Знакова структура мовної одиниці в комунікативно-епістемічній перспективі

У рамках поля функціонально-граматичного дейксиса категорія персональності за деякими своїми семантичними й структурно-семіотичними рисами співвідноситься з категорією темпоральності, з якою вона в низці випадків взаємодіє у моделюванні перцептивної перспективи викладу. За О.М. Мельничуком, слід розрізнювати усно-розмовне переносне уживання презенса в сенсі теперішнього історичного і художній чи белетризований оповідний виклад у "фікційному" теперішньому. Але відсутність художнього переносного вживання презенса компенсується тим, що здатність до транспозиції у план минулого з метою його актуалізації отримують певні лексичні одиниці (темпоральні адвербіальні дейктики): рос. ..Случай касался ..девочки, простудившейся зимой .. и теперь погибавшей.. Доктор Иванов ..сам ухаживал за ребенком.. (Ю. Булаховская); англ. They were in rocky.. country by now.. Tomorrow they would strike the Feather River canyon. (M. Foster); Tonight.. there were no class, but Tim was coming.. (G.Mc Callum); пор. уживання такої одиниці в ад'єктивізованому вигляді: пол. Odczytywaі przez binokle.. rozkіad.. na dzieс dzisiejszy. (B. Prus). Тут, попри різну первинну семантику, усюди транспонується значення співвідносності з моментом мовлення (риса "перцептивний презенс"), події ж репрезентуються у стосунку до цього моменту як одночасові, попередні чи наступні. Подібне художнє вживання такі одиниці в англійській мові виявляють у з'ясувальних конструкціях і у вільному внутрішньому монолозі - попри те, що в загальному випадку тут діє правило узгодження часів (й інших дейктиків): англ. He couldn't wait to tell Steve ..about this when they met in Austin tonight. ..Now that he thought about it.. (S. King). Ці ж прислівники в усній мові можуть також уживатися за індексально-іконічною схемою "pars pro toto" для образно-наочного вираження узагальненого значення, часом взаємодіючи з аналогічно застосованими видо-часовими грамемами (рос. ..Усы вообще не примета. Сегодня есть, а завтра сбрил. - Г.Адамов; пор. у контексті узагальненого історичного презенса: англ. Today the French.. shone down the English; and tomorrow they ..made Britain India.. - W.Shakespeare), а також, особливо у прислів'ях, із особовими займенниками: лат. hodie mihi, cras tibi; пол. co mnie wczoraj, to tobie dziњ.

Моделювання перцептивної перспективи за допомогою персонального й темпорального дейксиса виявляє схожість у тому, що застосування обох є вмотивованим прототиповою рисою безпосередньої суміжності з позначуваним. Це дозволяє функціонально й структурно-семіотично зіставити відповідні одиниці зі вказівними одиницями типу укр. ось, англ. here: англ. The Jackal .. sauntered over to a cafй.. Here he sat.. (F. Forsyth); рос. В "Ротонде" обсуждали последние новости. Вот и Модильяни! Сейчас он скажет.. (И. Эренбург). І ці останні можуть зазнавати перцептивної транспозиції з метою зображення сприйняття ситуації мовцем чи кимсь іще; так, у текстах перекладів Св. Письма є численні випадки відтворення гебрейської конструкції дрде (дрд "ось" + т. зв. ua?u copulativum) + дієприкметник теперішнього часу, пор., приміром, у Книзі Буття (24, 63) гебр. нйаб нймов дрде (u inne gqmгllоm bв'оm) й англ. [Isaac.. saw,] and, behold, the camels (were) coming (King James Bible); з іншого боку, пор. у листі Т. Шевченка: укр. Аж гульк - несуть твоє письмо.

Виступаючи як засіб мовного моделювання позиції сприйняття, функціонально-граматичний дейксис виявляє й іконічні властивості: суміжність знака й позначуваного щодо "тут і тепер" передбачає й певну їхню подібність. Перцептивний іконізм виявляється рисою, притаманною іншим, ніж художній виклад, дискурсивним жанрам, пов'язаним зі згаданим мовним моделюванням, для яких така риса є релевантною, причому не (лише) у естетико-стилістичному плані; приміром, для оповіді, якщо це є навіть переповідання, історичний презенс є ніби експонентом евіденціального модусу (у разі сумніву в достовірності його не вживають або застосовують суто "цитатно"). Іншим таким, відносно пізнім різновидом є письмовий репортаж (хоча вже в античних риториках трапляється evidentia, нЬсгйб, тобто фігура наочності як засіб уточнення змісту повідомлюваного). Але ілокутивно іконізм може бути спрямованим як на відтворення, так і на створення картини дійсності, і то не лише художньо-інтенціональної. У мові іконічних знаків судження типу "істинно/хибно, що…" є неможливими (Р.Майєнова), звідки значення цієї мови для пропаганди. З іншого боку, у загальнішому комунікативно-епістемологічному контексті таке становище є закономірним для європейського світосприйняття, випливаючи з його уявлення про трансцендентальний характер знака й позначуваного (Ж. Дерріда). Отже, іконізм знака може слугувати і для "контріконічної" репрезентації дійсності, і цей його епістемічний релятивізм потребує постійної філологічної уваги й семіотичної пильності.

ВИСНОВКИ

1. Площина знакової структури мовних одиниць і утворень, поряд із площинами змісту й вираження, належить до найсуттєвіших сторін їхнього устрою: адже саме ця площина, об'єднуючи дві останні, робить їх тим, чим вони є, саме вона надає їм смисл власне як семантичній і формальній сторонам одного цілого, тобто як сторонам елементів і сполучень елементів мовної системи. Разом із тим, поняття знакової структури не є "елементарним", воно є внутрішньо складним. Одним із суттєвих складників його змісту і, відповідно, одним із важливих атрибутів знакової структури є відносини семіотичної репрезентації (або, в іншому, протилежному аспекті, відносини знакової вмотивованості).

Площина стосунків знакової репрезентації є різнорідною у смисловому плані, що виражається в одночасній присутності в цій площині відношень трьох взаємопов'язаних семіотико-мотиваційних типів, іконічних, індексальних та символічних, причому лише останній із них може розглядатися як логічно похідний від перших двох (чи навпаки). Співіснуючи у знаково-структурній і, конкретніше, знаково-репрезентаційній площині, зазначені стосунки виступають у різних співвідношеннях. Встановити це співвідношення не завжди можна однозначно; поряд із прикладами, коли явно профілюючим є той чи інший із згаданих типів, існують і такі випадки, коли внаслідок складності будови мовних одиниць чи формацій у них удається виділити різні аспекти, яким можна приписати різні або й однотипні знаково-репрезентаційні властивості. Крім того, самі ці властивості здатні по-різному резонувати в контексті того чи іншого модельно-смислового підходу до дійсності, тієї чи іншої комунікативно-епістемічної перспективи. Саме про це свідчать наслідки здійсненого в цій праці аналізу конкретного фактажу. Аналогічні явища мають місце й у випадку наукової рефлексії над мовою. Унаслідок смислового багатства площини знаково-репрезентаційних і взагалі знаково-структурних відносин науковий підхід до різних мовних формацій і феноменів, здійснюваний у рамках різних теоретико-методологічних парадигм, є здатним "активізувати", так або інакше висувати на передній план різні з тих внутрішніх складників й аспектів цієї площини, які одночасно є присутніми у мові взагалі чи в її різних знаках, виявляючись у цьому сенсі "чутливими" до подібних змін перспективи розгляду. Відтак, поряд із висновком про те, що вивчення знакової, зокрема, знаково-репрезентаційної структури мовних одиниць у її зв'язках із комунікативно-епістемічним контекстом їхнього вживання відповідає провідним тенденціям розвитку мовознавства на зламі тисячоліть, іншим висновком нашого дослідження є те, що подібний підхід, експлікуючи стан речей, реально присутній у самій науці про мову, уводить його (поряд із до- чи позанауковими метамовними й метасеміотичними рефлексіями) у рамки загальнішої концептуальної моделі.

Показовим у цьому стосунку є те, що парадигма лінгвістики новітніх часів у своїй гумбольдтіанській і потебнянській спрямованості, вирізняючись загостреним усвідомленням наявності інтерпретативного аспекту в смисловій структурі мовних одиниць та в їхньому функціонуванні, тобто їхньої ролі засобів не лише позначення, а й витлумачення різних складників реальності, репрезентації їх у тому чи іншому сенсі, - ця парадигма орієнтує дослідників на виявлення, опис і аналіз тих рис і властивостей мовних формацій, у структурі й функціонуванні яких, а також у їхньому розвиткові й навіть походженні знаходять свій вияв і відношення вмотивованості та знакової репрезентації. У цьому полягає засаднича відмінність сучасного підходу від попереднього, сосcюріанського, для якого характерним було мовчазне припущення про позначуване як щось незалежне в онтологічному й навіть епістемічному стосунку від знака в його ідентифікуючій та сигніфікативній (тобто у кінцевому підсумку інтерпретативно-репрезентативній) ролі. Іншою ж стороною цих уявлень соссюріанського спрямування було положення про логічно конститутивну й функціонально оптимальну невмотивованість зв'язку між планом вираження й планом змісту в мові. Але теза про суттєво невмотивований (умовний, довільний) характер мовного знака мала характер невиправданої абсолютизації його цілком реальних, ба більше, фундаментальних й істотних, зокрема, у плані вирішення дуже важливих дослідницьких завдань (зокрема, у компаративістиці), властивостей, чому у свою чергу відповідала абсолютизація такої не менш реальної риси мовної системи, як її іманентна й автономна в стосунку до дійсності природа.

2. На зміну цим поглядам й переконанням приходять інші; цілком закономірним є те, що ця альтернативна переміна втілилася, з одного боку, у прагненні когнітивно орієнтованих лінгвістичних студій до фіксації й прочитання внутрішньої форми різноманітних мовних утворень із метою встановлення змісту концептів як складників мовної картини світу; із іншого боку, лінгвосеміотичні розвідки використовують категоріальний апарат Ч.С. Пірса для пошуку знаково-репрезентативних рис як мотиваційного підґрунтя різних мовних одиниць і формацій із уже приписаними їм семантичними властивостями, а також для встановлення такого підґрунтя й таких властивостей у тих випадках, які до цього оцінювалися як умовні (довільні, невмотивовані) і навіть позбавлені значення. Крім індуктивно зумовлених висновків у цій площині, дослідники також роблять спроби висунути гіпотези, метою яких є визначити місце й роль стосунків семіотичної репрезентації у функціонуванні, будові й еволюції мови на підставі певних загальних засад, пов'язаних із закономірностями сприйняття, збереження й відтворення мовної інформації людською психікою. Ці студії, відкриваючи психосеміотичні параметри мовних одиниць і конструкцій, водночас виявляють зв'язок цих параметрів із певними зовнішніми умовами мовного існування, котрі можна розглядати як співвідносні з певною епістемічною налаштованістю людини як складника комунікативної ситуації відносно того, що протистоїть їй у цій ситуації. Саме ця співвідносність виступає в ролі методологічно значущої обставини, котра орієнтує на пошук взаємозв'язків і відповідностей між семіотичними властивостями мовних одиниць та дискурсивно-епістемічним контекстом їхнього вживання як двох протилежних за масштабом типів комунікативно орієнтованої мовної інтерпретації дійсності. У ході цих пошуків, однак, з'ясовується, що мовне моделювання дійсності на засадах семіотичної репрезентації водночас несе в собі риси умовності (і відтак довільності й навіть випадковості), і ця умовність неминуче задається, зокрема, іманентними характеристиками мовної системи, виявляючись, крім усього іншого, у плинності, проблемності й навіть проблематичності розрізнення умовності й умотивованості як онтологічно та / чи епістемічно детермінованих рис (і в умовності розрізнення семіотико-репрезентативних стосунків, властивих мовній системі та "вчитуваних" у неї дослідником). Відповідно до цього мовна модель постає як наслідок взаємодії принаймні двох головних епістемічних точок зору, властивих відповідно певному (узагальненому та / чи індивідуальному) комунікативно орієнтованому смисловому підходу до дійсності (у тому числі й до мови як складника дійсності), з одного боку, і самій мовній системі, з іншого.

3. У цій праці об'єктом здійсненого саме в таких теоретико-методологічних координатах аналізу були фольклорні (календарно-паремійні) та белетристичні (евентуально також і белетризовані) тексти. Семіотичною (чи семіотично релевантною) рисою, спільною для цих текстів і, відповідно, для репрезентованих ними комунікативно-епістемічних різновидів (фольклорно-міфологічного й художньо-літературного), є відчуття єдності позначення й позначуваного, зокрема, трактування першого з них як відображення й невід'ємної складової частини й навіть сутності другого; іншою, пов'язаною з цією, їхньою рисою є розуміння, зі специфічними для кожного з них відмінностями, акту позначення як творення позначуваного.

У кожному зі згаданих комунікативно-епістемічних типів ці спільні риси, реалізуючись специфічним для кожного з них, але подекуди й подібним чином, виявляються співвідносними з характером знакової структури проаналізованих утворень. У випадку фольклорно-міфологічної перспективи, представленої народно-календарними пареміями (природним середовищем яких є побутове спонтанне усне мовлення), зазначені риси, будучи визначальними для семіотичного характеру імені в календарно-паремійній моделі світу і для знакових структур у реалізованих цією моделлю текстах, виступають як два чинники, притаманні відповідно для міфологічного й повсякденно-побутового світосприйняття: як міфологема імені, осмислюваного в якості частини й ікони позначуваного ним об'єкту чи явища, з одного боку, і як інтуїтивне сприйняття імені як умотивованого (у мовному та/чи позамовному стосунку) своїм об'єктом, з іншого.

4. Дослідження показало, що розгляд притаманних календарним пареміям семіотико-репрезентативних властивостей у відповідній дискурсивно-епістемічній перспективі, під кутом притаманних їй семіотично релевантних властивостей, забезпечує те евристичне середовище, котре сприяє виявленню, опису й аналізу важливих знаково-структурних аспектів зазначених провербіальних мікротекстів, таких як семіотичні засади та рівні властивих їм моделей породження сенсу, співвідношення поза- та внутрішньомовних зв'язків знакової репрезентації різного типу, роль внутрішньомовного іконізму й активізації відповідних знаково-репрезентативних стосунків подібності в структуруванні народно-календарної моделі світу, семіотично зумовлені риси семантико-синтаксичної та формальної організації календарних паремій, а також деякі істотні семіотичні аспекти контакту церковно-релігійного та традиційно-народного мовно-культурних кодів, полем якого були дані паремії.

5. Вирішальним комунікативно-епістемічним чинником семіотико-репрезентативних властивостей дейксиса в художньому викладі виступає особливість співвідношення художньої та реальної дійсності, що виявляється в інтенціональності й своїстій перформативності художньої семантики, з одного боку, і в структурно-семіотичній маніфестації цієї інтенціональності й перформативності у вигляді інвертованого стосунку між знаком та позначуваним, з іншого. У плані конструювання перцептивної точки зору на представлений текстом внутрішній світ твору особливу роль відіграє зафіксована в мовній системі прагматико-комунікативна структура ситуації спілкування, що може реалізуватися як засіб моделювання внутрішньотекстуального світу, активізуючи прототипово наявні в ній стосунки "безумовної" індексальності, відтворювані в структурі одиниць експліцитного й імпліцитного дейксиса. Персональні й темпоральні складники поля функціонально-граматичного дейксиса (і спаціально-дейктичні утворення, які співвідносяться з цим полем на підставі їхніх функціональних і структурно-семіотичних властивостей власне в межах такого епістеміко-семіотичного підходу) функціонують у художньому контексті як засоби відтворення прототипової комунікативної ситуації через глибинні категорії літературного суб'єкта й адресата; при цьому вони виступають як засоби формування часо-просторових параметрів художнього світу. Інвертованість стосунку між знаком та позначуваним може тут набувати форми реверсії прагматичних пресупозицій відповідних особових категорій. Індексальний, а також й іконічний стосунок (що його теж удається виявити у функціонально-граматичному дейксисі як риторичному засобові) зазнають специфічного обернення, переходячи (зокрема, в історичному плані) з поза- (чи до-) художньої комунікативно-епістемічної перспективи до перспективи суто художньої і перетворюючись із модально орієнтованого засобу емпіричного відображення дійсності як верифікації змісту повідомлення до засобу пластичного представлення вторинної, художньо створюваної дійсності.

6. Узагальнюючи в теоретичному плані наслідки здійсненого в дисертаційній праці аналізу фактичного матеріалу, можна сказати, що різним смисловим підходам до мовного моделювання дійсності є притаманною специфічна семіотична домінанта, яка відображається у властивостях співвідносних із нею й уживаних у їхньому контексті мовних знаків і знакових утворень; у методологічному стосунку ці наслідки свідчать про доцільність, при формулюванні відповідних дослідницьких програм, уводити до них як першочергове завдання пошук подібної домінанти та встановлення й аналіз її ролі. Іще загальніший теоретико-методологічний висновок, підстави для якого дають, кожен у свій спосіб, паремійний та літературно-художній напрями проведеного дослідження, полягає в тому, що при вивченні тих чи інших особливостей мовних одиниць у тому чи іншому комунікативно-епістемічному контексті їхнього функціонування й розвитку доцільною була б така дослідницька практика, яка брала б до уваги, з одного боку, загальні модельно-смислові й семіотично-релевантні риси відповідного дискурсивного різновиду (включно з урахуванням семіотичних преференцій тих чи інших історико-культурних типів вторинних знакових систем), а з іншого боку, і водночас, ті особливості знакової структури уживаних тут мовних формацій, які були б у тому чи іншому плані детермінованими саме відповідним комунікативно-епістемічним контекстом або ж у якийсь інший спосіб пов'язаними з ним.

7. Ще один загальніший висновок стосується врахування взаємовідношень між різними типами знакової репрезентації. У нинішній праці ми, з метою отримання ширших узагальнень, обрали для дослідження такі предметні сфери, які відрізняються в цьому плані: для знакових структур у народно-календарних пареміях визначальним є передовсім іконізм імені, натомість у художній мові предметом аналізу виступали дейктичні одиниці як індексальні par excellence. Але проведений аналіз засвідчив, що ці провідні знаково-репрезентаційні риси в тому й іншому випадку реалізуються в дуже тісній взаємодії з протилежними різновидами (іконізм з індексальністю, індексальність із іконізмом, і обидва - з відсутністю знакової вмотивованості), виявляючи, попри їхню самостійність й окремішність, також і взаємопов'язаність і взаємозалежність. Можна вважати, що окреме вивчення іконічних та індексальних сторін знакової структури мовних утворень є можливим у сенсі вибору дослідницької точки зору й, відповідно, фокусу уваги, зокрема, унаслідок переважання тієї чи іншої зі сторін, але методологічно бажаним і теоретично виправданим є врахування кожної з них при дослідженні іншої.

У цілому, як видається, проведене дослідження дає підстави вважати, що вивчення знакової структури мовних одиниць у комунікативно-епістемічній перспективі їхнього функціонування дозволяє нам глибше розуміти роль мови як складника культури і як засобу пізнання дійсності.

Результати дослідження викладено в таких публікаціях

комунікативний епістемічний дискурс

1. Мовне моделювання дійсності і знакова структура мовних одиниць: Монографія. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2006. - 386 с.

2. Поблемы изучения экспрессивных единиц языка // Современное зарубежное языкознание: Вопросы теории и методологии. - К.: Наукова думка, 1983. - С. 140-158.

3. Проблемы семиотического подхода к изучению грамматического строя языка // Методологические основы новых направлений в мировом языкознании. - К.: Наук. думка, 1992. - С. 282-358.

4. Обернення особових пресупозицій як явище художнього мовлення // Стил. - 2004. - Т. 3. - С. 327-338.

5. Лінгвістичні аспекти взаємодії церковного та народного календарів і міфологічна концепція О.О. Потебні // Мовознавство. - 1995. - № 1. - С. 45-54.

6. Язык тоталитаризма и тоталитаризм языка // Мова тоталітарного суспільства. - К.: Poli's, 1995. - С. 7-14.

7. Мова в культурі народу: План-проспект // Мовознавство. - 1998. - № 4-5. - С. 3-17 (у співавт. з Харитоновою Т.А., Ткаченком О.Б., Яворською Г.М., Ткаченком В.А, Шамотою А.М).

(рец.) Metaphor and iconicity / Ed. by M.K. Hiraga and J. Radwaсska-Williams. - Amsterdam etc.: Elsevier, 1997. - 126 p. // Мовознавство. - 1999. - № 6. - С. 74-76.

8. Наскольки иконичны иконические знаки? // Мова і культура. - 2000. - В. 2. - Т. І. Філософія мови і культури. Культурологічний компонент мови. - С. 231-238.

9. Епістемічна перспектива дискурсу і аспекти варіативності мовного знака // Мова і культура. - 2000. - В. 1. - Т. І. Філософія мови і культури. - С. 49-53.

10. Деякі питання граматичної семантики у висвітленні О.С.Мельничука // Мовознавство. - 2001. - № 6. - С. 43-49.

11. Стильова модель культури й мовна модель світу: бароко як чинник формування української літературної мови // Мова і культура. 2001. - В. 3. - Т. 3. Національні мови і культури в їх специфіці та взаємодії. - С. 65-73.

Епістемічно-комунікативна перспектива дискурсу як параметр функціонального опису граматики // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. - 2001. - Випуск 4 (18). - Серія "Філологічні науки". - С. 141-148.

12. До семіотичної характеристики явища термінологічної варіативності у науковому тексті // Мова і культура. - 2002. - В. 4. - Т. 3. - Ч. 1. Національні мови і культури в їх специфіці та взаємодії. - С. 73-83.

13. "За мною, мій читачу!…": літературний суб'єкт як чинник моделювання внутрішнього простору й часу твору // Мовні і концептуальні картини світу. - 2002. - № 6. - Кн. 1. - С. 144-149.

14. До питання про міфологічний аспект мови // Мова і культура. - 2002. - В. 5. - Т. ІІ. - Ч. 1. Культурологічний компонент мови. - С. 140-148.

15. Категорія персональності у поетичному контексті: "неадресатне" вживання другої особи // Культура народов Причерноморья. - 2002. - № 32. - С. 184-186

16. До проблеми взаємовідношень функціональних та семіотичних характеристик дейктичних одиниць // Проблеми слова, речення та тексту. Збірник наукових праць. - 2003. - В. 9. - С. 93-101.

17. Іконізм і трансцендентальність (про деякі знакові структури в релігійному дискурсі // Мова і культура. - 2003. - В. 6. - Т. I. Філософія мови і культури. - С. 86-92.

18. До питання про типологію структури темпоральних мікрополів // Проблеми зіставної семантики. - 2003. - В. 6. - С. 81-87.

Размещено на Allbest.ru