Українські лексичні запозичення в польській літературній мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українські лексичні запозичення в польській літературній мові

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Загальна характеристика роботи

Однією з найбільш актуальних проблем на сучасному етапі є вивчення взаємовпливів як споріднених, так і неспоріднених мов. Теоретичне значення цієї проблеми полягає в тому, що на основі всебічно вивчених історичних фактів мовного зближення, взаємопроникнення і впливу розкривається суть запозичення, його історична зумовленість, характер розвитку в загальному процесі мовної взаємодії.

Значна увага до цієї проблеми визначена потребами дослідження внутрішніх, власне мовних процесів, що передбачає перегляд деяких висновків щодо явища взаємовпливів споріднених мов.

Актуальність теми. Українсько-польські зв'язки тривають здавна, як здавна поруч живуть українці та поляки. Територіальна суміжність, торгівля, культурний взаємовплив, перебування цих народів в одній державі - ось чинники, які сприяли проникненню, а згодом і запозиченню українських слів у польську мову. Сутність цих взаємозв'язків у ту чи іншу епоху залежала і визначалася конкретними умовами життя цих сусідніх народів у кожний окремий період.

Вивчення українських лексичних запозичень у польській літературній мові дає змогу простежити характер впливу українських елементів на розвиток словникового складу польської літературної мови, а також розкрити особливості мовної взаємодії у другій половині XVIІІ - кінці XX ст.

У дисертаційному дослідженні українізмами в польській літературній мові називаємо українські лексичні запозичення з української мови або запозичення, перейняті в польську мову за українським посередництвом.

Питання українсько-польських мовних взаємозв'язків неодноразово розглядалося в науковій літературі. Однак, у більшості праць українсько-польські мовні контакти висвітлені не як самостійна проблема, а принагідно - при вивченні паралельних мовних явищ.

Окремі проблеми українсько-польських мовних взаємин розглядали вітчизняні лінгвісти: П.Г. Житецький, Й.О. Дзендзелівський, П. Куліш, Н.П. Романова та ін. Існує низка спостережень про слова українського походження в польській мові, деякі висловлювання та міркування, але спроби спеціального узагальнювального огляду, на підставі якого можна було б, хоча б у загальних рисах, мати уявлення про характер українських лексичних запозичень у певні історичні періоди, на жаль, немає.

Вивчення українсько-польських мовних контактів у польській філологічній науці дало, як відомо, найвизначніші результати в галузі діалектології, частково - ономастики, а також при вивченні процесів формування польської літературної мови. Територіально близькі українські й польські говори вивчали К. Дейна, В. Курашкевич, М. Лесів, Я. Ріґер, Ф. Чижевський та ін. Український матеріал в аспекті його взаємовпливів із польським розглянутий у топонімічних дослідженнях Ф. Заремби, М. Карася, С. Роспонда, З. Штібера. Значна частина праць з історії мови присвячена питанням історичної фонетики і має порівняльний аспект або безпосередньо торкається питань взаємозв'язків (дослідження В. Вітковського, П. Зволінського, К. Нітша, С. Урбанчика, З. Штібера, М. Юрковського). Численні розвідки польських україністів присвячені вивченню конкретних фактів української лексики - як окремих її форм, так і цілих тематичних груп. Це дослідження А. Заремби, К. Нітша, А. Шимчака. Особливим багатством спостережень і конкретних висновків щодо ролі українських впливів відзначаються роботи, у яких досліджено мову і стиль тих польських письменників, які зазнали у своїй творчості впливу української мовної стихії. Серед них праці А. Болеського, С. Грабця, В. Дорошевського, С. Роспонда тощо. Уплив української мови на структуру, фонетичну й граматичну будову польської мови вивчали І. Баєрова, С. Урбанчик. На особливу увагу заслуговують дослідження українізмів у польській мові в певні історичні періоди: старопольський період - С. Урбанчик, XVI ст. - Т. Мініковська, XVII ст. - Г. Риттер.

Отже, українсько-польські мовні зв'язки не дістали узагальненого висвітлення. Ґрунтовно проаналізовані лише українські лексичні запозичення XVI-XVII ст. або окремі тематичні групи. Докладного дослідження потребують українізми в польській літературній мові XVIII-XX ст., оскільки без аналізу цього періоду загальна картина запозичень українських елементів у польську літературну мову відповідно до певних історичних періодів залишається нез'ясованою.

Складена картотека українізмів у польській мові налічує понад 1500 лексем. Обсяг кандидатської дисертації не дає змоги систематично, всебічно описати таку велику кількість матеріалу, до того ж надто неоднорідного з погляду походження та структури. Окрім того, значна кількість українізмів функціонує в діалектній лексиці, а предметом нашого вивчення були назви, що входять до складу польської літературної мови новопольського періоду і є актуальними на сучасному етапі. З урахуванням усіх варіантів таких лексем зафіксовано близько 300.

Актуальність дослідження зумовлена також тим, що характер впливу української мови на розвиток польської зазначеного періоду й досі залишається дискусійним. Дослідники говорять або про глибокі зміни в граматичній структурі польської мови під впливом української, або повністю заперечують цей вплив. Отже, аналіз українських елементів у польській літературній мові допоможе розв'язати одну з найбільш дискусійних проблем українсько-польських мовних контактів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з науковою темою кафедри слов'янської філології Волинського державного університету імені Лесі Українки «Слов'янський мовно-літературний простір: аспекти зіставлення».

Мета і завдання дисертаційного дослідження - виявити українізми, які функціонують у польській літературній мові другої половини XVIII - кінця XX ст., з'ясувати особливості їх адаптації, вивчити шляхи проникнення українських лексем у польську мову.

Для досягнення поставленої мети передбачено вирішення таких завдань:

виділити основні тематичні групи українських запозичень;

визначити фонетичні та морфологічні особливості зафіксованих українізмів;

простежити адаптацію українізмів до норм польської літературної мови;

встановити час і шляхи проникнення українських лексем у польську мову;

визначити роль українських елементів у формуванні лексичного складу польської літературної мови.

Джерельна база дослідження. Основним джерелом дослідження слугували: словник польської літературної мови за ред. В. Дорошевського (охоплює лексику польської літературної мови другої пол. XVIII - першої половини XX ст.), словник польської літературної мови за ред. М. Шимчака (50-80 рр. XX ст.), словник сучасної польської мови за ред. Б. Дуная, практичний словник сучасної польської мови за ред. Г. Згулкової, так званий Інший словник польської мови за ред. М. Банька, так званий Варшавський словник. Для етимологізації зафіксованих українізмів використано дані з етимологічних словників польської мови за ред. А. Брюкнера, Ф. Славського, С. Лінде, словника польської мови XVI ст., старопольського словника за ред. С. Урбанчика тощо.

Об'єктом дослідження є українські лексичні запозичення в польській літературній мові.

Предметом дослідження стали тематичні групи, граматична адаптація, етимологія запозичених назв.

Методи дослідження. Аналіз фактичного матеріалу проведено в синхронно-діахронному аспекті методом лінгвістичного опису з використанням інших методів лінгвістичного аналізу: порівняльного (при зіставленні українізмів з відповідними словами в українській, російській, білоруській, чеській та інших слов'янських мовах), структурно-типологічного (при вивченні структури запозичень), статистичного.

Наукова новизна. Це перше комплексне дослідження українських лексичних запозичень у польській літературній мові. У дисертації дістала подальший розвиток і підтвердження фактичним матеріалом теза про вплив української мови зазначеного періоду на становлення та розвиток словникового складу польської літературної мови.

Наукове та практичне значення роботи. Вивчення українізмів дає змогу зробити узагальнений аналіз українських лексичних запозичень у польській літературній мові протягом усіх історичних періодів.

Матеріали й висновки дослідження можна використовувати у викладанні вузівських курсів «Історія польської мови», «Лінгвокраїнознавство», «Лексика польської мови», «Лексика української мови», для спецкурсів і спецсемінарів з польської мови, при укладанні спеціальних словників.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження отримано автором самостійно, праць, написаних у співавторстві, немає.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри історії та культури української мови Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Основні положення і результати дослідження викладено в доповідях на Лесезнавчих наукових читаннях (Луцьк, 1998, 1999), наукових семінарах (Рівне, 2000, 2004, 2005), міжнародних конференціях: «Окраїнні говірки української мови» (Луцьк - Світязь, 1999 р.), «Українська мова на межі тисячоліть» (Луцьк - Світязь, 2000), «Проблеми слов'янської діалектографії» (Польща, Влодава, 2001), «Україна і слов'янський світ: історія та сучасність» (Рівне, 2001), «Українське і слов'янське мовознавство» (Рівне, 2003).

Основний зміст дослідження розкрито в 6 статтях.

Структура і зміст дисертації. Дисертаційне дослідження загальним обсягом 233 сторінки складається з переліку умовних скорочень, списку скорочень назв джерел, вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатку.

Основний зміст роботи

український запозичення лексема літературний

У вступі визначено мету, завдання, структуру та обсяг дисертації, її практичне значення, актуальність і новизну дослідження.

У першому розділі дисертації «Дослідження українсько-польських мовних зв'язків у слов'янській філологічній науці» аналізується вивчення українсько-польських зв'язків у слов'янському мовознавстві. Питання впливу української мови на польську розглядалося переважно не як самостійна лінгвістична проблема, а принагідно - з дослідженням впливу польських елементів на українську мову. В українській лінгвістиці проблемі українсько-польських мовних контактів присвячували свої студії П. Куліш, П.Г. Житецький, В.М. Русанівський, Й.О. Дзендзелівський, Н.П. Романова та ін.

Студії польської україністики характеризуються значними досягненнями в галузі історії мови, фонетики, лексики, морфології (праці А. Брюкнера, Т. Лер-Сплавінського, В. Дорошевського, С. Грабця, Т. Мініковської, Г. Риттер, А. Болеського, М. Карплюк, М. Юрковського тощо). У польській лінгвістиці питання українсько-польських мовних взаємозв'язків розглянуто значно ширше, ніж у студіях українських мовознавців, що пояснюється дослідженням історії власної мови, фонетичних, морфологічних змін не тільки в говірках, але й у сучасній польській літературній мові. Найбільше праць з діалектології, лексикології та історії мови. Численні розвідки польських мовознавців розкривають особливості українських запозичень у XVI-XVII століттях, коли вплив українських елементів був особливо відчутним. Окремого дослідження вимагають лексичні запозичення XVIII-XX століть, характер впливу яких на польську мову і надалі залишається дискусійним.

Аналізуючи українсько-польські мовні контакти, слід розрізняти два періоди. По-перше, період, коли українська і польська мови виступали як рівноправні, незалежні, і, по-друге, період, коли українська мова стає пригнічуваною, підпадає під вплив привілейованої, а згодом державної польської мови.

Лексичні елементи українського походження частіше з'являються в бароковий період, тобто наприкінці XVI ст. Вони фіксуються спочатку в пасторальній поезії, де селянські елементи були природними, а згодом відіграють роль елементів високого стилю: bohater, krynica, sielanka (пасторальна поема). Це залишається сталою рисою польської мови до XIX ст. Щодо XVII ст., то можна стверджувати про українську мову в польській літературі, оскільки українська мова була допущена як мова деяких поетичних текстів. Напевно, більшість читачів знала українську мову, оскільки фіксуємо цитування українською мовою, а також наявність лексичних запозичень у текстах, які походять із західної Польщі. Українські запозичення упродовж XVI-XVII ст. проникали в польську мову найчастіше з художніх творів, тобто з мови літератури, та з окраїнних говірок, які відігравали велику роль у розвитку польської літературної мови. Щодо XVIII-XIX ст., то в польській мові і надалі функціонують українізми (переважна більшість як стилістично нейтральна лексика), що сприймаються як власне польські слова. У XIX ст. носієм української культури в польській мові стає художня література (найбільш інтенсивно процес запозичення відбувається в XIX ст. у період романтизму). У польській мові в XX ст. фіксуються українські елементи, які переважно запозичені в попередні періоди.

Щодо впливу української літератури на польську, то слід виділити, по-перше, постачання змісту, матеріалу - фольклору, місцевого колориту легенд тощо, які вжиті й перелицьовані відповідно до узвичаєних норм і конвенцій, по-друге, модель дії, по-третє, запозичення українських лексичних елементів. Письменники, які походили з України або тісно контактували з нею, використовували у своїх художніх творах численні запозичення з української мови. Незважаючи на тематичну зумовленість такого використання, українізми легко проникали в польську мову і вживалися письменниками з етнічних польських земель. Деякі українські лексичні запозичення швидко вийшли з ужитку, але більшість українізмів увійшла до словникового складу польської літературної мови.

Близьке сусідство і перебування протягом тривалого часу в складі однієї держави (Польща, Росія) окраїнних польських та українських говірок також сприяло запозиченню в польській мові побутової, виробничої лексики, назв рослин і тварин тощо.

Для підтвердження українського походження запозичень у польській мові використані фонетичний та граматичний критерії.

А. Фонетичні критерії.

1. Повноголосся: choіodziec, choіosznie, czeremcha, czereњnia, czerep, dereс, ferezja, hoіobla, hoіota, horod, horodniczy, horodyszcze, koromysіo, korowaj, korowуd, mereїka, moіoda, moіodziec, oczeret, pobereїnik, podoroїna, poіos, porohy, oseіedec, serebszczyzna тощо.

2. Розвиток псл. tort, tolt в trat, tlat (церковний зразок): praїnik.