Модальність в англійській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

МОДАЛЬНІСТЬ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність: Германські мови

Скибицька Надія Василівна

Київ, 2004 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Кінець XX століття у мовознавстві позначений зміною парадигм дослідження мови, зміщенням уваги лінгвістів від системно-структурного її розгляду до антропологічно-центричного, отже до вивчення мовної особистості, тісного зв'язку мови з людиною, її свідомістю, мисленням, духовно-практичною діяльністю. Це дозволяє аналізувати роль граматичних явищ в організації цілісного тексту, зміст і форму граматичних (морфологічних і синтаксичних) категорій з урахуванням знань мовця, його досвіду, намірів, взаємозв'язку між учасниками спілкування. Однією з важливих категорій у цьому плані є категорія модальності, що уможливлює виконання реченням свого комунікативного призначення.

Сучасні виміри категорії модальності враховують її навантаження не лише в синтаксично-формальній та семантичній структурі речення, а й цілісному зв'язному тексті, роль особи мовця (з його знаннями, оцінкою знань і вираженого ставлення до повідомлюваного) в актах комунікації. Розкриття її сутності як функціонально-семантичної категорії, розрізнення в ній об'єктивної модальності (як відношення змісту повідомлення до дійсності у вимірах реального та ірреального) і суб'єктивної (як ставлення мовця до повідомлюваного) уможливлюють комплексне дослідження сукупності засобів її вираження на різних рівнях мовної системи (В.В. Виноградов, О.В. Бондарко, О.І. Бєляєва, А.Д. Бєлова, В.Г. Гак, Г.Б. Друбіг, М.В. Ляпон, Й. Нуйтс, Ф. Палмер, В.З. Панфілов, А. Папафрагу, О.М. Старикова, І.В. Смущинська, Р.О. Якобсон та ін.).

Епістемічна модальність (далі ЕМ) - складник суб'єктивної модальності зорієнтована на вираження значень вірогідності/достовірності, істинності повідомлюваного, ступеня повноти та характеру знань мовця про повідомлюване. Подальша категоризація ЕМ враховує в достовірності значення простої/категоричної/проблематичної упевненості, часткової (сумніву) та повної невпевненості. Вірогідність буває гіпотетичною, можливою, близькою до реальної, бажаною та необхідною. ЕМ кваліфікується ще як впорядкована система доказових знань, що реалізована в певному тексті у вигляді умовиводу, і як виражене в тексті ставлення до опосередкованих знань.

Складником ЕМ є евіденційність, що пов'язана з джерелом інформації повідомлення, яке робить мовець, і виражає значення, близьке до ступеня упевненості мовця у своєму повідомленні. З'ясування вираженої в тексті оцінної позиції мовця розкриває зв'язок значень категоричності з ввічливістю, ЕМ з категорією заперечення тощо.

ЕМ охоплює явища, неоднорідні за обсягом значення, граматичними особливостями, ступенем оформлення на різних рівнях мовної системи. Засоби вираження ЕМ - модифікатори об'єктивної модальності - становлять частину засобів суб'єктивної модальності. Вони охоплюють окремі лексико-граматичні класи слів (допоміжні модальні та епістемічні дієслова, модальні прислівники, частки), функціонально еквівалентні з ними словосполучення, вставні конструкції, модальні фрази, порядок слів у реченні, складнопідрядні речення тощо.

Актуальність дисертації зумовлена необхідністю розкриття явищ мови з погляду прагматичної лінгвістики, в плані аналізу структур з мовленнєвими елементами, виявлення особливостей формування такої універсальної категорії, як модальність, у процесі розвитку англійської мови.

ЕМ як окремий вид модальності, різновиди її модальних значень, засоби її вираження на різних стадіях розвитку англійської мови - умовний спосіб дієслова, модальні дієслова, лексичні засоби, слова-речення, засоби складнопідрядного типу зв'язку в реченні - в діахронному плані не були предметом розгляду окремої розвідки.

Саме тому є актуальним опис всієї сукупності засобів вираження категорії епістемічної модальності в історичному аспекті для з'ясування не лише закономірностей розвитку окремих граматичних категорій англійської мови, її лексичних груп, а й для встановлення змін у взаємозв'язках цих категорій у межах цілісної семантичної категорії, у взаємодії її з іншими подібними до неї і відмінними категоріями.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів” (код 01 БФ 0147-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України.

Метою дослідження є вивчення категорії ЕМ в англійській мові в діахронному плані. Вона зумовила розв'язання таких завдань:

- опис тенденції до зниження в англійській мові ролі морфологічного флективного засобу вираження достовірності/недостовірності;

- встановлення питомої ваги засобів вираження ЕМ;

- визначення прагмалінгвістичних параметрів структур з обов'язковим вживанням засобів вираження ЕМ та умов зниження релевантності значень достовірності/недостовірності.

Об'єктом вивчення у роботі є категорія модальності. Предметом дослідження є історичний розвиток однієї з підкатегорій модальності - епістемічної в англійській мові, її граматичні (морфологічні: умовний спосіб дієслова; синтаксичні: різні типи підрядних речень) та лексичні засоби вираження: допоміжні модальні та епістемічні дієслова, частки, прислівники.

За матеріал дослідження правили тексти, що репрезентують певні періоди в розвитку англійської мови (хроніки, біблійні тексти, хроніки-переклади), середньоанглійські (листування сім'ї Пастон, твори Дж. Чосера), ранньоновоанглійські (твори В. Шекспіра) та сучасної англійської (твори В.С. Моема та А. Азимова). Усього проаналізовано 3005 сторінок друкованого тексту. Особливий акцент зроблено на аналізі матеріалів середньо-англійською мовою, тобто тих текстів, що стосуються переломного періоду в історії англійської мови. Дослідження було організоване в такий спосіб, щоб показати шляхи формування та еволюції системи мовних засобів ЕМ у середньо-англійській мові на тлі граматичних засобів реалізації достовірності/недостовірності в давньоанглійській мові і порівняно з системою форм суб'єктивної модальності в сучасній англійській мові.

Методи дослідження: мовний матеріал у роботі розглянуто з використанням основних методичних засад комунікативної, когнітивної і прагматичної лінгвістики, прагматичної лінгвістики, контекстного, почасти трансформаційного аналізу та елементів кількісного аналізу. Методи комунікативної лінгвістики уможливили опис ЕМ та засобів вираження змісту висловлювання, оцінки повідомлення як достовірного/недостовірного з погляду мовця (з урахуванням знання мовця про подію, дію, ситуацію) та знання слухача, моделювання його можливого ставлення до повідомленого. При цьому засобом уточнення позиції виступає трансформаційний аналіз, перетворення одних речень в інші як доказ їхньої семантичної еквівалентності. Контекстний аналіз застосовано для уточнення значень дієслів, модальних прислівників, часток тощо. Кількісний аналіз унаочнив зростання ролі допоміжних модальних дієслів у вираженні ЕМ.

Наукова новизна дослідження полягає в описі функціонально-семантичної категорії ЕМ в діахронному аспекті, розкритті шляхів формування та еволюції системи мовних засобів (морфологічних, синтаксичних, лексичних) її вираження у середньо-англійській мові на тлі граматичних засобів реалізації достовірності/недостовірності в давньоанглійській мові і порівняно з системою форм суб'єктивної модальності в сучасній англійській мові.

Теоретичне значення дослідження полягає у встановленні динаміки розвитку значень ЕМ - достовірності/недостовірності, гіпотетичної модальності, в систематизації та описі спектру значень та засобів вираження категорії ЕМ в історії англійської мови, розкритті процесів переходу від оформлення модальних значень закінченнями дієслова, чергуванням голосних у його основі до вираження їх аналітичними конструкціями, допоміжними модальними дієсловами, модальними прислівниками, частками, модальними словами, засобами складнопідрядного зв'язку в реченнях, контекстом.

Практичне значення проведеного аналізу зумовлене можливістю застосування його результатів у навчальних та методичних посібниках з теоретичної та історичної граматики англійської мови, у викладанні курсів з граматики англійської мови, спецкурсів з історії англійської мови, у науково-дослідній роботі студентів.

На захист винесено такі положення:

1. Зміни в значеннях та в засобах вираження об'єктивної модальності давньоанглійської мови зумовили перебудову в змісті та засобах вираження суб'єктивної модальності в середньо-англійський період розвитку мови. Перебудова структури модальних значень спричинила зміни в організації різноманітних засобів їхнього вираження. Цей процес можна охарактеризувати як пошук новим модальним значенням своєї форми вираження і виявляється він у зростанні питомої ваги лексико-граматичних, синтаксичних, лексичних засобів та витісненні на периферію флективних засобів дієслівної парадигми.

2. У давньоанглійській мові велику роль у оформленні висловлювання відіграє пресупозиція „сказане є факт”, що реалізувалася переважно системою морфологічних маркерів, незначною мірою - лексичних засобів у випадку неповного знання мовця про подію або його згоди з думкою безпосереднього автора повідомлення. Зменшення ролі пресупозиції „сказане є факт” у структурі висловлювання внаслідок нечіткості морфологічних засобів вираження зумовлює необхідність її уточнення не тільки в плані її припущення, а й встановлення ступеня достовірності.

3. Омонімія форм суб'юнктива в середньоанглійській мові спричинила згортання морфологічних засобів його маркованості, яка зберігається лише в дієслова be та третій особі однини в реченнях часу, умови тощо. Це зумовило зміни в організації засобів вираження суб'єктивної модальності, зокрема епістемічної.

4. Втрата категорією достовірності морфологічних засобів свого вираження, властивих давньоанглійській мові, омонімія форм в середньо-англійській мові створюють підґрунтя для формування ЕМ з її позитивно організованими значеннями гіпотетичної модальності та модальності достовірності, вираженого ставлення мовця до основи висловлювання зі своєю системою лексико-граматичних, синтаксичних та лексичних засобів вираження.

5. ЕМ - ядро суб'єктивної модальності і один із її основних різновидів у середньо-англійській мові - постає як цілісна категорія, для якої характерна своя система упорядкованих засобів вираження ступеня знань про світ та характеристик стану мовця.

6. У цій системі формується клас допоміжних модальних дієслів, що кваліфікують основу висловлювання (вірогідність, можливість його дії). Претерито-презентні дієслова, що в давньоанглійській здебільшого (за винятком may) виражали об'єктивну модальність, у середньо-англійській стають виразниками ЕМ, яка чітко виявляється у перфекті, пасивних формах або з підметом-назвою неістоти. Зростає питома вага дієслів, що виражають оцінку дії/події, яка ґрунтується на особистих відчуттях та переживаннях мовця, отже на даних, виведених ним на основі минулого досвіду або знань, одержаних шляхом умовиводу.

7. Модальні прислівники стають експонентами ЕМ з багатим спектром значень (від вираження сумніву, невпевненості, припущення до ствердження вірогідності, впевненості, достовірності тощо). Саме в їхньому середовищі з'являються слова-речення, що вказують на обов'язковість повідомлюваного, виражають згоду/незгоду мовця з певною думкою чи міркуванням співрозмовника.

8. Зі спеціалізацією лексичних засобів на вираженні ЕМ пов'язане урізноманітнення типів складнопідрядних речень, що формуються як семантико-синтаксичні утворення для вираження ЕМ.

Апробація результатів дисертаційного дослідження та публікації. Основні положення роботи висвітлено на звітних студентсько-аспірантських наукових конференціях Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (травень 2001, квітень 2002 рр.), міжнародній науковій конференції „З XX-го в XXI-е століття: до 90-річчя з дня народження професора А.О. Білецького” (Київ, жовтень 2001 р.), міжнародній науковій конференції за участю молодих учених „Мовно-культурна комунікація: напрямки та перспективи дослідження” (Київ, квітень 2003 р.), виступах на засіданні кафедри англійської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у шести статтях.

Обсяг і структура роботи. Структура роботи зумовлена її метою та поставленими завданнями. Дисертація (226 сторінок, з них 199 сторінок основного тексту) складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаної та цитованої літератури (324 найменування), списку джерел ілюстративного матеріалу (21 позиція).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної для дослідження теми, визначено об'єкт і предмет, мету, завдання, фактичний матеріал та методи його дослідження, наукову новизну, теоретичне значення і практичну цінність одержаних результатів, сформульовано винесені на захист положення та описано структуру дисертації.

У першому розділі „Теоретичні засади вивчення епістемічної модальності” розглянуто проблеми і напрямки наукових досліджень, що сприяли поглибленому вивченню категорії модальності. Це лінгвістичне поняття багатьма своїми параметрами пов'язане з модальністю в логіці, де воно і виникло, та у філософії, зокрема епістемології - науці про знання, що досліджує природу знань, їх джерела, розрізнює справжні (адекватні) та хибні знання з погляду істинності та раціональності. У сучасному мовознавстві розвиткові теорії модальності сприяв антропологічно-центричний підхід до пояснення мовних явищ. Лінгвістично-психологічне дослідження мовної особистості враховує систему цілей, мотивів, настанов, життєвих та ситуативних домінант мовця, отже з'ясовує психічні, соціальні, культурні, етичні та інші складники його мови, що важливі також у розкритті ЕМ.

У межах традиційної граматики докладно вивчені значення способів дієслова, модальних дієслів і підготовлено ґрунт для розкриття категорії модальності з функціонального погляду (О.І. Смирницький, Б.А. Ільїш, І.Б. Хлєбникова). У сімдесяті - вісімдесяті роки XX століття модальність у лінгвістиці тлумачать як функціонально-семантичну категорію (В.В. Виноградов, О.В. Бондарко, О.І. Бєляєва, А.Д. Бєлова, Л.О. Бирюлін, О.Є. Корді, М.В. Ляпон, Г.Г. Сильницький, В.С. Храковський, С.М. Цейтлін, М.О. Шелякін та ін.). Категорію модальності, зокрема епістемічну, вивчали зарубіжні вчені: Ф. Палмер, А.Р. Кінг, Ф. де Гаан, Й. Нуйтс, А. Папафрагу, Г.В. Друбіг та ін.

Вивчення модальності як функціонально-семантичної категорії сприяло формуванню в мовознавстві синтетичного підходу до пояснення цієї категорії, що враховував розгалужений спектр її значень і налаштовану на них сукупність різнорівневих засобів мовного вираження. У працях цього напрямку модальність постає у вимірах формально-граматичної та функціонально-семантичної парадигматики морфологічних форм способу дієслова, у структурі синтаксичної категорії предикативності поряд із категоріями темпоральності та персональності. Синтетичний підхід уможливив розкриття транспозиційних особливостей форм дієслівного способу, що виявляються у їхній здатності до певних функціональних переходів, визначальних характеристик таких виразників модальності, як модальні дієслова, окремі семантико-синтаксичні розряди прислівників, насамперед модальних, багато з яких становлять частину вставних слів. Останні є лексичними еквівалентами модальних орієнтованих дієслівних присудків згорненої головної частини складнопідрядного речення, функцію яких виконують модальні та означальні прислівники, слова інших частин мови з модальною семантикою. Подальше вивчення категорії модальності пов'язане з встановленням її особливостей у комунікативно-прагматичному аспекті з урахуванням чотирьох чинників висловлювання (мовця, співбесідника, змісту висловлювання, дійсності) з окресленням її ролі в процесах породження та сприйняття мовлення, експліцитних та імпліцитних засобів вираження модальності в зв'язному, цілісному тексті (І.В. Смущинська, О.М. Старикова, В.І. Карабан, В.В. Козловський, А.М. Приходько та ін.), а також описом її когнітивних характеристик у процесах мовної концептуалізації світу (Т.В. Булигіна, О.Д. Шмельов).

По-новому висвітлено проблему модальності в працях, предметом розгляду яких є окремі дискурси, наприклад англомовні (А.Д. Бєлова) та науковий (О.М. Ільченко), французький художній текст (І.В. Смущинська).

У працях, присвячених історичному розвиткові англійської мови, окреслено ті зміни в системі мови, що характеризували підсистему модальних значень у межах її граматичного ладу з його морфологічними і синтаксичними засобами вираження модальності (В.Г. Адмоні, В.М. Ярцева, М.М. Гухман, Л.С. Єрмолаєва, О.О. Смирницька, Т.О. Расторгуєва, І.Р. Буніятова та ін.).

Наприкінці XX століття предметом досліджень англійської мови стали концептуальні основи історично-прагматичної парадигми, пов'язані з питаннями мовленнєвої комунікації та з її учасниками (адресантом), без яких неможливий повний вимір модальності (І.С. Шевченко).

Історичні та історично-типологічні студії англійської мови, зокрема системи її дієслівних форм, підготували ґрунт для дослідження функціонально-семантичної категорії ЕМ в аспекті становлення системи її значень та формування засобів їхнього вираження.

У другому розділі „Еволюція засобів вираження епістемічної модальності в англійській мові” показано шляхи формування значень цієї модальності в розвитку мови на тлі значення достовірності/недостовірності, що було центральним для організації повідомлення у давньоанглійській мові і мало свої засоби вираження, які змінювалися разом з новою структурою значень ЕМ. Перший параграф другого розділу „Перебудова часових форм давньоанглійської мови в середньо-англійський період розвитку мови” присвячено висвітленню взаємозв'язку категорії часу і способу в давньоанглійській мові, особливостям їхніх значень і форм, характеристиці дієслів, що мали повні лексичні значення і почали передавати у своїх відтінках різні модальні значення, серед них епістемічні, які виражали ставлення мовця до змісту переданої інформації, що йому не належала, оцінки її як вірогідної, сумнівної тощо.

Парадигма давньоанглійських дієслів мала складну структуру. Всі формотворчі дієслівні засоби були синтетичними, аналітичні форми тоді лише починали з'являтися. Дієслово-предикат узгоджувалося з підметом у числі та особі, його власне дієслівними категоріями були час та спосіб. Категорія часу в давньоанглійській представлена дихотомією теперішнього та минулого. Значення часу в індикативі були в ній більш загальними порівняно з сучасною мовою. Форми теперішнього часу вживалися на позначення теперішнього та майбутнього. Якщо додатково вживалися дієслова видового значення або прислівники (iu, жr) з посиланням на майбутнє, набував значення майбутнього часу:

- fter рan рe ic arise of deaрe, ic eow eft gemete on Galileiscum earde (AElfric's Lives of Saints, 3.223) - Після того, як я повстаю зі смерті, я знову повертаюсь на землю галілеян.

Подія в майбутньому могла також передаватися дієслівною фразою з модальним дієсловом:

- forюжm e sculon wepan - `therefore you shall weep'.

Теперішній час міг також використовуватися на позначення минулого, коли мовець звертається або цитує заяву, зроблену іншою особою, з якою він спілкуєтеся:

- Gif рu юegn sie юrymsittendes, wuldorcyninges, swa рu worde becwist, rece юa gerynu, hu - Якби ти був володарем на небесах, Всесвітній Боже, тоді ти Словом Господнім говорив би, подав би священний знак, // як (Visser).

Минулий час використовувався для вираження різноманітних подій у минулому (включно з такими, які в сучасній англійській мові передаються Past Continuous, Present Perfect і Past Perfect та іншими аналітичними формами):

- Her hiene bestжl se here into Werham… // wiю юone here cynin friю nam (The Anglo-Saxon Chronicle, 74. 7(876)) - І цього року армія увійшла до Верама... і король після цього уклав перемир'я з ними.

Категорія способу була представлена індикативом, імперативом, форми яких у давньоанглійський період були здебільшого омонімічними, наприклад у множині:

- сильні дієслова - findan (інфінітив) - findaю (теперішній час, дійсний спосіб, множина), findaю (імператив, множина);

- слабкі дієслова - locian (інфінітив), lociaю (теперішній час, дійсний спосіб, множина)- lociaю (імператив, множина).

Суб'юнктив не відрізнявся від індикатива в 1 особі однини теп. часу - bere, deme - в першій і третій особах однини мин. часу. Ic Beda…sende gretan рone leofastan cyning Ceolwulf (Bede's Ecclesiastic History of the English People, 1) - Я, Беда, шлю привітання свої дорогому королеві Кеольвульфу. Nu bidde ic. (The Sermones Catholici, i. 8. 9.) - Зараз я прошу.

Категорія числа на відміну від категорії особи ніколи не нейтралізувалася. Особа завжди була виражена лише в індикативі теп. часу однини та в індикативі мин. часу 2-ої особи. Форми особи не мали розрізнення у множині.

Використання умовного способу в давньоанглійський період має певні особливості, що відрізняють його від вживання у сучасній англійській мові. У цей період суб'юнктив виражав загальне значення нереальності або значення передбачення в умовних реченнях, інших гіпотетичних контекстах волевиявлення, допустовості, а також у реченнях часу, результату, при передачі непрямої мови з метою дистанціюватися від змісту чужих слів: nu sume men secgaр южt юa beteran wжren (Pres. Subj.) юonne nu sien (Pres. Subj.) - дехто говорить, що тоді кращі були часи, ніж вони є тепер.

Cуб'юнктив теп. часу міг передавати ті самі відношення, що й індикатив теп. часу, і вживався у випадках переказування чужих слів, виражаючи незгоду мовця з почутим на основі своїх власних знань:

- He sжde юeah южt land sie swiюe lang north юonan (Orosius, 17. 3). - Однак, він зауважив, що земля та (нібито) розташована далеко на схід звідси.

Водночас суб'юнктив теп. часу міг бути зорієнтованим на дію в майбутньому:

- Ne forealdige юeos hond жfre (Bede's Ecclesiastic History of the English People, 166. 10). - Не ослабне та рука ніколи.

Суб'юнктив мин. часу виражав такі ж часові відношення, що й минулий час:

- незавершену, звичну в минулому дію: ac he frжgn ofer eal undearninga // Deormod hжleю, hwa рa duru heolde (imperfect) (Battle of Finnsburh, 22). - Однак він спитав спершу відкрито, герой з безстрашним серцем, який оберігав ворота, і дію завершену: frжgn gif him wжre // жfter neodlaрum niht getжse (pluperfect) (Beowulf, 1319) - Він спитав, чи ніч... пройшла спокійно у душі принца.

Суб'юнктив мин. часу міг передавати також завершену (доконану) дію, що передує іншій дії в минулому:

- Ond южs ofer Жstron efor Жюered cynin, ond he ricsode fif ear (Orosius, 15. 1) - і потім після Великодня помер король Альфред, і правив він п'ять років або набував значень залежного майбутнього (Future in the Past): … южt hig южs жрelinges eft ne wendon, Южt he sigehreрig secean come (Beowulf, 1596) - Воїн не посмів би, вони думали, горді перемогою, знову прийти на пошуки...

Форми теперішнього часу претерито-презентних дієслів у давньоанглійській мові були також формами минулого часу (точніше, перфектними формами, що позначали дію в минулому, яка стосувалася теперішнього).

У середньо-англійській та ранніх ново-англійській мовах такі дієслова почали вживатися як модальні модифікатори речення, поступово втрачаючи свої лексичні значення і позначаючи відношення до дії, яку виражало інше дієслово в інфінітиві, що стояло після них:

- Юe him aht sceoldon - `what they owed him'.

У давньоанглійській було 12 претерито-презентних дієслів:

- a;

- cunnan, can;

- dear(r), sculan, sceal;

- maan, mж;

- mot, у сучасній мові лишилося шість із них: owe, ought;

- can;

- dare;

- shall;

- may;

- must.

Функціонально до розряду дієслів наблизилися дієслова willan, що в давньоанглійській передавало значення бажання, наміру, та be to.

Головною ознакою системи давньоанглійського дієслова була омонімія синтетичних форм. У середньо-англійському та ранньому ново-англійському періодах відбулася уніфікація їх у зв'язку з появою нових аналітичних форм та нових граматичних категорій. У цей період ще більше зросла омонімія форм, зокрема у вираженні способу - індикатив не розрізнялися у множині. Коли в XV столітті дві основи минулого часу сильних дієслів злилися, то збіглися також усі форми способів у минулому часі, окрім дієслова to be. Воно зберегло свою форму мин. часу - were для опозиції was. Розрізнення часів збереглося в дієслівній парадигмі.

Минулий час позначався „зубним” суфіксом у слабких дієсловах та зміною кореневого голосного у сильних дієслів. У пізньому середньо-англійському періоді з'явилася не особова форма дієслова герундій.

Відбулися зміни в групі дієслів. Вони втратили розрізнення форм у числі та способі в теперішньому часі. Дієслово can, couth/coude як модальне дієслово, що позначало фізичну чи розумову здатність, поступово витісняє давньоанглійське mж:

- I grant thee lyf, if thou kanst tellen me // What thing is it that wommen moost desiren (J.Chaucer, Canterbury Tales).

Порівняно з давньоанглійським meahte, mihte середньо-англійське mighte (may) звузило значення, що передавалися ним. Його значення фізичної та розумової здатності перейшли до дієслова can.

Зазнало змін і повнозначне в давньоанглійській дієслово sceal, у середньоанглійській воно зберегло лише дві свої форми: індикатив мин. часу та суб'юнктив мин. часу - sholde, sholde(n), що вживалися в цей період на позначення необхідності, обов'язку: “Nay, by my fader soule, that he schall nat!” // Seyde the Shipman, “heer schall he nat preche” (J.Chaucer, Canterbury Tales). Форма sholde також використовувалася в суб'юнктиві теп. часу як shall, однак згодом втратила зв'язок з shall та оформила свою систему значень і стала окремим модальним дієсловом (should у сучасній англійській мові), позначаючи ірреальну дію.

Схожі тенденції відбулися в розвитку дієслів must і ought. Форми в теп. часі були втрачені, а must набуло значення “обов'язку” і зараз його кваліфікують як форму теп. часу. У давньоанглійській moste, mostest, mosten були формами минулого часу претерито-презентного дієслова mot (can), що вживалося у прямому своєму значенні „могти” у контексті підмета-назви істоти. Залишки старого використання must як форми минулого часу можна знайти в сучасній англійській у непрямій мові:

- He said that he must go.

Дієслово ought(e) в середньо-англійській теж набуло значення теперішнього часу (його формами в минулому часі в староанглійській було ate, aton, aten - дієслово aan), поступово воно здобувало статус модального дієслова, зберігши первісне значення “володіти, мати” в іншій своїй словоформі, похідній від давньоанглійського дієслова a (у сучасній англійській мові - own).

У середньоанглійський період це дієслово широко застосовувалось як модальне на позначення волевиявлення:

- He wolde smyle and holden it folye, // And seye hym thus, "god woot, she slepeth softe... (J. Chaucer, Canterbury Tales). У процесі розвитку англійської мови дієслова shall та will (should - would) послабили своє лексичне значення і поступово перетворилися на допоміжні дієслова.

Отже, у давньоанглійський період розвитку англійської мови категорії часу та способу були тісно пов'язаними. Система часових форм та засобів вираження значень різних способів у цей період перебувала на етапі розвитку. Можливе виділення спільних контекстів паралельного вживання умовного способу та дійсного (індикатива). Зокрема, індикатив уживався для передачі непрямої мови паралельно з використанням у функції індикатива. Сфери застосування індикатива теперішнього часу перетиналися, вибір використання форми визначався синтаксисом речення.

У давньоанглійській використовується як теперішній постійний час, що позначав дії, стани, процеси, котрі відбуваються в момент мовлення, а також у всі періоди часу й після моменту мовлення, тобто здійснюються як постійна закономірність або особливість чого-небудь. За правилами граматики сучасної англійської мови ці значення виражає індикатив теперішнього часу (The earth rotates round its axis).

Дієслова, з яких згодом виникли модальні дієслова, у давньоанглійський період вживалися як повнозначні. Відтінки значень, які вони передавали, розміщені у площині нереальної модальності можливості, передбачення, гіпотези, умови, бажання. Перші три з них згодом стали підґрунтям для значень ЕМ у інфінітивних конструкціях.

У середньо-англійський період розвитку англійської мови розпочалася нівеляція закінчень особових форм дієслів, посилюється омонімія форм. Послаблення синтезу спонукало до перебудови граматичних засобів вираження способу як морфологічної категорії дієслова. Розпочинається розвиток аналітичних форм для позначення відношення часу повідомлення до моменту повідомлення з погляду мовця. Аналітизм сприяв не тільки уточненню граматичних часових значень, а й формуванню нових засобів вираження способів дієслова - головного експонента категорії модальності.

У середньо-англійській мові спостерігається перехідний етап утворення так званих семантично легких (допоміжних) дієслів, які виражають час і спосіб. У цей період формуються особливі модальні дієслова, які „працюють” не тільки на морфологічну категорію способу дієслова, а й на синтаксичну модальність як на складник предикативності речення. Допоміжні дієслова ставали виразниками модальності й часу і сприяли формуванню аналітичних засобів вираження граматичних категорій англійської мови, а отже й модальності речення.

У своїх модальних значеннях ці дієслова виражали не лише об'єктивну модальність, а дедалі більше суб'єктивну, модифікуючи першу в плані оцінки ірреальної дії як бажаної, можливої, вірогідної, такої, котра може бути виконана чи передбачена за певних умов. Останні значення ставали компонентами ЕМ.

У другому параграфі другого розділу дисертації “Епістемічність складнопідрядних речень” показано, як зі спеціалізацією модальних дієслів на вираженні ЕМ пов'язане урізноманітнення типів складнопідрядних речень, що формуються як семантико-синтаксичні утворення для передачі різних значень ЕМ.

Зміна форм вираження способів дії в англійській мові супроводжувалася певними змінами в уявленні процесу, стану дії в свідомості мовця, в співвіднесенні площини об'єктивного часу дії та суб'єктивного - у вимірі мовця, з його оцінкою процесу, стану дії як дійсно необхідних, можливих чи вірогідних.

У ранній ново-англійський період розвитку англійської мови почали з'являтися специфічні значення в індикативі та оптативі, що згодом стали виразниками, оформили ця категорію в умовному способі. У давньоанглійській оптатив мав ряд закінчень, які відрізняли його від форм індикатива. Згодом з втратою закінчень різниця між формами дієслів у оптативі та індикативі майже зникла. Істотна перебудова опозицій в системі способів дієслова привела до того, коли та сама форма, що збігалася з інфінітивом, могла виступати в незалежному і підрядному реченні, в розповідному і спонукальному реченнях. Цей етап у розвитку мови характеризується як поступовий перехід у системі дієслова від вираження модальних значень флективними формами дієслова до вираження їх контекстом та інтонацією в певних типах речень. Сприятливим контекстом для розвитку умовного способу були нереальні дії і непряма мова. Сам перехід від морфологічних до синтаксичних засобів вираження модальності позначений зміною функцій форм модальності, коли ставлення суб'єкта дії до виконуваної ним дії поступово переходить від дієслівних способів до допоміжних модальних дієслів, які в свою чергу, формуючи аналітичні форми, стають спроможними виражати відношення змісту речення до дійсності в плані реальності/нереальності. Зміна форм вираження умовного способу тісно пов'язана зі змінами в його семантичній сегментації.

У середньо-англійський період морфологічний був витіснений модальними перифрастичними конструкціями. У цей період відбувається зростання кількості умовних речень для вираження ЕМ. У давньоанглійський період для передачі різноманітних відтінків дії, що так чи інакше були дистанції від ствердження реального факту її протікання, використовувався умовний спосіб. Ідеться про різного роду вживання, формулювання реальної чи нереальної умови, за якої дія могла відбутися.

Давньоанглійське і сучасне англійське речення з переказуванням оформлені по-різному. Зокрема, перше стабільно має присудок в умовному способі, особисте ставлення мовця до первинного тексту в прямій мові ніякої ролі тут не відіграє.

Вираження вірогідності переказаної мови у сучасному англійському реченні є факультативним елементом: вона може бути відзначена, але це не є обов'язковим.

Умовний спосіб у давньоанглійський період також широко використовувався у сполученнях дієслів scullan/willan, які є атематичними, з інфінітивом:

- He sжde южt he жt sumum cirre wolde fandian hu longe южt land norюryhte lжge, oююe hwжюer жnig mon be norюan южm westenne bude (The Voyage of Ohthere). - Він сказав, що колись (нібито) хотів з'ясувати, як далеко простягається земля на північ, чи хто-небудь жив на півночі пустиря.

З переходом парадигми дієслова англійської мови від флективної, де показниками особових форм були флексії, до аналітичної, де граматичними маркерами модальності стають допоміжні дієслова, змінювалися функції, значення і форма її способу. Умовний спосіб, оформлений аналітичними конструкціями, спеціалізувався на вираженні гіпотетичних дій, які відбувалися раніше від інших або здійснювалися паралельно з ними. Це зумовило появу типової для дієслів умовного способу синтаксичної конструкції - складного речення з підрядною умовною частиною, в якій визначено умови виконання певної нереальної дії, вираженої в головній частині, з погляду мовця, його знань про стан речей.

Аналіз матеріалу свідчить про зменшення питомої ваги безсполучникового зв'язку в реченнях, котрі можна інтерпретувати як умовні або умовно-наслідкові, зростання кількості складнопідрядних речень цього типу, де зв'язок між ними допомагають оформити сполучники:

- thanne;

- and;

- if;

- whan;

- though, although;

- as though та as if.

Частішають випадки використання в цих реченнях конструкцій допоміжного дієслова + дієслова в інфінітиві, а також закріплення цих дієслівних конструкцій у кінцевій позиції підрядних речень.

У третьому параграфі другого розділу “Роль модальних дієслів у кваліфікації події” окреслено типові контексти вживання модальних дієслів у середньо-англійський період мови на тлі тих їхніх функцій та значень, що притаманні їм у сучасній англійській мові.

Аналіз функціонально-семантичних зв'язків близьких за значенням модальних дієслів у середньо-англійській мові засвідчує подальшу аналітичних конструкцій, які спеціалізуються на вираженні певних модальних значень, що додаються до значень інших поєднуваних з ними дієслів в інфінітиві. Спостерігається паралельне функціонування цієї обмеженої семантичної групи дієслів у контекстах, де вони зберігають свої лексичні значення, і аналітичних конструкціях, які виокремлюються з-поміж інших синтаксичних конструкцій тим, що починають виражати сукупність стандартних значень можливості та неможливості, обов'язковості та необов'язковості, певності та непевності, вірогідності тощо.

Модальні дієслова у їхньому значенні можна поділити на дві групи:

а) фактичної можливості - kan (couthe), mighte (у сучасній англійській мові це can, may/might);

б) логічної необхідності (умовиводу) - must, have to, willen (wolden) (у сучасній англійській мові це must, have to, will).

У середньо-англійській мові відбуваються зміни в структурі значень модальних дієслів. Так, kan і may, почасти зберігаючи свої основні синонімічні значення фізичної та розумової здатності людини, почали відрізнятися значеннями. Дієслово kan окреслювало ситуацію, коли мовець не стояв перед вибором можливості, йому така можливість надавалася і він був готовий її виконати: And thynk it is a guerdon hire to serue // A thousand fold moore than he kan deserue. (J. Chaucer, Troilus & Criseyde).

Дієслово may орієнтувало виконавця на вибір однієї з кількох можливостей розвитку подій. Він був вільний вибрати одну з них. Kan у заперечній формі, у минулому часі, в контекстах дієслів на позначення розумової діяльності, в умовних реченнях виражає такі значення ЕМ, як проблематичність основи речення, більший ступінь невпевненості мовця у виконанні дії. Could та might як форми умовного способу позначають нереальність виконання дії, гіпотетичність основи висловлювання.

Дієслова must, will, would, ought, should, а також have to позначають таке значення ЕМ, як логічна необхідність, і беруть участь у формуванні умовиводу, зорієнтованого на оцінку достовірності події/ситуації.

Перше з них moste в середньо-англійській позначає необхідність фактичну:

- And seyde hem, certein, but he myghte have grace (J. Chaucer, Canterbury Tales), а have to - необхідність теоретичну, і переконання мовця в логічній необхідності дії повідомлення: "Ek wel woot I my kynges sone is he, // And sith he hath to se me swich delite... (J. Chaucer, Canterbury Tales).

Дієслова wolde/wolden оформляють умовивід, що базується на знанні мовця про стан речей, причому іноді виражають ще й значення неминучості події, зумовленої категоричним примусом. Дієслово be to є засобом вираження значення прогнозування. Ought to, should кваліфікують основу висловлювання як бажану, але таку, що не може відбутися, чи сумнівну, schall, sholde виражають значення необхідності, повинності, іноді з високим ступенем гіпотетичності.

Модальні дієслова в значенні не мають показників часу, оскільки висловлювання, що містить передбачення, завжди співвідноситься з моментом мовлення. Форми минулого часу у вживанні позначають лише більший ступінь проблематичності висловлювання.

Аналіз відношень, що існують у межах пар середньо-англійської:

- may/might(e);

- kan/couthe;

- willen/wolden, і відповідно сучасної англійської мови may/might;

- can/could;

- will/would, показує, що в їхніх функціях ще немає відмінності, яка згодом спричинила поділ їх на два слова, хоча форми might (mighte), could (couthe), would (wolden) уже включають додаткову сему “якщо”, яка підсилює гіпотетичність дії/ситуації.

Вони є епістемічно сильнішими від may (may), can (kan), will (willen).

Середньо-англійський період засвідчив вживання дієслова have to у модальному значенні, що мало характер і почало виражати логічну необхідність дії з погляду мовця. Синонімія значень певних модальних дієслів у середньо-англійський період, наприклад kan та may на позначення розумової і фізичної здатності, в перспективі наближення до сучасної англійської мови зникає і переростає в різні модальні значення цих дієслів.

Четвертий параграф другого розділу “Модальні слова, прислівники, частки та фрази як експоненти епістемічної модальності” присвячено висвітленню ролі синтагматично ізольованих елементів у структурі речення, які виражають ЕМ. Модальні слова certeinly, soothly, surely, verray є вставними компонентами речення і виражають значення вірогідності, припущення, передбачення, а також достовірності/недостовірності. Коли таке слово є відповіддю на питання, воно заміщує все повнозначне речення без втрати його комунікативного навантаження:

- Is this, quod she, the cause of youre unreste? // Ye, certeinly, quod he, no wonder is (J. Chaucer, Canterbury Tales).

Модальні слова в реченні можуть займати початкову, середню або фінальну позицію, однак найвиразнішою є початкова позиція, в якій модальні слова виконують оцінну функцію.

Значно ширше поле використання модальних прислівників як виразників ЕМ у середньо-англійській мові. Аналіз текстів цього періоду порівняно з давньоанглійською та сучасною англійською дозволяє простежити, як виділялися значення у окремих слів, закріплювалися за ними як функція виразника ЕМ, дійшовши стадії вираження регулярних корелятивних відношень між модальними прислівниками і дієслівним предикатом головної частини складнопідрядного речення та трансформаційної заміни одних іншими.

На рівні гіпотетичної ЕМ, що передає значення можливості, припущення, а також невпевненості мовця у дії/події, яку він описує, еквівалентом дієслівних присудків у середньо-англійській мові (типу thynke, hope, presume, suppose, gesse) є модальні прислівники possibly, impossibly. Модальне значення впевненості, достовірності дієслівних присудків головної частини речення в середньоанглійській типу quode, thynke, bileeve виражають прислівники verraily, certainly, soothly, sikerly.

У багатьох випадках вони є функціональними еквівалентами стверджувальних або заперечних речень і водночас виразниками ЕМ, оскільки зорієнтовані на оцінку пропозиції співрозмовника в плані її підтвердження, підтвердження з умовою, сумніву в можливості здійснення події/дії аж до повного заперечення такої можливості. Такі слова щоразу зорієнтовані на вираження анафоричних зв'язків цілісного тексту:

- Now certeinly he was a fair prelaat;

- That verraily hym thoughte he sholde spille; And soothly, leeve brother, this is al (J. Chaucer, Canterbury Tales).

Модальні прислівники вживалися окремо, самостійно, у поєднанні з прийменником for та сполучниками and, but, що посилювали значення прислівників. При цьому прийменниково-прислівникова конструкція виражала підкреслену впевненість мовця в реалізації дії/події (for soothe/for soothly насправді, for sikerly напевно, for ceteinly зазвичай, for verray/for verrayly дійсно). Поєднання аналізованих прислівників зі сполучником and (and certes), and certeinly і звичайно ж, and soothly і насправді ж) виражають не лише впевненість мовця у можливості виконання дії, а й окреслюють джерела цієї впевненості (знання про усталений порядок речей, його досвід):

- For certeinly, oure appetites heer;

- For sothe, I wol nat kepe me chaast in al;

- For soothly al the mount of citheroun;

- For sikirly I saugh hym nat stirynge // Aboute his dore, syn day bigan to sprynge (J. Chaucer, Troilus & Criseyde);

- For verray wo hir wit was al aweye (J. Chaucer, Canterbury Tales).

Натомість конструкції модальних прислівників зі сполучником but (but certeinly але ж звичайно, but sikerly але ж насправді) виявляють ще й намагання мовця переконати співрозмовника в своїй думці, схилити його на свій бік: But sikerly she hadde a fair forheed (J. Chaucer, Canterbury Tales).

Конструкції as possible is, for possible is - зорієнтовані на вираження вірогідності пропозитивної основи висловлювання.

Виразниками результативної достовірності в середньо-англійській мові були модальні фрази, що належали до безособових конструкцій:

- it is likely та it is im/possible, it seeme;

- it is doute, вживалася також конструкція be it never so (суб'юнктив теп. часу).

Частки як експоненти ЕМ у середньо-англійській мові трапляються рідко (hardily та possibly).

ВИСНОВКИ

Комплексний аналіз становлення функціонально-семантичної категорії ЕМ в англійській мові та еволюції засобів її вираження, дозволив встановити взаємопов'язаність змін у структурі модальних значень з перебудовою засобів їх вираження. Зміни, що торкалися часових форм англійської мови, які виражали модальні значення, зумовили переорієнтацію їх від морфологічних синтетичних форм до лексико-граматичних, синтаксичних і лексичних засобів. У середньо-англійській мові помітна трансформація окремих морфологічних категорій дієслова, перебудова дієслівної системи, поступовий перехід опозиції давньоанглійської мови з її підкресленням співвіднесеного передування/не передування дії щодо моменту висловлювання в опозицію часових форм з перфектом. Категорія дієслівного способу як основного виразника об'єктивної модальності речення з чотиричленної (індикатив, оптатив, імператив) стала двочленною (індикатив), утворився умовний спосіб з усією сукупністю його аналітичних морфологічних засобів.

У давньоанглійській мові умовний спосіб виражав різні відтінки дії, що так чи інакше були дистанційні від ствердження реального факту її протікання (різного роду вживання, нереальна чи реальна умова, за якої дія могла відбутися). Умовний спосіб був засобом особливої модальності, коли ставилися під сумнів вірогідність та достовірність факту або дії, що впливало на спеціалізоване вираження висловлювання.

У цей час достовірність виступає окремим аспектом граматичної модальності. Якщо слова не належали мовцеві особисто, то разом з посиланням на джерело інформації, граматичне оформлення висловлювання регулярно переходило у сферу вживання умовного способу для передачі модального відтінку. Саме він виконував функцію засобу певного дистанціювання від ствердження реальності. Переказування виступало окремим видом передачі інформації, а модальні маркери вказували на певний ступінь не вивіреності інформації.

Відбувається структурування семантичних значень умовного способу як засобу вираження модальності (зокрема гіпотетичної, з підкресленням наявності відповідних умов здійснення дій, раніше за них або паралельно з ними інших дій, бажаності/небажаності, допустимості дії тощо), що супроводжуються виокремленням спеціальних засобів оформлення їх у вигляді синтаксичних конструкцій, що стають аналітичними формами, а також частинами окремого типу умовних речень.

Поступово формувалися певні типи речень, у яких умовний спосіб виражає різні аспекти невідповідності предикації реальному станові речей. Саме в умовному реченні могли бути вказані умова (реальна - нереальна), побажання, непевність. Вираження ЕМ за допомогою засобів складнопідрядного типу зв'язку в реченні, зокрема умовних, у середньо-англійській мові стало можливим завдяки змінам форм вираження способів дії, які супроводжувалися певними змінами в уявленні процесу, стану дії в свідомості мовця, що відбилися в структурі мови, в співвіднесенні площини об'єктивного часу дії та суб'єктивного - у вимірі мовця, з його оцінкою процесу, стану, дії як дійсно необхідних, можливих чи вірогідних, тобто в проекції ставлення мовця до дії в повідомленні.

Модальні дієслова в межах вони розвинулися в допоміжні дієслова.

Спеціалізація лексичних засобів на вираженні модальності, закріплення за ЕМ особливих синтаксичних форм вираження сприяло виокремленню її в окрему функціонально-семантичну категорію з її ядерними значеннями достовірності/вірогідності, що по-своєму модифікувала позитивну основу речення і дозволяла окреслювати стан мовця. Саме перебудова значення достовірності в середньо-англійський період розвитку мови була, з одного боку, наслідком перебудови часових форм об'єктивної модальності, з другого, стала джерелом подальшого структурування значень ЕМ.

Дієслова, що були попередниками сучасних модальних дієслів і в давньоанглійській мові мали повне лексичне значення, відтінки яких розміщені в площині гіпотетичної модальності (можливості, передбачення, гіпотези, умови, бажання), поступово виокремлюються і стають засобом вираження значень, орієнтуючись на синтаксичну модальність як складник предикативності.

У середньо-англійській мові спостерігається паралельне функціонування обмеженої семантичної групи дієслів (так званих модальних) у контекстах, де вони зберігають свої лексичні значення, і аналітичних конструкціях, що починають виражати сукупність стандартних модальних значень можливості/неможливості, обов'язковості/необов'язковості, певності/непевності, вірогідності. Отже, відбувається подальше структурування категорії модальності з одночасним виділенням конструкцій, які спеціалізуються на вираженні ставлення мовця до повідомлення.

У середньо-англійській мові активним засобом оформлення ЕМ стають безособові конструкції, що представлені класом модальних фраз типу:

- if that it were possible;

- іt is an impossible;

- I suppose/thynke/gesse that, вживаних з інфінітивом. Ці фрази здебільшого трапляються в складнопідрядних реченнях, в яких вони виконують роль речення головного щодо пояснювального підрядного речення, яке поєднувалося з головним за допомогою сполучників або без них.

Модальні прислівники в цей час як експоненти ЕМ використовуються менше порівняно з модальними фразами, однак виокремлення цієї їхньої функції стає дедалі помітнішим. Частина з них виникає на периферії функцій прикметникових слів, що починають виконувати прислівникову, тобто придієслівну функцію.

У середньо-англійській мові дедалі активнішим стає процес залучення модальних прислівників до розряду дієслівних ознак та експонентів ЕМ з багатим спектром значень (від вираження сумніву, невпевненості, можливості, припущення до ствердження вірогідності, впевненості, достовірності), а також підсилення цих значень у сполуках їх з прийменником for та сполучниками but чи and. Цьому сприяла суфіксальна марка багатьох модальних прислівників, рухливість їх у реченні, можливість їхньої орієнтації на вираження модальності у межах одного речення, а також на оцінку змісту повідомлення попереднього чи наступного речення в зв'язному тексті.

У середньо-англійській мові формується і функціонує клас модальних слів-речень, а також вставних конструкцій, здатних виконувати роль виразників ЕМ гіпотетичності та достовірності. В орбіту засобів вираження ЕМ в середньо-англійській мові дедалі частіше потрапляють епістемічні дієслова типу seem, look, appear.

Категорія достовірності, втративши морфологічні засоби вираження, перестає передавати ті значення, які вона мала в давньоанглійській мові, і поступово переходить в модальність з її організованими значеннями гіпотетичної модальності та модальності достовірності, що передавалися вже переважно лексико-морфологічними, лексичними та синтаксичними засобами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Скибицька Н.В. Модальність та достовірність висловлювання // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Збірник наукових статей. - К.: Видавничий центр КДЛУ, 2001. - Вип. 6. - С. 194-197.

2. Скибицька Н.В. Достовірність повідомлення та засоби її оформлення в давньоанглійський період розвитку мови // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Збірник наукових статей. - К.: Видавничий центр КДЛУ, 2001. - Вип. 7. - С. 226-230.

3. Скибицька Н.В. Модальність і пресупозиція як дві взаємодоповняльні категорії речення (на матеріалі англійської мови) // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Збірник наукових статей. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2002. - Вип. 8. - С. 309-316.