Становлення національної мови Іспанії (за пам’ятками писемності ХІІ - першої чверті ХVІІ ст.)

Не знали часто автори переважно континентального Європейського Середньовіччя “природи” як особливого предмету художнього опису й осмислення. Проте природа - як композиційний компонент - задовго до нового естетичного ставлення до неї сприяла на сюжетному рівні народженню художнього твору, пов'язуючи його з реаліями багатовимірного світу. Для Гонсало де Берсео prado verde e bien sencido, de flores bien poblado, як видно, входить у той об'єкт, який співвідноситься з позитивними естетичними оцінками типу - прекрасна природа, чудова природа. Тут, зокрема, доцільно звернути також увагу на те, що “слово і поезія зосереджують у собі все естетичне життя народу, містять у собі зародки інших мистецтв у тому сенсі, що сукупність змісту, доступного лише цим останнім, спочатку складає невиражене і неусвідомлене доповнення до слова” (О.О.Потебня).

Образно-стилістичні засоби поетики Середньовіччя свідчать про наявність у багатьох індоєвропейських мовах, зокрема італьських і романських, сукупності лексичних засобів на позначення поняття “природа”, аналогічних до латинського nвtыra чи іспанського natura, а також системи інших найменувань атрибутів природи - таких, як: гори і ліси, струмок і ріка, луки і поля, зоряне небо і непроглядна пітьма, тіниста діброва і сонячне світло і подібних, що певним чином віддзеркалюють ставлення середньовічних поетів до природи, виражене в їх творчості. Особливістю поетики цього періоду є те, що функціонування цих найменувань характеризується деякою закономірністю, так само, як і вживання іспанського слова natura, зафіксованого в мові пам'яток писемності Іберо-Романії з 1140 року у значенні “природа”: “De natura somos de comdes de Carriуn: / “deviemos casar con fijas de reyes o de enperadores, / “ca non perteneзien fijas de ifanзones (Cid). “По природі (по народженню) ми від графів Карріонських: / І король, і імператор нам би дочку свою дав; / Проте дочки ідальго ніяк нам не рівня”. Люди Середньовіччя, що жили в релігійному світі, точкою відліку у своїй картині світу мали, звичайно, Божественну сутність. Навіть якщо вони погано уявляли собі, що таке християнський Бог, їхні уявлення про світ були пронизані релігійними ідеями й образами. Для середньовічної людини, хто, крім Бога, міг створити землю, небо, зірки, місяць, сонце, людину, допомагати їй і правити світом? Хто, крім Бога, міг створити чудо, подарувати життя, дати силу, створити гармонію і красу природи? Релігійна свідомість міцно поєднала поняття Бога і з поняттям моральності. Мова літературних пам'яток містить об'єктивні дані про своєрідність феноменів моралі, понять добра, обов'язку, правильного, ідеалу, про культивовані християнською церквою моральні установки.

Життя не створює таких моральних ситуацій, що цілком повторювали б одна іншу. Проте зрозуміти, яке місце посідає християнська етика в ряду діючих у суспільстві в епоху Реконкісти мотивів і спонукань, як видно, можна, якщо співвіднести релігійну налаштованість середньовічної людини з потребами її душі.

Звучать від душі, велично і зворушливо слова молитви Хімени - дружини вигнаного з Кастилії Ратоборця Сіда. В обителі святого Петра у головного вівтаря просить вона Творця від зла уберегти її чоловіка: “Ya seсor glorioso, padre que en зielo estase, / "fezist зielo e tierra, el terзero el mare; / "fezist estrellas e luna y el sol pora escalentare"” (Cid). “О Господь преславний, отець на небесах, / Ти створив небо і землю і з ними морську гладь; / Ти створив зірки і сонце, і місяць, щоб блищали”.

Певна річ, що без елемента релігійності іспанський середньовічний епос, який малює нам боротьбу християн із мусульманами, не міг обійтися. Але це спокійна, звична віра, яка вросла в побут, що не має нічого спільного з фанатизмом та екзальтацією: у ній переважає моральне і побутове начало, як вираження морального і побутового укладу життя, прийнятого зі спокійною довірою, без заглибленого міркування.

Розділ 3. “Функціонально-системний аспект семантики слова іспано-кастильської мови в ракурсі її становлення”. Вивчення історії мови вимагає від дослідника пильної уваги до кожного конкретного факту мовного розвитку, яким би незначним він не здавався. Для розуміння мовної еволюції особливий інтерес мають як семантичні, так і фонетичні процеси і явища, що безупинно проходять через всю історію формування, становлення і розвитку мови. У цьому розумінні ХІІ ст. виступає як найбільш важлива і значна віха в історії іспанської мови. Це, насамперед, період формування основ наддіалектної літературної норми майбутньої національної іспанської мови, що складається на основі усно-розмовної бази провідного кастильського діалекту (A.Alаtorre, M.Aleza Izquierdo, M.Criado de Val, E.Gancedo Ibarrondo, E.Hanssen). Тому, вивчаючи мову літературних пам'яток Середніх віків і епохи Відродження Іспанії, очевидно, не можна не зважати на вплив усно-розмовної бази, котра, як і будь-яка жива мова, виявляє соціальну природу і національну специфіку мови.

Тісний зв'язок мови і суспільства стверджується багатьма представниками класичних шкіл мовознавства (Ф.Бопп, Я.Гримм, В. фон Гумбольдт, К.Фосслер, А.Шлейхер, В.Шмідт, Г.Шухардт). В. фон Гумбольдт вирішує питання про взаємодію мови і суспільства у виді антиномії колективного й індивідуального в мові. Надаючи велику увагу психологічним процесам людського мовлення, О.О.Потебня разом із тим справедливо зауважував, що мовець, відчуваючи, що слово належить йому, у той же час припускає, що слово і уявлення не складають виняткової, особистої його приналежності, тому що зрозуміле мовцю належить, отже, і цьому останньому (О.О.Потебня).

В іспанській мові XII-XIV ст.ст. фонетичне варіювання слів носить досить регулярний характер і визначається, очевидно, не стільки стилем вимови, темпом мовлення, скільки впливом фонетичних особливостей в умовах білінгвізму звукового (графічного) обрису слова. Відзначимо, що такий вплив, якщо він не стимульований латинським етимоном, підлягає дії закону асимілятивної аналогії як передбачуваної причини зміни форми слова. У дисертації розглянуто деякі факти, що свідчать на користь цього твердження. По-перше, якщо для простоти пояснення обмежитися даними неусталеної орфографічної норми, то немає сумніву в тому, що вагомість лінгвістичного аспекту фонетичного варіювання слів періоду становлення національної мови буде незначною. Незакріплена орфографічна норма припускає і деяку сваволю як у виборі того чи іншого варіанта, так і в його графічному оформленні. По-друге, відзначимо принципову можливість усвідомлюваної мовцями обґрунтованості звукового обрису слова, що спирається на формальну мотивуючу ознаку. Зрозуміти суть такої обґрунтованості допомагає аналіз мотивування слова, образу його значення, що збереглося в слові, відбитку “того руху думки”, що мав місце в момент виникнення слова. Староіспанське діалектне слово compaсa бере свій початок від вульгарного латинського слова compania нd, похідного від panis “хліб” у значенні дії “їсти від одного шматка хліба” (J.Corominas). Чи не криється в такому словотворі ще у вульгарно-латинській мові можливість зміни приголосного звуку [m] на [n], якщо взяти до уваги свідчення історичних граматик про збереження кінцевого [m] (з подальшим переходом в іспанській мові в [n]) лише в односкладових словах (для підсилення їхнього слабкого звучання), при загальній тенденції до зникнення цього звуку в усіх інших випадках? Пор., з одного боку, caballum caballo, novem nueve, а з іншого боку - сum con, tam tan, quam cuan. Можна припустити, що на певному етапі розвитку мови значеннєвий і формальний зв'язок між словами compaсa (conpaсa) і pan (сполученням сon pan) все-таки усвідомлювався носіями мови. Отже, цілком логічно з погляду чисто формальної умотивованості функціонування в конкретному синхронічному зрізі варіанту слова conpaсa (con pan).

Графічна репрезентація фонем /m/, /n/ у варіантах слів compaсa - conpaсa, campo - canpo, Campeador - Canpeador, compra - conpra, complido - conplido не вносить жодних змін у загальну фонологічну систему мови розглянутої епохи, проте зберігає для дослідників історії мови численні приклади коливань вимови звуків [m] і [n] у словах перед губним глухим звуком [p]. Факт, що розглядається, не можна без достатніх доказів пояснити недосконалістю графіки, капризом, примхою чи непоінформованістю поета, письменника, копіїста, називати той чи інший варіант помилкою чи поетичною вільністю. У сучасній іспанській мові також відомі випадки коливання вимови [m] та [n]. Не менш літературно звучить як для ХІІ, так і для ХV ст.ст. той чи інший варіант слова зі зміною приголосних [m], [n] перед губним [p], а крім того, значно ширше було саме коло слів, що містять сполучення носових [m] або [n] і губного [p]. Пор., наприклад, у Перо Лопеса де Айали (Pero Lуpez de Ayala, 1332-1407): tienpo, desanpara тощо.

Форми слів tienpo, desanpara з приголосним [n] перед губним глухим [p] - це не особиста вимова П.Л. де Айали, а особливість, засвідчена в мові текстів періоду ХІІ-ХV ст.ст. і пов'язана з літературною мовою епохи становлення національної літературної мови. Тому в поезію і художню літературу Середньовіччя та епохи Відродження вільно проникали і легко утримувалися зрозумілі для носіїв мови варіантні форми слів, що на фонетичному рівні, з одного боку, відбивали асимілятивну гармонізацію контактних звуків у слові, коли приголосний звук попереднього складу пристосовується до артикуляції за органом мовлення наступного звука: compaсa, campo, Campeador, compra, complido і т.д. З іншого боку, вони представляли, скоріше за все, традиційну форму індивідуального мовлення: conpaсa, canpo, Canpeador, conpra, conplido і т.д. Для середньовічної епохи система внутрішніх відношень розглянутих варіантних слів з урахуванням орфографії, контактного або дистантного їхнього вживання зумовлена живими вимовними навичками носіїв мови і цілком відповідає історичній реальності іспанської мови початкового етапу її формування.

Фонетичні зміни в мові найбезпосереднішим чином пов'язані як із системою мови (фонетичною, лексичною), так і з її артикуляційною базою. Для ранніх епох становлення національної мови велика кількість фонетичних варіантів забезпечена артикуляційною базою, де, як і в системі мови, співіснують елементи старого та нового.

Так, наприклад, пізнішим набуттям мови, її артикуляційної бази є глухий міжзубний звук [и] - plazo [ґplaиo]. Поява цього звука є наслідком діючої з давніх часів тенденції зміни артикуляційної бази мови, тенденції універсального і постійного характеру, якій підкоряється як статика, так і динаміка мови. Це значить, що якісна модифікація звуків мовлення утверджується у тому разі, якщо вона відповідає тенденціям мовного розвитку. Тенденціям середньовічного розвитку іспанської мови відповідають варіантні форми plazdo - plazo, марковані за часовою шкалою: хронологічно більш рання форма plazdo (< пізньолатинськe placitus) функціонує паралельно з генетично тотожною спрощеною формою plazo. Кожна форма варіантів plazdo - plazo, очевидно, мала для носіїв мови чітку та легко пізнавану акустичну характеристику: складна консонантна група zd (plazdo), дзвінка африката z (plazo), що підтверджується численними прикладами контактного вживання цих форм: Mas tres sedmanas de plazo todas complidas son. /

Felos al plazdo los del Campeador, / cunplir quieren el debdo que les mandу so seсor; / ellos son en poder de Alfons el de Leуn (Cid). “Але три повних тижні строку минули./ Люди Кампеадора вчасно з'явилися, / Бажають виконати свій обов'язок, що наказав їм їхній сеньйор; / Король Альфонс Леонський не дасть їх скривдити”.

Вимова спрощеної форми слова plazo у Середні віки різниться від сучасної: дзвінка африката z [dz] середньовічного слова та міжзубна щілинна глуха приголосна z [и] сучасного слова plazo. Дзвінка африката z [dz] plazo лише на початку XVI ст. отримує міжзубний щілинний відтінок вимови дзвінкого z [z]. Інтервокальне положення поступово призводить до ослаблення дзвінкості звучання щілинного міжзубного [z] та змішанню з простим глухим [и]. Починаючи з XVII ст. обидва звуки злилися в один глухий звук [и].

Не було абсолютно чіткого та послідовного розмежування сфер уживання між словами такого типу. Більш того, вони часто зустрічаються у межах одного контексту в літературних творах. Дану ситуацію, як видно, не можна трактувати як свавільність мовця (чи того, хто пише). Це, насамперед, творчий характер мови у формуванні варіантів слів, що мають своє місце в її лексико-семантичній системі.

Мовні знаки позбавлені можливості самостійного розвитку, а еволюціонують у мовленні в межах висловлень як актуалізовані (співвіднесені із ситуацією) одиниці мови. Якщо в мові літературних пам'яток Іспанії ХІІ-ХІV ст.ст. у межах висловлень можна знайти лише ледь помітну тенденцію щодо диференціації ситуацій за допомогою різних форм варіантних слів, що для поетів, письменників, співців стоять в одному ряду як компоненти однієї мовної системи, то ця тенденція чіткіше виявляється в організації висловлень у творчій діяльності художників слова ХVI-ХVII ст.ст. Наприклад, в інтермедії Лопе де Руеди (1505-1565) “Las aceitunas” використані варіанти прислівників asн, assн, ansн у репліках різних дійових осіб: дочки (Asн lo harй, padre. “Я це так зроблю, тату”), матері (їCуmo “assн lo harй, padre”? “Як, "я це так зроблю, тату?"”), сусідки (їQuйs esto, vecinos?. їPor quй maltratбis ansн la mochacha? “Що тут відбується, сусіди? Чому ви так погано ведете себе з дівчиною?). Читач - носій мови - розуміє використання письменником мовних засобів у відповідності зі сформованими в його свідомості мовними уявленнями. Прислівники asн, assн, ansн у значенні вказівки на спосіб дії додають до висловлення дійових осіб певну соціально зорієнтовану інформацію і діалектну (просторічну ansн) специфіку мовлення. Традиція вживання в текстах писемних пам'яток іспанської літератури протягом століть форми слова з гемінованою (подвійною) приголосною [s] зберігається, проте в даному прикладі, скоріше за все, слово assн використане з установкою на характерологічність мовлення дійової особи - матері дівчини, що від продажу маслин бажає мати гарний виторг. Емоційний стан матері переданий ітеративним запитанням їCуmo “assн lo harй, padre”? Це запитання дублює стверджувальну репліку дочки Asн lo harй, padre, але в іншій тональності, тобто такої, яка характеризується експресивністю, про що свідчать графічні засоби, що супроводжують зміст висловлення: лапки, гемінований приголосний [s], знак питання. Ніяких внутрішньомовних перешкод для функціонування варіантних форм asн - assн - ansн у ХVI ст. немає, як не було їх і для функціонування спрощеного геміната ss у слові asн в епоху перших літературних пам'яток Іспанії, тобто в ХII ст.: El Campeador adeliсу a su posada; / asн como llegу a la puorta, fallуla bien errada, / por miedo del rey Alfons, que assн lo pararan (Cid). “Кампеадор попрямував до подвір'я; / і як тільки він підійшов до дверей, вони виявилися на всіх замках, / через страх перед королем Альфонсом, що так розпорядився”. Немає таких перешкод і в період творчості М. де Сервантеса (1547-1616). У поетиці Сервантеса також можна спостерігати, можливо, не без впливу традиції декорування тексту, використання варіантів слів з опозицією гемінат - спрощений гемінат.

У фонетичній системі іспанської мови, що набуває ознак національної, закладені можливості динамічного варіювання форми слова, стосовно якого може застосовуватися критерій фонетико-графічного декорування, особливо в сполученні з іншими критеріями нормативності, насамперед, із критерієм відповідності лексичній системі. Саме у такому плані можна розглядати мовні традиції використання варіантів, коли звуки мови “спливають у світлому полі свідомості” (Л.П.Якубинський) митця слова.

Будь-яка національна мова, що формується, орієнтується на усні форми мовлення, тому зіткнення варіантів неминуче, як неминуче зіткнення лексичних синонімів, котрі проникають із діалектних чи інших форм існування мови. При вирішенні питання про лінгвістичну сутність явища лексичної синонімії на даному етапі розвитку семантичних досліджень, коли комплексний, багатокомпонентний характер семантичної структури лексичних одиниць є загальновизнаним фактом, різко зростають вимоги до чіткішої якісної диференціації синонімів. Не менш важливим також є питання про міру достатньої семантичної спільності, що дозволяє діагностувати явище синонімії на тлі інших мовних явищ, в основі яких лежить та чи інша значеннєва спільність, наприклад, явище варіантності, паронімії, полісемії. Так, в іспано-кастильській мові до спільного кола понять у Середні віки належать такі, що позначені словами yentes (gentes), omnes, varones, vasallos (vassallos), cavalleros; yentes (gentes), conpaсa (compaсa), mesnada, almofalla (almohalla, almafalla, almahala), poderes, fonssado, escuela, ueste. Синонімічний ряд, поєднаний сукупністю понять yentes (gentes), omnes, varones, vassallos, cavalleros, існував як такий на певному етапі розвитку іспанської мови, але це не означає, що в будь-який інший період його можна розглядати як статичне або незмінне ціле. Певний стан лексичного складу мови є лише момент у ланцюзі його безупинних змін, що детермінуються характером використання тих чи інших лексичних засобів. Використання в середньовічних писемних пам'ятках Іспанії іменника yentes (gentes) вказує на його належність також до синонімічного ряду з поняттєвою домінантою “військо”, “сила”: conpaсa (compaсa), mesnada, almofalla (almohalla, almafalla, almahala), poderes, fonssado, escuelas, ueste. Це пояснюється тим, що динаміці формування етнічної самосвідомості кастильців та природі епічного мислення відповідає рухливість і розпливчастість семантики поняття “народ”, що тематично узгоджується з поняттями “військо”, “дружина”, “армія”, “сила”. Поряд з цим також тематично узгоджуються поняття “народ” і “плем'я”. Аналогічна картина спостерігається в інших стародавніх пам'ятках європейської і слов'янської культури. Так, у “Слові о полку Ігоревім” “безстрашна русичей дружина” - це Ігорова рать, військо, люди, полки, сила, воїни, молодці. Вимогам точності номінації відповідає присутність у мовній системі варіантів yente і gente “люди, народ”. У такому разі мається на увазі не розпливчастість семантики поняття “люди”, “народ”, а диференціація даного поняття мовними позначеннями (варіантами) за якісними параметрами. Напр.: Todos son exidos, las puertas abiertas an dexadas / con pocas de gentes que en Castejуn fincaran; / las yentes de fuera todas son derramadas (Cid ). “Усі повиходили, і ворота навстіж залишили. / Небагато народу в Кастехоні лишилося; / А ті, хто зовні були, розбрелися хто куди”. Варіанти gentes і yentes виступають у якості семантичних алітерантів (М.І.Стеблін-Каменський), диференціюючи людей, що залишилися в Кастехоні, від тих, “хто зовні були, розбрелися хто куди”.

Наше дослідження показує, що подібна семантична алітерація, будучи стилістичною особливістю стародавніх поетичних і близьких до поезії прозових текстів, - це складний стилістичний прийом, побудований на використанні функціонально-еквівалентних назв (синонімів і варіантів). В аспекті розв'язання діалектичного протиріччя, що існує між системністю мови і практично нескінченною розмаїтістю мовлення, семантична алітерація фокусує в собі взаємодію парадигматичного і синтагматичного планів мовної системи. Так, наприклад, вживані в писемних пам'ятках Іспанії ранніх епох варіантні слова pedones - peones “піхотинець, пішоходець”, piedes - pies “нога” (опущення -d в інтервокальному положенні), диференційовані не лише за формою знака, але й за ситуативним контекстом. Можна припустити, що саме семантика контексту визначала добір того чи іншого варіанта з парадигми мовних форм pedones і peones, piedes і pies у творчості співця, поета, письменника Середньовіччя. Семантично тотожні у системі мови pedones і peones, piedes і pies, на рівні контексту виявляються стилістично диференційованими: нейтральні peones і pies, стилістично забарвлені pedones і piedes. Специфічними варіантами словникових найменувань pedones і peones, що буквально повторюють на фонетичному рівні мовні тенденції розвитку латини як мови-основи - принцип найменшого зусилля у мовленнєвій поведінці носіїв мови (А.Мартине), не обмежується представлення образу середньовічного піхотинця. Звертаючи увагу на семантику цих найменувань в середньоіспанській мові, відзначимо систему значень латинського етимону pedes, ditis: 1) “пішоходець”; 2) “піхотинець”. Епоха воєн вносить корективи в перерозподіл значеннєвих компонентів семантичної структури іспанських найменувань pedones і peones і висуває на перше місце лексико-семантичний варіант “піхотинець”. На запитання, чи ставив автор “Пісні про мого Сіда” перед собою завдання спеціальним добором і організацією лексичних засобів наповнити поняття “піхотинець” відтінками змісту, зумовленими соціальним середовищем, як видно, можна дати позитивну відповідь. Свідома орієнтація на зміст тексту відбилася як на виборі варіантів pedones і peones, так і на підборі описових висловів todos los menores, los que foron de pie. Джерелом найменування численної частини військ todos los menores, los que foron de pie стало соціальне середовище, яке, визначаючи місце людини в суспільному житті, фіксує в словах і сполученнях слів досвід епохи, досвід тривалої еволюції самого соціального середовища. З погляду місця людини в суспільному житті саме соціальне середовище надає можливість знайти точну формулу інтелектуального вираження відчуттів, викликаних матеріальними умовами.

Так, для позначення вищого розряду знаті із часів Середньовіччя в іспанській мові залишилося найменування ricos hombres. Уперше це найменування зустрічається в “Пісні про мого Сіда” замість синонімічного латинського magnati. Вже в Х ст. для позначення служилої знаті, а також вищого духовенства вживається термін magnati (О.Р.Корсунський). Історики Іспанії підкреслюють, що рікос омбрес виступали як справжній правлячий і привілейований соціальний прошарок. В Кастилії рікос омбрес входили до королівської курії, займали найвищі посади при дворі, більшість з них була королівськими васалами. Вони одержували окремі території для управління. У своїх володіннях рікос омбрес нерідко користувалися різними видами імунітету.

Це факти історії, і наводяться вони з метою показати не лише джерело розвитку словника, пряму залежність між розвитком лексичної системи та умовами життя суспільства, але також для того, щоб підкреслити специфіку національного вираження самої системи соціально-мовної семантики (Р.О.Будагов). Поняття рікос омбрес складається не на порожньому місці, його формування підготовлене фактами розвитку іспанського суспільства, тобто соціальними, зовнішніми стосовно мови факторами. Очевидно, носіїв іспано-кастильської мови не задовольняли існуючі слова conde “граф”, barуn “барон” для найменування узагальненого образу правлячого, привілейованого, заможного прошарку суспільства, не задовольняло і функціонуюче в мові-джерелі - літературно-писемній латині - визначення magnati. На тлі інших можливих найменувань служилої знаті - magnates, altos omnes, mayores omnes, omnes buenos, grandes, condes, barones - робиться вибір на користь означення rico, що відрізняється в момент створення імені ricos omnes такими диференційними ознаками, як “сильний”, “впливовий”, “могутній”, тобто тими ознаками, що наявні в готському етимоні reiks. На думку, що й в іспанській мові на ранніх етапах її формування і розвитку в лексико-семантичній структурі прикметника rico були присутні зазначені диференційні ознаки, наводить виникнення нового поняття рікос омбрес, котре протиставляється поняттю magnati.

При всьому впливові контексту на реалізацію семантики розглянутих у даному розділі слів і словосполучень, цей вплив не можна переоцінювати. Об'єктивно існують у мові слова-найменування pies - piedes і їхні похідні peones - pedones, словосполучення ricos omnes, altos omnes, buenos omnes, які з'явилися в результаті класифікаційно-номінативної діяльності людини. Специфіка значень цих ключових іспано-кастильських слів середньовічної епохи визначається їхньою номінативною функцією: чіткого позначення в картині світу окремого елемента, фрагмента дійсності.

Між лінгвістами здавна ведеться суперечка, чи є слово самостійною одиницею мови, що зберігає своє значення і поза мовою, чи ж воно існує лише в тексті. Самостійність будь-якого слова виявляється в тому, що воно не є порожнім звуком, а щось значить і в системі мови, і в мовленні. На прикладі ужитку варіантних форм слів в поетичних і прозових творах середньовічної Іспанії проаналізовано стилістичні можливості фонетичної системи іспано-кастильської мови і та роль, яку вона відіграє у творчості митців слова. Різні фонетичні варіанти у писемних пам'ятках середньовічної Іспанії не можна визнати випадковістю, як не можна визнати випадковим зіткнення мовної традиції і мовного вживання в далеко ще не відпрацьованому механізмі перекодування усного мовлення в письмове. Так, сутнісну потребу мовлення для анонімного автора “Пісні про мого Сіда” складає модифікація звукової оболонки власного імені Ратоборця Сіда: Ruy - Roy - Rodrigo, його прізвиська Campeador - Canpeador, власного імені короля Альфонса VI: Alfonso - Alffonso - Alfonsso - Alffonsso - Alfonse - Alfуn - Alfons - Alffons, забезпечуючи такою індивідуальною “сваволею” можливість “розшифрувати” і “прочитати” весь обсяг інформації і даних про особу, що має своє ім'я. А сам спосіб модифікації не стільки виявляє емоційне ставлення автора до звуків мови, скільки є ключем до розуміння прихованої за модифікованою формою слова авторської думки.

виСНОВКи

Кастильський період мовної історії іберо-романського ареалу - це великий хронологічний відрізок майже у шість століть (XII ст. - перша чверть XVIІ ст.), далеко не однорідний у своїх окремих фазах, але який має одну суттєву особливість: він складає період, упродовж якого здійснюється становлення, формування і розвиток національної мови Іспанії. Хоча корені цієї мови сягають стародавньої пори і основа її структури локалізується в перехідному періоді народної романської мови (VI-IX-X ст.ст.), стовбур її розвивається саме в XII-XVI століттях, щоб набути певної форми в наступні за кастильським періодом епохи - XVII ст. і до сьогоднішнього дня. Історичний взаємозв'язок мови і літератури виражає закономірності розвитку самобутньої духовної культури народу, живлющі сили якої - історія, звички, бажання, мета, віра, почуття, пісні, казки тощо - сприяють динаміці історико-літературного процесу, динаміці удосконалювання мовних форм думки, мовних процесів у мовленнєвій діяльності.

Досліджуваний матеріал писемних пам'яток Іспанії ХІІ - першої чверті ХVІІ ст.ст. виокремлюється важливими соціокультурними й мовними чинниками, які забезпечили процес становлення національної мови Іспанії: 1) розвиток поетики народною мовою, якій, крім основної комунікативної функції, в мовленнєвій діяльності носіїв мови притаманна була також естетична функція; 2) становлення народної (вульгарної) прози, що сприяло збільшенню престижу самої народної мови і розвитку літературної творчості цією мовою; 3) рух “захисту і прославляння” народних мов.

Процес розвитку наукових знань про мову в Середні віки та в епоху Відродження відбиває специфіку фактів мовної синхронії, причому не відриваючи мову від її соціально-культурної основи. У науковій картині світу ця специфіка виявляється як у відстоюванні прав народної мови, так і в прагненні удосконалювати латину. В утворених у ХІІ-ХІІІ ст.ст. численних навчальних центрах університетського типу зі студентським складом із різних європейських країн незабаром було усвідомлено, як істотно різниться середньовічна латина як засіб живого спілкування в культурному світі Європи від норм класичної латинської мови - в усіх царинах: вимові, слововжитку, в граматиці. Ці зміни в суспільно-мовній практиці відбилися і на теорії мови. У мовній теорії простежується тенденція до створення на основі латини універсальної філософської мови, структурованої таким чином, щоб елементи мови та їх комбінації найбільш адекватно відбивали механізм логічного моделювання. Логістичний напрямок в теорії мови був сприйнятий вченими як інструмент для розв'язання численних філософських проблем, в тому числі проблеми універсалій. В історії лінгвістичних теорій Пізнього Середньовіччя граматичні концепції західноєвропейських учених демонструють по суті нові можливості граматичного і логічного аналізу з метою найбільш повного і глибокого пояснення природи мови у напрямку створення загальної теорії граматики за алгоритмом коректних - на той час - логіко-граматичних співвідношень.

Створення національної літературної мови, до якої прагнули письменники, учені, філософи європейського Середньовіччя, співвідноситься з використанням народної мови, яка активно функціонує в соціальному середовищі її носіїв. Виходячи зі специфіки реально існуючих зв'язків і взаємозалежності мови і суспільства, зі специфіки поступового розширення сфери реалізації народних мов, вчені і мислителі Західної Європи дійшли до усвідомленої і цілеспрямованої практичної діяльності на захист народних мов. В Іберо-Романії в цю епоху традиція захисту народних мов набуває стійкого характеру, що підтверджується підготовкою перших граматик народних мов: кастильської, португальської, спробою літературного опрацювання мови, її удосконалення та встановлення норм літературної іспано-кастильської мови, а також різноманітною поетичною творчістю і художньою прозою.

Аналіз мовної ситуації епохи створення перших літературних пам'яток середньовічної Іспанії переконливо свідчить про те, що мова як культурно-історичне явище, на якому б етапі свого розвитку вона не перебувала, до якої б епохи не належала, цілком забезпечує потреби носіїв мови, віддзеркалюючи і закріплюючи у своїх формах динаміку багатогранного життя, звичаїв, почуттів, настроїв, вірувань і віри - усього, що належить до матеріальної і духовної сфери буття народу. Написана невідомим автором іспано-кастильською мовою “Пісня про мого Сіда” (1140) - народна епопея, перший засвідчений твір художньої літератури, що відбив роль Кастилії в іспанському суспільстві, яке стояло перед лицем випробування долею. У межах мови усний за своєю природою жанр “Пісні про мого Сіда” являв собою для раннього періоду розвитку літературної іспанської мови ту контактну зону, де найсильніше виявлялася взаємодія усно-розмовної бази народної мови і мови фольклору, народної поезії, ранніх літературних традицій, створюваних у складному лінгвістичному контексті двомовності - тривалого періоду синхронного співіснування і взаємодії двох самостійних мовних систем, двох різних форм мовної і культурної традиції - латинської і романської, що розрізняються спектром функцій.

Спираючись на проведені дослідження мовного матеріалу і художнього змісту писемних пам'яток літератури Іспанії XII - першої чверті XVIІ ст.ст., установлено закономірності появи лексем найширшого діапазону функціонування: castillo, fortaleza, fuerza, сasa, tierra, ganancia, ganar, trabajar, afбn, codicia, avidez, ansia, natura, yentes (gentes), hombre (omne), varones, vasallos (vassallos), cavalleros, peones (pedones), conpaсa (compaсa), mesnada, almofalla, poderes, fonssado, escuela, ueste, які сама життєва ситуація висуває на рівень ключових мовних концептів епохи. Історична неперервність плану змісту проаналізованих лексем має свою об'єктивність у картині світу, а це - “запропоновані” правилами функціонування іспано-кастильської мови так звані недискретні факти: полісемія, синонімія, синкретичні і дублетні форми мовних одиниць, що забезпечують народження і збереження в мовній системі логічного, аналогічного й алогічного, регулярного і часткового, рідкісного і частого. Основні результати дослідження фонетичної системи іспано-кастильського мовлення Середньовіччя свідчать про природний іспано-романський білінгвізм, ускладнений диглосією кастильської мови. На мовленнєвому рівні виявлено типові прикмети й ознаки фонетичного розвитку слова: асиміляція і дисиміляція звуків, вокалізація приголосних, метатеза, епентеза, оглушення/одзвінчення приголосних, спрощення груп приголосних, змішання голосних, зміна відносно близьких за артикуляторно-акустичними якостями приголосних тощо. Саме ці фонетичні процеси мають свою динаміку і представляють моменти еволюції форми слова, що регулюються точними фонетичними законами і фонологічними закономірностями живого розмовного мовлення. Фіксація варіантних форм із розрізненням фонем в однаковій позиції в слові в пам'ятках писемності початкового періоду становлення національної мови Іспанії розкриває ті вимовні особливості носіїв мови, що дозволяють, по-перше, визначити тенденції фонетичних змін у відповідності до норми, що складається, по-друге, виявити специфіку фонологічних засобів, необхідних для розпізнання фонемного обрису слова.

Подальші наукові розвідки з даної проблематики можуть бути спрямовані на аналіз розвитку літературної мови Іспанії пізніших часів, починаючи з другої чверті XVII ст., коли іспанська мова утверджується в усіх царинах суспільно-політичного, культурно-освітнього життя народів Іберійського півострова та Латинської Америки. Перспективним видається проведення системного аналізу іспаномовної картини світу в синхронії та діахронії й опис сфери концептів національної мови Іспанії з позицій концепції мовного динамізму.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Данилич В.С. Феномен человека в системе языка и картине мира (по памятникам эпохи становления национального языка и национальной литературы Испании): Монография. - К.: Изд. центр КГЛУ, 2000. - 246 с.

2. Данилич В.С. Лінгвістичний аспект осягнення світу речей (за пам'ятками мови і літератури середньовічної Іспанії) // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Серія “Філологія”. - К.: КДЛУ, 1997. - Вип. 5. - С. 70-77.

3. Данилич В.С. До питання про стан артикуляційної бази народної мови (за пам'ятками літератури Іспанії періоду становлення національної мови) // Наукові записки. Серія: Мовознавство. - Тернопіль: Тернопільський держ. пед. ун-т ім. Володимира Гнатюка. - 2000. - №1. - С. 36-41.

4. Данилич В.С. Значення слова la ganancia в епоху перших іспанських літературних пам'яток // Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія Філологія. - К.: КДЛУ, 2000. - Т. 3. - №2. - С. 61-65.

5. Данилич В.С. Истоки языковой и содержательной самобытности литературных памятников средневековой Испании // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КДЛУ. Мова, освіта, культура: наукові парадигми і сучасний світ. Філологія. Педагогіка. - К.: КДЛУ, 2000. - Вип. 2. - С. 126-131.

6. Данилич В.С. Мовна реальність у добу створення перших літературних пам'яток Іспанії // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. ст. - К.: КДЛУ, 2000. - Вип. 3. - С. 57-64.

7. Данилич В.С. Мовні традиції в історії формування іспанської національної мови (на прикладі функціонування гемінатів у текстах літературних пам'яток) // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. Київськ. національний ун-т ім. Т.Шевченка. - К.: Логос, 2000. - С. 113-118.

8. Данилич В.С. Соціальне уявлення про труд в історичному аспекті (за літературною пам'яткою Іспанії “Пісня про мого Сіда”) // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. ст. - К.: КДЛУ, 2000. - Вип. 4. - С. 15-20.

9. Данилич В.С. Специфіка змісту варіювання мовних форм (на прикладі варіантів pedones - peones, piedes - pie(s) у пам'ятках літератури середньовічної Іспанії) // Наукові записки. Філологічні науки. Національний університет “Києво-Могилянська Академія”. - К.: Видавничий дім “КМ Академія”, 2000. - Т. 18. - С. 89-94.

10. Данилич В.С. Христианская этика в языке эпоса средневековой Испании // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КДЛУ. Філологія, педагогіка і психологія в антропоцентричних парадигмах. - К.: КДЛУ, 2000. - Вип. 3. - С. 535-539.

11. Данилич В.С. Атрибути природи в поетиці романського середньовіччя // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. ст. - К.: КДЛУ, 2001. - Вип. 6. - С. 67-70.

12. Данилич В.С. Джерела творення найменування служилої знаті у середньоіспанській мові // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. - К.: КДЛУ, 2001. - Вип. 5. - С. 57-59.

13. Данилич В.С. Захист народних мов у контексті науки про мову (до 200-річчя романського мовознавства) // Наука і сучасність: Зб. наук. пр. Педагогіка. Філологія. - К.: Логос, 2001. - Т. ХХV. - С. 208-218.

14. Данилич В.С. Кастильська фонетична система і мовна практика носіїв середньоіспанської мови // Вісник Житомирського педагогічного університету. - Житомир, 2001. - Вип. 8. - С. 185-189.

15. Данилич В.С. Недескриптивні слова в комунікативно-мовленнєвій діяльності поета Середньовічної Іспанії (історико-етимологічний аспект проблеми слова) // Гуманітарний вісник. - Число 5. Серія: Іноземна філологія. Проблеми сучасної зарубіжної літератури. Проблеми сучасної лінгвістики. - Черкаси: ЧІТІ, 2001. - С. 126-130.

16. Данилич В.С. Художественная объективация явлений природы в поэтике Средневековья (на примере фрагмента “Поэмы об Александре” Х.Л.Асторги) // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КДЛУ. Linguapax-VIII. Мова, освіта, культура: наукові парадигми і сучасний світ. Філологія. Педагогіка. Психологія. - К.: Видавничий центр КДЛУ, 2001. - Вип. 4. - С. 280-285.

17. Данилич В.С. Жанрова спрямованість іспанської літератури в культурологічному контексті Середньовіччя та епохи Відродження // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. - К.: КНЛУ, 2002. - Вип. 8. - С. 84-88.

18. Данилич В.С. Мовні традиції декорування тексту в епоху становлення іспанської національної мови // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. пр. - К.: КНУ, 2002. - Вип. 1. - С. 47-51.

19. Данилич В.С. Національна спадщина Іспанії ранніх епох: проблеми національної своєрідності // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КНЛУ. Мова, освіта, культура: наукові парадигми і сучасний світ. Філологія. Педагогіка. Психологія. - К.: КНЛУ, 2002. - Вип. 6. - С. 279-285.

20. Данилич В.С. Текст как произведение мыслящего субъекта // Нова філологія. - Запоріжжя: ЗДУ. - 2002. - №1(12). - С. 105-113.

21. Данилич В.С. Мовні концепти картини світу середньовічної Іспанії // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. пр. - К.: ВПЦ “Київський університет”. - 2003. - Вип. 2. - С. 73-87.

22. Данилич В.С. Содержательный аспект варьирования имени собственного в эпическом тексте // Мова. Культура. Бізнес. - К.: “Правові джерела”, 2003. - Вип. 1. - С. 150-157.

23. Данилич В.С. Рецепція народних мов в історії західноєвропейського суспільства // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. пр. - К.: Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2006. - Вип. 9. - С. 389-394.

24. Данилич В.С. Теорія мови в західноєвропейській науковій парадигмі Середньовіччя // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. пр. - К.: КНУ, 2006. - Вип. 10. - С. 76-85.

25. Данилич В.С. К проблеме национальной специфики языкового “прочтения мира”// Лінгвометодичні концепції навчання мови для спеціальних цілей. Науково-методичні матеріали 2-ї Міжнародної конференції 27-28 квітня 1995 р. - К.: Нац. ун-т ім. Т.Шевченка, 1995. - С. 97-98.

26. Данилич В.С. Роль вариантов собственного имени в смысловой интерпретации текста “Песни о моем Сиде” // Дослідження і вивчення романських мов і літератур у контексті національних культур. Центр романістики. Кафедра ЮНЕСКО / Матеріали Міжнародного наукового семінару 18-19 квітня 1996 р. - К.: КДЛУ, 1996. - С. 25-26.

27. Данилич В.С. Образ Іспанії у свідомості поета Середньовіччя // Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики / Тези Всеукраїнської наукової філологічної конференції. - Черкаси: ЧІТІ, 2001. - С. 11-13.

28. Данилич В.С. Ономасиологическая традиция механизма создания производных в испанском языке // Діахронічне, типологічне і контрастивне дослідження германських, романських і слов'янських мов (семантика й словотвір) / Матеріали Міжнародної наукової конференції. 24-25 квітня 2001 р. - Донецьк: Донецьк. нац. ун-т, 2001. - С. 61-67.

29. Данилич В.С. Функціонально-комунікативні властивості ключових слів епохи іспанського героїчного епосу // Мовна освіта в контексті Болонських реалій / Тези доп. наук. конф. 24-25 лютого 2005 р. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2005. - С. 39-41.

30. Данилич В.С. Соціокультурний аспект диференціації понять lingua, sermo, verbum // 60 років ЮНЕСКО: погляд у майбутнє / Тези доп. наук. конф.22-23 лютого 2006 р. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2006. - С. 176-177.

31. Danilich V.S. El hombre y su estado emocional en el “Diario de Navegaciуn” de C.Colуn // Іспанська мова і культура в сучасному світі / Міжнародна науково-практична конференція: Тези доп. - К.: КДПІІМ, 1994. - С. 17-18.

32. Danilich V.S. El hombre en el sistema de la lengua y en el cuadro del mundo // Studies in Communicative Phonetics and Foreign Language Teaching Methodology. - K.: LENVIT, 1997. - P. 57-59.

АНОТАЦІЇ

Данилич В.С. Становлення національної мови Іспанії (за пам'ятками писемності ХІІ - першої чверті ХVІІ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.02.05 - романські мови. - Київський національний лінгвістичний університет. - Київ, 2006.

Дисертацію присвячено дослідженню мови писемних пам'яток Іспанії ХІІ - першої чверті ХVІІ ст., органічно пов'язаної з тенденціями культурного континуума епохи створення самобутньої національної літератури та національної мови. Ранній етап літературних пам'яток іспано-кастильської мови найчастіше залучався до вивчення не з погляду наукового підходу до аналізу відношень між мовою, мовленням і мисленням людини, а з позицій літературних асоціацій, взаємодії і взаємовпливу культур історичної Західної Романії, піднесених за важливими життєвими законами на вищий ступінь розвитку. У роботі проаналізовано соціально-історичні передумови становлення народних мов на території Західної Романії, розглянуто специфіку поетики і літературної творчості кастильського періоду формування національної мови Іспанії, своєрідність історико-соціальних умов “іспанізації” запозичених сюжетів, тем і мотивів, розвитку національного змісту літературної спадщини. Це надало можливість висвітлити не лише основні компоненти системи світоглядних і естетичних цінностей носіїв іспанської мови, які в результаті еволюції іспанського суспільства та його мови отримали відображення й на рівні мовної системи, тобто у власне мовному значенні слів, але й виявити лінгвокультурологічну цінність мовних репрезентацій (слів, словосполучень, звуків, звукових комплексів у слові) у динаміці становлення мовної системи.

Проаналізовано мовні концепти: tierra, castillo, fortaleza, fuerza, сasa, ganancia, ganar, trabajar, afбn, codicia, avidez, ansia, hombre, natura та інші найменування атрибутів життя і природи, що фіксують і багатство пізнавального змісту, і логіку мислення людини. Доведено, що у фонетичній системі мови, що набуває ознак національної, закладені реальні можливості варіювання форми слова, стосовно якого може використовуватися критерій фонетико-графічного декорування тексту в сполученні з іншими критеріями нормативності, насамперед, із критерієм відповідності лексичній системі мови.

Ключові слова: мовний динамізм, народні мови, латина, національна мова, іберо-романська література, кастильський період мовної історії, світ реальної дійсності, світ понять, мовна картина світу, сфера концептів національної мови.

Данилич В.С. Становление национального языка Испании (по памятникам письменности ХII - первой четверти ХVII cт.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.05 - романские языки. - Киевский национальный лингвистический университет. - Киев, 2006.

Диссертация посвящена изучению языка письменных памятников Испании ХII - первой четверти XVII ст., органически связанного с живой речью народа, который слагал свои песни, былины, сказания, пословицы, поговорки. Ранний этап литературных памятников испано-кастильского языка гораздо чаще привлекался к изучению не с точки зрения научного подхода к анализу отношений между языком, речью и мышлением человека, а с позиций литературных ассоциаций, взаимодействия и взаимовлияния культур исторической Западной Романии, открывая тем самым широкий простор для субъективных решений вопросов о специфике языкового материала и художественного смысла памятников литературы Испании.

Целью диссертационного исследования является определение путей становления и направлений развития испанского языка в начальный период его истории через выявление специфики содержания ключевых языковых концептов в синхронии и диахронии. Этот период в научных трудах именуется кастильским и очерчен вполне конкретными рамками исторического развития языка и общества: XII ст. (эпоха создания первого литературного памятника иберо-романского языкового ареала) - конец XVI - первая четверть XVII ст. (начало нового периода в истории языка - испанского). В работе рассматривается широкий спектр проблем исторических условий функционирования языка в средневековом обществе, литературного творчества на народном языке, национальной специфики изображаемого мира в литературе иберо-кастильского языкового ареала.

На основе изучения подхода ученых, стоявших у истоков формирования романского языкознания, к проблеме взаимоотношений латинского и романского языков в Западной Европе, осуществлен комплексный анализ зависимости активного функционирования в текстах средневековой литературы Испании ключевых слов - tierra, castillo, fortaleza, fuerza, сasa, ganancia, ganar, trabajar, afбn, codicia, avidez, ansia, natura, yentes (gentes), hombre (omne), varones, vasallos (vassallos), cavalleros; yentes (gentes), conpaсa (compaсa), mesnada, almofalla (almohalla, almafalla, almahala), poderes, fonssado, escuela, ueste и других наименований атрибутов жизни и природы - от происходящей в истории общества эволюции языкового сознания.

Раскрытие специфических условий функционирования народных (романских) языков в Средние века и в эпоху Возрождения на примере народного языка иберо-испанского (кастильского) ареала обусловливает дальнейшие разработки в этом направлении по таким общим и частным проблемам теории языка, как соотношение языка и речи, языка и мышления, устной и письменной форм речи, познавательной сущности языка. Сквозь призму синхронно-диахронического подхода прослеживаются процессы динамики становления языковой системы, развития живой разговорной речи носителей языка, формирования системы социально-языковой семантики, специфики семантического и фонетического варьирования языковых форм. Выяснено, что особенностью поэтики начального этапа становления национального языка и национальной литературы Испании является то, что языковой материал подчиняется общей задаче построения образа и несет в себе нечто весьма важное в философско-эстетическом и нравственном аспектах. Доказано, что каждая вариантная форма слова имела четкую и легко узнаваемую акустическую характеристику для носителей среднеиспанского языка, поэтому было бы опасным упрощать роль вариантных форм слов как в системе языка начального этапа становления национального языка, так и в системе языка литературных памятников, в которых стиль вовсе не накладывает ограничения на употребление той или иной вариантной формы слова, выполняющей конструктивную роль в организации высказывания (текста).

Ключевые слова: языковой динамизм, народные языки, латинский язык, национальный язык, иберо-романская литература, кастильский период языковой истории, мир реальной действительности, мир понятий, языковая картина мира, сфера концептов национального языка.

Danilich V.S. Formation of the National Language in Spain (A Study of Spanish Written Relics of the 12^th-first quarter of the 17^th Century). - Manuscript.

Thesis for a Doctoral degree in Philology, speciality - 10.02.05 - Romance Languages. - Kyiv National Linguistic University, Kyiv, 2006.

This thesis focuses on the study of the language of written relics of the 12^th - the first quarter 17^th century Spain, organically linked with the tendencies of the epoch's cultural continuum of the original national literature and national language formation. The early stage of Spanish-Castilian literary relics was most frequently studied not from a scholarly perspective that analyzes the relations between language, speech and thought, but through literary associations, interaction and influence of cultures in Western Romania history, elevated to a higher degree of their development in accordance with important vital laws. Social and historical preconditions of the national languages' formation in the Western Romania territory are analyzed in the thesis. The specificity of Castilian poetics in forming the national language of Spain, the originality of historic and social conditions fostering “Spanization”of the borrowed plots, themes and motives, the development of the literary heritage national context are considered. This allowed to highlight the basic components of Spain lands' world outlook and aesthetic values, which as a result of the long Spanish society and its language evolution found their reflection in the language system, in the words' actual meanings. All this helped to expose the cultural value of linguistic representations (words, compound words, sounds, sound complexes in a word) in the dynamics of the language system formation.

Such linguistic concepts as: tierra, castillo, fortaleza, fuerza, casa, ganancia, ganar, trabajar, afбn, codicia, avidez, ansia, hombre, natura and other names of the attributes of life and nature, that fix both richness of the cognitive content and human logic of reasoning are analyzed. It is proved that in the phonetic system of language that is gaining the national status there are real possibilities of the word form variation, to which the criterion of text decorating can be successfully used, especially in combination with other criteria of normativeness, the criterion of conformity to the lexical system in the first place.

Key words: language dynamics, Latin, national language, ibero-romance literature, Western Europe literature, Castilian period of language history, world reality, world of notions, linguistic model of the world, sphere of national language concepts.