Метонімічні зміщення у вираженні означальних, об’єктних і суб’єктних відношень в українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О. О. ПОТЕБНІ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Метонімічні зміщення у вираженні означальних, об'єктних і суб'єктних відношень в українській мові

Кузан Галина Степанівна

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі загального та українського мовознавства Київського національного лінгвістичного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

Тараненко Олександр Онисимович,

Київський національний лінгвістичний університет,

завідувач кафедри загального та українського мовознавства

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Лучик Алла Анатоліївна,

Національний університет „Києво-Могилянська

академія", професор кафедри загального і

слов'янського мовознавства

кандидат філологічних наук, доцент

Терещенко Світлана Іванівна,

Київський національний економічний університет,

доцент кафедри української мови і літератури.

Провідна установа - Інститут української мови НАН України,

відділ стилістики та культури мови, м. Київ.

Захист відбудеться "17" квітня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 для захисту докторських (кандидатських) дисертацій при Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України (01001, м. Київ-1, вул. М. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні (01001, м. Київ-1, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано "16" березня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Т. Я. Марченко

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Явище метонімії як один із шляхів номінації та художньо-виражальних засобів мови звичайно розглядають на рівні суто лексичної семантики й на матеріалі слів переважно однієї частини мови - іменників. Дослідження ж метонімічних процесів у межах різних частин мови дозволяє простежити, з одного боку, наявність принципової тотожності метонімічних асоціювань у різних ділянках мовної структури, а з другого, - їх дію, реалізацію не тільки на рівні лексичної семантики, а й у різноманітних перечленуваннях синтаксичної структури словосполучень, у переходах між різними лексико-граматичними розрядами слів (частинами мови), у розвитку об'єктно-суб'єктного оточення дієслів, у творенні нових слів (пор. у цьому зв'язку, зокрема, погляди Р.А.Уолдрона, А.А.Коротєєва, Е.Г.Рябцевої, О.О.Тараненка).

З огляду на це безперечну актуальність становить, по-перше, залучення до аналізу дії метонімії серед менш досліджених сегментів мовної структури процесів специфічних метонімічних зміщень у семантичній структурі прикметників і дієслів, у переходах між атрибутивними і обставинними членами речення, а також у регулярному творенні композитів-іменників з першим означальним компонентом, а по-друге, здійснення їх опису і класифікації на основі певних спільних критеріїв.

Такою спільною семантичною основою для класифікації метонімічних переходів у межах „ознакових" лексико-граматичних розрядів слів та компонентів складних слів є відповідні варіювання в структурі їхніх значень на основі різних видів асоціювань за суміжністю при вираженні, з одного боку, означальних (в одиницях з атрибутивною синтаксичною, а також словотвірною функцією), а з другого, - суб'єктних і об'єктних (в одиницях з предикативною синтаксичною функцією) відношень. Явище метонімічних зміщень при вираженні означальних відношень у семантичній структурі слів у науковій літературі розглядають переважно на матеріалі прикметників (див., наприклад, з останніх узагальнювальних праць на цю тему монографії і статті Ю.Д.Апресяна, Н.Д.Арутюнової, О.О.Тараненка, Л.О.Кудрявцевої, О.В.Раєвської), але найчастіше це аналіз функціонування так званих метонімічних епітетів у мові художньої літератури (див., зокрема, праці В.О.Сиротіної, Н.Г.Сидяченко, Л.І.Шутової, І.А.Долгих). Однак аналогічні процеси відбуваються й у семантичних переходах між позначеннями ознаки предмета (прикметниками) і ознаки дії (прислівниками), на що звертав увагу ще О.О.Потебня (пор. також у працях А.А.Коротєєва), та у творенні складних слів з першим означальним компонентом (це явище наводить в одному комплексі з метонімічними зміщеннями прикметникових значень Т.О.Туліна). Явище дієслівної метонімії, зумовленої варіантністю компонентів у межах об'єктної та суб'єктної валентностей слів цієї частини мови, привернуло до себе увагу ще Г.Пауля, Ш.Баллі, з пізніших дослідників - Ю.Д.Апресяна, Ю.Л.Гінзбурга, О.В.Падучевої. Але різновиди такої метонімії також розглядають поки що переважно у відриві від типів метонімічних переносів серед інших частин мови.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене в межах наукової теми „Проблеми української та зіставної семантики", яка розробляється в Київському національному лінгвістичному університеті.

Метою дисертаційного дослідження є, по-перше, уточнення й поглиблення розуміння суті метонімічних процесів у мові з особливою увагою до тих форм вияву метонімії, які досі порівняно менше привертали до себе увагу дослідників; по-друге, виявлення спільних і відмінних рис між різними типами метонімічних переносів у межах різних частин мови; по-третє, вироблення класифікації метонімічних процесів, яка б ураховувала їхню комплексну, неоднорівневу (не тільки лексико-семантичну, а й лексико-граматичну, семантико-словотвірну) природу і була спільною, об'єднавчою для різних типів метонімії.

Поставлена мета зумовлює такі завдання дисертаційної роботи:

- провести дослідження зміщень атрибутивних членів словосполучення і компонентів складних слів, переходів між позначеннями ознаки предмета (прикметниками) і ознаки дії (прислівниками), зміщень у структурі дієслівних значень унаслідок наявності тієї чи іншої суміжності в їхньому суб'єктно-об'єктному оточенні як різновидів дії метонімії в мові, поставивши ці процеси у зв'язок між собою та з іншими різновидами метонімії і виявивши спільні й відмінні риси між різними виявами метонімії;

- обґрунтувати належність досліджуваних метонімічних процесів не тільки до лексико-семантичних, а й до лексико-граматичних, насамперед лексико-синтаксичних, і семантико-словотвірних явищ;

- виробити класифікацію досліджуваних метонімічних процесів, яка б якомога адекватніше відбивала їхню суть і була спільною, об'єднавчою для різних типів метонімії;

- класифікувати метонімічні процеси на обраному мовному матеріалі, виділивши більш і менш продуктивні їх типи та спільні й відмінні їхні особливості.

Об'єктом дослідження є явище метонімії в сучасній українській мові, а його предметом - структурні, семантичні та функціональні особливості метонімічних процесів у вираженні означальних, означально-обставинних, об'єктних і суб'єктних відношень.

Джерельна база дослідження: тексти української художньої літератури ХІХ-ХХ ст., мова сучасних засобів масової інформації (кінець ХХ - початок ХХІ ст.), словники сучасної української мови, а також вибірково - деякі інші джерела (історичні, топонімічні та ін.).

Основним методом дослідження є описовий метод - як сукупність процедур інвентаризації, таксономії та інтерпретації досліджуваних явищ у синхронії; у підрахунках частотності слововживань і продуктивності метонімічних моделей застосовувалися елементи кількісного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше на матеріалі української мови здійснено монографічний опис дії метонімії в тих сегментах мовної структури, які досі порівняно мало вивчені під цим кутом зору, з увагою не тільки до лексико-семантичних, а й до лексико-граматичних і структурно-семантичних аспектів їхньої специфіки, з класифікацією їх типів.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в подальшому розвитку теорії метонімії на матеріалі різних аспектів структури української мови, в дослідженні дії цього процесу як механізму структурних перечленувань і семантичних зміщень у функціонуванні низки лексико-граматичних і семантико-словотвірних явищ, у розробленні нової класифікації типів метонімії.

Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що його матеріали та висновки можуть бути використані в університетських курсах семантики, лексикології, стилістики сучасної української літературної мови, у розв'язанні питань синтаксису словосполучень та семантичної основи процесів словоскладання, у вивченні комплексу семантико-стилістичних явищ мови в теорії художнього стилю, поетичної мови.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертаційного дослідження висвітлювалися на VI Всеукраїнській науковій конференції „Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація" (Харків, 2007 р.), на Днях науки в Київському національному лінгвістичному університеті (2006 р.), а її основні результати обговорювалися на засіданні кафедри загального та українського мовознавства Київського національного лінгвістичного університету.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано чотири праці, з них - три статті у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, і матеріали доповіді на науковій конференції.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної наукової літератури і списку скорочень назв джерел. Повний обсяг дисертації - 178 сторінок, обсяг її без списку використаної літератури - 159 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

атрибутивний словосполучення метонімічний мовний

У Вступі визначено проблематику дисертації, сформульовано актуальність, мету й завдання, об'єкт і предмет дослідження, обґрунтовано методологію аналізу, визначено наукову новизну, теоретичне й практичне значення здобутих результатів.

У першому розділі „Метонімія як лексико-семантичне і лексико-граматичне явище" розглянуто загальні питання та сучасний стан досліджень метонімічних процесів у мові. Відзначено, що в сучасному мовознавстві простежується помітне зацікавлення дією метонімії на різних рівнях мовної структури і в межах різних частин мови (не тільки в лексичній семантиці іменників, як це традиційно було і все ще лишається характерним для дослідження цього виду семантичних процесів у мові). Дослідники відзначають тісний зв'язок між рівнями лексичного і граматичного значень при реалізації певних моделей метонімічних переносів - у явищах словотвірної конверсії, у переходах між категоріями абстрактності і конкретності, збірності і одиничності, у явищах так званих перенесених означень (прикметників), у трансформаціях суб'єктно-об'єктного оточення дієслів та в деяких інших явищах граматичної і словотвірної семантики.

Особливий інтерес при цьому можна констатувати щодо охоплення різних виявів дії метонімії в межах лексико-граматичних розрядів ознакових слів (прикметників, прислівників, дієслів), стосовно яких існує вже визначення „вторинна метонімізація" (Н.Д.Арутюнова) - порівняно з „первинною" метонімізацією в межах предметної лексики.

Явище зміщення (перенесення) означень, яке в літературі називається також гіпалагою (з її різновидом еналагою), привернуло до себе увагу дослідників при вивченні, з одного боку, синтаксичних відношень у реченні та їх різноманітних модифікацій, а з другого боку, художніх означень, тобто епітетів. У загальних описах синтаксичних зрушень і переходів явище зміщення означень подавалося як один з виявів метонімії (гіпалага) в граматичних курсах другої половини XIX ст. - початку XX ст., коли ще не існувало різкої межі між граматикою і стилістикою, а граматисти більше уваги приділяли динамічним аспектам функціонування синтаксичних явищ і категорій (див. зокрема, праці Г.Пауля, О.О.Потебні, Ш.Баллі). У дослідженнях другої половини ХХ ст. таке трактування цього явища простежується загалом у підходах небагатьох лінгвістів (А.А.Коротєєв, Е.Г.Рябцева, О.О.Тараненко). Оскільки це явище виявляється по лінії одного з типів синтаксичних відношень - атрибутивних, деякі дослідники відносять його до суто граматичних за своєю мовною природою процесів - до граматичних тропів, граматичної метонімії. Однак відносити це явище до суто граматичних процесів немає достатніх підстав. Адже при таких зміщеннях означення не змінюється природа ні його граматико-категоріального (морфологічного) значення, ні його синтаксичної функції як атрибута в реченні. З другого боку, немає також підстав вважати такі зміщення суто лексичним явищем, як гадають інші вчені (зокрема, Ю.Д.Апресян). Оскільки при таких процесах відбувається зміщення як у лексичному значенні прикметника (подібні зміщення тлумачні словники звичайно подають як утворення нових відтінків лексичного значення, рідше - як утворення нового, окремого значення), так і в його функціонуванні в реченні (в сполучуваності), то думається, що точніше визначити їх мовну основу можна б як лексико-синтаксичну.

Значна кількість таких метонімічних зміщень означення має суто мовленнєвий, контекстуальний характер, і останнім часом окреслилося трактування цього явища також як однієї з ознак дискурсивної стилістики і синтаксису (О.В.Раєвська, М.В.Сандакова).

При метонімічних зміщеннях означення в рамках атрибутивних словосполучень нерідко відбувається скорочення, конденсація цих синтаксичних структур з опущенням іменника, який був означуваним для певного означення раніше, до його зміщення (наприклад: дати чесне слово, тобто слово чесної людини; попередня розмовна назва однієї з відомих лікарень м. Києва, яка й тепер ще вживається: Жовтнева лікарня - на основі повної назви „лікарня ім. Жовтневої революції"). Тому прикметники, що виступають у функції таких означень, називаються не тільки перенесеними, а й конденсованими (О.С.Ахманова, Т.О.Туліна, О.А.Некрасова, В.О.Сиротіна, Т.Г.Винокур, О.В.Калінін та ін.). Звичайно, конденсація структури словосполучення при незмінності його номінативного значення є одним з наслідків гіпалаги. Але вважати, що такий наслідок є обов'язковим у всіх випадках дії лексико-синтаксичної метонімії в атрибутивних словосполученнях, що конденсація неминуче супроводжує гіпалагу, все-таки немає підстав.

Подібно до явища лексико-синтаксичних зміщень означення в атрибутивних словосполученнях існують переходи вираження ознаки між атрибутивними словосполученнями, де в такій функції виступають прикметникові означення, і обставинними словосполученнями, де у функції вираження ознаки дії фігурують прислівникові обставини, тобто зміщення між позначеннями ознаки предмета і ознаки дії. У таких процесах виступають переважно якісні прикметники і похідні від них або взагалі словотвірно співвідносні з ними якісно-означальні прислівники. Це явище в слов'янських мовах - саме як лексико-граматичний процес - привернуло до себе увагу ще О.О.Потебні, воно вже було об'єктом дослідження під таким кутом зору на матеріалі російської мови (А.А.Коротєєв, В.О.Сиротіна). У курсах граматик української мови це явище хоч і відзначається, але нечасто і фрагментарно (зокрема, у Ю.В.Шевельова). Але в основному такі перенесення досліджуються як лексико-семантичне і лексико-стилістичне явище - як один з різновидів епітетів - у поетиці та лінгвостилістиці (Н.Г.Сидяченко, Л.І.Мацько, Л.І.Шутова та ін.). Дослідники відзначають зростання в слов'янських мовах кількості таких лексико-синтаксичних зміщень від прикметника (у функції означення до іменника) до прислівника (у функції означення до дієслова) (у поезіях Т.Шевченка, наприклад, цей тип метонімії серед „ознакових" слів ще відсутній).

Метонімічні зрушення в структурі дієслівних значень, як і в значеннях слів атрибутивних частин мови, переважно зумовлюються наявністю певних асоціацій за суміжністю на семантичному рівні не безпосередньо самого дієслова, а пов'язаних з ним іменників. Такого роду зрушення в семантиці дієслова можуть бути зумовлені наявністю відношень суміжності як на об'єктному ("правому"), так і на суб'єктному ("лівому") полюсах дієслівної конструкції. Зміна семантичної спрямованості дієслова базується на його релятивному значенні, на основі чого стають можливими різноманітні семантичні або принаймні логіко-комунікативні варіювання, зміщення в бік кожного з двох полюсів такої релятивної опозиції. Це явище привернуло увагу ще німецьких молодограматиків (Г.Пауль), Ш.Баллі; досить докладно (причому в плані саме дієслівної метонімії) ці випадки описані на матеріалі російської мови (Ю.Д.Апресян, Ю.Л.Гінзбург).

Крім помітної нерівномірності у висвітлені дії метонімії в межах різних лексико-граматичних розрядів ознакових слів, а також ознакових компонентів у структурі композитів, слід також констатувати відсутність єдиного комплексного підходу до аналізу метонімічних процесів у межах різних частин мови та неврахування охоплення їх дією не тільки лексико-семантичних, а й лексико-граматичних аспектів ознакових слів.

У другому розділі „Метонімічні зміщення у вираженні означальних відношень" розглядаються як явища принципово одного семантичного плану метонімічні зміщення, по-перше, в структурі ад'єктивних значень (гіпалага) і, по-друге, в композитах з першим атрибутивним компонентом.

Від метонімічних зміщень означення, тобто процесу, що має лексико-синтаксичний характер і належить до сфери вторинної номінації, слід відмежовувати зовні подібні випадки, коли нібито „нелогічні", семантично маловмотивовані означення при певних означуваних виводяться безпосередньо від твірних іменників - назв об'єктів, обставин і т. ін., тобто випадки, що є результатом власне словотвірних актів, наприклад: „з чебрецевого краю" (А.Малишко), „касетний скандал", „змінний майстер (не „який змінюється або якого змінюють", а „який працює за змінами, позмінно"). В історії східнослов'янських мов сфера такого функціонування відіменникових відносних та присвійних прикметників була значно ширшою, ніж тепер, коли вона звужена внаслідок конкуренції з формами непрямих відмінків іменників, наприклад: „ти, розлуко християнська" (з думи), страх татарський, тобто страх перед татарами, і под.

Аналіз функціонування метонімічних епітетів дозволяє говорити про істотні його варіювання в мові не тільки різних стилів і жанрів (так, цілком природно, що сферою їх уживання, як і інших тропів, є насамперед мова художньої літератури, меншою мірою -- розмовна мова), а й навіть окремих письменників. Так, метонімічні означення майже відсутні серед постійних епітетів у мові фольклору. Досить помітно представлений цей художній засіб у мові поезій Т.Шевченка - від цілком узвичаєних, традиційних епітетів на зразок літа молодії, краса молодая, старе серце до своєрідних: „на козацьких вольних трупах", тобто трупах вільних козаків. Частотнішим є функціонування цього тропа в мові поезій М.Рильського („Ніяковий, сутулий, в гімназичній / Наївній формі, мрійник і позер"), В.Сосюри („Червона зима" - назва поеми, „із тьми розстріляних очей", тобто очей розстріляних людей), А.Малишка. У мові художньої прози метонімічні епітети фігурують значно рідше - переважно в письменників, яким властива поетична манера стилю (у М.Хвильового, М.Стельмаха, О.Гончара).

У багатьох випадках може бути проблематичним відмежування такого роду метонімічних означень (епітетів) від метафоричних. Так, в образах сумна хата (Панас Мирний), засмучені села (В.Сосюра) можлива метафорична мотивація - як явище персоніфікації, але можлива й мотивація метонімічна: „який навіває сум (смуток)" або „який виражає сум (смуток) тих, хто перебуває в такій хаті (в такому селі)".

У розділі подано класифікацію основних типів гіпалаги прикметників за лексико-синтаксичним принципом (окремі аспекти такої класифікації простежуються в працях О.О.Потебні, В.О.Сиротіної, І.А.Долгих, К.А.Долиніна, О.О.Тараненка). Інший тип класифікації - за лексико-семантичним принципом - з виділенням каузативних, цільових, параметричних та деяких інших відношень подається, зокрема, в працях Ю.Д.Апресяна. З-поміж пропонованих у дисертації типів прикметникової метонімії особливо частотними є типи з синекдохічними, або партитивними (термін С.Д.Кацнельсона і Ю.С.Степанова), означеннями.

Найпродуктивнішими типами метонімічних перенесень означення виявилися такі, як „ознака певної частини цілого - ознака всього цілого" (біляве волосся - білява дівчина, облуплена глина - облуплена стіна і т. ін.), „ознака певного цілого - ознака його частини" - тип, протилежний попередньому (роботяща людина - роботящі руки, гаряча людина - гаряча голова, голодна людина - на голодний шлунок і т.ін.), „ознака певного вмісту - ознака його вмістища, місця" (випити гірку чашу, бувати в пристойних домах), „ознака певного вмістища - ознака його вмісту" - тип, протилежний попередньому і менш продуктивний (драматичний театр - драматичний артист, Страсна ніч - страсна свічка і т. ін.), „ознака певної властивості предмета - ознака призначення іншого предмета для цієї властивості" (звані гості - званий обід, приміський маршрут - приміський поїзд і т. ін.), „ознака певної властивості предмета - ознака іншого предмета, що зумовлює цю властивість" (здорова людина - здоровий клімат, жива людина - жива вода, сонна людина - сонне зілля і т. ін.), „ознака об'єкта певної дії - ознака її суб'єкта" (тютюнова фабрика - тютюновий фабрикант, Нобелівська премія - нобелівський лауреат, мобільний зв'язок - мобільний оператор і т. ін.), „ознака суб'єкта певної дії - ознака її об'єкта" - тип, протилежний попередньому і менш продуктивний (щедра людина - щедрий подарунок, цікава людина - цікавий випадок і т. ін.), „ознака певної дії - ознака її суб'єкта" (багатослівна промова - багатослівний промовець, кольорове зображення - кольоровий телевізор і т. ін.), „ознака суб'єкта певної дії - ознака самої дії" - тип, протилежний попередньому (п'яна людина - п'яний бешкет, зацікавлені співрозмовники, особи, сторони - зацікавлена розмова і т. ін.).

При виділенні типів прикметникової метонімії слід мати на увазі, що такий семантичний розвиток певного прикметника дуже часто не обмежується двома ланками (вихідний - похідний етапи), а охоплює своєю сполучуваністю, як ланцюгова реакція, все нові й нові іменники, внаслідок чого стають можливими нові лексико-синтаксичні зміщення і, отже, нові типи метонімії в його структурі (пластична операція - пластична хірургія - пластичний хірург).

При творенні складних слів (переважно іменників, рідше прикметників і дієслів) з першим означальним компонентом у багатьох випадках спостерігається зміщення семантичної віднесеності цього компонента порівняно з твірною мовною одиницею, яке дуже подібне до метонімічних зміщень у вираженні означальних відношень у семантичній структурі прикметників. Твірною основою для таких композитів можуть бути як інше складне слово, так і атрибутивне словосполучення. Як і в межах атрибутивних словосполучень, при творенні складних слів цього типу метонімічний процес, що приводить до зміщення означального відношення, може не замикатися в рамках двох ланок одного переносу, а послідовно поширюватися далі, наприклад: мікроорганізми - мікробіологія „наука, що вивчає мікроорганізми" - мікробіолог „фахівець з мікробіології". Якщо в першому члені цього ряду компонент мікро... вживається в його власному атрибутивному значенні „дуже малий, найдрібніший" (пор. ще: мікроавтомобіль, мікровидання, мікродвигун, мікроінсульт, мікрокалькулятор, мікрохвилі і под.), то в двох наступних відбувається зміщення його віднесеності, тобто цей компонент означає вже не „найдрібніший", а „пов'язаний з найдрібнішим".

Кількість типів метонімічних зміщень означальних відношень при творенні складних слів невелика порівняно з їх кількістю в межах атрибутивних словосполучень. Їх продуктивність також відрізняється від продуктивності метонімічних зміщень у семантичній структурі прикметників. Найпродуктивнішим тут виявився перший з поданих нижче типів: „ознака об'єкта певної дії - ознака її суб'єкта" (бас-гітара - бас-гітарист, мікрохірургія - мікрохірург і т. ін.), менш продуктивним - „ознака певного цілого - ознака його частини" (генштаб „генеральний штаб" - генштабіст „працівник генерального штабу", літгурток - літгуртківець і т. ін.) та деякі інші.

У третьому розділі „Метонімічні зміщення у вираженні означальних і обставинних відношень" аналізуються переходи вираження ознаки між атрибутивними словосполученнями, де в такій функції виступають прикметникові означення, і обставинними словосполученнями, де у функції вираження ознаки дії фігурують прислівникові обставини, тобто зміщення між позначеннями ознаки предмета і ознаки дії. Метонімічні зміщення при вираженні означальних і обставинних відношень відбуваються в обох протилежно спрямованих напрямах - від прикметника до прислівника і навпаки. Як і в семантичній структурі атрибутивних значень, у випадках ніби „нелогічної" лексико-синтаксичної сполучуваності прикметників і прислівників слід мати на увазі, що це не обов'язково є наслідком відповідних метонімічних переносів, а може бути залишком попередніх етапів в історії мови, коли відмінність між сферами значень прикметника і прислівника відчувалася не так виразно. Наприклад: „съ малою дроужиною поєде" (з пам'ятки ХІV ст.), „живо люде въ огнь на спалення ишли" (з Літопису Самовидця), тобто живі, живими.

Класифікація метонімічних переходів між прикметниками і прислівниками налічує значно менше продуктивних типів порівняно з процесами в межах самих прикметникових значень. Це насамперед: „ознака суб'єкта певної дії - ознака самої дії" - зміщення від прикметника до прислівника (червоно сідало сонце, трави зелено ростуть і т. ін.), „ознака певної дії - ознака її суб'єкта" - тип, протилежний попередньому і значно менш продуктивний, - зміщення від прислівника до прикметника (бистро ходити і т. ін. - „Сковорода на бистрі ноги встав" у П.Тичини, не видно - невидна ніч), „ознака об'єкта певної дії - ознака самої дії" - зміщення від прикметника до прислівника (м'яко спати, тобто на чомусь м'якому, смачно готувати, чисто одягатися і т. ін.), „ознака певної дії - ознака її об'єкта" - тип, протилежний попередньому і менш продуктивний, який не має відповідників у межах типів прикметникової гіпалаги, - зміщення від прислівника до прикметника (легкий хліб, тобто легко зароблений, дурні гроші, тобто дурно зароблені, і т. ін.).

У четвертому розділі „Метонімічні зміщення в структурі дієслівних значень у вираженні об'єктних і суб'єктних відношень" відзначається, що метонімічні зрушення в структурі дієслівних значень переважно зумовлюються наявністю певних асоціацій за суміжністю на семантичному рівні не безпосередньо самого дієслова, а пов'язаних з ним іменників. Такого роду зрушення в семантиці дієслова можуть бути зумовлені наявністю відношень суміжності як на об'єктному ("правому"), так і на суб'єктному ("лівому") полюсах дієслівної конструкції. Г.Пауль розглядав такі випадки серед змін значень у сфері синтаксису, Ш.Баллі - як вияви дії „імпліцитного словотворення". У працях Ю.Д.Апресяна і Ю.Л.Гінзбурга (на матеріалі російської мови) типи такої дієслівної метонімії (особливо її об'єктний тип) розглядаються як суто лексико-семантичне явище і класифікуються в поняттях лексико-семантичних опозицій. Наприклад, „деформувати певним способом - спричиняти появу цим способом": бурить (землю - скважину), „обробляти певним способом - ліквідовувати цим способом": латать (рубашку - дыру), „неавтономне - автономне переміщення": лететь (люди на самолете - самолет) тощо. Класифікація, запропонована в реферованій дисертації, ґрунтується на лексико-синтаксичній основі й виходить з двох передумов: по-перше, з доцільності оперувати при побудовах типів метонімічних моделей серед „ознакових" слів по змозі тими ж поняттями, що вже вироблені й закріплені традицією в класифікації типів іменникової метонімії (тобто "частина - ціле" і "ціле - частина", "вміст - вмістище" і "вмістище - вміст", "дія - її місце" і т. ін.), по-друге, з того, що аналізоване мовне явище має не суто лексико-семантичний, а лексико-синтаксичний характер, оскільки серед факторів тієї чи іншої зміни значення дієслова тут виступає не тільки поняття самої дії, а й її об'єкта (об'єктів) або суб'єкта (суб'єктів) (пор. зразки такого підходу у вищенаведених міркуваннях Г.Пауля).

Одні дослідники (наприклад, Г.Пауль, Ш.Баллі, Ю.Д.Апресян) убачають у таких зміщеннях (голити бороду - клієнта, копати землю - яму, колеса буксують - автомобіль буксує і под.) різні значення відповідного дієслова, інші ж (зокрема, Д.М.Шмельов) - тільки відмінність у його сполучуваності. Як можна зробити висновок на основі наявного в нашому розпорядженні матеріалу, різні метонімічні зрушення в значеннях дієслова можна розділити в цьому відношенні на два основні розряди. В одних типах лексико-синтаксичних зміщень у структурі дієслівних значень відбувається цілком виразне розщеплення лексичного значення дієслова на різні відтінки значення або й окремі, самостійні значення (зі своїм денотативно-сигніфікативним аспектом позначення): відчиняти - двері / хату, облазити - про шерсть / про собаку); в інших типах відбувається зміна тільки певного логічного акценту в позначенні відповідної ситуації, певне зрушення сигніфікативного аспекту лексичного значення дієслова при незмінності його денотативного аспекту, тобто співвіднесеності з відповідною ситуацією: доїти - корову / молоко, буксувати - про колеса / про машину.

Найпродуктивнішими типами метонімічних зміщень у структурі дієслівних значень при вираженні об'єктних відношень виявилися такі, як „спрямованість дії на частину певного цілого - на все ціле" (чесати - гриву / коня, взувати - черевики / дитину, відкривати - корок / пляшку і т. ін.), „спрямованість дії на вміст певного вмістища, місця - на саме вмістище, місце" (складати - речі / валізу, витирати - сльози / очі, гоїти - рану / руку і т. ін.), „спрямованість дії на певне вмістище, місце - на його вміст" - тип, протилежний попередньому (скубти - пір'я / курку, кип'ятити - воду / білизну, лікувати - печінку / цироз і т. ін.), „спрямованість дії на безпосередній об'єкт - на його похідний результат" (місити - глину / заміс, рубати - дерево / дрова, копати - землю / рів, намивати - ґрунт / берег і т. ін.).

Більшість типів метонімічних зміщень у структурі дієслівних значень при вираженні суб'єктних відношень є відповідним віддзеркаленням типів класифікації об'єктних зрушень (пор., наприклад: гоїти - рану / руку і гоїтися - про рану / про руку). Але два з десяти виділених основних типів зміщень суб'єктних відношень не мають відповідників серед типів зміщень об'єктних відношень.

Найпродуктивнішими типами метонімічних зміщень у структурі дієслівних значень при вираженні суб'єктних відношень виявилися такі, як „належність дії частині певного цілого - всьому цілому" (облітати - про пух / про тополю, буксувати - про колеса / про машину і т. ін.), „належність дії вмістові певного вмістища, місця - самому вмістищу, місцю" (протікати - про воду / про човен, висихати - про воду / про річку, кипіти - про воду / про чайник і т. ін.), „належність дії певному вмістищу, місцю - його вмістові" - тип, протилежний попередньому (кипіти - про воду / про страву, стати - про річку / про кригу, скакати - про коня / про вершника і т. ін.).

ВИСНОВКИ

Дослідження дії метонімічних процесів при вираженні в українській мові означальних, об'єктних і суб'єктних відношень дозволяє сформулювати такі загальні висновки.

Досліджувані типи метонімічних перенесень являють собою не суто лексико-семантичні процеси, а процеси складнішого за своєю природою характеру, комплексні з погляду своєї належності до мовних рівнів - лексико-синтаксичні і семантико-словотвірні явища.

Пропонована в дисертації класифікація на лексико-синтаксичній основі типів метонімічних зміщень у структурі прикметникових та дієслівних значень, у структурі значень атрибутивних компонентів складних слів та у взаємних переходах прикметникових і прислівникових значень дозволяє виявити принципову подібність у загальних межах метонімічних процесів у мові між типами „вторинної" (у структурі прикметникових, прислівникових і дієслівних значень) і „первинної" (субстантивної) метонімізації, значно краще вивченої на сьогодні (пор.: „частина - ціле" і „ціле - частина", „вміст - вмістище" і „вмістище - вміст", „дія - її місце", „дія - її час", „ознака - її суб'єкт" і т. ін.).

Окремі типи класифікації метонімічних зрушень у структурі прикметникових і взагалі атрибутивних, прислівникових і дієслівних значень мають певну подібність між собою (наприклад, у межах прикметників: „ознака певної частини цілого - ознака всього цілого" і „ознака певного вмісту - ознака його вмістища", „ознака певного цілого - ознака його частини" і „ознака певного вмістища - ознака його вмісту"; у межах дієслів: „спрямованість дії на частину певного цілого - на все ціле" і „спрямованість дії на вміст певного вмістища - на саме вмістище", „спрямованість дії на певне ціле - на його частину" і „спрямованість дії на певне вмістище - на його вміст", „належність дії частині певного цілого - всьому цілому" і „належність дії вмістові певного вмістища - самому вмістищу" та деякі інші), проте в своїй основі вони є цілком самостійними.

Різні типи метонімічних перенесень у межах „ознакових" частин мови (прикметників, прислівників, дієслів) виявляють неоднакову продуктивність творення. Так, серед типів гіпалаги прикметників особливо частотними є моделі з синекдохічними („партитивними") означеннями - від ознаки частини до ознаки всього цілого і навпаки; такі ж напрями перенесень від частини до цілого і навпаки є найпродуктивнішими і в структурі дієслівних значень при вираженні як об'єктних, так і суб'єктних відношень.

Від метонімічних зміщень у структурі атрибутивних значень та в переходах вираження ознаки між означенням і обставиною способу дії, тобто процесів, що мають лексико-синтаксичний характер і належать до сфери вторинної номінації, слід відмежовувати зовні подібні випадки, коли нібито „нелогічні" означення при певних означуваних виводяться безпосередньо від твірних іменників - назв об'єктів, обставин і т. ін., тобто випадки, що є результатом власне словотвірних актів, а нібито „нелогічна" лексико-синтаксична сполучуваність прикметників і прислівників є залишком попередніх періодів в історії мови, коли відмінність між сферами значень цих частин мови відчувалася не так виразно.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1.Кузан Г.С. Метонімічне зміщення означень в атрибутивних словосполученнях // Вісник Київського національного лінгвістичного університету: Серія Філологія. - 2006. - Т. 9. - № 1. - С. 87-92.

2. Кузан Г.С. Метонімічні зміщення в структурі дієслівних значень при вираженні об'єктних і суб'єктних відношень // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського національного лінгвістичного університету: Філологія. Педагогіка. Психологія. - 2006. - Вип. 12. - С. 114-121.

3. Кузан Г.С. Метонімія як шлях зміщення означальних та обставинних відношень (у межах складних слів і словосполучень) // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. - 2006. - Вип. 14. - С. 39-46.

4. Кузан Г.С. Повторна ад'єктивація субстантивованих прикметників як різновид метонімічних зміщень // Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація (матеріали VI Всеукраїнської наукової конференції). - Х.: Харківський нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна, 2007. - С. 185-186.

АНОТАЦІЯ

Кузан Г.С. Метонімічні зміщення у вираженні означальних, об'єктних і суб'єктних відношень в українській мові. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, Київ, 2007.

Дисертація присвячена аналізу дії метонімії як лексико-граматичного явища в межах прикметникових і взагалі атрибутивних, прислівникових та дієслівних значень в українській мові. Подано дослідження метонімічних процесів у різноманітних перечленуваннях синтаксичної структури атрибутивних словосполучень та семантичної структури складних слів з першим атрибутивним компонентом, у переходах між атрибутивними (прикметниками) і обставинними (прислівниками) типами значень, у розвитку об'єктно-суб'єктного оточення дієслів. Запропоновано новий підхід до класифікації метонімічних процесів у мові на лексико-синтаксичній основі.

Ключові слова: метонімія, гіпалага, еналага, дієслівний суб'єкт, дієслівний об'єкт, синтаксичне зміщення.

АННОТАЦИЯ

Кузан Г.С. Метонимические смещения при выражении определительных, объектных и субъектных отношений в украинском языке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Институт языковедения им. А. А. Потебни НАН Украины, Киев, 2007.

Диссертация посвящена анализу действия метонимии на уровне лексико-грамматических разрядов имен прилагательных (и атрибутивных значений в целом), наречий и глаголов в украинском языке. Представлены результаты исследования проявления метонимических процессов при различных перечленениях синтаксической структуры атрибутивных словосочетаний и семантической структуры сложных слов с первым атрибутивным компонентом, при переходах между атрибутивными (именами прилагательными) и обстоятельственными (наречиями) типами значений, при развитии объектно-субъектного окружения глаголов. Предложен новый подход к классификации метонимических процессов в языке на лексико-синтаксической основе (так, при смещениях в семантической структуре имен прилагательных: признак определенной части целого - признак всего целого, признак определенного целого - признак его части, признак объекта определенного действия - признак его субъекта, признак определенного действия - признак его субъекта и др.; при смещениях между прилагательными и наречиями: признак субъекта определенного действия - признак самого действия, признак определенного действия - признак его субъекта и др.; при смещениях в выражении объектных отношений: направленность действия на часть определенного целого - на все целое, направленность действия на содержимое определенного вместилища - на само вместилище, направленность действия на непосредственный объект - на его производный результат и др.; при смещениях в выражении субъектных отношений: принадлежность действия части определенного целого - всему целому, принадлежность действия содержимому определенного вместилища - самому вместилищу и др.).

Исследуемые типы метонимических переносов представляют собой не чисто лексико-семантические процессы, а процессы более сложного по своей природе характера - лексико-синтаксические и семантико-словообразовательные явления.

Предлагаемая в диссертации классификация на лексико-синтаксической основе типов метонимических смещений в семантической структуре имен прилагательных и глаголов, в структуре значений атрибутивных компонентов сложных слов и во взаимных переходах атрибутивных и обстоятельственных значений позволяет обнаружить принципиальное сходство в общих рамках метонимических процессов в языке между типами "вторичной" (в структуре атрибутивных, обстоятельственных и предикативных значений) и "первичной" метонимизации (в семантической структуре имен существительных), значительно полнее исследованной в настоящее время.

Ключевые слова: метонимия, гипаллага, эналлага, глагольный субъект, глагольный объект, синтаксическое смещение.

SUMMARY

Kuzan H. S. Metonymic shiftings in the manifestation of attributive, objective and subjective relations in the Ukrainian language. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philology by speciality 10.02.01 - Ukrainian language. - O. O. Potebnia Institute of Linguistics of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2007.

This dissertation is devoted to the analysis of metonymic processes as a lexical-grammatical phenomenon within adjective and attributive in general, adverbial and verbal meanings in the Ukrainian language. The results of the investigation of metonymy in various redivisions of the syntactic structure of attributive word-combinations and the semantic structure of compounds with the first attributive component, in transitions between attributive (adjective) and adverbial modifiers, in the development of the verb object-subject environment are given. A new approach to the classification of metonymic processes in the language on the lexical-syntactical basis is presented.

Key words: metonymy, hypallage, enallage, verbal subject, verbal object, syntactic shifting.

Размещено на Allbest.ru