Дериваційний потенціал іменників у сучасній українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ДЕРИВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ІМЕННИКІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність: Українська мова

БЕРКЕЩУК ІННА СТЕПАНІВНА

Івано-Франківськ, 2007 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Тривалий час ключова роль у систематизації та класифікації дериватів, а також у їх структуруванні відводилась словотворчому форманту, який виконує класифікаційну, поняттєву, уточнюючу вальну, семантичну та оцінно-стилістичну функції, а роль твірної основи залишалась поза увагою.

На сучасному етапі розвитку української дериватології актуальності набуває питання виявлення типології словотвору, в основі якої лежить функціональне навантаження твірних слів, а розв'язання цього питання можливе тільки в рамках підходу, який сформувався порівняно недавно. У словотворі він названий основного центричним підходом, бо зорієнтований на твірну основу як типологічний чинник. Метою основного центричного напрямку є опис дериваційного потенціалу різних класів твірних лексем, з'ясування різних чинників, які детермінують їх словотворчу здатність.

Дослідження словотвору з опертям на твірну основу потребує детального вивчення дериваційної спроможності усіх частин мови, оскільки аналіз спільних та відмінних особливостей у реалізації дериваційного потенціалу класів твірних різної частиномовної належності сприяє створенню загальної типології словотвору.

Комплексною одиницею центричної дериватології для встановлення словотвірної спроможності різних лексико-граматичних класів твірних є словотвірна парадигма (СП) - набір похідних від однієї твірної основи на одному ступені деривації.

Актуальність дисертаційного дослідження. На сьогодні в українському мовознавстві вже є окремі дослідження, які присвячені опису дериваційного потенціалу певних класів твірних лексем. Першою монографічною розвідкою центричного спрямування стала праця В. Ґрещука “Український відприкметниковий словотвір” (Івано-Франківськ, 1995), у якій проаналізовано структуру СП прикметників української мови. Методику щодо систематизації і класифікації фактичного матеріалу, яку вперше запропонував В. Ґрещук, використовують у своїх працях молоді дослідники, зокрема для вивчення словотвірної поведінки окремих лексико-семантичних груп (ЛСГ) іменників - О. Микитин, Р. Бачкур, О. Скварок, деяких груп дієслів - І. Джочка, Н. Пославська. Прикметники як твірну базу аналізували Л. Коржик, дієслова - М. Голянич М. Лесюк, Н. Тишківська, Г. Василевич. На особливу увагу заслуговує монографічне дослідження словотвірних парадигм іменників З. Валюх, що появилось останнім часом. Однак до повного охоплення іменників як твірної бази ще далеко. Скажімо, не в повному обсязі проаналізована словотворча спроможність іменників на позначення знарядь праці, а назви частин тіла та металів як словотворча база в українській мові ще не розглядались. Важливість для сучасного словотвору центричного дослідження та відсутність праць про дериваційну спроможність українських назв частин тіла та металів, а також недостатнє вивчення словотворчого потенціалу назв знарядь праці зумовлюють актуальність нашої дисертаційної роботи.

Звернення до іменника як твірної бази зумовлене тим, що іменник і дієслово, як центральні частини мови, становлять ядро словотвірної бази української деривації, а вибрані для дослідження найменування репрезентують великий пласт української лексики, денотати яких відіграють важливу роль у житті людини. Обрання саме зазначених трьох груп твірних зумовлено їх різними семантико-граматичними характеристиками, що дає змогу виявити чинники, які визначають дериваційну поведінку похідних, позначаються на їх словотворчій потужності.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження дериваційного потенціалу назв знарядь праці, частин тіла та металів сучасної української мови відповідає профілеві наукових планів кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника та пов'язане з темою “Центричне дослідження українського словотвору” (№ 0104U002445), над якою працює кафедра української мови.

Мета дослідження - виявити дериваційний потенціал іменників - назв знарядь праці, частин тіла та металів в сучасній українській мові, з'ясувати структурну та семантичну типологію відповідних відіменникових утворень.

Відповідно до поставленої мети визначаються конкретні завдання:

- інвентаризувати твірні іменники - назви знарядь праці, частин тіла та металів у сучасній українській мові;

- виявити частиномовну і семантико-словотвірну структуру похідних, утворених від іменників на позначення знарядь праці, частин тіла та металів;

- проаналізувати дериваційний потенціал зазначених груп іменників та його реалізацію в мові;

- визначити чинники, які впливають на словотвірну спроможність твірних іменників;

- розглянути семантичну співвідносність твірних іменників з їх похідними;

- дослідити способи та засоби реалізації словотвірних значень зазначених субстантивів.

Об'єкт дослідження - відіменниковий словотвір сучасної української мови.

Предмет дослідження - структура та семантика словотвірних парадигм іменників - назв знарядь праці, частин тіла та металів.

Джерела фактичного матеріалу. Матеріалом дослідження послужила спеціально укладена картотека назв знарядь праці (583 одиниці), соматизмів (287 лексем) та найменувань металів (116 іменників), а також дериватів від них (відповідно 369, 869 та 372 похідних), які засвідчені в одинадцятитомному Словнику української мови (1970-1980), чотиритомному Новому тлумачному словнику української мови (1999), двотомному Словнику синонімів української мови (1999), Великому тлумачному словнику української мови (2004), тритомному Російсько-українському словнику наукової термінології (1996). Використані також матеріали Лексичної картотеки української мови Інституту української мови НАН України.

Методи дослідження. Основним методом дисертаційного дослідження є описовий з використанням компонентного і трансформаційного аналізу та статистичних підрахунків.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українській лінгвістиці проаналізовано дериваційний потенціал та структуру словотвірних парадигм українських назв частин тіла та металів, виявлені деякі нові особливості словотвірної поведінки назв знарядь праці. Встановлено континуум словотвірних значень та описано засоби і способи творення похідних від зазначених груп іменників; з'ясовано чинники, які регулюють дериваційну потужність українських найменувань знарядь праці, частин тіла та металів.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження. Зроблені на основі проаналізованого матеріалу висновки й узагальнення доповнюють та поглиблюють засади сучасної центричної дериватології, зокрема в таких її проблемах, як словотвірна похідність, словотвірне значення, словотвірна структура тощо, слугують теоретичними засадами для типологічних студій зі словотвору.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали проведеного дослідження можуть бути використані у розвідках при описі словотвірних гнізд, для характеристики словотвірної системи субстантивів у працях монографічного характеру. Одержані результати та матеріали можуть бути застосовані для укладання морфемних та словотвірних словників, а також у вузівських курсах із морфеміки та словотвору та у відповідних підручниках і навчальних посібниках.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та практичні результати дисертації обговорені на засіданні кафедри української мови Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, щорічних звітно-наукових конференціях кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2004-2006), на міжнародних наукових конференціях “Українська мова в часі і просторі” (Львів, 2004), “Актуальні проблеми функціональної лінгвістики” (Харків, 2005) та на Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій пам'яті проф. С.П.Бевзенка (Одеса, 2005).

Публікації. Проблематику дисертаційного дослідження висвітлено у шести публікаціях, що містяться у збірниках, затверджених ВАК України як фахові видання.

Структура і обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (205 позицій) та додатків. Загальний обсяг роботи - 227 сторінок, з яких 165 сторінок основного тексту.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовані вибір теми, її актуальність, сформульовані мета й завдання, визначені об'єкт, предмет і матеріал дослідження, окреслені його методи, розкрита наукова новизна, практичне значення одержаних результатів, подані відомості про апробацію основних положень та структуру дисертації.

У першому розділі - “Лексико-семантичні групи (ЛСГ) (назви знарядь праці, частин тіла та металів) як база словотворення” - здійснено структурно-семантичну характеристику досліджуваних груп субстантивів як дериваційної бази.

Вивчення словотворчої спроможності різних класів іменників передбачає виокремлення досліджуваних твірних із загального простору іменників, встановлення кількісного складу, виявлення сутнісних ознак та здійснення лексико-семантичної класифікації аналізованих лексем. Розв'язанню цих проблем, зокрема структурно-семантичній характеристиці назв знарядь праці, присвячений підрозділ 1.1.

Іменники на позначення назв знарядь праці становлять численну лексико-семантичну групу в сучасній українській літературній мові. Група аналізованих лексем є дуже давнього походження.

У нашому дисертаційному дослідженні назви знарядь праці поділяємо на дві групи:

1. Назви ручних знарядь. Сюди відносимо знаряддя, переважно інструменти, прості за будовою, які людина використовує для виконання яких-небудь дій. Це назви інструментів, назви побутових знарядь праці, назви рибальських знарядь, назви сільськогосподарських знарядь, назви знарядь для писання.

2. Назви механізованих знарядь. До механізованих знарядь належать складні або ускладнені за будовою, які в переважній більшості використовуються з метою значного полегшення праці, або взагалі з метою заміни праці людини. Сюди належать назви апаратів, назви машин, назви механізмів, назви приладів, назви пристроїв.

У свою чергу у кожній із підгруп назв ручних знарядь виділено мікрогрупи. Найбільш численною є підгрупа назв інструментів, яка членується на 10 мікрогруп (назви столярських (теслярських) інструментів, назви бондарських інструментів, назви медичних інструментів, назви креслярських інструментів, інструментів для вимірювання чого-небудь, назви будівельних інструментів, назви шевських інструментів, назви інструментів, які використовуються в текстильній промисловості, назви скульптурних інструментів, назви слюсарських та ковальських інструментів, назви інструментів гірничої промисловості). Назви рибальських знарядь поділяємо на назви сіток та назви вудок. До назв знарядь праці, які призначені для побутового використання, належать: назви посуду, знарядь, які призначені для приготування їжі (для збивання, насипання та ін.), назви знарядь для наведення порядку, чистоти та ін., назви знарядь, що призначені для гостріння, проколювання, розтирання та ін.

У ЛСГ на позначення знарядь механізованої праці засвідчено велику кількість найменувань приладів, пристроїв, механізмів та ін., менше - назв сільськогосподарських знарядь праці, зокрема інструментів. На екстралінгвістичному рівні цей факт може вказувати на значний стрибок у розвитку науки, техніки, що й зумовлює тенденцію значного збільшення кількості точних обчислювальних приладів, зокрема реалій, пов'язаних зі сферою наукових досліджень.

Класифікація ЛСГ на позначення частин тіла здійснена у підрозділі 1.2, в якому виявлені семантичні та структурні ознаки аналізованих твірних.

Назви частин тіла людини як елементи лексичної системи мови є найдавнішими і загально- і частовживаними.

Аналізуючи соматичну лексику, слід врахувати можливість функціонування її у ролі термінів, адже таке вживання назв частин тіла людини позначається на їх словотворчих можливостях, впливає на структуру СП. В українській мові найбільша кількість термінологічних назв частин тіла функціонує у терміносистемах медицини, біології, анатомії.

В обстежених нами словниках засвідчено 288 назв частин тіла.

Спираючись на проведені дослідження та наявну класифікацію назв частин тіла людини в сучасній лінгвістиці, усі найменування поділяємо на дві великі групи: назви зовнішніх частин тіла та назви внутрішніх частин тіла.

Кожна із цих груп поділяється на певні мікрогрупи, у межах яких виділяються підгрупи.

Групу назв зовнішніх частин тіла формують сім підгруп. Підгрупу назв голови та її частин формують 83 найменування: голова, тиква (зневажл., лайл.), чуприна, язик, щока та ін. Другу підгрупу формують назви шиї та її частин: шия, горло, гортань та ін. Третю підгрупу утворюють назви тулуба та його частин: живіт, спина, бік та ін. Четверту підгрупу становлять назви кінцівок і їх частин, які поділяються на назви верхніх та назви нижніх кінцівок: долоня, кисть, коліно та ін. Іменники, які позначають назви зовнішніх статевих органів, поділяються на назви чоловічих та жіночих органів.

До назв чоловічих статевих органів відносимо 7 іменників, а до назв жіночих статевих органів належать 5 твірних. Підгрупи - назви наростів на тілі людини та назви шкірного покриву - нечисленні. До іменників - назв наростів належать: наріст, горб, бородавка, мозоля (мозоль). Назви шкірного покриву тіла людини - це шкіра, скіра (діал.).

У межах назв внутрішніх частин тіла виділяємо 9 підгруп, серед яких 9 назв органів кровообігу (серце, судина та ін.), 3 назви органів дихальної системи (бронхи, легені та ін.), 11 назв органів травного тракту (стравохід, шлунок та ін.), 7 органів виділення (нирки, сечівник та ін.), 4 назви статевих органів, 21 назву кісток (стремено, суреля), поодинокими є назви м'язів, залоз та лексеми, які позначають органи нервової системи людини (м'яз, нерв та ін.). Окрему групу становлять назви із загальною семантикою: нутро та ін., які позначають сукупність усіх внутрішніх органів.

Таким чином, усі соматичні назви відносяться до 15 підгруп. Групу назв зовнішніх частин тіла формують назви семи підгруп, а групу назв внутрішніх частин тіла - назви дев'яти підгруп, хоча в цілому кількісно переважають назви зовнішніх частин тіла. Окрему групу у назвах внутрішніх частин тіла утворюють іменники з узагальнювальною семантикою.

Найчисленнішою підгрупою у назвах зовнішніх частин тіла є назви голови і її частин та іменники - назви тулуба та його частин.

Інші підгрупи є нечисленними.

У назвах іменників, які позначають внутрішні органи, найбільш численними є підгрупи назв кісток, їх зрощень, назв органів травного тракту та назв органів кровообігу.

У підрозділі 1.3, здійснено опис семантики та структури іменників - назв металів.

Українські назви металів неоднорідні за частотою вживання, що зумовлено належністю їх до:

а) загальновживаної;

б) спеціальної лексики.

Більшість назв металів використовуються як терміни.

Лексико-семантичні поля матеріально-речовинних іменників, в т. ч., назв металів, характеризуються родовидовими відношеннями із специфічною (речовинною) спрямованістю, наприклад, речовина - матеріал - метал - ванадій, золото, ртуть та ін.

В сучасній українській мові засвідчено 113 назв металів.

Деяким металам властива подвійна номінація: залізо - ферум, золото - аурум, курчатовій - дубній, мідь - купрум, олово - станум, свинець - плюмбум та ін.

Наскільки продуктивно іменники на позначення знарядь праці, частин тіла та металів реалізують свою словотворчу спроможність, з'ясовано у другому розділі - “Реалізація дериваційного потенціалу іменниками на позначення знарядь праці, частин тіла та металів” - де також встановлений континуум словотвірних значень (СЗ) та проаналізовані засоби реалізації СЗ іменників - назв знарядь праці, частин тіла та металів.

Типова СП (ТСП) субстантивів на позначення знарядь праці має три блоки: субстантивний, ад'єктивний та вербальний.

Деривати, мотивовані назвами знарядь праці, описані в підрозділі 2.1. Субстантивний блок проаналізовано у пункті 2.1.1.

Субстантивний блок формують два типи словотвірних значень (СЗ): модифікаційні та мутаційні. У межах модифікаційних СЗ виділяються такі семантичні позиції: демінутивність (сапка), аугментативність (сокирисько), збірність (апаратура), стилістична модифікація (прясельце).

У межах СЗ “носій предметної ознаки” виділяються такі часткові лексико-словотвірні значення: особа, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним (сокирник), деталь, певна частина того, що названо твірним (сапилно), знаряддя, яке характеризуються за відношенням до того, що названо твірним (вилані), рослина, тварина, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним (мітлиця, шилохвіст), приміщення чи місце, яке характеризується за відношенням до того, що названо твірним (кочережник), метод, процес, який характеризується за відношенням до того, що названо твірним (отоскопія), наука, пов'язана з тим, що названо твірним (мікроскопія), відрізок часу, який характеризується за відношенням до того, що названо твірним (серпень). У субстантивному блоці переважають похідні, які утворені від іменників на позначення ручних знарядь праці, а саме деривати із СЗ демінутивність, особа, яка характеризується відношенням до того, що названо твірним, деталь, певна частина того, що названо твірним. Від іменників на позначення апаратів, механізмів, приладів, машин утворена значно менша кількість дериватів. Решта груп твірних є творчо непродуктивними чи малопродуктивними.

Блок іменників на позначення знарядь праці проаналізований у пункті 2.1.2, та представлений такими СЗ: відносність (кирковий), подібність за предметною ознакою (веретенистий), ознака за наявністю того, що названо твірним (мітластий).

Вербальний блок описано у пункті 2.1.3. Дієслова, що утворені від назв знарядь праці, характеризуються високою продуктивністю. Їм властиве загальне словотвірне значення “діяти за допомогою того, що названо твірним” (сапати).

Засоби реалізації СЗ дериватів, утворених від іменників на позначення знарядь праці, проаналізовано у пункті 2.1.4.

Аналіз словотвірної структури похідних, мотивованих назвами знарядь праці, засвідчив, що у їх словотворі переважає суфіксація, при цьому простежується спеціалізація формантів у творенні дериватів різних семантичних позицій. Модифікаційний словотвір, зокрема похідні семантичної позиції “демінутивність”, утворені за допомогою таких суфіксів: -к- (борінка), -очк- (виделочка), -ечк- (веретенечко), -ок- (віничок), -ик- (свердлик), -чик- (топірчик), -ц- (веретінце), -ец'- (топірець), -ичк- (мітличка), -ачк- (ломачка), -ин- (соКирчина), -елк- (коваделко). Збірні іменники утворені за допомогою суфіксів -j(а)- (ломаччя), -ур- (апаратура), -аріj- (інструментарій). Деривати із СЗ “аугментативність” утворюються за допомогою суфіксів -ак- (ножака), -ис'к- (сокирисько), -ищ- (мітлище). За допомогою суфіксів -ц- (прясельце) та -иц- (пряслице) утворюються деривати із СЗ “стилістична модифікація”.

Семантична позиція “особа, яка виготовляє знаряддя праці” реалізується в українській мові за допомогою трьох суфіксів -ник- (решітник), -ар- (-'ар-) (голкар, грабляр), -ал'ник- (інструментальник). Лексико-словотвірне значення “особа, яка користується знаряддям праці” репрезентоване дериватами, які утворені за допомогою суфіксів -ник- (мотовильник), -ар- (плугар), -щик- (пильщик), -`ач- (раляч), -іст- (спінінгіст), -ист- (бульдозерист), -(-ат)-ар- (плугатар), (-(ат)ир) (плугатир), -ро- (мачетеро). Деривати семантичної позиції “деталь, певна частина того, що названо твірним” утворені за допомогою суфіксів -ищ(е)- (мітлище), -илн- (-ивн-) (ціпилно, ціпивно), -ин- (граблина), -ис'к- (топорисько), -ник- (сошник), -j- (кісся). Із зазначеною семантикою уворено поодинокі деривати префіксально-суфіксальним способом, зокрема з конфіксами: на-...-ник (навильник), на-...-ок (навилок). Один дериват утворений за допомогою префікса перед- та суфікса -ник- (передплужник).

Для реалізації семантичної позиції “знаряддя, яке характеризується за відношенням до того, що названо твірним” використовується суфікс -ан- (вилані). Префіксально-суфіксальним способом утворений один іменник (конфікс під-... -ок) (підситок). За допомогою декількох суфіксів утворюються деривати із СЗ “рослина, тварина, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним”, зокрема -ник- (шильник), -иц'- (мітлиця), -анк- (наперстянка), -к- (сокирки), -іj- (серпій). Невелика кількість суфіксів використовується і для утворення субстантивів із СЗ “приміщення чи місце, яке характеризується за відношенням до того, що названо твірним”. Для реалізації вищевказаної семантичної позиції використовується 6 суфіксів: иц'- (ралиця), -ник- (кочережник), -ал'н- (інструментальня), -ськ- (мікшерська). Семантичні позиції “метод, процес, який характеризується за відношенням до того, що названо твірним” та “наука, пов'язана з тим, що названо твірним” реалізуються десубстантивами із суфіксом -іj- (отоскопія, мікроскопія). За допомогою суфікса -ен'- утворено дериват серпень із СЗ “відрізок часу, який характеризується за відношенням до того, що названо твірним”. Для реалізації відіменникових ад'єктивів із СЗ “відносність” використовується 9 суфіксів: -ов(ий) виделковий, -н(ий) верстатний, -ев(ий) лемешевий, -ічн(ий) мікроскопічний, -ал'н(ий) інструментальний, -ан(ий) голчаний, -арн(ий) ложкарний, -ач(ий) сокирячий, -ичн(ий) п'єзометричний.

Семантична позиція “подібність за предметною ознакою” репрезентована меншою кількістю словотвірних афіксів: -уват(ий) (шилуватий), -ист(ий) (лопатистий), -аст(ий) (шильчастий), а також афіксоїдів -подібний (веретеноподібний), -видний (серповидний). Десубстантиви семантичної позиції “ознака за наявністю того, що названо твірним” утворені за допомогою суфікса -аст(ий) (голчастий, мітластий).

Словотвір дієслів із СЗ “діяти за допомогою того, що названо твірним” представлений такими суфіксами: -ува(ти) (маркірувати), -и(ти) (ралити), -а(ти) сапати, -ан-(и)ти) (плуганити).

Семантико-граматичні особливості твірних іменників позначилися на якості й кількості СЗ похідних від них дериватів, при цьому спільність загальнокатегоріальної, частиномовної семантики твірних зумовила наявність багатьох спільних семантичних позицій у СП як назв знарядь праці, так і найменувань частин тіла.

Дериваційний потенціал іменників - назв частин тіла описаний в підрозділі 2.2. Субстантивний блок СП назв частин тіла проаналізовано у пункті 2.2.1.

Субстантивний блок СП іменників на позначення частин тіла формують теж два типи словотвірних значень: мутаційні та модифікаційні.

Похідні субстантивного блоку репрезентовані такими модифікаційними значеннями: демінутивність (вушко), аугментативність (носяка), стилістична модифікація (головешка), збірність (волосся), одиничність (волосина).

Для дериватів, які мотивовані назвами частин тіла, в межах словотвірного значення “носій предметної ознаки” виділяємо такі лексико-словотвірні значення: предмет, який характеризується за відношенням до того, що названо твірним (вушанка), особа, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним (головач), частина тіла, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним (зашийок), рослина, тварина, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним (ротики, шилохвіст), хвороба, яка вражає те, що названо твірним (нігтьоїда), місце (удару рукою), на яке вказує твірне (потиличник), ліки, призначені для лікування того, що названо твірним (мозолін), наука, пов'язана з тим, що названо твірним (нервізм).

Похідні прикметники, мотивовані назвами частин тіла, описані в пункті 2.2.2. Ад'єктиви в сучасній українській мові виражають такі СЗ: відносність (ручний), інтенсивно виражена зовнішня ознака за наявністю того, що названо твірним (башковитий), подібність за предметною ознакою (суглобистий), відсутність предметної ознаки (безголовий).

Семантика відносності властива також великій кількості складних прикметників (композитів). Вони утворюються на основі чотирьох типів словосполучень, зокрема “іменник + іменник” (горбоносий), “залежний іменник + дієслово” (рукописний), “залежний прикметник + іменник” (білобородий) та “залежний числівник + іменник” (двоногий).

Дієслівний блок СП назв частин тіла проаналізовано у пункті 2.2.3. Він репрезентований такими СЗ: діяти за допомогою того, що названо твірним (ручкатися), набувати предметної ознаки (горбатіти), наділяти предметною ознакою (нервувати), втрачати те, що названо твірним (обезножіти), позбавити того, на що вказує твірне (обезножити).

У порівнянні із субстантивним, ад'єктивним та вербальним блоками, адвербіальний блок представлений значно меншою кількістю дериватів і єдиним СЗ “адвербіалізація предмета” (опліч, босоніж).

Похідні, мотивовані назвами частин тіла, відзначаються різноманітністю засобів творення.

Засоби реалізації СЗ дериватів, утворених від іменників на позначення знарядь праці, проаналізовано у пункті 2.2.5.

Семантична позиція “демінутивність” реалізується за допомогою 14 суфіксів: -к- (борідка), -ок- (бочок), -ик- (зубик), -чик- (плечико), -ц- (колінце), -ен'ат- (бровенята), -ец'- (корінець), -ен'к- (личенько), -он'к- (губонька), -ечк- (горлечко), -иц'- (косиця), -очк- (мордочка), -ачк- (тім'ячко), -ен'- (серденя).

За допомогою 5 суфіксів реалізується семантична позиція “аугментативність”: -ищ- (бородище), -ис'к- (очиська), -ак- (мордяка), -ур- (носюра), _іс'к- (шиїсько). Десубстантиви із СЗ “стилістична модифікація” утворені за допомогою суфіксів, зокрема -ин-, -(н)ин- (грудина, груднина), -ешк- (головешка). Семантична позиція “збірність” реалізується за допомогою суфіксів -ін'- (волосіння), -'ак- (кістяк), -Ш_с- (волос).

Деривати із СЗ “предмети, які характеризуються за відношенням до того, що названо твірним” утворюється з використанням таких формантів: на-...-ик (набедреник), під-...-ник (підголівник); на-...-ник (навушник), о-...-ник (оплічник), під-...-ник (підкісник), по-...-j- (поличчя), на-...-н- (наручні), об-..-j- (обніжжя), під-...-j- (підголів'я), під-...-к- (підніжка), під-...-j- (підніжжя), по-...-ат- (поручата), по-...-н- (поручні), при...-чик (приголовчик), на-...-ок (наголовок), підо-..._к- (підоплічка), підо...-j- (підопліччя), по-...-j- (поручі), на...-j- (наручі), при-...-ач (приголовач), при-...-j- (приголів'я), під-...-ач (підголовач), на-...-j- (наголів'я), уз-...-j- (узголів'я), по-…-j- (погруддя). Деривати із вказаною семантикою утворені також і за допомогою суфіксів -иц'- (ногавиця), -ник- (тільник), _ашк- (тільняшка), -авк- (ногавки), -анк- (вушанка), -ец'- (чорнобривець), -ав- (рукав), -ак- (носак), -атк- (носатка), -ел- (зубела), -івк- (зубівка), -овин- (волосовина), -анчик- (лобанчик).

Деривати із СЗ “особа, яка має великого розміру частину тіла, що названо твірним” утворюються за допомогою 7 суфіксів: -ан'- (гривань), -ач- (вирлач), _ій- (губрій), -ан- (пузан), -ар- (чубар), -ир- (чуприндир), -к- (головко). Семантична позиція “особа, яка має частину тіла, що названо твірним” репрезентована дериватами, утвореними за допомогою суфікса -ан'- (бородань), -ач- (бородач), -аj- (бородай), -ун- (горбун). Суфікси -ник, -овик беруть участь в утворенні дериватів семантичної позиції “особа, яка лікує те, що названо твірним” (вушник, горловик). В утворенні інших назв осіб, крім зазначених засобів словотвору, використовується ще композиція основ, яку супроводжує суфіксація або без неї (рукоблудник). Здебільшого префіксально-суфіксальним способом утворені похідні із СЗ “частина тіла, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним”, зокрема за допомогою конфіксів за-…-ок (зашийок), під-…-ин- (підчеревина), пере-…-j- (перенісся), перед-…-j- (передсердя), по-…-ин- (поребрина), о-…-j- (огруддя, окістя), над-…-ок (надколінок), о-…-ин- (очеревина), о-…-ок (огривок), па-…-к- (пабородки), під-…-ник (підусники), під-…-j- (підребер'я), під-…-ок (підшийок), над-…-j- (надпліччя). Дериват переднирка утворений префіксальним способом, як і похідні із префіксоїдом пів- (півліктя). Окремі деривати цієї семантичної позиції утворені за допомогою суфіксів -ник (кишечник), -іол- (бронхіоли) або словоскладанням (носоглотка).

Назви тварин, рослин, які характеризуються за відношенням до того, що названо твірним, утворені за допомогою словоскладання (підковоніс) та суфіксації, зокрема суфіксів -айк- (чубайка), -арк- (чубарка), -ник (міхурник), -ик- (ротики), -ок (пузанок). Іменник нашкірник утворений за допомогою конфікса на-…-ник. Деривати з локативною семантикою від назв частин тіла утворені за допомогою суфіксів -ник (потиличник), -ас (мордас), конфіксів уз-…-j- (узголів'я), при-…-j- (приголів'я), при-…-ач (приголовач), по-(поза-)…-ник (позавушник). Похідний іменник зуботичина утворений складносуфіксальним способом.

В утворенні назв хвороб від назв частин тіла використовуються суфікси -ит (аортит), -іт (бронхіт), -иц(я) (грудниця), а назв ліків - суфікс -ін (мозолін).

Деривати семантичної позиції “відносність” реалізують свої значення за допомогою 15 суфіксів, частина з яких супроводжує основоскладання: -ов(ий) (воловий), -н(ий) (волосний), -ев(ий) (легеневий), -ан(ий) (волосяний), -'ав(ий) (кістлявий), -ал'н(ий) (зубооброблювальний), -енн(ий) (колінопреклоненний), -ерн(ий) (зубофрезерний), -ечн(ий) (сердечний), -ист(ий) (залозистий), -ичн(ий) (панкреатичний), -ічн(ий) (фалічний), -озн(ий) (черевнотифозний), -очн(ий) (маточний), -с'к(ий) (плотський). 10 суфіксів є продуктивними в реалізації СЗ “ознака за наявністю того, що названо твірним”: -ат(ий) (волосатий), -аст(ий) (голінастий), -ист(ий) (в'язистий), -уват(ий) (вилицюватий), -овит(ий) (башковитий), -іст(ий) (віїстий), -'ан(ий) (мозоляний), -ен(ий) (мозолений), -ев(ий) (мозолевий), -'ав(ий) (мозолявий). Префіксально-суфіксальним способом утворений дериват окостуватий. Ряд дериватів утворено складносуфіксальним способом (волоокий).

Деривати семантичної позиції “подібність за предметною ознакою” уворені за допомогою суфіксів -аст(ий) (ніздрястий), -уват(ий) (ніздрюватий), -ист(ий) (суглобистий) та суфіксоїда -подібний (волосоподібний). Для утворення дериватів із СЗ “відсутність предметної ознаки” використовуються префікс без- та нульовий суфікс (безвухий).

Більшість дериватів семантичної позиції “діяти за допомогою того, що названо твірним” утворені за допомогою суфіксів -а- (горлати), -уват- (колінкувати). Кілька дериватів утворені префіксально-суфіксальним способом: по...-и- (поязичити), про...-и- (проязичити). У творенні дієслів із СЗ “набувати предметної ознаки” бере участь суфікс -і- (горбатіти). СЗ “наділяти предметною ознакою” реалізується за допомогою суфікса -ува- (нервувати). Семантична позиція “позбавити того, на що вказує твірне” реалізується за допомогою префікса обез- та суфікса -и- (обезножити). Так само, але з суфіксом -і-, утворений дериват обезножіти із СЗ “втрачати те, що названо твірним”.

Основоскладання, яке супроводжує префіксація, характерне для творення дериватів адвербіальної зони (вправоруч, нашвидкуруч). Повторення тотожних основ та “внутрішня префіксація” засвідчена у двох адвербативах (віч-на-віч, пліч-о-пліч).

Семантика й структура словотвірної парадигми назв металів в сучасній українській мові описана у підрозділі 2.3.

Значною специфікою характеризується словотвір на базі назв металів, яку визначила семантична й граматична природа речовинних іменників. Модифікаційний словотвір субстантивної зони іменників - назв металів представлений двома семантичними позиціями: збірність (залізяччя), гіпокористичність (золотце). Мутаційний словотвір від іменників - назв металів репрезентований дериватами кількох семантичних позицій: хімічна сполука, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним (хроміт), предмет, який характеризується за відношенням до того, що названо твірним (мідяк), рослина, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним (кальцефіл), ліки, які містять те, що названо твірним (кальцекс), особа, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним (мосяжник), приміщення, яке характеризується за відношенням до того, що названо твірним (мідярня), процес, який характеризується за відношенням до того, що названо твірним (берилізація).

Структура ад'єктивного блоку СП назв металів проаналізована у пункті 2.3.2. Ад'єктивний блок репрезентований невеликою кількістю СЗ, зокрема: відносність (амальгамовий), подібність за предметною ознакою (олов'янистий).

Вербальний блок СП іменників аналізованої лексико-тематичної групи, якому присвячено пункт 2.3.3, фіксує дві семантичні позиції: покривати тим, що названо твірним (свинцювати), набувати предметної ознаки (олов'яніти).

Засоби реалізації СЗ дериватів, утворених від іменників на позначення металів, проаналізовано у пункті 2.3.4.

Непродуктивними є афікси, які творять відсубстантивні похідні із СЗ “збірність”: -j- (заліззя) та -ачч'- (залізяччя). Дериват із СЗ “гіпокористичність” утворений за допомогою суфікса -ц- (золотце).

Семантична позиція “хімічна сполука, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним” реалізується за допомогою таких суфіксів: -іт-, -ит- (хроміт, барит), -ат- (алюмінат), -іл-, -ил- (ураніл, берил), -ід-, -ид- (алюмінід, вісмутид), -ін-, -ин- (германін, кобальтин), -он- (алюмінон), -оз- (кальциноз), -аз- (літіаз), -ізм- (уранізм), -ал'- (хромаль), -ан- (хроман), -ен- (хромен).

Деривати із СЗ “предмет, який характеризується за відношенням до того, що названо твірним” утворюються за допомогою суфіксів -'ак- (залізяка), -к- (залізко), -аник- (срібляник), -ц- (залізце). Для творення назв осіб за відношенням до того, на що вказує твірний іменник, використовуються такі суфікси: -ар- (золотар), -ник- (мідник), -ил'ник- (золотильник). Префікс по- та суфікс -ник- беруть участь в утворенні деривата позолотник.

Деривати із локативним значенням, а також назви одиниць виміру та кольору, які мотивовані назвами металів, утворюються за допомогою суфіксів -`арн- (мідярня), -ник- (золотник) та префікса по- (па-) (позолоть (пазолоть)). Для утворення назв процесів від найменувань металів використовуються суфікси -аціj- (амальгамація), -оз- (бериліоз).

Семантична позиція “відносність” ад'єктивної зони реалізується за допомогою суфіксів -ев(ий) (алюмінієвий), -ов(ий) (амальгамовий), -н(ий) (амальгамний), -'ан(ий) (срібряний), -Ш_с(ий) (золотий) та афіксоїдів -органічний (алюмінієорганічний), -термічний (кальцієтермічний), -повітряний (цинкоповітряний).

Лексико-словотвірне значення “який містить те, що названо твірним” реалізується за допомогою суфіксів -ист(ий) (залізистий), -ов(ий) (вольфрамовий), -уват(ий) (свинцюватий) і -ев(ий) (торієвий) та афіксоїдів -вмісний (ванадієвмісний), -носний (залізоносний). За допомогою 4 суфіксів реалізується лексико-словотвірна позиція “зроблений, виготовлений із того, на що вказує твірне”: -ов(ий) (ніхромовий), -ев(ий) (крицевий), -'ан(ий) (мідяний), -н(ий) (залізний).

Семантична позиція “подібність за предметною ознакою” реалізується за допомогою суфікса -ист(ий) (олов'янистий). Із афіксоїдом -подібний засвідчено дериват платиноподібний.

Деривати із СЗ “покривати тим, що названо твірним” утворюються за допомогою суфіксів -ува- (алюмінувати), -и- (золотити). Семантичну позицію “набувати предметної ознаки” формують деривати з суфіксом -і- (олов'яніти).

Центричне дослідження словотвору передбачає встановлення чинників, що регулюють словотворчу поведінку різноманітних класів твірних лексем. Цій проблемі присвячено розділ третій - “Лінґвальні та екстралінґвальні чинники, що впливають на дериваційний потенціал назв знарядь праці, частин тіла та металів у сучасній українській мові”. Виявлення таких факторів важливе в сучасній дериватології, оскільки дає змогу встановити певні закономірності процесів словотворення, зокрема у деривації від назв знарядь праці, назв частин тіла та назв металів, спрогнозувати утворення нових дериватів, з'ясувати причини не реалізації словотворчого потенціалу твірних в окремих семантичних позиціях тощо.

У підрозділі 3.1 проаналізовано й узагальнено аспекти вивчення факторів, які впливають на дериваційний потенціал різних класів твірних слів. У працях В. Ґрещука, З. Валюх, Н. Клименко, О. Микитин, І. Джочки, Р. Бачкура та ін. (в українському мовознавстві), О. Земської, І. Милославського, В. Лопатіна, І. Улуханова, Л. Денисик, М. Капраль та ін. (в російському мовознавстві) подана сукупність факторів, які регулюють словотворчу спроможність певних лексико-тематичних груп. Вона хоч і досить повна, однак не відображає усіх причин для з'ясування факторів, які визначають дериваційну поведінку досліджуваних ЛСГ: назв знарядь праці, частин тіла та металів. Тому є необхідним їх уточнення, конкретизація та доповнення, про що і йде мова у підрозділі 3.2.

Українські назви знарядь праці, частин тіла та металів входять в лексичну систему української мови як певні лексико-семантичні групи слів. Беручи до уваги семантичні характеристики досліджуваних твірних, їх структурні і функціональні параметри, визначаємо домінантні чинники, які впливають на словотворчу спроможність досліджуваних груп твірних. Такими для досліджуваних твірних є: лексична семантика твірних, символічність значень, стилістична маркованість, синонімічність, похідність або непохідність, системне заміщення (йдеться про надлишковість деривата за умови, що від іншого твірного утворений дериват із іншим формантом, але тим самим значенням або його місце в лексичній системі мови заступає спільно функціональна мовна одиниця не словотвірної структури). Із названих вище факторів, за нашими спостереженнями, особливо впливають на продуктивність твірних лексична семантика (для назв знарядь праці та частин тіла, які характеризуються предметною семантикою, властиві такі СЗ, як “демінутивність”, “аугментативність”, “стилістична модифікація” та ін. (ніс - носик, носок, носюра, носяка та ін.), тоді як для матеріально-речовинних іменників - назв металів ці семантичні позиції не характерні, натомість їх семантика сприяє утворенню дериватів із СЗ “збірність”, “гіпокористичність” та ін. (залізо - заліззя, залізяччя та ін.), символічність семантики твірного (серце - серденько, серденя, сердечко та ін.), непохідність твірного (плуг - плужок, плугар, плугатар, плугатир та ін.).

Деякі із чинників, навпаки, знижують утворення дериватів, позначаються на низькому дериваційному потенціалі (стилістична маркованість (желонка (гірн.) - желонник), похідність (очеревина - очеревинний), надлишковість деривата у зв'язку з наявністю спільнокореневого або іншокореневого слова з таким же значенням) (кочерга - кочережка, кочержилно, кочережник але коцюба, покрасич, поривач - 0 дериватів).

Одним із важливих чинників, який визначає словотворчу поведінку аналізованих класів слів, є позамовний фактор, зокрема важливість того чи іншого денотата, який вербалізується твірним, у господарсько-практичній діяльності людини. У межах окреслених груп лексики можна виокремити ряд твірних слів, які називають важливі для людини знаряддя, що використовуються найчастіше (коса, лопата та ін.), частини тіла, які становлять основу життєдіяльності людини, вони ж найчастіше зазнають символізації та набувають додаткових асоціативно-образних характеристик (рука, око, язик, серце і под.), метали, з яких виготовляли різноманітні прикраси, знаряддя тощо (залізо, золото, срібло та ін.). Ці властивості твірних сприяють більшій їх словотворчій продуктивності, пор.: рука (ручка, руця, ручиця, ручисько, ручище та ін.).

Варто зазначити, що деякі із чинників у різних аналізованих тематичних групах виявляються по-різному. Наприклад, стилістична маркованість слово-творчо стимулює твірні ЛСГ назв металів, на ЛСГ назв знарядь праці відбивається частково, а в поодиноких випадках гальмує їх дериваційний потенціал.

Відзначено також комплексний характер дії чинників. Наприклад, на нульову продуктивність твірного гірчець впливає не лише наявність синоніма магній, але й архаїчність самої лексеми гірчець (пор. також олово - цина та ін.).

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження. Визначено, зокрема, таке:

Об'єднуючись загально-категоріальною, частиномовною семантикою, назви знарядь праці, частин тіла та металів водночас характеризуються низкою специфічних семантико-граматичних особливостей, які зумовлюють їх дериваційну поведінку, позначаються на структурі їх словотвірних парадигм. Порівняльний аналіз словотворчої спроможності трьох зазначених груп твірних іменників дає змогу глибше з'ясувати природу й особливості деривації не тільки кожної із зазначених груп твірних, а й усього відіменникового словотвору.

Спільність частиномовної семантики різних ЛСГ як класів твірних зумовила близькість структури їх типових СП, при цьому спостерігається така тенденція: найбільш повно реалізуються ті семантичні позиції, які є спільними для всіх СП. Специфічні семантико-граматичні особливості кожної із ЛСГ детермінують відмінності у структурі їх СП.

Більшість семантичних позицій у СП є спільними для усіх трьох (рідше двох) ЛСГ. У субстантивному блоці такими є: “демінутивність”, “аугментативність” (для назв знарядь праці та соматизмів), “збірність”, “стилістична модифікація” (для назв знарядь праці та частин тіла). У межах загального СЗ “носій предметної ознаки” спільними є такі семантичні позиції: “особа, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним”, “предмет, який характерризується за відношенням до того, що названо твірним” (для назв частин тіла та металів), “рослина, тварина, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним”, “приміщення чи місце, яке характеризується за відношенням до того, що названо твірним” (для назв знарядь праці та металів), “метод, процес, який характеризується за відношенням до того, що названо твірним” (для назв знарядь праці та назв металів), “наука, пов'язана з тим, що названо твірним” (для назв знарядь праці та частин тіла).

У ад'єктивному блоці спільними є такі семантичні позиції: “відносність”, “подібність за предметною ознакою”. Вербальний блок представлений такими спільними СЗ: “діяти за допомогою того, що названо твірним” (для назв знарядь праці та частин тіла), “набувати предметної ознаки” (для назв частин тіла та металів).

Семантико-граматичні особливості речовинних іменників - назв металів унеможливили утворення від них дериватів із СЗ “демінутивність”, “аугментативність”, “одиничність”.

Для дериватів, які утворені від іменників - назв знарядь праці, характерні такі специфічні СЗ, не властиві похідним від двох інших ЛСГ, зокрема: “відрізок часу, який характеризується за відношенням до того, що названо твірним”, “ознака за наявністю того, що названо твірним”. Із аналізованих твірних тільки соматичні назви продукують деривати із СЗ “одиничність”, “місце (удару рукою), на яке вказує твірне”, “інтенсивно виражена зовнішня ознака за наявністю того, що названо твірним”, “втрачати те, що названо твірним”, “позбавити того, на що вказує твірне”, тільки від них можливі адвербіальні утворення. Специфічними для назв металів як твірних є деривати із СЗ “хімічна сполука, яка характеризується за відношенням до того, на що вказує твірне”, “покривати тим, що названо твірним”.

Аналіз типової і конкретних СП українських найменувань знарядь праці, частин тіла та металів показав, що аналізовані твірні творчо досить активні, але реалізують свій дериваційний потенціал по-різному. На дериваційний потенціал назв знарядь праці, частин тіла та металів мають вплив лінґвальні та екстралінґвальні фактори. Серед лінґвальних виділяємо різноманітні лексико-граматичні категорії, які властиві аналізованим твірним, символічність значень, особливості стилістичного функціонування, синонімічність, структурна складність та похідність або непохідність аналізованих назв знарядь праці, частин тіла та металів, надлишковість деривата у зв'язку з наявністю спільнокореневого або кореневого слова з таким же значенням, як позамовний чинник - важливість денотата, позначеного дериватом, у господарсько-практичній діяльності та життєдіяльності людини.

Дослідження показало, що є певні фактори, які позитивно позначаються на словотворчій спроможності твірного (лексична семантика, символічність, непохідність, важливість того чи іншого денотата, який вербалізується твірним, у господарсько-практичній діяльності та життєдіяльності людини). Обмежувальні чинники по-різному впливають на різні ЛСГ досліджуваних іменників. Так, обмежує утворення дериватів стилістична маркованість назв знарядь праці та частин тіла, натомість вона ж підвищує дериваційний потенціал назв металів. Інші обмежувальні фактори, тобто структурна складність і системне заміщення, знижують продуктивність усіх аналізованих груп твірних.

Реалізація окресленої словотвірної семантики дериватами, що походять від назв знарядь праці, частин тіла та металів, відбувається завдяки різноманітним способам і засобам словотворення, серед яких переважає суфіксація. Доволі продуктивним є слово-, складання, яке зазвичай супроводжується суфіксацією. Периферію засобів творення частиномовних похідних від назв знарядь праці, частин тіла та металів становлять префікси, конфікси.

Назви знарядь праці, частин тіла та металів як твірні слова поєднуються з великою кількістю суфіксів (близько 150). Водночас простежується тенденція до переважного використання в реалізації кожної семантичної позиції невеликої кількості найпродуктивніших формантів поряд із розмаїттям мало продуктивних чи непродуктивних. Аналіз СП українських назв знарядь праці, частин тіла та металів доповнює уже здійснені дослідження відіменникових дериватів на засадах осново центричного словотвору сучасної української мови. Подальші дослідження дериваційного потенціалу інших груп твірних іменників дадуть змогу виявити повну типологію українського від субстантивного словотвору.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

лінгвістичний словотвірний іменник

1. Структура словотвірних парадигм іменників на позначення внутрішніх органів людини // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. - Випуск 34. - Частина 1. - 2004. - С. 153-158.

2. Структурно-семантична характеристика словотвірної парадигми іменників на позначення ручних знарядь праці та знарядь для обробітку ґрунту // Вісник Прикарпатського національного університету. Філологія. - Випуск ІХ-Х. - Івано-Франківськ, 2005. - С. 370-378.

3. Словотвірна парадигма назв частин тіла в сучасній українській мові (ад'єктивна зона) // Лінгвістичні дослідження. Збірник наукових праць. - Випуск 16. - Харків, 2005. - С.3-7.

4. Композитні утворення у складі ад'єктивів, мотивованих назвами частин тіла // Українознавчі студії. - №6-7. - Івано-Франківськ, 2005-2006. - С. 82-87.

5. Структура словотвірних парадигм іменників - назв металів // Вісник Прикарпатського національного університету. Філологія. - Випуск ХІ-ХІІ. - Івано-Франківськ, 2006. - С. 143-150.

6. Дериваційний потенціал іменників на позначення верхніх та нижніх кінцівок людини та їх частин // Записки з українського мовознавства. - Випуск 16. - Одеса, 2006. - С. 256-265.

Размещено на Allbest.ru