Японські лексичні запозичення в контексті міжкультурної комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ИНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ІМ. А. КРИМСЬКОГО

УДК 811.521'373.613

Японські лексичні запозичення в контексті міжкультурної комунікації

10.02.13 - мови народів Азії, Африки, аборигенних народів Америки та Австралії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Малахова Юлія Володимирівна

Київ 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі східних мов Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Захист відбудеться 16 травня 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.174.02 Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України (01001 м. Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4, к.207).

Автореферат розіслано „14„ квітня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук Хамрай О.О.

АНОТАЦІЯ

Малахова Ю.В. Японські лексичні запозичення в контексті міжкультурної комунікацїї. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.13 - мови народів Азії, Африки, аборигенних народів Америки та Австралії. Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України. - Київ, 2007.

У дисертації досліджуються японські лексичні запозичення у контексті міжкультурної комунікації, розглядаються історичні передумови взаємодії російської та японської, української та японської мов; виділяється корпус японських запозичень і проводиться їх лексикографічний опис. У дослідженні також розглянуто проблему предметно-тематичної класифікації японізмів у контексті міжкультурної комунікації. Крім того, проаналізовано особливості фонетико-графічного, семантичного і морфологічного адаптування японських запозичень, схарактеризовано їх стилістичні функції.

У роботі доводиться, що проблема запозичень пов'язана з проблемами міжкультурного спілкування, у процесі якого необхідно враховувати національні особливості учасників комунікації і культурно зумовлену специфіку вербальної і невербальної поведінки представників певної нації.

Ключові слова: міжкультурна комунікація, лексичні запозичення, предметно-тематичні групи, культурні та мовні контакти, лексикографічний опис, фонетико-графічне, семантичне і морфологічне освоєння запозичень, стилістичні функції.

АННОТАЦИЯ

Малахова Ю.В. Японские лексические заимствования в контексте межкультурной коммуникации. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.13 - языки народов Азии, Африки, аборигенных народов Америки и Австралии. - Институт востоковедения им. А. Крымского НАН Украины. - Киев, 2007.

В диссертации исследуются японские лексические заимствования в контексте межкультурной коммуникации с учетом исторических предпосылок взаимодействия русского, украинского, японского языков и культур.

Проблема заимствований связана с проблемами межкультурного общения, в процессе которого необходимо учитывать национальные особенности участников коммуникации и культурно обусловленную специфику вербального и невербального поведения представителей определенной нации.

Рассмотрение исторических предпосылок русско-японских и украинско-японских языковых контактов дало возможность остановить, что процесс заимствования японизмов обусловлен сложным комплексом взаимосвязанных лингвистических и экстралингвистических причин. Выделение корпуса слов, заимствованных из японского языка, в ряде случаев связано с некоторыми трудностями. Это объясняется тем, что среди японских заимствований есть такие, которые имеют параллели в других восточных языках (чаще в китайском, реже в корейском), или являются интернационализмами. Поэтому в диссертации автором разработаны и предложены критерии отнесения заимствованных слов к японоязычным. Таковыми стали собственно языковые критерии (фонетическая оболочка слова, его грамматическая форма, семантика) и неязыковые, в частности, история появления реалии, соотнесенность слова с предметом и понятием.

В работе проанализировано 800 заимствований из японского языка, дано их лексикографическое описание. В последнее десятилетие процесс заимствования японизмов в русском и украинском языках проходил параллельно, хотя выборка слов для кодификации совпадала не всегда. До 1991 года большая часть японизмов проникла в украинский язык опосредованно, через русский язык или европейские языки, чаще всего английский, а после провозглашения независимости Украины и установления непосредственных контактов с Японией процесс заимствования японизмов проходил непосредственно из японского языка.

Заимствования из японского языка в русском и украинском языках представлены 12-ю предметно-тематическими группами: японская лексика сферы искусства; японская бытовая лексика; спортивная лексика; название государственных учреждений, сословий, должностей в Японии; японская кулинарная лексика; слова японского речевого этикета; лексика, связанная с особенностями японской системы труда; название традиционных для Японии религий и верований; наименования природных явлений, растений и климатических особенностей; названия денежных единиц и единиц измерения в Японии, названия японских специфических видов транспорта; японские имена собственные.

Каждое слово предметно-тематической группы представлено в виде иероглифа и транскрипции хираганой, в латинском написании, в русской и украинской транслитерации. Кроме того, указывается происхождение и подробное толкование каждой заимствованной лексической единицы, её принадлежность к общеупотребительной или специальной лексике, функционирование в активном или пассивном составе русского и украинского языков.

В работе исследованы проблемы фонетико-графической, семантической и морфологической адаптации японизмов в контексте межкультурной коммуникации.

Установлено, что в ходе фонетико-графического освоения происходит полное или частичное приспособление японских звуков и графики к звукам и графике русского и украинского языков.

С точки зрения семантических преобразований японские заимствования относятся к: а) заимствованиям, которые в иноязычной среде выступают в том же семантическом объеме, что и в языке-источнике; б) заимствования, которые в языке-реципиенте изменили свой семантический объем.

Определено, что японские заимствования в процессе морфологического освоения включаются в парадигму определенной части речи, приобретая новые грамматические связи в русской и украинской языковой среде.

Японские заимствования в художественных, публицистических и рекламных текстах могут выполнять различные стилистические функции: номинативную, создания национального колорита, оценочную функцию, связанную с престижностью подобных слов, использоваться как средство речевой и социальной характеристики героев художественных произведений, выступать в качестве элементов языковой игры и создавать эффект информационной опустошенности.

Ключевые слова: межкультурная коммуникация, лексические заимствования, предметно-тематические группы, культурные и языковые контакты, лексикографическое описание, фонетико-графическая, семантическая и морфологическая адаптация, стилистические функции.

SUMMMARY

Malakhova Y.V. Japanese Lexical Borrowings In The Context of International Communication. - Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Philology, speciality 10.02.13 - Languages of the Peoples of Asia, Africa, Aborigines of America and Australia. - A. Krymsky Institute of Oriental Studies of the NAS of Ukraine. - Kyiv, 2007.

The paper is devoted to the investigation of Japanese lexical borrowings in the context of international communication. Historical conditions of the interaction of Russian and Japanese languages and Ukrainian and Japanese languages are analyzed. A group of Japanese borrowings is singled out and its lexicographical description is given. The problem of the subject classification of Japanese borrowings in Russian and Ukrainian languages is investigated. Some peculiarities of phonetico-graphical, semantic and morphological assimilation of Japanese borrowings are analyzed and their stylistic functions are characterized.

The problem of borrowings is connected with the problem of intercultural communication. National peculiarities of the participants of communication and culturally conditioned specific features of verbal and non-verbal behavior of the representatives of a certain nation are considered in the process of intercultural communication.

Key words: intercultural communication, lexical borrowings, subject groups, cultural and language contacts, lexicographical description, phonetico-graphical, semantic and morphological assimilation of the borrowings, stylistic functions.

український японський лексикографічний комунікація

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Останнім часом завдяки налагодженню політичних, економічних та культурних зв'язків України із країнами Сходу значно посилився інтерес до вивчення японської мови. Саме тому особливу увагу вітчизняні сходознавці приділяють написанню підручників, методичних рекомендацій, статей, в яких аналізують різні мовні рівні японської мови. Насамперед слід згадати праці І.П. Бондаренка, М.С. Федоришина, Г.В. Хруслова, К.Ю. Комісарова та ін.

Дисертація, яка реферується, досліджує японські лексичні запозичення у контексті міжкультурної комунікації.

Актуальність роботи зумовлена тим, що запозичення було і залишається одним із продуктивних шляхів поповнення лексичного складу мови. Питання теоретичного осмислення семантичних і граматичних аспектів процесу запозичення досліджували чимало лінгвістів, зокрема: Г.С. Ахманова, В.В. Виноградов, С.А. Ігнатова, М. Кочерган, Д.М Шмельов, Л.А. Лисиченко та ін. За останні роки українська лінгвістика збагатилася працями, присвяченими німецьким (В.В. Скачкова), французьким (В.П. Сімонок) та англійським (І.М. Каминін) запозиченням.

Актуальність цієї дисертації визначається також недостатньою дослідженістю у вітчизняній лінгвістиці проблем японських запозичень у контексті міжкультурної комунікації, хоча з кінця останнього десятиріччя ХХ ст. посилилася інтеграція в російську та українську мову запозичень японської лексики. Цей процес потребує дослідження, опису і систематизації, аналізу ступеня адаптації японізмів на різних мовних рівнях.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано у межах загальної теми: “Дослідження проблем філології східних мов і методики викладання східних мов” кафедри східних мов Інституту мов світу Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є висвітлення особливостей адаптування японських лексичних запозичень у контексті міжкультурної комунікації з урахуванням історичних передумов взаємодії російської, української та японської мов і культур, систематизування предметно-тематичних груп японських запозичень, освоєння японських запозичень на різних мовних рівнях.

Для досягнення поставленої мети слід розв'язати такі завдання:

Розглянути історичні передумови взаємодії російської і японської та української і японської мов.

Виокремити корпус японських запозичень і провести їхній лексикографічний опис за словниками.

Проаналізувати функціонування японських запозичень як компонента процесу міжкультурної комунікації.

Розглянути проблеми класифікації японських запозичень за предметно-тематичними групами у контексті міжкультурної комунікації.

Дослідити й описати графічно-фонетичні, семантичні та морфологічні особливості освоєння японських запозичень.

Схарактеризувати стилістичні функції японських запозичень.

Об'єктом дослідження є процес запозичення японських лексичних одиниць у контексті міжкультурної комунікації, який активізувався завдяки суспільно-політичним й економічним змінам, що відбулися в українському суспільстві в середині ХХ на початку ХХI ст.

Предметом дослідження є лексичні запозичення з японської мови в сучасні російську й українську мови. Основну увагу приділено запозиченням другої половини ХХ ст., тобто періоду активізації процесу залучення у російську мову японської лексики. В українській мові цей період припадає на роки після здобуття Україною державної незалежності (кінець 90-х років ХХ ст. початок ХХІ ст.).

Матеріал для дослідження - 800 одиниць запозичень, виявлених методом суцільної вибірки із українських та російських загальномовних, двомовних і спеціальних словників, а також словників іншомовних слів, виданих у другій половині ХХ на початку ХХI ст. Мовний матеріал також добирався із російськомовних та україномовних художніх і публіцистичних текстів.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань у дисертаційному дослідженні застосовано сучасні методи, прийоми і методики лінгвістичних досліджень, а саме:

- описовий, що передбачає використання прийомів класифікаційно-таксономічного аналізу при визначенні лексико-семантичних груп;

- опозитивний компонентний аналіз при структурно-семантичній характеристиці лексичного матеріалу;

- методи синхронного аналізу при дослідженні історичних аспектів запозичень з японської мови у російську доповнені діахронічними порівняльними характеристиками;

- методика комунікативно-прагматичного аналізу при визначенні особливостей використання вербальних і невербальних одиниць у відповідних комунікативно-прагматичних ситуаціях.

Крім того, у процесі дослідження використовувалися загальнонаукові методи аналізу і синтезу, узагальнення, порівняльного аналізу.

Наукова новизна дослідження й отриманих результатів: уперше у вітчизняному мовознавстві здійснено систематичне виділення й опис лексем японського походження на синхронному зрізі на основі їх структурних властивостей. Уперше розглянуто японські запозичення як один із вербальних засобів, що його використовують носії російської й української мов у контексті міжкультурної комунікації. Визначено критерії віднесення запозичених слів до япономовних. Окреслено найвагоміші причини внутрішнього й зовнішнього характеру, що зумовили впровадження япономовних лексем у систему російської й української мов. Схарактеризовано предметно-тематичні групи япономовних запозичень у структурі російської й української мов. Виявлено особливості функціонування япономовних запозичень у російській та українській мовах (співвідношення загальновживаної й термінологічної лексики, приналежність до активного чи пасивного словникового складу). Уперше досліджено й описано результати фонетико-графічного, морфологічного й семантичного освоєння японських запозичень системами російської й української мов.

Теоретичне значення дослідження полягає у висвітленні взаємодії російської, української та японської мовних систем у контексті міжкультурної комунікації. Зроблені висновки доповнюють і поглиблюють знання про японські запозичення, виявляють предметно-тематичні групи японізмів у іншомовному середовищі, встановлюють приналежність до активного чи пасивного словникового складу; виявляють результати фонетико-графічного, морфологічного, семантичного освоєння японських запозичень системами російської та української мов.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження можуть бути використані у практичних курсах японської мови й перекладу, російської та української мов, спецкурсах і спецсемінарах з міжкультурної комунікації, комунікативної лінгвістики, при підготовці лекційних курсів і семінарів з культури і лінгвокраїнознавства Японії, а також при написанні курсових та дипломних робіт з японської мови, у лексикографії при укладанні словників іншомовних слів.

Особистий внесок здобувача. У публікаціях, написаних у співавторстві, автору дисертації належить розроблення теоретичних положень, добір і тлумачення ілюстративного матеріалу.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження у вигляді доповідей обговорювалися на Х Міжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень, 2001 р. (Харків); ІV Міжнародній конференції студентів, аспірантів, молодих учених “Людина, культура, техніка у новому тисячолітті”, 2003 р. (Харків); ІІ Міжнародній науковій конференції “Лексико-граматичні інновації у сучасних слов'янських мовах”, 2005 р. (Дніпропетровськ); ІІІ Всеукраїнській конференції молодих учених і фахівців із проблем японознавства, 2006 р. (Харків); науковій конференції молодих учених “Культура й інформаційне суспільство у ХХІ сторіччі”, 2004 р. (Харків); науково-практичній конференції молодих учених “Методологія сучасних наукових досліджень”, 2005 р. (Харків); Шостому всеукраїнському семінарі з питань викладання японської мови, 2007 р. (Київ).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в 11 публікаціях (4 публікації у фахових виданнях за списком ВАК, 3 публікації у збірнику наукових праць ХНПУ ім. Г.С. Сковороди та 4 публікації у формі тез наукових конференцій).

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку умовних скорочень, списку використаних джерел, списку джерел. Загальний обсяг роботи становить 224 сторінки, зокрема 199 сторінок основного тексту, а також 7 таблиць, 2 діаграми. Список використаних джерел включає 254 позицій.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету і завдання дослідження, розкрито методичну базу дослідження, описано наукову новизну одержаних результатів, а також їх можливе практичне застосування.

У першому розділі “Теоретичні основи вивчення японських запозичень” розглянуто теоретико-методологічні засади дослідження запозичень; проаналізовано екстралінгвальні й інтралінгвальні чинники, що визначають міжмовну взаємодію; поняття і терміни, використані в процесі аналізування. Концептуальною базою дослідження стали праці таких дослідників, як А.С. Ахманова, Л. Блумфільд, У. Вайнрах, В.В. Виноградов, Ю.О. Жлуктенко, Б.Н. Забавников, С.А. Ігнатова, Л.П. Крисін, Л.А. Лисиченко, І.І. Огієнко, С.В. Семчинський, Е. Хауген, Д.М. Шмельов, а також роботи українських лінгвістів, які нещодавно вийшли друком і присвячені російсько-японським мовним взаємозв'язкам (І.П.Бондаренко), а також німецьким (В.В. Скачкова), французьким (В.П. Сімонок) та англійським (І.М. Каминін) запозиченням в українську мову.

У першому розділі розглянуто історичні передумови російсько-японських та українсько-японських культурних і мовних контактів. Що ж до російсько-японських мовних контактів, то серед об'єктивних причин, що сприяли активному вивченню росіянами японської мови, слід згадати низку історичних подій та фактів.

У результаті виходу росіян до берегів Охотського моря і Тихого океану в кінці XVII ст. Японія та Росія стають державами-сусідами, і, як наслідок, частішають зустрічі росіян з японцями на суші й на морі. Починаючи з першої половини XVIIІ ст. зовнішню політику Росії можна схарактеризувати як двовекторну, що орієнтувалася не лише на Захід, а й на Схід, оскільки Росія була зацікавлена у нових ринках збуту.

Першим японцем, що потрапив до Росії у 1697 р., був Денбей, який викладав японську мову в Петербурзькій школі, заснованій Петром І. Наступними викладачами в школі японської мови стали Ґондза и Содза. Саме Ґондза був автором перших в історії російсько-японських мовних взаємозв'язків словників і розмовників, створених на теренах Росії.

Трьохсотлітню історію російсько-японських контактів можна поділити на кілька етапів, які сприяли активізації процесу запозичення японської лексики. Насамперед, це прокладення віце-адміралом Е.Путятіним Сімодського тракту і підписання російсько-японського договору про обмін Курильських островів на Південний Сахалін у другій половині ХІХ ст.; поповнення японських запозичень лексикою воєнної тематики під час Російсько-японської війни; зведення до мінімуму контактів з Росією під приводом боротьби з комуністичною загрозою після 1917 року і в роки Другої світової війни. Підписання радянсько-японського торгового договору у 1957 р. розпочало новий етап у торгово-економічних і культурних стосунках, що сприяло активізації лексичних та інших запозичень.

Перші кодифіковані японсько-українські мовні контакти беруть початок з 1944 р., коли було опубліковано перший “Українсько-ніппонський словник” Анатолія Діброви та Василя Одинця. У повоєнний час японські слова зазвичай потрапляли до української мови опосередковано через російську або західні мови, переважно англійську. Після розвалу СРСР у 90-х роках ХХ ст. відбувається активізація контактів України з Японією, посилюються політичні економічні і культурні зв'язки з цією країною, що сприяє інтенсифікації процесу запозичення слів японського походження. На початку ХХІ ст. захоплення певних соціальних верств населення України культурою Японії супроводжується появою у пресі „модних” японізмів нецке, тамагочі, гейша, які швидко стають загальновживаними. Проте соціально-економічні контакти впливають на запозичення лексики опосередковано, зокрема інтенсифікація контактів не обов'язково спричинює активізацію процесу запозичення, а їх послаблення не завжди означає уповільнення цього процесу.

Далі у розділі подано історію вивчення японських запозичень вітчизняними мовознавцями, схарактеризовано поняття “запозичення” як елемент чужої мови (слово, морфема, синтаксична конструкція), перенесений з однієї мови в іншу завдяки мовним контактам. У реферованій роботі під запозиченнями розуміється слово або словосполучення, перенесене з японської у мову-реципієнт, причому у сучасній російській та українській мовах словами, запозиченими з японської мови, вважатимуться: 1) суто японські (токонома, фусума, рьокан, фуро); 2) запозичені японською мовою з інших мов, що набули на японському ґрунті нового значення і потрапили в російську та українську мови з новим значенням (караоке, бонсай, сямісен); 3) інтернаціоналізми, джерелом яких ми визначаємо японську мову (сумо, карате, дзюдо).

Репрезентативність японських запозичень у російській та українській мовах вивчалася на такій лексикографічній базі: загальномовні, двомовні, спеціальні словники, словники іншомовних слів. Так, аналіз словників іншомовних слів за останні 50 років показав, що представленість японських запозичень у російській мові зросла від 8 лексичних одиниць (ЛО) в 1954 р. до 50 у 2004 р, а в українській - з 34 ЛО у 1974 р. до 45 у 2006 р. Також слід зауважити, що з 46 запозичень, знайдених у книзі “Ветка сакуры” В. Овчинникова, лише 17 зафіксовано у “Словаре иностранных слов” 2003 року видання. Японізми, представлені в словниках іншомовних слів, можна віднести до загальновживаних: івасі, камікадзе, рикша, соя, цунамі і маловживаних: кавасаки, кинкан, моме, якудза та інші. Широко представлені японські запозичення у спеціальних словниках. Приміром, у “Географическом энциклопедическом словаре” наведено 166 ЛО, а в “Словаре литературоведческих терминов” - 89 ЛО.

Крім того, у першому розділі досліджено поняття “міжкультурна комунікація” і засоби її реалізації в іншомовному середовищі. Комунікація є однією з найважливіших складових процесу спілкування. Вона забезпечує існування соціальної пам'яті, обмін інформацією між генераціями і в межах однієї генерації, сприяє синхронізації життя суспільства в часі і просторі, зберігає культуру, а також є чинником цивілізаційної, етнічної та групової ідентифікації. Комунікація засобами національної мови зумовлена механізмами внутрішньої мови, де національно-мовну специфіку нейтралізовано загальнолюдськими схемами утворення змісту. У поверхневих структурах комунікацією експлінується висловлювання, утворюючи національно-мовний вербалізований продукт, покликаний інформувати про ідеї, інтереси, емоції комунікантів через словесно-знакову фіксацію інформації, яка передається.

Міжкультурна комунікація - це узагальнення, що здійснюється в умовах значних культурно обумовлених відмінностей у комунікативній компетенції його учасників. Ці відмінності зумовлюють вдалий чи невдалий характер комунікативної події. Міжкультурну комунікацію характеризує те, що її учасники при безпосередньому контакті використовують спеціальні мовні варіанти і дискурсивні стратегії, які відрізняються від тих, що використовують при спілкуванні в межах однієї культури.

Вважають, що людина сприймає світ крізь категорії рідної мови, яка пронизана неповторним народним духом. Проте український мовознавець Ф.С. Бацевич доводить, що когнітивна діяльність людини лише певною мірою визначається мовою, оскільки у пізнавальних процесах важливу роль відіграють також наука, практична і перцептивна діяльність, які формують концептуальну картину світу, тобто картину поняттєву, що не завжди відповідає мовній, уточнює і коригує її.

Таким чином, спілкування людей - це знакова діяльність, у якій роль предметів виконують їх знакові заступники, які в сукупності є носіями як експліцитних, так і імпліцитних властивостей предметів. Причому останні стають зрозумілими людині винятково за допомогою мовних знаків. Так, наприклад, кіку - хризантема в Японії - є не лише символом краси, неповторності, предметом милування на осінніх виставках, а й емблемою японського імператорського дому, своєрідним неофіційним гербом Японії. Тому хризантеми в Японії дарують тільки у виняткових, найурочистіших випадках.

Для успішного досягнення мети в міжкультурному спілкуванні слід враховувати національні особливості учасників комунікації і культурно зумовлену специфіку вербальної і невербальної поведінки представників певної нації. Незважаючи на те, що японські лексичні запозичення мають вербальне вираження у вигляді слів і словосполучень, у процесі спілкування вони також взаємодіють з невербальними засобами комунікації.

У другому розділі “Проблеми предметно-тематичної класифікації японських запозичень в контексті міжкультурної комунікації” систематизовано та проаналізовано запозичення з японської мови у російську та українську мови. Під предметно-тематичними групами (далі ПТГ) ми розуміємо об'єднання слів, що позначають певні групи реалій, в основі яких лежить внутрішньомовний критерій, тобто загальний зміст виражених словами понять.

Доцільність предметно-тематичного групування у сучасних російській і українській мовах зумовлена тим, що ця класифікація дає змогу зробити висновки про характер та сферу функціонування запозичень.

Виходячи з положення про те, що лексика - це система систем мови, складові якої залежать від чинників як лінгвального, так і екстралінгвального характеру, у роботі в межах кожної ПТГ вирішуються такі завдання:

Визначення причини і передумови запозичення япономовних лексем російською й українською мовами.

Пояснення походження кожного слова ПТГ.

Дослідження функціонування япономовних лексичних запозичень в активному і пасивному складі сучасних російської й української мов, співвідношення загальновживаної і спеціалізованої лексики.

Наведення тлумачення кожної лексичної одиниці.

З-поміж запозичень з японської мови можна виокремити 12 предметно-тематичних груп: японська лексика мистецтва; японська побутова лексика; спортивна лексика; назви державних установ, станів, посад в Японії; японська кулінарна лексика; слова японського мовного етикету; лексика,пов'язана з особливостями японської системи праці; назви традиційних для Японії релігій і вірувань; назви природних явищ, рослин і кліматичних особливостей Японії; назви грошових одиниць і одиниць виміру в Японії; назви японських специфічних видів транспорту; власні імена.

Основна частина лексем (99,9 %), запозичених з японської мови, є суто японськими, інша, незначна частина (0,01 %), генетичним джерелом має поєднання елементів двох мов: японської основи (основа і корінь у цих запозиченнях збігаються) і російського та українського суфікса -ист/-іст. Наприклад: сумо - сумоист/сумоїст, карате - каратист/каратист. Зафіксовані випадки проникнення японських запозичень в російську і українську мову опосередковано. Наприклад: кимоно<англ. kimono, бонза<фран.bonze<порт.bonzо<япон.bodzu.

Кожне слово предметно-тематичної групи представлене у вигляді ієрогліфа і транскрипції хіраґаною, у латинському написанні, російській та українській транслітераціях з докладним тлумаченням. Наприклад: ”­‹е - ‚Щ‚Б‚­ - hokku - рос. хокку - укр. хоку або ”o‹е - ‚Н‚ў‚­ - haiku - рос. хайку - укр. хайку - короткий ліричний вірш, який містить лише 17 складів (5-7-5);

”«ЉЄ - ‚Н‚ї‚Ь‚« - hachimaki - рос. хатимаки - укр. хатімакі - пов'язка на голову, яку одягали під шолом японські самураї.

Понад 70% усіх запозичень з японської у російську та українську мови належить до власних назв. Можна стверджувати, що для запозичених власних імен достатньо одноразової появи у тексті, щоб вони були зафіксовані як факт даної мови, незважаючи на те, чи стане воно загальновживаним.

Проведений аналіз запозичень, дібраних шляхом вибірки з періодичних видань, художніх творів і словників, у лексико-семантичних групах дозволив умовно поділити всі запозичення на загальновживані та спеціальні, проте межа між ними нечітка, оскільки зміна умов життя, моди й інших екстралінгвальних чинників сприяє тому, що запозичення з вузькоспеціальної сфери переходять до загальновживаної лексики.

Таким чином, за останні десятиліття у процесі міжкультурної комунікації корпус японських запозичень у лексичній системі російської і української мов значно зріс, а сфери їх використання розширилися.

У третьому розділі “Адаптація японських запозичень на різних мовних рівнях” розглянуто фонетико-графічну, морфологічну і семантичну адаптацію японських запозичень та їх стилістичні функції.

Запозичення, що прийшли у російську та українську мови з японської, починають функціонувати в іншому мовному середовищі, яке істотно відрізняється від мови джерела графікою, фонетичною і граматичною будовою та системою понять. У процесі фонетико-графічного освоєння відбувається повне або часткове пристосування японських звуків і японської графіки до звуків і графіки російської та української мов. У японській мові практично відсутні звуки, вимову яких не можна було б транскрибувати літерами українського та російського алфавітів.

В основі фонетичної системи японської мови лежать закони відкритого складу та відсутності збігу приголосних. Для японця один звук - це один голосний, а один склад відкритий склад: приголосний плюс голосний. У традиційній японській фонетиці окремі приголосні не виділяються. Тому японське письмо не має засобів передавання окремого приголосного звука (за винятком звука ‚с - після голосного, який трактується як окремий склад).

Японські склади відтворюються в російській і українській мовах згідно з їх вимовою. Наприклад, [‚µ‚傤-‚®-‚с] - рос.[сё:-гун] - укр.[ сьо:-ґун].

На транскрипцію японських запозичень впливає чимало чинників: роль мови-джерела, традиції вимови і написання в цій мові, різні шляхи проникнення - усний чи письмовий. У разі усного запозичення часто відбувається спотворення окремих звуків, наприклад,‚¶‚イ‚¶‚г‚В - dzyudzyutsu - рос. джиу-джитсу - укр. джіу-джитсу.

Довгота японських голосних в російській і українській мовах передається за допомогою спеціальних позначок. Для позначення подовження голосних [а:], [і:], [u:], [е:], [о:] можна використовувати як подвійне написання відповідних українських [аа], [іі], [уу], [ее], [оо] та російських літер [аа], [іі], [уу], [ээ], [оо], так і спеціальні позначки [в], [о], [?], [з], [ф] чи [а:], [і:], [у:], [е:], [o:] Ми вважаємо, що позначка [:] виразніше передає саме “подовження”, а не “подвійну вимову” японських голосних. Тому в своїй роботі довготу японського голосного ми передаємо за допомогою позначки [:], яка ставиться після довгого голосного звуку, наприклад, •ђЋm“№ [бусидо:] - рос. “бусидо:” - укр. “бусідо:” - етичні норми поведінки, традиційний кодекс честі японських воїнів-самураїв, Ќ‡‹C“№ [айкидо:] - рос. “айкидо:” - укр. “айкідо:” - один з найпопулярніших видів японської боротьби.

Що ж стосується транскрибування подовжених японських приголосних [k:], [k`:], [s:], [s`:( sh`:)], [t: (ch:)], [n:], [p:], [p`:], то доцільно користуватися саме подвійним написанням відповідних російських літер, як це робиться для передачі на письмі подовжених російських приголосних відповідно до правил російської орфографії, в українській мові подовження японських приголосних не зберігається, наприклад, ‚Н‚Б‚Т - рос. “хаппи” - укр. “хапі” - коротке літнє кімоно, пошите з бавовняної тканини. Позначення ж позиційних варіантів японських приголосних [s` ( sh`)], [s`:( sh`:)] треба завжди передавати на письмі літерами “с” (“сь”, “ссь”), тобто писати російською мовою суси, а не суши, а українською - сусі, а не суші.

Японські запозичення у процесі морфологічного освоєння включаються у парадигму певної частини мови, набуваючи нових граматичних зв'язків у російському мовному середовищі. Що стосується приналежності японських запозичень до тієї чи іншої частини мови, то російською та українською мовами найактивніше засвоєні іменники, частка яких становить 87,7 % усіх запозичень, що пояснюється потребою у номінативних засобах на позначення нових явищ і понять. Крім того, серед японських запозичень у іншомовному середовищі зафіксовані займенники - 4,7 %, дієслова - 3,8 %, прикметники - 2,5 %, числівники - 1,3 %.

Усі запозичені з японської мови іменники належать до одного з трьох родів російської чи української мов, який можна визначити за відповідними закінченнями. Так, японські іменники, що позначають живі або неживі істоти і поняття, основа яких закінчується на -н або на -й, зазвичай оформлюються як іменники чоловічого роду і відмінюються згідно з правилами відмінювання подібних іменників у російській і українській мовах. Наприклад: рос. тайфун - И.п., тайфуна - Р.п., тайфуну - Д.п., тайфун - В.п., тайфуном - Т.п., о тайфуне - П.п.; укр. сьогун - Н.в., сьогуна - Р.в., сьогуну - Д.в., сьогуна - З.в., сьогуном - О.в., на сьогуні - М.в., сьогуне - К.ф.

Японські іменники, основа яких закінчується на голосні -а (-я), належать переважно до жіночого роду і відмінюються, як подібні іменники в російській і українській мовах. Наприклад: рос. шимоза - И.п., шимозы - Р.п., шимозе - Д.п., шимозу В.п. шимозой - Т.п., о шимозе - П.п.; укр. сакура - Н.в., сакури - Р. в., сакурі - Д. в., сакуру - З.в., сакурою - О.в., на сакурі - М.в., сакуро - К.ф.

До середнього роду належать невідмінювані іменники, що означають неживі предмети й поняття, основа яких закінчується на -у, -е, -о, -и у російській мові і на -у, -е, -о, -і в українській мові (корінь і основа в цьому випадку збігаються). Наприклад: рос. котацу, саке, айкидо, харакири, укр. котацу, саке, айкідо, харакірі.

Проте аналогія закінчення японських запозичень і російських та українських слів неповна, тому ті запозичення, що не знайшли у мовах-реципієнтах групи слів, на яку вони могли б орієнтуватися, залишаються невідмінюваними (какемоно, ґенро, мікадо).

Що стосується родової приналежності запозичених з японської мови власних імен, то вона, відповідно до правил російської та української граматики, визначається за родом номінального слова, по відношенню до якого власне ім'я служить найменуванням. Хоча тут спостерігають і розходження: наприклад, слова Токіо, Кіото в російській мові належать до чоловічого роду (оскільки слово “город” чол. р.), а в українській до середнього (слово “місто” с. р.).

До японських запозичень з морфологічно невираженим родом, зовнішня форма яких без знання лексичної приналежності не дає жодних родових ознак, належать запозичення: “ойран” ж. р. визначається за співвіднесенням зі словом жінка; “ніндзя” чол. р. за співвіднесеністю зі словом чоловік.

Нове значення у японського запозичення з'являється або у момент самого запозичення, або пізніше, завдяки розвиткові нового значення у системі запозиченої мови. З погляду семантичних перетворень усі японські запозичення можна поділити на дві групи: а) запозичення, які в російській та українській мовах виступають у тому ж семантичному обсязі, що і в японській; б) запозичення, які в російському та українському мовному середовищах змінили свій семантичний обсяг.

Так, до першої групи япономовних запозичень належать як однозначні, так і багатозначні слова. Моносемічною зазвичай буває термінологічна лексика, наприклад: рос. гэсаку - укр. гесаку - “низький” жанр японської прози. Крім того, до цієї групи належать багатозначні слова, запозичені російською й українською мовами у тому семантичному обсязі, який вони мали в японській. Наприклад: рос. ікебана, укр. ікебана - 1) мистецтво створення букетів із живих квітів; 2) букет, створений за спеціальними правилами аранжування.

З-поміж слів другої групи, котру ми аналізуємо, слід виокремити лексему рос. самурай, укр. самураї, яка, крім широкого значення “світський феодал в Японії”, поступово переосмислившись, частіше стала вживатися у вузькому значенні “військово-феодальний стан дрібних дворян”. Раніше самураями також називали “офіцерів японської армії”. Термін самураї вживають також на позначення японської вояччини.

Японські запозичення виконують різні стилістичні функції у художніх, публіцистичних і рекламних текстах. Так, японські екзотизми насамперед виконують номінативну функцію, називаючи поняття, невластиві нашому життю, відображають національну мовну специфіку або передають національний колорит, виконують оцінювальну функцію (частіше з позитивною оцінкою). Досить часто екзотизми і варваризми використовують як засіб мовної і соціальної характеристики героїв художніх творів. Японські запозичення можуть виступати як елементи мовної гри і виконувати функцію евфемізмів. Одна із невластивих функцій екзотизмів і варваризмів пов'язана з їх здатністю створювати ефект інформаційної спустошеності у тексті. Відчуття іношомовності є основною характеристикою цих лексичних одиниць, що зумовлює можливість використання японізмів для досягнення зазначених стилістичних функцій.

ВИСНОВКИ

У реферованому дослідженні розв'язано низку наукових завдань теоретичного і практичного характеру: виявлено та проаналізовано японські лексичні запозичення у контексті міжкультурної комунікації з урахуванням історичних передумов взаємодії російської й японської та української й японської мов і культур. Це дозволяє стверджувати, що дане дослідження є першим у вітчизняному японознавстві, у якому запропоновано класифікацію японських запозичень за предметно-тематичними групами, досліджено особливості їх графічного, фонетичного, семантичного і морфологічного освоєння. Результатом дослідження стали такі висновки:

Аналіз історичних передумов російсько-японських культурних і мовних контактів показує, що вони починаються з першої зустрічі японця Денбея із Петром I у 1697 році, наслідком якої став указ про налагодження торгових відносин Росії з Японією. Перший російсько-японський словник “Вокабул” та “Предверия разговоров японского языка”, укладені Ґонзою, були водночас і першими японсько-російськими розмовниками, посібниками з читання, а також включали граматичні відомості. Таким чином, вони вперше кодифікували російсько-японські мовні зв'язки.

Що стосується українсько-японських мовних контактів, то японські слова потрапляли до української мови переважно через російську або західні мови, здебільшого англійську. Українсько-японські мовні контакти вперше лексикографічно зафіксовані у 1944 р., коли був опублікований “Українсько-ніппонський словник” Анатолія Діброви та Василя Одинця. Наступний етап інтенсифікації процесу запозичення українською мовою слів японського походження припадає на 90-ті роки ХХ ст., коли після розвалу СРСР активізувалися політичні, економічні і культурні зв'язки безпосередньо України і Японії. На початку ХХІ ст. захоплення певних соціальних верств населення України культурою Японії супроводжується появою у пресі “модних” японізмів сусі, караоке, бонсай, які вмить стали загальновживаними. Проте вплив соціально-економічних контактів на запозичення лексики здійснюється опосередковано, зокрема їх інтенсифікація не обов'язково спричинює активізацію процесу запозичення, а послаблення контактів не завжди означає уповільнення цього процесу.

Аналіз словників іншомовних слів за останні 50 років показав, що представленість японських запозичень у російській мові зросла від 8 ЛО у 1954 р. до 50 ЛО у 2004 р.. Причому до 2003 р. в україномовних словниках іншомовних слів японських запозичень було зафіксовано більше, ніж у російськомовних. Дані “Сучасного словника іншомовних слів” 2006 року видання і “Большого словаря иноязычных слов” 2004 року видання практично однакові, що свідчить про те, що процес запозичення в російській і українських мовах відбувався паралельно, щоправда вибір слів для кодифікації співпадає не повністю. За останнє десятиліття корпус японських запозичень у лексичній системі російської та української мов значно збільшився, сфери їхнього використання розширилися й охоплюють не лише мистецтво, культуру, спорт, а й побут, кулінарію тощо.

Комунікація є однією з найважливіших складових процесу міжкультурної взаємодії. Знання специфіки вербальних і невербальних засобів комунікації і правил використання їх у рамках певної культури - важлива умова успішного міжкультурного спілкування, в процесі якого необхідно враховувати національні особливості учасників комунікації. Що більше людина знає про правила мовної і комунікативної поведінки носіїв іншої мови, то ефективніше вона зможе спілкуватися, використовуючи різні мовні засоби, прийняті в іншій культурно-мовній спільноті. Незважаючи на те, що японські лексичні запозичення мають вербальне вираження у вигляді слів і словосполучень, у процесі спілкування вони взаємодіють з невербальними засобами комунікації і передають додаткову смислову інформацію.

Аналіз японських запозичень (800 ЛО) у сучасних російській й українській літературних мовах показав, що вони представлені 12-ма предметно-тематичними групами, які включають також власні назви.

Загальні іменники становлять 30 % від усього числа запозичень. Найуживанішими серед них є запозичення, пов'язані з японським мистецтвом, побутом і спортом. 15 % таких запозичень освоєні російською й українською мовами і стали загальновживаними, проте межа між загальновживаними і спеціальними нечітка, оскільки зміна умов життя, моди й інших екстралінгвальних чинників сприяє тому, що лексичні одиниці з вузькоспеціальної сфери переходять у розряд загальновживаних.

Серед запозичених з японської мови власних імен (70 % від усіх запозичень) найширше у російській та українській мовах представлені японські топоніми, назви фірм і організацій, назви марок японських автомобілів.

Пристосовуючись до мовного середовища російської та української мов, японські запозичення зазнають фонетико-графічного, граматичного і семантичного освоєння за законами російської та української граматики.

У процесі фонетико-графічної адаптації відбувається повне або часткове пристосування японських звуків і японської графіки до звуків і графіки російської та української мов. Японські звуки відтворюють у цих мовах згідно з їх вимовою. У запозичень, що прийшли в російську й українську мови усним шляхом, спостерігається часткова, а подеколи й повна зміна їхньої структури, тобто відбувається випадкове, не обумовлене певними нормами спотворення окремих звуків.

Морфологічне освоєння виражається у включенні запозичених одиниць у парадигму певної частини мови, при цьому вони набувають нових граматичних зв'язків у російському та українському мовному середовищі. Більшість запозичених із японської мови іменників поділяють за трьома родами російської і української мов, належність до яких можна визначити за закінченням. Проте аналогія закінчень японських запозичень і російських або українських слів не є повною, тому ті запозичення, які не знайшли у мові-реципієнті групу слів, на яку вони могли б орієнтуватися, залишаються в обох мовах невідмінюваними.

Нове лексичне значення у японського запозичення з'являється або в момент самого запозичення, або пізніше, завдяки розвиткові нового значення у системі мови-реципієнта. Семантичні перетворення стають можливими й у певному сенсі навіть неминучими, оскільки запозичене слово може позначати речі і поняття, які відрізняються від позначуваних у рідній мові. Дослідження результатів семантичного освоєння японономовної лексики показало, що зазвичай запозичення функціонують у мові-реципієнті з тією ж кількістю значень, що й у мові-джерелі. У 25 % лексем спостерігаємо зміну семантичного обсягу в мові-реципіенті за рахунок скорочення або розширення обсягу значень порівняно з кількістю значень їх етимонів. Найхарактернішим шляхом розширення семантичного обсягу для японських запозичень є метафоризація.

Японські запозичення виконують в художніх, публіцистичних і рекламних текстах такі стилістичні функції: номінативну - називаючи поняття, невластиві нашому життю; функцію передавання національного колориту, аксіологічну функцію; використовуються як засіб мовної і соціальної характеристики героїв художніх творів; виступають як елементи мовної гри і виконують функцію евфемізмів у рекламних текстах; створюють ефект інформаційної спустошеності в тексті.

До наукового вжитку автором вводиться раніше ніким систематично не досліджуваний японський вербальний та невербальний матеріал, що може бути використаний при укладанні словників.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Малахова Ю.В. Японские заимствования в “Ветке сакуры” В.Овчинникова // Русская филология. Украинский вестник: Республиканский научно-методический журнал. - Харьков, 2001. - № 4 (20) - С.21-22.

2. Малахова Ю.В. Особенности фонетики японського языка // Проблеми викладання східних мов. Збірник наукових праць кафедри східних мов. - Харків: ХДПУ, 2001. - С.33-37.

3. Малахова Ю.В. , Ткаченко С.А. . Фонетичні особливості запозичень з англійської мови в японську // Проблеми викладання східних мов. Збірник наукових праць кафедри східних мов. - Харків: ХДПУ, 2002. - С.16-22.

4. Малахова Ю.В. Морфологическое освоение японских заимствований в современном русском языке // Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць. - Вип. 14. - Харків: ХДПУ, 2004. - С.42-46.

5. Малахова Ю.В. Стилистические функции японських заимствований (на материале художественных, публицистических и рекламных текстов // Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць. - Вип. 18. - Харків: ХДПУ, 2004. - С.117-123.

6. Малахова Ю.В., Быкова И.А. // Этимология японских заимствований // Проблеми викладання східних мов. Збірник наукових праць кафедри східних мов. - Харків: ХДПУ, 2004. - С.3-6.

7. Малахова Ю.В., Быкова И.А. Японские имена собственные в современном русском литературном языке // Филологический сборник: Сб. науч. Статей / Сост.- к.ф.н. доц. Н.Н. Халанская.- Харьков: ХНПУ, 2006. - С.28-31.

8. Малахова Ю.В., Быкова И.А. Японские заимствования в контексте межкультурной коммуникации // Русская филология. Украинский вестник: Республиканский научно-методический журнал. - Харьков, 2007. - № 1 (32) - С.10-12.

Результати дослідження також відображено в тезах конференцій:

9. Малахова Ю.В. Заимствования из японского в русском языке // Збірник робіт VI Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених. - Харків: НАУ, 2003. - С.213-214.

10. Малахова Ю.В. Причины японских заимствований в русском языке // Матеріали наук. конф. молодих учених, 22-23 квітня 2004 р - Харків: ХДАК, 2004. - С.161-162.

11. Малахова Ю.В. Японизмы в русской лексикографии // Материалы ІІ Международной научной конференции 14-15 апреля 2005 г. - Днепропетровск: “Пороги”, 2005. - С.254-255.

12. Малахова Ю.В. Использование описательного метода при исследовании японских заимствований // Матеріали науково-практичної конференції молодих вчених “Методологія сучасних наукових досліджень” - Харків: ХНПУ, 2005. - С.36

Размещено на Allbest.ru

...