Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Г.С.СКОВОРОДИ

Мірошнік Лариса Василівна

УДК 81'42:821.161.1

МОДЕЛІ ЧАСУ В ПОЕЗІЇ АРСЕНІЯ ТАРКОВСЬКОГО

10.02.02 - російська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Харків - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

Гулак Анатолій Тихонович,

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди, професор кафедри російської мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Калинкін Валерій Михайлович,

Донецький державний медичний університет,

завідувач кафедри української та російської мов;

кандидат філологічних наук

Лисицька Олена Павлівна,

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого,

доцент кафедри іноземних мов №1.

Провідна установа - Дніпропетровський національний університет, кафедра загального та російського мовознавства, Міністерство освіти і науки України, м. Дніпропетровськ.

Захист відбудеться “ 4 ” жовтня 2005 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В.

Автореферат розіслано “__2__” вересня 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.І.Тищенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Час - це один з основних вимірів людського буття, який характеризує фізичне існування людини та її духовне життя. Час також є суттєвою складовою мовної картини світу й важливим об'єктом сучасних лінгвістичних та міждисциплінарних досліджень.

Реферована робота присвячена аналізові семантики часу в поетичних текстах Арсенія Тарковського. Загальна проблематика роботи тісно пов'язана з питаннями взаємовідношення концептуальної, мовної та поетичної (авторської) картин світу. У роботі використано підхід до аналізу поетичної мови, який базується на виявленні зв'язку когнітивних структур, що стосуються ідеї часу, із певним набором мовних елементів в поетичних текстах А. Тарковського. Відповідно до цього підходу першорядного значення у дисертаційній роботі набуває завдання опису й пояснення не тільки значення мовних одиниць, які відображають ідею часу, а й особливостей часової концептуалізації, заснованої на відбитому в семантиці слів і граматичних категоріях знанні про часовий устрій світу. Сукупність уявлень про час, що містяться у значенні різних слів і виразів, а також у граматичній будові мовних одиниць, якими користується А. Тарковський, створює загальну систему поглядів поета. Закономірності її мовної реалізації розкрито у дисертаційному дослідженні.

Актуальність обраної теми дисертації зумовлена причетністю до розв'язання сучасних лінгвістичних проблем. Вона визначена низкою факторів. По-перше, посиленням останнім часом інтересу дослідників до проблем лінгвістичної поетики, яка розглядає особливості поетичних текстів переважно з точки зору синтаксису у його комунікативному аспекті. По-друге, увагою лінгвістів до когнітивного аспекту мовної діяльності, до проблеми відображення у мові картини світу. По-третє, загостренням інтересу до “людського фактору” у мові, який спирається на положення про те, що в основі художнього опису дійсності, зокрема в поетичному тексті, лежить світовідчування його автора. По-четверте, зростанням останнім часом інтересу філологів до творчості Арсенія Тарковського - одного з найяскравіших поетів ХХ століття, творчість якого недостатньо досліджено з позицій лінгвістичної поетики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилось відповідно до плану наукової роботи кафедри російської мови Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

Мета дослідження - з'ясувати, як у різних моделях часу, у різних прийомах організації художнього часу маніфестуються особливості сприйняття світу Арсенієм Тарковським.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

1) виділити смислові домінанти, які формують циклічну, спіралеподібну, історичну та лінійну моделі часу, та визначити мовні засоби вираження часових смислів;

2) виявити у поетичних текстах А. Тарковського мовні репрезентації семантичного комплексу, що задається моделями часу, та встановити специфіку “поведінки” лексико-граматичних засобів, які виражають ідею часу в зазначених моделях часу;

3) визначити в різних моделях часу особливості мовних елементів, що відображають факт особистісно зорієнтованого, суб'єктивного характеру сприйняття часу;

4) з'ясувати, яка модель часу домінує у поетичній картині світу А. Тарковського та як вона впливає на відображення темпоральних структур в інших моделях часу.

Об'єктом аналізу є поетичні тексти Арсенія Тарковського.

Предметом дослідження є когнітивна сфера “час” у поетичному дискурсі Арсенія Тарковського.

Матеріалом дослідження слугує увесь корпус поетичних текстів А. Тарковського, який є сукупністю ліричних творів, що формують у читацькому сприйнятті ефект художньої єдності.

Методологічну та теоретичну основу дослідження склали праці відомих вітчизняних і зарубіжних учених: лінгвістичні дослідження, теоретичні розробки щодо граматичної будови російської мови В.Г. Адмоні, Н.Д. Арутюнової, О.С. Ахманової, О.В. Бондарка, В.В. Виноградова, Ю.С. Маслова; функціонального синтаксису Г.М. Акімової, Г.О. Золотової тощо. Аналіз категорії часу в поезії А. Тарковського враховує також принципи опису мовної картини світу, накреслені семантичним напрямком у лінгвістиці (роботи А. Вежбіцкої, Ю.Д. Апресяна, І.М. Богуславського, М.Я. Гловінської, О.В. Урисон та ін.) і праці з лінгвістичної поетики М.Л. Гаспарова, О.К. Жолковського, О.Г. Ревзіної, Л.Г. Панової, Н.О. Фатєєвої та інших учених, що пов'язані з дослідженням картини світу поета та проблемами тезаурусного опису ідіолекту. Важливе значення для методологічного обґрунтування роботи мають дослідження, що вивчають когнітивні моделі, які склалися у процесі концептуалізації дійсності мовою. Мета та завдання дослідження зумовили використання формально-структурного, семантичного, концептуального й інтерпретаційно-текстового методів аналізу. Для декодування часових смислів у поезії А.Тарковського використано засоби дискурсного аналізу, який враховує лінгвальні та екстралінгвальні фактори. Дискурсний аналіз тексту має два аспекти: текстуальний аналіз, тобто структурний аналіз тексту на різних рівнях мови, й контекстуальний аналіз, тобто когнітивні характеристики автора з урахуванням культурологічного контексту.

Наукова новизна отриманих результатів визначена системним вивченням семантики часу в поезії Арсенія Тарковського. Уперше мовні репрезентації категорії часу в поетичних текстах А. Тарковського розглянуто у різних моделях часу (циклічній, спіралеподібній, історичній, лінійній), описано мовні елементи, що стосуються суб'єктивного, індивідуально-авторського сприйняття та відображення часу А. Тарковським. Новизна результатів роботи зумовлена також тим, що вперше у поетичному дискурсі А. Тарковського виявлено модель часу (циклічну), яка домінує як переважний спосіб представлення художнього часу, з'ясовано особливості ідіостилю А. Тарковського у відображенні часової картини світу.

Теоретичне значення роботи полягає у подальшій розробці й систематизації шляхів вивчення особливостей мовної репрезентації категорії часу, що сприятиме глибшому уявленню про способи та мовні механізми інтерпретації часу в художньому тексті.

Практичне значення дослідження. Отримані конкретні результати можуть бути використані у вузівських курсах стилістики російської мови, лінгвістичного аналізу тексту, у спецкурсах і спецсемінарах з творчості Арсенія Тарковського, з теорії художньої мови, у подальших дослідженнях художнього світу поета, а також у вивченні російської поезії ХХ століття в цілому.

Апробація роботи та її результатів здійснювалася у формі обговорення на засіданнях кафедри російської мови Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, на науково-практичній конференції “Образование и наука без границ” (Бєлгород, Дніпропетровськ, 2004), VII Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта'2004” (Дніпропетровськ, 2004), VIII Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта'2005” (Дніпропетровськ, 2005), ІІ Міжнародній науковій конференції “Лексико-граматичні інновації в сучасних слов'янських мовах” (Дніпропетровськ, 2005), ХІV Міжнародній науковій конференції “Мова і культура” (Київ, 2005).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлено у восьми публікаціях, чотири з яких опубліковано у фахових наукових виданнях.

Структура роботи визначена сформульованими в ній метою та завданнями. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури (кількість позицій 208). Загальний обсяг роботи становить 184 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, з'ясовується наукова новизна, ступінь опрацювання теми, предмет, об'єкт та матеріал дослідження, формулюються мета й завдання, визначаються методи дослідження, теоретичне значення й практична цінність роботи.

У першому розділі “Специфіка мовної концептуалізації часу” розглянуто основні шляхи вивчення категорії часу у сучасній лінгвістиці, проаналізовано можливості концептуалізації часу у російській мові. Філологи постійно звертаються до феномену часу, відображеному в мові. Проблеми часу у культурологічному аспекті в слов'янських мовах досліджували Д.С. Лихачов, А.Я. Гуревич, В.В. Іванов. У різні роки до проблем слов'янської темпоральної лексики зверталися Г. Якобсон, О.С. Львов, Л.В. Вялкина, О.С. Яковлєва, Ф.Х. Широкорад, М.Г. Лебедько, T. Anstatt, M. Wingender. З метою дослідження категорії часу науковці звертаються до лексичного рівня, до матеріалів словників (М.В. Всеволодова, В.В. Морковкін, О.С. Яковлєва, О.Д. Шмельов). Різним засобам концептуалізації часу, відображеним у темпоральній семантиці (“словам часу”, префіксам, прийменникам, часткам тощо) присвячені розвідки Г.Н. Акимової, М.А. Кронгауза, О.С. Яковлєвої, Н.Д. Арутюнової, В.Г. Гака, Г.Є. Крейдліна, В.О. Плунгяна, Т.В. Радзієвської, Г.М. Яворської, Т.Є. Янко та інших учених. Часові лексеми як елемент створення поетичної картини світу розглядалися у роботах багатьох дослідників (В.П. Григор'єв, І.Б. Левонтіна, Л.Г. Панова, М.М. Пунін, Н.О. Фатєєва та ін.). Успішні спроби опису поетичної мови на основі авторської концептуалізації світу (а саме його часового аспекту) були здійснені М.Л. Гаспаровим, О.Г. Ревзіною, Ю.Д. Тільманом, Л.Г. Пановою. Проблематика, що розглядається у зазначених дослідженнях, є актуальною і при вивченні поетичної картини світу А. Тарковського, оскільки аналіз її часового фрагменту зумовлює необхідність розв'язання низки питань, пов'язаних з використанням різних аспектів мовного віддзеркалення ідеї часу: визначення засобів актуалізації часових смислів, вивчення семантики мовних одиниць, що виражають ідею часу, виявлення взаємозв'язку загальномовних значень й індивідуально-авторських переваг тощо.

Дослідження в дисертаційній роботі категорії часу пов'язане зі зверненням до універсальних уявлень людства про час. Культурологи співвідносять “бачення” світу в часі з послідовно сформованими культурно-історичними часовими домінантами, що формують такі моделі часу: циклічну, спіралеподібну, історичну та лінійну. Циклічна модель часу відображає архаїчні уявлення людини про час. Рух часу осмислюється як “вічний колообіг”, установлений навіки сценарій “першоподій”. Людина живе у часовому вимірі, який синтезує минуле, теперішнє та майбутнє. Події не виникають, а постійно відтворюються. Час збігається з вічністю. Семантичним ядром циклічної моделі є відношення повторюваності, сталості, що онтологічно пов'язані з природною циклічністю. Спіралеподібна модель перехідна між циклічною та лінійною. Події не повторюються, але порівнюються з аналогом у минулому. Фіксується факт усвідомлення того, що час виходить з кола повторів. Основу світосприйняття складає опозиція минуле / теперішнє. Історична модель пов'язана з переходом до юдеохристиянської часової перспективи та відображає уявлення про історію, розвиток подій від початку світу до кінця часів. Здійснюється вихід з космосу в історію, з циклічного часу вічного повторення у світ лінійного часу. В історичній моделі час оцінюється з позиції суб'єкта соціально-історичного процесу. Лінійна модель концептуально визначається відношеннями поступального односпрямованого руху та необерненості. Події “прив'язані” до умовної прямої часу, кожна подія сприймається як унікальна й неповторна. Опис категоріальної сфери часу в поетичних текстах на підставі виділених моделей дозволяє виявити авторські домінанти часового сприйняття дійсності, простежити, як сприйняття часу, пов'язане з розвитком культури та свідомості людини, перетинається з власним, суб'єктивним переживанням часу поета, та визначити закономірності впливу часової орієнтації на характер використаних автором мовних засобів.

Мовні можливості відображення моделей часу пов'язані з різними аспектами спостереження за “станом справ”, тому відбір мовних репрезентацій ідеї часу в поетичних текстах А. Тарковського спирається на аналіз смислових відношень, що їх формує певна денотативна ситуація.

Для передавання конкретних когнітивних образів темпоральних структур у мові існує відповідний інвентар семантичних (лексичних і граматичних) засобів. Російська мова має великий вибір лексичних засобів з темпоральним значенням, які дозволяють детально фіксувати та висловлювати часові аспекти моделювання реальності. Для позначення часу в російській мові використовуються спеціальні номінації (наприклад, минута, час, день, год, век тощо). Темпоральні компоненти притаманні багатьом іменникам, дієсловам, прикметникам та прислівникам. Існує також апарат допоміжних засобів вираження часових відношень - прийменники, сполучники, частки. Крім того, певні лексичні одиниці вказують на особливості орієнтації в часі, тобто містять уявлення про різні системи часу: час як повторювані події, наприклад, снова, опять, возвратиться тощо (циклічний час) і час як спрямований поступальий рух, наприклад, затем, потом, со временем тощо (лінійний час). Сфера, пов'язана з реалізацією часових смислів у поетичному тексті, містить такі базові компоненти, як категорії синтаксичного часу, аспектуальності, локалізованості, таксису і порядку.

Важливим елементом темпорального аспекту мовної картини світу є метафори часу, які відображають певний спосіб сприйняття часу, тобто формують уявлення про когнітивні моделі часу.

Оскільки час є одним з атрибутів людського сприйняття світу, то в мовному відображенні цієї категорії, безсумнівно, присутнє особистісне ставлення до того, що сприймається. До мовних елементів, які репрезентують факт особистісно зорієнтованого характеру сприйняття часу, належать граматичні явища зі сфер модальності й суб'єктивності. Вивчення часових станів світу передбачає врахування також і ціннісного аспекту. Дослідження мовних елементів, які формують зазначені моделі, дає підстави говорити про індивідуальну (авторську) картину світу.

У другому розділі “Моделі часу в поезії Арсенія Тарковського” розглянуто фрагмент художньої картини світу поета, пов'язаний з осмисленням та відображенням ідеї часу, виділено систему мовних засобів вираження категорії часу у різних моделях часу, виявлено авторські переваги у смисловому наповненні цієї категорії. Модель часу є концептуальною моделлю, в якій вирізняються базові компоненти семантики як відображення певних принципів розуміння часового устрою світу.

Час у А. Тарковського, відповідний до ЦИКЛІЧНОЇ МОДЕЛІ, схожий на архаїчні уявлення. МИНУЛЕ, ТЕПЕРІШНЄ та МАЙБУТНЄ злиті воєдино. Минуле постійно відтворюється, події в майбутньому повторюють колишні: буде те, що вже було. (Пор.: И это снилось мне, и это снится мне, / И это мне еще когда-нибудь приснится, / И повторится все, и все довоплотится, / И вам приснится все, что видел я во сне; Я снова пойду за Великие Луки, / Чтоб снова мне крестные муки принять). Поетичні образи А. Тарковського виражають ідею неможливості лінійної диференціації “раніше” і “після”. Як суб'єкт часового дейксису поетичне “я” прагне до найширшого часового виміру (Я Нестор, летописец мезозоя, / Времен грядущих я Иеремия; Я вызову любое из столетий, / Войду в него и дом построю в нем; Сам не знаю, что со мною: / И последыш и пророк, / Что ни сбудется с землею / Вижу вдоль и поперек).

З ідеєю циклічного часу пов'язана семантика повернення, зустрічі (Я тень из тех теней, которые однажды, / Испив земной воды, не утолили жажды / И возвращаются на свой кремнистый путь; Минувшее ваше, как свечи, / до встречи погашено в ней [= книге стихов]). Ідея “вічного повернення” концентрується у А. Тарковського в образі кола. Коло - універсальний символ. Воно означає цілісність, безперервність, первинну досконалість, повернення, циклічний рух, нескінченність. Художня картина світу поета відбивається в образі різноманітних кіл: у вигляді кола представлені часові інтервали (И год прошел по кругу стороной); ментальні терени (из какого круга / Памяти горло мне захватываешь туго); фізичний простір (В кругу незамерзающих болот). Частотність уживання похідних від слова “круг” надзвичайно висока (полукруг, круговерть, круглый, круговой, выкруглить, вокруг, округ). Семантика кола передається постійним повторюванням близьких за смислом номінацій та похідних від них слів (вертушка роковых событий, колесо прибоя, шаровая пустота, пространство шаровое, наверчены звездные линии тощо).

Циклічну модель формують часові лексеми із семантикою повторюваності (снова, вновь, опять, повториться) та сталості (по-прежнему, всегда, всл, всл-то); показники частотності (порой, бывает); дієслова, що висловлюють множинні дії; дієслова недоконаного виду, які репрезентують повторювані дії. Морфологічні опозиції іменникових та дієслівних категорій також підтримують смислові домінанти циклічної моделі часу. Пор.: Тот жил и умер, та жила / И умерла, и эти жили / И умерли; Не надо мне числа: я был, и есмь, и буду. Перехід від однієї грамеми роду, числа або часу до іншої (жил - жила - жили; умер - умерла - умерли; тот - та; был - есмь - буду), що підсилюється сполучниковим сурядним зв'язком, утворює смислову єдність, яка підкреслює всебічний характер подій. Використання усіх трьох форм граматичної категорії часу (форми минулого, теперішнього та майбутнього часу) в одному поетичному висловленні відображає масштабність часового виміру та демонструє типове для циклічної моделі уявлення про час як єдиний, нероздільний часовий простір.

Ідея нескінченного повторювання реалізується також синтаксичними конструкціями зі значенням уподібнення, ототожнення, різноманітними порівняннями, сурядними зв'язками. У циклічній моделі часу темпоральна лексика має неконкретно-референтний статус (день = будь-який день, ніч = будь-яка ніч), предикати набувають значення невизначеної локалізованості у часі. Різноманітні форми стилістичних повторів і синтаксичний паралелізм також сприяють реалізації ідеї єднання та злиття.

Контексти, що узгоджуються з цією моделлю, не мають негативних оцінок, тому що час сприймається з погляду встановленого та загальноприйнятого порядку (так прийнято, так заведено). Повторюваність виявляє стабільність, норму. Дійсність концептуалізується через закономірності.

У СПІРАЛЕПОДІБНІЙ МОДЕЛІ “бачення” світу змінюється. Час концептуалізується як вихід з кола повторів. Переорієнтація свідомості з кола на пряму супроводжується переходом від синтезу до розчленування. Основний принцип, що визначає сполучення слів, словесних образів і граматичних елементів у спіралеподібній моделі, - контраст часових планів. Опозицію МИНУЛЕ / ТЕПЕРІШНЄ створюють слова з семантикою зміни (прежде, теперь, другой, новый, иной, иначе), становлення (наступить, стать), зникнення (больше не / нет; уже не), які формують опозицію раніше - тепер. Темпоральні смисли, які організують часовий період “раніше”, співвідносяться з циклічним сприйняттям часу, а стан справ “тепер” фіксує вихід з кола повторів (пор.: И то, что прежде нам казалось нами, / Идет по кругу, / Спокойно, отчужденно, вне сравнений / И нас уже в себе не заключает; Здесь дом стоял. Жил в нем какой-то дед, / Жил какой-то мальчик. Больше дома нет). Спіралеподібну модель формують лексичні та морфологічні опозиції, які протиставляються. Зміну в “стані справ” підсилює використання ступеня порівняння прикметника (Беспомощней, суровее и суше / Я духом стал под бременем несчастий), протиставних сполучників а та но як засобів міжфразового зв'язку (А когда-то во мне находили слова / Люди, рыбы и камни, листва и трава). Ситуація у спіралеподібній моделі часу стає проблематичною, через що оцінюється негативно. Антонімічні параметри ситуації (наявність бажання/ відсутність можливості його реалізації) виражають недоцільність, небажаність, тобто оцінну негативність подій (Я вошел бы в избу - нет сверчка в уголке, / Я на лавку бы лег - нет иконки в руке, / Я бы в Каму бросился, да лед на реке). У часовому протиставленні МИНУЛЕ символізує норму, відображає сталий перебіг подій і тому створює позитивний образ дійсності (Пор. у вірші “25 июня 1939 года”: Я так любил домой прийти к рассвету / И в полчаса все вещи переставить, / Еще любил я белый подоконник / <…> А если был июнь и день рожденья, / Боготворил я праздник суетливый). ТЕПЕРІШНЄ ж демонструє світ, що змінився. Та ж сама ситуація в теперішньому (день народження) відображає зміни в навколишньому середовищі та психологічному стані ліричного “я” й позначена семантикою негативності: Расставлено все в доме по-другому, / Июнь пришел, я не томлюсь по дому, / <...>/ И кровь моя мутится в день рожденья, / И тайная меня тревога мучит. Зміни у стані справ означають перехід від незмінного, гармонійного до незвичного, такого, що вносить дисгармонію у відносини ліричного суб'єкта зі світом. З аксіологічних позицій відмінність - це відступ від норми, аномалія, тому теперішнє несе в собі риси негативної картини світу.

Змінюється ставлення до проблеми людського існування: ідея безсмертя перебуває під сумнівом (Пор.: А если это ложь, а если это сказка, / И если не лицо, а гипсовая маска / Глядит из-под земли на каждого из нас / Камнями жесткими своих бесслезных глаз?..). Питальні речення із семантикою побоювання, які містять актуалізатори припущення (а если; что, если; а быть может), співвідносяться з концептуалізацією світу, що вийшов за межі стабільного.

Комунікативна ситуація, при якій виникає необхідність вербальної реакції на ситуацію, що склалася, оформлюється питальними реченнями, частками, що припускають полемічне ставлення до ситуації: Где “Остров мертвых” в декадентской раме? / Где плюшевые красные диваны? / Где фотографии мужчин с усами? / Где тростниковые аэропланы?; Разве, на пол бирюзу швыряя, / В серые глаза не загляну, / Разве, камни с пола подбирая, / Рук моих тебе не протяну?

Відчуття часу в спіралеподібній моделі зумовлюється також відчуттям внутрішньої роз'єднаності, усвідомленням втрати “свого”. Звідси - мотив двійників, який супроводжується варіативністю особових форм, що обслуговують у А. Тарковського сферу ліричного “я”. Наприклад, зворотний займенник себя використовується як інваріант “я”, що відокремлюється від суб'єкта (я ? себе): Больше я от себя не желаю вестей / И прощаюсь с собою до мозга костей, / И уже, наконец, над собою стою, / Отделяю постылую душу мою. / В пустоте оставляю себя самого, / Равнодушно смотрю на себя - на него. Повний розрив я та себя підкреслюється переходом до форми 3-ї особи займенника (на себя = на него).

Внутрішній розлад дає поштовх до цілеспрямованих дій, які мають своєю метою вирішення конфлікту, повернення ситуації до стабільної, такої, що відповідає нормі. Створюється опозиція ТЕПЕРІШНЄ / МАЙБУТНЄ. У ТЕПЕРІШНЬОМУ превалює негативна емоційна оцінка: Мне стыдно руки жать льстецам, / Лжецам, ворам и подлецам, / Прощаясь, улыбаться им / И их любовницам дрянным, / В глаза бескровные смотреть / И слышать, как взывает медь, / Как нарастает за окном / Далекий марш, военный гром / И штык проходит за штыком. МАЙБУТНЄ містить позитивні конотації: Уйдем отсюда навсегда. / Там - тишина, и поезда. Модальний план МАЙБУТНЬОГО формують дієслова у формі майбутнього інтенціонального часу (що відображає наміри, прагнення суб'єкта), імперативи (Пор.: Я надену кольцо из железа. / Подтяну поясок и пойду на восток. / Бей, таежник меня из обреза, / Жахни в сердце, браток, положи под кусток).

В ІСТОРИЧНІЙ МОДЕЛІ реалізується настанова на єднання та взаємозв'язок. Історична пам'ять, сильний емоційний, майже фізично відчутний зв'язок із історичними подіями створюють поетичний світ, в якому немає опозиції історичного МИНУЛОГО й ТЕПЕРІШНЬОГО, тут усі сучасники.

Накладання історико-часових планів хоч і створює історичну перспективу в минуле, але не формує цільової настанови на реконструкцію історичного минулого. МИНУЛЕ сприймається як засіб осмислення ТЕПЕРІШНЬОГО, як його невід'ємний елемент, що супроводжується перевтіленням ліричного “я” в учасника історичних подій, інтеріоризацією часу, співвідношенням теперішнього часу ліричного героя з подіями “міфологічного часу” та історично вагомими подіями. Історичний час стискається та фокусується в ТЕПЕРІШНЬОМУ. Ліричне “я” є центром чуттєвого фізичного переживання часу. Звідси різноманітність дієслів чуттєвого сприйняття, велика кількість форм особових і присвійних займенників 1-ої особи, які привносять у семантику дієслів компонент `я це відчуваю' (Вся в крови моя рубаха, / Потому что и меня / Обдувает ветром страха / Стародавняя резня; И опять Айя-Софии / Камень ходит подо мной). Історія стає моделлю певної ситуації особистого життя й начебто повторюється в сьогоденні ліричного суб'єкта, стимулюючи нескінченні звернення до “вічних” тем: И какая досада / Сердце точит с утра? / И на что это надо - / Горевать за Петра? / Кто всего мне дороже, / Всех желаннее мне? / В эту ночь - от кого же / Я отрекся во сне?

У ЛІНІЙНІЙ моделі події “прив'язані” до часової прямої. Тут широко використовуються часові лексеми фізичного та календарного відліку часу, що характеризують час з урахуванням хронографії (Девятнадцатого года очистительный озон, Черный хлеб двадцать первого года; Тринадцатый год был еще в середине) та хронометрії (акцент зміщується у бік опису характеру дії як незмінної, стійкої - всю ночь; при цьому ефектно використовується прийом гіперболізації - На два века труда предо мной; Она ждала тебя сто лет; Я шесть веков дышу его [Феофана Грека] огнем). Категорія часу в лінійній моделі враховує також хронологічний аспект (виділення послідовно розташованих у часі подій). Послідовність протікання подій передається лексемами потом, позже, пройти, миновать, фразеологізованими поєднаннями (И совесть холодная день ото дня / Все меньше и меньше терзает меня; Но что ни день - мне новый день дороже, / Но что ни ночь - пристрастнее и строже / Мой суд нетерпеливый над судьбою). Вказівні та присвійні займенники, конкретно-референтно спрямована темпоральна лексика, предикати зі значенням локалізованості в часі підкреслюють співвіднесеність з конкретним проміжком часу. У лінійній моделі час концептуалізується насамперед як рух. Ідею руху часу в поетичних текстах А.Тарковського створюють різноманітні мовні засоби: дієслова із семантикою зміни, перехідного стану, що означають дію, яка орієнтована на припинення реального стану справ (наприклад, меркнет, глохнет); аспектуальні особливості дієслівних форм; ступінь порівняння прикметників, що відображає зміну інтенсивності якості; поетична оповідь з точки зору різних суб'єктів мови тощо.

У межах лінійного часу мотив роз'єднаності експлікується модальністю неможливості, нездійсненності. (Я не пойду [=не зможу піти] на первое свиданье; Друг другу нам нельзя помочь; Кто возвратится вспять, / Сплясав на той площадке, где некому плясать?). Реалізується семантика втрати, у тому числі втрати пам'яті (потерять, не помнить). Час осмислюється як наповнений конкретними подіями, що оцінюються (день - ненастный, пасмурный, странный; нічь - ревнивая, короткая, дошедшая до предела, тревожная, “убийца-ночь”; рік - грозный, страшный; час - смутный, погибельный, темный). Відрив від минулого підкреслює образ “двійника” (Так мой двойник по быстрине иной / Из будущего в прошлое уходит. / Вослед себе я с высоты смотрю). Реакція суб'єкта на усвідомлення змін, що відбулися, у лінійній моделі має психологічне підґрунтя. Лінійна модель співвідноситься з односпрямованим рухом часу, який людина не владна змінити (звідси семантика жалю - жаль, жалко; запізнення - слишком поздно, слишком долго ждать пришлось; предикати стану з негативними оцінками - мне дико, мне горько; умовний спосіб у значенні контрфактичних умовно-наслідкових подій, що характеризують “світ утрачених можливостей”: Когда бы ты пришла в тот страшный год, / В орлянку бы тебя не проиграли, / Души бы не пустили в оборот).

Однак смислові комбінації ТЕПЕРІШНЬОГО, МИНУЛОГО та МАЙБУТНЬОГО в лінійній моделі часу нерідко прагнуть знищити часову дистанцію. Цьому сприяє сурядний зв'язок, який зрівнює у правах МИНУЛЕ та ТЕПЕРІШНЄ (Заклинаю прошлым, настоящим), трансформація дейктичних характеристик “я - тут - зараз”, що деформує уявлення про послідовне розташування часових планів (Грядущее свершается сейчас; Мне будущее приходилось впору; Я и сейчас, в грядущих временах, / Как мальчик, привстаю на стременах; Я не один, но мы еще в грядущем). Визначальною рисою сприйняття часу як низки подій є виділення періодів, що характеризують тривалий проміжок часу. Спостережено переважне використання множинної форми іменника “времена” (И мимо идут времена; Смыкаются, как воды, времена; Хвала тебе, иных времен язык!). Ідею подолання дискретності лінійного часу забезпечують дієслова з семантикою збереження, продовження ситуації, які часто супроводжуються показниками тривалості (с детства знакомо; осталось от юности; поныне стоит предо мной; навек я запомнил; вовек не забуду; навечно осталась). Часові відношення у поетичних текстах А. Тарковського нерідко організують структуру, яка має декілька дейктичних центрів часової орієнтації. Звертання до різних часових планів дається під знаком синхронізації. Цьому сприяє використання граматичної форми теперішнього часу та дієслів почуттєвого сприйняття у різних часових планах у контексті одного поетичного тексту; накладання індивідуальної шкали часу на шкалу часу іншого суб'єкта; використання просторової дейктичної координати здесь в описі подій минулого (когда-то); ліричне “я”, яке наперед знає перебіг подій, що граматично супроводжується появою так званого “майбутнього в минулому”.

Ціннісна система в лінійній моделі орієнтована на МИНУЛЕ. Будь-які варіанти, що містять розбіжність зі зразками минулого, перекреслюються запереченням (Отстроится город, но сердцу не надо / Ни нового дома, ни нового сада, / Ни рыцарей новых на дверцах печных).

У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження.

1. Час є універсальною категорією, невід'ємним компонентом розумової діяльності, що по-різному відображається у свідомості людини. Уявлення про характер перебігу подій відбиваються у моделях часу - циклічній, спіралеподібній, історичній та лінійній. Семантичне ядро циклічної моделі формують відношення повторюваності, сталості. Спіралеподібна модель фіксує факт усвідомлення змін у “стані справ” та вихід із кола повторів. В історичній моделі час оцінюється з позиції суб'єкта соціально-історичного процесу. Лінійна модель концептуально визначається відношеннями поступального односпрямованого руху та необерненості. Події “прив'язуються” до умовної прямої часу, кожна подія сприймається як унікальна й неповторна. Для закріплення у мові різних уявлень про час формуються особливі лексичні засоби, що утворюють лексико-семантичні поля, які вказують на специфіку усвідомлення світу, на особливості орієнтації в часі. Граматичний опис часових значень у художньому тексті містить інтерпретацію ідеї часу в категоріях синтаксичного часу, аспектуальності, часової локалізованості, таксису й порядку. Аналіз суб'єктивного, індивідуального сприйняття часу враховує граматичні явища зі сфер модальності й суб'єктивності. Вивчення часових станів світу передбачає аналіз ціннісного аспекту.

2. Мовна реалізація ідеї часу в поезії А. Тарковського є структурованою системою взаємозв'язків, що простежується на всіх рівнях поетичного тексту. Альтернативні лексико-граматичні засоби в різних моделях часу складають систему образотворчих і комунікативних прийомів, різних варіантів осмислення ідеї часу.

З ідеєю циклічного часу в поетичних текстах А. Тарковського пов'язана семантика повторюваності, незмінності, повернення, символіка кола. Ідея нескінченного повторення підтримується співположенням морфологічних опозицій іменних і дієслівних категорій, сурядними зв'язками, синтаксичними конструкціями зі значенням уподібнення, ототожнення та різного роду порівняннями, різноманітними формами стилістичних повторів. Граматика часу схарактеризована перевагою недейктичних часів, неконкретно-референтним вживанням часової лексики, предикатами зі значенням невизначеної локалізованості в часі.

Основний принцип, що визначає поєднання слів, словесних образів і граматичних елементів у спіралеподібній моделі, - опозиція часових планів. Спіралеподібну модель в поетичних текстах А. Тарковського організують лексеми, семантика яких містить протиставлення ситуацій, що описують різні темпоральні плани. Ідея виходу з кола повторів має мовні репрезентації на граматичному рівні (ступінь порівняння прикметників як засіб відображення “стану справ”, що змінився; доконаний вид як знак перелому в розвитку подій; імператив як вербальне спонукання до зміни ситуації; заперечення як засіб перекреслити усталений перебіг подій; конструкції з протиставними сполучниками а і но та питальні речення в контексті ситуацій, що фіксують втрату значущих атрибутів звичного для поетичного суб'єкта устрою світу).

Історичний час у поезії А. Тарковського осмислюється як циклічний процес. Світ в історичному аспекті - це низка подій, що повторюються і знаходяться з суб'єктом у відношеннях морального контакту. Історична модель часу визначається семантикою причетності до подій минулого та майбутнього. Це супроводжується перевтіленням ліричного “я” в учасника історичних подій, “інтеріоризацією” часу, порівнянням сьогодення поета з подіями міфологічного часу. Єдність граматичної форми теперішнього часу при описі різних часових планів, сенсорні дієслова, імена видатних осіб, міфологічні персонажі, топоніми, міфологеми, цитації, які є способом утворення культурно-історичного діалогу, створюють безмежний часовий простір.

Лінійну модель формують часові лексеми фізичного та календарного відліку часу з конкретно-референтним значенням, які супроводжуються предикатами із значенням локалізованості у часі. Рух часу передається зміною точки відліку, використанням аспектуальних особливостей дієслівних форм, ступенем порівняння прикметників, що відображають зміну інтенсивності якості, використанням дієслів із семантикою зміни, перехідного стану. У лінійній моделі відзначається прагнення подолати дискретність часу. Важливі для поетики А. Тарковського ідеї єднання та причетності відповідним чином відображаються у мовних структурах (показники тривалості з незакінченим інтервалом; сполучникова конструкція а все-таки як мовний засіб подолання лінійності часу; теперішній продовжений час; адресатні засоби мови, що використовуються для синхронізації в часі суб'єкта мови й адресата, які належать різним просторово-часовим планам; дієслова з семантикою пам'яті в контекстах, що фіксують факт збігу певного моменту життя ліричного героя та часу певної події; композиційна будова поетичних текстів, що передбачає перехід від плану теперішнього до минулого та повернення в теперішнє).

Специфіка вербалізації знання у різних моделях часу зумовлена особливостями інтерпретації позамовної дійсності. Дистрибуцію лексичних засобів, граматичних форм і прагматичних настанов визначають когнітивні фактори.

3. Суб'єктивне сприйняття часу А. Тарковським досліджено на різноманітних рівнях поетичної мовної системи. Воно по-різному виявляється у циклічній, спіралеподібній і лінійній моделях часу.

У циклічній моделі передається загальний концептуальний сенс взаємодії та зв'язку суб'єкта з навколишнім світом. Минуле слугує зразком для відтворення. Сприйняття дійсності узгоджується з нормативною картиною світу, тому контексти, що відповідають цій моделі, не мають негативних оцінок.

У спіралеподібній моделі зміни у стані справ знаменують перехід від незмінного, гармонійного до незвичного, такого, що вносить дисгармонію у відносини суб'єкта зі світом. Минуле, що відповідає нормі, має позитивні характеристики. Теперішнє, що містить розходження з нормою, отримує чітку негативну оцінку. З майбутнім пов'язана можливість вирішення конфлікту. Побажання, прогнозування, які пов'язані з осмисленням і оцінкою реальної дійсності, передбачають протиставлення з реальністю. Суб'єктивне сприйняття часу в спіралеподібній моделі визначається відчуттям внутрішньої роз'єднаності, усвідомленням втрати “свого”.

Історія стає моделлю певної ситуації особистого життя і неначе повторюється у сьогоденні ліричного суб'єкта. Ліричне “я” в історичній моделі часу є центром чуттєвого фізичного переживання часу та виявляється як носій етичних норм.

У лінійній моделі негативна реакція суб'єкта на усвідомлення змін, що відбулися, характеризує “світ втрачених можливостей” і супроводжується семантикою жалю, запізнення, втрати.

4. Проведений аналіз категорії часу в поезії Арсенія Тарковського дозволяє говорити про переважний у його творчості спосіб представлення художнього часу. Пріоритетною в поетичному дискурсі А. Тарковського є когнітивна модель циклічного часу. Основну темпоральну спрямованість поезії А. Тарковського можна визначити як перетинання, поєднання різних часових планів, взаємопроникнення часів. Художній світ поета забезпечує зв'язок часів, створює поле духовного напруження між найвищими ціннісними орієнтаціями й повсякденністю, між минулим, теперішнім та майбутнім.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Мирошник Л.В. Модели времени в поэзии Арсения Тарковского // Русская филология. Украинский вестник: Республиканский научно-методический журнал. -2004. - № 3-4 (26). - С. 25-32.

2. Мирошник Л.В. Отражение лирического “я” в приемах организации художественного времени в поэзии А. Тарковского // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. Сер. літературознавство. - 2005. -Вип. 1(41). - С. 127-134.

3. Мирошник Л.В. Временная лексика в поэтической картине мира Арсения Тарковского // Вісник Харківського національного університету. - 2005. - № 659: Філологія. - Вип. 44. - С. 76-79.

4. Мирошник Л.В. Оппозиция “прошлое / настоящее” в поэтических текстах Арсения Тарковского // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. Сер. літературознавство. - 2005. - Вип. 2 (42). - С. 112-118.

5. Мирошник Л.В. Аудиальные особенности восприятия действительности у Арсения Тарковского // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта'2004”. Том 26. Мова, мовлення, мовна комунікація. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - С. 63-64.

6. Мирошник Л.В. Характер предикативных конструкций в циклической и линейной моделях времени (на материале поэзии А.Тарковского) // Материалы научно-практической конференции “Образование и наука без границ”. Том 1. Филология. - Белгород: Руснаучкнига; Днепропетровск: Наука и образование, 2004. - С. 23-26.

7. Мирошник Л.В. Особенности восприятия времени в поэзии Арсения Тарковского // Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта'2005”. Том 8. Російська мова та література. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - С. 28-30.

8. Мирошник Л.В. Метафоры времени в поэзии Арсения Тарковского (языковая традиция и авторские инновации) // Лексико-грамматические инновации в современных славянских языках: Материалы ІІ Международной научной конференции / Днепропетровск, 14-15 апреля 2005 г. - Днепропетровск: “Пороги”, 2005. - С. 275-278.

АНОТАЦІЯ

Мірошнік Л.В. Моделі часу в поезії Арсенія Тарковського. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.02 - російська мова. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, Харків, 2005.

Дисертація присвячена аналізові семантики часу в поетичних текстах Арсенія Тарковського. Загальна проблематика роботи співвідноситься з питаннями взаємовідношення концептуальної, мовної та поетичної (авторської) картин світу. У роботі розглянуто фрагмент художньої картини світу А. Тарковського, пов'язаний з концептом “час”, досліджено мовний репертуар засобів виразу категорії часу в різних моделях часу (циклічній, спіралеподібній, історичній, лінійній), виявлено авторські переваги у смисловому наповненні зазначеної категорії, проаналізовано основні тенденції суб'єктивного сприйняття та віддзеркалення часу в поетичних текстах А. Тарковського. У різних моделях часу виявлено специфіку вербалізації знання, яка зумовлена певною інтерпретацією позамовної дійсності. Наголошено, що поширені в російській мові способи розчленування часового простору набувають у поезії Арсенія Тарковського індивідуальних смислів.

Пріоритетною у поетичній творчості А. Тарковського постає когнітивна модель циклічного часу. Основну темпоральну спрямованість поезії А. Тарковського можна визначити як перетинання, поєднання різних часових планів, взаємного накладання часів. Важливі для поетики А. Тарковського ідеї єднання та причетності відповідним чином відображаються в мовних структурах у всіх моделях часу.

Ключові слова: моделі часу, мовна концептуалізація часу, художній час, мовна картина світу, модальність, імпліцитні смисли висловлення.

АННОТАЦИЯ

Мирошник Л.В. Модели времени в поэзии Арсения Тарковского. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.02 - русский язык. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С.Сковороди. - Харьков, 2005.

Диссертация посвящена анализу семантики времени в поэтических текстах Арсения Тарковского. Общая проблематика работы тесно связана с такими вопросами, как взаимоотношение концептуальной, языковой и поэтической (авторской) картин мира. В работе принят подход в описании поэтического языка, базирующийся на выявлении связи когнитивных построений, касающихся идеи времени (моделей времени), и использования в поэтических текстах А.Тарковского определенного набора языковых средств, воплощающих эту идею. Модель времени представляет собой концептуальную модель, в которой выделяются базовые компоненты семантики как отражение определенного подхода к пониманию временного устройства мира. Основой языкового наполнения моделей времени служат грамматические субкатегориии темпоральности, композиция временных грамматических форм внутри отдельных поэтических текстов и особые лексические средства, указывающие на специфику осознания мира и особенности ориентации во времени.

В диссертации выделен репертуар языковых средств выражения категории время в циклической, спиралевидной, исторической и линейной моделях времени, определены особенности семантики языковых единиц, отражающих характерный для указанных моделей способ осмысления темпорального аспекта мира, выявлены авторские предпочтения в смысловом наполнении категории времени.

В разных моделях времени проявляется определенная специфика вербализации знания, обусловленная той или иной интерпретацией внеязыковой действительности. С идеей циклического времени в поэтических текстах А. Тарковского связана семантика повторяемости, неизменности, возвращения и “круговая” символика. Идея бесконечного повторения поддерживается соположением морфологических оппозиций, неконкретно-референтным употреблением временной лексики, предикатами со значением неопределенной локализованности во времени, сочинительными связями, синтаксическими конструкциями со значением уподобления, отождествления и различного рода сравнениями, разнообразными формами стилистических повторов и синтаксическим параллелизмом. В циклической модели передается общее концептуальное содержание взаимодействия и связи субъекта с окружающим миром (самоидентификация посредством номинаций, отражающих широкий временной диапазон, обобщенный субъект, полиадресатность). Контексты, согласующиеся с этой моделью, не имеют отрицательных оценок, т.к. время воспринимается с точки зрения установленного и общепринятого порядка. Прошлое служит образцом для воссоздания, события в будущем мыслятся в согласии с прежними. Действительность концептуализируется через закономерности.

В спиралевидной модели время выходит из круга повторов. Основной принцип, определяющий сочетание слов, словесных образов и грамматических элементов в спиралевидной модели, - оппозиция временных планов. Ощущение времени в спиралевидной модели определяется чувством внутренней разъединенности, осознанием утраты “своего”. Изменения в положении дел знаменуют переход от неизменного, гармоничного к непривычному, вносящему дисгармонию в отношения между субъектом и миром. Прошлое, отражающее норму, имеет положительные коннотации. Настоящее получает ярко выраженную отрицательную оценку. С будущим связывается возможность разрешения конфликта.

Историческое время мыслится А.Тарковским как циклический процесс. Мир в исторической перспективе предстает как цепь повторяющихся событий, находящихся с субъектом в отношениях внутреннего участия, нравственного контакта. Прошлое воспринимается как средство осмысления настоящего, вплетено в настоящее как его неотъемлемый элемент. История становится моделью определенной ситуации личной жизни и как бы повторяется в настоящем лирического субъекта. Лирическое “я” является средоточием чувственного физического переживания времени и проявляет себя как носитель этических норм. Историческую модель определяет семантика сопричастности событиям прошлого и будущего, соположение настоящего с событиями мифологического времени, “первотворения” и “первопредков”, с исторически значимыми событиями, контексты с лирическим “я” в роли участника исторических событий, различные типы поэтической рефлексии (имена известных личностей, мифологические персонажи, топонимы, мифологемы, цитации и т.п.), единство грамматической формы настоящего времени при описании разных временных планов, использование глаголов чувственного восприятия.

Линейную модель формируют временные лексемы физического и календарного счета времени с конкретно-референтным значением. Движение времени задается сменой точки отсчета; использованием аспектуальных особенностей глагольных форм; сравнительной степенью прилагательных, отражающей изменение интенсивности качества; использованием так называемых “предельных” глаголов с семантикой изменения, переходного, пограничного состояния. Негативная реакция субъекта на осознание произошедших перемен в линейной модели отражается в использовании предикатов состояния с отрицательными коннотациями, сослагательного наклонения в значении контрфактических условно-следственных событий, характеризующих “мир упущенных возможностей”, сопровождается семантикой сожаления, опоздания. В линейной модели отмечается стремление преодолеть дискретность времени, что находит адекватное выражение в языковых структурах.

На основании анализа поэтических текстов А. Тарковского делается вывод о преобладающем способе представления художественного времени в его творчестве. Приоритетной в поэзии А. Тарковского является когнитивная модель циклического времени. Основную темпоральную направленность поэзии А. Тарковского можно определить как пересечение, совмещение различных временных планов, взаимопроникновение времен.

Ключевые слова: модели времени, языковая концептуализация времени, художественное время, языковая картина мира, модальность, имплицитные смыслы высказывания.

SUMMARY

мовний поетичний текст тарковський

Miroshnik L.V. Temporal models in Arseny Tarkovsky's poetry. - Manuscript.

Dissertation for candidate degree in philology, speciality 10.02.02 - Russian Language. - Kharkiv National Pedagogical Universitу. - Kharkiv, 2005.

The dissertation focuses on the analysis of semantics of time in Arseny Tarkovsky's poetic texts. The general problematic of the work is closely connected with such questions as relations between conceptual, language and poetic (author's) pictures of the world. In the work the fragment of a temporal picture of the world given in poetic texts by Tarkovsky is considered, the language means of expression of the category “time” in various models of time (cyclic, helicoid, historical, linear) is investigated, the author's preferences in semantic filling of the category are revealed, the basic tendencies connected with subjective time perception and reflection in poetic texts by А. Tarkovsky are analysed. In different models of time a certain verbalized specificity of the knowledge about extralingual reality is shown. It is marked, that the ways of time partitioning fixed in Russian receive individual senses in Arseny Tarkovsky's poetry.

A priority model in Tarkovsky's poetry is cognitive cyclic time model. The basic temporal orientation of А. Tarkovsky's poetry can be defined an as crossing, convergence of various time plans, time interaction. Very important in А. Tarkovsky's poetics ideas of interrelation and interdependence are reflected in appropriate way in the language structures in all models of time.

Keywords: models of time, language conception of time, artistic time, linguistic picture of the world, modality, implicated information

Відповідальний за випуск А.Т. Гулак

Підписано до друку 25.08.05. Формат 60х90 1\16. Друк різограф.