Семантика, сполучуваність і функціонування прийменників у сучасній німецькій мові (на матеріалі художнього, публіцистичного та наукового стилів)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Семантика, сполучуваність і функціонування прийменників у сучасній німецькій мові (на матеріалі художнього, публіцистичного та наукового стилів)

Кудрявцева Олена Діонізіївна

1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

До актуальних у сучасній лінгвістиці належить проблема сполучуваності, оскільки інформація передається певними конструкціями, реченнями, що зумовлює необхідність отримання даних про вживання лексичної одиниці у висловленні. Вивчення сполучуваності в теоретичному плані розширює уявлення про характеристики й властивості мовних одиниць, про їх функціонування в мовленні, про мовну систему загалом. Практичне вивчення сполучуваності лексичних одиниць (ЛО) конкретних мов - необхідна умова формування мовленнєвих навичок з іноземної мови, оскільки оволодіння словниковим запасом тієї чи іншої мови передбачає насамперед засвоєння норм сполучуваності слова зі словом.

Попри те, лише синтагматичний підхід до сутності ЛО без аналізу їхнього парадигматичного статусу не дає змоги виявити всі закономірності функціонування ЛО в мовленні. Це стосується насамперед дослідження службових частин мови, до яких належить і прийменник. Семантика прийменників на синтагматичному рівні зазнає впливу суміжних слів. Окрім того, окремі значення прийменника фіксуються вже в готовому вигляді, що дає змогу пояснити вживання прийменника лише в контексті, а не його іманентну семантичну ознаку як елемента лексико-семантичної системи. Тому для вивчення семантики, сполучуваності та функціонування прийменників доцільно поєднувати синтагматичний та парадигматичний підходи. Незважаючи на наявність досліджень, присвячених семантичним і синтаксичним особливостям прийменників (С. Барик, І.Вихованець, Г. Гельбіг, В. Абрахам, В. Брендаль, І. Кучеренко, Н. Лягушкіна, О. Селіверстова, А. Загнітко та ін.), немає праці, в якій було б проведено комплексне дослідження синтагматичних і парадигматичних властивостей усіх прийменників сучасної німецької мови з широким використанням методів статистичного аналізу, остаточно не з'ясовано і питання парадигматичних відношень між прийменниками в межах лексико-граматичного класу, особливостей уживання прийменників у текстах різних функціональних стилів.

Актуальність теми дисертації зумовлена необхідністю комплексного вивчення системно-мовних зв'язків лексико-граматичного класу прийменників, потребою подальших досліджень їхньої семантичної сполучуваності, важливістю систематизації синтагматичних і парадигматичних зв'язків.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі наукових досліджень кафедри германського, загального і порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича „Синхронічне та діахронічне дослідження функціонально-семантичних характеристик різнорівневих одиниць германських мов” (номер держреєстрації: 0106U003618). Тема дисертації затверджена вченою радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (протокол № 1 від 24.02.2005 року).

Метою дисертації є встановлення семантичних особливостей та закономірностей сполучуваності прийменників з іменниками, виявлення впливу стильового фактора на властивості прийменників сучасної німецької мови у парадигматичному та синтагматичному аспектах, а також вирішення на цьому ґрунті деяких питань, пов'язаних із проблемою сполучуваності (співвідношення понять „сполучуваність” і „валентність”; про питання факторів, які зумовлюють сполучуваність прийменників з іменниками в різних функціональних стилях; методика дослідження сполучуваності тощо).

Досягнення мети зумовило виконання таких завдань:

1. Провести інвентаризацію прийменників сучасної німецької мови та вмотивувати їх місце як складника в цілісній лексико-граматичній системі німецької мови.

2. З'ясувати кількісні та якісні параметри вживання прийменників у текстах художнього (далі - ХС), публіцистичного (далі - ПС) та наукового (далі - НС) стилів.

3. Виділити та проаналізувати найбільш частотні сполучення прийменників з іменниками в ХС, НС та ПС; описати умови та з'ясувати фактори, які роблять можливою, обмежують або унеможливлюють реалізацію сполучувальних можливостей прийменників.

4. Порівняти „стандартні зв'язки” (зв'язки, в яких емпіричні частоти виявилися вищими за теоретично очікувані) між прийменниками та лексико-семантичними підкласами іменників (далі - ЛСП) у межах досліджуваних функціональних стилів.

5. Установити парадигматичні зв'язки між досліджуваними прийменниками в кожному функціональному стилі на основі їх синтагматичних відношень і порівняти особливості парадигматичних зв'язків прийменників у текстах ХС, ПС, НС.

Об'єкт дослідження - лексико-граматичний клас прийменників сучасної німецької мови.

Предмет дослідження - особливості сполучуваності прийменників із ЛСП іменників у художньому, публіцистичному та науковому стилях сучасної німецької мови та парадигматичні зв'язки між прийменниками.

Методи дослідження. У роботі використано низку методів дослідження в комплексному поєднанні, що значно підвищує результативність аналізу: загальнонаукові методи (спостереження, індукція, дедукція тощо), контекстологічний, дистрибутивний аналіз - для виявлення сполучуваності прийменників, методи квантитативного аналізу (критерій „хі-квадрат”, коефіцієнт спряженості К, кореляційний аналіз) - для отримання об'єктивних даних про парадигматичні й синтагматичні властивості окресленого лексико-граматичного класу.

Джерела фактичного матеріалу. Матеріалом дисертаційної роботи послужили дані, отримані методом суцільної вибірки з тлумачного словника Duden [DUDEN]. Загальна кількість досліджуваних прийменників дорівнює 149 ЛО. Кількість досліджуваних сполучень прийменників з іменниками у ХС (твори Х. Брюкнер, Е. Гендлера, Ґ. Вольфа, Ґ. Зайделя, П. Курцека, П. Зінглера) складає 5138 сполучень при величині вибірки 95582 слововживання. У ПС - 5217 сполучень при загальній величині вибірки 97495 слововживань (журнали „Der Spiegel“, „FOCUS“ і газети „Die Zeit“, „Der Tagesspiegel“, „Frankfurter Allgemeine“). В НС - 5446 сполучень при величині вибірки 92860 слововживань (20 статей із галузі гуманітарних, природничих і суспільних наук: по 2 статті з лінгвістики, історії, політології, соціології, юриспруденції, фізики, хімії, біології, медицини, економіки). Відносна похибка вибірки складає в середньому 2,7%.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в ній за допомогою статистичних методів здійснено детальний комплексний аналіз основних параметрів, що характеризують як самі прийменники сучасної німецької мови, так і їх взаємозв'язки з іменниками в ХС, ПС, НС сучасної німецької мови. У дисертації вперше виділено, проаналізовано й описано найбільш частотні сполучення прийменників з іменниками в трьох функціональних стилях; установлено моделі сполучуваності семантичних груп прийменників з підкласами іменників у кожному з досліджуваних стилів; виявлено умови та фактори, які уможливлюють або обмежують сполучуваність прийменників у різних функціональних стилях; з'ясовано парадигматичні зв'язки між досліджуваними прийменниками в кожному функціональному стилі на основі їх синтагматичних відношень; проведено порівняння особливостей синтагматичних і парадигматичних зв'язків прийменників у текстах різних стилів.

Теоретичне значення роботи полягає у виявленні особливостей одного з важливих лексико-граматичних класів сучасної німецької мови, що сприятиме подальшому розв'язанню проблем системності мови. Результати дослідження розширять знання про синтагматичні й парадигматичні зв'язки прийменників з іменниками в ХС, НС і ПС сучасної німецької мови та про особливості семантики цього лексико-граматичного класу слів загалом.

Практична цінність одержаних результатів. Систематизований фактичний матеріал і результати дослідження можуть бути використані в практиці викладання німецької мови та при автоматичній обробці тексту. Висновки та матеріали проведеної роботи можуть знайти застосування у курсах: „Лексикологія”(зокрема, у розділах „Парадигматичні та синтагматичні зв'язки в лексиці”), „Словотвір”, „Лексикографія”, а також у курсі теоретичної граматики сучасної німецької мови. Матеріали та висновки дисертації можуть стати в пригоді при написанні дипломних і магістерських робіт, а також укладання навчальних посібників для студентів філологічних факультетів. Отримані дані можуть бути використані в лексикографічній практиці під час укладання словникових статей прийменників, а також частотних словників сучасної німецької мови.

Особистий внесок здобувача полягає у випрацюванні самостійної концепції порівняльного аналізу частоти вживання прийменників у сполученні з іменниками у трьох функціональних стилях сучасної німецької мови. Усі результати дослідження є узагальненням роботи дисертантки, проведеної одноосібно.

Апробація роботи. Загальну концепція роботи, її результати обговорено на аспірантських семінарах і засіданнях кафедри германського, загального і порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (2003 - 2007 рр.). Основні теоретичні положення та практичні результати апробовані на трьох міжнародних наукових конференціях: „Функционирование русского и украинского языков в эпоху глобализации“ (Ялта, 2003); „Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процесс“ (Чернівці, 2004); „Міжкультурна комунікація: мова - культура - особистість“ (Острог, 2007); на двох міжвузівських конференціях: „Актуальні дослідження іноземних мов і літератур” (Донецьк, 2003) та „Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур” (Донецьк, 2006).

Публікації. Основні положення та висновки, викладені в дисертації, відображено в 12 публікаціях. Із них сім статей опубліковано в наукових збірниках, затверджених ВАК України як фахові видання, та 5 тез доповідей на міжнародних і міжвузівських науково-практичних конференціях.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, списку умовних скорочень, чотирьох розділів з висновками до них, загальних висновків, списку використаної літератури (278 позицій), лексикографічних та ілюстративних джерел (35 найменувань), додатків. Загальний обсяг дисертації становить 396 сторінок, з них 182 сторінки основного тексту. 189 сторінок додатків оформлено окремим томом (66 таблиць і 29 рисунків).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність; зазначено зв'язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконано роботу; висвітлено наукову новизну; описано матеріал і методи дослідження; зазначено особистий внесок дисертантки; сформульовано мету та завдання; окреслено теоретичне значення, практичну цінність отриманих результатів та форми їх апробації; подано короткий перелік основних положень, що виносяться на захист; указано структуру роботи.

У першому розділі - „Теоретичні та методологічні передумови дослідження прийменників у сучасній німецькій мові” - подано огляд літератури, присвяченої дослідженням прийменників сучасної німецької мови; проаналізовано основні концепції трактування семантики прийменників, висвітлені в працях В. Адмоні, Х. Брінкманн, Є. Міхелевич, Г. Хельбіга, Й. Буша, а також І. Кучеренко, К. Рахіліної, О. Селіверстової, О. Моісеєва. Семантична своєрідність прийменників полягає в тому, що вони на противагу лексичним значенням повнозначних слів не наповнені “речовим змістом”; виконуючи певні службові функції в реченні, прийменники виражають такі ж значення, як і іменні граматичні форми, але з тією різницею, що вони точніше, конкретніше і різноманітніше позначають відношення між членами речення. Прийменники виконують ніби подвійну функцію - формальну функцію зв'язку між членами речення, виражену граматичними засобами певної мови, а з іншого боку, - вказують на конкретний вид цього зв'язку, на його матеріально-значеннєвий вияв. Цей подвійний характер прийменників і визначає їхній складний семантичний статус.

У підрозділі 1.2. розглянуто семантичні та морфологічні класифікації прийменників, розроблені У. Ербеном, Г. Хельбігом, Й. Буша, М. Степановою, Є. Шендельс, Р. Смеречанським, які різняться за принципами й обсягом. Зроблено висновок, що наявні класифікації не задовольняють вимог нашого дослідження, тому що ґрунтуються здебільшого на синтаксичних функціях, які виконує прийменниково-іменникова фраза.

У підрозділі 1.3. визначено, що об'єктом системного дослідження є слово як одиниця мови. Підрунтям системності мови вважають зазвичай системність навколишнього світу, в якому все тісно взаємопов'язано. Як відомо, система є сукупністю елементів, що перебувають у відношеннях і зв'язках між собою та утворюють певну цілісність, яка включає в себе об'єкт-систему, систему однорідних об'єктів і множину об'єктів-систем. Невід'ємними атрибутами будь-якої матеріальної чи ідеальної системи є множинність, зв'язок, цілісність і структурованість (А. Приходько). Взаємодіючи, системи (як мовна, так і позамовна) створюють неоднозначну мережу парадигматичних відношень між елементами. Так, елементи семантичного поля об'єднані насамперед спільністю позамовних зв'язків і відношень, а елементи лексико-семантичного угруповання пов'язують і поєднують передусім внутрішньомовні стосунки (В. Левицький).

Розгляд синтагматичних відношень вимагає уточнення значень таких термінів, як сполучуваність, дистрибуція, валентність. У підрозділі 1.4. в результаті аналізу наукових досліджень теорії валентності Й. Ербена, В. Бондціо, К. Зоммерфельда, М. Степанової та ін. доведено, що основну різницю між валентністю, дистрибуцією та сполучуваністю необхідно встановлювати не на рівні „потенційне - реальне”, а в обсязі цих понять. Найширшим з них є поняття „сполучуваність”, а дистрибуція та валентність є її різновидами, тому в дисертаційному дослідженні вжито термін „сполучуваність” (синтаксична, лексична та семантична).

У підрозділі 1.5. обґрунтовано критерії добору іменниково-прийменникових сполучень, які, за класифікацією У. Енгеля, виступають у ролі: 1) вільних поширювачів на рівні речення (Der Zug fдhrt nach Heidelberg); 2) актантів у іменній фразі (der Weg nach Bromberg); 3) вільних поширювачів у іменній фразі (der Dom zu Kцln). Таке обмеження вибірки зумовлене тим, що всі досліджувані прийменники залежать від іменника як самостійного носія валентності. За допомогою словників валентності іменників К. Зоммерфельда та Г. Шрайбера визначено ліву та праву позицію іменника щодо прийменника, щоб з'ясувати, як впливає розташування ядра на сполучувальні властивості досліджуваних прийменників.

У систематизованій картотеці фактичного матеріалу зафіксовано 1472 іменниково-прийменникові фрази на кшалт: im Rahmen von, auf Grund von, im Zusammenhang mit і т.п., що стали об'єктом вивчення у підрозділі 1.5. Для ідентифікації таких прийменникових сполучень застосовано критерії, запропоновані С. Ширгольцем: 1) тест на перестановку або трансформацію порядку слів; 2) тест на пропуски; 3) тест на заміщення; 4) критерій непроникності, а також критерій синтаксичного виокремлення, розроблений М. Степановою. Конструкції на зразок im Laufe, im Vergleich zu та ін., що виконують функцію прийменників, відповідають вимогам, що висуваються до стійких сполучень, але всі складові іменниково-прийменникової синтагми зв'язані між собою керуванням, тобто тим видом синтаксичного зв'язку, що властивий словосполученням, а не складним словам. Оскільки встановлено, що розглянуті структури не є словами, то вони не є і прийменниками. Отже, найбільш адекватною назвою цієї категорії ми вважаємо „іменниково-прийменникові сполучення фразеологізованого типу, функціонально еквівалентні прийменникам”.

У другому розділі дисертації - „Матеріал і методи дослідження” - обґрунтовано вибір матеріалу дослідження (2.1.); визначено особливості художнього, публіцистичного та наукового стилів (2.2); описано методи дослідження (2.3); обґрунтовано репрезентативність вибірки (2.4); розглянуто кількісні параметри дослідження сполучуваності (2.5); здійснено поділ іменників на лексико-семантичні підкласи (2.6) та прийменників на логіко-семантичні групи (2.7).

Оскільки мова є системою ймовірнісною, то це уможливлює її дослідження за допомогою статистичних методів, зокрема, різного виду розподілів кількісних характеристик її об'єктів. У підрозділі 2.3. обґрунтовано доцільність застосування критерію „хі-квадрат” для визначення наявності відповідностей/розходжень між розподілами частот спостережуваних величин, а міру зв'язку (інтенсивність сполучуваності) між досліджуваними величинами встановлено за допомогою коефіцієнта взаємної спряженості Чупрова К; кореляційний аналіз зафіксував ступінь і характер зв'язку між досліджуваними явищами. При вивченні семантичної сполучуваності певних ЛО з підкласами слів доцільно розрізняти такі кількісні параметри: обсяг підкласу (кількість ЛО, які його утворюють); частота вживання (сукупність зафіксованих у тексті вживань ЛО, які утворюють підклас); уживаність (відносна величина - відношення частоти до обсягу); широта сполучуваності (відношення кількості зафіксованих сполучень до загальної кількості можливих зв'язків).

У підрозділі 2.6. підкреслено, що для статистичного аналізу сполучуваності прийменників з іменниками необхідно отримати набір семантичних підкласів іменників, а також дані про сполучуваність прийменників із кожним ЛСП. У роботі наведено семантичні класифікації іменників (Є. Шендельс, Г. Суіта, граматики DUDEN), але великий обсяг вибірки зумовив необхідність авторської детальної класифікації. Вона ґрунтується на інтуїтивно-логічному підході (В. Левицький), і в результаті цього всі дібрані іменники поділено на 30 ЛСП.

Дослідження сполучуваності в моделі „ ЛСГ прийменників + ЛСП іменників” вимагало провести семантичну класифікацію прийменників. В основу поділу прийменників на 18 логіко-семантичних груп покладено логічні класифікації прийменників В. Виноградова та В. Брендаля, а також враховано результати аналізу досліджуваного матеріалу на рівні мови (словникових статей у тлумачному словнику Duden) і мовлення (вибірки з творів художньої, публіцистичної та наукової літератури).

У третьому розділі - „Семантична сполучуваність прийменників з іменниками в різних функціональних стилях сучасної німецької мови”- здійснено кількісний та якісний аналіз синтагматичних зв'язків прийменників з іменниками у моделях: „прийменник + ЛСП іменників”, „ЛСГ прийменників + ЛСП іменників”. Об'єктом дослідження в підрозділах 3.1-3.5. є семантична сполучуваність прийменників з ЛСП іменників на матеріалі художньої прози, публіцистики та наукових текстів сучасної німецької мови.

Порівняння частоти вживання прийменників у трьох стилях засвідчило, що статистичним параметром ХС є частоти прийменників an, auf, aus, vor, mit, ьber, in, hinter, durch, zu; ПС - fьr, ab, bis, per, inklusive, seit, (an)statt, vor, laut, ohne, um, unter, nach; НС - von, bei, pro, gemдЯ, aufgrund, gegenьber, zwischen, neben, innerhalb, zu, unter, nach. Частіше вживання конкретного прийменника в певному функціональному стилі можна пояснити відповідністю його семантики основному функціонально-смисловому типу мовлення (далі - ФСТМ). Найбільш традиційною класифікацією ФСТМ є поділ на опис, розповідь та роздум. При цьому в певному функціональному стилі переважає окремий тип мовлення: у ХС - опис, у ПС - розповідь, у НС - роздум, але це не виключає поєднання цих типів у текстах будь-якого стилю. Згідно з системою співвідношення ФСТМ з категоріями мислення та комунікації Е. Верліха, опис передбачає насамперед фокусацію уваги читача на місці дії, розповідь - на часі дії, роздум - на відношеннях між поняттями та уявленнями, тому статистичними параметрами ХС є прийменники, основна функція яких - уточнення місцезнаходження об'єкта в просторі, в публіцистичному тексті - прийменники, що уточнюють час перебігу дії, в науковому - прийменники для передачі причиново-наслідкових відношень.

У підрозділі 3.2 вказано, що найбільшим за обсягом у ХС у позиції ліворуч від досліджуваного прийменника є підкласи іменників, що позначають мову, людей і атрибути людини; у ПС - іменники на позначення мови, дій, процесів; у НС - підкласи іменників, що позначають дії, характеристики живих і неживих об'єктів, мову. У позиції праворуч від досліджуваного прийменника найбільшими за обсягом у ХС є підкласи іменників на позначення часу, атрибутів людини та будівель; у ПС - іменники ЛСП „держава”, „міра” та „мова”; у НС - підкласи іменників, що позначають державу, дії та іменники-терміни. Найбільшу частоту вживання в позиції ліворуч від досліджуваного прийменника в ХС виявили ЛСП іменників на позначення мови, людей та штучних речей; у ПС - іменники на позначення дій, мови та абстракцій; у НС - іменники на позначення дій, термінів і міри. У позиції праворуч від прийменника перші три місця за частотою вживання в ХС посідають іменники, що по-значають будівлі, атрибути людини та штучні речі; у ПС - час, державу та власні назви країн; у НС - іменники-терміни, іменники на позначення часу та абстракцій. Результати кореляційного аналізу підтвердили думку про те, що частота вживання іменників певного підкласу залежить від обсягу цього підкласу: що більший обсяг підкласу, то більша частота вживання ЛО, які його складають. Частота сполучуваності ЛСП іменників з прийменниками в обох позиціях у ПС і НС має більш подібний характер, ніж у ХС і ПС. У позиції ліворуч від досліджуваного прийменника найбільші показники вживаності отримано в ХС у іменників, що позначають процеси, штучні речі та природні речі; у ПС - у іменників на позначення дій, мови та абстракцій; у НС - у ЛСП іменників, що позначають терміни, дії та міру. У позиції праворуч найбільші показники вживаності зафіксовано у ХС для іменників, що позначають штучні речі, будівлі та атрибути людини; у ПС - для іменників на позначення часу, власних назв країн і держав; у НС - для іменників, що позначають терміни, час і абстракції. Кількісні показники вживаності прийменників із ЛСП іменників в обох позиціях у ПС і НС мають більш подібний характер, ніж в ХС і ПС, але той самий прийменник має „специфічні” набори ЛСП іменників у кожному окремому стилі. За широтою сполучуваності в позиції ліворуч від досліджуваного прийменника три перші місця в ХС посіли ЛСП іменників, що позначають мову, людей та атрибути людини, у ПС - іменники на позначення дій, мови та процесів, у НС - іменники на позначення дій, характеристик і мови. У позиції праворуч найбільша широта сполучуваності з прийменниками зафіксована в ХС у ЛСП іменників на позначення часу, атрибутів людини та будівель; у ПС - із ЛСП іменників на позначення держави, міри та мови; у НС - з ЛСП іменників, що позначають державу, терміни та дії. Різні показники широти сполучуваності можна пояснити „прийменниковою насиченістю“ текстів кожного стилю: що більше різних прийменників трапляється в текстах певного стилю, то більша широта синтагматичних зв'язків ЛСП іменників. Широта синтагматичних зв'язків прийменників із ЛСП іменників справа при однаковому обсязі вибірок у текстах НС набагато менша, ніж у текстах ХС чи ПС. Це пояснюємо тим, що в текстах НС з метою адекватного сприйняття інформації зводиться до мінімуму можливість багатозначності виразів, внаслідок чого іменники вживаються переважно в прямому значенні.

Найбільшу широту сполучуваності окремо взятих прийменників з іменниками в позиції ліворуч виявлено в ХС у прийменників in, fьr, mit, aus, fьr, an, ьber, vor; у ПС - in, fьr, mit, von, an, zu, ьber, um; у НС - mit, von, zu, fьr. У позиції іменника праворуч найбільшою широтою сполучуваності в ХС характеризуються прийменники in, auf, zu, aus, fьr, an, ьber, vor; у ПС - прийменники in, auf , bei; у НС - in, von, bei, nach, durch, an, auf, ьber, zwischen, aus. Це можна пояснити тим, що найбільш уживані прийменники in, von, mit, zu, fьr, bei - багатозначні, семантичні межі окремих лексико-семантичних варіантів цих прийменників нечіткі і вони утворюють різноманітні синтагматичні зв'язки з іменниками більшості семантичних підкласів.

За допомогою критерію хі-квадрат і коефіцієнта К встановлено, що зв'язки високої, середньої та слабкої інтенсивності з ЛСП іменників у позиції зліва в ХС виявили 10 прийменників (аus, mit, von, zu, fьr, gegen, an, auf, in, ьber); у ПС -15 прийменників (gegenьber, mit, nach, von, zu, durch, fьr, gegen, um, an, auf, in, ьber, unter, vor); у НС - 17 прийменників (wegen, aus, bei, gegenьber, mit, nach, von, zu, durch, fьr, gegen, um, an, auf, in, ьber, zwischen). У позиції іменника справа стандартні зв'язки у ХС зафіксовано із 24-ма прийменниками (wegen, wдhrend, aus, bei, mit, nach, seit, von, zu, bis, durch, fьr, gegen, ohne, um, an, auf, hinter, in, neben, ьber, unter, vor, zwischen); у ПС - з 26-ма прийменниками (inklusive, innerhalb, laut, ab, aus, bei, mit, nach, seit, von, zu, bis, fьr, gegen, ohne, per, pro, um, an, auf, hinter, in, neben, ьber, unter, vor; у НС - з 26-ма прийменниками ((an)statt, aufgrund, innerhalb, wдhrend, wegen, aus, bei, gemдЯ, mit, nach, seit, von, zu, bis, durch, fьr, ohne, pro, um, an, auf, in, neben, unter, vor, zwischen). Статистично значущі зв'язки прийменників із ЛСП іменників у певному функціональному стилі залежать не тільки від внутрішньомовних факторів (відповідністю актуалізованих сем прийменника та іменника), але й від лексичного складу текстів окремих функціональних стилів (денотативної активності іменників). Дія стильових факторів веде до розмежування моделей сполучуваності.

Проведене у підрозділі 3.4. зіставлення сполучуваності у моделі „ЛСГ прийменників + ЛСП іменників” на матеріалі текстів ХС, ПС і НС дало підстави зробити висновок, що найчастотнішим у всіх трьох стилях є підклас локальних прийменників. Другий за частотою вживання в ХС і ПС - підклас модальних прийменників, далі - підклас темпоральних прийменників. Кількісне переважання локальних, модальних та темпоральних прийменників зумовлено тим, що автори художніх творів і журналісти зосереджують свою увагу на місці і часі дії, подіях, вчинках головних героїв. Підвищена частота вживання залежать від обсягу підкласу, оскільки локальні, модальні та темпоральні ЛСГ найбільші за обсягом. На противагу до ХС і ПС, у НС другий за частотою вживання - підклас прийменників способу дії, наступним є підклас каузальних прийменників, що пояснюємо концентрацією авторів наукових праць на описі методики досліджень і причиново-наслідкових зв'язків.

Найбільші показники вживаності в ХС і ПС отримано для ЛСГ локальних і модальних прийменників. У НС зафіксовано найвищі показники вживаності для ЛСГ каузальних прийменників, прийменників способу дії та кондиціональних прийменників. ХС і ПС виявляють більшу подібність щодо вживаності ЛСГ прийменників. За широтою сполучуваності з ЛСП іменників у ХС та ПС перше місце посідають ЛСГ локальних, модальних і копулятивних прийменників. У НС найвища широта сполучуваності з ЛСП іменників виявлена в ЛСГ модальних, копулятивних прийменників і прийменників відповідності.

На основі статистичного аналізу з'ясовано, що найвищі значення критерію 2 та коефіцієнта К у всіх трьох стилях зафіксовані для зв'язку темпоральних прийменників із ЛСП іменників на позначення часу. У ХС 16 ЛСГ прийменників виявили зв'язки з ЛСП іменників, у яких емпіричні частоти вищі за теоретично очікувані, у ПС і НС - 17 з 18-ти наявних. Найбільшу кількість стандартних зв'язків виявлено в ХС та ПС у локальних, а в НС - у копулятивних прийменників. Порівняння „стандартних” зв'язків локальних прийменників у художній прозі та публіцистиці з відповідними зв'язками в НС підтвердило тезу про денотативну активність іменників певних ЛСП як причину різної інтенсивності сполучуваності. Семантичні зв'язки з високою інтенсивністю становлять ознаковий набір характеристик кожного функціонального стилю. Ними виявилися для ХС сполучення ЛСГ прийменників і ЛСП іменників за такими ознаками: „темпоральні” + номінації часу; „локальні” + назви будівель; „способу дії” + позначення атрибутів людини; „модальні” + абстракції; „модальні” + характеристики живих та неживих об'єктів; „каузальні” + найменування психічних виявів; „консекутивні” + позначення міри; „копулятивні”, „агентивні” та „реципієнтивні + найменування людей; „копулятивні” + назви соціального статусу людей.

Для ПС ознаковий набір складають сполучення ЛСГ прийменників і ЛСП іменників за такими ознаками: „темпоральні” + номінації часу, „локальні” + назви країн і місцевостей; „локальні” + позначення будівель; „локальні”+ назви літературних жанрів; „модальні” + абстрактні назви, характеристики живих і неживих об'єктів; „каузальні” + найменування психічних виявів; „агентивні” та „реципієнтивні” + позначення людей; „агентивні” + назви соціального статусу людей.

Ознаковим набором НС є сполучення ЛСГ прийменників і ЛСП іменників за такими ознаками: „темпоральні” + позначення часу; „модальні” + геометричні форми; „модальні” + характеристики живих і неживих об'єктів; „агентивні”та „реципієнтивні” + найменування соціального статусу людей; „відповідності” + назви країн та місцевостей; „реципієнтивні” + номінації фауни.

У підрозділі 3.5. розглянуто вплив граматичного фактора на сполучуваність прийменників із іменниками. За результатами статистичного аналізу встановлено, що для ХС властиві прийменники, які вживаються з давальним і знахідним відмінками, оскільки це сприяє кращому описові як локалізації дії в просторі, так і її динаміки. Коефіцієнт спряженості К показав, що у ПС переважають прийменники, які вживаються із знахідним відмінком, оскільки автори газетних та журнальних статей основну увагу звертають на час дії та дійові особи. У текстах НС зафіксовано тісний зв'язок із прийменниками, що поєднуються з давальним відмінком, і слабкий зв'язок із прийменниками, що вживаються з родовим відмінком. Це пояснюємо тим, що однією з композиційних особливостей НС є документування тверджень, цитування, покликання на джерело, висунення і доведення гіпотез, ланцюжки роздумів, чітка система логічних суджень, аргументація причиново-наслідкових зв'язків.

У четвертому розділі - „Парадигматичні властивості прийменників сучасної німецької мови” - на основі статистичних даних про синтагматичні зв'язки ЛО у моделях: ”прийменник + ЛСП іменників” і „ЛСГ прийменників + ЛСП іменників” встановлено парадигматичні зв'язки в межах кожної з моделей; за допомогою коефіцієнта лінійної кореляції обчислено їхню силу, ступінь і характер; здійснено порівняння результатів кореляційно-семантичних зв'язків у ХС, ПС, НС. Такий план дослідження дав змогу простежити системний характер семантичних відношень між прийменниками та між ЛСГ прийменників у трьох функціональних стилях.

Найвищу кореляцію між прийменниками зліва у ХС спостерігаємо для fьr та an, справа - для innerhalb та binnen. Найбільший діапазон статистично значущих кореляцій у текстах ХС в позиції зліва має прийменник an, а справа - in та an. Водночас деякі багатозначні прийменники, як-от: fьr, an, aus, - мають малу кількість парадигматичних зв'язків при великій кількості синонімічних партнерів і високій частоті вживання. Серед прийменників, які трапляються з ЛСП іменників справа в текстах ХС, можемо виділити окрему групу прийменників, які тісно взаємопов'язані сймою часу.

У текстах ПС найвищу кореляцію між прийменниками в позиції зліва зафіксовано для gegen та um, справа - для innerhalb та binnen. Найбільший діапазон статистично значущих кореляцій зліва має прийменник an, справа - (an)statt. Серед прийменників, які сполучаються з ЛСП іменників справа в текстах ПС, виділено окрему групу прийменників зі спільною сймою часу, склад якої якісно відрізняється від відповідної групи в ХС.

Найвища кореляція між прийменниками зліва в текстах НС спостерігається між um та durch, справа - між прийменниками, які сполучаються з ЛСП іменників на позначення міри: einschlieЯlich / abzьglich / zuzьglich / б та між прийменниками, що пов'язані синтагматично з іменниками на позначення власних назв країн і місцевостей: sьdlich / цstlich. У текстах НС в позиції справа можемо виділити окремі групи прийменників тісно взаємопов'язаних сймою кількості та сймою місцезнаходження, до того ж перша група прийменників відіграє для НС набагато важливішу роль, ніж друга.

Порівняння сильних кореляційно-семантичних зв'язків справа в ХС, ПС та НС є свідченням того, що найбільшу кількість сильних кореляцій зафіксовано в НС (54), у ПС - 27, а найменше зв'язків - у ХС (18). Причиною цього є різна „прийменникова насиченість” вибірок із текстів кожного стилю. Так, у ХС зафіксовано 47 прийменників зі 149 досліджуваних, у ПС - 71, а в НС - 87. У НС та ПС, на відміну від ХС, вживається значна кількість прийменників, що вимагають після себе родового відмінка. Для всіх трьох стилів простежуємо збіг лише одного сильного кореляційного зв'язку: ab та seit. Найбільший діапазон статистично значущих кореляцій у текстах НС зліва характерний для прийменників durch, von, bei, gegen та wegen, а справа - mit, (an)statt, neben, nach, pro, trotz, um, zu та zwischen.

Найбільшу кількість кореляцій зі знаком „мінус” зафіксовано в трьох стилях для прийменників auЯerhalb, dank, innerhalb, wegen, trotz, samt, entlang, bis, zuliebe, nach, abzьglich, infolge, inklusive, laut, halber. Це означає, що в синтагматичних властивостях зазначених прийменників порівняно з іншими прийменниками більше відмінного, ніж подібного.

У підрозділах 4.4 і 4.5 встановлено, що на основі парадигматичних зв'язків ЛСГ прийменників утворюються певні мікрополя з ядром, основним складом і периферією, до яких належать ЛСГ зі спільними чи подібними синтагматичними зв'язками, причому кількість і склад мікрополів відрізняється в кожному функціональному стилі. Спільним для трьох стилів є лише мікрополе темпоральних прийменників, оскільки через високу селективність ці прийменники мають стандартні зв'язки лише з іменниками на позначення часу. Окрім мікрополя темпоральних прийменників, на основі кореляційних зв'язків у ХС можна виділити ще 4 мікрополя (агентивні + реципієнта + копулятивні + адверзативні; модальні + способу дії; кондиціональні + каузальні; локальні прийменники); у ПС - 3 мікрополя (реципієнтивні + агентивні + рестриктивні; фінальні + модальні + консекутивні + каузальні; кондиціональні + локальні прийменники); у НС - 7 мікрополів (реципієнтивні + агентивні; рестриктивні + кондиціональні; фінальні + способу дії + консекутивні + каузальні; відповідності + адверзативні; дистрибутивні + копулятивні + партитивні; концесивні + кондиціональні; локальні + рестриктивні + способу дії). Велика кількість мікрополів прийменників у текстах НС зумовлена більшим обсягом прийменників у цьому стилі, причому мікрополя в ХС і ПС структуровані чіткіше, ніж у НС.

Найвищу кореляцію в текстах усіх трьох функціональних стилів спостерігаємо між прийменниками ЛСГ агентивних та реципієнтивних, що зумовлено високим рівнем селективності прийменників цих ЛСГ. Сильні кореляційні зв'язки зафіксовано в усіх трьох стилях між рестриктивними, адверзативними прийменниками й прийменниками відповідності. Це означає, що в досліджуваних стилях зазначені прийменники сполучаються в більшості випадків з одними й тими ж ЛСП іменників.

У висновках узагальнено результати дослідження, окреслено перспективи подальших пошуків з обраної проблематики.

1. Прийменники за своїм змістом - явище багатозначне й багатовимірне. Виконуючи певні службові функції в реченні, прийменники виражають такі ж значення, як і іменні граматичні форми, але з тією різницею, що вони точніше, конкретніше й різноманітніше позначають відношення між предметами в об'єктивній дійсності.

2. Проведене дослідження підтверджує ефективність залучення різних кількісно-якісних параметрів для встановлення механізму функціонування прийменників у текстах різних стилів.

3. Установлено, що частота окремих прийменників і ЛСГ прийменників є статистичним параметром певного функціонального стилю, тобто такою величиною, яка істотно відрізняється у різних функціональних стилях і може бути маркером кожного окремого стилю.

У всіх трьох стилях найбільше коло синтагматичних зв'язків мають високочастотні прийменники in, mit, fьr, von, aus, zu, an, auf.

4. За логіко-семантичними критеріями всі прийменники було скласифіковано незалежно від синтаксичних функцій, які вони виконують у сполученні з іменником, без урахування позиції іменника відносно прийменника, абстрактності чи конкретності відношень, які вони виражають, на 18 груп. Найбільшою за обсягом є група прийменників на позначення локальних відношень (65 ЛО), меншими - ЛСГ темпоральних прийменників (35 ЛО), способу дії та модальності (по 25 ЛО). Для дослідження сполучуваності прийменників з іменниками всі іменники вибірки було поділено на 30 підкласів.

5. Найбільший обсяг ЛСП іменників зліва у сполученнях із прийменниками виявлено в ПС та НС, що пояснюємо переважанням у цих стилях прогресивних іменникових фраз, що є наслідком номінального стилю викладу інформації. Найвищий обсяг ЛСП іменників справа зафіксовано в ХС, що спричинено лексичною насиченістю текстів.

Найвищі показники вживаності ЛСП іменників із прийменниками отримано для текстів трьох стилів лише в сполученні з іменниками праворуч, що позначають час. У всіх інших випадках показники вживаності в різних стилях з одними й тими ж ЛСП іменників доволі різні.

Широта сполучуваності зумовлена семантикою прийменників, їх морфологічною структурою та залежить від вживання прийменника в певній стильовій сфері.

6. Аналіз інтенсивності сполучуваності підтверджує факт, що сполучуваність ґрунтується на законах смислового узгодження. Стильові фактори не в змозі їх скасувати, вони лише підлаштовують ці закони до виконання завдань тієї чи іншої комунікативної сфери мови. Причину різної інтенсивності зв'язків ми вбачаємо в тому, що в кожному стилі з огляду на комунікативні цілі надано перевагу певним поняттям, внаслідок чого актуалізуються відповідні варіанти значень.

У текстах усіх трьох функціональних стилів прийменники реалізують у сполученні з ЛСП іменників у позиції зліва свої другорядні значення, а в позиції справа - як головне, так і другорядні значення.

7. Зіставлення даних про міру селективності (здатність сполучатися з обмеженим колом ЛСП) прийменників у трьох стилях у позиції зліва свідчить про наявність найбільшої кореляції між ПС та НС, що є доказом подібності вживання прийменників у цих стилях. Менш тісну кореляцію зафіксовано між ХС та ПС. Для ХС і НС характерна порівняно однакова інтенсивність синтагматичних зв'язків лише в одному випадку. Спільні інтенсивні зв'язки доцільно розглядати як деякі інваріанти смислових зв'язків, які відображають загалом інваріантну структуру мови.

8. Статистичний аналіз сполучуваності в моделі „ЛСГ прийменників + ЛСП іменників” у текстах ХС, ПС та НС дав змогу встановити, що сполучення слів на рівні великих семантичних підкласів складає каркас мовного оформлення тексту в певному функціональному стилі.

9. На сполучуваність у трьох функціональних стилях сучасної німецької мови впливає також граматичний фактор, тобто семантичне наповнення відмінків іменників.

10. Проведене нами дослідження кореляційно-семантичних зв'язків підтвердило гіпотезу, що тісно корелюють ті семантичні підкласи, які виявляють найбільшу спільність синтагматичних зв'язків із ЛСП іменників, але при цьому не завжди більшій кількості випадків спільного вживання слів обов'язково буде відповідати більша сила парадигматичного зв'язку між ними. Порівняння сильних кореляційно-семантичних зв'язків справа в ХС, ПС і НС показує, що найбільшу кількість сильних кореляцій зафіксовано у НС, менше - у ПС, а найменше - у ХС. Причиною цього є різна „прийменникова насиченість” вибірок з текстів кожного стилю.

На парадигматичній осі групи прийменників не утворюють ядра та периферії, тому що об'єднані не однією, а кількома різними архісемами. Можна виділити певні угруповання, для яких у ХС є спільними сйми часу, простору та місцезнаходження, способу дії, причини, мети; для ПС - сйми часу, приналежності, простору, причини, відповідності й обмеження; для НС - семи кількості, причини, способу дії, заміщення, наслідку, відповідності, допустовості.

На основі парадигматичних зв'язків ЛСГ прийменників з тотожними чи подібними синтагматичними зв'язками утворюють певні мікрополя з ядром і периферією. Кількість і склад таких мікрополів у кожному функціональному стилі різні, але локальні й темпоральні ЛСГ прийменників утворюють автономні мікрополя в кожному з досліджуваних стилів.

Теоретичні й практичні результати виконаного дослідження можуть бути використані для подальшого наукового вивчення проблем системності на прикладі інших лексико-граматичних класів не лише сучасної німецької мови, а й інших мов. Подальші студії доцільно проводити з урахуванням сучасних положень когнітивної лінгвістики й прагмалінгвістики, де таке вивчення функціональних особливостей прийменників буде сприяти розвитку теорії комунікації.

Перспективним вважаємо дослідження прийменників в аксіологічному плані як реалізації семантичного розвитку способів вираження темпоральних, каузальних, модальних зв'язків на основі первинного локального значення прийменників, а також вивчення системних зв'язків прийменників з дієсловами тощо.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

семантика німецький прийменник

1. Кудрявцева О.Д. Вживання прийменників з підкласами іменників сучасної німецької мови // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. пр. - Вип. 155: Германська філологія. - Чернівці: Рута, 2003. - С. 159-189.

2. Кудрявцева О.Д. Вживання прийменників з підкласами іменників у публіцистичному стилі сучасної німецької мови // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. пр. - Вип. 168: Германська філологія. - Чернівці: Рута, 2003. - С. 59-82.

3. Кудрявцева О.Д. Вживання прийменників з підкласами іменників в науковому стилі сучасної німецької мови // Науковий вісник Чернівецького національного університету: Зб. наук. пр. - Вип. 188-189: Германська філологія. - Чернівці: Рута, 2004. - С. 158-188.

4. Кудрявцева О.Д. Прийменниково-іменні сполучення фразеологічного типу, функціонально еквівалентні прийменникам // Загальні питання філології: Зб. наук. пр. - В 2-х т. - Том1. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - С. 155-161.

5. Кудрявцева О.Д. Парадигматичні властивості прийменників у сучасній німецькій мові (на матеріалі текстів художнього стилю) // Науковий вісник Чернівецького національного університету: Зб. наук. пр. - Вип. 266: Германська філологія. - Чернівці: Рута, 2005. - С.31-43.

6. Кудрявцева О.Д. Сполучуваність прийменників з іменниками в художньому, публіцистичному та науковому стилях сучасної німецької мови у зіставному плані // Сучасні дослідження з іноземної філології: Зб. наук. пр. - Вип.4. - Ужгород: ПП Підголіцин П.Ю., 2006. - С.77-93.

7. Кудрявцева О.Д. Принципи логіко-семантичної класифікації прийменників німецької мови // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. пр. - Вип. 339-340: Германська філологія. - Чернівці: Рута, 2007. - С. 101-109.

8. Кудрявцева О.Д. Інтенсивність сполучуваності прийменників з підкласами іменників сучасної німецької мови // Функционирование русского и украинского языков в эпоху глобализации: Тези Х Міжнар. конф. з функціональної лінгвістики (29 вересня 2003 р.). - Ялта: Таврійський національний університет ім. В.Г. Вернадського, 2003. - С. 181-182.

9. Кудрявцева О.Д. Вживання прийменників з підкласами іменників сучасноі німецької мови //Актуальні дослідження іноз. мов і літератур: Матеріали Міжвузівської наукової конференції молодих учених (13-14 лютого 2003 р.). - Донецьк: ДонНу, 2003. - С. 167-169.

10. Кудрявцева О.Д. Сполучуваність прийменників з підкласами іменників у різних функціональних стилях // Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процес: Матеріали Міжнародної наукової конференції (24-25 листопада 2004 р.). - Чернівці: Рута, 2004. - С. 185-187.

11. Кудрявцева О.Д. Методика дослідження парадигматичних відношень прийменників з іменниками в сучасній німецькій мові (на матеріалі текстів художнього стилю) // Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур: Матеріали IV Міжвуз. конф. молодих учених (1-3 лютого 2006 р.). - Донецьк: ДонНУ, 2006. - С.122-125.

12. Кудрявцева О.Д. Особливості парадигматичних відношень між прийменниками в публіцистичному стилі сучасної німецької мови // Міжкультурна комунікація: мова - культура - особистість: Матеріали Міжнародної наук.-практ. конф. (31 травня 2007 р.). - Острог: НаУ „Острозька академія”, 2007. - С. 198-210.

Размещено на Allbest.ru