Етносимволіка мовних одиниць в українському обрядовому дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О.О. ПОТЕБНІ НАН УКРАЇНИ

ФІЛІПЧУК Марія Володимирівна

УДК 811.161.2'379

ЕТНОСИМВОЛІКА МОВНИХ ОДИНИЦЬ В УКРАЇНСЬКОМУ ОБРЯДОВОМУ ДИСКУРСІ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Працю виконано у відділі загальнославістичної проблематики і східнослов'янських мов Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.

Науковий керівник ? доктор філологічних наук, професор Жайворонок Віталій Вікторович, Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, провідний науковий співробітник відділу загально славістичної проблематики і східнослов'янських мов.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Тараненко Олександр Онисимович, Київський національний лінгвістичний університет, завідувач кафедри загального та українського мовознавства;

кандидат філологічних наук Самойлова Ірина Анатоліївна, Інститут української мови НАН України, старший науковий співробітник відділу лексикології, лексикографії та національного корпусу української мови.

Захист відбудеться 23 жовтня 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 7 вересня 2007 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук Т.Я. Марченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Мова як прояв національної самобутності народу зберігає і передає наступним поколінням етнічні особливості світосприймання, картини соціального та культурного побуту, народні думки та почуття, звичаї та обряди, втілені у відшліфованих словесно-виражальних формах, здебільшого символізованих. Оскільки мова є продуктом певної етноспільноти, вона передусім консолідує націю. Впродовж століть у народній мовній свідомості переосмислюється світ реалій, у результаті чого формується категоризаційна етнічна модель світу.

Одним із найдавніших і найважливіших складників духовного життя народу, його культури є обряди, які супроводжують людину від часу її появи на світ і протягом усього життя. Народні обрядодії, зокрема їх мовний код, виступають об'єктом посиленої уваги дослідників. У цьому напрямку працювали відомі вчені (Б. Грінченко, М. Грушевський, Д. Зеленін, М. Костомаров, І. Охрімович, О. Потебня, М. Сумцов, П. Чубинський, П. Шейн), які широко використовували етнографічні, історичні, міфологічні та мовні дані для аналізу елементів духовної етнокультури. Активізація дослідження мовних явищ у світлі суміжних галузей знань породили нові наукові напрямки, зокрема й етнолінгвістику. Основу етнолінгвістичних досліджень заклали у своїх працях ще В. фон Гумбольдт, Д. Зеленін, І. Огієнко, О. Потебня, Е. Сепір та інші, які використовували не лише дані мовознавства, а й етнографії, зокрема контексти народної культури. У другій половині ХХ ст. значний внесок у розвиток етнолінгвістики, в тому числі вивчення обрядового мовлення, зробили А. Вежбицька, Є. Верещагін, С. Єрмоленко, В. Жайворонок, В. Костомаров, В. Русанівський, О. Тищенко та ін.

Сучасні дослідження мовних одиниць ґрунтуються здебільшого на широкому залученні позамовних чинників, пов'язаних з багатими культурними надбаннями народу. Як відомо, особливості мови відбивають передусім етносимвольні мовні одиниці. Більше того, у кожній мові можна бачити слова, які відображають культурну специфіку життя народу. Мова як складник і знаряддя культури є важливим джерелом для реконструкції давньої матеріальної й духовної спадщини народу. А тому вивчення мовних одиниць на тлі етнокультури дає можливість зануритись у її витоки, в особливості світосприймання носія мови.

Народні обряди є однією з форм етнокультурного спілкування, людської поведінки. Вони реалізують ту чи іншу модель світу на певному етапі народного світосприймання. Дослідження обрядового тексту передбачає аналітичну єдність реального, аксіонального та вербального планів, отже включає такі елементи, які не можуть бути описані лише за допомогою мовних знаків. Центральне місце в таких дослідженнях посідає етнокультурний концепт, що постає як наслідок взаємодії мовної та концептуальної картин світу, які є універсальним орієнтиром людської діяльності, визначаючи загальний перебіг усіх процесів у природі й суспільстві. У цьому плані працюють відомі вчені Н. Арутюнова, А. Вежбицька, В.Жайворонок, О. Тищенко та ін. За спостереженнями дослідників, зокрема Ю. Степанова, існують типові культурні концепти, що виразно представлені в усіх мовах і культурах, водночас кожна культурно-мовна традиція вносить своє національне. Як мовно-ментальний феномен концепт дозволяє визначити особливості мовомислення, мовної поведінки етносу, тому визначення типового та національного у складі концепту належить до пріоритетних досліджень сучасної лінгвістики.

Актуальність теми цього дослідження вбачаємо в потребі наукового опису обрядової лексики та фразеології, що в подальшому сприятиме опрацюванню етнолінгвістичної теорії мовної одиниці в цілому. Як прояви етики стосунків народні звичаї та обряди становлять собою етнокультурні контексти, де значне місце відводиться вербальному супроводу, що будується за законами фольклорного дискурсу. Лише в контексті певних обрядодій можна з'ясувати семантику окремих одиниць національної мови. Деякі лексеми, характерні для певного типу дискурсивного мовлення, вживаються лише у сакральному значенні, а інші набувають сакральних смислів у процесі вторинного семіозису. Це стосується й багатьох фразеологічних висловів. Тому вбачаємо перспективу в науковому осмисленні лексико-семантичного багатства національної мови як широкого тла для реалізації моделей етнокультурної поведінки народу - її носія. При цьому погоджуємося з думкою О.Тищенка, що в семіотичній мові культури саме стереотип є провідником вербальної й невербальної інформації знакових утворень у їх тісному поєднанні й взаємопроникненні. Обрядова лексика та фразеологія є, на нашу думку, яскравим свідченням цього.

Зв'язок праці з науковими програмами, планами, темами. Дисертація відповідає планам і виконана в межах тематики відділу загальнославістичної проблематики і східнослов'янських мов Інституту мовознавствa ім. О.О. Потебні НАН України „Лексика східнослов'янських мов у синхронічному і діахронічному висвітленні”.

Об'єктом дослідження є традиційні українські обрядові дискурсивні тексти як продукт національної лінгвокультури, зокрема характерна для них лексика і фразеологія.

Предметом дослідження виступає етносимволіка лексичних та фразеологічних одиниць вербального коду обрядових контекстів.

Мета дисертаційної праці - на матеріалі обрядових текстів розкрити сакральні (ритуально-символізовані) значення певних мовних одиниць, визначити характерні етнокультурні концепти обрядового мовлення, з'ясувати роль обрядових контекстів у формуванні культурної свідомості народу. Для реалізації поставленої мети необхідно, на наш погляд, розв'язати такі завдання:

? простежити взаємозв'язки традиційних українських обрядів із дохристиянськими віруваннями, акцентуючи увагу на взаємодії мовної та ектралінгвальної сторін обряду (етнографічної, фольклорної, історичної, міфологічної);

? виділити лексико-тематичні групи обрядових номінацій;

? з'ясувати походження та джерела поповнення етнокультурних шарів української лексики;

? виявити коло та характер запозичень досліджуваної групи слів;

? пояснити символіку та первісне значення цілого ряду обрядових лексем і фразеологізмів;

? здійснити спробу реконструкції етнокультурних мовних одиниць на тлі обрядових контекстів.

Джерельною базою дисертаційної праці служить авторська лексична картотека обрядових контекстів, що налічує близько 1000 найменувань, зібрана та упорядкована польовим способом, а також на базі академічних видань фольклорних матеріалів. Для дослідження залучено також тексти з творів українських письменників Т. Шевченка, Л. Боровиковського, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, П. Куліша, Лесі Українки, П. Мирного, І. Нечуя-Левицького, Н. Міщенко, О. Гончара, В. Сосюри, М. Стельмаха, Ю. Яновського та ін. Використано дані етимологічних, фразеологічних, релігієзнавчих, тлумачних, діалектних, міфологічних, філософських, лінгвістичних, перекладних словників, а також словників символів, омонімів, синонімів, антонімів. Використано етнографічні праці Г. Булашева, Хв. Вовка, В. Войтовича, О. Воропая, В. Гнатюка, М. Номиса, І. Огієнка, М. Пазяка, В. Скуратівського та ін.

Методи дослідження. При дослідженні семантики слова та фразеологізованого сполучення передбачаємо використання описово-аналітичного, асоціативного, зіставного методів з метою виявлення зв'язку мовних явищ з елементами етнокультури. Використовуємо методику концептуального аналізу, виокремлюючи лінгвокультурний опис ряду стійких асоціативних ланцюгів мовних одиниць, характерних для українського обрядового дискурсу.

Наукова новизна праці полягає в тому, що вперше на широкому тлі вербального коду обрядодій досліджено етносимволіку обрядової лексики та фразеології, особливості їх функціонування в українському етномовному просторі. Вперше здійснено спробу асоціативно-концептуального ідеографічного опису обрядових лексем, а також етнокультурної реконструкції народних афоризмів. Висуваємо наукове положення про те, що вербальні коди обрядодій сприяють сакралізації смислів багатьох реалій, а це, в свою чергу, породжує етномовні концепти як продукти історико-культурної духовної спадщини.

Теоретичне значення дисертації полягає в подальшому розвитку концептології обрядових контекстів. Лексико-семантичний аналіз мовних одиниць у контексті народного обрядового дискурсивного мовлення розширює знання про сакральну природу їхніх смислів, а також про процеси символізації обрядового мовлення. Матеріали та висновки дисертації можна використати у дослідженнях з етнолінгвістики, лексикології, семасіології української та інших слов'янських мов, а також для поглиблення наукових знань про етномовну картину світу.

Особистий внесок здобувача полягає у збагаченні теоретичної бази семантики українського слова на тлі концептуальної картини етномовних текстів. Порушуємо одне з найактуальніших питань сучасної етнолінгвістики - проблему опису обрядової лексики і фразеології сакрально-міфологічного характеру з використанням новітніх методів концептуального аналізу. Подаємо лінгвокультурний опис ряду стійких асоціативних концептуальних ланцюгів мовних одиниць, характерних для обрядового мовлення українців. Визначаємо й аналізуємо, зокрема, такі концептуальні флористичні пари: людина > вогонь, людина > вода, людина > вінок (вінець), людина > верба, людина > барвінок, людина > калина. На концептуальному тлі обрядодій аналізуємо також стійкі етнокультурні фауносимволи: людина > кінь, людина > коза, людина > ведмідь, людина > півень, людина > бджола.

Практична цінність дисертації полягає в тому, що результати дослідження можуть мати своє застосування у процесі викладання курсів лексикології та фразеології сучасної української мови, етнолінгвістики, а також при викладанні етнокультурології та релігієзнавства. Теоретичні положення праці можна застосовувати у навчальних студіях не лише філологічного спрямування, а й етнопсихологічного, історичного, педагогічного, фольклорного та ін. Зібраний матеріал розширить базу даних про семантику лексем та фразеологізмів української мови, а також може бути використаний при укладанні загальномовних, фразеологічних, етнолінгвістичних, етнографічних, міфологічних словників.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено й рекомендовано до захисту на засіданні відділу загальнославістичної проблематики і східнослов'янських мов Інституту мовознавства імені О.О. Потебні НАН України. Положення дисертації апробовано на таких наукових конференціях: V Міжнародному конгресі україністів (Чернівці, 2002); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Теоретичні і практичні аспекти культури мови” (Тернопіль, 2004); Наукових читаннях, присвячених 100-річчю від дня народження І.П. Сунцової (Київ, 2004); Конференції до 130-річчя заснування Чернівецького університету (Чернівці, 2005); Міжнародній науковій конференції „ Мова як світ світів. Граматика і поетика української мови” (Київ, 2006); ІІІ Міжнародній науковій конференції „Актуальні проблеми філології та перекладознавства” (Хмельницький, 2007).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації відображено в п'ятьох авторських публікаціях, три з яких надруковано у виданнях, визначених ВАК України як фахові.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку джерел, списку використаної літератури. Загальний обсяг праці становить 191 сторінку, з них текст налічує 166 сторінок. Список використаної літератури становить 229 позицій.

обряд етнокультурний лексика фразеологізм

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, його актуальність, новизну, визначено мету, конкретні завдання, матеріал дослідження, об'єкт, предмет та методику, вказано на наукову новизну, теоретичне та практичне значення, структуру праці, наведено відомості про апробацію результатів наукового доробку.

У першому розділі дисертації „Народне дискурсивне мовлення: проблеми вивчення” викладено теоретичні основи дослідження, з'ясовано зміст ключових понять дисертаційної праці (дискурс обрядового мовлення, етнокультурний концепт на тлі концептуальної та етномовної картин світу, коди та жанри народного обрядового дискурсу), подано аналітичний огляд основних досліджень з поставленої проблеми, здійснено концептуальний та лінгвокультурний аналіз кодів та жанрів народного обрядового мовлення.

Могутнім чинником відображення об'єктивної дійсності в національній свідомості є рідна мова народу. За її допомогою формується етномовна картина світу, що є продуктом і рушієм національної самосвідомості. Водночас мова виступає тим фактором, який єднає духовні надбання попередніх і сучасних поколінь, а також пов'язує окрему людину-мовця з цілим народом - носієм мови. Саме такі зв'язки виводять на народне дискурсивне мовлення, яке постає із вербальних кодів народних обрядів, традиційних свят, фольклорних дійств, давніх звичаїв, вірувань. Концептуальні мовні одиниці і мовні формули, якими такий багатий народно-обрядовий дискурс як різновид народного варіанту літературного мовлення, виводять, у свою чергу, на глибини національного духу. На нашу думку, одним із шляхів продуктивного вивчення мови є проникнення через неї в народні звичаї, давні вірування. Такими, зокрема, є контексти обрядодій, де криється схованка народної душі. Обрядове дискурсивне мовлення має свою лексико-семантичну, фразеологічну і граматичну специфіку. Кожен обряд декодується з огляду на той чи інший код, передусім вербальний. У ньому спрацьовує одвічна віра в чудодійну силу слова. Його належало говорити вчасно і вагомо. Тому словесний супровід під час магічних ритуалів був обов'язковим. Слово несло добро, лікувало, благословляло, підносило дух або, навпаки, шкодило, наганяло хворобу, зочувало і навіть убивало. У народному мовленні спостерігаємо застереження від небажаної події чи застережні побажання, напр.: Не говори такого, ще в лиху годину скажеш! (як застереження, що певні слова збудуться) або: В добрий час сказать, а в лихий мовчать; Якби твої слова та й Богові у вуха; Не згадуй проти ночі (про що-небудь лихе або про нечисту силу). Велика віра у магічність слова і вислову спричинила виникнення багатьох словесних формул, які зазвичай супроводжують певні народні ритуали. Як відомо, ритуал - це вироблений звичаєм або запроваджений порядок здійснення чого-небудь, який постав у контексті певного обряду. На противагу застережним народним висловам виділяємо також усталені побажальні, віншувальні та заздоровні мовні формули, які символізують здійснення бажання. Такі форми вживаються у всіх етнотекстах.

Для обрядового дискурсивного мовлення характерний набір відповідних сценаріїв, значущих предметів, яким в обрядодіях було призначено ту чи іншу роль. Наприклад, у купальській обрядовості обов'язковими є такі предмети й дійові особи: Купало (Купайло), Марена (Мара), солом'яне (або з дерева) опудало, гільце, гілка клена, вишні чи верби, купальське вогнище, купальський вінок, купальська пісня, міфічний цвіт папороті, тройзілля, „іванівська роса”, „святоянське зілля”, хлопці, дівчата, русалка, нечиста (бісівська) сила, чугайстер, відьма.

У контексті кожного обряду окреслюється внутрішня форма певних слів, їхні конотації, розкривається співвіднесеність мовного знаку з його первинною номінацією. З'ясовується також зв'язок обрядових мовних одиниць з етнографічним тлом самого обряду, що відбиває специфіку членування конкретного обрядового простору на власне обрядовий, позаобрядовий та міжобрядовий. В обрядових контекстах формуються лексико-семантичні мікросистеми певних обрядових найменувань, що спираються на призначення обрядових реалій, на роль дійових осіб ритуалу, темпоральну та локальну визначеність обрядодії тощо. Мовний супровід обряду регулюється набором його кодів - аксіональним (власне обрядовим), локативним (просторово орієнтованим), темпоральним (часовим, залежно від пори року, доби), реальним (предметним), персональним (виконавським), зображальним (символічним), музичним, власне вербальним. Здійснюючи лінгвокультурний опис усіх кодів обрядового дискурсивного мовлення, особливу увагу приділяємо вербальному супроводу обрядодій. Визначаємо коло реалій, які постали в контекстах обрядодій: у весільному обряді - колупати піч, засилати старостів, сватати, оглядини, пити слово, побрання, подавати рушники, дівич-вечір, бгати коровай, вінок вити, ставати на рушник, сідати на пoсаг, розплітати косу, косу чесати, калину ламати, викуп справляти, гуляти (справляти, робити, грати) весілля; у купальській обрядовості - ворожіння, пускати вінки, гадати на долю, стрибати через вогнище, водити хороводи, плести вінки, „сонце грає”; у різдвяній обрядовості - колядувати, носити вечерю, щедрувати, вечеряти, запрошувати гостей, ходити зі звіздою (іродом), маланкувати, святити воду тощо. У предметному коді визначаємо коло реалій, які широко застосовуються в різних обрядодіях: коливо, хрест, хліб, весільний дім, весільна корогва, посад, коровай, шишка, меч, гільце (деревце), вінок, придане, посаг, коляда, колядка, вечеря, дідух, звіздар, міх, кутя, йорданська (водохрещенська) вода, боже дерево, любисток, вінок, васильки, м'ята, рута, зірки, вода, папороть, чортополох, іванів цвіт та ін. Визначаємо коло основних персоналій народних обрядодій: князь, сват, свашка, молодий, молода (наречений, наречена, молоді), батько-мати, весільний батько (нанашко), весільна мати (матка, нанашка), старости, бояри, дружки, дружба, святилка (світилка), коровайниця, пан господар, панотець, колядник, полазник, „коза”, „міхоноша”, „циган”, „дід”, „ведмідь”, щедрувальниця, Маланка, посипальник, дівчата, хлопці, Марена, Купайло, чугайстер (лісовий дух), русалка (у хороводі дівчат), бісівська нечиста сила (яка стереже цвіт папороті), відьма (в купальських іграх) та ін.

Звертаємо увагу на часову залежність у проведенні певних обрядодій, оскільки це диктується вірою в сприятливість/несприятливість обряду щодо можливих наслідків ритуального дійства в часі і просторі. Сакральний характер часу, з одного боку, зумовлений темпоральною магією, а з другого, - пов'язаний з вірою у пробудження природи, що неодмінно сприяло здійсненню бажань. Традиція, зрештою, визначає для кожного обряду найсприятливіший час і щасливе місце, що актуалізує сталі вислови у потрібний час, у потрібному місці. Сакральним робить час саме простір, тому темпоральний код характерний і для господарського року селянина. Живучи серед природи і спостерігаючи щоденно її народження, смерть, воскресіння, предки створювали свій світ вірувань. Час, як і простір, може бути злим і добрим, може сприяти життю людини, а може їй шкодити. Звідси та чи інша поведінка людини в житті, те чи інше найменування, зокрема сакральні часові номінативи - Свята неділя, Святий понеділок, Святий вівторок, матінка середа, Чистий четвер, Білий тиждень, Свята п'ятниця, Параскева-П'ятниця. Здебільшого в обрядових текстах констатуємо поєднання того чи іншого коду. Так, наприклад, у похоронній обрядовості розрізняємо три основні коди: аксіональний (коли відбувається певна послідовність у виконанні певних дій), предметний (коли використовують спеціальні ритуальні предмети) та вербальний (словесні формули, примовляння, побажання). Ці коди взаємопов'язані і виконуються у певній послідовності, здебільшого спочатку виконується дія, а потім іде словесний супровід.

Мова як продукт духовної праці народу має свої національні особливості, специфічні риси, які виявляються на різних рівнях системи. Народ формує власну мовну картину світу, відбиває в ній своє світосприймання, специфіку свого життя, культури, реакції на довкілля, оцінки тієї чи іншої реалії. Народне мовлення, передаючи свої форми від покоління до покоління, вибудовує свою модель світу. В певному розумінні мовна картина світу - це плід фантазії її носія. Оскільки мовна модель є постійним предметом пізнання, то пізнання світу проходить через процеси пізнання передусім мовного організму в його динаміці, вічному поруху, взаємозв'язках мовних явищ. Єдність мови, мислення і мовної свідомості продуктивно розглядати в руслі семантики мовних явищ. В обрядовому дискурсі визначаємо певний набір символів, які закодовують довкілля. Досліджуючи обрядове народне мовлення, приходимо до висновку, що природу багатьох слів і значень мовних одиниць можна пізнати лише в етнокультурних контекстах (це спостерігаємо на прикладах принаймі двох реалій - рушник і земля). Від етносимволу рушник постали стійкі мовні звороти подавати рушники, брати рушники, побрати рушники, дбати (дати) рушники, готувати рушники, ставати (становитися) на рушник, слати (посилати) за рушниками, взяти рушники, вернутися з рушниками, що засвідчує усталеність весільних ритуальних дій, де зберігається образне, культурно внутрішньо вмотивоване символьне значення лексеми рушник. У цілому символіку рушника подаємо через асоціативний ряд: рушник < життя, доля, достаток, щастя, оберіг, гостинність, смерть, вічний спочинок > людина.

Етносимвол земля в етнокультурних контекстах асоціюється з ознаками родюча, багата, добра, плодюча, плідна (на означення землі, яка родить) та лиха, пуста, ялова, погана (на позначення неродючої землі). За християнськими догмами земля є місцем вигнання людини із небес, символом тяжкої праці та терпіння, через які очищається тіло і дух від гріхів перед вічним життям у раю. Звідси опозиція небо/земля, яка є не тільки просторовим мірилом, а й мірилом духовним. У народних віруваннях земля обростає різноманітною символікою - мати-годувальниця, Вітчизна, життя, багатство, щедрість, родючість, плодючість, світло і темрява, духовність, гріхопадіння, місце вигнання людини із раю, позитивний/негативний першопочатки. З огляду на етнокультурні контексти етносимвол земля вступає у своєрідний концептуальний асоціативний ряд: земля < життя, добробут, смерть, вічний спочинок > людина.

У народному дискурсивному мовленні визначаємо певні композиційно цілісні висловлювання, які відносимо до жанрів обрядового дискурсу. Серед них розрізняємо віншування (сюди входять колядування, закликання, щедрування), приказування, підшіптування (відшіптування), молитва, замовляння, сватальний вербальний супровід, весільний вербальний супровід, вербальний супровід під час хрестин, купальські ворожіння, гадання на Андрія тощо. Кожен із цих жанрів характеризується цілісним текстом, своєрідною побудовою речень, діалогічністю, монологічністю. Досліджуючи вербальні контексти обрядів, спостерігаємо, що кожне слово в таких текстах має своє специфічне навантаження. Сама структура таких висловлювань чітко вибудувана за характером впливовості на слухача, оскільки „все потрібно казати вчасно і послідовно”. По суті, вони зорієнтовані на театралізовані народні обрядодійства за певним сценарієм, з відповідним набором дійових осіб, з обов'язковим ритуальним і часто музичним супроводом.

Отже, звернення до етнографічного матеріалу дозволяє простежити за функціонуванням ритуальних словесних формул, обрядових термінів, які й створюють певну систему народних (часом напівзабутих, часом закріплених за певною місцевістю) мовних одиниць. Значну їх частину фіксує загальномовний словник.

У другому розділі дисертації „Константи духовної культури народу як продукти обрядового дискурсу” зупиняємося на ролі мовних етнокультурних знаків в етномовній картині світу. На основі асоціативних зв'язків виділяємо ряд концептів народного обрядового мовлення, в основі яких лежить передусім фауно- і флоросимволіка.

Пізнаючи і членуючи об'єктивний світ, людина не лише називає окремі його реалії, але й осмислює їх у слові. Тому говоримо про етнокультурні мовні одиниці, породжені історико-культурною свідомістю народу, або такі, що характеризуються історичними та культурними нашаруваннями смислів. Виділяємо так звані етнокультурні концепти, які самі по собі є константами народної культури. Наповнені певним етносимвольним змістом, більшість із них реалізує його передусім в обрядових контекстах.

Найчастіше концепт визначають як словесний „згусток культури” у свідомості людини. Концепт - це весь зміст слова (сукупність його смислів) та його зв'язки з позначуваною реалією, з її характером та асоціативністю. Стійкий концепт етнокультури є її константою. Кожна мовна одиниця зорієнтована на концептуальний простір, вона стає засобом мовленнєвого вираження реалій останнього. Мовні одиниці, що відображають концептуальну картину світу, зазнають певних перетворень, розширюючи при цьому своє семантичне поле. Мовний знак виступає не просто словом-номінацією з одним чи кількома значеннями, а часто має культурні нашарування. Вони зумовлені знаннями, якими оперує людина в процесі мислення, і відображають її досвід, зміст творчої діяльності. Постаючи у процесі набування мовних знань та отримання культурної інформації про об'єкти та їх властивості, концепти зводять різноманітність явищ, які людина спостерігає чи уявляє, до узагальнень на основі асоціацій, порівнянь та переосмислень. Концепти концентрують у собі знання про світ і виступають складниками концептуальної системи. Особливо виразно постають у свідомості мовця концепти, пов'язані з народними звичаями, обрядами, віруваннями, переказами. Адже саме вони зміцнюють історичний зв'язок поколінь, збагачуючи їх духовність, підтримують історичну пам'ять, отже, зміцнюють людську спільноту. Тому цілий ряд мовних одиниць - батько, мати, вулиця, досвітки, вечорниці, весілля, вода, калита, кладка, сонце, небо, місяць, рута-м'ята, калина, барвінок, верба, коза, кінь, бджола і багато інших - у певних обрядових контекстах реалізує свій етнокультурний потенціал. Отже, концепт розуміємо як вербалізований компонент людського мислення, який через мову несе знання у формі культурної інформації. Адже не випадково, розробляючи новітні методики концептуального аналізу, мовознавці (Н. Арутюнова, А. Вежбицька, О. Кубрякова, В. Жайворонок, Ю. Степанов, Г. Яворська) сконцентровують увагу передусім на мовному матеріалі, що найтісніше пов'язується з традиційною культурою народу та найяскравіше відбиває специфіку його колективної свідомості. Вслід за ними у контексті народного обрядового мовлення виділяємо коло лексичних і фразеологічних одиниць, сакралізованих за своєю семантикою, які набувають етнокультурного змісту, напр.: живий вогонь, домашнє вогнище, тополя, калита, жива вода, господар, хліб-сіль. Тим самим, концептуальний аналіз розглядаємо як виокремлення етнокультурних концептів - ключових одиниць тих чи інших фрагментів етномовної картини світу. Такими постають, зокрема, концептуальні пари людина - вогонь і людина - вода.

Концепт людина < [здоров'я, очищення, сила, оберіг, щастя] > вогонь. В обрядовому мовленні вогонь здавна постає одним з ключових елементів, оскільки, як невід'ємна частина людського буття, набуває у світосприйманні народу магічних властивостей. Не- випадково саме народне обрядове мовлення породжує традиційні сталі сполуки живий вогонь, вогненне слово, вогонь душі, родинне (домашнє) вогнище, цар вогонь, цар неба, святий вогонь, жива ватра. Вогонь в обрядодіях виконував функцію охоронця, виступав певним магічним захисним засобом від нечистої сили. Це засвідчують юріївські звичаї, за якими, забезпечуючи здоров'я та силу домашнім тваринам, худобу проганяють через попіл від юріївської ватри. Крім того, вірили, що вогонь має не тільки очисну, але й запліднювальну силу. Через усвідомлення таких властивостей вогню, як здатність зігрівати все живе, освітлювати, надавати силу, стимулювати ріст, він (вогонь) поступово стає символом життя, який утілюється, скажімо, в запаленій свічці, пор. вислови: Без вогню народився; Гасне, як свічка; Горить, мов свічка.

Концепт людина < [здоров'я, краса, щастя ] > вода. Однією з найпоширеніших реалій в обрядових контекстах є вода, оскільки вона є головним елементом усього сущого на землі, символізуючи своєрідний рубіж між життям і смертю. Про це свідчать народні прислів'я та приказки, пов'язані з нею: Де вода, там життя; Де кінчається вода, там кінчається Земля; Вода - всьому голова; Хліб - батько, вода - мати. Ця символіка криється і в традиційних мовних виразах на зразок: Гожа, як чиста вода; Така гарна, хоч з лиця води напийся (з лиця воду пий); Дужа, як вода; Здорова, як вода; Глянь у воду на свою вроду. У контекстах обрядодій лексема вода обростає сакральними смислами. Це є свідченням того, що людина не лише називає окремі його реалії, але й осмислює їх ідеї у слові, в результаті чого слово обростає історичними та етнокультурними нашаруваннями смислів. Таким чином, постає концепт, з одного боку, як вербалізований продукт людського мислення, а з другого, - як носій етнокультурної інформації.

Основою всіх давніх вірувань народу є анімістичний світогляд, що глибоко вкоренився в народі, в його творчості й мові. Схиляння перед природою, її обожнювання були викликані потребою захисту й допомоги. Водночас одвічне стремління людини до якомога глибшого пізнання світу і тернисті шляхи до цього спричинило до виникнення різних вірувань, ритуальних обрядодій, магій слова. Анімістичний світогляд виражається в психологічному паралелізмі, що спирається на антропометризм, закладаючи основу образності мислення. Особливо яскраво це проявляється в обрядовому мовленні, що спонукає виділити такі етнокультурні концепти, які свідчать про давнє рослинопоклонництво: людина < [здоров'я, вік, оберіг, сила] > верба; людина < [доля, життя, краса] > вінок (вінець); людина < [вічність, краса, життєстійкість] > барвінок; людина < [краса, чистота, щастя, багатство] > калина; людина < [дівочість, життя, оберіг] > рута [м'ята]; людина < [життя, швидкоплинність, здоров'я] > ряст; людина < [краса, веселість, здоров'я] > рожа. Мовні одиниці такого характеру наділені етнографічним, історичним, етнокультурним, етнопсихологічним та етнофілософським змістом, адже реалії, які вони позначають, широко представлені в контекстах народних обрядів, що становлять цілісну систему етнокультурного простору.

Тотемізм породив схиляння людини перед звіром, особливо великим і сильним, що мав здатність істотно впливати на її життя. Наші предки обожнювали тварин, навіть догоджали їм, що залишило свій відбиток у звичаях, обрядодіях, а отже, і в мові. В етнокультурних контекстах спостерігаємо возвеличення тварин, без чого не відбувалася практично жодна обрядодія. У контексті обряду кожна тварина - це, по суті, своєрідний вербалізований символ, що ґрунтується на порівнянні, співвідношенні предметів, явищ, якостей. На прикладі декількох асоціативних символів демонструємо окремі явища обрядової фауносимволіки в українській етномовній картині світу як фрагменті загальномовної його моделі. Йдеться про етносимволи коза < [відродження, воскресіння, достаток] > людина; кінь < [вірність, відданість, швидкість, витривалість, багатство] > людина; ведмідь < [воскресіння, удача, здоров'я, оберіг] > людина; півень (курка) < [першопочаток світу, оберіг] > людина; бджола < [першопочаток світу, оберіг, кохання, здоров'я, щастя, достаток] > людина. Загалом можна констатувати, що народне дискурсивне мовлення фіксує ціле коло етнокультурних концептів, які позначають константи народної культури, що характеризують національно-культурні реалії українського народу.

У третьому розділі дисертації „Мовні одиниці в етнокультур- ному контексті обряду” основну увагу концентруємо на етносимво- лізмі народних афоризмів.

Особливістю фразеологізмів є те, що вони, як номінативні одиниці, переназивають уже названі реалії, виражаючи оцінку, побудовану на семантичному переосмисленні. При цьому не тільки одне слово, а цілий вираз вступає в синонімічні зв'язки з іншими словами. Символьний смисл якогось предмета переноситься на зовсім інший предмет, і тільки в такому разі цей предмет може виявитися символом первинного предмета. Символіка реалії переходить на символіку її найменування. Оскільки образність закладена в самій мові (пор. персоніфіковані вирази: дощ іде, вода прибуває, роса впала, сльози котяться), то при кожному новому слововживанні відбувається взаємодія внутрішнього образу і значення як реалізації першого. Скажімо, символом сили, краси, довголіття, здоров'я виступає в народному мовленні номінатив дуб. На основі порівняння та зіставлення в народному мовленні часто спостерігаємо різні сталі вирази з цією лексемою, напр.: хлопець, як дуб кучерявий; міцний, як дуб; парубочки, як дубочки. Оскільки дуб позначається в народній свідомості символікою довголіття та здоров'я, то, можливо, на основі протиставлення мова породила стійкі вирази протилежного характеру, напр.: дуба врізати (дати) - померти; ставати (стати) дубом - піднятися сторч, догори.

Проникаючи в етносимволіку мовних одиниць, окреслюємо ряд сталих словосполучень, що є невід'ємним елементом вербального коду практично кожної обрядодії, а також визначаємо певні лексеми із сакральним змістом, навіяним контекстом обрядодій. Так, слово коляда (латинського походження) на українському мовному ґрунті породило ряд сакральних найменувань - свята, обрядової пісні, різдвяного подарунка, учасника різдвяної обрядодії (коляда йде, співати коляду, колядник). Відповідно дія колядувати стає ключовою мовною одиницею словотвірного гнізда - колядувати, колядка, колядник, колядниця, колядиця, Коляда, колядень, колядички, поколядь (приспів на честь господаря).

Аналізуючи фразеологічний склад обрядового мовлення, визначаємо мовні одиниці, які в контексті обрядодій набувають вторинної семантики. Скажімо, сталий вислів прокладати першу борозну набуває вторинного семіозису, оскільки в новорічних щедрівках він символізує початок нового господарського року та вселяє надію на багатий урожай. Або, скажімо, стале сполучення вилами по воді писано постало, на нашу думку, з обряду ворожіння на воді, коли дівчата пускали на плесо вінки з метою передбачити долю. За вінками ніби писалися круги на воді. Це наводило на роздуми - збудеться задумане чи ні. Звідси й вираз на означення невідомості, сумнівності у здійсненні чого-небудь.

В обрядових контекстах виділяємо ряд сталих виразів зі спонукальною часткою щоб, що характерні для обрядового мовлення, напр.: щоб була здорова, як вода, а багата, як земля; щоб ці свята відпровадити та других дочекати; щоб на той рік дождати сон-траву топтати (формула-примовка, коли топчуть ряст чи сон-траву навесні, сподіваючись дочекати наступного року у здоров'ї); щоб заснуло лихо і між нами було тихо; щоб нам ще сто літ зустрічатись; щоб родило жито і овес і збирався рід наш увесь та ін.

Аналізуючи обрядові контексти, спостерігаємо, що вони включають також численні міфоніми: лісова потороча, зачароване коло, бісові діти. Цілий ряд ознак виступають постійними епітетами, що стають невід'ємним складником найменування (обрядового предмета, рослини, фольклорної реалії), напр.: вербова дощечка, гіркий полин, калинова доля, тополина земля, калинові мости, золотий міст, дзвонкова водиця, хрещатий барвінок, дрібні сльози, жива ватра, почесний хліб, суха верба, свячена верба, терновий вінок, Голодна кутя, петрові батоги, петрів хрест, кам'яна баба, Зелені святки.

Виділяємо ряд заздоровних сталих одиниць реченнєвого типу як усталених мовних формул. Від власне фразеологізмів вони відрізняються тим, що їхні компоненти зберігають своє пряме лексичне значення. Водночас, як і будь-який фразеологізм, вони відтворювані, і, як переважній більшості фразеологізмів, їм властиве емоційно-експресивне забарвлення. Тим самим народне мовлення часто по-своєму клішоване, напр.: З роси і води; Бажаємо щастя й добра; На все добре; Ласкаво просимо; Дай, Боже, з роси, з води! Дай, Боже, разом двоє: щастя та здоров'я! Дай, Боже, щоб пилось, їлось та й назавтра хотілось! Дай, Боже, щастя, здоров'я на многія літа всім! При цьому зауважуємо, що внутрішня форма найяскравіше виявляється на ономасіологічному рівні, оскільки це стосується того чи іншого фрагмента культурної традиції. Так, номінація на позначення свята Вербна (Шуткова, Бечкова, Квітна) неділя семантично пов'язана з вербою як ритуальним предметом-символом. Це спричинило появу номінативних сполук вербниця, вербник, вербляниця, наділених сакральними смислами. Основна обрядодія цього свята биття вербовою гілкою спрямована на передачу магічних сил рослини людині. Оскільки вірили, що молода верба передає силу, молодість, ріст, а стара - може спричиняти немічність, хворобу і навіть смерть. Отже, символьна мотивація ключової лексеми поля верба може бути виявлена тільки через зв'язок з давніми язичницькими віруваннями. До речі ритуальне биття характерне ще й під час весільного договору сторін, коли відбувається рукобиття на знак згоди на одруження.

Етносимволіка народних афоризмів передбачає реконструкцію, оскільки несе у собі глибинне значення мовленого виразу, пізнати який можна лише занурившись у культурний зміст народного вислову, пор.: ставати на рушник - одружуватися, коли, за народним звичаєм, дістаючи Боже благословення на шлюб, молоді стають на вишитий рушник; треті півні - на світанку (коли співають у передсвітанковий час півні, розганяючи нечисту силу, що любить нічну пору); на руку ковінька (за Словником Б.Грінченка ковінька - це різновид народної дитячої гри, коли ковінькою ганяють відрубок дерева чи камінь, а потім кладуть її на руку, поступаючись у грі партнерові); облизня піймати (вхопити, з'їсти, дістати, одержати, спіймати, хапати) означає отримати відмову, потерпіти, зазнати невдачі, зокрема й у сватанні, відповідно дати облизня - відмовити комусь (вирази постали на основі характерної поведінки пса, який облизується, чекаючи на їжу і не завжди її одержуючи).

У контекстах народного дискурсивного мовлення спостерігаємо ряд висловів, на які накладалося табу, тобто була певна заборона у їхньому вживанні. Здебільшого ця заборона стосувалася певних слів, зокрема найменувань чорт або дідько. Звідси цілий синонімічний ряд інших назв нечистої сили: лукавий, лихий, нечистий, спокусник, патлатий, куций, куцак, клятий, рогатий, вража сила, щезник, той, чугайстер, той, що не сказати, а також характерні вислови той, що не при хаті згадуючи, той, що не згадуючи проти ночі та ін.

Отже, через фольклорні тексти замовлянь, вірувань, оповідей-міфів (у формі казки, переказу, легенди, анекдоту), вербальних фрагментів весільних та інших обрядів, ритуальних дійств проникаємо в глибини народної мови. Особливе місце серед дискурсивних одиниць належить сентенційним і орнаментальним народним висловленням - пареміям як вищому прояву народного духу, глибин його філософії, етики та естетики. В цілому ж вагомою часткою національної культури є мова, що так чи інакше відбиває етнокультурні, народно-психологічні й міфологічні уявлення, переживання, переосмислення, породжувані світосприйняттям. Мова формує образ реального чи уявного світу, яким його бачить носій, а її продукти поєднують уявний образ реалії та саму дійсність.

У Висновках узагальнено результати наукового дослідження.

Вербальні коди обрядодій, які сягають у глибини дохристиянської культури, відтворюють сакралізацію смислів багатьох реалій. Це породжує у мовному просторі концепти етнокультури як продукти історико-культурної етносвідомості.

Взаємозв'язок мовної та екстралінгвальної сторін обряду (з огляду на його етнографічний, фольклорний, історичний, міфологічний контексти) сприяє реконструкції етносимволіки дискурсивних одиниць.

Первісне значення цілого ряду мовних одиниць та їх символіку можна пояснити, лише занурившись у глибини народного мовлення. Цьому сприяє їх асоціативно-концептуальний аналіз.

Лексико-семантичний аналіз мовних одиниць у контексті народного обрядового дискурсу розширює знання про сакральну (ритуальну) природу їх смислів, а також розкриває глибини символізації ряду лексем і фразеологізмів. Багато етносимволів набули загальнонародного значення, стали національною ознакою.

Асоціативно-концептуальний опис обрядових лексем, а також етнокультурна реконструкція народних афоризмів є одним із шляхів виявлення народної природи сучасної літературної мови.

Типовими зразками символізованих синтаксичних структур реченнєвого типу виступають паремії, які увиразнюють соціально-культурне значення мовних одиниць та давно стали етнокультурними контекстами. Дискурсивні висловлювання паремійного характеру породжені культурно-соціальним життям етносу, тому виражають подієву ситуацію, що втілюється в узагальнений цілісний образний зміст усталеного вислову, де чітко вибудовується символізований ряд: реалія - слово (вислів) - образ - символ.

Характерними структурними ознаками народного дискурсивного мовлення є паралелізм, порівняння, повтор, зіставлення, протиставлення, асоціація, що сприяють семантичній реконструкції тієї чи іншої мовної одиниці.

Обрядові мовні одиниці, породжені народним дискурсивним мовленням або семантично ним збагачені, поповнюють словниковий склад літературної мови.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Філіпчук М.В. Рослинні концепти в контексті обрядодій // Науковий вісник Чернівецького університету.: Зб. наук. праць. - Вип. 276 - 277. - Слов'янська філологія. - Чернівці: Рута, 2006. - С. 373 - 378.

2. Філіпчук М.В. Фразеологізація народнообрядового мовлення // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В.Гнатюка. - Серія: Мовознавство. - №1 (11). - Тернопіль, 2004. - С. 95 - 100.

3. Філіпчук М.В. Концептуальні мовні одиниці в етнокультурному контексті // Українське мовознавство. Міжвідомчий науковий збірник. - Вип. 32 - 33. - К., 2004. - С. 178 - 182.

4. Філіпчук М.В. Обрядова фауносимволіка в українській етномовній картині світу // Мовознавчі студії.: Зб. наук. праць. Ч.1. - К., 2006. - С. 111 - 115.

5. Філіпчук М.В. Просторово-часове поле українських народних обрядодій // Актуальні проблеми філології та перекладознавства.: Зб. наук. праць. Ч.2. - Хмельницький: ХНУ, 2007. - С. 254 - 257.

АНОТАЦІЯ

Філіпчук М.В. Етносимволіка мовних одиниць в українському обрядовому дискурсі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України. - Київ, 2007.

У дисертації окреслено коло мовних одиниць, які є константами української етнокультури. З цією метою на основі обрядових дискурсивних текстів визначено ряд етнокультурних концептів. Виходимо з того, що концепт - це весь зміст слова (сукупність його смислів) як знака позначуваної реалії, з усіма її асоціативними зв'язками. Дотримуємося думки, що концепт - це вербалізований компонент людського мислення, який через мову несе знання у формі культурної інформації. Встановлюємо взаємозв'язки українських обрядів із дохристиянськими віруваннями, виділяючи при цьому лексико-тематичні групи обрядових номінацій; з'ясовуємо походження та джерела поповнення певних шарів української лексики; пояснюємо символіку та первісне значення цілого ряду обрядових лексем і фразеологізмів; здійснюємо спробу реконструювати мовні одиниці на тлі обрядових контекстів.

Загальні теоретичні висновки дисертації дають можливість усебічно осмислити роль та місце етнокультурного компонента в семантиці мовних одиниць, з'ясувати глибинний зміст мотивованого слова. Тим самим теоретичне значення праці полягає в подальшому опрацюванні загальної проблеми взаємозв'язку мови та культури.

Ключові слова: обрядовий дискурс, вербальний код обрядодії, константи етнокультури, етномовна картина світу, етнокультурний концепт, етносимвол.

АННОТАЦИЯ

Филипчук М.В. Этносимволика языковых единиц в украинском обрядовом дискурсе. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. Институт языкознания им. А.А. Потебни НАН Украины. - Киев, 2007.

В диссертации определен круг языковых единиц, которые представляют собой константы украинской этнокультуры. В исследовании используем описательно-аналитический, ассоциативный, сопоставительный методы с целью выявления связи языковых единиц с элементами этнокультуры. Используем также методику концептуального анализа, проводим лингвокультурное описание ряда стойких ассоциативных языковых единиц, которые характерны для украинского обрядового дискурса. В работе исследуем этносимволику обрядовой лексики та фразеологии, особенности их функционирования в украинском этноязыковом пространстве. Осуществляем попытку ассоциативно-концептуального идеографического описания обрядо-вых лексем, а также этнокультурной реконструкции народных афоризмов. Выдвигаем научное положение о том, что вербальные коды на фоне обрядовых контекстов способствуют сакрализации смыслов многих реалий, а это способствует рождению этноязыковых концептов. С этой целью на основе обрядовых дискурсивных текстов определяем круг этнокультурных концептов, которые сами по себе выступают константами народной культуры. Определяем и анализи-руем ряд этнокультурных концептов, в основе которых лежит прежде всего фауно- и флоросимволика. Большинство из них наполнены определенным этносимвольным содержанием и реализует его прежде всего в обрядовых контекстах. Исходим из того, что концепт - это весь смысл слова (совокупность его смыслов) в качестве знака обозна-чаемой реалии, со всеми ее ассоциативными связями. Придерживаемся мысли, что концепт - это вербализованный компонент человеческого мышления, который посредством языка несет знания в виде культурной информации. Также определяем круг лексических и фразеологических единиц, сакрализированных по своей семантике.

В работе излагаем теоретические основы исследования, выясняем смысл ключевых понятий (дискурс, народная дискурсивная речь, этнокультурный концепт, этносимвол, этноязыковая картина мира, константы этнокультуры, вербальный код обряда, жанры обряда).

Устанавливаем взаимосвязи украинских обрядов с дохристианскими верованиями, выделяя при этом лексико-тематические группы обрядовых номинаций; выясняем происхождение, а также источники пополнения некоторых пластов украинской лексики; объясняем символику и первичное значение целого ряда обрядовой лексики и фразеологии; осуществляем попытку реконструировать языковые единицы на фоне обрядовых контекстов.

Анализируя фразеологический состав, определяем языковые единицы, которые в контексте обрядов приобретают второстепенную семантику. Проникая в этносимволику языковых единиц, очерчиваем ряд постоянных словосочетаний, которые являются неотъемлемым элементом вербального кода почти каждого обряда, при этом определяем некоторые лексемы из сакральным смыслом, приобретенным в контексте обряда. Приходим к выводу, что ассоциативно-концептуальное описание обрядовых лексем, а также реконструкция народных афоризмов является одним из путей выявления народной природы современного литературного языка.

Типичными образцами символизированных синтаксических структур выступают паремии, способствующие раскрытию социально-культурного значения языковых единиц, которые становятся этнокультурными контекстами. Дискурсивные выражения паремийного характера способствуют возникновению символизированного ряда: реалия - слово (выражение) - образ - символ. Характерными структурными признаками народной дискурсивной речи выступает параллелизм, сравнение, повтор, сопоставление, ассоциация, которые способствуют семантической реконструкции той или иной языковой единицы.

Общие теоретические выводы диссертации дают возможность всесторонне осмыслить роль и место этнокультурного компонента в семантике языковых единиц, объяснить глубокий смысл мотивированного слова. Тем самым теоретическое значение диссертации состоит в дальнейшей разработке общей проблемы взаимосвязи языка и культуры.

Ключевые слова: народная дискурсивная речь, вербальный код обряда, константы этнокультуры, этноязыковая картина мира, этнокультурный концепт, этносимвол.

SUMMARY

Filipchuk. M.V. Ethnic symbolism of linguistic units in Ukrainian Ritual discourse. - Manuscript.

Candidat Nauk Degree Dissertation, Philology. Speciality 10.02.01. - Ukrainian Language. O.O.Potebnya Institute of Linguistics, Ukrainian National Academy of Sciences, Kyiv. - 2007.

The dissertation deals with a number of issues that are the basis of the Ukrainian ethnic culture. It was established on the basis of ritual discourse texts a number of ethnic cultural concepts. We consider the concept to be the whole contents of the word (the whole set of its senses) as a sign of denoting realia with all its associated ties. We believe that a concept is a verbalized component of a human being's thinking process which has knowledge and by linguistic means possesses cultural information. We establish ties of the Ukrainian rites with pre-Christian beliefs. We single out lexical and thematical groups of ritual nominations as well as establish the origin and sources of replenishment of certain layers of Ukrainian vocabulary, explain symbolism and the original meaning of a number of ritual lexemes and idioms, try to reconstruct linguistic units on the background of ritual contexts.