Семантичне узгодження між компонентами словосполучення в українській мові

Категорійні семи `істота'/`неістота' традиційно вважаються іменниковими, але вони виявляються і у складі інших частин мови. Ці класеми функціонують спільно у сполученнях числівника з іменником, пор.: [бачити] дві верби - двоє телят, [взяти] три зошити - трьох школярів. Збірні числівники вживаються як власне кількісні при іменниках чоловічого роду на позначення істот: При в'їзді в село п'ятеро плотників майстрували, докінчуючи дерев'яну арку (Г. Хоткевич). Поступово формується думка, що названі класеми властиві прикметникам. Це граматично виявляється у відмінкових закінченнях: [почув] радісний сміх і [побачив] радісного студента. Варто розрізняти граматичну категорію і категорійну сему: у словосполученні радісний сміх іменник граматично неістота, але його смисл має сему `істота', яка повторюється і в прикметнику радісний, що означає “який виражає радість”, а “радість 1” - “почуття задоволення, втіха, приємність”, притаманні людині, і цим забезпечує семантичне узгодження між компонентами словосполучення. Прислівники зберігають властивості тих прикметників, від яких вони утворилися, тобто категорійна сема `істота'/`неістота' характерна й для них: ласкава усмішка - ласкаво усміхатися, дбайливе ставлення - дбайливо ставитися; лункий грім - лунко гриміти, тихий дзюркіт - тихо дзюркотіти. Прислівники сполучаються з дієсловами, які насамперед означають дію, але діяти можуть лише живі істоти. Інші предмети не діють, а тільки рухаються. Тому і дієслово може виражати відтінок волі, наміру, що властиві для істот. Власне-категорійна сема `істота' повторюється в компонентах дієслівного словосполучення, де дієслово означає активну дію, а суб'єкт і об'єкт - особу: арештувати злочинця, бадьорити учня, виручати друга, гнівити батька, кохати хлопця, порадувати бабусю, розхвилювати вчительку тощо.

Граматичний рід також служить узгодженню, а узгодження - вираженню зв'язків ознаки (ад'єктивної чи дієслівної) з її носієм (не тільки граматичного зв'язку прикметника та іменника, дієслова та іменника, а й смислового зв'язку ознаки і субстанції). Із семантичного погляду категорія роду пов'язана зі здатністю іменників означати істот чоловічої статі (чоловічий рід), істоту жіночої статі (жіночий рід) або нездатністю вказувати на стать істоти (середній рід). Але ця здатність означати стать безпосередньо виявляється тільки в назвах осіб і частково в назвах тварин. Назви неживих предметів набувають цю ознаку тільки в певних стилістичних умовах - при образно-поетичному переосмисленні (уособленні): предмет, позначуваний іменником жіночого роду, може сприйматися як істота жіночої статі, а предмет, позначуваний іменником чоловічого роду, - як істота чоловічої статі. У цьому разі узгоджуються власне-категорійна та образна категорійна семи `рід'. Наприклад: Баба Віхола, сива Віхола на метільній мітлі приїхала (Л. Костенко); Степи-брати і мати-Січ! Свідки життя, краси і сили... (О. Олесь). Такі поєднання дають факт не лише образного уподібнення, а й створюють один із тропів - персоніфікацію уподібнюваного: неживе постає у творчій уяві колективного чи індивідуального митця слова живим і осмислюється відповідно до фонових знань мовців, а контекст висловлювань, в яких засвідчено цей зображальний засіб, конкретизує ту спільну рису, що стала причиною персоніфікації: Україно-мамо, сестро, жінко, в'ється блискавицею твій стан... (Є. Гуцало). Поєднання персоніфікацій ґрунтується і на параметрах спорідненості `кровний' - `некровний зв'язок': Виступає круглий місяць з сестрою зорею (Т. Шевченко); Дніпре-брате, чим ти славен: Чи зеленими лугами, чи крутими берегами? (Укр. нар. пісня). За умови образно-поетичного переосмислення узгодження класеми `жіночий рід' підсилюється класемою `істота': Сонечку, сонечку, уставай! Ясну Весну-дівоньку розбуджай (Укр. нар. пісня); В обіймах з кленом-юнаком Трепета-дівчина тремтить... (Д. Павличко). При семантичному узгодженні категорійні семи `рід', `істота' часто корелюють з конотативними стилістичними семами. Наприклад, у словосполуці її величність Рослина у процес семантичного узгодження залучається стилема `урочистість': Отож знай і ти, друже, що біля нас росте не просто трава, а її величність Рослина (В. Супруненко).

Відсутність у семемах компонентів словосполук повторення реальних сем є умовою для існування адитивного зв'язку. Семантичне узгодження відбувається в таких словосполученнях завдяки тому, що їх компоненти розташовані поруч в одному ряду та мають близькі смисли, і це дає змогу одному з компонентів “індукувати” в іншому таку саму сему, яка, виникнувши як потенційна та актуалізувавшись у семемі, може забезпечити необхідну зв'язність шляхом накладання ідентичних сем. Наприклад, якщо мовець має намір віднести ознаку `теплий' до денотата слова день, то у смислі останнього актуалізується семантична ознака `термальність', і семантичний зв'язок реалізується за однією з багатьох сполучувальних потенцій кожного із цих слів для утворення словосполучення теплий день. Складання смислів найчастіше має місце в атрибутивних сполуках, які включають назву якісної ознаки предмета або дії у формі якісного прикметника чи прислівника, а роль сполучного засобу виконує актуалізована потенційна сема `предмет' або `процес', здатний розгорнутися у просторі та часі: глибока криниця - глибоко копати, швидкий струмок - швидко текти тощо.

Валентність дієслова найвиразніше виявляє свої особливості на тлі дієслівної категорії перехідності/неперехідності. Об'єктні синтаксичні відношення зумовлює не тільки морфологічна валентність опорного дієслова, а й смислове значення поєднуваних слів. Реалізуючи валентність перехідного дієслова, залежна словоформа знахідного відмінка одночасно виражає відношення до нього як об'єкт до дії чи дії до об'єкта: у ній знаходить вияв мовне оформлення субстанції, яке цілком підлягає дії. Тут обов'язково реалізується сема односпрямованої безпосередньої конкретної дії перехідного дієслова. Вираження об'єкта знахідним відмінком залежить від лексичного значення іменника: назви конкретних предметів частіше, ніж назви абстрактних понять, виступають у формі знахідного відмінка, в основному вибір відмінка залежить часто від сприймання і думки носія мови. Предмет, названий формою знахідного відмінка, є об'єктом впливу на нього з боку дії, означеної дієсловом, наприклад: нести валізу, ставити відро, кинути грудку, м'яти папір, різати хліб, палити дрова, розв'язати вузол, одержати лист, ненавидіти ворога тощо

Транспозиція одного з компонентів словосполучення в іншу частину мови починається із зміни саме ядерної категорійної семи - семантичного “стержня” частини мови, яка залишається в новоутвореному слові на периферії і може повторюватися з аналогічною ядерною семою іншого компонента, забезпечуючи смисловий зв'язок на граматичному рівні. Наприклад, периферійна категорійна сема `процесійність' ітерується у словосполуках типу застережна дія, схвальний відгук; вимагати відповіді, чекати приходу, прискорити рух; перевертом котитися, навздогад сказати. Периферійна сема `ознаковість' головного слова словосполуки корелює з домінантною залежного: страшна потвора, старий мудрець, злий хижак, свіжа чорниця, давня солонина, голосно лютувати, швидко червоніти, рішуче активізувати тощо.

Серед складових макрокомпонентів структури лексичного значення є конотативний. Оскільки на семантичному рівні валентних відношень первинною єднальною ланкою між смислами сполучуваних одиниць є семи, то конотативні семи можуть також виконувати таку функцію, тобто кожне слово потенційно має конотативну валентність - здатність певної мовної одиниці вступати в конотативні зв'язки з іншими словами на основі експліцитних чи імпліцитних конотативних сем і в результаті цього здійснювати свою конотативну функцію. Така валентність лінгвістичної одиниці відкривається в результаті актуалізації потенційної конотативної семи під дією зовнішніх факторів, у тому числі й за допомогою індукування конотативних сем. Комбінована сема `зменшувально-пестливий', стаючи сполучною ланкою для двох семем, отримує відповідну форму у вигляді ізосемічних суфіксів лексем, що належать до різних частин мови, тобто узгодження відбувається на словотвірному та конотативному рівнях, наприклад: чистенька хустинка, свіженька булочка, гарненька дівчинка, старенька бабуся, сизуватий димок тощо. Звичайно, суфікси компонентів, виражених різними частинами мови, матеріально не збігаються, але за смислом вони є синонімічними, оскільки вказують на одну й ту саму конотативну сему: Мав я раз дівчиноньку чепурненьку, любу щебетушечку рум'яненьку (Укр. нар. пісня); По дну вибалка поміж камінням справді біг струмок, ... полоскав зеленісіньку травицю ... (Григір Тютюнник). Без урахування ролі контексту неможливо розкрити всю різноманітність семантики зменшувально-емоційних лексем, які несуть у собі не тільки позитивне забарвлення, а й негативне, тобто мають оцінну сему. Відтінки іронії, гумору, зневаги, презирства властиві лексемам незалежно від їх семантики, якщо сусідні слова вносять додаткову уточнювальну, негативну конкретизацію. Насамперед негативний відтінок у значення іменників вносять прикметники-означення бридкий, гидкий, злиденний, жалюгідний, мізерний, миршавий, непристойний, нікчемний, огидний, паскудний тощо, які вже у своєму значенні мають негативне забарвлення, їх ядерна сема є носієм негативної оцінки. Негативну сему містять означення, виражені неозначеними та вказівними займенниками якийсь, який-небудь, деякий, такий, отакий тощо: [Мати] ... закінчила тим, що збігла з дому з якимось офіцериком (Ю. Збанацький); Одна річ - ділові візити, інша - коли отака журналісточка з пером до горла: згадуй, повертайся в минуле, хочеться тобі чи ні (П. Загребельний).

Суфікси суб'єктивної оцінки у складі дескриптивних якісних і відносних прикметників, числівників, займенників служать для формування емоційної семи пестливості. Не змінюючи основного денотативного значення, вони можуть мати сему експресивного характеру, що в гармонії з іменниковими конотативними семами створює конотативну єдність: Ой глянь, Марусю, крізь калач Каренькими оченьками та й не плач (Укр. нар. пісня); Кухличок мідненький Водиці повненький (Нар. лірика); Згадала все, кожнісіньку дрібничку. І хату нашу, і оту криничку... (Л. Костенко); А мати гарувала гірко Від темноти до темноти, Щоб нас, малесеньких семірко, нагодувати й одягти (Д. Павличко). Конотативне семантичне узгодження відбувається шляхом повторення одновидових конотативних сем (експресивних, емоційних, оцінних, стилістичних), їх комбінацій. Наскрізною конотативною семою може пронизуватися цілий текст.

У Висновках узагальнено результати дослідження дії закону семантичного узгодження компонентів словосполучення в українській мові на денотативно-сигніфікативному, граматичному і конотативному рівнях структури лексичного значення.

Теорія семантичного узгодження розвивалася послідовно в аспекті розробки питань валентності, сполучуваності та семантичного поля, має свою історію і тісно пов'язана з теорією семної структури семеми слова. Сутність основного закону семантичного узгодження полягає в тому, що для утворення правильного словосполучення два слова повинні мати, крім специфічних, розрізнювальних, одну спільну сему.

Сучасний рівень дослідження лексичного значення слова, його семного складу дає підстави і достатні аргументи для вивчення семантичного узгодження компонентів словосполучення. При цьому слід враховувати належність окремих сем до певних макрокомпонентів структури семеми (денотативно-сигніфікативного, граматичного та конотативного) і досліджувати повторення денотативно-сигніфікативних сем різних рівнів і властивостей, категорійних сем (класем) і конотативних сем слів - компонентів словосполучення.

Семантичне узгодження відбувається внаслідок таких семантичних процесів: актуалізації семи, посилення і послаблення семи, розщеплення семи, наведення семи, модифікації, конкретизації, підтримки, погашення, нейтралізації, що діють у семемі на рівні окремих сем компонентів словосполучення.

Найтісніший зв'язок між компонентами словосполучення виявлено через повторення передусім ядерних денотативно-сигніфікативних сем. Повтор цих сем репрезентований у словосполуках моделей AN, A(v)N, NN₂, N(v)N₂, VN₄, VN₅, NNid, AdvV і простежений за принципом поступового зниження частоти вияву в таких різновидах:

1) входження семеми одного компонента на правах семи у тлумачення іншого компонента;

2) тавтологічна ітерація сем обох компонентів;

3) повторення семи обох компонентів;

4) синонімічний повтор ядерних сем у тлумаченнях обох компонентів;

5) повторення цілого семантичного блоку у тлумаченнях компонентів словосполучення.

Периферійні семи компонентів словосполучення, забезпечуючи семантику ядра і входячи до денотативно-сигніфікативного макрокомпонента, також включаються до механізму семної ітерації шляхом своєї актуалізації. При зіткненні несумісних контрарних сем діє протилежне закону семантичного узгодження явище - розузгодження, внаслідок чого створюється оксиморонне словосполучення, в якому один із мовних знаків нейтралізує диференційну домінантну сему й актуалізує недомінантну, натомість спільною семою компонентів залишається архісема.

Менш тісним зв'язком є адитивний, оскільки в семемах лексичних одиниць, залучених до словосполучення, спільних компонентів немає; поєднання смислів стає можливим завдяки актуалізації однієї з потенційних сем. Цим способам зв'язку відповідає різний ступінь невизначеності другого компонента. Відповідний ступінь зростає в ході послаблення питомої ваги елемента (денотативна сема - класема - потенційна сема). На ступінь передбачуваності семантики іншого компонента впливає частиномовна семантика першого. Конкретні форми реалізації сполучуваності та поєднання смислів можливі лише за солідарності граматичних смислів - узгодження категорійних сем.

При транспозиції одного з компонентів словосполучення в іншу частину мови ядерна категорійна сема не зникає, а нейтралізується, залишаючись у новоутвореному словосполученні на периферії, і може повторюватися з аналогічною ядерною категорійною семою іншого компонента, забезпечуючи смисловий зв'язок на граматичному рівні.

Конотативна зв'язність (оцінна, емоційна, експресивна, стилістична) за своєю природою є семантико-смисловою. Конотативне семантичне узгодження відбувається внаслідок актуалізації потенційної конотативної семи під дією зовнішніх факторів, у тому числі за допомогою індукування конотативних сем і досягається шляхом повторення одновидових конотативних сем або їх комбінацій. Отже, семантичне узгодження - явище, що забезпечується кореляцією різнорівневих мовних ресурсів.

Основні результати дослідження опубліковано в таких наукових працях

1. Денисенко З. М. Ітерація ядерних денотативних сем у словосполученні // Ономастика і апелятиви. Зб. наук. праць. - Наукове видання. - Дніпропетровськ: ДДУ, 1998. - Вип. 3. - С. 30 - 40.

2. Денисенко З. М. Реалізація лексико-граматичних потенційних сем у словосполученні // Лінгвістичні студії. - Черкаси: Брама - ІСУЕП, 1999. - Вип. 3. - С. 103 - 109.

3. Денисенко З. М. Ітерація граматичних сем у субстантивному словосполученні // Вісник Черкаського ун-ту. Сер. Філол. науки. - Черкаси: Видавничий відділ ЧДУ, 2000. - Вип. 15. - С. 73 - 79.

4. Денисенко З. М. Конотативний макрокомпонент лексичного значення слова // Філологічні студії 2000. - Науковий часопис. - Луцьк: Вид-во Волинського держуніверситету ім. Лесі Українки, 2000. - № 3. - С. 76 - 82.

5. Денисенко З. М. Оксиморон як засіб семантичного розузгодження між компонентами словосполучення // Наукові записки. Сер. Філол. науки “Мовознавство”. - Кіровоград, 2001. - Вип. 3. - С. 133 - 136.

6. Денисенко З. М. Семантичне узгодження в атрибутивному словосполученні // Зб. наук. праць. Вісник Полтавського державного університету ім. В. Г. Короленка: Сер. Філол. науки. - Полтава, 2001. - Вип. 5 (19). - С. 35 - 39.

7. Денисенко З. М. Теорія семної структури семеми слова як база для розвитку вчення про семантичне узгодження // Лінгвістичні дослідження. Зб. наук. праць / За заг. ред. проф. Л. А. Лисиченко. - Харків: ХДПУ, 2001. - Вип. 7.- С. 6 - 10;

8. Денисенко З. М. Сучасні дослідження з проблеми семантичного узгодження // Вісник Черкаського ун-ту: Сер. Пед. науки. - Черкаси: ЧДУ, 2004. - Вип. 54. - С. 63 - 69.

Размещено на Allbest.ru