Кореферентність у сучасному українському текстотворенні

Ідентифікація індивідуального референта починається вже на початку тексту: «Отже, про глухе слово: Гапка. Гапка - глухо, ми її не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а то - глухо». Автор пропонує читачеві два найменування особи, друге з яких сприймається як доповнення першого, інформативно виразніше, конкретизуюче, оскільки індивідуальний номен Гапка не кваліфікує об'єкт, а тільки позначає, відносить його до певного класу найменувань. Підсилення тематичної лінії новели здійснюється за допомогою кількаразових повторень різних найменувань індивідуального референта, що не тільки забезпечують єдність фрагментів тексту, але й акцентують на семантичному навантаженні номінацій, підкреслюючи типовість образу Гапки, нівелювання її індивідуальності («товариш Жучок»), трагікомічність її самопожертви в ім'я революційної ідеї («кіт у чоботях», «паходной Ленін»), безпорадність маленької, непомітної людини, яку стає жаль і яка нічого не вирішує («мураль революції»).

Кореферент «кіт у чоботях» як асоціативно-образне, оцінне номінування референта повторюється найчастіше (21 раз). Винесений у заголовок, він сприймається як ключова номінація, семантичне наповнення якої визначається іншими номінативними одиницями, що конкретизують, доповнюють та відновлюють у тексті її інформаційне навантаження. Отже, номінативна одиниця «кіт у чоботях» стає релевантною ознакою референта, яка не тільки лейтмотивно формує художній образ, але й одночасно функціонує як текстовий концепт, за яким можна сприймати інформаційно-комунікативне наповнення новели.

Представлення головних персонажів художнього твору та комунікативних ситуацій за допомогою кореферентних номінувань - одна з характерних рис ідіостилю М. Хвильового.

Аналізовані нами художні тексти дають підстави стверджувати, що КР функціонує в тексті як його інформаційний центр.

§ 2.4. Виявлення імпліцитних, вербально невиражених смислів при ідентифікаційно-кваліфікативному представленні об'єктів у художньому тексті здійснюється і завдяки актуалізації внутрішньоформних значень кореферентів.

Природа латентних значень референційно тотожних номінацій, що категоризуються нами як інформаційні маркери текстових топіків, через призму їх «внутрішньоформної концептуальної ознаки» (за М. Голянич) ще не розглядалася. Такий підхід до глибинного прочитання текстів, їх аналізу є актуальним, бо «внутрішньоформна концептуальна ознака» кореферентних номінацій, що насамперед представляє концепт, може акцентувати на текстово значущих, релевантних смислах, сприяти рецепції прихованого в художньому тексті й одночасно наповнювати його новим змістом.

Наприклад, в оповіданні Івана Франка «Отець-гуморист» ключова номінація репрезентованого індивідуального об'єкта, винесена в заголовок, зазнає семантичної трансформації, наповнюючись імпліцитними смислами. Порівняймо початковий фрагмент тексту: «Василіянин о. Софрон Телесницький мав у Дрогобичі, особливо серед отців василіян, славу гумориста. То - чесна, щира, одверта душа, що в кожне товариство вносить якийсь подув легкості, невимушеної свободи, якусь погідність та веселість». Інтродуктивна номінація, виражена власною назвою, в аналізованому тексті замінюється «загальними» кореферентами, оскільки індивідуальне номінування (о. Софрон Телесницький) не є релевантним для змістового наповнення тексту, бо не кваліфікує предмет нарації, а тільки ідентифікує його, уводячи у певний клас об'єктів. Семантично значущою виступає інша лексема - отець-гуморист. Внутрішня форма ключової номінації тексту («той, що має славу гумориста») створює важливий ракурс у сприйнятті образу, закладає неоднозначну кваліфікацію референта, заперечуючись наступними кореферентами («фігура> не то голодний, не то хорий чоловік > страшний василіянин > злоба дня > нелюд-монах > навмисний злочинець? > чи sui generis доктринер? > чи божевільний?»), семантичне наповнення яких суперечить уже закріпленим ознакам референта («той, хто має славу гумориста; чесна, щира, одверта душа»).

Наведені репрезентативні одиниці формують нові смислові, імпліковані їх семантикою, відтінки денотативного значення, які актуалізуються при асоціативних перенесеннях, латентно вказуючи на незвичність гумору о.василіянина. Вони відкривають додатковий ракурс ідентифікаційно-кваліфікативного представлення об'єкта, за яким внутрішня форма ключової номінації втрачає свою значущість, актуальність, оскільки для змістового наповнення тексту релевантними стають інші співвказівні одиниці.

Як бачимо, «внутрішньоформна концептуальна ознака» ключової номінації тексту (отець-гуморист), закладаючи неоднозначність при ідентифікаційно-кваліфікативному представленні образу, в процесі розгортання текстових топіків семантично трансформується, розширюючи межі лексичного значення слова, наповнюючись асоціативно-образними, оцінними компонентами, які й формують у тексті імпліцитну інформацію.

Висновки

Отримані результати дослідження дають підстави кваліфікувати кореферентність як важливу текстову категорію, що забезпечує його референційність, когерентність, тематичну неперервність та інформаційну завершеність. На основі комплексного, різноаспектного аналізу референційно тотожних одиниць, кореферентних пар і рядів у різнотипних текстах можна зробити такі висновки та узагальнення.

1. Як інтерпарадигмальна текстотвірна категорія, яка забезпечує вербальну різноаспектну репрезентацію об'єктів, подаючи концептуальну картину світу шляхом фрагментації її окремих компонентів, кореферентність є універсалією, що виявляється у тексті при будь-якій повторній репрезентації референта. Текстотвірна сутність кореферентності розкривається у різнотипних текстах - на рівні референційно тотожних співвіднесень номінативних одиниць, що можуть репрезентувати як одиничні / неодиничні, індивідуальні / загальні, реальні / ірреальні референти, так і складні денотати (комунікативні ситуації).

2. Результати дослідження свідчать, що різнотипні номінативні одиниці, які представляють спільний референт, забезпечуючи його всебічну характеристику, найдоцільніше категоризувати як кореферентні засоби - репрезентатори об'єктів реальної чи художньо інтерпретованої дійсності, серед яких типовими є:

а) власні назви - семантично маркований у межах тексту засіб ідентифікаційно-кваліфікативного представлення індивідуального референта;

б) номінації перейменування об'єкта як смислозначущі, асоціативно промовисті, кваліфікативні одиниці, що репрезентують багатовимірну інтерпретацію буттєвості індивідуального референта;

в) функціонально десемантизовані власні імена - специфічний спосіб представлення об'єкта, при якому індивідуальний семантичний код десемантизованого номена доповнюється новими контекстуально актуалізованими, аксіологічно маркованими смислами;

г) дескрипції (описові конструкції «той, хто…», «такий, що…», «І/ІГ, що…», «І/ІГ, які…»), які функціонують у ролі унікальних, одинично маркованих репрезентантів об'єкта;

ґ) займенникові номінації - нейтральний («економний») чи оцінно маркований засіб кореферентного представлення, що реалізується в усіх аналізованих типах тексту; виражаючи процес становлення референційних ознак, спеціальними репрезентантами об'єктів виступають питальні номінативні одиниці, до складу яких входять відповідні займенники;

д) синтаксичні конструкції, що представляють складні денотати (комунікативні ситуації), серед яких нами виділено аксіологічно марковані апелятивні кореферентні конструкції - особливий засіб репрезентації адресата в епістолярних текстах - та співвказівні одиниці - номени формальної «я-репрезентації» адресанта;

е) загальнономінативні одиниці різного функціонального призначення та семантичного наповнення.

3. У дисертаційному дослідженні виявлено такі типові об'єкти репрезентації:

а) у науковому тексті - предмет розгляду наукової статті, монографічної праці тощо. Поширеним способом фрагментарної референції у науковому тексті виступають кореферентні пари. Нами виявлено 68 пар, що становлять 19,5% від загальної кількості кореферентних співвіднесень номінативних одиниць у межах наукового тексту. Співвказівні номінування виконують функції уточнення, доповнення, різноаспектної кваліфікації;

б) в епістолярії - адресат листування; «я-репрезентатор»; формальна «я-репрезентація» адресанта. Кореферентність в епістолярії впливає на структурування тексту, підсилює його модальну тональність. Текстотвірними одиницями виступають апелятивні кореферентні конструкції, які, закладаючи початкову референцію адресата, проектують комунікативне розгортання тексту, та співвказівні номінації як засіб формальної «я-репрезентації» адресанта, що сигналізують про лінійну, інформаційну завершеність епістолярного тексту;

в) у друкованих текстах ЗМІ - особа (індивідуальний референт), відома у соціумі; особа (індивідуальний референт), локально включена у газетний дискурс; сукупність істот (неодиничний референт); предмет, подія, явище. Процес репрезентації відзначається ситуативністю, а кореферентні одиниці, реферуючи відомий у соціумі чи локально включений у текст об'єкт, акцентують на його ідентифікаційно-кваліфікативних ознаках, часто представляють референт із позиції подій, що відбулися нещодавно;

г) у художніх текстах - одиничні референти - ключові образи (ліричний суб'єкт, головний персонаж, дійова особа, «я-наратор», «я-репрезентатор»); неодиничні референти (ситуативний об'єкт нарації, фрагментарний образ, предмет дискутування); складні денотати (комунікативні ситуації).

Моделі репрезентації підтверджують неоднорідність інформаційно-комунікативного наповнення художніх текстів, підкреслюють залежність процесу референції від вибраного способу маніфестування об'єктів, родової та жанрової специфіки тексту, індивідуального стилю автора.

4. Результати дослідження дають підстави стверджувати, що співвіднесення кореферентів у межах кореферентних пар демонструє фрагментарний спосіб репрезентації об'єктів, комунікативних ситуацій (виявлено 520 прикладів кореферентних пар, що становлять 21,7% від загальної кількості кореферентних співвіднесень номінативних одиниць; серед них 55 випадків двокомпонентних кореферентних конструкцій, які представляють складні денотати). Співвіднесення референційно тотожних номінацій у кореферентних парах формують чотири типи референції об'єктів: перейменувально-кваліфікативну, пояснювально-уточнювальну, ідентифікаційно-кваліфікативну та ідентифікаційно-кваліфікативно-вказівну.

5. Контекстуально інтегрувальним засобом референційно тотожних номінацій виступає пресупозиційний компонент значення (пресупозиційна сема), спільний для початкової репрезентації об'єкта та його замінників у тексті, що базується на потенційній, актуалізованій ознаці референта. Пресупозиції, об'єднуючи у межах тексту чи його сегментів кореферентні одиниці, визначають семантичне наповнення вказівних номінацій, сприяють правильному декодуванню референційно тотожних елементів без попередньої вказівки на об'єкт або при його імпліцитному вираженні; проектують чи й обмежують вибір наступного співвказівного найменування, забезпечуючи ефективність комунікативних актів, спрямовуючи їх семантичне розгортання.

6. Дескрипції, виступаючи типовими одиницями при референційно тотожних співвіднесеннях у кореферентних парах і рядах, виконують функції топіко- і образотворення, сприяють адекватній рецепції комунікантами реферованих об'єктів, вказують на їх референційну віднесеність, виділяючи домінантні ідентифікаційно-кваліфікативні ознаки. Важливими топіко - та образотвірними властивостями у тексті відзначаються конструкції описового характеру - «той, хто…», «такий, що…», «цей, що…», «І/ІГ, які…», «І/ІГ, що…», «І/ІГ, котрі…». У дисертації описові конструкції поділено на чотири типи представлень об'єктів художньо інтерпретованої дійсності: а) визначені описові конструкції із постійним виділенням референтної ознаки; б) визначені описові конструкції із ситуативним виділенням референтної ознаки; в) невизначені описові конструкції із постійним виділенням референтної ознаки; г) невизначені описові конструкції із ситуативним виділенням референтної ознаки. Конструкції описового характеру, репрезентуючи індивідуальний референт, його унікальні, асоціативно-образні, релевантні ознаки, функціонують як важливий ідентифікаційний засіб.

7. На основі матеріалу дисертаційного дослідження виділено 1880 кореферентних рядів. Спостереження над референційно тотожними співвіднесеннями номінативних одиниць дають підстави стверджувати, що кореферентний ряд у художньому тексті, як і в будь-якому іншому, формується за допомогою кореферентних номінацій і функціонує в ньому як інформаційний центр, характеризуючись контекстуальною заданістю. Ключовим елементом кореферентного ряду здебільшого виступає індивідуально-авторська номінативна одиниця, що у тексті актуалізує ту частину денотативного значення, за якою воно відрізняється від інших співвказівних одиниць, кваліфікує об'єкт за новою асоціативно-образною ознакою, спрямовує напрям його референційної віднесеності; виступає у ролі текстового концепту, конденсовано репрезентуючи зміст тексту. Аналіз кореферентних рядів у художніх текстах В. Барки, Л. Костенко, У. Самчука, І. Франка, М. Хвильового, В. Шевчука та ін. підтверджує їх текстотвірний характер: у забезпеченні інформаційної неперервності тексту, конденсації його змістового наповнення, у вираженні його модальної тональності, в реалізації онімного простору тексту за індивідуально-авторськими антропонімними репрезентаціями об'єктів.

8. Ідентифікаційно-кваліфікативне представлення об'єктів значною мірою забезпечується завдяки актуалізації в тексті внутрішньоформних значень референційно тотожних номінацій, які й закладають різноаспектність, неоднозначність їх рецепції, виражають імпліцитний спосіб кваліфікації об'єкта. При ідентифікаційно-кваліфікативній репрезентації об'єкта дійсності актуалізовані внутрішньоформні значення кореферентів передають оцінну інформацію, сприяють доповненню, відновленню чи семантичній трансформації референційних ознак. Внутрішньоформна концептуальна ознака референційно тотожних номінацій як релевантне представлення образу є засобом когерентного зв'язку в багаторівневій системі контактів між мовними одиницями, виступає важливим джерелом творення у тексті імпліцитної інформації.

Здійснений аналіз кореферентних пар і кореферентних рядів як типових моделей вербальних репрезентацій об'єктів реальної та художньо інтерпретованої дійсності засвідчує універсальний текстотвірний характер категорії кореферентності.

Размещено на Allbest.ru