Розвиток абсолютної інфінітивної конструкції в англійській мові (ХІІ-ХІХ ст.)

Наукова новизна полягає в тому, що вперше у вітчизняному мовознавстві було здійснено комплексне вивчення різнорівневих засобів оформлення АІК, а також аналіз її семантичних, структурних та прагматичних особливостей на матеріалі середньо-, ранньоново - та новоанглійського періодів згідно з теорією керування та зв'язування. У межах даного дослідження вперше дістало розвиток питання автохтонності АІК в англійській мові. Новим у роботі є виявлення гетерохронності розвитку АІК у середньоанглійських діалектах. Новими є також результати аналізу розвитку даної конструкції в англійській мові, становлення базових моделей порядку слів, основних структурних типів, семантики АІК протягом кожного окремого досліджуваного періоду й висновки про вплив внутрішньоструктурних і зовнішніх чинників на функціонування АІК в англійському реченні.

Теоретичне значення роботи полягає в новому підході до розв'язання проблем історичного синтаксису з урахуванням останніх досягнень лінгвістичної думки. Результати дослідження є внеском у порівняльно-історичне, загальне і германське мовознавство, типологію граматичних систем. Вони сприятимуть глибшому розумінню специфіки досліджуваного явища як у сучасній англійській мові, так і в історичному аспекті. Дане дослідження допомогло розкрити взаємодію внутрішніх і зовнішніх чинників мовного розвитку. Запропонована методика, результати та висновки можуть бути використані у подальших теоретичних розробках: у працях з теоретичного синтаксису, з проблематики загальної теорії мовної еволюції та механізмів розвитку мовних систем.

У другому розділі висвітлено основні тенденції та причини виникнення АІК, розвитку її структури й функціонування у мові середньоанглійського періоду.

Третій розділ присвячено розгляду подальшого розвитку АІК, структурній організації у мові ранньоново - та новоанглійського періодів і прагматичному аспекту її функціонування. Здійснено порівняльний аналіз структури й семантики конструкцій, а також проаналізовано частоту їх уживання в писемному мовленні в зазначені періоди.

У загальних висновках підведено підсумки проведеного дослідження й окреслено перспективи подальших наукових розробок.

Додатки містять АІК, відібрану з текстів середньо-, ранньоново - та новоанглійського періодів.

інфінітивний англійський мова конструкція

Основний зміст роботи

Розділ 1. «Абсолютна інфінітивна конструкція як проблема теоретичного синтаксису». В граматичних студіях відокремлений інфінітивний зворот, що складається з інфінітива та одного або більше комплементів, визначають як: (а) парантеза (О.В. Долгова, О.Єсперсен, Е.Г.Різель); (б) вставне слово, словосполучення, речення (В.В. Виноградов, В.О.Іцкович, Д.В. Малявін, О.М. Сизенко); або (в) абсолютна інфінітивна конструкція. Останній термін є поширеним у західних граматичних студіях (Ф.Віссер, Т. Мустаноя, Е. Шольц).

АІК посідає особливе місце в ієрархії синтаксичних одиниць. Вона має як спільні зі словосполученням та реченням риси, так і цілком відмінні від них, оскільки цю конструкцію характеризує: (а) різносуб'єктність (часто, але не завжди) стосовно базової частини речення; (б) синтаксична відокремленість від структури речення; але (в) обов'язкова семантична співвіднесеність з реченням; (г) існування не поза реченням, а лише в єдності з ним; (д) відсутність особової форми дієслова, тобто відсутність суб'єктно-предикатних відношень, й (е) особливе інтонаційне та графічне оформлення.

За своєю структурою АІК є наслідком згортання синтаксичних одиниць вищого рівня, тобто простих речень з особовою формою дієслова. Згідно з положеннями генеративної граматики такі речення зазнали редукцію суб'єкта дії, вираженого особовим займенником (PRO), і трансформацію особової форми дієслова на неособову. Суб'єкт на рівні глибинної структури є обов'язковим комплементом дієслова, але відсутній на поверхневому рівні АІК. У результаті спрощення словозмінювальних систем мови в середньоанглійський період відбулося синтаксичне згортання, що позначилося на нульовій позиції суб'єкта-мовця в АІК. Його відсутність у поверхневій структурі пояснюється дією механізму економії мовних ресурсів.

Таким чином, у реферованій праці АІК розглядається як редукована синтаксично відокремлена одиниця, що складається або з інфінітива або з інфінітива та одного чи більше прикметників, прислівників, займенників чи іменників, які виконують функцію інфінітивних комплементів. Ця конструкція не може функціонувати як самостійна мовленнєва одиниця. Вона виражає суб'єктивне ставлення мовця до викладених фактів, унаслідок чого суттєво або побіжно модифікує семантику речення, тобто виражає емоційну оцінку, вказує на джерело повідомлення, а отже, доповнює й уточнює як окремі конституенти речення, так і речення в цілому. АІК виконує певне прагматичне завдання та відрізняється особливим фонетичним і графічним оформленням, що створює її синтаксичну ізольованість у реченні, а також вільною позицією й смисловим зв'язком із реченням.

Розділ 2. «Абсолютна інфінітивна конструкція у мові середньоанглійського періоду». Початок виникнення АІК припадає на ХІІ ст. і відбувається під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників мовного розвитку. В історичній лінгвістиці існує припущення, що АІК з'явилася в англійській мові через непрямий вплив масових перекладів з латинської мови внаслідок калькування відповідної синтаксичної латинської моделі як більш престижної (К. Оніонз, Г. Поутсма, Г. Світ). Ідентифікація випадків іншомовного впливу у сфері синтаксису є одним із найскладніших завдань історичного дослідження. Пояснення того чи іншого феномена як калькування моделей класичних мов завжди виявляється спокусливішим, аніж спроба виявити його витоки у досліджуваній мові (І.Р. Буніятова). Однак, на наш погляд, латинська мова могла тільки прискорити процес розвитку та сприяти поширенню АІК в англійській мові, оскільки синтаксичні явища, які не є абсолютно властивими для мови-реципієнта, не можуть закріпитися у ній.

Тезу про автохтонність АІК в англійській мові підтверджує матеріал оригінальних пам'яток писемності, де було зареєстровано прості особово-дієслівні речення, згортання яких привело до утворення АІК, пор.: двн.-англ. Secge ic Юe to soрe (Beowulf) - «я кажу тобі правду», well soЮe tyЮinge Ich ou wile telle (Death) - «правду набридаючу тобі я скажу». Таким чином, АІК не є калькою з латини або з будь-якої іншої мови.

Поширенню АІК сприяли не лише діахронні зміни у процесі розвитку мови, але й позамовні чинники. Це відбувалося під впливом риторичного мистецтва, яке розвивалося в Європі XII-XIV ст. на тлі наслідування латинської граматичної традиції та масових перекладів праць античних авторів. АІК є одним із прийомів організації аргументативного мовлення (термін А.Д.Бєлової), яке включає способи та прийоми переконливого викладення думок, що розроблялися античними авторами й вивчалися в логіці, риториці, філософії.

Як і будь-яка одиниця мови, АІК має свій план змісту та план вираження. У граматичних студіях ці два плани прийнято описувати в термінах семантичної й формальної організації конституентів, які у своїй єдності утворюють глибинну структуру синтаксичної одиниці. Між конституентами АІК існують певні граматичні відношення, що забезпечують її цілісність та відокремленість від інших частин речення. Глибинна структура АІК є специфічною тому, що вона уможливлює розгортання непоширених (простих) типів у поширені (складні).

Існування непоширених та поширених АІК дозволяє вибудувати ієрархію її структурних типів. Матеріал показує, що із 2500 конструкцій, які було зафіксовано у творах ХІІ-ХІХ ст., вживання непоширених типів (1954, або 78%) переважає над поширеними (546, або 22%). На рівні поверхневої репрезентації непоширені типи можуть відповідати слову (коли АІК складається із самого інфінітива), словосполученню, яке містить два-три конституенти, а поширені - розгорнутому словосполученню, до складу якого входять чотири й більше конституенти, які виконують функцію комплементів інфінітива та модифікують семантику АІК. Протягом XIIІ-XV ст. відбувається зростання кількості структурних моделей АІК та ускладнення її синтаксичної будови. Це вплинуло на подальше смислове відокремлення АІК від речення.

Особливості організації непоширених і поширених типів конструкції підпорядковуються синтаксичним та лексичним параметрам стрижневого інфінітивного конституента. У творах середньоанглійського періоду АІК вживалася з такими чотирма класами дієслів: verba declarandi (to telle, to talke, to seyn, to quote, to speke, to ansuare, to expresse); verba sentiendi (to concluden, to descrive, to wiit, to confirm, to knawe); verba agitandi (to make, to go, to perform, to work, to taken, to stonden, to come, to pass, to procede) та verba vera (to be).

Структурно прості АІК складаються тільки з інфінітивів, різних за семантикою: с.-англ. to begyn, to blame, to choose, to conclude, noht to lie, to guess, to know, to resume, to say, to see, to telle, to understand, to view, to wit тощо.

Непоширені типи АІК містять інфінітив у сполученні з іменниковим, прикметниковим, займенниковим або прислівниковим конституентами, які виступають у функції залежних членів, тобто комплементів інфінітивного словосполучення. Для непоширених типів АІК протягом XII-XIX ст. властивою є стереотипність, що зумовлена обмеженістю конституентів, які за певною схемою здатні утворювати конкретні типи. Комплементи є обов'язковими й необхідними для реалізації потенційної валентності неособової форми дієслівної фрази. Відповідно до природи інфінітивних комплементів непоширені типи АІК поділяємо на об'єктні, адвербіальні та ад'єктивні.

Об'єктний тип у мові середньоанглійського періоду представлений двома моделями - V_inf+O та O+V_inf. Пор.: for to telle trouthe (Richard the Redeless) - «правду кажучи» та of this mater to speik (Henryson) - «про цю справу говорячи». Адвербіальний тип складається з Adv+V_inf та V_inf+Adv: pleynly for to telle (Lydgate) - «відверто кажучи» та for to telle redily (Gower) - «охоче кажучи». Ад'єктивний тип - V_inf+A та A+V_inf: for to be brefe (Lydgate) - «бути стислим» та softe to ansuare (Sir Perceval of Gales) - «лагідно відповідаючи».

Поширені типи АІК якісно та кількісно відрізняються від непоширених, оскільки вони є об'ємнішими, інформативнішими й уносять у речення додаткову інформацію. Названі типи АІК містять інфінітив у сполученні з прислівниковим, займенниковим або іменниковим комплементами. Існують також конструкції комбінованої комплементації. Адвербіальний тип складається з двох моделей: Adv+V_inf+Adv та V_inf+Adv+Adv. Пор.: for shortly for to tellen at o word (Chaucer) - «коротко кажучи одним словом» та to tellen short and pleyn (Chaucer) - «стисло і відверто кажучи». Об'єктний тип V_inf+O+O: for to telle you Юe trouth (Caxton) - «правду кажучи вам».

Як правило, комбіновані типи АІК є найрізноманітнішими як у структурному, так і в семантичному плані. Серед них ми виділяємо: (а) об'єктно-адвербіальні та (б) об'єктно-ад'єктивні. Об'єктно-адвербіальний тип конструкції складається з п'яти моделей. V_inf+O+Adv: forto telle it more plein (Gower) - «говорячи про це більш відверто»; V_inf+Adv+O: to telle soothly thys tale (Langland) - «правдиво розповідаючи цю історію»; Adv+V_inf+O: bot now to speke of mi matiere (Gower) - «але тепер говорячи про мою справу»; Adv+O+V_inf: shortly of this storie for to trete (Chaucer) - «коротко розглядаючи цю історію» та O+Adv+V_inf: to the poynt right for to go (Visser) - «переходячи прямо до суті». Об'єктно-ад'єктивний тип складається з трьох моделей: V_inf+A+O: to be plain to yowe (Paston Letters) - «бути відвертим з тобою»; A+V_inf+O: the yemer to tellen trouthe (Gower) - «сумну правду кажучи» та A+O+V_inf: schort tale forto telle (Gower) - «коротко кажучи».

Процес формування порядку слів АІК відбувався у загальному контексті становлення порядку слів у англійському простому реченні - переходу від SOV до SVO-типу. Незважаючи на те, що за своєю поверхневою структурою АІК є еквівалентом словосполучення, вона підпорядкована правилам побудови простого речення в англійській мові, оскільки досліджувана конструкція історично була представлена повноцінним реченням.

Кількісні дані підтверджують тезу про те, що протягом XII-XV ст. для непоширених типів характерним був порядок слів, при якому інфінітив займав кінцеву, а його комплементи - початкову позицію. Інверсія, або винесення комплементів у початкову позицію, зумовлена прагматичними особливостями, оскільки в умовах значної дивергенції синтаксичних моделей розмовного й писемного мовлення риторичні засоби мали більшу вагу, ніж логіко-граматичні (І.Р. Буніятова, П. Метьюз, Р. Стоквел, Л. Хеґман, Г. Хокк, Н. Хомський). Напр.: с.-англ. Lord, the sooth to say, Full well we understand Mahound is God veray, | And ye are lord of ilka land (Girdlers & Nailers) - «Боже, правду кажучи, ми добре розуміємо, що Махаунд - це справжній Бог, і ти є богом кожної землі».

Для поширених типів властиві більші варіативні можливості у розташуванні конституентів. Так, протягом ХІІ-ХV ст. інфінітив займав три позиції: початкову, серединну та кінцеву. Конструкції з інфінітивом у початковій позиції є найбільш притаманними мові середньоанглійського періоду, особливо тим її діалектам, де завершився перехід від SOV до SVO. Такі АІК характеризуються більшою впорядкованістю конституентів, стилістично нейтральним забарвленням та активнішим функціонуванням у середньоанглійських творах.

Окрему групу становить АІК з прийменником for. Цей прийменник у структурі АІК не впливав ні на її зміст, ні на зміст речення, і тому конструкції for V_inf та V_inf прийнято розглядати як еквіваленти: с.-англ. shortly for to seyn = shortly to seyn, for to make a short tale = to make a short tale. Вибір to або for to, наприклад у поезії, міг залежати і від вимог розміру (метрики). Протягом ХІІ-ХІV ст. конструкції V_inf та for V_inf функціонують майже з однаковою частотою. Однак під кінець ХV ст. активізується процес десемантизації значення мети прийменника for, і його вживання у структурі АІК стає не регулярним. У середньоанглійський період такі структурні типи АІК фіксуємо з прийменником for (44%), а саме: (1) for V_inf О/Adv/A (18,5%): for to make a short tale (Malory); (2) for O/Adv/A V_inf (2%): for thus to say (Caxton); (3) О/Adv/A for V_inf (24%): shortly for to write (Lydgate); (4) for O/Adv for V_inf (1%): for soothly for to saye (Chaucer).

У ХІІ ст. АІК зафіксовано у серії проповідей, виконаних на південному діалекті з елементами східно-центрального: с.-англ. selcouthe to saye (Homilies) - «дивно кажучи», пізніше (ХІІІ ст.) у південному діалекті з елементами центрального: soр Юe to suggen (Layamon) - «правду тобі кажучи». Протягом ХІІІ ст. АІК з'являється у східно-центральному діалекті. З іншого боку, у південному діалекті вона вживається тільки спорадично, хоча перші випадки вживання зареєстровані саме в ньому та в східно-центральному діалекті, яким вдалося зберегти найбільшу кількість морфологічних та фонологічних рис, притаманних давньоанглійській мові.

У XIV-XV ст. помітно зростає частота вживання АІК у центральних та північних діалектах. Можна стверджувати, що до кінця XV ст. відбулися не тільки кількісні (646 прикладів конструкції, що становить 26% від повної вибірки, порівняно з давньоанглійським, у якому було зафіксовано лише поодинокі випадки), а й якісні зміни (тобто вона стає структурно та семантично різноманітнішою).

Розділ 3. «Структурні й функціональні особливості абсолютної інфінітивної конструкції у ранньоново - та новоанглійський періоди». Залежно від історичного періоду у мовній системі відбувається відбір та систематизація засобів, які відповідають певній прагматичній меті. Діахронні зміни у процесі розвитку мови й, відповідно, у структурі речення безпосередньо позначилися на структурі АІК.

Дослідження АІК на трьох зрізах XII-ХV ст., XVI-XVII ст. та XVIII-XIX ст. дозволяє виявити як специфіку змін її структури, так і напрями цих змін. По-перше, простежити зрушення у структурній організації конструкції. Процес стабілізації мовних підсистем фіксуємо у мові ранньоновоанглійського періоду, протягом якого завершується синтаксична перебудова предикативного ядра, представленого моделлю SVO. Слід зауважити, що протягом XII-XV ст. порядок слів залишається одним із найважливіших засобів маніфестації актуального членування. SOV-тип давав ширші можливості для аранжування конституентів у АІК, а SVO, відповідно, - менші. По-друге, зіставлення кількісних даних у плані вживання конструкції у середньо-, ранньоново - та новоанглійський періоди свідчить про контраст у її функціонуванні.

Для XVI-XVII ст. властивим є зниження частоти АІК. Кількість конструкцій у досліджуваних ранньоновоанглійських пам'ятках скоротилася до 544 одиниць (22%). У ранньоново - та новоанглійський період також виокремлено непоширені та поширені типи АІК. Протягом XVI-XIX ст. стрижневий конституент у названих АІК представлений тими самими семантичними класами дієслів, що й у середньоанглійський період, а саме: verba declarandi, verba sentiendi, verba agitandi та verba vera. У ранньоново - та новоанглійський періоди непоширені моделі збігаються із середньоанглійськими (об'єктні, адвербіальні та ад'єктивні). Ідентичність структури непоширених типів АІК протягом усієї історії розвитку свідчить про тенденцію перетворити їх на клішовані конструкції.

Матеріал показує, що порівняно з XІI-XV ст., де частота непоширених типів АІК становила 77,6%, у ранньоновоанглійський період її вживання скорочується до 70,15%, але протягом XVIII-XIX ст. частота непоширених АІК зростає і становить 81,5%.

В XVI-XVII ст. відбувся ряд якісних змін, зокрема, граматична структура поширених типів ускладнюється, а їхня семантика збагачується за рахунок уживання інфінітивних комплементів, різних за семантичним наповненням. У ранньоново - та новоанглійський періоди виділяємо адвербіальні, об'єктні та ад'єктивні (не були зафіксовані у середньоанглійський період) та комбіновані (об'єктно-адвербіальні та об'єктно-ад'єктивні) типи АІК.

До кінця XVIІ ст. відбувається стабілізація та функціонування порядку SVO у простому реченні і, відповідно, в АІК. Виникають нові структурно різноманітніші моделі з інфінітивом у початковій та серединній позиціях (V_infOA, V_infAA та OV_infO). На відміну від середньоанглійського, у ранньоновоанглійський період переважають конструкції з інфінітивом у початковій позиції. Моделі з інфінітивом у серединній та кінцевій позиціях характеризуються меншою частотою вживання, більшість з яких поступово виходить з ужитку в ранньоново-та новоанглійський періоди: OV_infAdv, AdvV_infAdv, AV_infO, AdvOV_inf, AOV_inf, OAdvV_inf тощо (див. нижче табл. 3).

Для XVIІІ-XІХ ст. властивим є збільшення частоти конструкції - 1310 (52%) АІК. Зокрема у новоанглійський період зростає частота непоширених типів АІК. Скоротилося вживання поширених моделей АІК, в яких інфінітив займає кінцеву та серединну позиції. Частота моделей, що маніфестують порядок SVO, збільшилася до 89,3%, а з SOV-порядком, при якому інфінітив розміщений у серединній та кінцевій позиції, навпаки, зменшилася до 4%.

Таким чином, для новоанглійського періоду характерним є зникнення одних типів конструкції та стрімке збільшення частоти вживання більш стереотипізованих конструкцій, тобто непоширених АІК, що пов'язано з інтенсивними змінами у мовній будові цього періоду.

З творів ХІІ-ХІХ ст. виділено 24 структурні моделі АІК, із них - 20 моделей у середньоанглійський період, 21 - у ранньоновоанглійський, а в новоанглійський - кількість моделей скоротилася до 15. У даному разі йдеться про зменшення кількості моделей поширених типів АІК у новоанглійський період, а кількість непоширених типів АІК протягом досліджуваних періодів майже однакова.

Якщо в середньо - та ранньоновоанглійський періоди структура АІК характеризувалася більшим ступенем синтаксичної складності та більшою частотою вживаності майже всіх її типів, то в новоанглійський функціонують переважно прості конструкції, тому що відбулося структурне перетворення АІК у бік її спрощення як наслідок дії механізму економії мовних зусиль. Це пов'язано з тим, що мовна діяльність регулюється так званим «принципом найменшого зусилля». Відповідно до цієї тенденції у мові продукуються такі засоби вираження, які містять рівно стільки, скільки необхідно для розуміння (А. Мартіне, Г. Пауль).

Зміни, які тривали у структурі АІК, відбувалися разом із зміною культури мовлення. Вплив таких чинників, як збільшення кількості освітніх центрів, спричинив якісні зрушеня в освіті населення, а отже, й зміну аудиторії, до якої апелював мовець. Уже в новоанглійський період помітне прагнення до економного, простого та зрозумілого способу передачі фактів, чіткості викладу та логічної послідовності.

Зіставлення трьох синхронних зрізів дозволило виявити як мовні, так і позамовні фактори, що впливають на тенденції розвитку АІК, а також особливості її перебудови на кожному етапі мовної еволюції. Протягом ХІІ-ХІХ ст. відбулися значні зміни у структурній організації АІК. Скоротилася кількість середньоанглійських моделей АІК, що привело до перерозподілу семантичного й синтаксичного змісту інших типів конструкції. Збагатилася семантика та зросла вживаність АІК, особливо за останній період (ХVIII-XIX ст.). Це свідчить не тільки про розширення, а й про вагомість її значення у структурі речення.

У сучасній лінгвістиці проблема дослідження оціночних значень, їх функцій у висловленні є однією з центральних у контексті взаємодії семантики й прагматики мовних одиниць. Особливий інтерес становить проблема злиття семантичного та прагматичного значень у таких утвореннях, як АІК, оскільки ці конструкції мають на меті передати не тільки основний зміст повідомлення, а й суб'єктивно-оцінне, емоційне ставлення мовця до предмету думки. АІК підсилюють семантичну структуру основного речення й знімають двозначність висловлення. Їх прагматична мета полягає як у реалізації комунікативного наміру мовця, підтримуванні комунікації, так і в прагненні зробити висловлення переконливішим та експресивнішим для співрозмовника, а також уплинути на емоційний стан останнього.

АІК можуть указувати як на зміст висловлення, так і на форму його вираження, а також відображати емоційний стан мовця. Відповідно до цього, вилучені АІК з текстів мови середньо-, ранньоново - та новоанглійського періодів поділяємо на такі чотири семантичні групи: (а) оцінні, (б) приєднувальні, (в) уточнювальні й (г) кваліфікативні (не обов'язково мають еквіваленти у всі досліджувані періоди).

(а) Оцінні АІК додають у речення суб'єктивний елемент. Мовець оприлюднює певний неявний факт, який відомий тільки йому. У такому разі він має претензію не стільки на істинність висловлення (оскільки відбувається вираження індивідуального сприйняття світу), скільки на те, щоб продемонструвати обізнаність або підкреслити власну щирість: с.-англ. all the soothe for to saye (Chaucer), р.-н.-англ. to speak to you like an honest man (Shakespeare), н.-англ. to tell your honour the evendown truth (Scott).