Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Засоби передачі слов'яноруського синтаксису у “простій” мові варіанта Мелетія Смотрицького (риторичний аспект)

Кашета Юлія Валеріївна

Харків - 2007

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Різноаспектні дослідження з історичного синтаксису є актуальними для сучасної лінгвістичної науки, адже на сьогодні синтаксис - порівняно з лексикою, графікою, фонетикою та морфологією - є найменш „обробленою” ділянкою українського історичного мовознавства. Певним внеском у заповнення цієї прогалини є пропонована дисертація, присвячена вивченню синтаксичних особливостей одного з типів української літературної мови поч. XVII ст. - т. зв. „простої руської” мови, представленої варіантом Мелетія Смотрицького, - у порівнянні зі слов'яноруською мовою як одним із джерел її формування.

У вітчизняній лінгвістиці є чимало спеціальних робіт, присвячених проблемам історії розвитку різних синтаксичних одиниць: синтаксичних функцій прийменників та сполучників (Ф. Ткач, М. Ковальська, О. Блик, Л. Гумецька), синтаксису відмінків і способів вираження членів речення (І. Нелюбова, О. Зарудняк, В. Сич), типів зв'язку у словосполученнях і реченнях (А. Москаленко, О. Мельничук, У. Єдлінська), є також системні монографії з історії українського синтаксису (роботи О. Безпалька, У. Єдлінської, І. Слинька та ін.). Однак синтаксичні риси мови пам'яток, аналізованих у роботах зазначених дослідників, вивчаються переважно в суто лінгвістичному аспекті, поза контекстом загальних риторико-стилістичних настанов, поширених моделей та взірців літературного письма відповідних історичних періодів. Утім, оскільки структури синтаксису здатні виражати не лише певне граматичне значення, але й думку, перспективним бачиться вивчення синтаксичних одиниць як засобів досягнення комунікативної мети тексту, тобто в їх риторичному аспекті.

Актуальність теми дослідження пояснюється, таким чином, її відповідністю нагальним потребам вітчизняного мовознавства, серед яких одне з чільних місць посідає необхідність вивчення історії українського синтаксису, зокрема - через призму риторики та стилістики. Актуальним у роботі є також вивчення історії конфесійного стилю української літературної мови та риторичних особливостей української проповідницької прози поч. XVII ст. - з огляду на брак досліджень з цієї проблематики.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Тема дисертації відповідає профілю досліджень, що здійснюються на кафедрі української мови Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за програмою “Аналіз системи рівнів української мови XVII - XXI століть”. Дослідження проводилося в межах відповідних наукових напрямків, включених до комплексного плану науково-дослідної роботи ХНУ імені В.Н. Каразіна.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу здійсненого М. Смотрицьким перекладу церковнослов'янської редакції збірки Калліста з'ясувати головні відмінності синтаксису “простої руської” мови, представленої варіантом М. Смотрицького, від синтаксису слов'яноруської мови, представленої Крилоським Учительним Євангелієм, і визначити характерні для “простої” мови поч. XVII cт. синтаксичні засоби оформлення риторичної прози.

Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

1) шляхом зіставного аналізу текстів досліджуваних пам'яток визначити основні засоби передачі слов'яноруського синтаксису, застосовані М. Смотрицьким при перекладі “простою” мовою церковнослов'янського варіанта твору;

2) виявити впроваджувані М. Смотрицьким послідовні зміни на рівні структурного членування та змістової організації тексту, граматичного оформлення синтаксичних конструкцій;

3) з'ясувати характер і причини цих змін у контексті аналізу найавторитетніших взірців, моделей і настанов риторики Речі Посполитої к. XVI - поч. XVII століть;

4) подати системний опис і характеристику риторичних фігур синтаксичного рівня, наявних у тексті підготовленої М. Смотрицьким редакції збірки Калліста, і з'ясувати стилістико-комунікативну роль цих засобів.

Об'єктом нашого дослідження є синтаксичні одиниці різного рівня (словосполучення, прості і складні речення, надфразові єдності), наявні в тексті Учительного Євангелія М. Смотрицького 1616 р., а також їх слов'яноруські відповідники з тексту Крилоського Учительного Євангелія 1606 р. Порівняльний аналіз цих одиниць і визначення риторико-стилістичних засобів передачі слов'яноруських синтаксичних конструкцій у “простій руській” мові поч. XVII ст., представленій варіантом М. Смотрицького, є предметом дослідження.

Джерелами фактичного матеріалу слугували головним чином церковнослов'янська й “руська” редакції збірки Калліста початку ХVII ст., представлені відповідно Крилоським Учительним Євангелієм (1606) і Учительним Євангелієм Мелетія Смотрицького (1616). Унікальність цих пам'яток як джерел для порівняльного вивчення синтаксису слов'яноруської та “простої руської” мов полягає в тому, що вони є різними перекладами одного твору й мають виразний текстовий взаємозв'язок, причому є вагомі підстави думати, що саме Крилоська редакція 1606 року була церковнослов'янським оригіналом для перекладу М.Смотрицького.

Додатковими джерелами, залученими до роботи як порівняльний матеріал, стали відповідні за змістом фрагменти деяких попередніх українських рукописних Учительних Євангелій і перекладів Нового Заповіту, а також подібні за жанром твори польських проповідників 2-ї пол. XVI ст. - протестантська і католицька постилі М. Рея та Я. Вуєка.

Методи та прийоми дослідження. Для вирішення поставлених у роботі завдань застосовано порівняльно-історичний метод, зокрема прийом зіставного аналізу (для визначення типових відмінностей між досліджуваними типами української літературної мови в засобах синтаксичного оформлення тексту); описовий метод (для опису, систематизації та класифікації виявлених засобів передачі слов'яноруських синтаксичних конструкцій у “простій” мові); для з'ясування міри послідовності певних тенденцій перекладу М. Смотрицьким слов'яноруського тексту залучався також метод статистичного аналізу.

Наукова новизна роботи визначається тим, що вона є першою спробою синтаксичного аналізу “простої” мови варіанта Мелетія Смотрицького та вивчення риторичних особливостей її конфесійного стилю; синтаксична система „простої” мови поч. XVII ст. вперше вивчається в порівнянні зі слов'яноруським синтаксисом як одним із джерел її формування. Новаторським є й підхід до аналізу синтаксичних явищ: дослідження зосереджене на риторичному аспекті їх вивчення.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть допомогти у відтворенні синтаксичної системи “простої руської” мови, у визначенні критеріїв структурного поділу текстів давньоукраїнських пам'яток, у систематизації засобів риторичного синтаксису, а також відкривають перспективи для подальшого вивчення риторики конфесійного стилю української літературної мови й особливостей його формування в пам'ятках української релігійної літератури. Таким чином, робота є внеском у вивчення загальної історії української літературної мови.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її змістові положення можуть бути використані при підготовці навчальних курсів з історії української літературної мови, при написанні підручників та посібників з історичного синтаксису української мови, для проведення наукових семінарів та спецкурсів з риторики. Практичну користь має і доданий до дисертації глосарій використаних у роботі риторичних термінів, укладений на основі узагальнення праць із теорії риторики українських, російських, польських і литовських учених, а також положень античної риторики Арістотеля, Цицерона та Квінтіліана.

Апробацію результатів дослідження здійснено на двох міжнародних наукових конференціях - „Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології” (Харків, жовтень 2004); „Актуальні проблеми слов'янської філології: лінгвістика і літературознавство”, секція „Слов'янські мови в їхній специфіці і взаємодії” (Бердянськ, вересень 2005); на конференції аспірантів філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (Харків, березень 2006); на науково-методичному семінарі та засіданнях кафедри української мови філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Основні положення й результати дослідження відбито у чотирьох публікаціях, надрукованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (208 позицій), списку джерел фактичного матеріалу (11 позицій) та додатка. Повний обсяг роботи становить 221 сторінку, текстова частина - 185 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної для дослідження теми, визначено наукову новизну роботи, сформульовано її мету та завдання, схарактеризовано джерельну базу й методи дослідження, названо його об'єкт і предмет, указано на теоретичну та практичну цінність дисертації, подано інформацію про апробацію та публікацію результатів дослідження, окреслено структуру роботи.

У першому розділі “Теоретична та джерельна база вивчення проблеми” окреслено стан і перспективи лінгвістичного вивчення української гомілійної прози 2-ї пол. XVI - 1-ї пол. XVII ст., умотивовано доцільність обрання аналізованих пам'яток за джерела фактичного матеріалу. Аналізований у слов'яноруському й давньоукраїнському варіанті традиційний гоміліар - Учительне Євангеліє Калліста - уведено в історичний та літературний контекст: подано загальну характеристику жанру Учительного Євангелія, коротко простежено його історію в гомілійній традиції східних слов'ян, визначено місце обраних для дослідження редакцій твору серед масиву Учительних Євангелій, що поширювалися на українських землях у зазначений історичний період.

Історія вивчення питань розвитку конфесійного стилю української літературної мови виявляє, що значну перевагу в цій галузі дослідники віддають стилістиці української барокової проповіді 2-ї пол. XVII ст. (Т. Таран (Майданович), Л. Довга, Т. Левченко, О. Новик та ін.). Вивчення ж риторико-стилістичних рис української проповідницької прози попередніх періодів наразі перебуває в “зародковому” стані. Опосередковано питань риторичного оформлення текстів рукописних Учительних Євангелій к. XVI - 1-ї пол. XVII ст. торкалися У. Добосевич та Г. Чуба, однак робіт, спеціально присвячених цій проблематиці, у вітчизняному мовознавстві досі не було заявлено. Характеризуючи мову українських пам'яток, написаних у жанрі Учительного Євангелія, дослідники, як правило, обмежувалися графічним, фонетичним і морфологічним рівнями, залишаючи практично поза увагою лексику й синтаксис аналізованих творів.

Окрім того, практично всі наявні на сьогодні мовознавчі розвідки, присвячені українським Учительним Євангеліям, оперують лише рукописними варіантами цих пам'яток, більшість із яких, по суті, є оригінальними творами (Г. Чуба) і „не мають нічого спільного, крім плану” з традиційним перекладним гоміліаром патріарха Калліста (В. Перетц). Однак для вивчення процесу становлення української літературної мови як унормованої системи друковані редакції збірки Калліста, вважаємо, мають певні переваги в порівнянні з рукописними, адже їх традиційність і перекладний характер дають можливість не лише описати мову цих творів, але й порівняти кожну пам'ятку з її попередніми варіантами, оригіналами та взірцями, тобто наочно простежити процес вироблення мовної норми шляхом аналізу змін у мовних засобах оформлення думки.

“Євангеліє Учительне …” М.Смотрицького 1616 р. посідає особливе місце в українській гомілійній традиції, оскільки являє собою перше й фактично єдине аж до кінця XVIII ст. друковане видання традиційного тексту збірки Калліста в перекладі українською літературною мовою (В. Німчук). Грецьким протооригіналом твору є Патріарший гоміліар ІІ Іоана ІХ Агапіта (А. Ергард, Д. Гоніс). Безпосереднім оригіналом для перекладу М. Смотрицького є підстави вважати Крилоське Учительне Євангеліє 1606 р.: воно є останньою на момент появи твору М. Смотрицького церковнослов'янською редакцією збірки й, на відміну від попередніх друкованих редакцій (Заблудів, 1569; Вільно 1580, 1595), засвідчує у своїй назві ім'я Калліста як автора грецького оригіналу збірки, що спостерігаємо й у “руській” редакції 1616 р. Утім, і самий текст твору М. Смотрицького переконливо свідчить про зв'язок “руського” перекладу з Крилоською редакцією 1606 р.

У розділі також подано загальну характеристику типу літературної мови, яким написане “Євангеліє Учительне …” 1616 р. Зокрема, звернено увагу на деякі проблеми термінологічного характеру, окреслено статус і сфери вжитку “простої руської” мови у Речі Посполитій поч. XVII ст., відзначено її варіативність при індивідуальному використанні різними авторами й указано на певні своєрідні особливості “простої” мови варіанта Мелетія Смотрицького.

Частина теоретичного розділу роботи присвячена питанню про джерела та взірці, якими міг користуватися М. Смотрицький під час підготовки “руського” перекладу традиційного гоміліара. Особливу увагу при вивченні цього питання звернено на проблему перекладу канонічних біблійних текстів - євангельських уривків, що лежать в основі повчань, та численних цитат зі Старого й Нового Заповітів. У цьому контексті залучено до порівняння фрагменти кількох рукописних Учительних Євангелій і перекладів Євангелія та Нового Заповіту, датованих другою половиною XVI - початком XVII ст.

З огляду на соціокультурні особливості історичного періоду, на який припадає підготовка “Євангелія Учительного …” 1616 р., зокрема на посередницьку роль польської культури в засвоєнні українцями культурних надбань Заходу, проаналізовано також зв'язок твору М. Смотрицького із подібними йому за жанром творами польських проповідників - постилями М. Рея та Я. Вуєка.

Жанрово-стильова приналежність і соціальне призначення “Євангелія Учительного …” ведуть до думки, що при написанні його тексту М. Смотрицький мусив дотримуватись актуальних на той час настанов риторики й усталених принципів укладання ораторсько-проповідницької прози. Таким чином, необхідним контекстом для аналізу застосованих М. Смотрицьким стилістико-синтаксичних прийомів перекладу церковнослов'янського тексту бачимо вивчення загальних тенденцій стилістики ораторсько-проповідницької прози Речі Посполитої поч. XVII ст., орієнтованої на взірці та моделі класичної риторики.

Саме з таких позицій визначаємо у першому розділі дисертації теоретичне підґрунтя для вивчення риторичного синтаксису: ним є розуміння загальних правил і принципів риторики, зокрема теоретичних положень elocutio, що стосуються структурної будови тексту, граматичного та змістового поєднання слів, ритмічного та граматичного оформлення фраз, а також системи формальних засобів стилістичного оздоблення тексту.

Другий розділ роботи “Структурні та змістові особливості риторичної організації тексту” присвячений описові й характеристиці виявлених нами відмінностей “руської” редакції “Євангелія Учительного …” 1616 р. від її слов'яноруського взірця на рівні пунктуаційного оформлення та структурного членування тексту, тенденцій і засобів організації змістових відношень.

У першому з підрозділів цього розділу окреслено проблему визначення меж речення як відносно самостійної структурної одиниці тексту. Можливість коректного поділу давніх текстів на речення ускладнюється такими факторами, як: умовна причетність пунктуації до засобів визначення меж речення, відсутність у низці текстів великої літери як маркера початку речення, функціональна неоднозначність засобів змістового зв'язку.

Текст “руської” редакції “Євангелія Учительного…” засвідчує стабілізацію синтаксичних функцій головних формальних ознак початку та кінця речення - великої літери і крапки, чого не спостерігаємо у Крилоської редакції. Таким чином, у “руському” тексті стає можливим принаймні формальне виділення речення й аналіз його як окремої синтаксичної одиниці.

У другому підрозділі другого розділу - “Пунктуація як засіб структурного членування тексту” - здійснено аналіз пунктуаційної системи “простої руської” мови варіанта М. Смотрицького в контексті правил постановки розділових знаків у слов'яноруській мові, описаних ним у “Граматиці слов'янській …”, та спостережень науковців над пунктуаційними особливостями польської риторичної прози к. XVI - поч. XVII ст.

Функціонування розділових знаків у текстах обох досліджуваних нами пам'яток у цілому відповідає викладеним М. Смотрицьким у „Граматиці слов'янській ...” правилам їх уживання у слов'яноруській мові. Було виявлено, що пунктуація в обох редакціях збірки має переважно інтонаційну природу, а синтаксичні поділи тексту зазвичай відбиваються розділовими знаками лише настільки, наскільки вони покриваються поділами інтонаційними.

Інтонаційний принцип членування тексту, вироблений класичною риторичною практикою, був, за свідченнями учених (С. Фурманика, А. Вежбицької, Є. Серотюка та ін.), характерний і для ренесансних зразків європейських риторичної прози. Така система пунктуаційного оформлення текстів пов'язана з особливостями ритмічної організації прози та з настановами риторики щодо техніки виголошування промов.

Утім, певні ознаки пунктуаційної системи Учительного Євангелія М. Смотрицького, що відрізняють його від слов'яноруського варіанту твору (відсутність знака “малої крапки”, послідовніше вживання знака питальності), а також відсутність “черти”, яка вимагала найкоротшої паузи, виділяла найменші за довжиною відтинки й жодним чином не відбивала логічних поділів тексту, - можуть, на нашу думку, бути розцінені як певний етап переходу від інтонаційного до синтаксично-логічного наповнення пунктуації.

Третій підрозділ другого розділу дисертації присвячений аналізові синтаксичних особливостей, що відрізняють “Євангеліє Учительне …” М. Смотрицького від слов'яноруського оригіналу твору на рівні структурного членування та змістової організації тексту.

Унаслідок застосування описаних вище прийомів речення у творі М. Смотрицького переважно є великими за розміром і мають значну кількість частин, кожна з яких нерідко й сама має розгорнуту внутрішню структуру. Прості ж речення у тексті “Євангелія Учительного …” є явищем досить рідкісним. Так, на прикладі п'яти „наук” збірки нами було підраховано, що середній відсоток простих речень складає лише ? 7% від загальної кількості речень у повчаннях. Помітна кількісна перевага складних речень над простими спостерігається й у текстах інших проповідей, які складають збірку.

На рівні змістової організації тексту редакція М. Смотрицького засвідчує значно частіше, ніж у слов'яноруському варіанті, застосування гіпотаксису для оформлення логічних зв'язків між висловлюваннями.

Настанова на гіпотактичний виклад думки значною мірою пов'язана із дотриманням М. Смотрицьким періодичного стилю письма. Згідно з класичною теорією риторики, період характеризується формально-змістовою “спаяністю”, надзвичайно високим рівнем логічної взаємозалежності між його елементами. Усі наступні частини в періоді мають бути визначені попередніми, а загальний зміст фрази стає зрозумілим лише після виголошення її останнього слова. Відповідно гіпотаксис є однією з головних ознак цієї складної синтаксичної структури.

Застосовані М. Смотрицьким прийоми формальної та змістової реорганізації тексту - графічне збільшення і змістова ампліфікація речень, їх структурний перерозподіл, увиразнення та ієрархізація логічних зв'язків між компонентами фрази шляхом заміни паратаксису на гіпотаксис та інші названі вище тенденції трансформації синтаксичних одиниць - суттєво змінюють структурні характеристики тексту в цілому, надаючи йому більшої змістової цілісності та логічності й увиразнюючи в такий спосіб його комунікативні функції.

Третій розділ дисертації “Використання фігур риторики при передачі слов'яноруського синтаксису в „Євангелії Учительному …”” присвячений опису, характеристиці й систематизації специфічних прийомів передачі слов'яноруського синтаксису у „простій” мові варіанта М. Смотрицького, наслідком застосування яких є утворення риторичних фігур.

Предметом синтаксису образного є, так би мовити, правила відхилення від правил звичайного поєднання слів у синтаксичні конструкції. М. Смотрицький наводить загалом дев'ять засобів образного синтаксису, дещо синкретично об'єднуючи під цим поняттям кілька прийомів риторико-стилістичного характеру, частина з яких у класичній теорії риторики належить до категорії фігур (зевгма, силепсис, пролепсис), частина - до категорії тропів (синекдоха, еналага), а решта (простезис, синтезис, антиптозис) являють собою суто граматичні явища й у сучасній риторичній теорії називаються граматичними тропами або алеотетами.

Однак зразки письменницької практики М. Смотрицького, зокрема його твори, написані “простою руською” мовою, засвідчують застосування значно більшої кількості риторичних прийомів синтаксичного характеру, ніж заявлено у викладеній ним теорії образного синтаксису. Виразною ілюстрацією цього є здійснений М. Смотрицьким переклад “Євангелія Учительного …”.

Аналізові використання М. Смотрицьким фігур риторики при передачі слов'яноруського синтаксису присвячений другий підрозділ третього розділу - “Фігури синтаксичного характеру в „Євангелії Учительному …””. Хоча в багатьох випадках фігури у творі М. Смотрицького не є інноваційними прийомами, а лише збережені ним при перекладі слов'яноруського оригіналу, порівняльний аналіз досліджуваних нами редакцій “Євангелія Учительного…” виявив також чимало прикладів, у яких здійснювана М. Смотрицьким трансформація синтаксичних конструкцій веде до утворення нової - у порівнянні зі слов'яноруським варіантом - риторичної фігури (часом одразу кількох фігур). Саме такі новоутворені фігури стали головним об'єктом нашої уваги при вивченні риторико-синтаксичних особливостей тексту досліджуваної нами пам'ятки.

Названий підрозділ складається з двох пунктів. У першому з них подано характеристику утворюваних за допомогою синтаксичних засобів фігур змістового рівня (фігур думки), впроваджуваних М. Смотрицьким при перекладі церковнослов'янського тексту. Натомість другий пункт присвячений описові системи синтаксичних фігур вербального характеру (фігур слова).

Серед утворюваних М. Смотрицьким риторичних фігур змістового рівня найчастіше спостерігаються фігури афективного характеру, що уточнюють ставлення оратора до предмета промови.

З-поміж синтаксичних фігур семантичного характеру, метою яких є уточнення змісту предмета, слід насамперед відзначити випадки створення М. Смотрицьким поширених антитез. [УЄСм, арк. кfµ].

Доволі часто спостерігається також застосування фігур і прийомів, метою яких є змістова ампліфікація висловлювань і тексту в цілому. Сюди передусім належать засоби реалізації прийому тавтології (багатократне повторення однієї думки на різний лад), зокрема епімона (фігура, що полягає в докладній зупинці на якомусь зі змістових положень.

У системі фігур вербального рівня до риторичних характеристик “Євангелія Учительного …” 1616 р., що відрізняють його від слов'яноруського оригіналу на рівні синтаксичної організації тексту, належать такі особливості:

1. У системі фігур додавання:

- тенденція до парного використання елементів одного мовного рівня, що виявляється: у введенні додаткового однорідного елемента, якого бракує для утворення пари.

- перевага дистантних періодичних повторів над контактними. Періодичні повтори реалізуються М. Смотрицьким у вигляді фігури діалітону (поділ речення на окремі частини шляхом багатократного періодичного повторення того самого, спільного для всіх них, члена).

- активне застосування різних фігур підкріплення, особливо ж синонімії, джерелами якої є: продиктована призначенням і жанровою специфікою твору потреба в поясненні символічних образів та складних понять (реалізується у вигляді уточнюючих синтаксичних конструкцій); паралельне функціонування у “простій” мові лексичних елементів різного генетичного походження (церковнослов'янського, польського і власне українського).

2. У системі фігур віднімання:

- “рейтинг” цих риторичних прийомів у редакції М. Смотрицького є значно нижчим, ніж у слов'яноруському варіанті твору, натомість доволі часто спостерігаємо випадки трансформації М. Смотрицьким наявних у слов'яноруському тексті фігур віднімання й заміни їх протилежними риторичними фігурами, побудованими за принципом додавання, зокрема згадуваним вище діалітоном. Прикладами ліквідації фігур віднімання можуть служити такі фрагменти. Помітна перевага фігур додавання над фігурами віднімання є одним із проявів тенденції до застосування прийому ампліфікації.

3. У системі фігур розміщення:

- здійснений М. Смотрицьким переклад слов'яноруського варіанта твору доволі часто супроводжується перерозташуванням елементів синтаксичних структур (інверсією). Метою змін такого характеру бачиться змістова модифікація висловлювання шляхом увиразнення певних його елементів через надання їм незвичної синтаксичної позиції, пор.

Випадки синтаксичної трансформації структурних одиниць слов'яноруського тексту в перекладі М. Смотрицького часто пов'язані з утворенням фігур подібності - різних видів паралелізму - прямого. Тяжіння до паралелізму значною мірою пов'язане з дотриманням періодичного стилю письма: паралелізм увиразнює формальний і логічний зв'язок між елементами, що є характерним прийомом побудови періодів.

Вербальні фігури синтаксичного характеру здатні виступати матеріальними засобами реалізації відповідних фігур думки. Підтвердженням цьому є, зокрема, прийоми реалізації М. Смотрицьким на вербальному рівні різноманітних змістових і формальних засобів ампліфікації тексту. До таких риторичних прийомів належить, наприклад, синонімія, зокрема синтаксичні плеоназми (однорідні члени, що є абсолютними синонімами) і т. п.

Зауважмо, що текст “Євангелія Учительного …” 1616 р. доволі часто засвідчує одночасне застосування значної кількості різних риторичних фігур усередині однієї синтаксичної одиниці, і в таких випадках досить складно визначити, які з них стали метою її трансформації при перекладі, а які - лише супровідним наслідком.

ВИСНОВКИ

риторичний стилістичний смотрицький мова

Проведений у роботі порівняльний аналіз синтаксичних особливостей текстів слов'яноруської та „руської” редакцій збірки Калліста поч. XVII ст. виявив цілу низку відмінностей між ними в системі синтаксичних засобів риторичної організації тексту. Виявлені відмінності, зокрема, стосуються можливостей виділення в аналізованих текстах речення як окремої, відносно самостійної, синтаксичної одиниці; особливостей пунктуаційного оформлення та структурного членування тексту; тенденцій організації змістових відношень усередині речення й у тексті в цілому.

Виступаючи засобами матеріального вираження й модифікації думки, синтаксичні структури беруть участь у реалізації загальної комунікативної мети текстів проповідей, де констатація певних змістових положень супроводжується настановою на схилення аудиторії до їх акцептації. З огляду на це виявлені зміни в синтаксичному оформленні тексту, упроваджені М. Смотрицьким при перекладі слов'яноруського оригіналу “Євангелія Учительного …”, логічно аналізувати в контексті загальних принципів гомілетики, а також моделей і настанов риторики, які складали теоретичне підґрунтя тогочасної літературної практики.

Аналіз вимог класичної риторики до укладання прозових текстів, а також підсумування результатів наявних у мовознавстві досліджень, присвячених загальним тенденціям розвитку риторичної прози Речі Посполитої 2-ї пол. XVI - поч. XVII ст., ведуть до висновку, що відмінності твору М. Смотрицького від його слов'яноруського взірця на рівні структурної та змістової організації тексту - багаточленність і розгорнута синтаксична структура речень, увиразнення взаємозалежності й логічних зв'язків між їх частинами, інверсійне розташування головної та підрядних частин у складному реченні, тенденція до послідовного підпорядкування складових елементів змістових положень тощо - значною мірою пов'язані з дотриманням М. Смотрицьким періодичного стилю літературного письма.

Було виявлено, що трансформація синтаксичної будови слов'яноруського тексту при перекладі його “простою руською” мовою доволі часто застосовується М. Смотрицьким з метою утворення різних риторичних фігур, які виступають засобами реалізації комунікативної мети проповідей, що складають збірку. Оскільки аналізований нами твір належить до групи традиційних Учительних Євангелій, для котрих є характерним якомога точніше збереження оригінального змісту гомілій, застосування перекладачем нових риторико-стилістичних прийомів, зокрема створення риторичних фігур синтаксичного характеру, частіше спостерігається на вербальному рівні організації тексту, ніж на змістовому.

До найхарактерніших відмінностей редакції М. Смотрицького від її слов'яноруського оригіналу в системі риторичних фігур синтаксичного характеру належать:

- збільшення кількості фігур додавання та підкріплення, пов'язане з реалізацією прийому ампліфікації тексту, однієї з найважливіших теоретичних настанов української гомілетики XVII ст.;

- зменшення кількості фігур віднімання й заміна їх при перекладі на протилежні до них фігури per adiectionem, побудовані за принципом додавання елементів;

- зміни в порядку розташування елементів синтаксичних конструкцій, пов'язані з перерозподілом змістових акцентів;

- синтаксична трансформація частин складного речення з метою досягнення змістового й формального паралелізму між висловлюваннями, що складають фразу.

Виявлені в Учительному Євангелії М. Смотрицького прийоми синтаксичної трансформації слов'яноруського тексту значною мірою пов'язані з дотримання перекладачем базових засад гомілетики, таких як настанова на постійне утримання контакту з аудиторією, прагнення до персвазійного та сугестивного впливу на свідомість адресата з метою схилення його до прийняття стверджуваних проповідником ідей тощо.

Послідовні зміни, упроваджувані М. Смотрицьким на рівні синтаксичної організації тексту, демонструють реалізацію перекладачем загальних тенденцій риторичного письма. Це вводить “Євангеліє Учительне …” 1616 р. в загальний контекст сучасних йому зразків європейської проповідницької прози.

Результати пропонованого дисертаційного дослідження відкривають перспективу для подальшого комплексного й системного аналізу риторичних засобів оформлення синтаксичних конструкцій в українській проповідницькій прозі кінця XVI - XVII ст. у контексті реалізації засад і моделей риторики - не лише на рівні elocutio, але й на рівні inventio та dispositio.

ЛІТЕРАТУРА

Основні положення дисертації відбито в таких публікаціях:

1. Стан і перспективи дослідження мови українських учительних Євангелій кінця XVI - першої половини XVII ст. // Вісник Харк. нац. ун-ту. - 2004. - № 631: Філологія. - С. 25-29.

2. Пунктуація і структурне членування тексту в „Учительному Євангелії” М. Смотрицького // Вісник Харк. нац. ун-ту.- 2005.- № 647: Філологія. - С. 8-11.

3. Синтаксичні особливості перекладу канонічного тексту в Учительному Євангелії Мелетія Смотрицького 1616 р. // Лінгвістичні дослідження. - 2005. - Вип. 15. - С. 43-51.

4. Історія жанру Учительного Євангелія у гомілійній традиції східних слов'ян // Вісник Харк. нац. ун-ту. - 2006. - № 727: Філологія . - С. 32-36.

Размещено на Allbest.ru