Французький поетичний дискурс епохи Середньовіччя

Субконцепт “Смерть приборкана” вживається у французькій поезії ХІІ-ХІІІ століть у вигляді метафоричної моделі СМЕРТЬ є ДОЛЯ. У відповідності до неї використовується лексика, що позначає невідворотність смерті, пасивність людини перед смертю: (“vouloir (la mort); “recevoir (la mort)”; “avoir(la mort)”) очікуваність смерті (“sentir (la mort)”; “ voir (la mort)”; “кtre prиs (de la mort)”) та приготування до неї (“se coucher”; “croiser les mains”; “clore les yeux”; “ouvrir la bouche”). Дії смерті мають нейтральну, а також позитивну характеристику (“кtre prиs”; “venir”; “se prйsenter”; “prendre”; “embrasser”; “attendre”).

Образи, що відповідають концептуальній метафорі СМЕРТЬ є ДОЛЯ, як і в концептуальній метафорі СМЕРТЬ є КАРА, що представляє субконцепт “Смерть бібілійна”, об'єднуються концептуальними векторами пасивності та нейтральності, в них відображається закономірність та незаперечність факту смерті, але водночас, на відміну від намагання уникнути смерті як покарання у “Смерті біблійній”, субконцепт “Смерть приборкана” репрезентує такий важливий компонент, як страх смерті, який ще не є вичлененим, адже поряд із констатацією страху смерті наявне його заперечення, а також уточнення, що страх не є чимось неприродним (“avoir peur” - “ne pas йtonner”). Концепт MORT має динамічний компонент і вступає у актантні відношення.

У “Cмерті біблійній” головним суб'єктом дії є Бог. Людина і смерть займають рівнозначні позиції - людину віддають на смерть (“livrer”; “mettre”), смерть “дають” людині (“donner”, “juger”). У “Cмерті приборканій” Бог нібито відступає, людина та смерть перебувають у корелятивних відношеннях - обидва виступають суб'єктами та об'єктами дії відносно один одного:

ЛЮДИНА: “sentir (la mort)”; “ voir (la mort)”; “кtre prиs (de la mort)”; “vouloir (la mort)”; “recevoir (la mort)”; “avoir(la mort)”; “se coucher”; “croiser les mains; “clore les yeux”; “ouvrir la bouche”; “redouter (la mort)”; “avoir peur (de mort)”.

СМЕРТЬ: “кtre prиs (de S)”; “attendre (S)”; “venir (vers S)”; “prendre (S)”;

“se prйsenter (а S)”; “ еmbrasser (S).;

Таким чином, концепт MORT еволюціонує від смерті диференційованої до смерті уніформізованої, загальної, від поділу смерті на позитивну та негативну до смерті єдиної в своєму роді. Увага зосереджується не на грішності чи праведності помираючого, а на самому факті смерті. Зникає риса несподіваності “поганої” смерті, - смерті грішника. Смерть не є підступною, вона не нападає агресивно, зненацька, а просто забирає усіх - і праведників і грішників.

З іншого боку, відмічається певна активізація смерті - смерть більше не виступає в ролі інструмента в руках Бога, а діє самостійно.

Субконцепт “Смерть свого "Я"” структурують ґештальти: “Смерть індивідуальна”, “Смерть погана”, “Смерть агресивна”, “Смерть фізична”.

Субконцепт Смерть свого “Я” зароджується у поезії Рютбефа - трувера ХІІІ століття, саме в його віршах вперше з'являються натяки на індивідуалізацію смерті, на протест людини проти смерті (“vouloir trouver deffence”), та на агресивний характер смерті (“sobittaine”, “delireuze”, “chasser”, “mordre”, “casser les pieds”, “clore la bouche”). У творах Рютбефа концепт MORT займає дві інваріантні позиції, які об'єднуються в архетип ЗАГАРБНИК і представляють концептуальну метафоричну модель СМЕРТЬ Є ЗАГАРБНИК.

Саме в поезії Рютбефа перетаються “Смерть біблійна”, “Cмерть приборкана” та “Cмерть свого "Я"”. Концепт MORT у поезії Рютбефа трактується як щось несподіване для грішників, що є характерним для “Cмерті біблійної”, яку характеризують такі прикметники, як “amer”, “male” та “sobitainne”. Проте смерть має у творах Рютбефа й інші негативні епітети - “delireuse”, “fiere”, що надає негативної характеристики смерті без указівки на праведність чи грішність людини. Смерть набирає негативних рис, що відносить її до субконцепту “Смерть свого "Я"”.

Постійна присутність смерті, що є рисою “Смерті приборканої”, набуває у Рютбефа дещо агресивних рис. Людина вже не перебуває близько до смерті (“кtre prиs de mort”) і смерть не приходить (“venir”), не наближається (“кtre prиs”), а постійно ходить за людиною (“la mort nous suit”) та переслідує її (“la mort nous chace”).

Вперше у поезії Рютбефа зачіпається тема фізичного стану людини перед смертю. Смерть кусає (“Mort mord”), ламає ноги (“casse les pieds”).

Дієслова, що позначають дії cуб'єкта (“sentir”, “avoir”) щодо смерті, входять у субконцепт “Смерть приборкана”, але на відміну від “Смерті приборканої”, у поезії Рютбефа у сполученнях з цими дієсловами суб'єктом виступає Бог. Людина може “померти від смерті” (“mourir de mort”) і намагається захиститися від смерті (“trouver deffence de mort”), що вже відходить від “Смерті приборканої” в напрямі до “Смерті свого "Я"” - як протест перед смертю.

У творчості поетеси ХІV століття Кристини Пізанської концепт MORT займає три інваріантні позиції, які об'єднуються в архетип - ЗВІЛЬНЕННЯ, що представляє концептуальну метафоричну модель СМЕРТЬ є ЗВІЛЬНЕННЯ. Концепт MORT представлено у її творчості в ролі визволителя від горя (“convoyer а la mort” “consentir а la mort”, “s'offrir а la mort”, “recevoir la mort”, “vouloir la mort”, “attendre la mort”, “prendre la mort”). За формальними (лексичними) показниками він збігається з субконцептами “Смерть бібілійна” та “Смерть приборкана”, але з деякими видозмінами. Наприклад, якщо у “Смерті біблійній” на смерть віддають грішника, то Кристина Пізанська подає уточнення, що грішника не треба віддавати на смерть, якщо він кається, в чому ми вбачаємо елементи деякої свободи суб'єкта, від поведінки якого залежить засудження його на смерть:

“Car repentant on ne doit mettre a mort Et le pеcheur que conscience mort”[Ch.de Pisan, Oeuvres poetiques, p.131]

Поєднанням “Смерті біблійної” та “Смерті приборканої” є сполучення “s'offrirent а la mort”, де ідея приреченості на смерть також поєднується з ідеєю пасивності людини перед смертю.

У “Смерті приборканій” смерть забирає в обійми (“prendre”, “embrasser”). У Кристини Пізанської смерть не просто нейтрально забирає суб'єкт, а витягає з горя і, таким чином, виступає в ролі визволителя.

Таким чином, у поезії Кристини Пізанської переважає субконцепт “Смерть приборкана” із поглибленням семи бажання. Смерть виступає у ролі визволителя від страждань. З цієї точки зору, незважаючи на пізніший період життя та творчості, Кристина Пізанська в порівнянні з Рютбефом не робить руху до “Смерті свого "Я"”, концепту, що домінував у часи Відродження. Вона лише поглиблює трактування “Смерті приборканої”, надаючи їй позитивної характеристики.

Концепт MORT у творах поета ХV століття Франсуа Війона має риси і “Cмерті біблійної” і “Cмерті приборканої” і “Cмерті свого "Я"”.

Смерть у творах Війона є найбільшою трагедією, все інше в порівнянні з нею є нікчемним, чого не варто боятися:

“Si ne crains plus que rien m'assaille Car a la mort tout s'assouvit” [F.Villon, Poйsies, p.189]

Саме у поезії Війона вперше з'являються негативні характеристики смерті: (“detestable mort”). В порівнянні з епітетами до іменника “mort”, використаними поетами інших періодів, прикметник “detestable” відображає найбільше негативне сприйняття смерті:

Також уперше він описує післясмертні видозміни тіла, які вказують на жахливість смерті, не вказуючи на потойбічне життя:

“La mort le (corps) fait fremir, pallir,

Le nez courber, les vaines tendre,

Le col enfler, la chair mollir,

Joinctes et nerfs croistre et estendre” [F.Villon, Poйsies, p.190].

Саме страждання від уявлення про спотворення тіла (“souffrir lа mort”) має за стрижень поняття екзистенції, тобто самої суті свого “Я”, звільненого від щоденних земних клопотів та понять. Адже мовець відкидає всі зовнішні чинники життя, він не думає навіть про духовні справи, не згадує важливі події свого життя. Він зосереджується на найінтимнішому, що можна висловити, як: “Я помру! Мене не буде! Навіть моє тіло вже буде не Я!”.

Якщо у творах Рютбефа смерть “кусає”, “ламає ноги”, то у Війона вона “спалює” людину: “mort me consume” - тобто знищує повністю, безповоротно і безнадійно. У його поезії вперше виявляється ставлення людини до власної смерті - вона її постійно оплакує через те, що смерть є запереченням земного життя, сповненого земних задоволень: “Regrete huy sa mort et hier”.

У поезії Ф.Війона концепт MORT займає п'ять інваріантних позицій, які об'єднуються в архетип - ЦИНІЧНА СМЕРТЬ, ЩО РОЗВАЖАЄТЬСЯ, який представляє концептуальну метафору СМЕРТЬ Є ЦИНІЧНОЮ. Образи, що відповідають концептуальній метафорі СМЕРТЬ Є ЦИНІЧНОЮ, об'єднуються концептуальними векторами страждання з боку суб'єкта (“endurer la mort”; “souffrir la mort”, “regretter sa propre mort”) та агресії з боку смерті (“la mort saisit”; “la mort consume”). Переважаючим субконцептом, який структурує концепт MORT у творчості Війона є субконцепт “Смерть свого "Я"”.

Таким чином, попередній аналіз дозволяє нам дійти висновку про те, що саме у поезії Війона суб'єктивізація сприйняття смерті досягає найвищої точки в порівнянні із творами інших поетів ХІІ - XVст.

Висновки

Поетичний дискурс епохи Середньовіччя представлено у дисертації як ієрархію фреймів. В результаті аналізу фреймових структур домінантних концептів поезії Ф.Війона було встановлено, що всі лексичні та синтаксичні одиниці, які формують певний концепт у поетичному тексті, розподіляються за тотожними слотами, проходять подальшу класифікацію за обмеженим числом терміналів (“Психічний стан”, “Психічно-соматичний стан”, “Зовнішній прояв (фізичний)” “Категорія інтенсивності”).

Лексичні одиниці, що наповнюють слоти, передають концептуальну інформацію тексту. Концепт, виступаючи когнітивною одиницею, в мові репрезентується лексемою, яка вступає в асоціативно смислові відношення з іншими лексемами-компонентами фрейму завдяки ієрархії сем семеми даного слова. Фреймовий аналіз представлення основних концептів у поезії Франсуа Війона показав, що об'єднуючим фреймом у поезії є фрейм СТРАЖДАННЯ, який має інтегративну силу щодо решти фреймів. Семантично домінантним є фрейм СМЕРТІ.

Внаслідок семантичного моделювання концепту MORT у поезії XII-XV століть було встановлено:

а) концепт MORT є одним з ключових у світовій культурі, і його аналіз у світлі лінгвокультурології має важливе значення для побудови картини світу у різні епохи історії людства, адже смерть - це один із корінних параметрів колективної свідомості;

б) субконцепт “Смерть біблійна” присутній у французькій поезії ХІІ-ХІІІ століть у вигляді метафоричної моделі: СМЕРТЬ є КАРА. У відповідності до цієї моделі використовується лексика, що позначає віддання людини на смерть, засудження її на смерть за гріхи;

г) субконцепт “Смерть приборкана” вживається у французькій поезії ХІІ-ХІІІ століть у ролі метафоричної моделі СМЕРТЬ є ДОЛЯ. У відповідності до цієї моделі використовується лексика, що позначає невідворотність смерті, пасивність людини перед смертю, очікуваність смерті та приготування до неї. Смерть має нейтральну, а також позитивну характеристику;

д) субконцепт “Смерть свого "Я"” зароджується у поезії Рютбефа - трувера ХІІІ століття, у нього вперше з'являються натяки на індивідуалізацію смерті, на протест людини проти смерті та на агресію смерті. У творах Рютбефа концепт MORT займає дві інваріантні позиції, які об'єднуються в архетип ЗАГАРБНИК і представляють концептуальну метафоричну модель СМЕРТЬ - ЗАГАРБНИК.

е) у творчості поетеси ХІV століття Кристини Пізанської концепт MORT займає три інваріантні позиції, які об'єднуються в архетип - ЗВІЛЬНЕННЯ, що представляє концептуальну метафоричну модель СМЕРТЬ є ЗВІЛЬНЕННЯ. Концепт MORT представлено у її творчості в ролі визволителя від горя.

є) У творчості поета ХV століття Франсуа Війона концепт MORT займає п'ять інваріантних позицій, які об'єднуються в архетип - Цинічна смерть, що розважається, що представляє концептуальну метафору СМЕРТЬ є ЦИНІЧНОЮ. Образи, що відповідають концептуальній метафорі СМЕРТЬ є ЦИНІЧНОЮ, об'єднуються концептуальними векторами страждання з боку суб'єкта та агресії з боку смерті.

3. Переважаючим субконцептом, що структурує концепт MORT у творчості Війона є субконцепт “Смерть свого "Я"”. Аналіз фреймового представлення основних концептів у поезії Війона та семантичного моделювання концепту MORT у середньовічній поезії підтвердив нашу гіпотезу, що суб'єктивізм переживання смерті у творчості Ф.Війона переростає у вищу стадію порівняно з представленням цього концепту у творах інших поетів тих часів.

Підбиваючи підсумок проведеного дослідження, відмітимо, що на сучасному етапі лінгвістичних досліджень у галузі лінгвістики художнього тексту неможливо залишатися виключно в рамках класичних теорій. Для розширення знань про поетику певного періоду історії людства потрібен синтез досягнень когнітивної лінгвістики, теорії дискурсу, лінгвокультурології, психо- та соціолінгвістики. Таке міждисциплінарне поєднання сприяє виявленню того, як використовується мова суб'єктом мовлення (поетом, прозаїком) в залежності від його комунікативних інтенцій, від фактора адресата, від спільних для них обох знань про світ, від епохи користування мовою.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

1. Лексичні засоби зображення кохання в поезії Франсуа Війона // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. статей. - К.: КДЛУ, 2001. - Вип. 5. - С.134-137.

2. Символізм у поезії Рютбефа // Проблеми семантики слова. Речення та тексту: Зб. наук. статей. - К.: КНЛУ, 2001. - Вип. 7. - С.223-227.

3. Особливості характеру семантичних кореляцій у поезії Війона // Проблеми семантики слова. Речення та тексту: Зб. наук. статей. - К.: КНУ, 2002. - Вип. 1. - С. 151-155.

4. Семантика образу смерті у поезії Франсуа Війона // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. статей. - К.: КДЛУ, 2002. - Вип. 8. - С.231-235.

5. Лексеми кольору у поезії Франсуа Війона // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. - К.: КНУ, 2002. - Вип. 7.- С.383-391.

Размещено на Allbest.ru