Поезія Поля Верлена в українських перекладах

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 81'255.4;82-14=133.1=161.2

Поезія Поля Верлена в українських перекладах

Спеціальність 10.02.16 - перекладознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Крушинська Олена Георгіївна

Київ 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та практики перекладу з романських мов імені Миколи Зерова Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться 25 жовтня 2007 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 001. 11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01030, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Київського націонаьного університету імені Тараса Шевченка ( 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.10).

Автореферат розіслано “ ” вересня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради к. філол. н. Клименко Л.В.

АНОТАЦІЯ

Крушинська О.Г. Поезія Поля Верлена в українських перекладах. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 02. 16. - перекладознавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2007.

Дисертацію присвячено дослідженню усього корпусу опублікованих українських перекладів поезій Поля Верлена, на матеріалі яких розглянуто основні тенденції та закономірності становлення українського поетичного перекладу, починаючи з 90-х рр. ХІХ ст.

Особливу увагу надано аналізові співвідношення змістовної та функціональної адекватності у певному культурно-історичому контексті та виявленні розбіжностей у перекладацьких підходах, пов'язаних із асиметрією та асинхронією поетичних дискурсів першотвору та перекладу. Запропоновано періодизацію українських перекладів Верлена відповідно до часу створення перекладів та змін розглянутих перекладацьких стратегій. У дисертації зроблено розгорнутий лінгвостилістичний та перекладознавчий аналіз адекватного відтворення поетичних образів Верлена на фонологічному, лексико-семантичному та композиційному рівнях.

Ключові слова: формально-стильова еквівалентність, змістовно-функціональна адекватність, мовна асиметрія, соціально-культурна асинхронія, поетичний дискурс символізму, мовні ресурси перекладу, перекладацькі стратегії, домінати лінгвопоетики першотвору, домінанти ідіостилю перекладача.

АННОТАЦИЯ

Крушинская Е.Г. Поэзия Поля Верлена в украинских переводах. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.16. - переводоведение. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. - Киев, 2007.

Диссертация посвящена исследованию опубликованых украинских переводов поэзий Поля Верлена, на материале которых рассмотрены основные тенденции и закономерности становления украинского поэтического перевода начиная с 90-х годов ХІХ ст.

Особое внимание уделено анализу соотношения смысловой и функциональной адекватности в определённом культурно-историческом контексте и выявлению различий в переводческих подходах, связаных с ассиметрией и ассинхронией поэтических дискурсов оригинала и перевода. Предложено периодизацию украинских переводов Верлена соответственно времени создания переводов и замен рассмотреных переводческих стратегий.

В диссертации сделан развернутый лингвостилистический и переводоведческий анализ адекватного воссоздания поэтических образов Верлена на фонологическом, лексико-семантическом и композиционном уровнях.

ANNOTATION

Krushunska O.G. Paul Verlaine's Poetry in Ukrainian Translations.- Manuscript.

A dissertation submitted for the scholarly degree of Candidate of Philology in specialization 10. 02. 16. - Translation Studies.- Kyiv Taras Shevchenko National University. - Kyiv, 2007.

The dissertation deals with the examination of the entire corpus of the published Ukrainian translations of Paul Verlaine's poetry. This body serves as a basis for the investigation of major trends and patterns in the formation of the Ukrainian poetic translation since the 1890s.

The first chapter, “Paul Verlaine's Poetry in the History and Theory of the Ukrainian Poetic Translation,” looks into the contemporary translation studies and literary criticism on the most significant issues of the theory and practice of artistic translation. The theoretical underpinning of the thesis is set forth in this part.

The first subchapter, “Translations of Paul Verlaine's Poetry and the Development of the Ukrainian Poetic Translation (from 1890s to early XX century),” investigates to what extent general trends in the development of the Ukrainian poetic translation were manifested during various periods of the Ukrainian Verlainiana. The analysis of the Ukrainian translations of Paul Verlaine's poetry in diachrony and synchronism has allowed for the consideration of the correlation between content equivalence and functional adequacy within a certain cultural and historical milieu, for the display of differences in translators' approaches connected with the linguistic asymmetry and asynchronous essence of the discourses in the original and translation.

The second subchapter, “The Role of Paul Verlaine in Shaping the Discourse of Symbolism in French Poetry,” offers a study of the principles of combining the traditions of Romanticism and innovations of Symbolism in genres and styles in Verlainian linguo-poetics as well as an examination of certain features of how Verlaine's linguo-poetics impacted the formation and development of the discourse of Symbolism in French poetry.

The third subchapter, “The Representation of Paul Verlaine's Poetic Discourse of Symbolism in Ukrainian Poetic Translation,” treats the particulars of the impact of Verlaine's symbolist discourse on the literary careers of Ukrainian poets and its recreation in the translations in terms of diachrony and synchronism.

Ukrainian poetry where the natural melodious sweetness organically blends in with vocalism, which constitutes the intonation basis of the Ukrainian language, has turned out to be quite receptive to Verlaine's linguo-poetical absorption with the creation of the acoustic image of a poem as a defining ingredient to achieving a symbolist suggestiveness. The comparative study of the poetic texts by I.Franko, Lesya Ukrainka, M.Voronyi, M.Dray-Khmara, V.Stefanyk's short stories and P.Verlaine's poetry makes for a telling impact of Verlaine's innovations in versification, his imagery on their writings.

Chapter II, “The Problem of Reproduсing Paul Verlaine's Poetic Imagery in the Ukrainian Translations: Diachrony and Synchronism,” purports to outline dominant and variant specifics in Verlaine's phonological constructions (Subchapter 2.1), lexical and semantic means (Subchapter 2.2) and compositional structure (Subchapter 2.3) as challenges for a translator. This part also as it aims to trace the changes in methodological principles of reproducing such features in the Ukrainian translations of different periods of its development and includes a comparative analysis of the Ukrainian translations of Paul Verlaine's poetry.

This section identifies the peculiarity of Ukrainian translators' approach towards the dominants in the Verlaine's linguo-poetics and determines general patterns in their rendering according to translational idiostyles.

Key words: formal and style equivalence, content-functional adequacy, lingual asymmetry, social and asynchronism, poetic discourse of Symbolism, language resources of translations, translational strategies, dominants in the original text's linguo-poetics, dominants in the translator's idiostyle.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Переклади поезій Поля Верлена посідають чільне місце в українській перекладній літературі за кількістю, за якісними показниками і відображають загальні тенденції розвитку українського поетичного перекладу починаючи з 90-тих років ХІХ ст. У перекладознавчих розвідках (Г. Кочура, М. Рильського, М. Венгренівської, В. Коптілова, В. Матвіїшина, М. Москаленка, М. Новикової, А. Содомори, О. Чередниченка та ін.) на базі українських перекладів Поля Верлена розглядалися окремі аспекти взаємодії принципів формально-стильової еквівалентності та змістовно-функціональної адекватності у поетичному перекладі. Саме проблемність відтворення верленової лінгвопоетики, яка стояла на межі усталеної традиції романтизму та жанрово-стильових новацій символізму, надавала матеріал для таких досліджень. У створенні перекладів верленових творів, їхньому подальшому перекладознавчому аналізі яскраво виявилися особливості українського поетичного перекладу, його тісний зв'язок із розвитком цільової мови, її лінгвопоетичними та лінгвокультурними традиціями.

Актуальність дослідження українських перекладів поезій Верлена у діахронії та синхронії зумовлена необхідністю аналізу співвідношення формально-стильової еквівалентності та змістовно-функціональної адекватності у зв'язку з асиметрією та асинхронією поетичних дискурсів першотвору та перекладу у певному культурно-історичому контексті. Тема дисертації є актуальною з огляду на потребу в усвідомленні та узагальненні досвіду найвизначніших українських перекладачів щодо вибору перекладацьких стратегій та використання мовних ресурсів у різні історичні періоди створення перекладів верленових поезій.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри теорії і практики перекладу з романських мов ім. М.Зерова Київського національного університету імені Тараса Шевченка у межах комплексної міжкафедральної наукової теми за № 01 БФ 0147-01 „Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів”, затвердженої Міністерством освіти і науки України.

Метою дисертації є вивчення і оцінка перекладацьких методик у досягненні відповідності верленових перекладів до першотворів за принципами формально-стильової еквівалентності та змістовно-функціональної адекватності у діахронії та синхронії.

Поставлена мета визначила завдання дослідження:

встановити загальні тенденції вироблення перекладацьких стратегій та застосування мовних ресурсів для відтворення верленових першотворів у різні історичні періоди;

виявити аспекти мовної асиметрії та соціально-культурної асинхронії між поетичними дискурсами верленових першотворів і перекладів у ХІХ- ХХ ст.

визначити особливості дискурсу символізму у поезії П. Верлена як перекладознавчої проблеми та встановити ступінь його відтворення в українських перекладах різного часу;

провести лінгвостилістичний та перекладознавчий аналіз текстів першотворів та їхніх перекладів на фонологічному, лексико-семантичному та композиційно-строфічному рівнях і визначити особливості індивідуальних перекладацьких сратегій і стилів щодо відтворення лінгвопоетики П.Верлена у різні історичні періоди.

Об'єктом дослідження є лінгвопоетичні особливості українських перекладів поезій П.Верлена.

Предметом дослідження є перекладацькі стратегії та ідіостилі у відтворенні верленових першотворів.

Матеріалом дослідження є поезії П.Верлена та їхні переклади українською мовою. Загалом проаналізовано 173 переклади та 98 першотворів.

Методологічною основою дослідження є системний підхід до мовних і літературних явищ, що зумовлює комплексну методику дослідження із застосуванням методів лінгвостилістичного, компонентного, кількісного, дистрибутивного, перекладознавчого аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим комплексним дослідженням усього корпусу опублікованих українських перекладів поезій Поля Верлена, на матеріалі яких розглянуто основні тенденції та закономірності становлення українського поетичного перекладу починаючи з 90-х рр. ХІХ ст. Вперше здійснено діахронічний аналіз перекладацьких стратегій і мовних ресурсів перевтілення особливостей дискурсу символізму верленової лінгвопоетики. Запропоновано періодизацію українських перекладів Верлена відповідно до часу їхнього створення та змін перекладацьких стратегій, яка охоплює:

І період - 90 рр. ХІХ ст. - 10 рр. ХХ ст. (П. Грабовський, І. Франко, В. Щурат, М. Вороний);

ІІ період - 20 - 30 рр. ХХ ст. (М. Драй-Хмара, П. Филипович, Ю. Клен, М. Орест, П. Тичина, С. Гординський);

ІІІ період - 50 - 80 рр. ХХ ст. (М. Рильський, Г. Кочур, М. Лукаш, Б. Тен, М. Терещенко, І. Світличний, О. Зуєвський).

ІV період - 90 рр. ХХ ст. - поч.ХХІ ст.

У дисертації зроблено розгорнутий лінгвостилістичний та перекладознавчий аналіз відтворення верленових поетичних образів на фонологічному, лексико-семантичному та композиційно-строфічному рівнях. При дослідженні особливостей верленової лінгвопоетики було виявлено, що найвищу складність для передачі у перекладі мають фонологічні засоби як визначальні чинники досягнення сугестивності у побудові поетичного образу. З'ясовано, що пошук засобів для адекватного втілення звукових образів споглядається в останній за часом період (50-80 рр.ХХ ст).

На захист виносяться такі положення:

1. Українські переклади верленових поезій засвідчують історичну еволюцію співвідношення формально-стильової еквівалентності та змістовно-функціональної адекватності у контексті засвоєння дискурсу символізму.

2. Еволюція принципів перекладу поетичних творів Верлена пов'язана із розвитком виражальних засобів цільової мови, зміною інтерпретаційних позицій перекладачів, поглибленням знайомства широких читацьких кіл із верленовою поезією, та створенням читацьких стереотипів її сприйняття.

3. Вибір перекладацьких стратегій і спосіб застосування мовних ресурсів українських інтерпретацій поезій Верлена визначаються мовною асиметрією та соціально-культурною асинхронією між поетичними дискурсами першотвору і перекладу.

4. Складність семантичної та синсемантичної будови, характер формально-смислових зв'язків між компонентами поетичного образу дискурсу символізму спричинюють появу різних інтерпретацій верленових поезій на всіх етапах створення українських перекладів.

5. У зміні перекладацьких стратегій відтворення поезій Верлена відстежуються значні відмінності, зумовлені ідіолектом перекладача та його інтерпретаційною позицією, а саме: від перекладів-переспівів (П. Грабовський, В. Щурат, М. Вороний) та перехідних, щодо усталених лінгвопоетичних моделей цільової культури, перекладів (І. Франко), через неокласичні стратегії, за яких досягається змістовно-функціональна адекватність перекладу при незначних трансформаціях верленової поетичної системи (М. Драй-Хмара, П. Филипович, Ю. Клен, М. Орест, С. Гординський), до комплексних стратегій, які забезпечують високий рівень змістовно-функціональної адекватності через відтворення єдності фонологічних, лексико-семантичних, композиційних засобів верленової лінгвопоетики (М. Рильський, Г. Кочур, М. Лукаш, І. Світличний, Б. Тен, М. Терещенко).

6. У всі періоди створення перекладів виявляється тенденція до точної передачі лексико-семантичних та композиційно-строфічних засобів верленової лінгвопоетики.

7. Тенденція до адекватного відтворення фонологічних засобів лінгвопоетики, як визначальних чинників досягнення сугестивності у побудові поетичного образу, відстежується лише в останніх за часом перекладах (50 - 80 рр. ХХ ст.).

Теоретичне значення дисертації полягає у дослідженні лінгвопоетичних, жанрово-стилістичних та методологічних проблем перекладу поезії П.Верлена українською мовою.

Практичне значення дисертації полягає в уточненні методологічних засад, важливих для наступних перекладознавчих студій творчості поетів і перекладачів. Отримані під час дослідження результати можуть бути використані при викладанні курсів теорії і практики перекладу, французької літератури, порівняльної стилістики, теорії літератури та компаративістики, спецкурсів з теорії і критики поетичного перекладу,а також для укладання науково-методичних посібників.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Основні результати дослідження обговорювалися на міжнародних науково-практичних та всеукраїнських конференціях: ”Методологічні проблеми перекладу на сучасному етапі” (Суми, 1999 рік.); “З ХХ у ХІХ століття (до дня народження професора Андрія Білецького” (Київ, 2001 рік); “Мови, культури та переклад у контексті європейського співробітництва.” (Київ, 2001 рік); ”Наукові читання присвячені 130-річчю від дня народження професора Івана Васильовича Шаровольського” (Київ, 2006 рік).

Структура роботи зумовлена логікою дослідження, його метою та зазначеними завданнями. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та двох додатків. Загальний обсяг дисертації 239 сторінок, з них 178 сторінок основного тексту та 51 сторінка додатків, використані джерела: науково-критичні праці та матеріали періодики - 207 позицій, джерела ілюстративного матеріалу - 24 позиції, словники та довідники - 12 позицій.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність і новизну теми, окреслено об'єкт, предмет, матеріал, мету та завдання дослідження, з'ясовано методологічні засади, визначено теоретичне і практичне значення здобутих результатів, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, вказано на апробацію роботи.

У першому розділі „Поезія Поля Верлена в історії та теорії українського поетичного перекладу” розглянуто сучасні перекладознавчі та літературознавчі дослідження, присвячені найважливішим питанням теорії та практики художнього перекладу, викладено основні теоретичні засади роботи.

Деякі проблеми відтворення лінгвопоетики Поля Верлена в українському поетичному перекладі вже привертали увагу українських вчених, а саме: досліджувалися окремі аспекти передачі засобами цільової мови домінантних особливостей верленової лінгвопоетики, зокрема її яскравої музикальності, витонченого ліризму (Г. Кочур, М. Рильський, М. Москаленко, В. Матвіїшин), розглядались особливості вироблення перекладацьких стратегій і відбору мовних ресурсів втілення верленових фонологічних, версифікаційних новацій (О. Чередниченко, М. Венгренівська, А. Содомора).

Розвиток перекладознавчої науки дає можливість розглядати лінгвопоетичні і літературознавчі аспекти українських перекладів поезій П. Верлена, поєднуючи різноманітні методики сучасних досліджень. Переклади поезій П. Верлена розглядаються як один із чинників існування літературної полісистеми (І. Івен-Зогар). Особливості функціонування перекладів у цільовому художньому дискурсі досліджуються щодо норм та обмежень у створенні перекладацьких стратегій та мовних ресурсів (І. Лєвий). Здійснено аналіз процесів відтворення в українських перекладах домінантних особливостей лінгвопоетики П. Верлена у формуванні поетичного образу на лексичному, стилістичному, морфосинтаксичному підрівнях семантичного рівня та евфонічному, ритміко-інтонаційному та композиційному підрівнях синсемантичного рівня (О. Чередниченко). Проблеми асиметрії та асинхронії культур, мов, лінгвопоетик першотвору і перекладу розглянуто у поєднанні існуючої у цільовій мові традиції перекладання із взаєминами культури першотвору і цільової культури (М. Новикова).

Дослідження перекладів верленових поезій пов'язане також із проблематикою теорії і практики поетичного перекладу, що здобула широке наукове висвітлення у цілій низці праць українських науковців: це, зокрема, проблеми повноцінного відтворення лінгвопоетичних особливостей першотвору (В. Коптілов), проблеми відтворення реалій при перекладі (Р. Зорівчак), аналізу поетичного перекладу як метапоетичного письма (Л. Коломієць), неперекладності віршованих творів (В. Радчук) та ін.

У першому підрозділі „Переклади поезій Поля Верлена та розвиток українського поетичного перекладу (90-і рр ХІХ ст. - поч. ХХІ ст.)” розглянуто прояви взаємодії принципів змістовної еквівалентності та функціональної адекватності у певному культурно-історичому контексті, їхній зв'язок із мовною асиметрією та асинхронією поетичних дискурсів першотвору та перекладу.

Переклади поезій Поля Верлена є одними із найчастотніших у практиці франко-українського поетичного перекладу. До відтворення українського мовою верленової поезії зверталися найвидатніші перекладачі. Іван Франко переклав 2 вірші Поля Верлена, переклади верленової поезії складають значну частину перекладацького доробку Миколи Лукаша - 78 віршів, Григорія Кочура - 25 віршів, Михайла Ореста - 25, Івана Світличного - 12, Максима Рильського - 7, Михайла Драй-Хмари - 5, Миколи Терещенка - 5, Олега Зуєвського - 5. Окремі вірші Поля Верлена перекладали Павло Грабовський, Василь Щурат, Павло Филипович, Юрій Клен, Микола Вороний, Павло Тичина, Борис Тен, Святослав Гординський, Микола Рошківський, Петро Стебницький та ін.

Необхідність відтворення мовно-стильових новацій верленової лінгвопоетики висунула проблему співвідношення формально-стильової еквівалентності до змістовно-функціональної адекватності у перекладах. У випадку асиметрії мов, асинхронії лінгвопоетичного розвитку неможливо відтворити на формальному рівні поетичні новації Верлена. Аналіз перекладів верленової поезії у діахронії та синхронії дозволяє простежити, яким чином передано лінгвопоетичні новації і відтворено узгодженість першотвору з усталеною лінгвопоетичною традицією його культури.

У дослідженні розмежовано чотири історичні періоди створення українських перекладів поезій Поля Верлена, у яких простежуються значні відмінності в перекладацьких інтерпретаціях, зумовлені складністю семантичної та синсемантичної будови, характером формально-смислових зв'язків між компонентами поетичного образу у першотворах та різним рівнем розвитку перекладацьких стратегій, створених ресурсів цільової мови.

Другий підрозділ „Роль творчості Поля Верлена у формуванні дискурсу символізму у французькій поезії” присвячено дослідженню принципів поєднання у верленовій лігвопоетиці традицій романтизму та жанрово-стильових новацій символізму, а також розгляду деяких аспектів впливу верленової лінгвопоетики на становлення і розвиток дискурсу символізму у французькій поезії.

Для перекладознавчого дослідження творчості Поля Верлена велике значення має поліконтекстуальна система верленової поезії, одним із найважливіших контекстів якої є історико-літературний. Цей контекст, притаманний літературному напрямку символізму, сформований зокрема і творчістю Поля Верлена, яка вплинула на ціле покоління французьких письменників кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Вплив естетики символізму, його поетики, семантики на літературу, мистецтво загалом у країнах світу був і лишається значним. Він є предметом семіотичних (Ю. Лотман, І. Смірнов, Г. Степанов, О. Соломарська, П. Maртіно), культурологічних (А. Бєлий, Ж. Естейн, А. Ханзен-Лёве, А. Пайман, A. Meрсьє, Ж. Miшо, А. Леметр, Л. Сейлаз), філологічних досліджень (О. Ніколенко, Д. Наливайко, С. Павличко, О. Чередниченко, A. Бар, Р. де Гурмон, M. Раймон, А. Пейр, A. Пуаза).

Здійснені текстуальні дослідження першотворів дають змогу стверджувати, що засобами створення музикальності верленової лінгвопоетики є:

складні і взаємопов'язані системи алітерацій та асонансів;

використання нерівного, т. зв. “кульгавого” ритму, що постав у французькій поезії завдяки вперше вжитому Верленом непаристому віршеві (за термінологією Г.П.Кочура) ;

неканонічне перенесення цезури відповідно до внутрішнього ритму поетичного образу;

багаторазове вживання анжамбеман (enjambement) та різноманітних форм композиційних повторень;

сполучення в одній строфі кількох різних віршових розмірів;

побудова вірша за законами музичного твору, коли основний лейтмотив повторюється, урізноманітнюється, збагачується щодалі новими і новими образами.

У третьому підрозділі „Відображення дискурсу символізму поезії Поля Верлена в українському поетичному перекладі” розлядаються особливості впливу дискурсу символізму Верлена на власну літературну творчість українських поетів та його відтворення у перекладах з погляду синхронії та діахронії. Теоретичні і практичні засади проведеного дослідження дають можливість стверджувати, що існують певні відмінності щодо відтворення дискурсу символізму лінгвопоетики Верлена у різні періоди створення українських перекладів.

У перший період розвитку української традиції перекладу верленових поезій (80 рр. ХІХ - 10 рр. ХХ ст.) лінгвопоетика дискурсу символізму до більшої міри перевтілювалась у власній поетичній творчості поетів-перекладачів. Для української поезії, природна мелодійність якої органічно пов'язана з вокалізмом, що є інтонаційною основою української мови, зосередженість верленової лінгвопоетики на створенні звукового образу вірша як визначального чинника досягнення символістської сугестивності виявилась дуже сприйнятною. Порівняльне дослідження поезій І. Франка, Л. Українки, М. Вороного, новел В. Стефаника та творів П. Верлена дозволяє говорити про помітний вплив верленових новацій, який проявляється зокрема у системах образності та версифікації.

Перекладацькі стратегії цього періоду є радше стратегіями перекладу-переспіву, мовно-стилістичні засоби верленової лінгвопоетики переважно лишилися поза межами перекладацької уваги. Здійснений аналіз показав певні відмінності у втіленні дискурсу символізму у першому періоді : у перекладі П. Грабовського особливості дискурсу символізму не простежуються, окремі стильові ознаки символізму відтворено у перекладах В. Щурата (лексико-семантичні, композиційні), І. Франка (лексико-семантичні, евфонічні, композиційні), М. Вороного (евфонічні).

Переклади 20-30 рр. ХХ ст., М. Драй-Хмари, Ю. Клена, П. Филиповича і М. Ореста, за умови відсутності готових поетичних моделей, співвідносних із символістським дискурсом лінгвопоетики Верлена, є спробою створення таких моделей на основі розвинутих в українському поетичному дискурсі народно-поетичної, романтичної та неокласичної традицій, задекларованих основою усієї перекладацької діяльності неокласиків. У згаданих перекладах частково відтворено евфонічні, версифікаційні, композиційні новації верленової лінгвопоетики, простежується їхній зв'язок із існуючою на час створення віршів символістською течією української поезії.

Переклади М. Рильського, Г. Кочура, М. Лукаша, І. Світличного, М. Терещенка, Б. Тена здійснені у 50-ті, першій половині 80-х рр. ХХ ст., розвивають поетичні моделі, започатковані неокласиками. У них знаходимо вдалі спроби відтворення поетичних домінант символізму, лінгвопоетична традиція якого є ще недостатньо розвинутою, але на той час вже присутньою в українському поетичному дискурсі. Уперше відтворено синтез фонетичних, лексико-семантичних та ритміко-композиційних засобів лінгвопоетики Верлена.

У розділі ІІ „Проблеми відтворення поетичних образів Поля Верлена в українських перекладах в діахронії та синхронії” з метою окреслити домінантні та варіативні особливості фонологічних побудов (підрозділ 2.1), лексико- семантичних засобів (підрозділ 2.2) та композиційних структур (підрозділ 2.3) поезій Верлена як завдання для перекладача та розглянути зміни методологічних принципів відтворення цих особливостей в українському перекладі у різні періоди розвитку, було здійснено порівняльний аналіз українських перекладів поезій Верлена та їх першотворів на фонологічному, лексико-семантичному та композиційному рівнях.

Аналіз домінантних та варіативних особливостей поезій Верлена на фонологічному рівні дає змогу відзначити перевагу фонологічних асоціацій над логічними побудовами. Фонологічна збалансованість у поезіях Верлена виявляється у гармонійному поєднанні голосних / приголосних, голосних переднього ряду / голосних заднього ряду, лабіалізованих та нелабіалізованих голосних, у консонантній гармонійності, у поєднанні і протиставленні носових голосних і деназалізації, у частовживаному римувані на випадне [?], що зазвичай вимовляється у поезії та ін.

Паралельний аналіз фонологічного рівня українських перекладів поезій Верлена показав, що існують деякі розбіжності у виборі фонологічних ресурсів залежно від періодів розвитку українського перекладу.

У перекладах кін. ХІХ - поч. ХХ.ст. є несистемні спроби передати окремі особливості фонологічної системи верленової поезії. Переклади П. Грабовського та В. Щурата не відтворюють домінуючу музикальність у звуковому оформленні першотвору. У перекладах І. Франка частково передано фонологічні особливості першотвору як одну з його домінант, зокрема систему паралельних звукоповторів, алітерацій на сонантах та носових приголосних. Відтворення фонологічної своєрідності першотворів було перекладацькою домінантою для М.Вороного -- у перекладах передано типові для верленової лінгвопоетики поєднання алітераційних та асонансних побудов.

У перекладах поетів-неокласиків (20 - 30 рр.) простежується прагнення втілити фонологічні особливості поезій Верлена як систему. Переклади Ю. Клена, П. Филиповича, М. Драй-Хмари, М. Ореста передають різні аспекти фонологічної системи лінгвопоетики Верлена, а саме: повторюваність носових та м'яких приголосних, наближену до назальної резонансності першотвору; систему алітерацій на носових, сонантах, палаталізованих приголосних, підтриманих мелодійністю голосних; позиційне протиставленням голосних, що підтримується консонантною гармонійністю сонантів та носових приголосних та ін.

Втілення за допомогою фонологічних засобів сугестивності першотвору складає одну з основних переклацьких цілей для П. Тичини. Аналіз фонологічних засобів перекладу П. Тичини “Небо -- тут -- над дахом” (“Le ciel est, par-dessus le toit”) дає можливість зробити припущення, що зроблений у 20 рр. ХХ ст. переклад був одним із засобів засвоєння звукописної техніки Верлена, долучення її до власної, що підтверджує думку дослідників його творчості (М. Зерова, Г. Кочура), які наголошували на певній спорідненості лінгвопоетики “Сонячних кларнетів” із естетикою поезії символізму.

У пізніших (50-80 рр. ХХ ст.) перекладах фонологічні особливості поезій Верлена відтворено саме як систему, з'являються деякі відмінності відповідно до індивідуального стилю перекладачів. Для перекладів М.Рильського притаманним є збереження фонологічної збалансованості вірша відповідно до першотвору, проте переклад є менш насиченим звукописними засобами через деяке спрощення системи алітерацій, асонансів та ін. У перекладах Г.Кочура присутня значна узгодженість між фонологічною асоціативністю вірша та його логічними побудовами, яка зумовлює природність, розмовність у звучанні. У перекладах М. Лукаша музикальність вірша є головним засобом впливу на читача. Перекладач прагне створити за допомогою фонологічних засобів ту ж сугестивність, що і в першотворі.

Еквівалентні засоби для відтворення особливостей верленового звукопису знайдено у перекладах Б. Тена, І. Світличного, М. Терещенка.

Відтворення фонологічних особливостей поезій Верлена складає одну з перекладацьких домінант С. Гординського. У перекладах О. Зуєвського простежується деяке порушення фонологічної збалансованості, яке дає можливість говорити про те, що відтворення звукописних особливостей лінгвопоетики Верлена не є його перекладацькою домінантою.

Аналіз домінантних та варіативних особливостей поезій Верлена на лексико-семантичному рівні свідчить про переважання в першотворах нейтральної, широковживаної лексики. Окрему стилістичну функцію виконує вживання архаїзмів (переважно у збірці “Fкtes galantes”), що сприяє відворенню галантної атмосфери ХVIII ст. Тропеїчність поезії Верлена ґрунтується на музикально-асоціативному принципі, сугестивна функція лінгвопоетичних структур переважає над предметно-інформативною. Центральну роль у верленовій лінгвопоетиці відіграє символ, при цьому індивідуальні символи виводяться зі світу природи, незважаючи на те, що саме предмети культури мають основний денотативний зміст. Проміжною ланкою між світом природи та світом міста є образи сільського світу. Позитивні оцінні конотації та моральні концепти асоційовано зі світом сільського життя. У лінгвопоетиці Верлена переважають зорові символи, поєднання в одному образі зорових та звукових зображень є частовживаною формою побудови образу.

Аналіз відтворення лексико-семантичних засобів лінгвопоетики Верлена в українських перекладах показав, що у всі періоди помітна тенденція до їхньої точної передачі. Наявні певні розбіжності у передачі цих засобів, зумовлені переважно часом створення перекладів та інтерпретаційною позицією перекладача.

Високою точністю у відтворенні лексико-семантичних засобів образності верленівських першотворів відзначаються переклади поетів-неокласиків та переклади, створені у другій половині ХХ ст.

У перекладах М. Рильського бачимо значну варіативність у відтворенні семантичних засобів верленової лінгвопоетики. Увага до найменших деталей, прагнення відтворити максимально точно всі лексико-семантичні особливості першотвору, і завдяки цьому наблизити українського читача до проникнення в авторський задум та розуміння форми його втілення є однією із визначальних рис творчого стилю Г. Кочура. М. Лукаш шукає перекладацькі відповідники у глибинах емоційної насиченості української фразеології. Вживані ним фразеологічні звороти увиразнюють переклад, часом гіперболізуючи його образність, що не завжди суголосне до авторського задуму.

Для перекладачів діаспори відтворення лексичних компонентів образних структур поезії Верлена є однією з головних перекладацьких домінант. У перекладах С. Гординського та О. Зуєвського дещо підсилено експресивність верленівських першотворів добором лексико-семантичних засобів, що мають виразну змістовну піднесеність.

Для визначення критеріїв порівняльного аналізу композиційних структур перекладів поезій Верлена та їхніх першотворів відібрано наступні параметри: звукові побудови, створені закономірно упорядкованим розташуванням сильних і слабких (наголошених і ненаголошених) складів; різні типи звукових повторів, що можуть мати організуючу функцію у вірші у формі рими; розташування синтаксичних груп; різноманітні форми ритмо-синтаксичного паралелізму (за класифікацією В. Жирмунського).

Аналіз композиційних побудов лінгвопоетики Верлена показав поєднання традиційних засобів французького віршування із значними новаціями ритму, рими, розташування синтаксичних груп у віршовому рядку та вживання різноманітних форм ритмо-синтаксичного паралелізму. Композиційними особливостями лінгвопоетики Верлена є постання непаристого вірша, сполучення у віршовій строфі різноскладових рядків, неканонічні переноси цезури, римування на випадне [?], висока частотність вживання анжамбеман, переважання синтаксичних паралелізмів над синонімічними повторами.

Композиційні побудови українських перекладів поезій Верлена показують відмінності у відбиранні ресурсів цільової мови, зумовлені часом створення перекладів.

Значну складність для українських перекладачів верленових віршів, складає невідповідність ритмічних критеріїв силабічної та силабо-тонічної версифікаційних систем. Загальною тенденцією при перекладі силабічних віршів можна вважати намагання перекладачів відтворити ритм першотвору, зберігши кількість складів та розташування акцентів відповідно до силабічного розміру вірша. Більшість українських перекладів поезій П.Верлена здійснено в існуючій традиції перекладання французького силабічного вірша п'ятистопним та шестистопним ямбом (В. Щурата, І. Франка, М. Драй-Хмари, П. Филиповича, М. Терещенка). Ямбічні побудови переважають у перекладах М. Ореста - 17 із 25, М. Рильського - 4 із 6, Г. Кочура - 13 із 25, у перекладах М. Лукаша це 41 із 78. Ямбічними стопами здійснено сім перекладів І. Світличного. Переклад П. Грабовського „Осіння пісня“ здійснено чотиристопним хореєм. У М. Вороного переважають комбінації кількох різних розмірів (анапест перекладах, дактиль, ямб).

За матеріалами досліджень французької та української версифікаційних систем (М. Ґраммон, П. Ґіро, В. Домбровський, І. Качуровський), виявляється значна подібність традицій римування у національних літературах, зокрема, щодо ритмічного і змістовного протиставлення окситонної та парокситонної рим, чергування яких у віршовій строфі є засобом висловлення для обох віршових систем. Така відповідність надає широкі можливості для відтворення ритмічного характеру рим першотвору. Римування на опорну голосну і приголосну є для обох віршових систем визначальною якісною характеристикою багатої та бідної рими, що дає змогу досягти великої влучності за відтворення якості співзвучностей першотвору. Результати здійсненого дослідження відтворенняв українських перекладах засобів римування верленової лінгвопоетики показують високий рівень їхньої відповідності у всі періоди створення перекладів.

Для українських перекладачів поезій Верлена у всі періоди створення перекладів властиве прагнення до адекватного відтворення анжамбеман першотвору та до створення власних анжамбеман, що варто розглядати як випадки перекладацьких компенсацій з метою збереження ритмо-синтаксичних особливостей першотвору.

У лінгвопоетиці Верлена різноманітні форми синтаксичного паралелізму домінують над синонімичними повторами, вживання яких є типовим для поетичної народної творчості та літературної поезії, близької до неї.

У перекладах, створених на межі ХІХ та ХХ століть, відтворення синтаксичного паралелізму, за відсутності усталеної традиції перекладання, значною мірою визначається власним пошуком перекладачів можливостей втілення композиційних особливостей першотвору. Перекладам поетів-неокласиків та перекладам 50-80-х років притаманний високий рівень еквівалентності у створенні синтаксичних паралелізмів першотворів.

ВИСНОВКИ

Головні науково-теоретичні, методологічні та практичні результати дослідження викладено у наступних висновках:

Розвиток теорії і практики поетичного перекладу в Україні починаючи з 90 рр. ХІХ ст. поставив проблему збалансованості формально-стильової еквівалентності та змістовно-функціональної адекватності в українських перекладах поезій Поля Верлена. Особливості відтворення верленової лінгвопоетики, яка поєднувала усталені жанрово-стильові форми романтизму і визначала поетичні новації символізму, сприяло вирішенню цієї проблеми. У різні періоди створення перекладів розвиток цільової мови, цільової культури спричиняв зміни у лінгвопоетиці; іншим фактором такого поступу було постання нових лінгвопоетичних форм, систем образів, нових принципів організації поетичного мовлення у власній літературній творчості українських поетів-перекладачів.

Ці чинники сприяли винайденню перекладацьких методик, що дістали своє втілення у перекладах поезій П.Верлена. Перші українські переклади поезій Верлена (П.Грабовський, В.Щурат, М.Вороний) не показують відповідного до першотвору рівня формально-стильової еквівалентності та змістовно-функціональної адекватності, перекладацькі ресурси визначаються лінгвопоетичними моделями народно-поетичного мовлення, перекладацькі стратегії цього періоду є радше стратегіями перекладу-переспіву, мовно-стилістичні засоби верленової лінгвопоетики в основному лишилися поза межами перекладацької уваги, переважають випадки ознайомчого перекладу. Переклади І.Франка варто розглядати як перехідні за поставленими завданнями і засобами їх вирішення.

У перекладі П.Тичини відтворення сугестивності верленової поетичної мелодики досягається поєднанням мовних ресурсів народно-пісенної, романтичної, неоромантичної традицій української поезії. Яскраву евфонічність перекладу поезії Верлена варто розглядати як один із чинників формування загальних особливостей дискурсу символізму української поезії.

У другий період розвитку української традиції перекладання поезій Поля Верлена (20-30 рр. ХХ ст) завдяки теоретичним розвідкам поетів-неокласиків та перекладам (М. Драй-Хмара, П. Филипович, Ю. Клен, М. Орест) було поставлено завдання відтворення першотвору у контексті його літературного дискурсу. Проте, нерозвинутість символістської традиції української літератури, необхідність створення нових перекладацьких ресурсів, суголосних до лінгвопоетики Верлена на основі романтичної, неоромантичної, класичної, неокласичної лінгвопоетичих моделей водночас із перекладом поезій не дозволяє виконання повною мірою окреслених завдань. За перекладацьких стратегій поетів-неокласиків досягається змістовно-функціональна адекватність перекладу при певних трансформаціях оригінальної поетичної системи Верлена.

З розвитком теорії і практики поетичного перекладу в Україні у другій половині ХХ ст. постають комплексні перекладацькі стратегії, які забезпечують високий рівень адекватності через відтворення синтетичної єдності фонологічних, лексико-семантичних, композиційних засобів верленівської лінгвопоетики (М. Рильський, Г. Кочур, М. Лукаш, Б. Тен, І. Світличний, М. Терещенко). Досягнуто синтезу у перевтіленні фонологічного, лексико-семантичного, композиційно-строфічного рівнів побудови поетичного образу. Розвинутість народно-поетичного, романтичного, неоромантичного, класичного, неокласичного, символістського дискурсів української поезії у поєднанні із різноманітністю перекладацьких підходів спричинює множинність перекладацьких інтерпретацій.

Віднайдена співвідносність формально-стильової еквівалентності та змістовно-функціональної адекватності сприяє появі перекладів Верлена, які здатні відігравати у цільовій культурі роль, відповідну до ролі першотвору в його культурі.

Відсутністю спільної національної традиції перекладання у діаспорі зокрема мотивується несхожість інтерпретаційних позицій С. Гординського та О. Зуєвського. Зіставлення цих перекладів засвідчують, що роботи С. Гординського перебувають у традиції неокласичого українського перекладу, у той час як у використаних лігвопоетичних ресурсах та перекладацьких стратегіях перекладів О. Зуєвського простежується зв'язок із постмодерністським дискурсом української поезії за межами України.

Сучасний стан поетичного перекладу в Україні дає змогу говорити про значне поширення творчості Поля Верлена, який, завдяки появі великої кількості перекладів високого мистецького рівня, став для теперішньої української читацької аудиторії одним із класиків світової літератури.

перекладацький мовний асиметрія

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНІ У ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Крушинська О.Г. Українські переклади Поля Верлена // Методологічні проблеми перекладу на сучасному етапі: Зб. наук. пр. - Суми.: Вид-во СумДУ, 1999. - С.73-77.

2. Крушинська О.Г. Поезії Поля Верлена у перекладі Івана Франка // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. - К.: Логос, 2000. - С.217-222.

3. Крушинська О.Г. Поль Верлен в інтерпретаціях Максима Рильського // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. - К.: Логос, 2001. - С.196-199.

4. Крушинська О.Г. Українські переклади сонету Поля Верлена “Mon rкve familier” // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. - К.: КНЛУ, 2006. - Вип.16. - С. 124-130.

5. Крушинська О.Г. Відтворення в українських перекладах композиційних структур у лінгвопоетиці Поля Верлена // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. - К.: КНЛУ, 2006. - Вип.17. - С. 160-170.

Размещено на Allbest.ru