Динаміка конфіксальної деривації іменника української мови ХІ–ХVIII століть

висновки

1. Конфіксація, виступаючи явищем пізнішим за суфіксацію й префіксацію та маючи власний набір формантів і власне коло функцій, посідає вагоме місце у становленні системи афіксальної деривації іменника XI-XVIII ст.ст.

Обстежений матеріал дозволяє стверджувати, що в процесі становлення конфіксальної підсистеми іменника української мови XI-XVIII ст.ст. сформувалися такі види конфіксальних дериваційних типів. Модифікаційні конфіксальні словотвірні типи представлені вже в ХІ ст. нечисленними локативними найменуваннями (наприклад, пабръдъкъ “підборіддя”). У середньоукраїнський період модифікати творилися за допомогою афіксів вз-…-окъ, су-...-ш(а): взгорокъ “невелике підвищення”, сугрань “межа, грань”. Модифікаційну функцію виконували також форманти, які брали участь у творенні давніх десубстантивів з абстрактною семантикою та поодиноких найменувань осіб, котрі не повністю виражають ознаку, названу мотивувальним словом, а саме: подhлок “справа, заняття” (дhло), получасие “півгодини”, падъчерица “нерідна дочка”. У мові XIV-XVIII ст.ст. розширюється коло назв предметів з конфіксами, до структури яких входить препозитивний компонент пол-/полу-, наприклад: полугрошокъ, полбочокъ, полкружникъ “стілець”, полукафтанья та ін. Мутаційні словотвірні типи репрезентовані небагатьма десубстантивами XVII століття, наприклад, поличок “ляпас” (по лицю). Серед мутаційно-модифікаційних типів як у давній русько-українській, так і в середньо-українській мові основну кількість складали n.loci (припuти~ “місце біля дороги”, обушїє “край вуха”, обланокъ “територія біля лану”, промурок тощо). Досить численною групою іменників з мутаційно-модифікаційним словотвірним значенням були найменування осіб (нерідко це прізвищеві назви з імовірною апелятивною природою), що виникли здебільшого в XIV-XVIII ст.ст., наприклад: подконюшій “помічник конюха”, Полєшъко (лєсъ), подписокъ “помічник писаря”, Поддубъко, Поддубецъ та ін. До розгляданого виду конфіксальних словотвірних типів належать також назви предметів (прильбица “шолом”, возглавіе “подушка”, подгеретъ “товстий щабель драбини”), які також продукувалися головно в середньо-український та новоукраїнський період розвитку мови. Мутаційно-модифікаційне значення мають також іменники, у яких препозитивний компонент конфікса походить від прийменника без та від заперечної частки не. До таких дериваційних типів належать здебільшого абстрактні десубстантиви, які активно функціонували і в давній русько-українській мові, і в середньо- та новоукраїнський період: нечеловhчие “жорстокість”, безчадиє “бездітність” та ін. До транспозиційних словотвірних типів головним чином у середньоукраїнський період входили переважно полімотивовані абстракти: нечеканье від чекати, чеканье, невисилка від висилати, недбалость, пор. дбалый, немалица “немале число”. Транспозиційно-мутаційні словотвірні типи в мові XI-XVIII ст.ст. репрезентовані дериватами, утвореними на ґрунті різних частин мови. На основі дієслів формувалися нечисленні лексико-словотвірні типи давніх абстрактних назв, n.personalia, предметних номенів (пожитие “життя, спосіб життя”, неплодъ “нездатний до дітонародження чоловік”, поваръ “повар, кухар”, нековъ “алмаз чи твердий метал, що не піддається куванню”) та ін. У середньо-український та новоукраїнський період розвитку мови збільшується арсенал засобів для продукування агентивних найменувань: Немойко, пострыгач, Нєлупhй та ін. Серед похідних, що належать до розгляданих словотвірних типів, трапляються також деривати з предметною й абстрактною семантикою (поворозъ, потичка “бійка” від тикати “бити”). Відприкметникові дериваційні типи згаданого виду впродовж XI-XVIII ст.ст. складали значно меншу кількість: це в основному абстракти, локативи, збірні назви (отиши~ “захищене місце, гавань”, оукосъ “схил гори, берега”, набіл “молочні продукти” та ін.). Зрідка конфіксальні форманти приєднувалися до займенникових та числівникових основ, творячи абстрактні назви та найменування осіб: усобица “війна”, Почотырка (чотири).

2. Вивчення становлення й розвитку конфіксальної словотвірної підсистеми іменника української мови XI-XVIII ст.ст. дає підстави стверджувати, що вона є закономірним продовженням цієї системи праслов'янського періоду.

2.1 У давній русько-українській мові остаточно виформовується більшість словотвірних типів з другими компонентами -и~, -никъ та матеріально не вираженою фінальною частиною (невhрїе, безобрази~, поморие, загорье, напuти~, пригорие, подъгори~, межурhчие, окрилье, Uдоли~, безбожьникъ, съдомникъ, наперстникъ, подъижникъ, неспонъ “безперешкодність”, похоть та ін.). Поступово розширюється коло формантів з постпозитивними частинами -ство, -ець (непокорство, бездhтьство, небывальць, подоунаець, подъяремець тощо).

На етапі становлення перебувають конфікси з фінальними елементами -окъ, -ко (подолокъ, наперсокъ, опрhснокъ, пасынъкъ, прибожнокъ, подножекъ, бездомъкъ, Перенhжко та ін.), а також деякі форманти з матеріально не вираженим другим компонентом (соусhдъ, пагоуба “смерть”, насадъ “вид судна”, проваръ “певна міра якогось варива”, оурокъ “повчання”, передмhра “вид податку”).

2.2 У середньо-українській та новоукраїнській мові високопродуктивними залишаються словотвірні типи з другими елементами -и~ (> -нн'а, -тт'а, -jа), -никъ. Коло формантів зі згаданими постпозитивними частинами поповнюється новими афіксами (недовhрїе, докончанье, насиліє, Паволочье, праворотє, надглавіе, отдверник, надгробникъ, полкружникъ, сполбесhдникъ тощо). Остаточно виформовуються конфіксальні словотвірні типи з постпозитивними компонентами -окъ, -ка, -ко (замежокъ, промурокъ, выблядокъ, надгробокъ, отродокъ, недовірок, супоротокъ, переулокъ, взгорокъ, погодов'ка, небожка, обручка, полквартовка, Безбородко, Недhлко, Полєшъко, Загноико, Поддубъко, Присєнко). У XIV-XVIII ст.ст. з'являються афікси, у складі яких наявні другі компоненти -ость, -ій, -щизна, -ук, -ак, -ач (нєсталость, бєзвє(д)рно(ст), намhстность, надслушность, подключій, Побожhй, Нєлупhй, покотелщизна, Залесчизна, бездолюкъ, Полєшукъ, Покутняк, побрє(н)кач тощо). До кінця XVIII ст. не набули продуктивності конфікси з фінальними елементами -иц'а, -анин, -ло (наусица, обнощница, безлhпиця, подница, падъчерица, небывалица, возглавница, прилбиця, поселянинъ, оскомина, заоутрина, забороло).

3. Розглянутий матеріал XI-XVIII ст.ст. свідчить про неоднаковий ступінь активності конфіксальних формантів у реалізації різних лексико-словотвірних значень. Так, конфікси з другим компонентом -и~ (> -нн'а, -тт'а, -jа), -ство, -ость, -ина, -щина тощо як у давній руськоукраїнській, так і в середньоукраїнській та новоукраїнській мові служать для деривування номенів з абстрактним, локативним, збірним, темпоральним значенням; форманти з фінальними частинами -никъ, -окъ, -иц'а є засобом творення найменувань предметів, осіб, рідко виступаючи для продукування абстрактів. Декотрі з афіксів упродовж XI-XVIII ст.ст. використовуються лише для творення n.personalia (конфікси з другими -ко, -ук, -ій, -тель, -анин).

4. Індиферентність літературної мови ХІ-XVIII ст.ст. до варіативності лексики зумовлює значну кількість синонімічних словотвірних типів. Найбільше синонімічних конфіксів знаходимо в абстрактних найменуваннях (неразумие - неразоумьствие - бе(з)розuмъство тощо). Небагато синонімічних конфіксальних формантів беруть участь у творенні номенів із предметною семантикою (подножие, подножекъ, подножка “підставка для ніг”), іменників на позначення часових проміжків (понедhлникъ - понедhлок) та збірних назв (доживотье - доживотность “досмертне майно”). В одних випадках іменники з синонімічними афіксами співіснують і в давній руськоукраїнській, і в середньоукраїнській мові, як, наприклад, у n. abstracta (бесъмьрти~ - безсъмьртьство, безбожи~ - безбожествие). Іноді паралельне функціонування синонімічних формантів спостерігається лише в якийсь один період розвитку мови: так, утворення надгробок і надгробница “надгробний напис”, Полєшъко й Полєшукъ функціонують у середньоукраїнській мові.

Таким чином, іменникова конфіксальна підсистема, почавши своє становлення у праслов'янський період, до кінця ХVIII ст. сформувала підґрунтя для свого подальшого розвитку в новій українській мові.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Конфіксальні іменники з препозитивним компонентом по- в середньо-українській мові XVI-XVII ст. // Вісник Запорізького державного університету. Серія: Філологічні науки.--2000.--№1.-- С. 112-113.

2. Формальна валентність конфіксальних морфем середньо-української мови // VIVAT, ACADEMIA: Матеріали І Всеукраїнської наукової конференції молодих учених-філологів 25-26 квітня 2001 р.-- Львів, 2003.--С.197-198.

3. Валентність іменникових конфіксальних морфем у середньо-українській мові XVI - п.п. XVII століть // Вісник Запорізького державного університету. Серія: Філологічні науки.--2001.--№4.--С. 88-90.

4. Структурно-семантичні відношення між іменниковими конфіксальними морфемами // Ономастика і апелятиви: Збірник наукових праць. За редакцією проф. В.О. Горпинича. --Вип. 15. -- Дніпропетровськ: ДНУ, 2001.--С. 65-67.

5. Конфіксальні іменники з препозитивним компонентом без- в українській мові XVI-п.п.XVII століть // Актуальні проблеми українського словотвору / За редакцією д-ра філол. наук В.В. Ґрещука. -- Івано-Франківськ: Плай, 2002. --С. 449-458.

6. Конфіксальні іменники з препозитивним компонентом полъ-/полу- в українській мові XI-XVIII століть // Вісник Львівського національного університету. Серія філологічна. --Вип.34, ч.2.--Львів, 2004.--С. 84-92.

7. Конфікси з постпозитивним компонентом -ій в українській мові XIV-XVIII століть // Питання історичного і сучасного словотвору слов'янських мов. Матеріали міжвузівської наукової конференції (16-17 грудня 2004 р.) -- Дніпропетровськ: ДНУ, 2004.--С. 20-22.

8. Іменники з конфіксом не-...-j(а) в українській мові XI-XVIII століть // Лінгвістичні студії. --Вип.13.--Донецьк, 2005.--С. 224-231.

АНОТАЦІЇ

Меркулова О.В. Динаміка конфіксальної деривації іменника української мови XI-XVIII століть. -- Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 -- Українська мова. -- Запорізький національний університет. -- Запоріжжя, 2005.

У дисертації на широкому фактичному матеріалі проаналізовано становлення іменникових конфіксів від праслов'янського періоду до XVIII ст., простежено ступінь їх продуктивності упродовж розгляданих періодів розвитку мови, визначено рівень сформованості конфіксальних словотвірних типів, з'ясовано основні тенденції розвитку конфіксальної підсистеми іменника української мови XI-XVIII ст.ст.

У давній руськоукраїнській, середньоукраїнській та новоукраїнській мові високопродуктивними є конфікси з другими елементами -и~ і його континуантами (-нн'а, -тт'а, -jа), -никъ та матеріально не вираженим постпозитивним компонентом. З набуттям українською мовою в XIV-XVIII ст.ст. живомовних рис остаточно виформовуються конфікси з фінальними частинами -окъ, -ко тощо. З'являються двоелементні афікси з постпозитивними елементами -ук, -ій, -щизна та ін. Поширеним явищем у системі конфіксального словотворення іменника української мови XI-XVIII ст.ст. є вираження одного лексико-словотвірного значення за участю декількох афіксів: функціонально-семантична дистрибуція конфіксальних формантів упродовж досліджуваного періоду історії української мови зумовлена як інтра-, так і екстралінгвальними чинниками. Отже, іменникова конфіксальна підсистема, почавши своє становлення у праслов'янський період, до кінця ХVIII ст. сформувала підґрунтя для свого подальшого розвитку в новій українській мові.

Ключові слова: конфікс, словотворчий афікс (формант), словотвірний тип, лексико-словотвірне значення, мотивувальне слово, продуктивність, праслов'янська мова, давня руськоукраїнська мова, середньоукраїнська мова, новоукраїнська мова.

Меркулова О.В. Динамика конфиксальной деривации имени существительного в украинском языке XI-XVIII веков. -- Рукопись

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 -- Украинский язык. -- Запоржский национальный университет. -- Запорожье, 2005.

Диссертационное исследование посвящено одному из малоизученных в украинском языковедении способов аффиксального словообразования -- конфиксальному. В работе впервые на материале реконструкций праславянского языка и источников украинского языка XI-XVIII веков комплексно проанализировано становление конфиксальной подсистемы существительного. Изучается участие конфиксов в деривации производных с различным лексико-словообразовательным значением, определяются структурно-семантические отношения между конфиксами, выясняются основные тенденции в развитии конфиксальной подсистемы существительного в украинском языке XI-XVIII столетий.

Предложенная семантико-словообразовательная классификация конфиксальных деривационных типов (модификационные, мутационные, модификацинно-мутационные, транспозиционные и транспозиционно-мутационные) расширяет и углубляет современные представления о функциональной нагрузке конфиксальных формантов. Исследованный материал дает основания говорить о том, что все из перечисленных видов словообразовательных типов сформировались до к. XVIII века.

Описание конфиксальных формантов производится с опорой на поспозитивные компоненты, поскольку финальный элемент конфикса передает общее отношение предмета к понятию, называемому мотивирующим словом, то есть выполняет классификационную функцию показателя наименования предмета, лица или абстрактного понятия.

Изучение становления и развития конфиксальной словообразовательной подсистемы существительного дает право утверждать, что эта подсистема в украинском языке XI-XVIII столетий является закономерным продолжением конфиксальной системы праславянского периода.

В древнем русско-украинском, среднеукраинском и новоукраинском языке высокопродуктивными являются конфиксы с постпозитивными компонентами -и~ (>-нн'а, -тт'а, -jа), -никъ, а также материально не выраженным вторым элементом. С приобретением украинским языком в XIV-XVIII веках народноразговорных черт завершают свое становление форманты с финальными частями -окъ, -ко и др. Появляются двухэлементные аффиксы с постпозитивными компонентами -ук, -ій, -щизна и др.

Распространенным явлением в системе конфиксального словообразования существительного украинского языка XI-XVIII веков выступает выражение одного лексико-словообразовательного значения с помощью нескольких аффиксов: функционально-семантическая дистрибуция конфиксальных формантов на протяжении исследуемого периода истории украинского языка обусловлена как интра-, так и экстралингвальными факторами.

Таким образом, конфиксальная подсистема имени существительного, начав свое становление в праславянский период, до конца ХVIII столетия сформировала базу для своего дальнейшего развития в современном украинском языке.

Ключевые слова: конфикс, словообразовательный аффикс (формант), словообразовательный тип, лексико-словообразовательное значение, мотивирующее слово, продуктивность, праславянский язык, древний русскоукраинский язык, среднеукраинский язык, новоукраинский язык.

Merkulova O.V. The dynamics of confixal word-formation of the noun in the Ukrainian language of the XI-XVIII centuries. -- Manuscript

The dissertation for receiving a Candidate's degree in Philology, speciality 10.02.01 -- Ukrainian language. -- Zaporizhya National University. -- Zaporizhya, 2005.

The thesis gives a thorough analysis in the development of noun confixes of the pre-Slavonic and the Ukrainian language of the 11-18 centuries. It investigates the degree of their productivity during the studied periods of the Ukrainian language development, defines the level of the formation of confixal derivational types, establishes the main tendencies in the development of the confixal subsystem of the noun in the Ukrainian language during the 11-18 centuries.

In the Old Rus'-Ukrainian, Middle Ukrainian and the New Ukrainian language periods the productive confixes are those with the second components -и~ and its continuants (-нн'а, -тт'а, -ja), -ник and a postpositional component which is not materialized. When the Ukrainian language acquires colloquial characteristics in the 14-18 centuries, the formation of confixes with the final components -ук, -ій, -щизна etc. hat been accomplished. A wide-spread phenomenon in the system of confixal derivation of the noun in the Ukrainian language of the 11-18 centuries was the expression of one lexical-derivational meaning formed with the help of several affixes: the functional-semantic distribution of the confixal formants during the studied period of the Ukrainian language history was caused by both intra- and extra-linguistic factors. Thus, the noun confixal system started its developing at the pre-Slavonic period and till the end of the 18 century it formed the basis for the further development in the New Ukrainian language.

Key words: confix, word-formation affix (formant), word-formation pattern, lexical and word-formation meaning, motivational word, productivity, pre-Slavonic language, Old Rus'-Ukrainian language, Middle Ukrainian language, New Ukrainian language.

Размещено на Allbest.ru