Відображення стану тривоги персонажа в англомовній художній прозі: семантико-когнітивний та наративний аспекти

Теоретичне значення дисертаційної роботи визначається тим, що результати дослідження є внеском у лінгвістику емоцій, лінгвопоетику і наратологію в їх семантичному та когнітивному ракурсах. Методика аналізу, представлена в дослідженні, може бути поширена на вивчення текстового відображення інших емоцій та емоційних станів у художній прозі. Теоретично значущим є встановлення кореляції між виокремленими розрядами текстових сигналів стану тривоги персонажа, оповідним розгортанням цього стану та концептуальними тропами як способами осмислення емоційного і психічного станів тривоги. Запропоноване тлумачення такої кореляції сприятиме подальшому розвитку теорії концептуальної метафори й метонімії в її дискурсивному вимірі. Розкриття всього розмаїття виявів тривожних станів персонажів художньої прози поглиблює знання про природу тривоги та механізми її текстового втілення.

Практичне значення проведеного дисертаційного дослідження полягає в можливості застосування його результатів у навчальному процесі в курсах стилістики (у розділах “Стилістична лексикологія”, “Стилістична семасіологія”, “Стилістика тексту”) та лексикології сучасної англійської мови (розділ “Лексичне значення слова”), лексикографічній практиці, у спецкурсах з інтерпретації тексту та когнітивної поетики, при написанні наукових праць з англійської філології.

Апробація результатів дослідження здійснена на семи міжнародних наукових конференціях: “Мови і культури національних меншин у контексті процесів демократизації та глобалізації” (Київ, 2002), “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2003), “Треті Каразінські читання: методика і лінгвістика - на шляху до інтеграції” (Харків, 2003), “Розвиток міжкультурного взаєморозуміння за допомогою викладання англійської мови” (Горлівка, 2003), “Мова й культура” (Київ, 2004, 2006), “Наука і освіта 2005” (Дніпропетровськ, 2005) та на п'яти міжвузівських конференціях: “Мови й культури в сучасному світі” (Київ, 2003), “Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур” (Донецьк, 2004), “Мова, освіта, культура у контексті Болонського процесу” (Київ, 2004), “Лінгвістична наука й освіта в європейському вимірі” (Київ, 2005), “Актуальні проблеми лінгвістики та лінгводидактики у контексті євроінтеграції” (Київ, 2006).

Публікації. Основні положення та результати дослідження висвітлено в 6 статтях, п'ять із них - у фахових виданнях України (3,6 др. арк.), а також у п'яти матеріалах і тезах виступів на наукових конференціях. Загальний обсяг публікацій - 4,5 др. арк.

Загальний обсяг дисертації. Обсяг тексту дисертації складає 165 сторінок, загальний обсяг праці разом із бібліографією й додатками - 203 сторінки. Список використаної літератури включає 296 позицій, із них список джерел довідкової літератури становить 30 позицій, ілюстративного матеріалу - 25 позицій. У дисертації представлено 9 таблиць та 15 рисунків.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списків використаної наукової й довідкової літератури, джерел ілюстративного матеріалу та додатків.

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, сформульовано мету й завдання роботи, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, розкрито його новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, викладено основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі розглянуто проблематику емоційних станів у сучасній психології та лінгвістиці, висвітлено психологічні особливості стану тривоги та побудовано його лінгвопсихологічну модель, яка використовується при аналізі текстового матеріалу. З'ясовано зміст поняття “тривога” в сучасній англійській мові та окреслено основні тенденції втілення стану тривоги персонажа в художньому тексті.

Другий розділ присвячено висвітленню семантико-когнітивних та оповідних особливостей відображення ситуативного стану тривоги персонажа в англомовній художній прозі. Побудовано типологію мовних сигналів ситуативної тривоги, ієрархізовано концептуальні метафори та охарактеризовано інвентар концептуальних метонімій, за допомогою яких осмислюється тривога і які визначають особливості текстового розгортання стану тривоги персонажа в англомовній художній прозі. Встановлено межі тих контекстів, у яких утілюється той чи інший етап розвитку стану тривоги або її перехід в інші емоційні стани.

Точкою відліку в розвитку будь-якого емоційного стану є поява власне емоції як відповіді на безпосередню та опосередковану оцінки емоціогенної ситуації, у результаті якої з'являються відчуття, почуття та афекти, причому останні загострюють сталі риси особистості (наприклад, тривожність) та зумовлюють імовірний перехід певного емоційного стану в інший емоційний чи психічний стан. Ці стани супроводжуються емоційними процесами, що їх пронизують. Взаємодіючи між собою, емоційні явища і процеси утворюють ієрархію емоційних явищ, серед яких певне місце посідає і тривога.

Неоднорідність психологічних трактувань явища тривоги пов'язана з тим, що воно стосується не лише відповідного емоційного стану, але й такої риси особистості, як тривожність (Ч.Спілбергер). З огляду на зазначену диференціацію розмежовуємо ситуативний стан тривоги і тривожні стани, що спричинені виявами тривожності як риси особистості. За іншою термінологією, тривога може виступати як екзогенна, “нормативна” або ендогенна, “хвороблива” (D.V.Sheehan). Екзогенна (зовнішня) тривога є реакцією на зовнішню стресову емоціогенну ситуацію, на небезпеку ззовні, коли людина може визначити ту чи іншу загрозу щодо себе або свого оточення. Ендогенна (внутрішня) тривога є наслідком тривожності як індивідуальної генетичної вразливості, схильності людини до тривалих переживань стану тривоги, що можуть підсилюватися зовнішніми чинниками.

Стан тривоги виникає в результаті дії внутрішніх (біологічних та/або психологічних тощо) (D.V.Sheehan) і зовнішніх емоціогенних чинників, безпосередньої (миттєвої) і опосередкованої (більш раціональної) оцінки людиною небезпечної ситуації або такої ситуації, яка видається небезпечною. Емоційні переживання тривоги характеризуються відчуттями внутрішнього напруження, роздратованості та невідворотності катастрофи, що насувається, а також тривожно-боязким збудженням; останні два посилюються в разі наявності тривожності (Ф.Б.Березін). Опосередкована оцінка емоціогенної ситуації поряд з механізмами психологічного захисту забезпечує збереження контролю над емоційним станом тривоги або ж його подолання. Тривалість й інтенсивність стану тривоги спричинюють руйнацію механізмів психологічного захисту, що призводить до можливих перетворень ситуативної тривоги в інші емоційні стани (страх, жах, паніку, гнів) або до розвитку ендогенної тривоги внаслідок активації тривожності як риси особистості. Ці складники утворюють психологічну модель стану тривоги, яка отримує своє відбиття в лексиці сучасної англійської мови, де ключовою на позначення тривоги є лексема anxiety.

У цій своїй лексичній репрезентації емоційний стан тривоги постає для носіїв англійської мови як відображення душевного неспокою людини (distress/disturbance of mind), її збудження (agitation) і бажання (desire, eagerness, strong wish) до активних дій, що поєднується зі знервованістю (nervousness), занепокоєнням (solicitude, worry, uneasiness), напруженням (stress, strain, tension), поганим передчуттям (apprehension, foreboding), відчуттям небезпеки (danger) і страху (fear, dread), а також переживаннями страждання (affliction), мук (anguish) і заподіяної психіці людини шкоди (harm).

Більша частина складників психологічної моделі стану тривоги отримує своє диференційоване позначення в лексиці сучасної англійської мови. Так, зовнішні та внутрішні чинники виникнення тривоги співвідносяться з лексемами cause, threat, danger, етап безпосередньої оцінки ситуації позначається іменником uncertainty, відчуттю внутрішньої напруги відповідає лексема foreboding, роздратованості - agitation, fretting, disquietude, переживанню невизначеної загрози - bother, concern, solicitude, trouble, worry, uneasiness, зародженню страху - dread, dismay, apprehension, fearfulness, misgiving, невідворотності катастрофи, що насувається, - alarm, тривожно-боязкому збудженню - anguish, distress of mind, eagerness, nervousness. Іменники - alarm, anguish, apprehension, dread, dismay, fearfulness, misgiving, distress/disturbance of mind, eagerness, nervousness можуть також характеризувати певні перетворення стану тривоги, зокрема її перехід у страх, жах, паніку, і деякі вияви ендогенної тривоги. На збереження контролю над тривогою вказує прикметник repressed у словосполученні repressed emotion (пригнічена емоція), втрата контролю над цим станом асоціюється зі словосполученням disabling apprehension (блокувальне погане передчуття), а інтенсивність емоційного процесу корелює із семантичним компонентом `intensity' (a state of intense apprehension, intense fear or dread).

З іншого боку, деякі з етапів розвитку тривоги, зокрема подолання тривоги, опосередкована оцінка емоціогенної ситуації та механізми психологічного захисту, не мають сталих відповідників у лексичній системі англійської мови. Водночас в англійській мові отримують свою лексичну репрезентацію таке супровідне до тривоги явище, як бажання (desire, strong wish) до активних дій, та її ймовірні негативні наслідки - біда (misfortune), страждання (affliction) і ушкодження (harm).

Більш повна картина стану тривоги вимальовується з досліджуваних художніх текстів, де цей емоційний стан розглядався в ракурсі трьох підходів: лінгвосеміотичного, семантико-когнітивного і наративного, оскільки тривога персонажа в тексті може позначатися (номінація), виражатися (міміка, жести) і зображатися (словесна образність, описи). Лінгвосеміотичний підхід (С.В.Гладьо) передбачає залучення до аналізу текстового матеріалу знакової тріади індекс - ікона - символ (Ч.Пірс). Текстові сигнали емоційного стану тривоги відтворюють цей стан через указівку на фізіологічні зміни, моторику чи поведінкові реакції персонажа, словесну образність як спосіб осмислення цього стану оповідачем або самими персонажами та розгорнуті описи виявів цього стану. Семантико-когнітивний підхід спрямований на розкриття прихованих характеристик емоційного стану тривоги, що формують його цілісний образ (G.Lakoff, M.Turner, Z.Kцvecses), породжений свідомістю оповідача чи персонажа. Наративний підхід дозволяє виявити специфіку оповідного розгортання тривоги в сукупності її дорефлективного, рефлективного та реактивного етапів, у межах яких емоційні переживання персонажа і їх зовнішні вияви маніфестуються за допомогою наративних перспектив, що залучають нульову, внутрішню та/або зовнішню фокалізації (G.Genette).

Розділ 2. “Відображення ситуативного стану тривоги персонажа в англомовному художньому тексті”. Тривога в художньому творі виступає як багатогранний і поліфункціональний феномен. З одного боку, як емоційний стан тривога пов'язана з образом персонажа в його статиці й динаміці, з іншого боку, вона може бути рушійною силою сюжету, визначаючи як психічний стан зміст усього твору, наприклад, у романах В.Стайрона “Sophie's Choice” (“Вибір Софії”), Дж.Росснер “August” (“Серпень”) та ін.

На відміну від тривоги як хворобливого стану, що спричиняється загостренням тривожності як генетично закладеної риси особистості, ситуативна тривога має більш короткочасний характер, що й відбивається в специфіці її текстового втілення. Ця специфіка полягає в тому, що позначення й описи фізіологічних і психічних змін, яких зазнає персонаж, при відображенні ситуативного стану тривоги подаються стисло, на обмеженому текстовому просторі, доповнюючи один одного.

I. Текстові сигнали стану тривоги. З огляду на специфіку тривоги як емоційного явища, в якому залучені всі аспекти життєдіяльності людини (її фізіологія, психіка, моторика, розумова діяльність і поведінка), відповідні текстові сигнали як сукупність знакових (індексальних, іконічних, символічних) утворень можуть відображати стан тривоги персонажа художнього твору, вказуючи на його наявність (індекси), описуючи вияви тривоги (іконічні сигнали) та кодуючи їх у культурно значущих формах (символи).

III. Перетворення тривоги в інші емоційні стани. При посиленні стан тривоги може переходити у страх, жах, паніку, істерику, гнів, що метафорично концептуалізується відповідно як: ТРИВОГА Є ПЕРЕБУВАННЯ В ЗАМКНЕНОМУ ПРОСТОРІ > СТРАХ Є ХВОРОБА; ТРИВОГА Є ЗОВНІШНЯ СИЛА > ЖАХ Є ІСТОТА ЗОВНІ ЛЮДИНИ; ТРИВОГА Є ВОРОГ, з яким борються, > ПАНІКА Є ВОРОГ, який перемагає; ТРИВОГА Є СТИХІЙНА СИЛА (вітер, дощ) > ІСТЕРИКА Є СТИХІЙНА СИЛА (хвилі); ТРИВОГА Є ХІМІЧНА РЕЧОВИНА, що роз'їдає ГНІВ.

Розділ 3. “Специфіка текстового втілення тривожності як риси особистості персонажа в англомовній художній прозі”. Генетична схильність індивіда до тривалих переживань стану тривоги характеризує так званих акцентуйованих мовних особистостей, у яких загострюються риси характеру й темпераменту, стаючи виразнішими в негативному плані (честолюбство, самовихваляння тощо) (К.Леонгард).

З метою дослідження особливостей текстового втілення тривожності персонажа в ракурсі проблематики акцентуйованих особистостей були відібрані романи, у яких тривожність як риса особистості може розвиватися трьома шляхами: 1) через усвідомлення персонажем небезпеки перебування в стані тривоги та пошук виходу з цього стану (самостійно, за допомогою друзів, психоаналітиків тощо), що асоціюється з тривожно-боязким станом (за К.Леонгардом); 2) через неусвідомлення небезпеки стану тривоги на тлі відсутності спроб виходу з нього, що відповідає тривожно-гальмівному стану (за К.Леонгардом); 3) через усвідомлення небезпеки стану тривоги разом з відсутністю бажання виходу з нього аж до спроб самогубства, що корелює з тривожно-фатальним станом.

Тривожно-боязкий стан виявляється в підвищеній збудженості персонажа, що впливає на його внутрішній стан, розумову діяльність та поведінкові реакції (див. романи Д.Лоджа “Therapy” і Дж.Росснер “August”). Найяскравіше цей стан виражається через модуляції голосу персонажа, який хоче привернути увагу до себе, отримати пораду чи допомогу, але боїться про це сказати прямо. На психічному рівні тривожно-боязкий стан виявляється переважно в безсонні й нічних страхіттях. Наприклад: I woke at 3.05 with my brain churning like a cement-mixer, anxieties like sharp pebbles in a general gray sludge of Dread, and spent the next few hours in a shallow dozing state, dropping off and waking again with the fleeting sensation of having been in a dream without being able to remember what it was (Lodge).

Поведінкові вияви тривожно-боязкого стану пов'язані з певними перепонами до соціалізації, а саме: з небажанням персонажа бути на публіці, працювати, спілкуватися, що можна тлумачити як депресію, яка виявляється у свідомій відмові від будь-якої діяльності. При цьому тривожно-боязкий стан спричинює гнів і відчай через нестачу душевного тепла рідних та близьких. Розумово-психічні вияви цього стану маніфестуються через асоціації зі спуском чи падінням у темряву, з шумом побутової або будівельної техніки, з непроханим гостем. Такі асоціації вказують на своєрідне зачароване коло, у якому перебуває персонаж, відчуваючи неминучість утрат. Саме тому метафоричне осмислення тривожно-боязкого стану відтворюється через образи ХВОРОБИ, РІДИНИ У ВМІСТИЩІ, яка переповнює посудину, але не виходить за її межі, та ВОРОГА, що свідчить про інтенсивність, але зворотність цього стану. Наприклад: ТРИВОГА Є РІДИНА У ВМІСТИЩІ: In Dawn's last couple of weeks with Dr. Shinefeld, enormous anxiety rose to the surface (Rossner).

Під тривожно-гальмівним станом розуміємо нечітко виражений, проте тривалий і болісний стан, що виявляється в нездійсненних фантазіях персонажа, його маячних ідеях (див. романи К.Кізі “One Flew over the Cuckoo's Nest” і Дж.Фаулза “The French Lieutenant's Woman”). Покірність і бездіяльність таких персонажів спричинює гальмування їх психічних процесів та сприяє поглибленню цього стану. Зовнішньо фізіологічні вияви тривожно-гальмівного стану репрезентуються через болючі зміни у виразі обличчя персонажа. Наприклад: Her look […] still suggested some of the old universal reproach, now held an intensity that was far more of appeal. Her eyes were anguished and anguishing; an outrage in them, a weakness abominably raped (Fowles).

Замкненість персонажа в собі компенсують його фантастичні сновидіння, наповнені образністю та символікою, наприклад: I used to try not to get in too deep, for fear I'd get lost and turn up at the Shock Shop door. I looked hard at anything that came into sight and hung on like a man in a blizzard hangs on a fence rail. But they kept making the fog thicker and thicker (Kesey).

Домінантними символами, що асоціюються в досліджуваних романах з тривожно-гальмівним станом, є символи безмежного простору (40%), в'язниці (25%), острова (15%), туману (10%), польоту (10%), які висвітлюють такі відчуття та почуття персонажа, як перебування в замкненому просторі або у схованці, як занурення в невідомість. Метафоричне осмислення тривожно-гальмівного стану здійснюється за допомогою таких образів, як: ПЕРЕПОНА, СХОВАНКА, ТЯГАР, МЕХАНІЗМ, що окреслюють відчуття непосильної ноші та перешкоди, які стоять на заваді виходу з цього стану.

Тривожно-фатальний стан пов'язаний із втратою персонажем інтересу до життя через відчуття ним вичерпаності своїх життєвих сил та неможливості досягнення поставлених цілей (див. романи І.Стоуна “Lust for Life” і В.Стайрона “Sophie's Choice”). Персонаж, перебуваючи в цьому стані, зазнає незворотних фізичних та психічних змін, що призводить до цілковитої виснаженості його організму і викликає почуття безвихідності, самотності та реальної чи уявної провини перед суспільством. Наприклад: Sometimes he had moods of indescribable mental anguish, sometimes moments when the veil of time and of inevitable circumstance seemed for the twinkling of an eye to be parted (Stone).

При описі психофізіологічної сфери персонажа в тривожно-фатальному стані на перший план у досліджуваних романах виходять їх неконтрольовані поведінкові реакції та дії. Персонаж подекуди перебуває в сомнамбулічному стані, що сприяє несвідомим або підсвідомим спробам самогубства. Розумово-психічні вияви тривожно-фатального стану репрезентуються через метафорику, що пов'язана з образами МУЧИТЕЛЯ або БОЖЕВІЛЛЯ. Наприклад: ТРИВОЖНО-ФАТАЛЬНИЙ СТАН Є БОЖЕВІЛЛЯ: Sophie, who, struggling with the demon of her own schizoid conscience, chose to throw upon the Professor a falsely beneficent, even heroic light (Styron). Незважаючи на перевагу підсвідомого, цей стан відзначається чіткістю усвідомлення персонажем серйозності своїх життєвих проблем, що асоціюються з порожнечею як символом утрати смислу життя.

ВИСНОВКИ

“Жодний Великий Інквізитор, - писав С.К'єркегор, - не мав напоготові таких жахливих тортур, що їх має тривога, жодний шпигун не вміє так майстерно нападати на підозрюваного в ту мить, коли він найслабший, не вміє так розставляти пастки, у які він повинен потрапити, як це вміє тривога; жодний найрозумніший суддя не розуміє, як потрібно допитувати обвинувачуваного - допитувати його так, як це робить тривога, яка ніколи не відпускає обвинувачуваного - ні в розвагах, ні в праці, ні вдень, ні вночі”.

У дисертації розглянуто два різновиди тривоги: 1) ситуативна, або екзогенна, - емоційний стан, що виникає під впливом переважно зовнішніх чинників і є відносно швидкоплинним; 2) хвороблива, або ендогенна, - як наслідок внутрішніх подразників, психічний стан, що виступає як довготривалий і такий, що може призвести до трагічної розв'язки.

Стан тривоги персонажа як особлива фізіологічна та психічна реальність відтворюється в художньому тексті за допомогою певних способів і засобів, що засвідчують конкретні форми вияву цього стану. Застосування в дослідженні статичного й динамічного підходів до моделювання стану тривоги виявляє специфіку його мовного і текстового втілення. Статичні моделі дозволяють розкрити способи осмислення тривоги носіями англійської мови з погляду того, як вона представлена в лексиці сучасної англійської мови та в досліджуваних художніх текстах. Динамічні моделі уможливлюють побудову лінгвопсихологічної моделі стану тривоги, репрезентованої в лексичній системі англійської мови, а також сприяють реконструкції поетапного представлення стану тривоги персонажа в художньому наративі.

Відображення емоційного стану тривоги персонажа здійснюється в художньому тексті комплексно: 1) через його позначення за допомогою лексичних одиниць, які вказують на наявність цього стану в персонажа, та/або кінем, які виражають зміни в його психічному та/або фізичному стані; 2) через описи, словесну образність та символіку, що дають поштовх до метафоричного й метонімічного осмислення стану тривоги і спрямовані на відображення тривоги як маніфестації внутрішніх і зовнішніх фізіологічних змін в організмі персонажа, специфіки його розумової діяльності та поведінки.

Виокремлені різновиди тривожності персонажа - його тривожно-боязкий/ гальмівний/фатальний стани - характеризуються специфікою психофізіологічних, поведінкових та розумово-психічних виявів. Ці різновиди тривожності відтворюються в художньому тексті через емоційно забарвлені описи поведінки, реакцій і роздумів персонажа, відповідну образність та символіку. Тривожно-боязкий стан персонажа асоціюється з боязню, постійними ваганнями в прийнятті рішень і роздратованістю персонажа, що виявляються в безпідставних фобіях і нервових зривах. Характерними рисами тривожно-гальмівного стану є суперечливість у діях і реакціях персонажа (замкненість, покірність на противагу до провокативної поведінки й схильності до своєрідної гри), недооцінка ним своїх можливостей, а звідси залежність від інших людей. Основними характеристиками тривожно-фатального стану, на відміну від тривожно-боязкого і гальмівного, є нестійкість нервової системи персонажа, неконтрольованість ним своїх поведінкових дій, поява непередбачуваних асоціацій і надмірної чуттєвості, що пов'язані з усвідомленістю ним скінченності свого існування.