Метафора у сфері сучасної української політичної комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

ЧАДЮК Олеся Миколаївна

УДК 32: 316.28 (477) + 81'373.612.2

МЕТАФОРА У СФЕРІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Спеціальність 10.02.01 - Українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ - 2005р.

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі соціолінгвістики Інституту української мови Національної академії наук України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук Ставицька Леся Олексіївна, Інститут української мови Національної академії наук України, завідувач відділу соціолінгвістики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук Яворська Галина Михайлівна, Національний інститут проблем міжнародної безпеки при РНБОУ, державний експерт;

кандидат філологічних наук Мінчак Галина Богданівна, Київський національний лінгвістичний університет, старший викладач кафедри загального та українського мовознавства.

Провідна установа - Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра сучасної української мови.

Захист відбудеться “23” лютого 2005 року о 16 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 при Інституті української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано “20” січня 2005 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук І. А. Самойлова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Ще В. Гумбольдт зазначав, що вивчення мови не містить у собі кінцевої мети, а разом з іншими галузями служить вищій та загальній меті пізнання людиною себе та свого ставлення до навколишнього світу. Сучасні підходи до аналізу мови позначені зміщенням акценту з дослідження самодостатньої мовної системи на концептуальну, що підтверджують соціолінгвістичні, когнітивні та лінгвокультурологічні дослідження останніх років (Дж. Лакофф, А. Вежбицька, А. М. Баранов, Ю. М. Караулов, Ю. С. Степанов, Н. В. Павлович, Л. М. Синельникова, Г. М. Яворська, Т. В. Радзієвська, С. А. Жаботинська, Ф. С. Бацевич та ін.). Антропоцентрично орієнтовані лінгвістичні дослідження накреслюють методологічно обґрунтовану та теоретично перспективну наукову програму, спрямовану на розкриття ролі людини-творця мови у концептуальному засвоєнні світу. Характерним є вивчення мови як онтологічно та епістемічно важливого елемента людської діяльності: мова є одночасно і одним із найважливіших її інструментів, і одним із найцінніших її продуктів. Таким чином, антропоцентричний підхід до вивчення мовних явищ активізує увагу до особистісних та соціальних сторін діяльності носія мови. У зв'язку з актуалізацією комплексу різноманітних соціокультурних аспектів комунікативного процесу, дискурсивних характеристик, зокрема аналізу мови масової комунікації, значно зростає інтерес до соціолінгвістики, яка дозволяє глибше зрозуміти мову як соціальне явище.

Актуальність теми. Одним з актуальних напрямів сучасної лінгвістики в Україні є вивчення української політичної комунікації. Політична комунікація - це процес обміну інформацією, в ході якого відбувається передача повідомлень усередині самої політичної сфери, а також від суб'єктів політичної діяльності до адресатів у соціумі. Причини, що викликають інтерес до цієї проблеми, зумовлені екстралінгвальними та власне лінгвістичними чинниками. Екстралінгвальні складові проблеми пов'язані, насамперед, з набуттям Україною нового політичного статусу, з еволюцією у сфері ідеології від тоталітарних часів, через перебудову аж до початку ХХІ століття. Українська політична комунікація ще й досі не була предметом усебічного лінгвістичного наукового аналізу, а досліджувалися лише деякі її фрагменти (наприклад, дослідження політичної риторики Г. М. Яворською, офіційного та альтернативного дискурсів О. В. Зарецьким, параметрів дискурсу І. В. Стецулою, мовної репрезентації образу держави І. І. Брагою; аналіз ідеологічно забарвлених номінативних одиниць 1990-х років, здійснений Г. Б. Мінчак, дослідження ідеологічного та національно-культурного компонентів дискурсу - Т. В. Весною). У зв'язку з цим перспективним напрямом аналізу такого багатоаспектного явища, яким є політична комунікація, видається дослідження одиниць вторинної номінації, зокрема метафори.

Метафора за своєю природою є не лише мовним, а й концептуальним явищем (відповідно до теорії Дж. Лакоффа та М. Джонсона, які трактують концепти як принципи, що організовують сприйняття). Важливо зазначити, що, згідно з цією теорією, метафори можуть виражатися по-різному: не лише мовними знаками, а й за допомогою засобів інших семіотичних систем, що разом утворюють семіосферу культури. Тому вивчення метафор може пролити світло на ширшу проблематику - зв'язок між мовою та культурою, мовою й соціумом.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертація виконана в межах планової наукової теми відділу соціолінгвістики Інституту української мови НАН України “Соціолінгвістичні аспекти вивчення української мови” (державний реєстраційний номер 01 01 U 003 946; затверджена 26 червня 1999 р.).

Мета дослідження полягає у визначенні когнітивних, концептуальних та культурологічних особливостей метафоричної системи сучасного політичного дискурсу (2000 - 2003 рр.).

Зазначена мета окреслює коло таких завдань:

ѕ визначити основні теоретичні засади у підходах до поняття політичної метафорики у структурі сучасної української політичної комунікації;

ѕ встановити та проаналізувати типізовані парадигми, що формують систему метафоричного слововжитку;

ѕ розробити концептуальну класифікацію новітніх політичних метафор;

ѕ проаналізувати функціонування метафор з погляду лінгвокультурології;

ѕ дослідити метафоричні проекції лінгвокультурологічних опозицій (“ми - вони”, “своє - чуже”);

ѕ з'ясувати зв'язок політичної метафорики з політичною міфологією;

ѕ простежити закономірності функціонування метафор-стереотипів у політичній комунікації.

Об'єктом дослідження є метафора як важлива складова сучасної україномовної політичної комунікації.

Предметом дослідження є когнітивна структура та функціональні й лінгвокультурологічні характеристики політичних метафор у сфері ЗМІ та публічних виступах українських політиків.

Матеріал дослідження - публічні виступи українських політиків; українські україномовні ЗМІ різних суспільно-політичних орієнтацій: газети: “Хрещатик”, “Столиця”, “Рух”, “Товариш”, “Сільські вісті”, “Грані”, “Грані +”, “За батьківщину!”, “Україна і світ сьогодні”, “Патріот України”, “Наша газета +”, “Влада і політика”, “Українське слово”, “Вечірній Київ”, “Асорті”, “Майдан”, “Україна молода”, “Київська газета”, “Газета Правди”; інтернет-газета “За правду!”; радіо: “Промінь”, “Перший канал Національного радіо”, радіо “Свобода”, “Українська хвиля”, радіо “Київські відомості”, “Наше радіо”, “Громадське радіо”; телевізійні канали і передачі: “УТ-1”, “Перший Національний” - новини, “Акценти”, “Наголос”; “Інтер”, “Київ”, “Тоніс”, “ТЕТ”, “Ютар” - новини; “НАРТ” - “Ми і влада”; “ICTV” - “Факти”, “Свобода слова”; “1+1” - новини “ТСН”, “Епіцентр”; “СТБ” - “Вікна”; “Новий канал” - новини, “Репортер”; “НБМ” - “5-й канал” - новини, “Гість у студії”; журнали “ПіК (Політика і культура)”, “Розбудова держави”, “Нова політика”, “Президент”, “Державність”, “Україна”, “Людина і політика”.

За текстами усних публічних виступів українських політичних діячів та текстами ЗМІ укладено картотеку прикладів метафор (близько 3,4 тисяч) та розроблено комп'ютерну програму для комплексного аналізу політичної метафорики.

Відповідно до завдань і матеріалу дослідження в роботі комплексно застосовано такі методи, методики та прийоми вивчення політичних метафор: описовий (прийоми лінгвістичного спостереження й узагальнення), метод компонентного аналізу (зокрема, аналізу словникових дефініцій), метод концептуального аналізу (методика моделювання), контекстуального аналізу, статистичного аналізу, контент-аналізу. Методологічною основою дослідження є концептуальна теорія метафори Дж. Лакоффа та М. Джонсона та її сучасні модифікації (зокрема, дескрипторна теорія метафори А. М. Баранова та Ю. М. Караулова), а також положення дискурсивного аналізу, лінгвокультурології, соціолінгвістики.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українській лінгвістиці проведено аналіз сучасної політичної метафорики з погляду когнітивної лінгвістики та лінгвокультурології. Уперше в україністиці подано класифікацію концептуальних моделей політичних метафор; уведено до наукового обігу поняття метафоричного конгломерату та простежено зв'язок концептів та метафор із маніпуляцією масовою свідомістю. Новим є звернення до функціонування метафор у політичному дискурсі різних за своїми поглядами суб'єктів політичної діяльності в Україні.

Теоретичне та практичне застосування результатів обумовлене новизною проблематики сучасного українського політичного дискурсу
та політичної метафорики. Отримані результати комплексного теоретичного аналізу новітніх українських політичних метафор дозволять застосовувати їх у розв'язанні таких лінгвістичних проблем, як взаємообумовленість когнітивної і номінативної діяльності людини, дослідження соціокультурної диференціації мови політичних діячів, аналіз ціннісних стереотипів мовців в аспекті творення ними метафоричних образних структур та тиражування образних формул тощо. У наш час в українській лінгвістиці починають активно використовуватися методи когнітивного опису мови; дисертація є спробою застосування теоретичних засад когнітивізму в практичному плані (на основі конкретного мовного матеріалу). Практичне значення роботи полягає в тому, що зібраний і описаний матеріал може бути використаний у дослідженнях із лексикології української мови, лінгвокультурології, а також у вивченні явищ мовного впливу; у лексикографічній практиці для укладання словників нових слів і значень, політичної метафорики тощо; у навчальному процесі (у курсах із загального мовознавства, лексики сучасної української літературної мови, у спецкурсах зі стилістики, соціолінгвістики, вивчення мови засобів масової інформації, лінгвокультурології, етнолінгвістики тощо), для підготовки журналістів, соціологів, психологів та ін. Беручи до уваги міждисциплінарні аспекти дослідження, можна припустити, що його результати можуть бути застосовані також у лінгвістичній політології та політичній дискурсології.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертації обговорювалися на засіданнях відділу соціолінгвістики Інституту української мови Національної академії наук України та на 10 наукових міжнародних і всеукраїнських конференціях: XI Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 24- 28 червня 2002); конференції “Мова і нація” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут філології, 24 - 25 жовтня 2002); Всеукраїнській науковій конференції “Сучасні тенденції розвитку східнослов'янських мов” (Київ, 18 - 19 грудня 2002); Міжнародній науковій конференції за участю молодих учених “Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження” (Київ, 9 квітня 2003); Міжнародній науковій конференції “Актуальные проблемы вербальной коммуникации: язык и общество” (Київ, 8 - 10 квітня 2003); XIІ Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 24- 27 червня 2003); Міжнародній науковій конференції “Проблеми розвитку філології в Україні у контексті світової культури” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут філології, 23 - 24 жовтня 2003); Всеукраїнській науковій конференції “Українська термінологія і сучасність” (Інститут української мови Національної академії наук України, 23 жовтня 2003); XIІІ Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 28 червня - 2 липня 2004); Круглому столі “Український соціум” (Національний інститут стратегічних досліджень за участю Української Всесвітньої Координаційної Ради, 28 грудня 2004).

Автором з теми дисертації надруковано 8 статей у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (287 позицій) та додатку (“Матеріали до словника “Сучасна українська політична метафора. 2000 - 2003”). Повний обсяг дослідження становить 230 сторінок, обсяг основного тексту - 197 сторінок. У роботі подано 8 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв'язок з науковою проблематикою установи, сформульовано мету й основні завдання роботи, окреслено об'єкт, предмет і методи дослідження, визначено його наукову новизну, а також теоретичне та практичне значення здобутих результатів.

Перший розділ “Аспекти функціонування метафор у політичній комунікації” присвячений висвітленню вихідних теоретичних засад дослідження: розглянуто феномен метафори в сучасній науковій парадигмі, її роль у політичному дискурсі; механізми процесу метафоризації. Здійснено огляд наукової літератури з цієї проблематики із визначенням місця метафори в сучасних семасіологічних, ономасіологічних та лінгвокогнітивних дослідженнях мовних явищ. Важливим вихідним пунктом нашого дослідження постає розуміння політичної комунікації як своєрідного соціально-інформаційного поля політики.

Принциповим для сучасної лінгвістичної науки є поняття про універсальність метафоризації, зумовленої специфікою пізнавальної діяльності людини. Під метафоризацією розуміємо семантичну модель формування у лексеми переносного значення, що веде до виникнення метафоричного лексико-семантичного варіанта, тобто метафори. Теоретично значущим є той факт, що метафора передає когнітивну інформацію і нове розуміння відношень подібності між старим та новим знанням. Виходячи з тези про занурення метафори у мислення (за К. Ясперсом, Д. Девідсоном та ін.), постулюється нова оцінка її пізнавальної функції, сугестивності, моделюючої ролі: метафора не лише формує уявлення про об'єкт, а й зумовлює спосіб та стиль мислення про нього.

На підставі аналізу різних поглядів учених на метафору та на основі конкретного вивчення цього мовного явища в сучасній політичній комунікації ми сформулювали робоче визначення функціональної ролі політичної метафори, яким послуговуємося в дисертації. Згідно з ним, політична метафора - це метафора, яка є мовним засобом впливу з
метою формування у реципієнта (найчастіше у суспільства загалом) або позитивної, або негативної думки про те чи інше політичне явище (власне політику, партію, програму, захід та ін.).

У теорії метафори прийнято розрізняти конвенціональні, або “стерті”, метафори і креативні, творчі, або “живі”, метафори (девальвація політичної совісті, флюгер парламенту, зграя депутатських хижаків). Зрозуміло, що живі метафори мають більший вплив на психіку, ніж стерті. З іншого боку, за конвенціональними метафорами часто стоять культурно сталі уявлення про дійсність, які зовсім не мертві: людина активно використовує їх в осмисленні проблемних ситуацій. Наприклад, стерта метафора на позначення країни як корабля у морі набуває в сучасному українському політичному дискурсі нових виразних відтінків: Український корабель у пошуках курсу і стернового… За долею цього корабля стежать з різних берегів. Одні - щоб зрозуміти, чи не завдасть кораблетроща завеликої шкоди їхньому довкіллю. Інші - щоб не проминути нагоди поживитися, адже, попри все, на борту корабля є ще немало цінного. І ніхто не може з певністю передбачити, які скелі чекають на нас, чи витримає випробування деморалізована й непрофесійна команда. А. Матвієнко, “Патріот України”, 19.4. - 3.5. 2001.

Узагальнюючи вищесказане, зауважимо, що опис політичної метафорики повинен враховувати як живу, так і стерту метафору. Значна частина політичного тексту представлена саме стертими метафорами (фронт політичної боротьби, битва за депутатські мандати, гра у вибори та ін.). Стерті метафори здатні за певних умов актуалізуватися, але, як слушно вважають А. М. Баранов, Ю. М. Караулов, А. П. Чудінов, О. Й. Шейгал, І. М. Кобозєва, І. І. Брага, ми просто не в змозі визначити, коли такі метафори зможуть ожити і увійти до актуальних когнітивних моделей.

Відповідно до сучасної когнітивної теорії, метафора трактується як перенос когнітивної структури, пов'язаної з певним мовним вираженням, як перенос із тієї змістової сфери, до якої вона первісно належить, до іншої. Можна стверджувати, що відбувається проекція однієї концептуальної сфери (площини) на іншу, своєрідна експансія концептів сфери-джерела, у результаті якої відбувається захоплення та освоєння концептами нової сфери - сфери мети. Семантичне моделювання у метафориці дозволяє визначити індивідуальні для кожної мови набори актуальних і продуктивних семантичних моделей, виявити специфіку національної метафоризації.

У розділі визначено роль метафори в процесі комунікації, яка передбачає передачу та масовий обмін інформацією з метою впливу на суспільство та його складові компоненти. Політична метафора в політичній комунікації сучасної України є невід'ємним та важливим елементом системи технологій мовного впливу. Взагалі, метафора може бути визначена як політична лише за наявності відповідного тематичного оточення. Таким чином, у схемі виникнення будь-якого метафоричного образу, що стосується сфери політики, роль мети виконує людина (або предмет, подія, явище тощо). Джерелом же політичної метафори, як показує досліджуваний матеріал, може бути будь-яка лексико-семантична сфера (сама людина, її діяльність, природа та ін.).

У царині ЗМІ метафори мають досить специфічний характер, оскільки стосуються суспільно-політичного життя і виступають актуальними чинниками творення дискурсу в політичній сфері. Дискурс є складною когнітивно-комунікативною подією, яка відбувається між автором і реципієнтом у процесі комунікативної дії у визначеному часовому та просторовому контекстах: тут і зараз. “Реальне у дискурсі не розповідається - воно існує” (Т. А. ван Дейк).

У політичному дискурсі, по суті, виражається увесь комплекс взаємозв'язків між людиною та суспільством, його аналіз передбачає, передусім, дослідження текстів у сукупності з екстралінгвальними факторами. Такий аналіз показує, як у різних мовних колективах моделюються соціальні та культурні цінності, які елементи мовної картини світу лишаються поза межами свідомих мовленнєвих стратегій мовців, як формується концептуальна картина світу, властива кожному мовному колективу.

Політична метафора у політичному дискурсі тісно пов'язана з типом політичного мислення і тим самим з політичними преференціями соціуму. Наприклад, інтерпретація політичної діяльності за допомогою метафори війни (політика як ведення воєнних дій, політичний успіх як розгром ворога, політична програма як зброя, протистояння партій як воєнні сутички, ситуація в Україні як непримиренна боротьба і под.) призводить до конфліктності публічної політики. Подібна інтерпретація у метафоричних термінах - вказівка на войовничу спрямованість думок - прозоро свідчить про негативну оцінку цієї категорії у суспільній свідомості.

У другому розділі “Концептуальна організація політичних метафор у структурі сучасного політичного дискурсу (2000 - 2003 роки)” проаналізовано основні реалізації найбільш поширених концептів - ВІЙНА, ГРА, ХВОРОБА, КРИМІНАЛ, ДІМ за допомогою фреймово-слотових операцій.

У межах концептуально-культурологічного підходу “поступово викристалізовується уявлення про концепти як передусім ментальні сутності, які несуть відбиток духовного обличчя людини певної культури” (В. А. Тонков). За спостереженнями вчених (А. Вежбицька, Д. С. Лихачов, О. С. Кубрякова, Н. В. Павлович, Ю. С. Степанов, Г. М. Яворська, В. І. Карасик та ін.), концепти взаємопов'язані, вони не існують окремо, ізольовано та тісно переплітаються як у мисленнєвій діяльності людини, так і у її комунікативній практиці.

З появою праці Дж. Лакоффа і М. Джонсона “Метафори, якими ми живемо” у лінгвістику ввійшов новий термін - концептуальна (когнітивна) метафора, під якою розуміють осмислення одного концепту або концептуальної сфери за рахунок іншого концепту або сфери, де сфера становить собою комплекс знань, тематично відмежований від інших комплексів знань. Згідно з цим підходом, у подібних метафоричних уявленнях відбувається перенос концептуалізації мисленнєвого об'єкта на те, що спостерігається безпосередньо. У процесах пізнання ці складні мисленнєві об'єкти співвідносяться через метафору з більш простими або з конкретними об'єктами. Таким чином, беручи участь у процесі семантичної матеріалізації властивостей об'єктів, когнітивна метафора виконує концептуальну функцію, даючи назву абстрактним сутностям, концептам та ін. Основним призначенням такої метафори є нова концептуалізація понять, які до цього осмислювалися іншим чином, наприклад, політичне чистилище, передвиборчі перегони, бої парламентських морських котиків, парламентський бордель.

Вихідні концептуальні сфери, або ментальні сфери-джерела, сигніфікативні зони, вихідні поняттєві сфери, джерела метафоричної експансії (А. М. Баранов, Ю. М. Караулов, О. Й. Шейгал, І. О. Філатенко), становлять собою джерело для утворення продуктивних метафоричних моделей за допомогою фреймово-слотових операцій.

Метафорична модель завжди є бінарною (двочленною), бо в її основі лежить взаємодія двох інформаційно-смислових сфер. У лінгвістичній літературі існує чимало термінів на означення цієї бінарми. Ми послуговуємося таким визначенням: той об'єкт, характеристики
якого переносяться на інший, називається джерелом (оскільки він слугує вихідною точкою метафоризації), а предмет або ситуація, які образно інтерпретуються за допомогою метафоричної моделі, має назву мішені або об'єкта метафоричного осмислення.

Під метафоричною моделлю в дисертаційному дослідженні розуміємо певну динамічну структуру, елементи якої не є сталими, а здатні “грати прихованими смислами” (Дж. Лакофф) і видозмінюватися. Метафорична модель має фреймово-слотову структуру. Фрейм - це опис типізованої ситуації або об'єкта, що складається зі слотів, а кожний слот представляє певний тип інформації, що є релевантним для фрагмента описуваної дійсності. Ми цілком поділяємо думку А. П. Чудінова про те, що у когнітивній семантиці, на відміну від структурної лінгвістики, не ставиться обов'язкове завдання виробити догматичну методику виділення та диференціації фреймів і слотів у складі моделі. У кінцевому підсумку виділення загальних закономірностей є значно важливішим, аніж опис окремих деталей. Кожен дослідник по-своєму визначає моделі та фрейми й слоти, що їх формують.

Ми вважаємо, що метафоричні моделі, які існують у людській свідомості, є не чим іншим, як комплексом метафоричних полів, якості якого здебільшого аналогічні якостям лексико-семантичних полів.

У структурі сучасного українського політичного дискурсу вважаємо за доцільне виділити такі найбільш продуктивні концепти: ВІЙНА, ГРА, ХВОРОБА, КРИМІНАЛ, ДІМ, які отримують свою реалізацію у 10 основних метафоричних моделях: “політична діяльність - це війна”, “вибори - це війна”, “політичне життя - це театр”, “політика - це гра”, “політична діяльність - це спорт”, “Україна - це хвора держава”, “політична діяльність - це хвороба”, “політична діяльність - це злочинний світ”, “політична діяльність це будівництво”, “Україна - це наш дім”, що мають фреймово-слотову структуру.

Більшість метафор у досліджуваних нами текстах складають ті політичні метафори, моделі яких є тісно пов'язаними з антагоністичними явищами, оскільки політика - це значною мірою боротьба за владу або вплив. Такі метафори передусім пов'язані з семантичними категоріями “війна”, “гра” та “спорт”. Протягом тривалого часу вони були найпоширенішими в газетних та телевізійних текстах і зараз також активно функціонують, але в інших, нових контекстах: гвардія депутатів, стройова підготовка Партії регіонів, політичні баталії, битви за мандати, виграшні партії, хід політичних супротивників та інші.

Інтерпретація політичної діяльності за допомогою концепту ВІЙНА є досить продуктивною. Концепт отримує свою реалізацію (як показує матеріал 612 одиниць) за рахунок таких метафоричних моделей: “політична діяльність це війна”, “вибори - це війна”.

У межах метафоричної моделі “політична діяльність - це війна” виділяються найбільші за обсягом фрейми: “воєнні дії” (слоти “воєнні операції”, “учасники дій”), “боротьба”, “перемога”, “поразка”.

Цікавими є фрейми “перемога” і “поразка”, які є конверсивами, тобто задають різні концептуалізації тієї самої референтної ситуації. Різниця між ними є суто комунікативною: перемога передбачає осмислення ситуації з боку учасника, який здобув перемогу (завдав поразки), тоді як поразка концептуалізує ту саму ситуацію з точки зору того, над ким здобуто перемогу (того, хто зазнав поразки).

Фрейми “боротьба”, “перемога”, “поразка” багатьма прикладами підтверджують тезу про те, що більшість політичних штампів-метафор, успадкованих від тоталітарної епохи та доби перебудови, продовжують функціонувати й у сучасному політичному дискурсі - змінюється лише їхнє контекстуальне оточення. Пор. штампи фронти політичної боротьби і боротьби за межі криміналу: Фронти політичної боротьби. “1+1”, “Епіцентр”, 3.3.2002; Боротьба за межі криміналу. “Голос України”, 3.1.2002; боротьби за владу і боротьби за мандати: Боротьба за владу загострилася. В. Пустовойтенко, з виступу на засіданні політради НДП, 27.4.2001; Боротьба за депутатські мандати обіцяє бути жорсткою та безкомпромісною. В. Пустовойтенко, із звітної доповіді на VI з'їзді НДП, 2.12.2000; Методи вуличної політичної боротьби. Д. Корчинський, “1+1”, “Епіцентр”, 3.3.2002; “Наша Україна” найпослідовніше виборює демократичні цінності, фундатори цього блоку з перших днів незалежності України стоять на платформі національної демократії. “Асорті”, лютий 2000; поразок і перемог: Найжорстокішої політичної поразки в боротьбі з прем'єр-міністром Віктором Ющенком зазнав перший віце-спікер парламенту Віктор Медведчук. “Грані”, 26.3. - 1.4.2001; Без політичних поразок не буває політичних перемог. І. Плющ, з виступу, травень 2003 та ін.

Метафорична модель “вибори - це війна” реалізується за рахунок фреймів “зброя”, “бій”, “баталія”. Більшість політичних метафор, що формують концепт ВІЙНА, як показав аналіз, є за своєю суттю стертими метафорами. Але вони знову відроджуються, успішно переходять у теперішні реалії: виборчий плацдарм, виборчі баталії, бій на виборах, зброя - вибори, зброя непримиренності, битва за врожай реформ та інші.

У концепті ГРА, як доводить аналізований матеріал, реалізуються такі метафоричні моделі (за іншою термінологією, зважаючи на велику кількість (914) репрезентованих прикладів політичних метафор - супермоделі, метамоделі, мегамоделі): “політичне життя - це театр”, “політика - це гра”, “політична діяльність - це спорт”. Переважна кількість метафор цих типів мають різко негативний (пейоративний) характер, використовуються для зображення негативних сторін політичного життя та демаскування лицемірних політиків. Нерідко метафори такого типу формують іронічний контекст: невдалий політичний дебют, політична прем'єра для прем'єра, політичний водевіль, дресировані артисти та ін. Фрейми реалізуються за рахунок залучення лексем типу актор, репетиція, ролі, сценарій; арена, клоун та ін.

Показовим є приклад, що вказує на гру не як на забавку, розвагу, а на як сутність людського існування у полі виборів: Бо що саме тепер наше життя? Гра? Навіть “велика гра”? Ні, вибори. Що одне й те саме. “Голос України”, 3.1.2002.

Активізація метафоричної моделі “політична діяльність - це спорт” та виокремлення фреймів у її структурі пояснюється, на нашу думку, тим, що спорт у суспільному житті відіграє все більшу роль. Дослідники, намагаючись відобразити напруженість політичної ситуації, відзначають схожість політичного протистояння зі спортивною грою, спортивним змаганням. Цікавим у фреймі “види спорту” є репрезентація України: Україна - пішак на шаховій дошці у грі між Штатами і Росією. “1+1”, “Епіцентр”, 14.4.2002; Україна і українство перетворилися на бездумних пішаків. С. Терьохін, з виступу перед виборцями, лютий 2002;Україна - футбольне поле. “ICTV”, 19.3.2002; Україна стала м'ячем на футбольному полі. “1+1”, 27.3.2002.

На нашу думку, метафоричні сполуки на позначення української держави типу пішак на шаховій дошці, м'яч на полі, футбольне поле та под. у політичному дискурсі виникли (або ж отримали “нове життя”) за безпосереднього впливу політичних технологів. Ми простежуємо дві тенденції формування таких метафор: 1) багаторазову алюзію (без посилання на джерело) на назву книги відомого політичного діяча З. Бжезінського “Велика шахова дошка” і 2) українські перемоги з шахів та футболу на міжнародних змаганнях (початок ХХІ ст.).

Основними метафоричними моделями, які репрезентують концепт ХВОРОБА в українському політичному дискурсі 2000 - 2003, є, за нашими спостереженнями, такі: “Україна - це хвора держава”, “політична діяльність - це хвороба”.

Метафорична модель “Україна - це хвора держава” вже протягом тривалого часу так або інакше присутня у свідомості реципієнтів, але в останні роки (ми підтримуємо концепцію А. М. Баранова, Ю. М. Караулова, А. П. Чудінова, Е. Лассан, І. І. Браги, Г. П. Джинджолія) помітно активізувалася не лише в українському лінгвокультурному просторі, а й російському, литовському, білоруському та інших країн. У підґрунті цього процесу лежать кризові моменти усвідомлення та позиціонування людиною самої себе як частини хворого суспільства. Реципієнти політичних текстів сприймають навколишню політичну дійсність крізь призму відповідних метафоричних вживань концепту ХВОРОБА (найчастіше - традиційних, стертих метафор) і тоді країна виявляється хворою, суспільство зараженим, деградуючим, знекровленим, виснаженим, агонізованим, політичні діячі - як фізично, психічно та морально хворі люди або навіть політичні трупи. Напружено шукається вихід із кризового стану хворого організму за допомогою прописів, рецептів або віднайдення панацеї...

“Кримінальний” сектор політичного дискурсу виступає як культуропороджувальний чинник (елементи жарту, карнавалізації та гри) і активно функціонує у сучасних політичних текстах. У структурі концепту КРИМІНАЛ можемо виокремити метафоричну мегамодель “політична діяльність - це злочинний світ”. Вона може бути презентована фреймами “злочинці”, “угруповання”, “злочинні дії”, “жертви”. За допомогою цього концепту українська дійсність, суб'єкти політикуму постають як злочинний клановий світ, політичні та соціальні проблеми вирішуються на розборках або іншим кримінальним шляхом - політичним рекетом, проституцією, кілерством тощо. Концепт КРИМІНАЛ формує навіть власні специфічні міфи про могутність та справедливість “правильного” та “справедливого” злочинного світу за допомогою метафор.

Для українського дискурсу на зламі віків і переходу у третє тисячоліття стає дуже важливим концепт ДІМ. Одним з основних змістів концепту, на нашу думку, є збереження спокою у власному домі. У структурі концепту варто виокремити дві метафоричні моделі - “Україна - це наш дім” і “політична діяльність - це будівництво”. Переважна кількість метафор ДОМУ пов'язана з позитивними прагматичними смислами: дім - це “свій простір”, надійне сімейне вогнище, символ фундаментальних моральних цінностей; будівництво, відповідно, - це динаміка, плани на майбутнє, бажання зробити життя кращим. Переважна більшість метафор цього концепту мають меліоративне оцінне забарвлення (Україна - спільний дім, наш дім, розбудова держави, надійний фундамент, архітектура політичної солідарності).

Для нас цікавим є той факт, що ключові слова поточного моменту мають здатність створювати навколо себе метафоричний конгломерат, коли метафори з одних метафоричних моделей та концептуальних сфер можуть поєднуватися (або перехрещуватися) з іншими, наприклад, ключове слово вибори, яке маніфестоване численними метафорами з концептів ГРИ, ХВОРОБИ, ВІЙНИ і яке активно функціонує в усіх без винятку політичних текстах. У багатьох випадках компоненти метафоричних конгломератів увиразнюють один одного. Часто ключова метафора таких метафоричних конгломератів постає основним засобом сугестії та експресії для усього політичного тексту.

Окрім виділених концептів - ВІЙНА, ГРА, ХВОРОБА, КРИМІНАЛ, ДІМ, - у структурі сучасного українського політичного дискурсу функціонують також інші концепти й мікроконцепти, наприклад, ТВАРИННИЙ СВІТ, РОСЛИННИЙ СВІТ, ШЛЯХ, МЕХАНІЗМИ, ІНСТРУМЕНТИ. Проте вони репрезентовані невеликою кількістю фреймів або й окремими слотами і на сьогодні не є досить продуктивними й активними, отже, не формують метафоричних моделей. Очевидно, подальший розвиток політичної метафорики зумовить та поширить сферу функціонування згаданих концептів.

Третій розділ “Лінгвокультурологічні аспекти аналізу політичних метафор” присвячений аналізу метафор крізь призму лінгвокультурології.

Базові опозиції та архетипи культури сповна виявляються в політичній комунікації за рахунок створення образів та метафор. Оскільки в основі культури лежить саме ціннісний принцип, то він формує певні лінгвокультурні концепти, які обов'язково існують в індивідуальній або ж колективній свідомості. Наприклад, лінгвокультурологічний концепт-дихотомія “МИ - ВОНИ” концентрує навколо себе ціннісне поле - усі суб'єкти політичного життя отримують полярні оцінки. У діях “ворога” підкреслене боягузтво, підступність, пасивність, брехливість, у той час як “свої” атакують єдиним фронтом, розбивають ворога та ін. Негативна оцінка “чужого” спричиняє занепокоєність, стривоженість, страх реципієнта, змушує його шукати порятунку. Основними якостями “свого” є відкритість, активність, сила, успіх, і це є важливим задля побудови нового прогресивного ладу. Ознаки ж чужого мають пейоративну оцінність, викликають занепокоєння та ненависть.

Проаналізовані у другому розділі концепти ГРИ, ВІЙНИ проектуються й на базову опозицію “своє - чуже”. Наприклад, “вони” - основні гравці (концепт ГРА з негативною оцінкою; комплекс характеристик фальшу й нещирості), “ми” - заручники (концепт ВІЙНА, комплекс характеристик жертви, постраждалої сторони) і подібні.

Важливою рисою метафоричних одиниць з компонентами “ми” і “своє”, на нашу думку, є імпліцитний заклик до віри - віри певним блокам, окремим діячам, адже у свідомості суспільства ще з прадавніх часів міфологема віри обов'язково пов'язувалася зі “своїм” (наприклад, “свій простір”). Цікаво, що вже аналізований у другому розділі дисертаційного дослідження концепт ДІМ проектується і на базову опозицію “ми - вони” (“свій - чужий”). Дім - це місце, де знаходяться “свої”, на відміну від відкритого простору з “чужими”.

Об'єктом аналізу лінгвокультурології є національна специфіка символів, стереотипів, фразеології. Тому цікаво простежити фітоморфні образи у структурі сучасного українського політичного дискурсу, які є традиційними, адже вони мають за основу базові метафори, пов'язані з архетиповими моментами сприйняття світу, в якому все має свої корені, походить із якихось зерен та насіння. У процесі аналізу виявлено дві тенденції: 1) стереотипні метафори (зв'язок з архетипом Світового дерева і виділення метафор власне дерева, гілок, плодів та коренів, яблуні, поля) і 2) оригінальні метафоричні одиниці (головний український пролісок, яблуневі неофіти, озиме покоління, нарцис української політики, парламентський кактус) як з позитивною, так і з негативною оцінкою.

Цікавим лінгвокультурологічним фактом від 2001 р. є комплекс метафор на позначення нової політичної партії - “Озиме покоління”. Для здобуття потенційної перемоги на виборах до українського парламенту в 2002 р., а також задля ефективного впливу на потенційних виборців навіть для назви партії “Озиме покоління” використано таку метафору, яка надовго закарбується в пам'яті. Задекларована передвиборча програма партії рясніє метафоричними сполуками на кшталт нове покоління - озиме покоління, проросла партія, пробивались з-під асфальту, зерна політичних сходів тощо. Метафоричний комплекс тут є пов'язаним із прихованими смислами нових сходів. Самі партійці, виборці та політичні опоненти передусім асоціюють цю партію із новими, потужними та молодими силами: Партія “озимих” дозріла до виходу на політичну арену. В. Береговий, з виступу, 7.12.2001; Партія озимого покоління є новою силою українського політикуму. І. Богословська, “ТЕТ”, 5.3.2002; Головний український пролісок (про В. Хорошковського). М. Бродський, з виступу, теледебати, “1+1”, 5.3.2002.

Простежуючи зв'язок метафор із маніпулюванням масовою свідомістю, неважко помітити, що у структурі політичної комунікації активно функціонують комплекси метафор-стереотипів на позначення політичних образів (вогні політичного протистояння, струмки громадянської злагоди, бурхливі гейзери опозиційних заворушень), відчуттів і почуттів (у парламенті запахло смаженим, смердячі парламентські перебіжчики, смак комуністичної легенди, жінка з ароматом львівської кави). Цікавим є дослідження політичної символіки кольору, пов'язаного з актуалізацією символічних конотацій, культурних кодів. Показовими, на нашу думку, є численні протиставлення світла, прозорості (як константи білого кольору) та чорного кольору (як зла, бруду): Заклики прозорості виборів. Чесні і прозорі вибори. В. Литвин, “ICTV”, 27.3.2002; Вибори мають бути прозорими. Л. Кучма, “ICTV”, 6.2.2002; Чорна PR кампанія... “Українське слово”, 2 - 8.11.2000; Майстри чорних виборчих технологій. О. Омельченко, зі звернення до виборців, 25.3.2002; Застосування брудних піар-акцій. “1+1”, “Епіцентр”, 3.3.2002.

Характерною рисою сучасної політичної метафорики є використання специфічних фразеологічних політичних метафор, які постійно продукує політичний дискурс. З усього масиву фразеологічних одиниць найтісніше пов'язана з оцінністю (отже, є лінгвокультурологічно релевантною) політична зоонімна фразеологія, наприклад: країна - виснажена коняка, парламентські мавпи, комсомольський півник, комуністичні папуги, мешканці партійного акваріуму. Зважаючи на яскраво виражену емотивність подібних одиниць, можна стверджувати, що зазвичай зооморфні найменування-характеристики направлені на дискредитацію політичних діячів та мають пейоративне забарвлення.

Проаналізувавши образну реалізацію метафор у міфах, фразеології, доходимо висновку про нерозривний зв'язок міфологічного та метафоричного мислення, а також про здатність метафори проникати у структури свідомості реципієнта і, використовуючи вже готові міфологічні сюжети, маніпулювання образами, залучаючи політичну фразеологію та метафоричні моделі, на них впливати.

ВИСНОВКИ

1. Дисертаційна робота ґрунтується на методологічних засадах когнітивної лінгвістики, лінгвокультурології та соціолінгвістики. Когнітивний підхід дозволяє перейти від опису складових сучасного українського політичного дискурсу 2000 - 2003 років до моделювання структур свідомості учасників комунікації через аналіз фреймів та концептів, метафоричних моделей та стереотипів, які лежать в основі певних політичних переконань.

2. Проблема метафоричності політичного дискурсу прямо пов'язана з тією системою понять, яку “нав'язує” природна мова. У будь-який момент у структурі політичного дискурсу може виникнути нова метафора, або “повернутися” до життя традиційна, стара. Ступінь “стертості”, традиційності метафори, яка “оживає” в тому чи іншому контексті, може бути різною. Це визначається низкою чинників, зокрема, одним із них є прагнення до взаємопов'язаності метафоричного образу з політичним та міфологічним. Можна стверджувати, що популярний міф твориться колективно та підтримується старими метафорами у нових парадигмах. Для сучасного українського політичного дискурсу характерним є високій ступінь маніпулювання суспільною свідомістю за допомогою метафор. Збільшення метафоризації політичних текстів, як доводить матеріал дослідження, відбувається у кризові, переломні моменти життя українського суспільства або в періоди економічного спаду та суцільного занепаду політичного та суспільного життя.

3. Концепти мови реалізуються в метафоричних моделях. Метафоричні моделі мають фреймово-слотову структуру. Нова політична реальність (а можливо, й своєрідна “мода”) народжує нові фрейми та слоти відомих моделей, визначає збільшення чи зменшення частотності метафоричних слововживань, що відповідають тій або іншій моделі. У роботі метафоричне моделювання трактується як засіб, що відбиває національну самосвідомість за допомогою аналізу представлення, оцінки дійсності у менталітеті соціуму.

4. Для структури сучасної української політичної комунікації релевантними є 5 концептів, навколо яких формуються масиви політичних метафор: ВІЙНИ, ГРИ, ХВОРОБИ, КРИМІНАЛУ, ДОМУ. Ці концепти реалізуються у 10 основних метафоричних моделях за допомогою фреймів та слотів. Функціонування метафоричних моделей у політичних текстах сприяє збільшенню обсягу знань та посиленню громадянської активності в царині політики. З іншого боку, кінцевий підсумок метафоричного процесу може привести до обмеження всебічного об'єктивного сприйняття явища, що характеризується за рахунок акцентування одних (переважно негативних) сторін.

Найбільшу активність проявляють метафори традиційних концептів ВІЙНА, ГРА, ХВОРОБА (фрейми воєнних дій, театру, азартних ігор, спорту і подібні). Ці метафоричні утворення є засобом вираження експресивної оцінки і беруть участь у маніпулятивній “грі”, пов'язаній з прямою дією на свідомість адресата політичного дискурсу, адже яскраві образи швидко тиражуються масовою свідомістю. Метафори сучасної української комунікації у концептах КРИМІНАЛ, ВІЙНА, ХВОРОБА, ГРА мають переважно негативну аксіологічну маркованість, у концепті ДІМ та ХВОРОБА (частково) - позитивну.

Створення нових політичних метафор у межах проаналізованих концептів за допомогою динамічних й продуктивних моделей має суперечливий характер: з одного боку, вже готові “штамповані” метафоричні моделі з великим успіхом можуть застосовувати маніпулятори масовою свідомістю (в першу чергу - через ЗМІ), а з іншого - дослідники метафорики та масової комунікації отримають змогу оперувати новими масивами політичних метафор та розшифровувати їх.

5. Кількісна перевага воєнного блоку метафор обумовлена войовничою мілітаристською спрямованістю думок та вербальною агресією самої політичної комунікації. Приклади таких політичних метафор проектуються і на лінгвокультурологічну опозицію “МИ - ВОНИ”, де “вони” - це вороги, з якими потрібно боротися. Отже, якщо аналізувати опозицію “своє - чуже”, слід обов'язково брати до уваги аспекти оцінності та ідеологізації значення, адже гіпероцінність у тоталітарному і, на наш погляд, у сучасному українському політичному дискурсі, є формою існування уявлення, а також мотивованою сугестивною стратегією дискурсу. Центральним концептом дихотомії “своє - чуже” є концепт ВІЙНА (фрейми боротьби і протистояння), а також концепт ДІМ відносно “нашого”, “свого” простору (фрейми будівництва, розбудови).

6. Лінгвокультурологічний опис політичної метафорики передбачає звернення до національно-специфічних образів. Для української традиції політичної риторики релевантними виявляються фітоморфні політичні образи та політичні фразеологізми-зооніми. Останні часто спрямовані на перифрастичне позначення конкретних політичних осіб, мають репрезентативне значення і яскраво виражену експресію.

політичний дискурс метафора лінгвокогнітивний

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Метафора війни у сучасному політичному дискурсі // Система і структура східнослов'янських мов (До 70-річчя з дня народження доктора філологічних наук, професора М. М. Пилинського): Зб. наук. праць. - К.: Знання, 2002. - С. 240 - 242.

2. Культурологічні й метафоричні аспекти виборчої кампанії 2002 року // Система і структура східнослов'янських мов: Сучасні тенденції розвитку слов'янських мов: Зб. наук. праць. - К.: Знання, 2003. - С. 236 - 239.

3. Концепт “гра” в сучасній українській політичній метафориці // Система і структура східнослов'янських мов: Зб. наук. праць. - К.: Знання, 2003. - 264 - 267.

4. Функціонування політичних метафор в українській масовій комунікації // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2003. - С. 104 - 108.

5. Метафоризація як прийом комунікативного впливу у сучасних засобах масової комунікації // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць, вип. 9. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2003. - С. 309 - 312.

6. Політична метафора у структурі дискурсу українських ЗМІ // Українська термінологія і сучасність. Зб. наук. праць, вип. 5. - К.: КНЕУ, 2003. - С. 269

7. Метафора у політичному дискурсі (штрихи до політичного ідіолекту В. П. Пустовойтенка) // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць, вип. 11, кн. 2. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. - С. 189 - 192.

8. Опозиція “МИ - ВОНИ” у сучасній українській політичній метафориці // Мова і культура. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2003. - Вип. 6. - Т. ІІ. Психологія мови і культури. Мова і засоби масової комунікації. - С. 276 - 282.

АНОТАЦІЯ

Чадюк О. М. Метафора у сфері сучасної української політичної комунікації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Інститут української мови НАН України. - Київ, 2005.

Дисертацію присвячено дослідженню метафор у сфері сучасної української політичної комунікації, що здійснене з позицій когнітивної лінгвістики, лінгвокультурології та соціолінгвістики. До вивчення метафор застосовано концептуально-когнітивний підхід, який дозволяє через аналіз концептів, фреймів, метафоричних моделей та стереотипів, що лежать у підґрунті певних політичних переконань, моделювати та відображати структурні елементи свідомості учасників політичної комунікації. Показано, що метафори є потужним інструментом маніпуляції масовою свідомістю. Проаналізовано масиви креативних та конвенціональних метафор, пов'язаних, насамперед, із концептами ВІЙНА, ГРА. Простежено зв'язок політичної метафорики з політичною міфологією, політичною фразеологією.

Ключові слова: сучасна політична метафора, метафорична
модель, концепт, фрейм, метафоричний конгломерат, українська політична комунікація, дискурс.

АННОТАЦИЯ

Чадюк О. Н. Метафора в сфере современной украинской политической коммуникации. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Институт украинского языка НАН Украины. - Киев, 2005.

В диссертации исследованы метафоры в структуре современной украинской политической коммуникации с позиций социолингвистики, когнитивной лингвистики и лингвокультурологии. В работе предпринята попытка рассмотреть генезис феномена метафоры и особенности развития понятия “политическая метафора”; на основе трудов отечественных и зарубежных ученых постулируются функции и роль метафоры в сфере современной украинской коммуникации.

Основополагающим для современной лингвистической парадигмы является представление об универсальности метафоризации. Поскольку метафора - инструмент передачи когнитивно значимой информации, то концептуально-когнитивный подход к ее изучению является прерогативным и потому основное внимание в работе уделено именно ему. В соответствии с постулатами современной когнитивистики мы понимаем метафорическое моделирование как специфический механизм, который отображает национальное самосознание и является способом осмысления, репрезентации и оценки фрагментов действительности при помощи фреймов и слотов.

Концептуально-когнитивный подход дал возможность выявить 5 релевантных и количественно преобладающих концептов (ВОЙНА, ИГРА, БОЛЕЗНЬ, КРИМИНАЛ, ДОМ), в которых прежде всего акцентуализируются негативность и агрессия, что обусловлено самой спецификой политической коммуникации. Данные концепты, в свою очередь, реализуются в 10 основных метафорических моделях, которые имеют все предпосылки к дальнейшему расширению за счет активно функционирующих метафор.

В работе предложен новый термин - “метафорический конгломерат”, который позволяет осознать тот факт, что ключевые слова современного политического дискурса могут формировать вокруг себя специфические поля: метафоры из одних метафорических моделей и концептуальных сфер взаимодействуют с другими, способствуют их более успешному пониманию. Часто ключевая метафора таких метафорических конгломератов становится основным средством суггестии и экспрессивности политических текстов.

Рассмотрен механизм манипуляции общественным сознанием при помощи метафор. Так, в работе проанализированы креативные и конвенциональные метафоры, связанные, в первую очередь, с концептами ВОЙНА и ИГРА, сигнализирующими о стереотипности и традиционности употребления соответствующих метафорических единиц, ключевых слов и клише; выявлены наиболее активные фреймы (военных действий, театра, азартних игр, спорта и под.), которые принимают активное участие в манипуляционной “игре”, ставящей своей целью воздействие на структуры сознания адресатов политического дискурса.

В диссертации осуществлен анализ некоторых базовых оппозиций, архетипов культуры и лингвокультурных концептов, которые коррелируют с метафорами пяти проанализированных концептов и выражают особую оценку политической действительности. Предпринята попытка осмысления взаимодействия политической метафорики с политической мифологией и фразеологией (особое внимание уделено политическим фитонимным и зоонимным образам, политическим фразеологическим метафорам).

Ключевые слова: современная политическая метафора, метафорическая модель, концепт, фрейм, метафорический конгломерат, украинская политическая коммуникация, дискурс.

SUMMARY

Chadiuk O. M. Metaphor in the Sphere of the Modern Ukrainian Political Communications. - The manuscript.

The thesis for the Candidate's degree in Philology. Speciality 10.02.01 - Ukrainian language. - National Academy of Science of Ukraine. Institute of Ukrainian Language. - Kyiv, 2005.

Metaphors in structure of the modern Ukrainian political communications аre investigated in the thesis from the viewpoint of sociolinguistics, cognitive linguistics and linguistic cultural science.

The conception-cognitive approach to studying the metaphors, allowed to model and display certain structural elements of consciousness of participants of political communications through the analysis of the concepts frames, metaphorical models and stereotypes which underlie certain political convictions.