Фонетико-морфологічна структура кінця слова й особливості її функціонування в німецькій мові
Закономірності еволюції закореневої структури слова і взаємодії фонетичної та граматичної структур в різні періоди розвитку німецької мови. Особливості функціонального навантаження кінцевих фонем та їх сполук у взаємодії з граматичною структурою.
| Рубрика | Иностранные языки и языкознание |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.09.2013 |
| Размер файла | 56,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. І.І. МЕЧНИКОВА
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
ФОНЕТИКО-МОРФОЛОГІЧНА СТРУКТУРА КІНЦЯ СЛОВА Й ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ В НІМЕЦЬКІЙ МОВІ
Виконала:
Гремалюк Тетяна Василівна
Одесса - 2005 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Всебічне вивчення звукових одиниць мови вимагає їх розгляду в динаміці, тобто виявлення шляхів і тенденцій змін, а також встановлення закономірностей і причин розвитку. Найбільш актуальними в теоретичній проблематиці сучасного мовознавства, як вважав О.С. Мельничук, є питання про причини та умови мовних змін і про напрямок мовного розвитку (Мельничук, 1980). З розвитком мови змінюється також фонологічна система. Проте зміни відбуваються в межах морфеми і слова в цілому, які істотно впливають на відповідні формальні реалізації одиниць мови.
Дослідження показують, що кінцеві сполучення звуків також, як і початкові, є незалежними системами. Кінець слова разом з його початком створюють фонетичний контраст у слові, на полюсах якого реалізуються коренева і закореневі морфеми. Вивчення взаємодії цих двох частин слова є надзвичайно важливим для розуміння шляхів розвитку складників німецького слова, фонетичних і морфемних відносин у ньому. За останні десятиріччя зросла кількість наукових досліджень мовних одиниць у діахронії. Це праці Т.В. Гамкрелідзе, В.К. Журавльова, Г.А.Залізняка, Е.А. Макаєва, О.С. Мельничука, В.Я. Плоткіна, А. Степонавічюс, Е.Г. Туманян, M. Reis, R. Bergmann, P. Pauli.
Окремо вирізняються роботи, виконані в Одеському національному університеті. Серед них започатковано цілий ряд діахронічних досліджень, зокрема монографія В.Г.Таранця, присвячена дослідженню енергетичної структури слова і її розвитку в германських та інших мовах (1981); О.О. Шульган проаналізувала на матеріалі давніх і сучасних пам'яток німецької мови початок німецького слова (префікс і анлаут кореня) (1988); О.П. Димирова дослідила кореневу морфему й особливості її функціонування в процесі еволюції німецької мови (1994); Н.П. Гавриш проналізувала динаміку розвитку структури складу в англійській мові (1994), О.Г. Михайлова - структуру складу та її розвиток у німецькій мові (1996); робота Пересади І.В. присвячена дослідженню фонетичної структури слова в різні періоди розвитку німецької мови (2003).
Розробляються наукові проблеми в галузі фонетики і в сучасних мовах, до яких необхідно уналежнити дослідження Г.А. Повілайтіс, О.І. Стеріополо, О.Д. Петренко, І.Г. Куліної, Н.В. Петлюченко, І.В. Ступак, F.Dotter, G. Lindner, G. Heike, K. Kohler, B.Kьhnert.
Проте системне дослідження вивчення кінцевої частини німецького слова в діахронії, всесторонній аналіз розвитку її фонетико-морфологічної структури, наскільки нам відомо, не проводилось. Тема реферованої дисертаційної роботи належить до зазначеної вище лінгвістичної проблематики з діахронії слова і полягає у вивченні тенденцій розвитку кінця слова в різні періоди існування німецької мови. Кінець слова розглядається на фоні взаємодії фонетичного і морфологічного факторів, що є надзвичайно важливим для розуміння еволюції німецького слова в цілому. Все це визначає актуальність нашого дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження входить до кафедральної теми „Одиниці мови, їх структура та розвиток (на матеріалі германських і слов'янських мов)” (номер державної регістрації 733), яку розробляють на факультеті романо-германської філології Одеського національного університету ім. І.І. Мечнікова (ОНУ). Тема дисертації затверджена Вченою радою факультету РГФ ОНУ (протокол № 9 від 5 травня 1997 року).
Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні закономірностей еволюції закореневої структури слова і визначенні особливостей взаємодії фонетичної та граматичної структур в різні періоди розвитку німецької мови. Для досягнення поставленої мети нами були визначені такі завдання:
1) описати фонотактичні структури закореневої частини слова в давньоверхньонімецькій (двн.), середньоверхньонімецькій (свн.) та новонімецькій мові (нн);
2) проаналізувати сполучення фонем в кінці слова і виявити закономірності їх розвитку, використовуючи дані різних історичних зрізів німецької мови;
3) виявити функціональне навантаження кінцевих фонем та їх сполук у взаємодії з граматичною структурою на кожному відрізку еволюції німецької мови;
4) визначити загальні шляхи і причини фонетичних змін в закореневій частині німецького слова.
Предметом дослідження є закоренева структура слова, її зміни в різні періоди розвитку німецької мови - у двн., свн. та нн. періоди. Частина слова, що досліджується, складається з частини кореня (післявокальної) та суфікса і/або флексії, зміни яких в процесі історичного розвитку мови мали значний вплив на становлення структури німецького слова в цілому.
Об'єктом дослідження виступають особливості розвитку кінця німецького слова, що зумовлюються взаємодією фонетичної та морфемної структур. фонетичний німецька мова закоренева структура
Матеріалом дослідження послужили вибірки із двн., свн. і нн. текстів, загальний обсяг яких складає 30000 словоформ. Використовувався також словниковий матеріал, що стосується різних періодів розвитку німецької мови.
У дисертації використано такі методи дослідження: дескриптивний, порівняльно-історичний, ймовірносно-статистичний, експериментально-фонетичний. За допомогою порівняльно-історичного методу виявлено особливості розвитку кінця слова і взаємодію морфологічних та фонетичних одиниць у кінці німецького слова. Ймовірносно-статистичний метод використовувався при встановленні частоти реалізації фонетичних одиниць і при аналізі експерименту. Все це дало змогу описати динаміку змін фонетичних одиниць та їх морфологічне навантаження на шляху розвитку німецької мови. Експериментально-фонетичний підхід уможливив визначення показників акустичних характеристик інтенсивності та довготи в ауслауті слова у зв'язку з його розвитком. В основі дослідження знаходиться проблема еволюції фономорфологічних одиниць, підхід до якої базується на теоретичних працях вітчизняних і зарубіжних учених (О.С. Мельничук, Ю.О. Жлуктенко, Б.М. Задорожний, Л.І. Прокопова, О.І. Стеріополо, О.Д. Петренко, В.М. Жирмунський, Л.Р. Зіндер, С.Трубецький, G. Lindner, E. Wiede, H.Wдngler, G.Ungeheuer).
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше виконано аналіз фонетико-морфологічної взаємодії в закореневій структурі словоформ та особливості її зміни в різні періоди існування німецької мови. У процесі аналізу виявлено, що типовим для кінця слова є поступове фонетичне послаблення звуків, зумовлене впливом лексико-граматичних факторів. Послаблення в кінцевій частині слова корелює з фонетичним підсиленням, що приходиться на кореневу морфему. Проте на тлі загального послаблення тут має місце фонетичне підсилення деяких мовних одиниць. Таке підсилення проявляється в реалізації окремих фонематичних диференційних ознак, а також стосується функціонування деяких суфіксальних одиниць.
Теоретична цінність дослідження полягає у виявленні ознак, що характеризують розвиток закореневої фонетико-морфологічної структури слова. До них належать артикуляційне послаблення і редукція звуків, що приходиться на кінцевий голосний і поствокальний приголосний, виникнення фонематичного протиставлення [] і [], які відсутні в наголошеній позиції. Ці зміни зумовлюють стягнення кінцевих морфем до наголошеного голосного кореня. Отримані результати дають можливість більш детально описати фонетичну систему німецької мови, розкрити механізм фонетичних змін та причини появи нових фонем. Теоретично важливим у роботі є висновок про компресію інформації, характерної для розвитку закореневої структури слова.
Практичне значення роботи полягає в можливості використання її результатів у вузівських лекційних курсах з історії німецької мови, вступу до германської філології та загального мовознавства, зокрема в розділах про розвиток мовних одиниць та причини їх змін, про фонотактику слова і структуру складу, про зміни фонематичних протиставлень і утворення нових фонем. Результати роботи можуть бути використані також на практичних заняттях з фонетики німецької мови, при дослідженні етимології слів і реконструкції їх давніх форм. Виявлені особливості фонотактики слова можуть бути використані в автоматичному розпізнаванні усного мовлення.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертації були представлені на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова (1992, 1994, 2004 рр.), на семінарі в Лабораторії експериментальної фонетики ОНУ (1993 р.), на І Міжнародній науковій конференції, присвяченій пам'яті Ю.О. Жлуктенка (Київ, 1995 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми прикладної лінгвістики” в Одеському національному університеті ім. І.І.Мечникова (2003 р.), а також в ряді публікацій автора. Основні положення дисертації відображено в чотирьох друкованих статтях, три з яких опубліковано у фахових виданнях, і тезах доповіді на конференції.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, списку текстів та словників, додатку. Загальний обсяг дисертації складає 200 сторінок (текстова частина - 156 стор.), робота містить 14 таблиць і 2 малюнки. Список використаних джерел нараховує 204 найменування. У додатку поміщено 10 таблиць і зразки експериментального матеріалу.
2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначені мета та завдання дослідження, його теоретичне і практичне значення, вказані матеріал, методи і наукова новизна дослідження, апробація результатів роботи.
У першому розділі „Проблеми діахронічної фонології” зроблено критичний огляд теоретичних робіт, пов'язаних з проблемами розвитку мови.
В результаті аналізу різних точок зору в мовознавстві відносно звукових змін вказано на наявність таких двох груп: 1) зміни, що порушують систему (виникнення і зникнення фонем, поява нових звукосполучень) і 2) зміни, що не торкаються фонетичної системи.
У розділі відзначено, що в науковій літературі не розглядалася закоренева фонетико-морфологічна структура словоформ і особливості її функціонування та розвитку в різні періоди існування німецької мови. Проте аналіз досліджень показав, що в межах німецького фонетичного слова діють дві протилежно направлені зміни артикуляційної напруги: висхідна - на початку слова на кореневій наголошеній морфемі та спадна - в кінці слова, що охоплює собою суфіксальну та флективну морфеми (В.Г.Таранець, О.О.Шульган, І.В.Пересада). Граматичні й фонетичні ознаки слова мають певну кореляцію.
Не заперечуючи впливу соціальних і психологічних факторів на фонетико-граматичну структуру слова, у нашому дослідженні розглядається дія насамперед внутрішньомовних процесів (на цю сторону впливу звертали увагу Л.Р. Зіндер, В.М. Жирмунський, Р.О. Будагов, О.О. Реформатський, В.Я. Плоткін, В.К. Журавльов, Е.А. Макаєв). Такий підхід дозволив з'ясувати причини, які спричиняють зміни в розвитку німецького ауслаута. В словах відзначена тісна взаємодія фонетичного та морфологічного рівнів. Вважається, що основними є лексико-граматичні чинники, що впливають на фонетичну структуру слова.
В одному із підрозділів описано матеріал та методи дослідження. Матеріалом послужили релігійні та художні тексти двн., свн. і нн. мови. Для аналізу взяті словоформи із давніх текстів, які представляють собою різні верхньонімецькі діалекти, серед них алеманський, баварський, рейнсько-, східно- та південнофранкський.
Комплексний підхід до вивчення закореневої частини німецького слова, що поєднує діахронічний та синхронічний методи дослідження, дав можливість розкрити тенденції структурно-фонетичного розвитку кінця слова, визначити його фонотактику й особливості взаємодії фонетичних та морфологічних чинників.
Другий розділ „Закоренева структура слова в давньоверхньонімецькій мові” присвячено аналізу фонетичної системи в зазначений період мови. Особливість писемних текстів цього періоду полягає в тому, що на час їх появи не існувало правил правопису, і тому пам'ятки показують досить чітко реалізацію фонетичної системи двн. мови.
У результаті аналізу було виділено такі фонетичні структури: консонантні (16,89 %), одновокальні (67,70 %), двовокальні і більш складні структури (15,41 %). Серед консонантних мають місце сполуки з одним, двома і трьома приголосними. Найбільш частотною є одноконсонантна структура, оскільки вона представляє редуковану кінцеву частину кореня слова, яка мала в минулому голосний звук. Дво- і триконсонантні структури є фонетично більш складними, історично вони виникли в результаті морфемного перерозподілу в слові через розщеплення давнього германського суфікса і переходу його частини до структури кореня. Це явище відоме в літературі як “фонетична атракція”. У результаті структура кореня ускладнилася за рахунок зміни морфеміки слова. Вірогідно, що консонантні структури кінця слова представляють із розвитком слова різні корені або сполучення двох морфем - кореня і флексії (buoch, friunt, krumb, pilnt).
Аналіз консонантних структур показав, що вони входять до кореневої морфеми різних частин мови. Це насамперед іменники в називному і знахідному відмінках, де реалізується нульова флективна морфема, яка протиставляється при відмінюванні іншим формальним елементам. Це, наприклад, такі іменники: wolf, wort, maht, в яких реалізується структура -СС (приголосний + приголосний). Інколи ця фонетична структура має місце в тих же відмінках у множині: friunt, naht. Наявність у двн. текстах варіантів friuntа і friunt свідчить про елізію кінцевого голосного та перетворення виду -CCV > -CC.
Широко представлені консонантні структури в дієсловах. Наприклад, -С і -СС реалізуються в минулому часі першої та третьої особи однини (nam, greif, bant, hialt, gab, fuor). Ці ж структури є в дієсловах сильної відміни теперішнього і минулого часів (bim, bist, sint ,was, tuom, gam, gat, gant).
Аналіз морфеміки кінця слова показав, що консонантні структури реалізуються головним чином в іменниках та дієсловах і входять до складу кореневої морфеми.
Типовими для двн. текстів є одновокальні сполуки, що нараховують 13 різних структур (див. табл. 1). Серед цих структур є найбільш частотними такі: -CVC (23,75%), -CV (16,50%), CCV (10,98%). До характерних рис одновокальних структур можна віднести наступне:
а) голосний виступає як складотвірний; у цій позиції вживаються всі голосні двн. мови (довгі й короткі). Це свідчить про велику фонематичну значущість післянаголошеної частини слова, її автономність у структурі слова. На користь цього висновку свідчить також чергування голосних (аблаут) на цьому мовленнєвому проміжку;
б) у превокальній частині в ауслауті слова можуть вживатися до трьох приголосних (аналогічно початку слова), проте ці сполуки суттєво відрізняються від початкових. Тут представлено кінцеві послідовності в основному з невисхідною артикуляційною напругою, серед яких типовою є комбінація -RT (сонорний + зімкнений), на початку слова -TR. Тобто, закоренева частина утворює своїми консонантними сполуками дзеркальне відображення по відношенню до початку слова (в структурі слова: TRVRT). У післявокальній частині консонантні утворення не відрізняються від превокальних, розглянутих вище, й утворюють типову структуру виду -RT;
в) відносно окремих приголосних слід сказати, що в превокальній частині вживаються всі приголосні (крім j), у післявокальній також представлено фактично всі приголосні (крім j, w). У межах слова ці приголосні вживаються тільки на початку наголошеної позиції. Післянаголошена частина якоюсь мірою представляє собою артикуляційне послаблення порівняно з початковою. Про таку особливість кінця слова свідчить також вживання великої кількості фонетичних варіантів звуків в одному й тому ж слові, напр.: p/b, t/d, k/g, k/h/, що підтверджує наявність опозиції глухих і дзвінких, зімкнених і щілинних, шумних і сонорних .
Таблиця 1. Закореневі одновокальні структури і частота їх вживання у двн. мові
|
Nп/п |
Структура |
Частота вживання |
Приклади |
|
|
а) з кінцевим голосним: |
||||
|
1. |
-CV |
0,1650 |
niuwi, biugu |
|
|
2. |
-CCV |
0,1098 |
goldo, lekza |
|
|
3. |
-CCCV |
0,0235 |
sancta, uuahsmo |
|
|
б) з середнім голосним: |
||||
|
4. |
-CVC |
0,2375 |
frouwen, kleinor |
|
|
5. |
-CCVC |
0,0961 |
gengit, findet |
|
|
6. |
-CCCVC |
0,0039 |
drutscaf, scanktun |
|
|
7. |
-CCCVCC |
0,0098 |
arglist, altfiant |
|
|
8. |
-CCCVCCC |
0,0020 |
selbwahst |
|
|
9. |
-CCCCVC |
0,0078 |
ortstein, finstren |
|
|
10. |
-CVCC |
0,0118 |
ferist, heiland |
|
|
11. |
-CVCCC |
0,0020 |
furewahst |
|
|
12. |
-CCVCC |
0,0039 |
zinsern, mennisc |
|
|
в) з початковим голосним: |
||||
|
13. |
-VC |
0,0039 |
leues, reues |
Рідше вживаються двовокальні і більш складні закореневі сполуки. Структурно вони не відрізняються від розглянутих вище випадків, проте діляться на дві частини і являють собою окремі морфемні сполуки. Аналіз показав, що ці структури існували в минулому як складні слова, в яких друга кінцева частина мала семантичні ознаки, але з розвитком мови перетворилася в граматичний формант (minnalust, anagift, alemaht). У структурах зазвичай взаємодіють частина кореня і суфікс або флексія.
На основі цього можна зробити висновки про взаємодію фонетичної і лексико-граматичної структур у кінці слова: у фонетично складних звукоутвореннях реалізуються насамперед складотвірні суфікси й основи, що утворюють похідні та складні слова; флексії переважають у простих за формою словах, розрізняючи лексико-граматичні групи - іменники і дієслова.
У цілому дослідження показує, що в закореневій частині двн. слова діють фонетичні процеси, які характеризують давнє прагерманське слово, а також проявляються нові тенденції в розвитку німецького слова. Ці процеси є протилежними і взаємно обумовленими: з одного боку, проявляється в слові прагнення зберегти “автономність” у закореневій частині слова, з іншого, має місце дія фонетичного скорочення і супідрядності по відношенню до кореневої наголошеної частини.
У третьому розділі „Особливості реалізації закореневих морфем у середньоверхньонімецькій мові” проведено аналіз фонетичних і морфологічних одиниць кінця слова у свн. період. При розгляді фономорфологічних структур беруться до уваги ті зміни, що виникли порівняно з двн. періодом мови.
Якщо розглянути структуру -СС порівняно з двн. мовою, то необхідно відзначити наступні зміни: -lb > -lp (kalb > kalp), -nd > -nt (kind > kint), -rg > -rc (berg > berc), -mb > -mp (krumb > krump), -ch[kh] > -c (volch > volc).
Приклади свідчать про зміну в кінцевих сполуках приголосних (двн.) -b, -d, -g > (свн.) -р, -t, -k, а також про перехід африкати (двн.) kh у зімкнений [k] в результаті зникнення кінцевого [h].
Давньоверхньонімецька сполука -sk змінилася у приголосний [S], у результаті (двн.) sk > (свн.) S /наприклад: tisk > tisch/ і аналогічним чином -nsk > nS /wunsk > wunsch/. Нетипове для мовного потоку sk "передньоязиковий + задньоязиковий" змінилося у приголосний [S].
Таким чином, майже повне оглушення в кінцевій позиції двн. дзвінких b, d, g, зникнення гортанного h, сполуки sk свідчать про істотне фонетичне послаблення у структурі -СС свн. слова в порівнянні з двн. мовою. В окремих випадках відбулися структурні перетворення: -СС > -С, -ССС > -СС.
У свн. мові існували такі ж структури, як і в двн. період: консонантні, одновокальні, двовокальні і більш складні (tac, pfert, sihst, gibe, sprichet, anderswa, nahtselde, Kьneginne, Rechenunge). Серед них найбільш численні одновокальні сполуки звукових комплексів.
Найістотнішою характеристикою свн. періоду мови є перетворення голосних у закінченнях у звук [e]. Цей фонетичний процес свідчить про якісну редукцію звуків у кінці слова. Така зміна спричинила уніфікацію багатьох відмінкових форм іменника. У результаті цих перетворень зникла розрізнювальна флективна ознака у імен у давальному, орудному відмінках (пор.: в одн. дав. відм. - двн. worte, worta > свн. worte; ор. відм. - двн. wortu, worto > свн. worte). У результаті в німецькій парадигмі зникає орудний відмінок, проте значення інструменталіса залишається. На зміну колишньому формальному виразу приходить структура “прийменник + дав. відмінок іменника”, яка повністю передає значення орудного відмінка.
Аналогічні перебудови в морфології імені почалися в двн. період мови. У цей час часто збігалися форми називного і знахідного відмінків, що мають “нульову морфему”. Оскільки цими відмінками були відповідно суб'єкт і об'єкт у структурі речення, то з того часу закріплюється у фразах прямий порядок слів “суб'єкт + об'єкт”, що виражає реальні відносини, укладені в минулому у відмінках називному і знахідному. Проте тотожність формального виразу не привела до зникнення знахідного відмінка. Причиною цього є зародження нової граматичної категорії “означеність - неозначеність”, яка поступово взяла на себе функції відмінкових закінчень у німецькій мові.
Двовокальні і складніші фонетичні структури реалізуються перш за все в складних утвореннях імені, в композитах і похідних словах. Наприклад: свн. kьneginne, rechenunge, wintersorge, morgensterne. У цих структурах представлено моделі “частина кореня + суфікс” і “частина кореня + корінь”. Артикуляційне послаблення припадає на абсолютний кінець слів, в інших позиціях кінця слова залишилися голосні повного утворення. Ці голосні зберегли за собою деяку силу вимови, яка у фонетиці представляється, як правило, у вигляді другорядного наголосу. Цей тип наголосу припадає і на деякі суфікси, так звані “важкі”, які не пройшли повністю процесу делексикалізації.
Аналіз показав, що найбільш частотними в свн. текстах є кінцеві одновокальні сполуки, що представлені 8 різними структурами (55,78%). Їх частота в двн. період була помітно вищою (13 структур із частотою вживання 67,70%). Найбільш типові одновокальні структури -CV (13,80%), -CVC (12,74%), -CCVC (9,64%) (у двн. текстах відповідно -CVC, -CV, -CCV).
У превокальній частині може вживатися до трьох приголосних, що представляють в основному спадну (RT-) або спадно-висхідну (RST-) зміни артикуляторної напруги. Початковий сонорний приголосний примикає до попереднього голосного кореня, після нього проходить складоподіл; подальша частина структури припадає на суфікс або флексію. У позиції -C1- реалізуються подібно початку слова всі типи приголосних фонем (крім j,w), які не піддаються загальнонімецькому послабленню. Отже, дана позиція може розглядатися як фонетично сильна, вона є початком складу. Можна припустити, що в давнину цей приголосний належав до суфіксальної морфеми (як про це свідчать також деякі приклади з свн. мови), але в результаті перерозподілу морфем у межах слова він відійшов з часом до кореневої морфеми, яка набула вигляду CVC-.
У поствокальній позиції одновокальних структур може вживатися до двох приголосних, які досить часто утворюють спадний рух артикуляторної напруги. В абсолютному кінці структури (і словоформи) відсутнє сполучення глухих і дзвінких приголосних, що свідчить про фонетичне послаблення цих звуків. Під впливом морфологічного фактору флексія -s (2 особа одн.) набула вигляду -st, тобто одержала артикуляторне підсилення. У такому ж напрямі змінюються кінцеві глухі зімкнені в напружені ph, th, kh.
У розглянутих свн. структурах реалізуються частина кореня і суфікс або флексія. У тому випадку, коли суфікс починається з приголосного, він є самостійним складом і фонетично відокремлюється від інших морфем. У такому суфіксі частково зберігається лексичне значення, дякуючи якому суфікс виділяється в загальній структурі слова. У ньому не відбувається редукції звуків, а, навпаки, реалізується велике число фонемних ознак, що і привело в германістиці до закріплення за подібними суфіксами назви як "важкі", це - -lich, -men, -schaft, -lоn, -dоn, -keit, -heit. У випадках, коли суфікс починався з голосного, він завжди фонетично примикав до кореневої морфеми..
На другому місці за частотою знаходяться консонантні структури, що складають у свн. текстах 28,17% (у двн. період - 16,89%). Велика їх частка пояснюється редукцією і випадінням двн. голосного у структурах -CV, -CCV, -CCCV, унаслідок чого приголосні прилучилися до кореневої морфеми. Типовим для приголосних є спадна (-RT) або спадно-висхідна (-RST) зміна артикуляторної напруги. Фонетичне послаблення зачепило і кінцевий приголосний, на місці якого відмічено зміни b, d, g > p, t, k; k > x, зникнення [h].
Частота вживання в текстах двовокальних і складніших закореневих структур загалом не змінилася протягом двн. і свн. періодів розвитку німецької мови (пор. відповідно 15,41% і 16,05%). Істотно змінилася кількість структур, особливо тривокальних у свн. текстах. Останні представлені 10 структурами (у двн. текстах - одна така структура). Це пояснюється активізацією словотворчих процесів у німецькій мові, що викликали появу великого числа багатоморфемних утворень. У своїй більшості зазначені фонетичні структури є реалізацією частини кореня, суфікса і флексії. У цих структурах необхідно розрізняти дві частини, перша з них є початковою, яка артикуляторно не послаблюється в свн. словоформах, у другій - кінцевій частині наявні фонетичні зміни, які похожі на розглянуті вище в одновокальних структурах.
У цілому закореневі свн. структури по відношенню до двн. характеризуються істотною втратою фонетичної автономності, яка збереглася лише у "важких" суфіксах. Типовими для даного періоду є артикуляторне послаблення в кінцевій частині структур, спрощення її і часткове примикання до кореневої морфеми, а також утворення складніших багатоморфемних структур у словоформах.
У четвертому розділі „Шляхи розвитку закореневих морфем у німецькій мові” подано аналіз фонетико-морфологічних структур у сучасній німецькій мові, а також порівняння їх зі структурами в попередніх періодах розвитку мови. Тут же описано результати експериментального дослідження окремих акустичних характеристик фонотактики кінця німецького слова розглянутих з позицій діахронії.
Експериментально-фонетичний аналіз слів у сучасній німецькій мові показав, що кінець слова характеризується суттєвим зменшенням показників акустичних характеристик інтенсивності і довготи в історично нових структурах порівняно до більш ранніх. Акустична редукція свідчить також про тісний зв'язок зі змінами в морфемній структурі слова і про фонетичне стягнення слова в цілому.
Аналіз писемних пам'яток свідчить, що серед реалізацій одноконсонантної структури -С сонорні не зазнали змін протягом від перших писемних пам'яток до сучасного періоду існування німецької мови. Виняток становить тільки [-], який у результаті зміни словоформ вокалізувався і частково редукувався [ti:, mi:]. До часу ранньоверхньонімецьких. пам'яток фонема [х] розщепилася на дві: [х] і [з], хоч існування останніх як самостійних фонем у сучасній германістиці іноді заперечується. У цей же час поєднання [ng] перетворилося в нову для системи німецької мови фонему [?] (ding > dine > Ding). Важливо зазначити, що дана фонема з'явилася в поствокальній позиції складу після короткого голосного.
У двоконсонантних сполуках структури -СС кінцевий звук зазнав подібні зміни, що і у випадку з -С. Окремі сполуки утворилися шляхом переходу -CVC > -СС, тобто в результаті редукції і зникнення голосного в закореневій частині слова. Ці зміни беруть свій початок із свн. періоду (пор.: lebet > lebt > lebt [-pt]). У стародавньому поєднанні -mb відбулися асимілятивні процеси, що викликали уподібнення до [b] і перехід його в [m] (lamb > lamp > Lamm).
Триконсонантна структура -ССС бере свій початок із двн. періоду, частота якої в текстах нового часу істотно збільшилася (пор.: 1,77% і 2,88%), хоч типовим завжди залишалося утворення -RST. Збільшення числа реалізації -ССС пояснюється різними причинами: випадінням зредукованого голосного і перетворенням складних структур у простіші (market > markt), появою в дієслівних формах у другій особі теперішнього часу закінчення -st замість -s у двн. мові (sihs > sihst, kans > kanst). Деякі реалізації (двн.) -ССС набули вигляд (свн.) -СС (wunsk > wunsch [-S], werlt > welt), тому їх частка зменшилася порівняно до свн. текстів (1,17%).
До початку новонімецького періоду з'явилися реалізації нової і складнішої структури -СССС, які мають вигляд -RTST. У межах цих реалізацій наявні ті ж зміни в звуках, що і в інших простіших структурах (втрата дзвінкості, напружений характер кінцевого проривного та ін.). Розглянуті випадки тих або інших змін у консонантних структурах подані в табл. 2.
Таблиця 2. Звукові зміни в консонантних структурах кінця слова у різні періоди розвитку німецької мови
|
N п/п |
Структура |
Реалізація структури в періодах |
|||
|
двн. |
свн |
нн. |
|||
|
1. |
-С |
-b, -d, -g -kh -p -t, -k -х -r |
-p, -t, -k -k -p, -t, -k -х -r |
-ph, -th, -kh -kh -ph, -th, -kh -х, -з |
|
|
2. |
-СС |
-lb, -nd, -rg -sk -ng -mb -hs |
-lp, -nt, -rk -S -ng -mp -hst |
-lph, -nth, -rkh -S -? -m - hst |
|
|
3. |
-ССС |
-nsk (-rket) -lbs |
-nS -rkt -lbst |
-nS -rkt -lpst |
|
|
4. |
-СССС |
(-rbist) |
(-rbest) |
-rpst |
Аналіз засвідчив, що типовим у розвитку одноконсонантних структур, починаючи від найдавніших писемних пам'яток німецької мови до її сучасного стану, є постійне артикуляторне послаблення звуків, яке спричинило редукцію голосних, в окремих випадках їх зникнення, а також стягнення двох фонем в одну, оглушення дзвінких приголосних. Проте в окремих випадках відбулося артикуляторне посилення в абсолютному кінці словоформ, яке викликало, наприклад, зародження напружених зімкнених фонем, ускладнення флексії.
У консонантних структурах реалізується до двох морфем (частина кореня + флексія або суфікс). Потенційно в комбінаціях проривних присутній складоподіл, що свідчить про наявність у цьому місці стародавнього морфемного шва.
Динаміка одновокальних закоpеневих структур також істотно змінилася в процесі розвитку німецької мови. Частота одновокальних структур у давніх та пізніших текстах зменшилася порівняно до консонантних, розглянутих вище. Зазначена тенденція полягає в збільшенні консонантних комбінацій унаслідок артикуляторного і морфологічного послаблення в кінці слова і поступовому стягненні цієї частини до наголошеного голосного.
Однією з найбільш частотних у мові виступає структура -CV, яка піддалася протягом розвитку мови істотним змінам. Найтиповішою рисою є редукція кінцевого голосного до вигляду [] або його повне зникнення (garo > gare > gar, era > ere > Ehre [-]). Оскільки -CV утворює окремий склад, то артикуляторне послаблення голосного, поза сумнівом, зачепило і попередній приголосний. Дзвінкий проривний змінився у глухий і потім у напружений (feigi > veige > feig [-kh] ), зникли старонімецькі геміновані приголосні, у кінцевій позиції з'явилися приголосні [х], [з] (rihhi > rihi > Reich [-з]), вокалізувався -r і зник [w] (ora > ore > Ohr [o:], brawa > brв(we) > Braue). Сонорні [m, n, 1] залишилися в тому ж вигляді. Зміни приголосних свідчать про послаблення напруженості м'язів при вимовленні кінцевого складу.
Давньонімецька структура -CCV зазнала аналогічних змін, кінцевий голосний або зник, або редукувався в [- ] (gerno > gerne > gern, helfa > helfe > Hilfe [-]). Можна припустити, що артикуляторне послаблення зачепило і попередній приголосний, який утворює з [-] один склад, але ця зміна не знайшла відображення на письмі (harti > herte > hart). Проте у формах enti > ent(e)> Ende [-d] двн. -t як напружений перейшов у ненапружений. Подібні зміни мали місце і в структурі -CCCV (semfti > senfte > sanft), в якій зник кінцевий голосний.
Перехід двн. кінцевих голосних повного творення у свн. [-е] і потім часте зникнення останнього в нн. формах спричинило перетворення одновокальних структур до вигляду -С, -СС, -ССС, що тим самим збільшило частоту реалізації останніх у новонімецьких текстах.
Важливим є спостереження за зміною найбільш частотної двн. структури -CVC. При розгляді свн. і пізніших текстів у позиції голосного в слові відбувалися зміни, типові для попередніх випадків, це - перехід голосних в [-e], потім в [-] або його випадіння (magad > maget > Magd, deckan > decken > decken [-kn, -kn]). Зазначене артикуляторне послаблення зачіпає і наступний приголосний, що знаходиться в цьому ж складі. Тут змінилися дзвінкі проривні у глухі і потім у напружені ( helid > helt > Held [-lth] ), іноді в нн. мові на їх місці виникав щілинний (ewig > ewic > ewig [-з], wenag > wenec > wenig [-з]). У нн. час мала місце вокалізація [-r] (ackar > acker > Acker [-]. Bсі ці випадки свідчать про послаблення артикуляції в кінці слова. Початковий приголосний в структурі -CVC менше схильний до змін, оскільки він досить часто починає склад і стоїть у сильній, превокальній, позиції (biliban > beliban > bleiben [-bn, -bn]). Проте тут зникають [w] (drewen > drouwen > drohen) та [h] (zehan > zehen > zehn). Аналіз показує, що найбільше артикуляторне послаблення припадає на ділянку голосного і потім на приголосні. Ця закономірність характерна і для інших закореневих структур, у яких випадіння голосного викликало утворення збігу декількох приголосних (ernust > ernest > ernst, thionost > dienest > Dienst, angust > angest > Angst).
У структурах із двома голосними в закореневих морфемах послаблення торкнулося обох вокальних звуків, в окремих випадках зникали обидва голосні (fremidi > vremde > fremd), але частіше один з них зникав, а інший редукувався до [-] (ahsala > ahsel > Achsel, nabulo > nabel > Nabel, eltiron > eltern > Eltern). Найтиповіші зміни в закореневій частині слова показано в таблиці 3.
Таблиця 3. Звукові зміни в одновокальних структурах у кінці слова в різні періоди розвитку німецької мови
|
N п/п |
Структура |
Реализація структур у періоди двн. свн. нвн. |
|||
|
1. |
-CV |
-rа -ni -wa -hhi -gu |
-re -ne -we -hi -ge |
-r?, - -n -e, - -з -kh |
|
|
2. |
-CCV |
-lti -lfa |
-lte -lfe |
-lth -lf? |
|
|
3. |
-CCCV |
-mfti |
-nfte |
-nfth |
|
|
4. |
-CVC |
-nag -lid -wen -kar |
-nek -lt -wen -ker |
-niз, nз -lth -?n -k |
|
|
5. |
-CVCC |
-mant -wiht |
-mant -ht |
-mth -зth |
|
|
6. |
-CCVC |
-ngil |
-ngel |
-??l |
|
|
7. |
-CCVCC |
-rnust |
-rnest |
-rnsth |
Окрім випадків реалізації в нн. мові напружених зімкнених, у всіх структурах відмічено артикуляторне послаблення їх звуків, перш за все голосних. Комбінації приголосних, що утворилися, тяжіють до кореневого наголошеного голосного (фонетична аттракція). У структурах представлено до двох морфем - частина кореня і суфікс або флексія. Збільшення числа приголосних свідчить про тенденцію до компресії інформації в межах одиниці складу. Ця тенденція збільшується з розвитком німецької мови.
У цілому нн. мова відображає той стан граматичної системи, який закріпився у мові в ранньонововерхньонімецький час. Фонетичні структури, як і раніше, відображають ту загальну тенденцію редукції звуків, яка бере свій початок з дописемного періоду німецької мови. Консонантні структури реалізуються в основному в іменах з нульовою флексією і свідчать про безперервне збільшення їх частоти вживання в текстах. Такі процеси викликані елізією голосних у кінці слова, внаслідок чого сполуки приголосних, що утворилися, примикають до кореня слова. Аналогічні зміни у напрямі фонетичного спрощення і стягнення до кореневого голосного наявні і в інших фонетичних структурах - одновокальних і більш складних. Як було показано вище, звукові зміни в кінці слова відбувалися під впливом перебудови граматичної системи і зародження в ній нових значень та категорій. Проте у фонотактиці кінця слова реалізуються і фонемні сполуки, які характерні тільки для цієї позиції слова. Останнє свідчить про часткове артикуляторно-акустичне посилення в цій частині слова, яке відбувалося на фоні загальної редукції ауслаута.
ВИСНОВКИ
У ході дослідження фонетико-морфологічної структури слова і її функціональної значущості в різні періоди існування німецької мови було одержані наступні результати:
1. Аналіз 30000 словоформ у двн., свн. і нн. текстах дозволив розрізняти три групи закореневих структур: консонантні, одновокальні і складні фонотактичні моделі кінця слова. Найбільш частотними виступають одновокальні структури, проте їх частка починаючи з двн. періоду помітно зменшується (пор.: 67,70% - 55,78% - 50,82%). У кожному з періодів розвитку німецької мови зростає частота вживання в мові консонантних сполук щодо сучасного її стану (пор.: 16,89% - 28,17% - 43,01%). Наведені статистичні дані свідчать про суттєві фонетичні зміни в закореневій частині німецького слова в процесі розвитку мови мови.
2. Серед одновокальних структур у німецькій мові відбувся перерозподіл у їх вагомості в проаналізованих текстах, хоч кількість різних структур у цілому не змінилася. У давніший час найбільш частотними були -CVC, -CV, -CCV, у текстах сучасної мови - -CCVC, -CVC, що свідчить про ускладнення фонотактики останніх. Спричинено це фонетичними процесами, що діяли в їх структурі. До суттєвих особливостей динаміки зміни одновокальних структур належить наступне:
а) у двн. текстах на місці голосного виступають різні звуки повного творення, які в свн. період змінюються в [-е] і потім редукуються в [-] або зовсім зникають. Ненаголошене положення вокального звуку історично викликало втрату колишньої фонемної значущості, що свідчить про суттєве артикуляторне послаблення в даній позиції закореневої частини слова. У результаті відбулася уніфікація багатьох закінчень. Збереглися голосні повного творення тільки в пізніх запозиченнях і в так званих "важких" суфіксах. Останні мають лексичне значення, завдяки якому голосні зберегли свою якість. Очевидно, що зміна значення спонукала слово до послаблення його фонетичної реалізації;
б) у превокальной частині кінця слова вживається до трьох приголосних у двн. текстах і до п'яти в сучасній мові. Після сонорного, який примикає до наголошеного голосного кореня, проходить складоподіл. Наявність перед сонорним потенційного складоподілу свідчить про те, що етимологічно даний приголосний як носій суфіксальної морфеми у минулому відділявся від кореня. У цілому такі приголосні зазнали неістотних змін, і позиція може розглядатися як відносно сильна;
в) у поствокальній частині одновокальних структур уживається до трьох приголосних, які становлять в основному спадну зміну артикуляторної напруги. У процесі розвитку мови тут відбулися зміни, в результаті яких випали редуковані голосні й утворилися комбінації приголосних звуків. Загалом у цій частині слова наявне артикуляторне послаблення, за винятком окремих випадків абсолютного кінця слова;
г) в одновокальних закореневих структурах реалізується частина кореня або частина кореня і суфікс (або флексія). Найбільшого послаблення зазнає на голосний і поствокальні приголосні, що відносяться в основному до флективної морфеми. Стягнення кінцевої частині слова відбувається у напрямку до наголошеного кореневого голосного, що спричиняє компресію мови і велику інформативну новоутвореної граматичної структури.
3. Консонантні закореневі структури характеризуються істотним збільшенням частоти їх вживання, починаючи з найдавнішого часу існування німецької мови до теперішнього часу (пор.: 16,89% - 28,17% - 43,97%). Пояснюється це перш за все великим фонетичним послабленням кінцевої частини словоформ, у результаті якого редукувалися і потім випали голосні, внаслідок чого багато реалізацій одновокальних структур перетворилися в консонантні. Сполуки приголосних, що утворилися, фонетично приєдналися до наголошеного голосного і разом з ним утворили складову одиницю. У результаті цього процесу в сучасній мові в одному складі реалізуються корінь і флексія (або суфікс), у давніх же текстах ці морфеми були розподілені по двох складах. Типовим сьогодні є двоморфемне наповнення складу, що свідчить про компресію мовної інформації. У текстах сучасної німецької мови в консонантних сполуках реалізується до чотирьох приголосних.
Оскільки всі вони утворюють поствокальну частину в складі, тут відсутні дзвінкі приголосні і типовою є спадна або спадно-висхідна артикуляторна зміна.
4. У текстах частота двовокальних і більш складних структур зменшується в процесі розвитку німецької мови (пор.: 15,41% - 16,05% - 5,27%). Пояснюється це тими ж причинами - випадінням редукованих голосних і перетворенням двовокальних структур у одновокальні. У всіх випадках вживається до двох морфем.
5. У результаті аналізу різних реалізацій закореневих структур відзначається найсильніше артикуляторне послаблення на ділянці голосного і поствокальній частині, яке проявлялося протягом всієї історії розвитку німецької мови. Проте поряд з послабленням слід зазначити і деяке посилення напруги в абсолютному кінці реалізацій. У цій позиції виникали нові фонеми [-S, -?, -з, -], протиставлені іншим фонемам. Збільшення фонемної різноманітності пояснюється тим, що в цьому місці реалізуються морфологічні одиниці - флексія або в окремих випадках суфікс.
6. Експериментально-фонетичне дослідження кінця слова показало зменшення значень акустичних характеристик у порівнянні зі словом у цілому і тим самим свідчить про артикуляторне послаблення в закореневій частині німецьких словоформ. Лише в окремих випадках виявляється велика сили вимовляння, що пояснюється реалізацією тут фонемних ознак, а також впливом лексико-граматичних чинників. Міжрівневий вплив є провідним у порівнянні з однорівневим (фонетичним), який також проявляється в мові. У результаті необхідно відзначити власне фонетичні зміни, а також лексико-граматичні, які спричиняють перебудову фонемної системи.
7. Морфологічний аналіз слів у двн., свн. і нн. періоди мови показав істотну перебудову в граматичній системі, яка характеризується, з одного боку, подальшою омонімізацією закінчень іменника і деякою уніфікацією особистих закінчень дієслова, і, з іншого боку, появою нових лексико-граматичних категорій у вигляді означеності /неозначеності імені, аналітичних форм “прийменник + дав. відмінок”, складних часових форм, пасивного стану, прямого порядку слів. Зрушення в граматичній системі викликали фонетичну редукцію кінця слова і зміни в системі вокалізму і консонантизму німецької мови. У цілому фонетико-морфологічні зміни послужили причиною звукового стягнення у напрямку до кореня і компресії інформації, що в цілому виявилося також в смисловому і фонетичному посиленні кореневої морфеми.
Встановлену фонетико-морфологічну тенденцію в динаміці закореневої частини словоформ можна екстраполювати на дописемний час і реконструювати більш вірогідно давні словоформи. У той же час знання тенденції розвитку дає підстави прогнозувати зміну словоформ, яка полягає в безперервному стягненні їх і примиканні до кореневого наголошеного голосного. Кореневий голосний у німецькій мові є ядром словоформи, в якому зосереджено смисловий центр і найбільшу фонетичну напругу. Наголошений голосний цементує все слово, йому підпорядковується вся закоренева частина. Окрім зазначеного, науково перспективним виступає також вивчення варіатівності фонетичних реалізацій кінця слова в сучасній німецькій мові, що має практичну цінність для методики викладання німецької мови як іноземної, а також при визначенні перспективних варіантів вимови звуків в словах і орфоепічних правил в сучасній німецькій мові.
ЛІТЕРАТУРА
1. Гремалюк Т.В. Структура кінця слова та тенденція його зміни в німецькій мові // Склад і слово в діахронії: слов'янські та германські мови. Зб. наук. праць /ред. кол.: В.Г.Таранець та ін. - К.: ІСДО, 1994. - С. 57-61.
2. Гремалюк Т.В. Фонетичні особливості структури кінця слова в двн. мові // Науковий збірник: Германська філологія. - Чернівці “Рута”, 2003. - Вип. 155. - С. 108-118.
3. Гремалюк Т.В. Развитие конца слова в свн. языке (в сравнении с двн. языком) // Нова філологія. - Запоріжжя: ЗДУ, 2003. - № 1 (16). - С. 68-75.
4. Гремалюк Т.В. Редукция конца немецкого слова и ее связь с акустическими характеристиками (экспериментальное исследование) // Записки з романо-германської філології. - Одеса: Феникс, 2004. - Вип. 15.
5. Гремалюк Т.В. Взаємодія кореня та закореневої частини в німецькому слові (діахронічний аспект) // Тези доповідей І-ої Міжнародної наукової конференції пам'яті проф. Ю.О. Жлуктенко - К., 1995. - С. 30 (у співавторстві з О.П. Димировою).
АНОТАЦІЯ
Гремалюк Т.В. Фонетико-морфологічна структура кінця слова й особливості її функціонування в німецькій мові (діахронічне дослідження) - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.04 - германські мови. Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова. Одеса, 2005
Дисертацію присвячено вивченню фонетико-морфологічної структури кінця слова в різні періоди існування німецької мови: давньоверхньонімецький, середньоверхньонімецький та новонімецький. Комплексний підхід до вивчення закореневої частини німецького слова дав змогу розкрити тенденції структурно-фонетичного розвитку кінця слова, визначити фонотактику та особливості функціонування відповідних морфем. У результаті аналізу 30 000 спеціально дібраних словоформ отримано фонетичні структури: консонантні, одновокальні, двовокальні та більш складні кінцеві сполучення. Дисертаційне дослідження показує, що закоренева частина слова характеризується відносною автономністю в реалізації фонем та їх сполук. У процесі розвитку німецької мови відбувалося артикуляційне послаблення, що спричинило редукцію голосних повного творення, відповідно - перехід дзвінких у глухі, іноді зімкнених у щілинні, елізію звуків. Фонетичні зміни супроводжувалися морфемною перебудовою кінця слова: з часом зник основотвірний суфікс, зменшилося число граматичних опозицій у цій частині слова, відбулася уніфікація багатьох закінчень. Збереглися голосні повного творення тільки в пізніх запозиченнях і в так званих "важких" суфіксах. Останні мають лексичне значення, завдяки якому голосні зберегли свою якість. Очевидно, що зміна значення викликала в діахронії слова послаблення його фонетичної реалізації. У цілому в структурі слова мало місце фонетико-морфологічне стягнення в напрямку кореня, що привело до компресії інформації.
У межах німецького слова відбувалася взаємодія протилежних тенденцій: фонетичне посилення кореневої наголошеної частини і послаблення закореневих морфем - суфікса та флексії. Експериментально-фонетичне дослідження довело наявність у сучасній німецькій мові досить великого акустичного контрасту, який історично безперервно змінювався і набув сьогоднішнього вигляду.
Ключові слова: фонотактика, діахронія слова, закоренева частина слова, консонантні та вокальні кінцеві сполучення, артикуляційне послаблення/посилення, компресія інформації.
Гремалюк Т.В. - Фонетико-морфологическая структура конца слова и особенности ее функционирования в немецком языке (диахроническое исследование) - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. Одесский национальный университет им. И.И.Мечникова. Одесса, 2005.
Диссертация посвящена изучению фонетико-морфологической структуры конца слова в разные периоды существования немецкого языка: древневерхненемецкий, средневерхненемецкий и новонемецкий. Комплексный подход к изучению закорневой части немецкого слова дал возможность раскрыть тенденции структурно-фонетического и морфемного развития конца слова, определить фонотактику и особенности их взаимодействия морфем.
Анализ 30 000 словоформ позволил выделить такие структуры: консонантные, одновокальные, двувокальные и более сложные сочетания звуков. Выполненное диссертационное исследование показало, что закорневая часть слова характеризуется относительной автономностью в реализации фонем и их сочетаний. В диахронии слова происходило артикуляционное ослабление конца слова, что привело к редукции гласных полного образования, к ослаблению артикуляции согласных и соответственно - переходу звонких в глухие, иногда взрывных в щелевые или к элизии звуков. Все это сопровождалось морфемной перестройкой конца слова: со временем исчез основообразующий суффикс, ослабело флективное различение словоформ, что привело к унификации многих окончаний. Сохранились гласные полного образования только в поздних заимствованиях и в “тяжелых” суффиксах, которые сохранили некоторую лексическую значимость.
Наибольшое артикуляторное ослабление приходится на флективную морфему, вследствие чего исторически произошло стяжение конечной части слова в направлении корневого гласного, известное как фонетическая аттракция. В результате имеет место компрессия в речи и большая информативность новообразованной грамматической (корневой) структуры.
В результате исчезновения гласных в отдельных закорневых слогах образовались многочленные консонантные сочетания, которые в современном немецком языке вместе с корнем часто образуют один слог. В древних словах корень и флексия (или суффикс) реализовывались в отдельных слогах. Такое двуморфемное наполнение одного слога в современном языке также свидетельствует об увеличении здесь языковой информации.
Однако наряду с ослаблением в конце слова имело место также некоторое артикуляторное усиление, здесь возникли новые фонемы [-S, -?, -з, -], противопоставленые другим фонемам. Увеличение фонематического разнообразия объясняется тем, что в этом речевом отрезке реализуются морфологические единицы - флексия или в отдельных случаях суффикс.
Морфологический анализ слов в двн., свн. и нн. периоды языка показал существенную перестройку в грамматической системе, которая характеризовалася, с одной стороны, последующей омонимизацией окончаний имени существительного и некоторой унификацией личных окончаний глагола, и, с другой стороны, появлением новых лексико-грамматических категорий в виде определенности/неопределенности имени, аналитических форм “предлог + дат. падеж”, сложных временных форм, страдательного залога, прямого порядка слов. Изменения в грамматической системе привели к фонетической редукции конца слова и изменениям в системе вокализма и консонантизма немецкого языка. В целом фонетико-морфологические изменения послужили причиной звукового стяжения в направлении корня и компрессии информации, что в целом проявилось также в семантическом и фонетическом усилении корневой морфемы.
...Подобные документы
Дієслово в англійській мові: граматичні категорії, морфологічна класифікація. Розвиток дієслова в різні історичні періоди. Віддієслівні утворення у мові староанглійського періоду. Особливості системи дієвідмінювання. Спільна форма у слабких дієслів.
курсовая работа [7,0 M], добавлен 23.01.2011Дослідження закономірностей взаємодії звуків у потоці мовлення. Голосні та приголосні фонеми української мови. Особливості звукових реалізацій фонем, зумовлених комбінаторними та позиційними модифікаціями. Акомодація, асиміляція та редукція голосних.
курсовая работа [37,4 K], добавлен 22.12.2013Періоди розвитку прагерманської мови. Місце германського мовознавства у циклі гуманітарних дисциплін. Основні риси фонетичної і граматичної будови гіпотетичної мови. Індоєвропейська мовна сім’я. Риси спорідненості мов. Сучасні й давні германські мови.
презентация [1,4 M], добавлен 31.10.2014Публіцистичний стиль мовлення та місце у ньому запозичень. Основні функціональні та стильові характеристики стилю. Специфіка функціонування запозичень у німецькій мові, стилістичні особливості їх вживання. Загальне поняття про асиміляцію, метафоризація.
курсовая работа [44,7 K], добавлен 30.11.2015Формат існування і національні варіанти німецької мови. Структура та функції форм німецької мови в Австрії. Лексико-семантичні особливості німецької літературної мови Австрії: Граматичні, фонетичні, орфографічні. Особливості фразеології, словотворення.
курсовая работа [70,8 K], добавлен 30.11.2015Дослідження німецької фразеології в германістиці та українському мовознавстві. Поняття внутрішньої форми фразеологізму. Семантичні особливості фразеологізмів. Семантичні групи німецьких фразеологізмів з компонентом заперечення та специфіка їх уживання.
курсовая работа [44,9 K], добавлен 17.01.2013Тема англійських запозичень німецької мови як об'єкт вивчення для багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних лінгвістів. Головні позамовні чинники, які стимулюють входження англо-американізмів у лексико-семантичну систему німецької мови, їх використання.
статья [14,2 K], добавлен 05.03.2012Категорія модальності у німецькій мові. Вивчення поняття та класифікації модальних часток; визначення їх місця у системі мови. Особливості шляхів використання лексичних засобів вираження емоцій у сучасній німецькій мові та при розмовному мовленні.
курсовая работа [51,6 K], добавлен 21.06.2013Етимологічна характеристика словникового складу зіставних мов. Лексико-семантичні особливості дієслів переміщення як підвиду "руху" на прикладі дієслів "gehen" в сучасній німецькій мові та "to go" в англійській мові. Суфіксація дієслів переміщення.
дипломная работа [240,1 K], добавлен 27.11.2015Походження мови як засобу спілкування. Гіпотеза звуконаслідувального походження мови. Сучасна лінгвістична наука. Зовнішні, внутрішні фактори, що зумовлюють зміни мов. Спорідненість територіальних діалектів. Функціонування мов у різні періоди їх розвитку.
реферат [34,0 K], добавлен 21.07.2009Етапи розвитку явища скорочення як взагалі, так і в межах англійської мови. Основні типи та різновиди скорочень англійської мови. Особливості вжитку скорочень та їх місце в сучасній лексиці. Механізми скорочення при формотворенні та словотворенні.
курсовая работа [50,7 K], добавлен 16.02.2012Шляхи розвитку інфінітивних конструкцій в англійській мові у різні періоди. Відомості про інфінітив та інфінітивні конструкції. Структурні особливості інфінітивних конструкцій в англійській мові та засоби їх перекладу з англійської на українську мову.
курсовая работа [233,0 K], добавлен 16.07.2009Історичний розвиток мови. Зміни у значеннях похідних і непохідних основ. Зникнення з мови споріднених мотивуючих основ. Фонетичні зміни у структурі слова. Деетимологізація і демотивація слів. Повне і неповне спрощення. Зміна морфемних меж у складі слова.
реферат [26,2 K], добавлен 13.06.2011Перша фіксація полонізму в українській мові і його слова-відповідника в польській мові. Можливості полонізму та його частотність в українській мові ХVІ – першої половини ХVII ст., значимість слова-відповідника і ступінь розповсюдження в польській мові.
автореферат [62,4 K], добавлен 10.04.2009Особливості перекладу з німецької мови на російську. Мовна економія в газетно-публіцистичному стилі, комп’ютерно-опосередкованому спілкуванні та в науково-технічній літературі. Фонетико-графічний, лексичний та синтаксичний рівні. Апосіопеза та еліпсис.
курсовая работа [61,2 K], добавлен 25.05.2015Проблема реальності фонеми. Функціональний аспект звуків мовлення. Поняття фонеми. Диференційні та інтегральні ознаки фонем. Універсальна система диференціальних ознак. Фонологічні опозиції в системі фонем. Фонематична підсистема мови.
реферат [20,6 K], добавлен 17.01.2007Поняття граматичної категорії в англійській мові. Співвідношення відмінків української та англійської мов, їх особливості при перекладі іменника з прийменником. Проблеми, пов’язані з визначенням відмінка в англійській мові та шляхи їх розв’язання.
контрольная работа [23,4 K], добавлен 31.03.2010Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, особливості її застосування при укладанні ділових паперів. Правопис та відмінювання прізвищ. Орфоепічні та синтаксичні норми української мови.
контрольная работа [1,1 M], добавлен 17.10.2012Розвиток української літературної мови давньої і середньої доби. Доба відродження української літературної мови. Розвиток урядової мови в напряму зближення з живою мовою із впливом мови центральноєвропейських канцелярій: латинської, німецької, польської.
реферат [21,1 K], добавлен 14.10.2011Лексико-семантична характеристика та стилістичне використання вигукової лексики. Поняття та структурно-семантичні особливості ономатопоетичних слів та їх функціонально-стилістичний аспект. Класифікація вигуків та звуконаслідувальних слів української мови.
курсовая работа [51,1 K], добавлен 03.10.2014
