Демонологічна лексика української мови

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Демонологічна лексика української мови

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Тяпкіна Наталія Іванівна

Запоріжжя - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі українознавства Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

ПОПОВСЬКИЙ Анатолій Михайлович,

Юридична академія МВС України (м. Дніпропетровськ),

професор кафедри українознавства

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

ЖАЙВОРОНОК Віталій Вікторович,

Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України,

провідний науковий співробітник

відділу загальнославістичної проблематики

та східнослов'янських мов

кандидат філологічних наук

ХОБЗЕЙ Наталія Василівна,

Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, старший науковий співробітник, завідувач відділу української мови

Провідна установа: Донецький національний університет

Міністерства освіти і науки України,

кафедра української мови

Захист відбудеться “17” лютого 2006 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 у Запорізькому національному університеті за адресою: 69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2, ауд. 230.

Із дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Запорізького національного університету за адресою: 69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2.

Автореферат розіслано “ 16 ” січня 2006 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук,доцент Л.І. Кучеренко

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Українська демонологія як невід'ємний складник традиційної духовної культури здавна привертала увагу дослідників. Пошуки велися переважно в етнографічному, менше - у лінгвістичному напрямках. Етнографи фіксували автентичні свідчення носіїв культури і здійснювали описовий аналіз відповідного матеріалу (В.Гнатюк, М.Костомаров, І.Нечуй-Левицький, Я.Новицький, І.Огієнко, П.Чубинський та ін.). Лінгвісти зацікавилися українською демонологічною лексикою лише у ХХ ст. Предметом їхньої уваги стали походження, етимологія, мотиви номінації, творення, функціонування демонологічних назв (В.Білоусенко, А.Василенко, Л.Виноградова, Й.Дзендзелівський, Б.Кобилянський, О.Левкиївська, Т.Лукінова, М.Толстой, Н.Хобзей). Демонологічній лексиці присвячено окремі статті тлумачних, діалектних та етимологічних словників української мови.

У вітчизняній лінгвістиці цей прошарок лексики сучасної української мови не був предметом спеціального комплексного дослідження. Синтезовані дані етнографічних джерел, фольклору, художньої літератури, словників, лінгвістичних праць уможливлюють системний опис української демонології, яка й нині є відображенням світосприйняття українця, рис національного способу мислення, особливостей культури. У зв'язку з цим вивчення демонологічної лексики в контексті сучасного мовнокультурного дискурсу, репрезентації традиційних демонологічних персонажів у живомовному просторі з виокремленням різнорівневих культурних нашарувань і трансформацій є актуальним. Системний опис демонолексики є необхідним для виявлення тенденцій семантичного розвитку окремих номінацій (розширення, звуження значень, десемантизація тощо) та з'ясування особливостей функціонування демономенів у різножанрових і різностильових текстах. Актуальність лінгвістичного дослідження українських демонологічних назв зумовлена також потребами лексикографічного опису української народної культури.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане в межах головного наукового напрямку роботи кафедри загального і слов'янського мовознавства Запорізького національного університету “Слов'янські мови в їх історичному розвиткові”. Тема дисертації затверджена вченою радою Запорізького державного університету (протокол №10 від 29.12.1999 р.) та координаційною радою Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (протокол №1 від 10.02.2000 р.).

Мета дослідження полягає в комплексному вивченні демонологічної лексики сучасної української мови на семантичному й лексичному рівнях, а також виявленні особливостей її функціонування в україномовному просторі.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання комплексу завдань:

· встановити індекс демонологічних найменувань у сучасній українській мові;

· класифікувати й описати лексико-семантичні групи демонологічної лексики;

· проаналізувати семантичну структуру демонологічної лексики, виявити в її складі найбільш типові лексико-семантичні трансформації, зміни, зумовлені лінгвальними й екстралінгвальними чинниками;

· з'ясувати функціональні можливості демонономенів;

· окреслити найголовніші механізми розвитку системи демонологічних найменувань.

Об'єктом дослідження є демонологічна лексика сучасної української мови.

Предмет дослідження - лексико-семантичні та функціональні особливості лексики на позначення антропоморфних, антропозооморфних та зооморфних демонологічних персонажів.

Теоретико-методологічна основа та методи дослідження. Методологічною основою розвідки є концептуальні положення про історичну тяглість культурних феноменів і суміщення в одній культурній традиції різних семіотичних систем, поліфункціональність мови та її органічний зв'язок з матеріальними й духовними явищами суспільного життя.

Різноаспектне дослідження демонологічної лексики зумовлює використання різних методів наукового аналізу: загальнонаукових (аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія) та спеціальних (лінгвістичний опис з його універсальними прийомами спостереження, систематизації, інтерпретації мовних фактів, компонентний аналіз, елементи етимологічного, зіставний).

Джерелами дослідження є фольклорні тексти (легенди, перекази, казки, прислів'я та приказки), етнографічні розвідки (Г.Булашев, О.Воропай, В.Гнатюк, П.Іванов, В.Милорадович, І.Нечуй-Левицький, Я.Новицький, І.Огієнко, І.Франко, П.Чубинський та ін.), твори українських письменників ХІХ - ХХІ ст., де найповніше представлено демонологічну лексику, монографічні дослідження, а також наукові статті, в яких розглядаються проблеми демонології, українська періодика та особисті записи автора. Для комплексного аналізу досліджуваних лексем широко залучалися фіксації тлумачних (Словник української мови: В 11-ти томах (К., 1970 - 1980), Словарь української мови Б.Грінченка (К., 1907 - 1909), Словник української мови П.Білецького-Носенка (К., 1966), Словник української мови Я.Головацького (Пряшев, 1982), Словник української мови Д.Яворницького (Катеринослав, 1919)), етимологічних (Етимологічний словник української мови / За ред. О.Мельничука (К., 1982-2004), Етимологічно-семантичний словник української мови Митрополита Іларіона (Вінніпег, 1979-1999)), діалектних (Словник західнополіських говірок Г.Аркушина (Луцьк, 2000), Матеріали до словника говірок Східної Слобожанщини В.Лєснової (Луганськ, 1999), Словника поліських говірок П.Лисенка (К., 1974), Словник бойківських говірок М.Онишкевича (К., 1984), Словник діалектної лексики говірок сіл Південно-Східної Полтавщини А.Сизька (Дніпропетровськ, 1990), Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини В.Чабаненка (Запоріжжя, 1992)) та спеціальних словників (Гуцульська міфологія: етнолінгвістичний словник Н. Хобзей (Львів, 2002), Славянская мифология: Энциклопедический словарь (М., 1995)) тощо.

Наукова новизна. Дисертація є першим в українській лінгвістиці комплексним дослідженням демонологічної лексики в її семантико-функціональних реалізаціях на сучасному етапі розвитку мови. Систематизовано демономени в контексті їхньої лексико-семантичної та функційно-стилістичної значущості. Виявлено механізми поповнення й розвитку системи демонологічних назв, які дають уявлення про динамічні процеси цього своєрідного феномена українського етносу.

Теоретичне значення. Дослідження є цілісним описом лексико-семантичних особливостей демономенів у системі української мови. Результати роботи поглиблюють знання про системність аналізованої лексики, її сутність. У процесі дослідження виявлено склад та лексико-семантичні групи демонологічної лексики. Розвідка розширює уявлення про роль демонологічної лексики у відображенні особливостей світосприймання та світоусвідомлення українців. Основні положення й висновки роботи конкретизують і поглиблюють вироблені в мовознавстві наукові уявлення про взаємозв'язок мови та свідомості.

Практичне значення. Матеріали роботи можуть бути використані в лексикографічній практиці, у навчальному процесі на спецсемінарах та спецкурсах, а також у науковій роботі студентів вищих навчальних закладів. Дані дослідження знайдуть застосування при вивченні окремих питань лексикології, семантики, стилістики, етнолінгвістики.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дослідження висвітлювалися в доповідях і повідомленнях на наукових та науково-практичних конференціях різних рівнів:

- міжнародних: Міжнародній науковій конференції “Література й історія” (Запоріжжя, 1998), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Граматичні читання - ІІІ” (Донецьк, 2005);

- всеукраїнських та регіональних: Всеукраїнській науковій конференції “Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку” (Херсон, 2001); регіональній науково-практичній конференції “Джерела духовності: генеза творчого процесу та розвиток мистецтва” (Дніпропетровськ, 1999); науково-практичній конференції “Сучасні питання слов'янської філології та культури” (Бердянськ, 2005);

- щорічних звітних наукових конференціях викладачів і студентів Запорізького національного університету .

Окремі розділи й дисертація в цілому обговорювалися на засіданнях кафедр українознавства та загального і слов'янського мовознавства Запорізького національного університету. За темою дисертації опубліковано дев'ять наукових статей, із них шість - у провідних виданнях, визначених ВАК України як фахові. Матеріали дослідження було використано у викладанні курсу “Народознавство” на філологічному факультеті Запорізького національного університету.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку наукової літератури (252 позиції), списку використаних джерел (190 назв), додатків, які включають “Словник фіксацій демонологічної лексики в українській літературі ХІХ - ХХІ ст.”, “Словник-покажчик демономенів”, рисунки структурних моделей лексико-семантичних груп демонолексики. Повний обсяг дисертаційної роботи - 233 сторінки, з яких 167 сторінок основного тексту.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його мету й завдання, визначено наукову новизну роботи, окреслено її теоретичне і практичне значення, подано відомості про методи дослідження, а також висвітлено форми апробації одержаних результатів.

Перший розділ - “Культурологічний та лінгвістичний аспекти дослідження демонології” - присвячено загальній характеристиці системи демонологічних вірувань, структурно-тематичної організації демонологічної лексики та сфери її функціонування.

У підрозділі 1.1.“Історія вивчення демонології” відзначається, що демонологія як органічна частина міфології з давніх часів була важливим складником суспільного життя етносів. Українська міфологія сформувалася в період язичництва, потім змінювалася під впливом християнства. Поява наукової картини світу не зруйнувала колишніх уявлень про світобудову і стан речей, що засвідчує тяглість традиції світосприйняття українців. Ці процеси знайшли своє відображення в багатьох компонентах демонологічної лексики. За браком писемних свідчень неможливо реконструювати цілісну історію слов'янської релігії, проте осмислити й узагальнити спадок дослідників, відшукати паралелі із сьогоденням цілком реально.

Етапи фіксації знань із демонології як складника світоглядних уявлень наших предків пов'язуються з рівнем розвитку писемності, своєрідністю історичних умов, а також рівнем національної свідомості населення. Підвищення наукового інтересу до світу вірувань і повір'їв припадає на середину ХІХ - початок ХХ ст. - час значного національного піднесення в Україні. Цей період позначений найактивнішою роботою щодо збирання зразків народної духовної культури і, на їхній підставі, осмислення механізмів формування національної духовності (В. Гнатюк, П. Іванов, В. Милорадович, І. Нечуй-Левицький, Я. Новицький, П. Чубинський та інші). Останнім часом, у зв'язку зі здобуттям Україною незалежності та актуалізацією проблеми національного відродження, значно посилилася увага науковців до духовно-культурного аспекту діяльності людини. У цьому плані українська демонологія як частина слов'янської міфології є атрибутивним елементом української нації, виявом її самобутності. Упродовж лише останнього десятиріччя перевидано більшість досліджень, пов'язаних з українською міфологією. Її вивченню присвячено й численні праці сучасників (В.Войтович, С.Плачинда, В.Скуратівський та ін.).

У наукових розвідках лінгвістів із проблем української демонології порушуються питання, пов'язані з етимологією, семантикою, складом демономенів (Б.Кобилянський, Й.Дзендзелівський, Т.Лукінова та ін.). У межах міфологічної лексики проаналізовано демонолексеми як засоби стилетворення в романтичній літературі ХІХ ст. (А.Василенко). Демонологічна лексика різних етнографічно-культурних зон відрізняється неоднорідністю семантичного поля, територією поширення і функціонування. Цій проблемі присвячено фундаментальні розвідки Н.Хобзей (гуцульські говірки), М.Толстого, Л.Виноградової, О.Левкиївської та ін. (поліські говірки). Значний внесок у розв'язання проблем слов'янської, а в її складі й української демонології, зробили російські дослідники, укладачі етнолінгвістичного словника “Славянские древности” за ред. М.Толстого. Лексикографічна праця містить велику кількість українського мовного матеріалу із вказівкою на регіон поширення.

У підрозділі 1.2.“Система образів та персонажів української демонології” уточнюється поняття “демонологія”, що донині залишалося дискусійним. В 11-томному “Словнику української мови” термін “демонологія” витлумачується як “міфічні уявлення про злих духів (демонів), що виникли на основі первісної віри в духів”. Нез'ясованим залишається питання про належність до демонологічних назв номенів осіб, що мають надприродні здібності. Сучасні дослідники народних вірувань у поняття “демонологія” також включають міфічні уявлення, засновані на вірі в духів-демонів, які шкодять або сприяють людині в її справах, проте до переліку демонологічних персонажів включають назви осіб із надприродними властивостями та померлих неприродною смертю (О.Курочкін, Г.Скрипник). Праці українських етнографів ХІХ - ХХ ст. не дають відповіді на ці питання - демонологічні персонажі розглядаються в системі міфології.

Поділяючи наукову позицію укладачів етнолінгвістичного словника “Славянские древности”, поширюємо поняття “демонологія” на сукупність міфічних уявлень, заснованих на вірі в духів-демонів, людей з демонічними якостями та здібностями. Основним елементом демонології визначено демонологічний персонаж. У роботі демонологічні персонажі ідентифіковано за рівнем міфологізації, зовнішніми рисами, моральними якостями тощо. Основним критерієм віднесеності персонажа до парадигми демонологічних вірувань і уявлень українців є функціональність демонолексеми в мовному континуумі українців. Для аналізу в роботі бралися демономени, які корелюють з денотатами визначеного персонажного статусу.

Підрозділ 1.3.“Сфера функціонування демонологічної лексики” присвячено висвітленню проникнення демономенів у різні сфери функціонування мови. Демонологічні уявлення українців є частиною їхньої міфолого-релігійної свідомості, на сучасному етапі - поєднанням міфологічного (первісного колективного уявлення про світ з обов'язковим надприродним компонентом) та релігійного (у християнському відтворенні). Міфолого-релігійна свідомість, залишаючись масовою в середовищі українців і зараз, проникає в усі інші форми суспільної свідомості - “побутову” свідомість, мистецтво, етику, філософію і навіть науку.

Найширше українська демонологічна лексика представлена у фольклорі, художній літературі, у функції інвективів - у мовленні. Як базова, аналізована лексика широко репрезентована в українському топоніміконі й антропоніміконі (перевал Чортові сходи, село Шайтанка, прізвища - Ворожбитенко, Русаленко, Чорнобай тощо), рідше в ботанічних (чортополох, чортове зілля) та зоологічних найменуваннях (чорт - `велика морська риба надряду костистих'; ворожка - `комаха сонечко'). У художній літературі демонологічна лексика функціонує переважно в міфологізованих, сатирично-гумористичних та символічних текстах.

У підрозділі 1.4.“Структурно-тематична організація демонологічної лексики” розглянуто питання про характер системної організації досліджуваного лексичного шару, окреслено аспекти й методика дослідження демонологічної лексики. У роботі демонологічні назви класифіковано за зовнішніми ознаками денотата в тематичні групи (далі ТГ) “Назви антропоморфних демонологічних персонажів”, “Назви антропозооморфно-зооморфних демонологічних персонажів”, а за характером зв'язків між самими лексичними одиницями - на лексико-семантичні групи (далі ЛСГ), в яких виявлено ряди синонімів, антонімів, гіперо-гіпонімічні відношення тощо. У семантиці демономенів виділено поняттєвий, образний і ціннісний компоненти.

Схема аналізу демономенів структурується таким чином: коротка характеристика демонологічного персонажа в системі вірувань українців, тлумачення у словниках з урахуванням конотативних (узуальних та засвідчених оказіональних) значень, що набуває демонолексема на тлі різностильових текстів, виявлення синонімічних рядів.

Оскільки демонологічні персонажі, згідно з народними уявленнями, здатні до метаморфоз, слід відзначити умовність поділу на тематичні, лексико-семантичні групи (до уваги бралися найтиповіші семантичні характеристики аналізованої лексики). Дослідники демонології визначають складність класифікації демонологічних персонажів, а відповідно - й демономенів. Робота охоплює назви на позначення як популярних, чітко окреслених (відьма, мавка, русалка, упир, чорт тощо), так і розмитих, слабко індивідуалізованих демонологічних персонажів (баба русачка, баба скалозуба тощо). Належність останніх до лексико-семантичної групи визначається за їхнім семантико-функційним виявом.

Другий розділ - “Назви антропоморфних демонологічних персонажів” - містить підрозділи “Лексико-семантична група “Відьма” та “Лексико-семантична група “Некродемономени”.

У першому підрозділі на основі парадигматичних відношень виокремлено такі підгрупи (далі ПГ): номени людей, що чинять тільки зло (відьма, баба скалозуба, баба-яга, бабиця, босорка, віддойниця, лиходільниця, чередільниця, поганка, яритниця, охвара, шкиринда); назви істот, які можуть і відганяти злих духів, і лиходіяти (волшебник, галдун, кудесник, мольфар, характерник, химородник, хмарник, чаклун); найменування людей, які магічними діями лікують (бабка, зілійник, знахар, примівник, спаситель, цілитель, шептун, чорнобай); номени осіб, здатних передбачати майбутнє (астролог, брехачка, віжлун, віщун, волхв, ворожбит, ворожка, воскарка, картянка, чорнокнижник, угадько, ясновидець). У межах ЛСГ “Відьма” спостерігаємо взаємозв'язок усіх елементів, поділ лексичного масиву на підгрупи досить умовний. Частина найменувань знаходиться на перетині декількох семантичних груп (див. рис. 1, де 1, 2, 3, 4 - підгрупи ЛСГ “Відьма”). українська мова лексика демонологічний

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис.1

Чітких меж між підгрупами немає, оскільки, згідно з народними уявленнями, протиставляються, тобто складають семантичну опозицію, лексеми відьма - `жінка, що чинить тільки зло' і знахар - `людина, яка добре обізнана з народними методами та засобами лікування'. Проте й вони можуть втрачати опозиційність через наявність назв знахарка-повитуха, баба-бранка у значенні - `жінка, що вміє відбирати молоко в породіллі'.

Полісемантизм номенів ЛСГ “Відьма” - найхарактерніша їхня риса, напр.: ворожбит - `той, хто вгадує майбутнє чи минуле, за якимись прикметами', `чарівник', `знахар', `нечиста сила'; ворожка - `жінка, яка ворожить', `чаклунка', `відьма', `знахарка'; мольфар - `чарівник', `знахар', `ворожбит', `чорт' та ін. Характерною рисою номенів ЛСГ “Відьма” є також їхня варіативність, насамперед, фонетична (знахар, знахир, знахор, знахур; видьма, відьма тощо) і дериваційна (босоркун, босорак, босур; відьмак, відьмар). Номени ЛСГ “Відьма” утворюють ряди переважно семантичних синонімів: віжлунка, віщунка, видунка, ворожбитка, ворожея, ворожка, воскарка, гадалка, колдунниця, провісниця, циганка, чорнокнижниця; бабиця, бісова баба, босорканя, віддойниця, вітрениця, волоцюга, вража баба, гнилозубиця, збудь-вік, лиходільниця, обавниця, нечисть, лиха личина, поганка, погань, потворниця, ириця, охвара, чередільниця, чинарка, яга, яритниця тощо. Абсолютні синоніми в межах ЛСГ - менш типове явище: костій безсмертний, кощій, кощій бездушний, кощій безсмертний, ядун. Антонімічні відношення між членами лексико-семантичної групи поодинокі: відьма - біла відьма.

Багатоманіття одиниць ЛСГ “Відьма” та строкатість їхньої будови пояснюється гетерогенним і гетерохронним походженням, розгалуженістю системи назв на поняттєвому рівні, що спричинила витворення лексем, які передають найтонші семантичні відтінки. До того ж, аналізовані найменування функціонують у різних територіальних діалектах, стильових різновидах мови, відзначаються неоднаковою активністю та актуалізацією в сучасних умовах. Частина номенів є наслідком семантичного переосмислення або стилістичного й емоційного перевтілення (бог, мудрий, розумний). Лексико-семантичне значення таких слів виявляється шляхом матеріалізації їх у текстах. Важливою рисою демономенів досліджуваної групи, що утворилися на українському мовному ґрунті, є збереження прозорої мотиваційної ознаки: а) за зовнішніми ознаками (гнилозубиця, шестикрилка); в) за внутрішніми властивостями (лиха личина, поганка); г) за типом виконуваних дій (збудь-вік, віддойник, чародій, чередільник); ґ) за інструментом гадання (воскарка, картянка, чорнокнижник). Зрідка на позначення відповідних понять під впливом різних екстралінгвальних чинників використовуються етноніми (австріят, волох, турецький знахар, циганка).

У другому підрозділі “Лексико-семантична група “Некродемономени” виділено такі підгрупи: номенів заставного мерця, русалки, упиря, привиду. У межах ЛСГ “Некродемономени” простежуємо гіперо-гіпонімічні відношення між елементами першої підгрупи “Номени заставного мерця” та складниками підгруп “Номени русалки”, “Номени упиря”, “Номени привиду”(див. рис. 2, де 1 - “Номени заставного мерця”, 2, 3, 4 - інші підгрупи).

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 2

Останні три підгрупи характеризуються незалежністю семантичних зв'язків, наближення відбувається спорадично (напр., потороча - `мавка', `привид'). Ця особливість ЛСГ “Некродемономени” пояснюється опозиційним розмежуванням позначуваних персонажів: свій мрець (мавка, русалка, потерча) і чужий мрець (упир). На лінгвальному рівні опозиційність виявляється в демінутивних та аугментативних конструкціях. Наприклад, слова мавка, русалка аугментативів не утворюють, і навпаки, чужий мрець (ворог) викликає страх, відразу - лінгвальний рівень віддзеркалює знижене ставлення (дюг, упиряга, упиряка, упирак).

В аналізованій лексико-семантичній групі засвідчено синонімічні відношення номенів: вампір, вурдалак, дводушник, дюг, упир; водяниця, криниченька, лоскотарка, навка, русалка; полісемію: мара - `істота або предмет, що являється комусь; привид, примара', `злий дух; різновид чорта, який заморочує людей, затемнюючи їм розум, щоб завести у небезпечне місце', `міфічна істота, найчастіше в образі злої потворної чаклунки', `примара, дух убитого чоловіка, що привиджується людям', `нечиста сила', `злий дух темряви, хвороби, смерті', `бог смерті в буддизмі, який царює в цьому світі і прирікає все живе на смерть'.

До демонологічних назв відносимо й загальновживані лексеми мертвець, мертвий, мертвяк, небіжчик, покійний, труп тощо, зі значенням `покійник, що шкодить живим' напр.: Рівно опівночі труна отворяється, мертва піднімається й каже: - Ага, ти під кістками! Я тебе зараз з'їм! (Укр. народна казка); Дикий крик затряс вуглами хати, затріщав дах, поламалися свічки, а труп піднісся з лавиці...(Н.Кобринська). Фонетичне варіювання властиве номенам небіжка, небожка; опир, упир, упір; русалка, русавка; словотвірне - назвам виселець, висюга, вовисень, повісельник.

Характерною рисою назв ЛСГ “Некродемономени” є давнє праслов'янське коріння (мара, навка, русалка, упир та ін.). Суттєвим джерелом поповнення досліджуваної ЛСГ виступає словотвір з перевагою лексико-семантичного (мертвець, мертвий, небіжчик, покійник, померлий, труп тощо) та суфіксального способів (водяниця, лісниця, марюка, русалонька, упиряка). Аналізованій ЛСГ властиві й запозичення (дюг, кошмар, мелюзина, сирена, сукуб, ундина), які є свідченням міжмовних і міжкультурних контактів української з сусідніми й віддаленими мовами.

Зв'язки між ЛСГ тематичної групи “Назви антропоморфних демонологічних персонажів” виявляються слабко. Наближення лексичного значення демономенів ЛСГ “Відьма” й “Некродемономени” відбувається швидше спорадично, ніж перманентно.

Дифузною зоною одиниць аналізованої ТГ є перетин ПГ “Номени людей, що чинять тільки зло” та “Номени упиря”. За віруваннями українців, відьмаки й відьми після смерті стають упирями. Цей екстралінгвальний чинник зумовлює належність лексем на позначення розгляданих денотатів ЛСГ “Відьма” до ЛСГ “Некродемономени”: босоркун - `відьмак', `упир'; яритник - `відьмак', `упир'.

У третьому розділі - “Назви антропозооморфно-зооморфних демонологічних персонажів” - аналізуються такі номени демонологічних персонажів, які, за народною уявою, подібні до тварин або ж до людей і тварин одночасно. У зазначену тематичну групу включено назви демонологічних персонажів із чітко вираженими бестіарними (від лат. bestiarius - звіриний) характеристиками. Тематична група охоплює номінації демонологічних персонажів, що сприймаються як тварини (вовкулака, змій), міфічні істоти з антропоморфно-зооморфними рисами (чорт, чугайстер), демони-духи (дух-пасічник; копальний дух), які з утвердженням християнства стали сприйматись як біси.

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 3

Тематична група “Назви антропозооморфно-зооморфних демонологічних персонажів” включає лексико-семантичні групи “Перевертень”, “Потвора”, “Змій”, “Чорт” (див. рис. 3, де 1 - тематична група “Назви антропозооморфно-зооморфних демонологічних персонажів”, 2 - ЛСГ “Чорт”, 3 - ЛСГ “Змій”, 4 - ЛСГ “Перевертень”, 5 - ЛСГ “Потвора”).

У першому підрозділі характеризується лексико-семантична група “Перевертень”. Демономени аналізованої групи знаходяться на перетині тематичних груп “Номени антропоморфних демонологічних персонажів” та “Номени антропозооморфно-зооморфних демонологічних персонажів”, утворюючи якісно розвинену, проте кількісно обмежену групу слів. Лексико-семантична група представлена виключно назвами чоловічого роду, що пов'язано з міфологічними уявленнями про стать носія назви. Компоненти групи складають два синонімічні гнізда: значенням `обернена чаклуванням на тварину людина, нечиста сила' об'єднані лексемами біда, вирід, вовкулака, оборотень, перевертень; `заклята людина' - вовкулака, чугайстер.

Характерною рисою ЛСГ “Перевертень” є функційна активність домінанти групи перевертень, що пояснюється її потенційними можливостями для позначення сучасних реалій. Так, під впливом політичної ситуації в Україні лексема перевертень все активніше вживається зі значеннями `зреченець свого народу', `українофоб - громадянин України, що не шанує державну мову й українську культуру', `руйнівник засад державності України', `бандит-вбивця, що знаходиться на службі в міліції'. Сприяє цьому переосмислення твірної основи, яка і вмотивовує назву.

Другий підрозділ присвячений аналізу лексико-семантичної групи “Потвора”. До її складу включено демономени, основним компонентом значення яких є `спотворена антропозооморфна зовнішність'. За цією ознакою вони близькі до назв ЛСГ “Перевертень” з домінантною семантичною ознакою `людина, обернена чаклуванням на тварину'. Особливістю аналізованої ЛСГ є творення більшості слів - її складників - на українському мовному ґрунті (потвора, страхіття, страховидло, страховисько, страховіття, чудовисько, чудовище) та розширення лексико-семантичної парадигми за рахунок запозичень (монстр, химера).

У третьому підрозділі розглядається ЛСГ “Змій” - кількісно обмежене угрупування, домінантою якого є демономен змій. Лексема змій в українській мові полісемічна - `плазун', `дракон', `казковий персонаж', `диявол', `дитяча іграшка', `підступна, хитра людина' тощо. На синтагматичному рівні засвідчено словосполучення, які уточнюють і, відповідно, звужують лексичне значення номена - вогненний змій, огненний змій (дракон), змій-іскуситель (диявол), зелений змій (спиртне), змій горинич (казковий персонаж). Залежно від контекстуального оточення, демономени аналізованої ЛСГ виявляють здатність утворювати синонімічні ряди, напр.: дракон, змій, левіафан, смок. ЛСГ “Змій” включає запозичення із грецької мови - василіск, гідра, дракон. Вони характеризуються різним рівнем адаптації та неоднаковою кількістю похідних. Наприклад, на відміну від слів василіск, гідра, смок, лексема дракон є більш адаптованою, що позначається на її функційній спроможності.

У четвертому підрозділі зосереджено увагу на лексико-семантичній групі “Чорт”. Вона включає назви ворожих людині надприродних істот, духів-демонів, що уособлюють абсолютне зло. Домінантами ЛСГ “Чорт” в українській мові є лексеми чорт, біс. Номени аналізованої лексико-семантичної групи неоднорідні за походженням, мотиваційними ознаками, способами творення та активністю вживання, проте загалом об'єднуються в широкі синонімічні ряди. У межах ЛСГ фіксуємо функціонування абсолютних синонімів - біс, чорт, дідько тощо. За походженням елементи аналізованої групи поділяються на давні язичницькі (болотяник, водяник, очеретяник; водяний; лісовик, полісун, боровик, гайовик; дідько, домовик, домовий), запозичення з інших мов (кадук, мамун, шайтан) та утворені на українському мовному ґрунті (безп'ятко, клишоногий, клятий, куций, лихий, лукавий, ріжкатий, рябий, хромий, щезби). Із незначної кількості запозичень домінувальними є грецькі, що пояснюється впливом християнства (агел, ад, антихрист, вельзевул, гаспид, демон, диявол, ірод, люципер, сатана). Запозичення з тюркських і слов'янських мов представлені поодинокими прикладами, що засвідчує самодостатність аналізованої лексико-семантичної групи.

Автохтонні назви, які виникли на українському мовному ґрунті, - це переважно евфемізми, демінутивні, аугментативні утворення тощо. Евфемізми та демономени-аугментативи є цілком логічними для ЛСГ “Чорт”, на відміну від демінутивних назв. Демінутивні форми слів, що належать до ЛСГ “Чорт”, з одного боку, відтворюють язичницьке розуміння світобудови (домовичок, чортенятко, чортяточко), а з іншого - змішування понять чорт, біс, сатана у свідомості українців (бісик, бісенятко, сатанятко). Проте на загальному тлі ЛСГ “Чорт” позитивна семантика демономенів виявляється рідко.

Типовою рисою складників ЛСГ “Чорт” є наявність мотиваційної ознаки: а) за місцем локалізації (водяник, домовик, лісовик); б) за зовнішніми рисами (безп'ятко, куцан, лисий, патлатий, чорний); в) за внутрішніми властивостями (ворог, клятий, лихий, лукавий); г) за характером дій (переплут, хапун, явида); ґ) за часом з'яви (нічниці, морок); д) за соціальним, етнічним походженням (панич, паничик, панок, лях, німчик); ж) за асоціацією з представниками флори (бузиновий пан, осинавець, очеретяник) тощо.

За нашими спостереженнями, елементи ЛСГ “Чорт”, якщо не піддаються переосмисленню, то здебільшого втрачають активність уживання. Цьому сприяє зміна світоглядних уявлень наших сучасників, атеїстичне виховання, незнання власної культури, основу якої складали дохристиянські, а пізніше - християнські вірування. І тільки обмежена кількість номенів, що складає ЛСГ “Чорт”, активно функціонує у фольклорі, художній літературі.

Висновки

1. Демонологія є органічною частиною наївної картини світу українців, яка відображає уявну дійсність, побудовану на давній міфології та християнських віруваннях. Демономени української мови утворюють структуровану, досить розгалужену, незамкнену мікросистему, яка включає такі ЛСГ: “Відьма”, “Некродемономени”(заставний мрець, русалка, упир, привид), “Перевертень”, “Потвора”, “Змій”, “Чорт”, кожна з яких має відповідну домінанту групи, часто - родову назву (біс, відьма, ворожбит, знахар, мавка, перевертень, чаклун, упир, чорт та ін.). Незважаючи на тривалий процес формування, вона не є консервативною, а розвивається, набуваючи якісних ознак як у словотворенні, так і в семантиці. Розширення семного складу лексичного значення назв спричинене відображенням у ньому елементів різних картин світу: язичницької (відьмочка, домовичок, мавочка, русалочка, чортяточко), що характеризується шанобливим ставленням до духів природи, та християнської (диявол, сатана) з різко негативною оцінкою демонів зла.

2. У демономенах знаходять відображення історичні процеси, які відбувалися в лексичній системі української мови від найдавніших часів до сучасності. Лексичний фонд українських демонологічних назв включає праслов'янські утворення (бала, біс, відьма, волхв, галдун, дідько, чорт, явида, яга, ядун та ін.), запозичення (астролог, босорка, василіск, екстрасенс, иджибаба, маг, полтергейст, сатана, шаман) та питомі українські слова (вовкун, дияволка, русалонька, чортисько, чортяточко та ін.), що кількісно переважають. Еволюція аналізованої лексико-семантичної мікросистеми простежується на рівні якісних і кількісних характеристик складників. Найголовнішими механізмами її розвитку є формування значень на базі існуючих понять (відьма - `жінка, яка багато знає', `жінка, яка займається чаклуванням', `зла жінка', `розпатлана жінка'; русалка - `дівчина-утоплениця', `дівчина-риба', `дівчина з гарним довгим волоссям'), словотворення (відьмище, вовкун, дракончик, непрості, упирятко), запозичення (василіск, гідра, полтергейст, сукуб).

3. Лексико-семантичні трансформації аналізованої групи слів зумовлені лінгвальними та екстралінгвальними чинниками. До позамовних факторів, які вплинули на розширення складу демонологічної лексики, належать переоцінка носіями мови назв за полярністю добро/зло у зв'язку з прийняттям християнства, а також оберегові заборони на вживання демономенів, що спричинило появу евфемізмів. Евфемізми на позначення демонологічних персонажів у живомовному просторі мають нерівномірне поширення. За нашими спостереженнями, вживання демономенів у говірках південно-східного наріччя є мало табуйованим, що виявляється в активних мовних реалізаціях. У говірках південно-західного наріччя табу на вживання демонологічної лексики діє й сьогодні. Цей факт пояснюється, насамперед, мірою збереження релігійності загальною масою представників реґіонів та сталістю корінного населення, яке менше потрапило під вплив міграційних процесів. Власне мовні фактори розвитку системи демонологічних назв змінили якісні показники демономенів (утворилися фонетичні, словотвірні варіанти).

4. У межах мікросистеми виявлено дифузні зони, утворені з окремих демонолексем, що входять одночасно до кількох ЛСГ. Причини виникнення цього явища вбачаємо у змішуванні носіями мови демонологічних понять (аспид - `змій', `чорт'; відь водова - `русалка', `водяна відьма'; мольфар - `чарівник, знахар, ворожбит',`злий дух' тощо), а також у відмінностях семантичного наповнення одних і тих само назв у різних регіонах України (чорнокнижник - `людина, яка відвертає дощові, грозові хмари', `нечиста сила, чорт, який керує душами, що скидають на людей град' (гуцульські говірки), `домовик' (західнополіські говірки)).

5. Демонологічні найменування відзначаються лінгвокультурною маркованістю, що певним чином характеризує носіїв етнокультури. У прямому значенні вони не тільки називають предмети уявної дійсності, а й виконують оцінно-експресивну функцію: сигналізують про підкреслено негативне чи позитивне ставлення до названих предметів з боку мовця. Традиційно демонологічна лексика позначає суб'єкти, поведінка яких є відхиленням від моральних, соціальних норм, а зовнішність відзначається потворністю. Ці чинники вплинули на негативну оцінність більшості демонологічних назв, порівн.: вітюха, марюка, упиряга, чортовище тощо. Шкала негативних оцінок демонів широка - це закладено у відображенні уявлень про добро і зло (демон - матеріалізація зла). Рідше досліджувані номени мають демінутивну форму: відьмочка, упирятко, чортяточко. Стилістична маркованість знаходить відображення в конотативних компонентах демонологічних назв. Конотації доповнюють предметно-понятійний зміст номенів і надають їм експресивної функції на основі світоглядних знань людей, їхнього культурно-історичного досвіду. Вони є асоціативно-образними складниками лексем, що характеризуються узуальними (відьма - `зла, сварлива жінка', баба яга - `дуже стара, зла, сварлива жінка') та оказіональними конотаціями (відьма - `вульгарна жінка'). Назви із узуальним значенням функціонують у міфологізованих, сатирично-гумористичних текстах, мовленні. Оказіональні утворення є характерною ознакою мови художньої літератури. Демонологічна лексика реалізується в конструкціях пейоративного плану, є виявом національної інвективної стратегії. Як інвективи активно вживаються слова на позначення найвідоміших демонологічних персонажів.

6. Демонологічна лексика має вихід у різні сфери функціонування мови. Як загальновживані одиниці демономени притаманні більшості стилів мови, проте в межах кожного з них вони зазнають певних семантичних модифікацій. У художній літературі демонологічна лексика виявляється переважно в міфологізованих, сатирично-гумористичних та символічних текстах. Міфологізовані тексти характеризуються залученням демонологічних назв у творах, близьких за формою та сюжетом до переказів і легенд. Сатирично-гумористичні тексти представлені оповідями, стилізованими під легенди-анекдоти. У символічному вираженні потойбічне втрачає демонічні риси, стаючи лише знаком у низці інших символів. Символізуючись, демономени послаблюють своє денотативне значення та актуалізують конотативне, зумовлене контекстуальним тлом твору. У публіцистичному стилі ресурси демонологічної лексики використовуються на позначення понять суспільно-політичної ситуації в Україні. Розмовно-побутовий стиль послуговується демономенами-інвективами, аугментативними та демінутивними утвореннями для позначення людей за різними ознаками.

7. Демонологічна лексика є важливим компонентом у формуванні сучасної української літературної мови, яка постійно розвивається, збагачуючи художні засоби літературно-мистецьких жанрів. Більшість загальновживаних демономенів послідовно зафіксовано в етнографічних та фольклорних джерелах, художній літературі ХІХ - поч. ХХІ ст. Засвідчено широке функціонування демонологічних назв у художніх текстах ХІХ ст. (Т.Шевченко, Леся Українка, М.Коцюбинський, Б.Грінченко та ін.) і в сучасних літературних творах (Л.Костенко, В. Шевчук, О.Забужко, Є.Кононенко, брати Капранови та ін.). Письменники ХІХ ст. використовують демономени з метою відображення християнсько-релігійного світогляду українця з яскравими елементами язичництва. Активне функціонування демонологічної лексики у творах сучасників пояснюється зняттям табу та шаблонів з художньої мови, зверненням до національних цінностей з метою віднайдення національної самоідентичності й позначення реалій уявної дійсності українців.

Основні положення дисертації викладено у 9 публікаціях

1. Тяпкіна-Тимошенко Н. Лексема “чорт” у говірках Нижньої Наддніпрянщини // Фольклор і говори Наддніпрянщини: Зб. наук. пр. - Дніпропетровськ: ДДУ, 1997. - С. 86 - 90.

2. Тяпкіна Н. Міфоніми “мавка” і “русалка” в українській літературі кінця ХІХ - початку ХХ століття // Література й історія: Матеріали міжнар. наук. конф. - Запоріжжя: ЗДУ, 1998. - С. 120 - 122.

3. Тяпкіна Н. Із спостережень над лексемою “відьма” // Джерела духовності: генеза творчого процесу та розвиток мистецтва: Матеріали регіон. наук.-практ. конф. - Дніпропетровськ: ДДУ, 1999. - Т.1. - С. 75 - 78.

4. Тяпкіна Н. Історія дослідження демонології // Бористен. - 1999. - Червень, №6 (96). - С. 12-13.

5. Тяпкіна Н. Номінації міфоніма “мрець” в українській мові // Вісник Запорізького державного університету: Зб. наук. пр. Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗДУ, 1999. - №1. - С. 145 - 148.

6. Тяпкіна Н. Лексема “ворожбит” в українській мові // Південний архів: Зб. наук. пр. (Філологічні науки).- Херсон: ХДПУ, 2001. - Вип. ІХ. - С. 158 - 160.

7. Тяпкіна Н. Середовище функціонування демонологічної лексики // Вісник Запорізького державного університету: Зб. наук. пр. Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗДУ, 2003. - №2. - С. 162 - 166.

8. Тяпкіна Н. Тематична група “Перевертень” у системі демонологічної лексики // Лінгвістика: Зб. наук. пр. - Луганськ: Альма-матер, 2005. - №1 (4). - С. 39 - 45.

9. Тяпкіна Н. Номени на позначення людей, які магічними діями лікують // Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр.- Донецьк: ДонНУ, 2005. - Вип. 13. - С. 276 - 279.

Анотація

Тяпкіна Н.І. Демонологічна лексика української мови. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Запорізький національний університет. - Запоріжжя, 2006.

Дисертація є комплексним дослідженням демонологічної лексики в сучасній українській мові на семантичному та лексичному рівнях. У роботі демонолексика представлена як розгалужена, неоднорідна система з усіма властивими їй ознаками. У межах системи виділяються лексико-семантичні групи - “Відьма”, “Некродемономени”, “Перевертень”, “Змій”, “Чорт”, кожна з яких має домінанту - часто родову назву (біс, відьма, ворожбит, знахар, мавка, перевертень, чаклун, упир, чорт тощо) Найголовнішими механізмами розвитку лексико-семантичної системи демонологічних найменувань є формування значень на базі існуючих понять, словотворення, запозичення. Еволюція аналізованої лексико-семантичної системи простежується на рівні якісних і кількісних характеристик складових одиниць. Розширення семного складу лексичного значення спричинене відображенням у ньому елементів кількох картин світу: язичницької, що характеризується шанобливим ставленням до духів природи, та християнської з різко негативною оцінкою демонів зла. Демонологічна лексика має вихід у різні сфери функціонування мови. Як загальномовні одиниці демономени притаманні більшості стилів мови, проте в межах кожного з них вони набувають певних семантичних модифікацій.

Ключові слова: демономен, лексико-семантична група, тематична група, домінанта групи, евфемізм, мікросистема, мовна картина світу.

Тяпкина Н.И. “Демонологическая лексика украинского языка”. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Запорожский национальный университет. - Запорожье, 2006.

Диссертация является комплексным исследованием демонологической лексики в современном украинском языке на семантическом и лексическом уровнях. В работе демонолексика представлена как разветвленная, неоднородная система со всеми свойственными ей признаками. В пределах системы выделяются лексико-семантические группы - “Ведьма”, “Некродемономены” (заложный мертвец, русалка, привидение, вампир), “Оборотень”, “Змей”, “Черт”, каждая из которых имеет доминанту - в основном родовое название. В работе определены главные механизмы развития лексико-семантической системы демонологических наименований украинского языка - формирование значений на базе существующих понятий, словообразование, заимствования. Эволюция анализируемой лексико-семантической системы прослеживается на уровне качественных и количественных характеристик составляющих. Расширение семной структуры лексического значения вызвано отображением в нем элементов нескольких картин мира: языческой, которая характеризуется уважительным отношением к духам природы, и христианской с резко негативной оценкой демонов зла. Лексико-семантические трансформации демонологической лексики обусловлены лингвальными (возникновение фонетических, словообразовательных вариантов) и экстралингвальными (переоценка носителями языка названий в связи с принятием христианства, а также запрет на употребление демономенов) факторами.

Характерной чертой украинской демонологической лексики является наличие большого количества эвфемизмов, что расширяет количественные рамки синонимических рядов. Демономены в юго-восточном наречии украинского языка активно реализуются в речи, в отличие от юго-западного наречия, где табу на употребление демонологической лексики действует и сегодня. Этот факт объясняется прежде всего экстралингвальными факторами: разной степенью религиозности представителей регионов и постоянством коренного населения, которое меньше попало под влияние миграционных процессов.

Демонолексика употребляется в различных сферах функционирования языка. Как общеязыковые единицы демономены свойственны большинству стилей, однако в рамках каждого из них они претерпевают определенные семантические изменения. Демонолексика - важный компонент формирования современного украинского литературного языка. В литературе ХІХ - ХХІ вв. исследуемая лексика широко представлена в художественных текстах ХІХ века (Т.Шевченко, Леся Украинка, М.Коцюбинский, Б.Гринченко и др.) и в современных произведениях (Л.Костенко, В.Шевчук, О.Забужко, Е.Кононенко, братья Капрановы и др.).

Ключевые слова: демономен, лексико-семантическая группа, тематическая группа, доминанта группы, эвфемизм, микросистема, языковая картина мира.

Tyapkina N.I. The Ukrainian Demonology Lexicon. - Manuscript.

A dissertation for the Candidate of Philology Degree. Speciality: 10.02.01 - the Ukrainian Language. - Zaporizhya National University. - Zaporizhya, 2006.

The dissertation is a complex research in the modern Ukrainian Lexicon of Demonology which has been studied on the levels of semantics and lexicology. The Lexicon of Demonology is presented as a heterogeneous system with all its properties. Various lexico-semantic groups have been singled out within the system with all its properties. Various lexico-semantic groups have been singled out within the system, namely: the Witch, the necrodemonoman, the werewolf, the serpent, the devil. Each of the groups processes a certain dominant feature, based on a generic name (the devil, a witch, a sorcerer, a fortune-teller, a forest nymph-mavka, a werewolf, a vampire, the deuce, the Satan etc). The principle mechanism of lexico-semantic system of demonological denominations is in the formation of meanings based on notions available in the Ukrainian Language, on word-building, borrowings. The evolution process of the studied lexico-semantic system can be traced on the basis of qualitative as well as quantative characher of the componental units. The expansions of the word semantics can be caused by the reflection of a number of elements in the world picture namely: in the pagan world picture, which can be characterized by the ethnic respect of the spirits of nature, and the Christian world picture, characterised by a negative approach to the evil demons.

The Lexicon of demonology is represented in various spheres of language usage. The demonological names, as commonly used words, can be employed in mast of the style registers, though some of them may acquire certain semantic modifications within each of the genres.

Key words: the demonoman, a lexico-semantic groups, the group dominante, evphemism, microsystem, language world picture.

Размещено на Allbest.ru

...