3. Мовна репрезентація краси здебільшого передбачає наявність посесивних відношень цієї ознаки до її носіїв, як-от: людина, її духовний та матеріальний світ. Такі відношення завжди мають антропний характер, указуючи на знання людини про красу та на позитивну оцінку нею краси.

4. Пропозиційні структури найбільш детально представляють інформацію про зв'язок краси з посесором-людиною. Така інформація ґрунтується на уявленнях українських поетів-шістдесятників про кореляцію краси з віком, зовнішнім виглядом, психікою, емоційним станом і душею людини. При метафоричному вираженні цієї кореляції задіяні асоціати сенсорної природи, що є результатом інтеграції концепту ЛЮДИНА з концептами РОСЛИНА, СОНЦЕ, ЗІРКА.

5. Антропна проекція краси духовного світу в поезії українських шістдесятників визначена спільністю з концептом ЖИТТЯ, його темпоральними характеристиками і з культурними концептами ЛЮБОВ, ПРАЦЯ, ЩАСТЯ, СЛОВО тощо.

6. Краса матеріального світу в поетичній картині світу українських шістдесятників пов'язана з концептами біоморфного коду та з українськими річками, містами, а також з творами мистецтва, побутовими реаліями. Пропозиційну інформацію про таку єдність доповнює метафорична, що базується на антропоморфізмі.

7. Зміст етноконцепту КРАСА найповніше розкривається на фоні опозиційних відношень до концепту ПОТВОРНЕ. У поетичній картині світу шістдесятників вони стосуються тільки людини, її духовного світу. Матеріали дослідження підтверджують, що опозитивами краси є низька духовність, зло, зрада, сварка, брехня.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

Поняття “концепт” у когнітивній лінгвістиці // Наукові записки. Сер., Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2001. - Вип. 31. - С. 10 - 12 (0,5 др. арк.).

Пропозиційний компонент фреймової моделі концепту КРАСА ЛЮДИНИ (на матеріалі “Казки про Мару” Л. Костенко) // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. праць. - Херсон: Айлант, 2001. - Вип. Х. - С. 14 - 17 (0,5 др. арк.).

Особливості мовної репрезентації концепта КРАСА у поетичних творах В. Симоненка // Гуманітарний вісник. Сер. Іноземна філологія: Всеукр. зб. наук. пр. - Черкаси: ЧІТІ, 2001. - Число п'яте. - С. 241 - 244 (0,5 др. арк.).

Етимологія знакових репрезентантів концепта краса в українській мові // Записки з загальної лінгвістики. - Одеса: Латстар, 2002. - Вип. 4. - С. 100 - 106 (0,5 др. арк.).

Мовна об'єктивація концепту краса світу в аспекті посесивності (на матеріалі поезії українських шістдесятників) // Вісник Черкаського ун-ту. Сер. Філол. науки. - Черкаси: Видавничий відділ ЧДУ, 2002. - Вип. 42. - С. 58 - 66 (0,7 др. арк.).

Концепт жіночої краси у поетичній системі Л. Костенко // Актуальні проблеми менталінгвістики. - Київ-Черкаси: Брама, 1999. - С. 49 - 51 (0,5 др. арк.).

Константа краси у концептосистемі українського народу // Наукова спадщина професора В.С. Семчинського і сучасна філологія: Зб. наук. праць: У 2 ч. - К.: Видавничо-поліграф. центр “Київський університет”, 2001. - Ч. 2. - С. 520 - 526 (0,5 др. арк.).

АНОТАЦІЯ

семантика поет етноконцепт український

Цапок О.М. Мовні засоби репрезентації концепту КРАСА в поезії українських шістдесятників. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, Одеса, 2004.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню особливостей мовної репрезентації етноконцепту КРАСА в поезії українських шістдесятників. Предметом вивчення є місце і структура концепту КРАСА у концептосистемі та ментальному лексиконі українського етносу. В роботі обґрунтовано комплексну методику концептуального аналізу на базі моделювання пропозиційно-асоціативного фрейму, проаналізовано зміст етноконцепту КРАСА співвідносно з універсальним концептом, охарактеризовано семантику та етимологічну структуру ядерних слів цього етноконцепту, розглянуто мовну репрезентацію краси людини, духовного і матеріального світу відповідно до світоглядних позицій поетів-шістдесятників.

Ключові слова: концепт КРАСА, ментально-психонетичний комплекс, картина світу, фрейм, пропозиція, метафора.

АННОТАЦИЯ

Цапок Е.Н. Языковые средства репрезентации концепта КРАСОТА в поэзии украинских шестидесятников. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Одесский национальный университет имени И.И. Мечникова, Одесса, 2004.

В диссертации осуществляется комплексное исследование особенностей языковой репрезентации этноконцепта КРАСОТА в концептосистеме и ментальном лексиконе украинского этноса на основе моделирования фрейма пропозитивно-ассоциативного типа. В работе обосновано комплексную методику концептуального анализа, осуществлено фреймовое моделирование этноконцепта КРАСОТА на базе поэтической картины мира украинских шестидесятников.

КРАСОТА рассматривается в исследовании как концепт украинской культуры, в частности как узуальный художественный концепт поэтической картины мира украинских шестидесятников, а также - как идиоконцепт их индивидуальных поэтических картин мира. В процессе изучения этноконцепта КРАСОТА учитывалось, что он является психоментальным образованием, возникшим в результате различных способов формирования представлений, знаний о красоте и зафиксированным в национально-языковой картине мира.

Анализ этимонов ядерных слов этноконцепта КРАСОТА позволил установить ассоциативную связь большинства из них с концептами СВЕТ, ОГОНЬ, СОЛНЦЕ. Эта связь определяет первоначальное содержание концепта КРАСОТА в современной украинской национально-языковой картине мира. В поэзии украинских шестидесятников она актуализируется по отношению к человеку и природе.

Содержание ядерных слов, обозначающих красоту в украинском языке, осуществляется на основе категории посессивности, поскольку красота воспринимается украинцами как свойство, принадлежащее субъектам, объектам, явлениям. В процессе построения фреймовых моделей этноконцепта КРАСОТА на базе поэзий украинских шестидесятников было установлено, что красота воспринимается ими как свойство субъектов и объектов, репрезентированных концептами трёх блоков - ЧЕЛОВЕК, ДУХОВНЫЙ МИР, МАТЕРИАЛЬНЫЙ МИР. Главным посессором красоты является человек. Пропозициональная часть фреймовых моделей концепта КРАСОТА отражает истинную информацию о внешней красоте через реляции с молодостью, здоровьем, определённой формой некоторых частей тела, особенностями характера, а информацию о внутренней красоте - через связь с концептом ДУША. Такие представления соответствуют этническим стереотипам красоты человека. Авторские ассоциации, связанные с ней, представляют ассоциативные терминалы, построенные на основании авторских сравнений и метафор. Большинство из них базируется на сближении концепта ЧЕЛОВЕК с концептами РАСТЕНИЕ, СОЛНЦЕ, ЗВЕЗДА посредством зрительного гештальтирования.

Результаты исследования показывают, что в концептуальном блоке ДУХОВНЫЙ МИР существует взаимосвязь красоты с концептами ЖИЗНЬ, ВРЕМЯ, МГНОВЕНИЕ, ВЕЧНОСТЬ, МОЛОДОСТЬ, ЛЮБОВЬ, РАБОТА, ЯЗЫК и др. Красота материальных объектов описывается в ракурсе четырех моделей, в соответствии с которыми носителями красоты являются мир в целом, украинская земля, отдельные натурфакты (деревья, цветы, планеты), водные объекты (Днепр, Десна, Тиса), города (Киев, Полтава, Харьков и др.), артефакты (произведения культуры, предметы быта). Многие образы, соответствующие концептам обоих блоков, персонифицируются, поэтому их связь с красотой передаётся в текстах с помощью антропоморфной метафоры.

Наиболее полно содержание этноконцепта КРАСОТА раскрывается на фоне концепта БЕЗОБРАЗНОЕ через оппозитивные отношения. В поэзии украинских шестидесятников внутренней красоте человека противопоставляется низкий уровень духовности, а репрезентантам красоты ДУХОВНОГО МИРА - концепты ЗЛО, ПРЕДАТЕЛЬСТВО, ССОРА, ЛОЖЬ. По убеждению шестидесятников, безобразное не свойственно природе. Языковые средства, обозначающие в поэзии концепт БЕЗОБРАЗНОЕ, передают модус негативной оценки.

Ключевые слова: концепт КРАСОТА, ментально-психонетический комплекс, картина мира, фрейм, пропозиция, метафора.

SUMMARY

Tsapok O.N. Linguistic Means of Representation of the Concept BEAUTY in the Ukrainian Sixties Poetry. - Manuscript.

Thesis for the degree of the Candidate of sciences in Philology. Speciality 10.02.01. - Ukrainian language. - Odesa Il'ia Mechnikov National University, Odesa, 2004.

The dissertation focuses on the systemic study of the specific points in linguistic representation of the ethnoconcept BEAUTY in the Ukrainian poetry of 60-s of the previous century. The object under study is the place and the structure of the concept BEAUTY in the conceptual system and mental lexicon of the Ukrainian ethnos. The work grounds the systemic methodology of concept analysis on the basis of modeling the propositional-associative frame; analyzes the contents of ethnoconcept BEAUTY in its correlation with the universal concept; characterizes the semantics and the etymological structure of the kernel words of the ethnoconcept; considers the linguistic representation of human being beauty, the spiritual and the material worlds in accordance with the world outlook of the sixties.