Семітський компонент в мові їдиш

Размещено на http://www.allbest.ru/

Семітський компонент в мові їдиш

семітський компонент мова їдиш

Вивчення походження єврейських та неєврейських народів Східної Європи, їхніх мов та культур, до яких входить семітський компонент, має виключне значення для розвитку єврейської філології. Цей компонент є джерелом надійної інформації про життя євреїв протягом великого історичного періоду.

В силу існуючих історичних причин єврейські мови не вивчалися належним чином, потім їхній розвиток обмежували шляхом тотальної регламентації, що обумовило значне відставання в їхньому дослідженні та розвитку. Як наслідок у науці залишилися відомими лише поодинокі дослідження, в яких семітський компонент не був власне об'єктом вивчення, а виконував лише функцію ілюстративного матеріалу для підтвердження теоретичних ­концепцій.

Актуальність цієї дисертаційної роботи полягає в системному підході до вивчення їдишу, а зокрема до семітського компонента в цій мові, з урахуванням взаємозв'язку його рівнів та розділів: лексеми, зафіксовані в різні періоди, в різних варіантах та формах, дають цінну інформацію щодо принципів і закономірностей формування мовних систем як єврейських, так і неєврейських етносів.

Актуальність проведеного дослідження зокрема пов'язана із тим фактом, що в історії євреїв є чимало нез'ясованих питань, вирішенню яких могла би сприяти достовірна етимологізація непрозорих слів та деяких регіональних термінів, що використовуються істориками й мовознавцями без достатніх на те підстав як незаперечні аргументи на користь їхньої точки зору. Достовірність етимології окремих слів прямо пов'язана з розглядом останніх у загальномовному та функціональному контекстах. При взаємодії неспоріднених мов запозичені іншомовні елементи піддаються численним і багатоманітним фонетичним та словотвірним субституціям, перекладаються й переосмислюються. Запозичені слова можуть нести відбитки двох чи більше мов.

Семітська лексика в мові їдиш, подібно до лексичного складу будь-якої іншої мови, є результатом тривалого та складного розвитку. Вона тісно пов'язана з етнічною та культурною історією всіх народів, які брали участь у формуванні мови. Вивчення особливостей формування мовної системи їдишу допоможе уточнити та скоригувати запропоновані на підставі інших джерел концепції щодо етнічної та культурної історії єврейських народів (зокрема ашкеназів), тому що систематичне і послідовне вивчення лексичних одиниць семітського походження дає можливість глибоко зазирнути в історичне минуле народу і прослідкувати його контакти з іншими етносами. Таким чином, лінгвістичний матеріал допомагає виявити номенклатуру народів, які оселилися у Східній Європі, ступінь консолідації ашкеназів, етапи їхньої історії та ­етногенезу. Наявність семітського компонента в їдиші ­дозволяє ­характеризувати певні моменти історії суспільства і конкретну мову, а іноді це чи не єдиний фактор для вирішення багатьох питань історичної географії, діалектології, етнографії та історії народу. Результати системного дослідження семітського компонента в мові їдиш дають можливість змоделювати ­етнолінгвістичну ситуацію у Східній Європі в минулих століттях в історико-ареальному ­аспекті.

Актуальність дослідження також полягає у виборі матеріалу для інтерпретації та аналізу. Це, головним чином, - твори єврейських письменників ХІХ-ХХ ст., що були написані мовою їдиш (Шолом-Алейхем, Й.-Л. Перетц, Мордехай Цанін, Йіхаель Шрайбман, Цві Айземан, Йосл Бернштейн, Моше Кульбак та інші), і мова звичайних носіїв мови. Найчастіше їдиш вивчався в історичному і діалектологічному аспектах (див. праці Макса та Уріеля Вайнрайхів, Довіда Каца, Й. Бін-Нуна та інших), але можливими та доцільними є також системний і типологічний підходи до нього.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукової теми „Мови та літератури Сходу класичного та сучасного періодів», що розробляється відділом Класичного Сходу Інституту сходознавства ім. А. Кримського, м. Київ (тему затверджено на засіданні відділу, протокол № 4 від 21 серпня 2003 р.).

Об'єктом дослідження є семітський компонент у мові їдиш, багатий у кількісному відношенні та цікавий, перш за все, своєю багатоплановістю. В ньому знайшли своє відображення складні етнолінгвістичні процеси, що відбувалися в мові протягом тисячоліть. За сторіччя склалася унікальна мовна історія їдишу, яка представляє собою інтерес не лише для мовознавства, але й для історії єврейського народу взагалі, для вивчення його мов та культури.

Предметом дисертації є лексика семітського походження, закономірності її формування і функціонування в мові їдиш.

Усі розділи лінгвістики тісно пов'язані між собою. Серед них лексиці належить особливе місце, адже в ній відображаються поняття побуту, господарства, релігійної практики та інших галузей людського життя. Тому, досліджую­чи лексичний склад конкретної мови, необхідно враховувати особливості розселення її носіїв, етнічну й соціальну історію народів, котрі мешкали поряд з ними у минулому й нащадками яких є теперішні, враховувати мови, матеріальну й духов­ну культуру цих народів. Усе це знайшло відбиток у семітському компоненті їдишу, який містить у собі значну кількість доашкеназьких субстратних елементів. Доашкеназька семантика, етимологія семітського компонента, його мовна приналежність і словотвір відображають складну історію єврейського народу, побут й особливості суспільної організації населення країн, де мешкали євреї.

Зважаючи на унікальне становище євреїв серед інших народів Східної Європи, особливості побуту та етнічну історію, особливе значення для ­єврейської лінгвістики мають публікації, в яких досліджується семітський компонент. Він зберігає комплексну інформацію, що накопичувалася в ній століттями, свідчить про заселення й освоєння території, історичні події, імена видатних діячів єврейського народу. В семітській лексиці немає випадкових найменувань, усі вони пов'язані із соціальною та етнічною історією народу, його культурою, релігією, побутом, несуть безцінну інформацію про народи, котрі мешкали разом з євреями, та про їхні мови. Семітська лексика є пам'яткою духовної культури людства й підлягає соціально-правовому і системному вивченню.

Відставання у вивченні та дослідженні єврейських мов на сучасному етапі розвитку мовознавства можна пояснювати тим, що їх плановим вивченням, яке потребує багаторічної праці наукових колективів, наукові заклади України, як і більшість закладів на території колишнього Радянського Союзу, системно не займаються. Несистемний підхід виключає вивчення семітського компонента в мові їдиш з урахуванням взаємозв'язків усіх її рівнів і розділів, а в деяких випадках призводить до помилок і навіть перекручень. Іншою причиною відставання у вив­ченні єврейських мов (зокрема їдишу) є вкрай повільне введення у науковий обіг писемних джерел, відсутність повного словника мови їдиш з діалектною лексикою (особливо запозиченою з семітських мов), нерозробленість діалектології єврейських мов та ін. У зв'язку з вищевикладеним усебічне дослідження семітської лексики, що є невід'ємною частиною євразійського єврейського ареалу, сприятиме вивченню проблем єврейської філології в цілому.

Мету дослідження можна сформувати як ряд взаємопов'язаних цілей:

- виявити й дослідити закономірності формування мовної системи їдишу;

- показати етапи формування семітської лексики;

- сформувати концептуальні уявлення щодо еволюції мови їдиш;

- виявити й дослідити за допомогою вивчення семітського компоненту етногенетичні зв'язки єврейського етносу з іншими народами;

- створити концепцію системного дослідження семітського компонента в мові їдиш, що послугувала би подальшому розвитку теорії мовознавства та єврейського мовознавства зокрема.

Відповідно до цілей дослідження було поставлено такі завдання:

- виявити й проаналізувати за лексико-семантичними, структурно-словотвірними, фонетичними та етимологічними критеріями семітську лексику в мові їдиш;

- виявити та описати основні принципи й закономірності виникнення і розвитку семітського компонента в їдиші;

- встановити основні етапи формування семітської лексики в мові їдиш;

- виявити склад народів, які взяли участь в етногенезі єврейського ­етносу, і встановити етногенетичні зв'язки ашкеназів з іншими народами.

Методи дослідження. Принцип, що лежить в основі дослідження семітського компонента в мові їдиш, можна сформулювати як системність. Системність обумовлюється поняттям система. Відношення, взаємодія множинності елементів, тобто відношення і зв'язки між ними, взаємодія між атрибутами елементів, тобто відношення і зв'язки між невід'ємними властивостями об'єктів, упорядкованість, організованість - усе це є необхідними критеріями того, щоби сукупність будь-яких об'єктів, яким притаманні вказані якості, можна було віднести до поняття система. Системність у лексиці передбачає врахування лінгвістичного, історичного й географічного факторів формування кожної мови. Системний підхід є діалектичним і дозволяє всебічно дослідити об'єкт у просторовому й часовому вимірах, він єднає в собі різні методи дослідження: історичний аналіз, етимологічний, формантний, ареальний та статистичний методи, топонімічне картографування тощо.

Усі вилучені з джерел лексеми були розписані по картках (близько 1800) за відображеними в них релігійними, судовими, побутовими поняттями, власними іменами людей, з урахуванням наявності різних частин мови (прикметників, іменників, дієслів), а також словотвірними й граматичними ­афіксами.

Характер і повнота різних рядів семітської лексики визначали застосування того чи іншого методу в їхньому дослідженні, тобто семітська лексика не укладалася у визначену заздалегідь класифікаційну схему. Весь зібраний лексичний матеріал піддано ретельному лексико-семантичному й структурному аналізу. Семітська лексика становить глибоку структурну єдність, кожен елемент якої пов'язаний з іншими або визначається ними, тому її проаналізовано з урахуванням системних зв'язків як у синхронії, так і в діахронії, а також між рядами та залученням типологічних паралелей з інших єврейських і неєврейських мов. Отже, основний метод дослідження можна визначити як порівняльно-зіставний.

Безумовно, лексеми як знаки мови відображають характерні особливості суспільства, що обумовлює стійкі для даної території семантичні моделі, втілені засобами різних мов, матеріальну та духовну культуру певного ­народу.

З плином часу лексеми поступово втрачають асоціативні зв'язки з суттєвими ознаками відповідних об'єктів і перетворюються в умовні знаки цих об'єктів і тим створюють закономірності свого функціонування, відмінні від загальнолінгвістичних. В результаті етнолінгвістичних змін і фонетичних перетворень семітські лексеми також втрачають первинну семантичну ­прозорість, переосмислюються в іншій мові (наприклад, „ефшар» в івриті означає „можна», в мові їдиш змінюється вимова цього слова з „ефшар» на „ефшер» з наголосом на першому складі, й означає воно вже ­„можливо, мабуть»). Визначити внутрішню мотивованість таких десемантизованих знаків можна лише шляхом пошуку їхньої достовірної етимології, що для деяких семітських лексем є важливим при розгляді суперечливих питань історії мови їдиш. Для вирішення таких питань і викриття пов'язаних з ними фальсифікацій велике значення має встановлення часу появи та мовної приналежності семітського компонента. Етимологія семітської лексики повинна відповідати всім вимогам етимологізації лексичних одиниць будь якої мови (з урахуванням усіх лінгвістичних та екстралінгвістичних факторів їхньої появи). При етимологізації варто неухильно дотримуватися принципу системності.

З цією метою необхідно провести попередній синхронний аналіз лексичного складу даної мови, щоб визначити лексико-семантичні й лексико-граматичні закономірності її утворення. При етимологізації субстратних лексем важливе значення має розкриття системних зв'язків шляхом пошуку корелятивних членів у фонетиці, семантиці й словотворенні, ареальних опозицій і моделювання компонентів мовної системи. Кінцевим результатом етимологізації має бути встановлення первинної форми лексеми та шлях її зміни.

Лексиці притаманні типологічні закономірності й навіть універсалії. На них варто спиратися у лексико-семантичному й лексико-граматичному аналізі; невіддільною процедурою в етимологічному дослідженні деетимологізованої субстратної лексики є пошук типологічних паралелей у мовних системах народів, які мешкали на одній території, і, що найважливіше, були спорідненими у мовному відношенні.

Наукова новизна дослідження полягає передусім у розробці загальних принципів і закономірностей утворення й розвитку семітського компонента в мові їдиш. При цьому одержано такі результати:

- виділено та охарактеризовано основні етапи розвитку семітського компонента в мові їдиш;

- проаналізовано основні тенденції розвитку лексичної системи мови їдиш у тісному зв'язку з розселенням, міграціями, господарською діяльністю єврейського народу, а також порушено питання її відродження;

- семітський компонент розглядається в історичній динаміці;

- подано аналіз лексичного складу, семантичної бази, словотвірної структури семітської лексики їдишу в її повному обсязі;

- зроблено спробу на семітському матеріалі дослідити загальні принципи й закономірності утворення й розвитку їдишу як мовної системи;

- запропоновано етимологічний ряд семітських лексем із широким ­залученням екстралінгвістичних даних та генетичних і семантичних паралелей у різних мовах і регіонах;

- матеріал семітського походження використано як самостійне джерело у вивченні етногенезу єврейського народу й за отриманими даними досліджено етногенетичні зв'язки єврейського народу з іншими етносами;

- до наукового обігу введено значний лексичний матеріал, вилучений із різно­манітних джерел.

Практичне значення дисертації насамперед полягає у введені до наукового обігу значного масиву семітської лексики, створенні теоретичної та методичної бази для подальших досліджень мови їдиш та єврейських мов узагалі, історії та етнографії єврейського народу (зокрема ашкеназів). Підготовлено практичний курс з їдишу для студентів Донецького національного університету.

Апробація роботи. Результати дослідження апробовано у виступах на наукових конференціях:

31 січня - 2 лютого 2000 року - 7-а річна міждисциплінарна конференція з юдаїки (Москва, „Сефер»), доповідь „Їдиш та культура євреїв Східної Європи в ХХ сторіччі: перспективи подальшого вивчення і дослідження»; 4 травня 2000 року - 1-а студентська конференція з юдаїки в Донецькому національному університеті, доповідь „Про російсько-єврейські мовні контакти (на матеріалі їдишу та івриту)»; 18 травня 2001 року - 2-а студентська конференція з юдаїки в Донецькому національному університеті, доповідь „Про методику викладання їдишу у вищій школі»; 4-7 лютого 2002 року - міжрегіональна конференція з єврейських досліджень при Донецькому національному університеті, доповідь „Театральні постановки як практика оволодіння мовою їдиш»; 30 травня - 1 червня 2003 року - Міжвузівська конференція молодих вчених з єврейських досліджень (Донецький національний університет), доповідь „Роль семітського компонента в мові їдиш (загальні положення та зауваження з приводу)», 3-5 лютого 2004 року - 11-а річна міждисциплінарна конференція для викладачів єврейських дисциплін (Москва, „Сефер»), доповідь „Про віддзеркалення в мові їдиш Катастрофи східноєвропейського єврейства «; 13-15 липня 2004 року - 10-а річна міждисциплінарна конференція з юдаїки (Москва, „Сефер»), доповідь „Роль семітського компонента гендерних стереотипів в мові їдиш (на прикладі стійких порівнянь)».

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 5 статтях у фахових наукових виданнях.

Об'єм та структура роботи Дисертаційне дослідження має вступ, три розділи, список використаних джерел і літератури (143 позиції) і додатки. Загальний обсяг роботи становить 180 сторінок.

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються його об'єкт, мета та завдання, методи, наукова новизна, теоретична та практична цінність, наводяться дані про апробацію та публікації, структуру та обсяг роботи.

У першому розділі „Походження семітського компонента в мові їдиш» - здійснюється спроба висвітлити питання про походження поняття „семітський компонент» у мові їдиш, подається коротка історична довідка щодо контактів їдишомовного суспільства з семітомовними народами, виділяються основні етапи розвитку їдишу з урахуванням входження у нього різних за своїм походженням шарів лексики, визначаються особливості вивчення семітської лексики в мові їдиш на сучасному етапі.

Протягом багатьох років їдиш був розмовною мовою ашкеназького (центрального та східноєвропейського) єврейства. В сучасному використанні „їдиш» означає мову євреїв Східної Європи та їхніх нащадків по всьому світові. Найбільш систематично упорядкований опис їдишу як „сплаву мов» запропонував Макс Вайнрайх, який потім став першим істориком їдишу. Його концептуальна робота «« є стандартом у сучасній єврейській (їдиш) лінгвістиці і являє собою особливу цінність для загального вивчення та дослідження усіх „змішаних мов». У літературному їдиші обізнаність про наявність декількох компонентів у мові була символічно закріплена орфографією, що зберегла оригінальне написання семітського компонента в той час, коли для несемітського компонента було запропоноване написання, що базується на фонетичному принципі. Кожен із трьох голов­них компонентів сучасного їдишу (германський, семітський, слов'янський) віддзеркалює різні історичні фактори, що зумовили розвиток цієї мови. Хоча вплив слов'янських мов є незаперечним фактом, семітський компонент був набагато важливішим в усіх формах східного та західного їдишу. Вчені вважають, що в цій мові наявні від 10 до 20 відсотків семітських запозичень, які можна знайти на будь-якому мовному рівні від спеціалізованих термінів для позначення понять зі сфери духовного життя до прокльонів, від власних імен до вульгарного жаргону, і це стосується не тільки іменників, але і до всіх частин мови.

Макс Вайнрайх стверджує, що існують два різновиди семітського компонента, що увійшов до їдишу: „повністю іврит» і „змішаний іврит». „Повністю івритом» він пропонує називати мову, яка продовжує мову священних текстів (або окремі фрази та слова на „лошн-койдеш», взятих у незмінному варіанті з певних текстів), і яку щоразу відтворює носій їдишу, коли він читає яку-небудь книгу релігійного змісту або цитує напам'ять молитви чи уривки зі священних текстів. Для носіїв іншої мови такий ­„повністю іврит» - ­єдиний шлях познайомитися з івритом, але ж людина, яка розмовляє на їдиші, має справу також і з іншим видом івритського компонента, в більш асимільованій формі. Це той компонент „лошн-койдешу», що є органічною частиною буденної, звичайної мови і не потребує ніякого посередництва. Компонент „лошн-койдешу» у складі їдишу - „змішаний іврит» - і „повністю іврит» часто по-різному поводяться в їдиші. Наприклад, у ненаголошених складах у „змішаному івриті» голосні стають короткими. Таким чином, у „повністю івриті» є «брохо» - «благословіння», а в „змішаному івриті» - «брохе». Складені лексичні одиниці з „повністю івриту» стають у „змішаному івриті» з одним головним наголосом: «бэ `ройш а' шоно» > «'рошешонэ».

На думку М. Вайнрайха, мовна одиниця семітського компонента могла прийти до їдишу з різних джерел:

- з „повністю івриту» (Whole Hebrew) тоді, коли, наприклад, запозичується повністю цитата;

- з „повністю івриту» в більш стародавній період розвитку їдишу - більша частина лексичних одиниць;

- можливо, через посередництво мови-джерела, прамови.

Фонетичні та морфологічні форми компонента, як і його семантичні значення, - сильні індикатори глибини його засвоєння мовою: чим більше віддалені форма або значення чи форма та значення від „повністю івриту», тим більше засвоєний компонент мовою. Інші семантичні показники теж зумовлюють ступінь засвоєння, фузії: чим більше слова і поняття віддалені від єврейського життя, тим більше вони засвоєні мовою. І, нарешті, рівень знання івриту носієм мови зумовлює рівень засвоєння лексичної одиниці цією мовою: менша освіченість призводить до більш глибокого засвоєння компонента мовою, як за формою, так і за значенням, і навпаки, більша освіченість призводить до частішого вживання семітського компонента, причому, в цьому контексті, можуть з'явитися і географічні ознаки.

Учені висловлювали декілька версій щодо того, як семітський компонент з'явився в їдиші, і якою була динаміка його розвитку. Але найбільш відомою є точка зору Довіда Каца, який стверджує, що для цього було тільки дві можливості: запозичення з текстів і мовна спадщина минулих літ. Виходячи з цього, дослідник поділяє всі існуючі концепції на два види: вчення про тексти і вчення про спадщину. Якщо, згідно теоретичних даних, в їдиші з самого початку не було або майже не було семітського компонента, а все, що є семітського зараз, було запозиченим із текстів, то цю теорію можна визначити як учення про тексти. Якщо за теоретичними фактами лише небагато матеріалу запозичили з текстів, а в основній своїй масі семітський компонент існував у їдиші з самого початку і передавався з покоління в покоління, то таку теорію можна назвати вченням про спадщину.

Теорія текстів - стандартна теорія, що майже до останніх десятиліть ХХ сторіччя домінувала в традиції вивчення мови їдиш.

Але в історичному мовознавстві немає єдиного погляду на походження семітського компонента в їдиші, адже до цього часу неможливо скласти повний перелік текстів, з яких був запозичений семітський лексичний матеріал. На думку М. Вайнрайха (Довід Кац відносить його до прихильників учення про тексти), в їдиші завжди існувала релігійна термінологія, яка була всім відома з самого початку існування їдишу, тому тільки такий семітський компонент можна означити як „увібраний» («інкорпорірунг - «, згідно з його термінологією). Далі з книг проникли слова, усталені вирази, прислів'я та ідіоми з усіх сфер життя. А механізм запозичення був таким: „не з вуст у вуха, а з книг та передмов до книг в уста». Таким чином, вважає Д. Кац, учені - прихильники вчення про тексти, бажаючи чітко зазначити, до якого випадку, де і коли були запозичені слова і вирази, роблять з історичного мовознавства бібліографію.

Але теорія текстів не народилася лише вчора, її поява стала можливою завдяки вивченню лінгвістичних праць християнських авторів XVI ст., на думку яких, євреї наповнювали свою мову словами й усталеними виразами з ТаНаХу або ж Хумашу, які вони вивчили, щоб через їхній зв'язок з будь-якою ситуацією або життєвим випадком краще їх запам'ятати. Для теорії текстів зрозуміло, що із самого початку розвитку їдишу семітський компонент становив лише невелику частку лексики, але далі його кількість зростала і якість змінювалася завдяки дедалі більшому використанню івриту в процесі навчання і в релігійній практиці ашкеназів.

З позиції теорії успадкування (представником якої вважає себе Довід Кац) усе проходило зовсім навпаки: з розвитком суспільства і мови семітський компонент розвивався та зменшувався від покоління до покоління як результат відділення суспільства від похідної семітської (живої) мовної бази. Таким чином, з їдишу зникло багато семітських виразів, а на зміну їм прийшли слов'янські та германські. Зокрема, в східному їдиші доля семітського компонента зменшилась через конкуренцію, що почалася між семітським компонентом та слов'янським. Теорія успадкування не спростовує входження слів і виразів з книг, але це лише маленька частка від усього складу семітської лексики.

Згідно з теорією текстів, рівень запозичення семітського компонента залежав від рівня використання ашкеназами книжок (Тори, Талмуду, Агади), що могли грати різні ролі в суспільстві. За теорією успадкування, семітський компонент передавався від покоління до покоління по ланцюжку, що не ­припиняв свого існування ще від біблійних часів. Таким чином, в мові їдиш повинна бути форма, що існувала ще до оформлення ашкеназського єврейства як окремої гілки єврейського народу.

З іншого боку, досить популярним є погляд Пола Векслера на те, звідки походить семітський компонент їдишу.

1. Це - субстратний матеріал, успадкований єврейськими мовами при контакті зі старим розмовним івритом (іудео-грецькою, іудео-латинською та ін.) і який перейшов завдяки усній традиції в мови, з якими разом існував і контактував їдиш (тобто іудео-романські, іудео-слов'янські, а пізніше й ­іудео-грецьку).

2. Це - адстратний матеріал, могли запозичити з івриту в будь-який час носії їдишу або інших мов, що перераховані вище, а потім перенести у розмовний їдиш через усні та письмові канали. Цю різницю між адстратним і субстратним матеріалом потрібно завжди мати на увазі, хоча на практиці іноді неможливо їх розрізнити.

На сучасному етапі, згідно з точкою зору П. Векслера, найкращим засобом з'ясувати і підтвердити доїдишське походження гебраїзмів у мові їдиш є географія розповсюдження того або іншого поняття в межах або поза межами їдишу. Дослідження ізоглос серед різних наборів єврейських мов дає можливість не тільки розрізнити субстратні й адстратні джерела збагачення семітського компонента, але і реконструювати різні хвилі єврейської еміграції з Палестини в Європу, Азію, Африку і діалектні розрізнення в межах пізнішого палестинського івриту та іудео-арамейської мови. Внаслідок того, що знання вчених про хронологію розвитку семітського компонента в їдиші на сучасному етапі мають лакуни, а фонологічні та морфологічні докази не завжди доступні, найбільш прийнятним шляхом довести доїдишське походження семітського компонента є звернення до іудео-романських мов. Таким чином, на думку дослідника, більшість іудео-французьких та іудео-італійських гебраїзмів могли входити до корпусу іудео-латинських слів. З іншого боку, подібні ізоглоси також потрібно досліджувати з обережністю, бо іудео-романський субстрат - єдиний задокументований субстрат, завдяки якому іудео-романські мови та їдиш взагалі відрізняються від афразійських єврейських мов; ці ізоглоси передбачають, що єврейські емігранти до Європи з неєвропейських країн могли мати різні за хронологією поселення і різні за типом розмовні мови (іврит та іудео-арамейський).

У другому розділі „Семітський компонент у мові їдиш: його структура та особливості» - розглядаються лексико-семантичні групи слів семітського походження в мові їдиш з урахуванням їхнього експресивно-стилістичного забарвлення та участі в процесі формування нових лексичних одиниць. У цьому розділі також говориться про наявність у їдиші інших семітських компонентів, окрім івритського.

У запропонованій дисертації дослідження семітського компонента ґрунтується на матеріалі творчості єврейських (їдиш) письменників середини ХІХ - кінця ХХ ст. Робота включає аналіз слів та виразів семітського походження в семантичному та стилістичному аспектах. Це - багатий ілюстративний матеріал, більшою частиною, основного словникового фонду, що включає в себе як похідні, так і непохідні лексичні одиниці. Крім цього, до роботи були залучені матеріали польових досліджень, здійснених дисертанткою. Було обрано 1800 лексем, що нерівномірно розподілилися за лексико-семантичними групами і граматичними класами. Як наслідок було зроблено такі зауваження:

- найбільшою групою слів семітського походження виявилася група, до якої входять релігійні поняття (385 лексичних одиниць). І цей факт не випадковий: єврейська община завжди була окремою соціальною групою в межах кожної держави, де жили євреї, і це оточення допомагало всебічному, детальному розвиткові понять, пов'язаних із єврейським способом життя, релігійних приписів, законів суспільного життя в общині і з іншими народами. Крім того, тут досить добре віддзеркалені інші сфери життя євреїв Східної Європи: торгівля, освіта, кримінальна діяльність, ураховується також соціально-економічний статус, інтелектуальні здібності тощо;

- найбільш детально в їдиші представлені іменники (близько 1000 слів), дієслова (близько 300 слів), прикметники (близько 100 слів), інші лексичні одиниці були нерівномірно розподілені за класами: прислівники, прийменники, частки. Причина цього пов'язана з такою властивістю мови, як вибірковість, тобто на позначення певних понять у мові засвоювалися, перш за все, ті слова, яких у ній ще не було, далі в процесі слововживання і в результаті конкуренції між словами (звичайно, з урахуванням дуже багатьох факторів) залишилися тільки ті, що найбільш точно виражали потрібний зміст. Крім того, відомі випадки появи двох паралельних словників, склад яких спрямований на позначення реалій традиційного єврейського життя і неєврейського світу, що також вплинуло на вибір слів, які потрібно залишити в мові.

З іншого боку, хоча лексика семітського походження вважається органічною і невіддільною складовою мови їдиш, вона по-різному засвоєна в мовній системі: є лексичні одиниці, які відразу можна визначити такими, що прийшли з івриту й арамейської (частіше це відноситься до „повністю івриту»), а існують такі лексичні одиниці, що не сприймаються носіями як іншомовні. Але ступінь засвоєння будь-якого шару слів у мові завжди визначається участю цієї лексики в процесі утворення нових лексичних одиниць, у процесі словозміни і формуванні нових значень та можливостей сполучення. Завдяки семітському компоненту створено нові лексичні одиниці за різноманітними моделями у всіх частинах мови за допомогою суфіксації, префіксації, переходу з однієї частини мови в іншу, слово- та основоскладання та ін. Речення з семітським компонентом будуються за законами їдишу -

(), - як один член речення можуть виступати й окремі слова, і цілі речення.

Крім того, в ізраїльському їдиші, як показало дослідження, наявні також запозичення з арабської мови.

У третьому розділі - „Прагматика семітського компонента в сучасному їдиші» -досліджується, яку функцію виконують іврит та їдиш у діаспорі, як вплинув семітський компонент на процес стандартизації їдишу та формування гендерних стереотипів у цій мові. У вказаній частині дисертації було також проаналізовано: яку роль відіграв їдиш у відродженні івриту, та як вивчається семітський компонент в інших єврейських мовах.

Упродовж багатьох століть статус івриту в традиційному єврейському суспільстві залишався майже незмінним: він слугував засобом передачі культурної спадщини, хоча і не був мовою, яку використовували у звичайному, буденному житті. Знати іврит і арамейську мову означало, головним чином, уміння читати і цитувати біблійні та постбіблійні тексти в межах мовної традиції, що склалась у певному суспільстві, а для більш освічених членів общини -порівнювати і тлумачити їх. Така потенційна здібність мала велике значення для статусу єврея в його общині. Окремо від корпусу слів із класичного івриту (the classical Hebrew corpus - термін Шломо Морага) всі єврейські общини створили інший іврито-арамейський корпус слів. У всіх єврейських мовах разом з їхніми діалектами - їдиш, іудео-іспанський, іудео-арабський, іудео-персидський тощо - є тисячі івритських слів, виразів, біблійних цитат та алюзій, а ще сотні івритських і арамейських слів та фраз були створені за вже відомими моделями. Такий корпус івритських елементів у єврейських мовах Шломо Мораг називає „інтегрованим корпусом івритських слів» (the integrated Hebrew corpus). Але не дивлячись на запропоновану термінологію, зрозумілим є одне: перша група походить із писемного варіанту мови, а друга, жива, передається з покоління в покоління через звичайну, усну мову в процесі її природного розвитку. Такий корпус слів дуже динамічний, сповнений почуттями й емоціями, скептичною іронією і гумором, тобто всім тим, що могли дати реалії існування в діаспорі. І, звичайно, не слід казати, що історія розвитку семітського компонента є частиною історії появи й експансії єврейських мов, що з'єднували єврейську культуру з оточуючим світом. Більше того, функція семітського компонента в єврейських мовах може бути визначена таким чином: якщо змішані єврейські мови робили можливим спілкування з неєврейським оточенням, семітський компонент у них слугував бар'єром між неєврейськими народами та єврейськими общинами. Таким чином, для збільшення цього бар'єру успадкування семітських слів і виразів було дуже важливим для будь-якої єврейської мови.

Крім цього, семітський компонент відіграв важливу роль у процесі становлення орфографії їдишу. Стандартна орфографія їдишу - це суміш ­класичних і нових елементів, що співіснували, взаємодіяли та боролися більш ніж ХХ століть. Сучасний їдиш використовує на письмі модифікований івритський алфавіт, але на противагу івриту чи арамейській мові, в яких голосні часто або зовсім не пишуться, або позначаються особливими діакритичними позначками, в їдиші голосні пишуться завжди з використанням окремих літер чи сполучень літер. Тільки написання слів івритського та арамейського походження здійснюється за традицією, тобто як у Святому Письмі, головним чином, без голосних (у той час, як літери й, е, а іноді використовуються в неоголошеному івриті, щоб допомогти при читанні, в їдиші є інновація: використовують т, щоб позначити звук [э]).

Про участь семітського компонента у формуванні гендерних стереотипів також необхідно згадати, тому що вивчення ролі статей у розвитку культури, їхнього символічного і знакового вираження у філософії, історії, мові, літературі та мистецтві дозволяє дослідити нові аспекти розвитку суспільства, глибше проникнути в суть процесів, що зараз існують у суспільстві. В цій частині дослідження для аналізу були використані стійкі порівняння їдишу, що являють собою розгорнуту характеристику людини. В результаті було зроблено висновок, що слова семітського походження в стійких порівняннях їдишу дійсно надають національного колориту образові єврея (рабин, хазан, віленський гаон), посилюють чи нейтралізують його позитивну чи негативну конотацію (не просто мудрий, а як цар Соломон, не просто ненавидіти, а як хасид міснагіда), змінюють емоційно - стилістичне забарвлення всього зворота в цілому (нарядна як лялечка (нейтр.), наряджений як жених (ірон.)).

На думку Пола Векслера, їдиш також використовувався для відродження івриту. Дослідник називає декілька причин, які потрібно було урахувати, аби процес відродження закінчився успішно:

- тільки іврит міг слугувати lingua franca в Палестині, в цьому гетерономному мовному єврейському суспільстві;

- „повністю іврит» був уже відомий чоловікам, які отримали традиційну єврейську освіту;

- у сіоністській ідеології тільки іврит пропонували як єдину національну мову єврейського народу;

- на івриті завжди розмовляла якась меншість євреїв протягом усієї ­історії;

- іврит було відтворено на основі старого письмового івриту і нового ­неєврейського впливу.

Але що дійсно внесло значний внесок у процес відродження івриту, так це той факт, що єврейські поселенці в Палестині розмовляли на їдиші, який мав великий за своїм складом семітський компонент. Якби більшість людей розмовляло іншою мовою, де семітський компонент був меншим, то питання про відродження розмовного івриту навряд було би вирішене.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми (семітський компонент у мові їдиш: його специфіка та функціонування), що виявляється в окресленні та розробці загальних принципів і закономірностей утворення й розвитку семітського компонента в мові їдиш. При цьому були одержані такі результати:

- виділено та охарактеризовано основні принципи та закономірності виникнення й розвитку семітського компонента в мові їдиш, встановлено етапи його еволюції;

- проаналізовано основні тенденції розвитку лексичної системи мови їдиш, порушено питання про дослідження можливих шляхів її відродження;

- розглянуто семітський компонент в історичній динаміці його функціонування;

- здійснено аналіз лексичного складу, семантичної бази, словотвірної структури семітської лексики їдишу;

- з використанням семітського матеріалу було зроблено спробу дослідити загальні моменти й закономірності утворення й розвитку їдишу як мовної системи;

- вперше семітський фактичний матеріал використано як самостійне джерело у вивченні розвитку єврейського народу, й за цими даними досліджено зв'язок єврейського народу з іншими етносами;

- у науковий обіг було введено значний лексичний матеріал, отриманий із різноманітних джерел.

Список опублікованих праць

1. Берднікова О.М. Театральні постановки як практика оволодіння мовою їдиш // Актуальні проблеми викладання іноземних мов у вищій школі. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2004. - Вип. 6. - С. 5-14.

2. Бердникова О.Н К вопросу о месте ивритской компоненты гендерных стереотипов в языке идиш // Сходознавство. - 2004. - № 23-24. - С. 3-15.

3. Бердникова О.Н. К вопросу о периодизации истории языка идиш с точки зрения вхождения в него разных по происхождению слоев лексики // Сходознавство. - 2004. - № 27-28. - С. 3-12.

4. Бердникова О.Н. Роль семитского компонента в языке идиш // Східний світ. - 2005. - № 4. - С. 114-121

5. Berdnikova О. A Linguistic Study of the Orthodox Jewish community in Donetsk (Ukraine) // Сходознавство. - 2004. - № 25-26. - С. 5-13.

1. Размещено на Allbest.ru