Ономасіологічна парадигма "чоловік" у чеській та українській мовах

Так, ономасіологічні парадигми маскулінізмів за ознакою нетверезості - ґп'яницяґ у чеській та українській мовах виявляються зорієнтованими на переважно спільні протомотиваційні сфери, однак протомотиваційні моделі, визначальні на шляху вибору конкретної форми маскулінізму, виявляють як спільне, так і відмінне:

Антропна ознакова сфера:

чоловік - дія ґпити (алкогольні напої)ґ, ґнадміру питиґ, ґдопивати «до дн໴ (чес. dopijбn, chlastak, mazбk, ochlasta, oћera, uћiravec, укр. випивака, запилка, питець, пияк, пиворіз);

чоловік - дія ґнапиватисяґ (чес. oћera, uћiravec, укр. опилка);

чоловік - дія ґпропиватиґ (укр. пропияк);

чоловік - дія ґполюблятиґ * об'єктно зорієнтована (чес. pivomil, vinomil); * локально зорієнтована (чес. hospodomil);

чоловік - дія ґшукатиґ (чес. hleditruтk);

чоловік - стан постійного алкогольного сп'яніння (чес. opilka, opilec, ochmela, укр. п'яндига, п'янчуга);

чоловік - дія, що супроводжує стан алкогольного сп'яніння *ґбризкати, обливатисяґ (чес. obrynda); * ґговорити нерозбірливоґ (чес. bumbal, bumbalek).

Антропна предметна сфера:

чоловік - чоловік за ступенем спорідненості та свояцтва (чес. bratr z mokrй иtvrti, mokrэ bratr);

чоловік - чоловік, близький за ознакою особистісних чи професійних стосунків (чес. kamarбd, hoch, tovaryљ z mokrй иtvrti, pivnн skaut);

чоловік - чоловік за родом занять (укр. ярига, ярижка);

чоловік - чоловічий антропонім (чес. dopilkuba (компонент kuba є гіпокористичною формою імені Jakub).

Неантропна ознакова сфера:

чоловік - ознака ґмокрийґ (чес. moиhuba, bratr (kamarбd, hoch, tovaryљ) z mokrй иtvrti (z mokrйho pole), pшнsluљnнk mokrйho cechu).

Неантропна предметна сфера:

чоловік - назва алкоголю (чес. alkoholik, koшala, pivodus, vinomol, hleditruтk, укр. пиворіз);

чоловік - назва посуду, з якого алкоголь п'ють (чес. korbel, korhela);

чоловік - назва шинку, де наливають (чес. butykбш (putykбш), hospodбш, hospodomil, krиemnнk).

Орієнтація номінатора на протомотиваційні сфери та протомотиваційні моделі у процесі вибору імені чоловіка дозволила увести поняття мотиваційної структури номінанта, яка залучатиме маскулінізм до певної ономасіологічної категорії. Мотиваційну структуру маскулінізму, за концепцією дослідження, формують 8 складників: номінатор, зміст поняття - цілісна система уявлень про чоловіка і чоловічість у певній національно-культурно-мовній спільноті, номінат (мотиват) - особа чоловічої статі у різних її проявах та зв'язках; номінаційна ознака (мотив) - одна або кілька провідних в акті номінації ознак, яким властива найбільша діагностична сила; протомотиваційні структури (протомотиваційні сфери та протомотиваційні моделі) - системи формул онтологічного плану, що потенційно «направляють» номінатора у виборі імені; мотиватор з його ВФ як пучком асоціацій, що виявляються у межах протомотиваційних моделей і стають потенційними засобами мотивації. Мотиватор, чи форма змісту, потенційно прийнятна для вербалізації саме цього фрагмента дійсності, визначається звичністю, зрозумілістю для носіїв певної мови або символічністю, стереотипністю, яка передбачає аксіологічний аспект уявлень (еталон позитивних чи негативних властивостей); асоціативна мотивувальна ознака (мотивант) - ознака чи кілька ознак об'єкта, які знайшли свої вербальне підтвердження в системі ознак, що потенційно містяться в мотиваторі; ім'я (маскулінізм). Мотиваційна структура номінанта як структура ментальна розгортається на тлі всієї системи детермінант маскулінності як фрагмента концептуальної картини світу номінатора й завершується вибором імені.

Система детермінант маскулінності сформувалася в культурі і визначається культурою: з одного боку, чоловік є архетипом будь-якої культури, з іншого - вербалізація позамовного змісту ґчоловікґ здійснюється номінатором як лінгвокультурною особистістю. У праці вивчено культурні впливи та вирізнено роль культурних чинників як стимулів вибору імені чоловіка.

Розуміння форми маскулінізму як сутності антропоцентричної дозволило увести поняття культурної значущості форми (культурно-цивілізаційної та знаково-культурної). Спостережено зв'язок типів номінації з культурною значущістю форми та факти нашарування культурної інформації у формі маскулінізму. Культурно-цивілізаційна значущість взаємодіє з релятивним типом номінації. Їй властивий такий репертуар кореляцій: чоловік < людина як представник світу живих об'єктів, чоловік < чоловік як істота соціальна, чоловік < чоловік як істота інтелектуальна; знаково-культурна значущість форми взаємодіє з кваліфікативними номінантами чоловіка та номінантами-власне оцінками в кореляціях з просторовим, предметним, антропним та зоо-біоморфним культурними кодами через співвідношення свій - чужий, чоловік < не-людина, чоловік < людина.

У праці приділено увагу розрізненню й шляхам об'єктивації національного та культурного у формі мовного знака. Теза В. Гумбольдта про те, що в кожній мові закладено самобутнє світобачення і що різні мови - це не просто різні оболонки загальнолюдської свідомості, а різні бачення світу, зумовлює увагу до проблем співвідношення генетичного та типологічного у формі маскулінізму. Представлений у праці підхід до цих явищ спирається на доцільність розділення національного і культурного у формі маскулінізму та шкалу культурних і національних маркерів.

Третій розділ «Ономасіологічна параметризація номінаційної макросистеми ґчоловікґ» присвячено мотиваційному аналізові систем маскулінізмів різних типів (релятивного, кваліфікативного та маскулінізмів-оцінок) з урахуванням системи суттєвих в іменуванні параметрів, як-от: номінаційне завдання та прагматична інтенція. У кожному типі парадигм із використанням дефініційного методу і фрагментів компонентного аналізу визначено систему суміщених значень маскулінізмів. Шляхом виявлення протомотиваційних сфер і протомотиваційних моделей із використанням методики компонентного синтезу систематизовано мотиватори, прийнятні для вербалізації позамовного змісту ґчоловікґ. У кожній із парадигм окремо аналізувалися засоби і способи експлікації маскулінності та номінаційна взаємодія маскулінізмів з фемінативами.

У сфері релятивної номінації виокремлено маскулінізми індикативного, номінаційно-інформативного типів та маскулінізми за характерною ознакою. Перший тип ономасіологічних парадигм індикативного типу вирізняється номінаційним завданням номінатора - ідентифікувати чоловіка як представника класу об'єктів позамовного світу (чоловік як людина взагалі; чоловік як особа чоловічої статі; чоловік як носій загальних рис чоловічості) та прагматичною інтенцією - повідомити судження про чоловіка і його прояви відповідно до стану буття речей. Досліджено ономасіологічні парадигми маскулінізмів nomina masculina sapiens generica, nomina masculina tantum та індикативно-оцінні маскулінізми із загальним номінаційним значенням ґчоловік як носій загальних рис чоловічостіґ. Спостережено, що вибір номінатором форм із можливих фрагментів протомотиваційних структур, потенційно придатних для іменування чоловіка з огляду на систему нормативно-буттєвих детермінант маскулінності, зосереджується навколо загальних імен живої природи взагалі (чес. boћн tvor, ћivб bytost, укр. істота, створіння, жива душа) та родових номінантів masculina tantum (чес. dмd, chlapec, mlбdec, muћ, strэc, укр. легінь, мужчина, отрок, старий парубок). У першому випадку виявлено нетиповий для ідентифікації опосередкований зв'язок із світом об'єктів, у другому - типовий прямий зв'язок зі світом маскулінних об'єктів на шляху ідентифікації чоловіка на відміну від жінки через активізацію переважно зовнішніх (фізичних і фізіологічних) його ознак.

Маскулінізмам номінаційно-інформативного типу, як показав аналіз ономасіологічних парадигм маскулінізмів за належністю до планети, континенту; за расовою належністю та зовнішніми расовими ознаками; за належністю до території проживання, місцевості; за ознакою професійного ремесла, властива найвища міра формальної експлікації маскулінності та досить чіткі закономірності у виборі імені: оскільки в основу іменування номінатором покладені об'єктивні зовнішні та суттєві ознаки щодо номінаційної ідентифікації особи за належністю до континенту (чес. Evropan, Asiat, укр. австралієць, землянин), до певної раси (чес. bмloch, иernokoћec, укр. жовтошкірий, кольоровий), місцевості, регіону (чес. podhorбk, osadnнk, укр. острів'янин, степовик), професійної групи (чес. beибш, plotnбш, vэrobce rakvн, укр. бляхар, пічник, пушкар), то зона сигніфікативного варіювання тут звужується до мінімуму ідентифікаційних ознак, а самі ці ознаки чітко орієнтуються на відповідні сфери вербального ототожнення - назви рас, національностей, місць проживання, професій, родів занять, соціальних статусів тощо. Форма тут транспонується безпосередньо, шляхом прямої номінації. В обох названих типах маскулінізмів ознака, покладена в основу іменування, є зовнішньою щодо об'єкта.

Маскулінізми за характерною ознакою вирізняються передусім тим, що номінаційна ознака тут є внутрішньо властивою номінатові-чоловіку (вродженою чи набутою). Вербалізація в такому разі зорієнтована на інший тип оцінки - не нормативно-буттєву, як у попередніх типах, а нормативно-ціннісну - номінатор виступає колективним суб'єктом іменування. Досліджено ономасіологічні парадигми маскулінізмів за характерною кількісною ознакою (маскулінізми за ознакою надмірної вродженої властивості зовнішності), за характерною кількісно-якісною ознакою (маскулінізми за соціально-економічним статусом, за стосунком до засобів існування, власності), за характерною якісною ознакою (маскулінізми за ставленням до релігійних норм). Спостережено, що зміна прагматичної інтенції - висловити судження про наявність-відсутність суспільно бажаних чи небажаних характерних ознак - зумовлює очевидну перевагу безпосередньої транспозиції імен цих ознак у форму номінанта - актуальними виявляються не асоціації між номінантом та іншими об'єктами дійсності на основі приписування йому ознак, а чітке й раціональне виокремлення об'єктивно властивих особі чоловічої статі ознак, релевантних у номінаційному акті. Окрім того, вибір форми номінанта часто сягає власне «чоловічих» протомотиваційних сфер, пов'язаних із фізичними, фізіологічними, статусними (майновими, правовими, конфесійними тощо) проявами чоловіка на відміну від жінки (чес. bradби, plnovous, beneficiбш, prebendбш, knмz, papeћ, укр. бородай, колос, вусач, відкупник, вотчинник, дукар, священик). В усіх названих типах ономасіологічних парадигм маскулінізмів домінує раціональне оцінне ставлення номінатора до об'єкта іменування. Саме воно визначає виразну перевагу інтелектуально-логічних семантичних асоціацій і, відповідно, узгодженість між звуком і думкою шляхом переважно безпосереднього ототожнення із світом об'єктів, що знаходить свій реальний вияв у кількісній перевазі словотвірно похідних (у тому числі й композитних) та аналітичних маскулінізмів у межах систем релятивних номінантів особи чоловічої статі.

Сфера кваліфікативної номінації особи чоловічої статі зорієнтована на інший тип оцінювання - емоційно-оцінне. Тут виокремлено ономасіологічні парадигми маскулінізмів об'єктивного та суб'єктивного емоційно-оцінного типів. Як зразок ономасіологічної парадигми об'єктивного емоційно-оцінного типу розглянуто систему маскулінізмів за ознакою якості виконуваної праці та її оцінюваними результатами із спільним номінаційним значенням ґпоганий у своїй справіґ. Зорієнтованість маскулінізмів цього типу на систему об'єктивних проявів чоловіка в позамовному світі та реакції номінатора на ці прояви приводить до того, що протомотиваційні моделі маскулінізмів переорієнтовуються на асоціативні причиново-наслідкові уявлення за суміжністю, оскільки логічна частина таких номінантів виявляється врівноваженою емоційною. У такий спосіб маскулінізми щодо мотивації тяжіють до певних чітко виражених «соціологізованих» протомотиваційних сфер із відповідним місцем чоловіка у них, які дозволяють вербально ототожнити певну ознаку, об'єктивно властиву особі чоловічої статі (чес. pнsalek, baиkorбш, patokбш, mastiиkбш, укр. письмак, коновал, ремісник, халтурник, богомаз).

Інший тип ономасіологічних парадигм маскулінізмів ілюструє суб'єктивне емоційне оцінювання номіната номінатором, а номінація-вибір ґрунтується на системі приписуваних номінатові творчою уявою номінатора ознак. У праці проаналізовано парадигму номінантів на позначення анти-еталону справжнього чоловіка - маскулінізми за характерною якісною ознакою ґслобовільний, безхарактернийґ. Виявлено, що в такому типі парадигм протомотиваційні моделі спираються переважно на асоціації за подібністю, а мотиваторами імені чоловіка виступають назви предметів, дій, ознак або виразно «вищого», власне чоловічого порядку (у площині позитивної оцінності), або виразно «нижчого», не чоловічого, resp. жіночого, порядку. З метою реалізації прагматичної інтенції як ілокутивного впливу на адресата, зорієнтованого на перлокутивний ефект, мотиватори концентруються навколо максималізовано позитивної та максималізовано негативної оцінної осі. Такі мотиватори відкривають простір для метафори-правди та метафори-неправди через приписування чоловікові ознак, які у баченні номінатора є дотичними до мотиву номінації (чес. baba, babovka, baиkora, hniliиka, padavka, makotшas, kaљiиkбш, kaљe, sehnoutek, sralbotka, ъkropek, zmмkиilec, spadlб vбnoиka, укр. бабій, ганчірка, глевтяк, квач, лемішка, макуха, мамалига, слизняк, слинько, мотузяна душа, тютя з полив'яним носом). Специфіка оцінки маскулінізмів виразно підвищує кількість транспонованих форм через опосередковані зв'язки з об'єктивним світом.

Маскулінізми-власне оцінки - свого роду інформація про суб'єктивний світ номінатора; це одиниці, що є результатом вербалізації його емоційної та афективної реакції на номінат. Як свідчить аналіз ономасіологічної парадигми із номінаційно-емоційною орієнтацією ґсхвалення, ласка за ознакою внутрішніх або зовнішніх властивостей, якостей особи чоловічої статіґ, маскулінізми цього типу як вербальне вираження емоційних почуттів-переживань через об'єктивацію гносеологічного осмислення номіната-чоловіка, що викликає інтерес номінатора, спираються на стимул цього інтересу - об'єктивні або приписувані творчою уявою номінатора ознаки номіната загалом або ж окремі його характеристики, що спонукали до такого почуття-ставлення. У номінанті, позначеному емоційною реакцією, обов'язково присутня деяка характеристика особи чоловічої статі + емоційне переживання, враження як вияв емоційної реакції, що має об'єктивні підстави. Вибір імені тут зорієнтований не на дескрипцію, а на ілокутивну силу форми і зумовлений образним прочитанням формальної семантики транспонованого імені в новій для нього функції називання. Мотиваційна ознака вербалізується у формі прямих та опосередкованих номінантів приблизно в рівному співвідношенні: емоційна реакція номінатора на враження від особи чоловічої статі стимулюється загальним позитивним або негативним «зарядом» самої транспонованої форми. Загалом же протомотиваційні сфери зорієнтовані на цінності «вищого» або «нижчого» порядку, як маскулінні, так і загальнолюдські (чес. drahouљ, grand, kabrтбk, lumen, milбиek, укр. голуб, козак, красень, симпатяк, скарб, сокіл, янгол).

Маскулінізми-афективи (їх аналізовано з огляду на номінаційну специфіку не у складі ономасіологічних парадигм, а методом суцільного вибирання 30 маскулінізмів із ремаркою лайл. зі словників загального типу, починаючи від літери А) ілюструють тенденцію до максимальної зредукованості предметної віднесеності форми змісту на позначення особи чоловічої статі. Їх форми здебільшого не мають жодного виразного мотиваційного зв'язку із семантикою мотиватора, який лише в частині випадків тяжіє до сфери маскулінного. Остаточний відрив від дійсності перетворює негативну оцінку на лайку. Емотивність тут набуває статусу значення, стає облігаторною, а інтерес до анормального прояву особи чоловічої статі виявляється неусвідомленим. Як вербальна агресія іменем, такі номінанти зорієнтовані на «тенденційний» образ, на стереотип як ярлик, що асоціюється з рефлексіями та проявами чоловічості. Водночас більшість маскулінізмів-лайок є номінантами з імплікованою семою статі - це результат закріплення «колективним несвідомим» певних афективних реакцій номінатора за сферою чоловічих характеристик.

Загалом у цьому розділі спостережена різна «маскулінна» зорієнтованість протомотиваційних структур ономасіологічних парадигм маскулінізмів різного типу. Найнижчу міру «маскулінності» виявляють індикативні номнанти особи чоловічої статі загального типу - родові найменування чоловіка як представника класу та маскулінізми - емоційні оцінки. Маскулінізми інформативного типу та маскулінізми за характерною ознакою засвідчують здебільшого «маскулінні» мотиваційні домінанти, які вдається виявити завдяки панхронічному аспекту аналізу й залученню історико-етимологічної інформації. Номінатор вербалізує об'єкт позамовної дійсності ґчоловікґ на тлі системи детермінант чоловічості та анти-чоловічості, а пошук можливостей вербального ототожнення цих детермінант у сферах, що є потенційними носіями відповідного позамовного змісту, відбувається під впливом системи описових, приписуваних та бажаних характеристик чоловіка як складників концептуальної моделі світу.

У четвертому розділі «Типологічне та генетичне у процесі й результатах вербалізації об'єкта позамовної дійсності ґчоловікґ» здійснено зіставно-ономасіологічний аналіз маскулінізмів на позначення одного із фрагментів позамовного буття чоловіка, зорієнтований на пошук як спільного, так і відмінного. Предметом аналізу стали маскулінізми за вродженою чи набутою інтелектуальною властивістю, якістю (за обдарованістю, за наявністю здібностей розуму та за їх відсутністю) - номінанти ґчоловіка розумногоґ та ґчоловіка нерозумного (дурня)ґ, адже маскулінізм муж у значенні ґдорослий чоловікґ учені етимологічно пов'язують із ґдумати, мислитиґ (В. В. Колесов, В. Блажек). Зіставно-ономасіологічний аналіз маскулінізмів на позначення чоловіка розумного та дурня здійснено на матеріалі чеської, української та російської мов відповідно до визначених етапів: 1) зіставлення систем маскулінізмів за кількісними показниками вербалізованості цього фрагменту буття чоловіка; 2) зіставлення за номінаційною активністю окремих типів номінації; 3) зіставлення за індексом густоти вербалізованості суміщених семантичних ознак, що складають обсяг поняття; 4) зіставлення за індексом номінаційної активності протомотиваційних сфер та протомотиваційних моделей у процесі мовної об'єктивації певної ознаки; 5) зіставлення способів вираження маскулінності; 6) зіставлення взаємовідношення мовних та позамовних чинників, що визначають номінацію-вибір; 7) інтерпретація міжмовних кореляцій - відношень збігу, розбіжностей, міжмовних лакун та способів їх компенсації у мовах.

Зіставний аналіз різнорівневих засобів на позначення спільного позамовного змісту здійснено з використанням ідеї універсальної матриці ознак Дж.Ді П'єтро, переорієнтованої в ономасіологічну площину дослідження. Оптимальність такого аналізу полягає в чіткості його параметрів зіставлення та у високій інформативності й надійності результатів. На першому етапі через систему суміщених семантичних ознак, що складають обсяг поняття, сформовано систему та матрицю суміщених ознак із визначенням густоти вербалізованості кожної з них у чеській, українській і російській мовах. На другому етапі шляхом визначення протомотиваційних структур виявлено тенденції і закономірності у вербалізації цих ознак засобами кожної окремої мови та номінаційну активність певних протомотиваційних сфер і протомотиваційних моделей у кожній із мов.

Аналіз парадигм маскулінізмів на позначення чоловіка розумного та чоловіка нерозумного (дурня) виявив їх приблизне кількісне співвідношення 1 : 3 (чеська мова - номінантів чоловіка розумного - 45, чоловіка нерозумного - 155; українська - 41 і 118, російська 36 і 124). У системі суміщених семантичних ознак денотата ґчоловік розумнийґ спостережно таке: у чеській мові найбільш актуалізованою виявилася ознака ґрозважливість, поміркованість, здатність до критичного аналізуґ, в українській - ґтямущість, кмітливість, метикуватістьґ, у російській - ґрозумові здібності, інтелектґ. У системі суміщених семантичних ознак денотата ґчоловік нерозумний (дурень)ґ на першому місці за густотою вербалізованості у чеській мові є ознака ґнедалекий, відсталий, обмежений, простакуватий, неотесанийґ, в українській і російській - ґнетямущий, тупий, недогадливий, безтолковийґ.

На вербалізацію чоловіка розумного найактивніше «працюють» такі протомотиваційні сфери з відповідними протомотиваційними моделями: у чеській та українській - антропна ментальна ознакова сфера з моделями, що фокусуються на ознаках ґрозумнийґ, ґмудрийґ, ґмислити, мудрувати, метикуватиґ, ґфілософствуватиґ, ґінтелектуальнийґ, ґтямкуватий, вдумливийґ, у російській однаковою мірою активні антропна ментальна предметна (як у чеській та українській мовах) і антропна предметна сфера з моделями соматизм > чоловік розумний; чоловічий антропонім > чоловік розумний; професіонал у якійсь справі > чоловік розумний; чоловік за родом діяльності > чоловік розумний. Найвищу густоту вербалізованості в чеській мові має ознака ґмислити, мудрувати, метикуватиґ (11 одиниць), в українській та російській - соматизм > чоловік розумний (11 та 9 одиниць відповідно). На вербалізацію чоловіка нерозумного (дурня) найактивніше «працює» в усіх трьох мовах неантропна предметна сфера з моделями: дерев'яний предмет > дурень (найбільш актуалізована в російській мові - 30 одиниць), предмет нечіткої форми > дурень (характерна в українській - 6 одиниць), предмет як умістище (переважно в чеській - 11 одиниць), тупий предмет > дурень, зоонім > дурень (найактивніша в чеській - 32 одиниці), фітонім > дурень (найактивніша в чеській - 17 одиниць), харчовий предмет гомогенної консистенції (найактивніша у чеській - 10 одиниць), твердий предмет > дурень (у чеській взагалі не представлена), елемент гри в карти (фрагментарно в чеській та українській), алфавіт як символ знання > дурень (фрагментарно лише в чеській).

Здійснений аналіз виявив: елементи позитивнооцінних парадигм чітко зорієнтовані на протомотиваційні сфери «вищого» порядку, що ототожнюються у свідомості суб'єкта-номінатора з ідеалізованою нормою; негативнооцінні орієнтуються на сфери «нижчого» порядку, які забезпечують переведення особи чоловічої статі до невластивого йому понятійного простору і, відповідно, участь невідповідних людині протомотиваційних сфер у зниженні статусу чоловіка як прагматичній домінанті іменування чоловіка. Елементи позитивнооцінних парадигм є елативними по суті, негативнооцінні фіксують відхилення від норми, однак самі при цьому чітко не нормуються відповідно до закону розвитку кінців шкали.

Зіставно-ономасіологічне дослідження виявило відносну специфічність обсягу поняття та специфічність засобів його вербалізації в кожній з мов. Ця специфічність кореспондується типами співвідношень протомотиваційних структур маскулінізмів та типами співвідношень маскулінізмів щодо культурної значущості їх форми. У першому типі співвідношень актуальними є такі: 1) протомотив спільний, протомотиваційна модель і мотиватор різний (чеська мова: moudrб hlava, mudrc, uиinмnэ mudrc, pшemoudшelec, pшemysl, Љalamoun, druhэ Љalamoun, uиinмnэ Љalamoun, hotovэ Љalamoun, Sokrates, dмd Vљevмd; українська: мудрий, мудрак, сива борода, кладезь мудрості (премудрості); російська: мудрец, мудрая голова, кладезь мудрости (премудрости); 2) протомотив, протомотиваційна модель та мотиватор тотожні: чес. studnice moudrosti, укр. кладезь мудрості (премудрості), рос. кладезь мудрости (премудрости); 3) протомотив та протомотиваційна модель спільні за наявності різних мотиваторів: у чеській мові: boћidбrek, dalamбnek, buchta, houska, makovec, kynutэ (povidlovэ) knedlнk, jelito, jelito kroupovэ, drn, nбdivka; в українській: розмазня, дурне сало без хліба, опецьок; у російській: тюря, толоконный лоб; 4) протомотив, протомотиваційна модель та мотиватор збігаються, мотивант як номінаційно модифікований мотиватор виявляє відмінності: у чеській мові маскулінізм оsel ґpoљetilec, hlupбkґ (навіжений, зайдиголова, дурень), в українській мові осел - ґнерозумна, вперта людинаґ, у російській осел ґдурак, тупой, упрямый глупецґ). Названі типи відповідників забезпечують встановлення виваженого співвідношення генетичного та типологічного у вербалізації позамовного змісту ґчоловікґ, хоча така частка важко ідентифікується через тісне переплетення та вияви питомої, етногенетичної різноманітності проявів спільноти слов'ян із результатами вторинної культурно-історичної взаємодії. До того ж маскулінізми завжди культурно зумовлені, але не завжди культурно та національно специфічні, оскільки здебільшого мотивовані уявленнями, спільними для матеріальної та духовної культури слов'ян та інших європейських народів.

Співвідношення форм маскулінізмів щодо їх культурної значущості виявляють такі типи: 1) форми маскулінізмів у мовах мають універсальний характер, марковані загальнолюдською культурою та цивілізаційно зумовлені: чес. genius, укр. геній, рос. гений; 2) форми маскулінізмів мають ареальний та культурно маркований характер: укр. ідол, істукан, рос. идол, істукан у чеській мові не набули значення ґрозумово обмежений, тупийґ - маскулінізми idol та modla позначають лише ідеал сліпого поклоніння; 3) маскулінізми мають ареальний і відносно культурно-національно маркований характер, як-от: мотиватор дерево як родова назва в чеській разом зі специфічними засобами розгортання образу boћн dшevo, vrtanй dшevo, uиinмnй dшevo ґиlovмk pomalu reagujнcн, pomalu chбpajнcн nebo pшнmo nechбpavэ, hloupэ, popш. i v prбci neobratnэ a takй lнnэґ позначає ґтой, хто надзвичайно повільно реагує, сприймає або взагалі несприйнятливий; дурень, неповороткий у роботі, лінивийґ, в українській мові на позначення дурня мотиватор дерево не виявлений, у російській дерево ґо грубом, тупом, бесчувственном человекеґ; 4) форма маскулінізму є виразно культурно-національно маркованою, наприклад, чес. drn, madмra, knedlнk, dalamбnek, укр. м'яло, бовдур, сіряк, шлапак, рос. колпак, лапоть, тюря.

Зіставно-ономасіологічний аналіз систем маскулінізмів у чеській, українській та російській мовах свідчить на користь тези про різні бачення того самого позамовного об'єкта представниками різних мовних спільнот. Між звуком і думкою спостережена певна узгодженість, зв'язок між формою імені та протомотиваційними сферами виявляє тенденції й закономірності і стимульований культурними впливами.

ВИСНОВКИ

1. Маскуліноцентричність мови - об'єктивне явище, витоки якого сягають складної взаємодії позамовних та мовних чинників. До позамовних належать такі: 1) маскулінність як соціальний конструкт описових, приписуваних та бажаних чоловічих характеристик, що його суспільство надбудувало над фізіологічною реальністю; 2) маскулінність як пізнавальний вектор, що філогенетично сягає статевого символізму культури з його системою бінарних статево диференційованих опозицій «чоловік» - «жінка», «праве» - «ліве», «верх» - «низ», «свій» - «чужий», «пряме» - «криве», «тверде» - «м'яке», «сильне» - «слабке» і т. ін.; 3) маскулінність як соціокультурне явище, як розгортання образу чоловіка-людини взагалі та чоловіка-особи чоловічої статі на відміну від жінки в культурі й соціумі; 4) суспільний порядок патріархально зорієнтованого суспільства з його патрилінійністю та патрилокальністю, статус чоловіка як глави роду, родини, як чоловіка своєї дружини, яку він бере у «свій» рід, як батька своїх дітей, статус старшого сина як продовжувача роду. Наведені факти не могли не позначитися на мові як явищі суспільному.

Найвагомішим чинником мовного характеру є немаркованість чоловічого роду в родовій опозиції щодо жіночого роду. Здатність номінанта *иelovмkъ іменувати й особу загалом, і чоловіка зокрема у взаємодії з позамовними впливами стимулювала й зумовила домінування маскулінного над фемінінним у системах родинних назв, андронімічних та патронімічних номінантів, прізвищевих назв, препозитивність чоловічої родо-особової форми в моційній кореляції, в усталених бінарних формулах, в еліптичній двоїні. Мовне підґрунтя має і явище маскулінізації - чоловічому роду властива нейтралізація потенційної здатності виражати стать денотата. Вияви маскуліноцентричності, значною мірою симетричні, експонують і типологічне у відмінних формах її реалізації номінаційними засобами кожної з мов. Відсутність явища маскулінізації в чеській мові зумовлена стійкою мовною традицією та мовним пуризмом.

2. Семантична специфіка імен чоловічого роду, що виявляється в асиметрії обсягів родових значень імен чоловічого та жіночого роду, пояснює відсутність спеціальних маскулінізувальних формантів. Модифікаційне значення чоловічої статі маскулінізмів є явищем винятковим і не дає підстав для ширших узагальнень.

За відсутності маскулінізувальних формантів маскулінність в обох мовах має спільні та відмінні засоби об'єктивації на внутрішньолексемному рівні, на рівні морфологічних показників чоловічого роду (зокрема й питомо формотворчих за своєю природою), на рівні семантичної і граматичної транспозиції не-маскулінного на маскулінне, на рівні психологічної маскулінності як такої, що має світоглядні підстави.

Маскулінність специфічно корелює з семантичною категорією персональності/імперсональності, семантичною категорією статі та граматичною категорією роду. Логічно передбачувана відповідність чоловічий рід - чоловіча стать - маскулінність у процесі номінації під впливом світоглядних детермінант маскулінності (еталонних та анти-еталонних уявлень про чоловіка і чоловічість) та мотиваційного складника роду очікуваних закономірностей не виявляє. Засоби експлікації маскулінного та персональність, чоловіча стать і чоловічий рід визначаються відношеннями привативності. Їх взаємодія має певні закономірності. Сфера ідентифікації, класифікації та кваліфікації за об'єктивною внутрішньо властивою номінатові-особі чоловічої статі ознакою виявляє (за винятком номінантів із генеричним значенням) доволі чітку відповідність чоловічий рід - чоловіка стать - маскулінність як з огляду на семантичні, так і формальні маркери маскулінного. Сфера кваліфікації на суб'єктивних підставах (за приписуваною номінатові ознакою) та сфера власне оцінок позначені як симетрією, так і асиметрією у співвідношенні чоловічий рід - чоловіча стать - маскулінність.

3. Розуміння ономасіологічної парадигми як системи в певний спосіб взаємопов'язаних одиниць на позначення фрагмента буття чоловіка в позамовному світі сприяє комплексному аналізу таких номінаційних об'єднань у напрямку не лише значення > знак, але й у напрямку маскулінність > форма маскулінного змісту через так зване подвійне дзеркальне відображення (віддзеркалення об'єкта номінації - чоловіка - у мові та віддзеркалення самого творця імені - номінатора - у номінанті).

4. Вербалізація позамовного буття чоловіка (як і людини взагалі) якнайтісніше пов'язана з антропним чинником і ним зумовлена. Як систему складних реляцій об'єктивного та суб'єктивного, мовного й позамовного характеру, цей процес можна вважати керованим - взаємодія всіх чинників і рушійних сил номінації-вибору імені маскулінізму організує, стимулює й направляє суб'єкт-номінатор як «людина в мові». Погляд на номінатора як стимулювально-організувальну силу процесу номінації крізь «збільшувальне скло» дав змогу виявити та детально проаналізувати антропні впливи на процес вербалізації.

Кожна з п'яти іпостасей номінатора як прототипного образу носія мови в різний спосіб упливає на вибір імені чоловіка в мовотворчому процесі. Як особистість інтелектуальна номінатор активізує всі взаємодії на понятійно-пізнавальному етапі вербалізації, залучає об'єкт як пізнаване до вже пізнаного шляхом здійснення низки операцій онтологічного характеру. Як особистість соціальна та біологічна, номінатор долучається до процесу оцінювання об'єкта-чоловіка на підставі всіх своїх знань про нього, усіх ціннісних та особистісних пріоритетів. Тут номінатор виступає у статусі представника соціуму, виразника суспільної думки і суб'єкта оцінних відоб'єктних та відсуб'єктних емоційних реакцій на об'єкт позамовної дійсності ґчоловікґ. Оцінювання номінатором проявів позамовного буття чоловіка фокусується в оцінці, зосереджуючись або на нормі, що збігається з позитивним краєм оцінної шкали, або на анти-нормі як полюсі негативному. Таким чином, оцінювання та оцінка як його результат позначаються на виборі максимально прийнятної форми маскулінізму й оцінності як компоненті його семантичної структури. Як особистість культурна, суб'єкт-номінатор здійснює свій вибір форми маскулінізму як архетипу культури в культурі та під впливом культури (культурно-цивілізаційного і знаково-культурного її складника). Як носій лінгвокреативного мислення номінатор об'єктивує позамовне буття чоловіка, враховуючи специфіку системи і структуру мови, адже він засвоює світ у мові, через мову та завдяки мові. Суб'єкт виявляє себе як особистість творча, що «маніпулює мовними знаками» не лише у межах «очевидного», але й «неймовірного» з виходом за межі норми й узусу.

5. Форма маскулінізму як вибір номінатора ілокутивно зорієнтована на перлокутивний ефект: втілюючи метафору дзеркала, форма як прецедентне ім'я відображає те, яким має і яким не має бути чоловік як людина взагалі та як особа чоловічої статі відповідно до соціокультурних детермінант маскулінності. Бачення себе як іншого в мовному дзеркалі має спонукати об'єкта-чоловіка до самовдосконалення.

Номінаційно та прагматично зумовлену форму маскулінізму визначають пізнавальні закономірності, вона стимулюється соціально, культурно, на ній позначаються емоційні реакції номінатора, його специфічний погляд на світ, його фантазія. Аналіз процесу номінації-вибору форми об'єктивації позамовного буття чоловіка з урахуванням понятійно-пізнавального та понятійно-вербального його рівнів і їх складників у маскуліноцентрично зорієнтованій мові виявив, як саме і з яким формально-мовним результатом матеріалізується думка представника національно-лінгво-культурної спільноти про чоловіка та як корелює зовнішня форма маскулінізму з його внутрішньою формою в межах однієї мови і кількох мов.

6. Релятивні, кваліфікативні маскулінізми та маскулінізми-оцінки щодо вибору імені на позначення чоловіка як об'єкта позамовної дійсності мають певні ономасіологічні закономірності, з'ясовані шляхом аналізу мотиваційних структур усіх типів ономасіологічних парадигм з урахуванням номінаційного завдання і прагматичної інтенції іменування.

Аналіз дослідженого матеріалу дає підстави вважати засоби вираження маскулінного змісту засобами самовираження номінатора. Специфіка номінації-вибору форми в релятивних, кваліфікативних маскулінізмах та маскулінізмах-оцінках визначається та стимулюється взаємодією номінатор - номінат. Зосереджений на сприйнятті об'єкта чоловічої статі, на його оцінюванні, номінатор виступає одночасно й суб'єктом оцінок (колективним у релятивних маскулінізмах, колективно-індивідуальним у кваліфікативних та індивідуальним у маскулінізмах-оцінках). Оцінювання номінатором номіната-чоловіка у взаємодії з оцінкою як результатом цього процесу зумовлюється номінаційним завданням. Взаємодія цих складників номінаційного акту здійснюється на тлі всіх знань про чоловіка і чоловічість, якими володіє номінатор як поліознакова особистість.

Номінатор під впливом певної ознаки чи кількох ознак об'єкта-чоловіка, актуалізованих у номінаційному процесі, визначається з відповідністю чи невідповідністю їх суспільно значущим нормативно-буттєвим, аксіологічним ціннісним орієнтирам, колективним та індивідуальним емоційним реакціям на об'єктивну чи суб'єктивну, приписувану номінату номінатором як суб'єктом пізнання і як творчою особистістю ознаку. У будь-якому разі емоційна реакція (оцінювання) у процесі номінації-вибору разом із іншими чинниками стимулює прагматичну інтенцію іменування - орієнтацію на вплив іменем.

Прагматична інтенція - висловити судження про наявність-відсутність суспільно бажаних чи небажаних характерних ознак, висловити ставлення до проявів чоловіка в позамовному світі з метою отримати «реакцію у відповідь», висловити почуття-переживання чи почуття-ставлення з метою впливу на номінат вербалізованою емоцією - своєю чергою стимулює вибір форми змісту, максимально прийнятної для її реалізації.

Форма імені, таким чином, стає інструментом самореалізації номінатора, таким самим антропоцентричним складником знака, як і його значення. Тенденції вибору форми визначаються взаємодією кількох чинників: її прецедентністю, системою та структурою мови та номінатором не лише як особистістю інтелектуальною, культурною, соціальною, біологічною, носієм лінгвокреативного мислення, але й номінатором як творчою особистістю, що з метою отримати бажану «реакцію у відповідь» може вийти за межі узусу й мовної норми. Форма маскулінізму виявляється чітко зорієнтованою на маскулінне чи анти-маскулінне, що, своєю чергою, корелює з об'єктивністю чи суб'єктивністю характеристик, покладених в основу іменування.

7. Щодо системності та асистемності (парадоксальності) як ономасіологічних характеристик форми маскулінізму спостережено певні тенденції. Релятивні маскулінізми та маскулінізми кваліфікативного об'єктивно-оцінного типу, зорієнтовані на об'єктивні характеристики чоловіка, тяжіють у виборі форми до системного, відповідно, й до форми маскулінного змісту - об'єктивації маскулінного на внутрішньолексемному рівні, на рівні морфологічних показників чоловічого роду, зокрема й питомо формотворчих за своєю природою; кваліфікативні маскулінізми суб'єктивно-оцінного типу і маскулінізми-оцінки - до асистемного, парадоксального, до категоріальної помилки, до семантичної і граматичної транспозиції не-маскулінного на маскулінне, до об'єктивації психологічної маскулінності та анти-маскулінності.

8. Зіставлення ономасіологічних парадигм маскулінізмів на позначення денотата ґчоловік розумнийґ та ґчоловік нерозумний (дурень)ґ дає змогу визначити не лише спільність та специфіку об'єктивованого мовою обсягу поняття ґчоловік за ознакою наявності/відсутності розумових здібностейґ, але й зіставити шляхи об'єктивації цього позамовного змісту в мовах з огляду спільне та відмінне, виявити співвідношення форм маскулінізмів на позначення певних фрагментів буття чоловіка відповідно до культурної значущості форми.

Загалом у протомотивах на позначення чоловіка розумного номінатор виразно орієнтується на антропні сфери ототожнення позамовного змісту (ментальну ознакову та предметну). Ці сфери є сферами «вищого порядку», потенційно прийнятними для вербалізації елативної норми. У процесі іменування чоловіка нерозумного (дурня) номінатор переорієнтовується на сфери «нижчого» щодо чоловіка як людини розумної порядку (неантропні предметні сфери), які ілюструють вилучення чоловіка-дурня з природного антропного понятійного простору з метою мовної об'єктивації проявів анти-норми. Така різнонаправленість векторів руху думки номінатора на шляху до вибору імені чоловіка як носія позитивної характеристики ґрозумнийґ виявляється в тенденції до кількісної переваги словотвірних номінантів над семантичними та семантичних над словотвірними в іменуванні чоловіка як носія оцінно протилежної характеристики ґнерозумний (дурень)ґ. Водночас частка фразеологічних номінантів як виразно антропокваліфікативних одиниць є достатньо високою в обох групах маскулінізмів, причому кількісно вищою саме у складі ономасіологічної парадигми ґчоловік розумнийґ.

9. Аналізовані ономасіологічні парадигми маскулінізмів засвідчують відносно низьку питому вагу моційних корелятів, відповідно, переважна частина маскулінізмів на позначення чоловіка розумного й чоловіка нерозумного (дурня) може іменувати як чоловіка, так і жінку. Водночас такі парадигми можна вважати маскуліноцентрично зорієнтованими - вивчення онтології імені чоловіка розумного та нерозумного в панхронії, зорієнтоване на способи експлікації маскулінності, виявило тяжіння у протомотиваціях до маскулінно маркованих протомотиваційних моделей (маскулінних антропоконструктивних об'єктів, чоловічих антропонімів, питомо «чоловічих» професій та родів занять тощо). Маскулінна домінанта у вербалізації цього фрагмента позамовної дійсності корелює із світоглядною системою детермінант чоловічості й попри загальнолюдськість характеристики ґрозумнийґ та ґнерозумний (дурень)ґ.

10. Вищі кількісні показники густоти вербалізованості фрагменту буття чоловіка нерозумного в позамовному світі порівняно з показниками вербалізованості чоловіка розумного свідчать на користь тези про прагматичну орієнтацію вербалізованої анти-норми в контексті метафори дзеркала. Використання прецедентних культурно зорієнтованих форм на позначення позамовного змісту з ілокутивно-перлокутивною метою є підтвердженням антропоцентричності форми маскулінізмів та антропо-антропоцентричності процесу іменування чоловіка.

11. Теоретичні обґрунтування базових у дослідженні ономасіологічних понять та певні його лексикографічні напрацювання можуть у перспективі скласти основу зіставних ономасіологічних студій (як внутрішньомовних, так і міжмовних). Фактологічні дані можуть бути корисними як при укладанні одномовних семантичних словників чеської та української мов, багатомовних словників ономасіологічних мотивів, інтегрованих словників маскулінізмів та фемінативів на матеріалі всіх слов'янських мов, так і у викладанні мов в іноземній аудиторії.

РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВМІЩЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Архангельська А.М. ґЧоловікґ у слов'янських мовах: Монографія. - Рівне, РІС КСУ, 2007. - 448 с.

2. Рец. на кн.: Вокальчук Г.М. // Лінгвістика. Збірник наукових праць. - Луганськ: ЛНПУ, 2008. - №1. - С. 308-311.

3. Рец. на кн.: Кочерган М.П. // Мовознавство. - 2007. -№6. - С. 80-82.

4. Архангельська А.М. Проблеми лексичної та фразеологічної семантики: Навчальний посібник зі спецкурсу. - Рівне: РІС КСУ, 2005. - 167 с.

5. Архангельська А.М. Ономасіологічний аспект семантики фразеологічних одиниць з антонімічними компонентами в українській мові // Лінгвістичні студії. Збірник наукових праць. - Донецьк: ДонДУ, 1997. - Вип. 3. - С. 138-142.

6. Использование внутренних ресурсов языка в процессе вторичной фразеологической номинации // Вісник Львівського університету. - Львів: ЛНУ, 2000. - Вип. 28. - Серія філологічна. - С. 117-121.

7. Архангельська А.М. Фразеологія у мовній картині світу // Вісник Київського інституту «Слов'янський університет».- Вип. 6: Філологія. - Київ, 2002.- С.81-86.

8. Архангельська А.М. Іменні експресиви чеської мови із значенням характеристики людини (ономасіологічний аспект) // Слов'янський вісник: Збірник наукових праць. - Рівне: РІС КСУ, 2003 - Вип. 4. - Серія «Філологічні науки». - С. 25-30.

9. Архангельська А.М. Чеські іменні композити-маскулінізми: ономасіологічна парадигма «жадібний, скупий» // Слов'янський вісник: Збірник наукових праць. - Рівне: РІС КСУ, 2004 - Вип. 5. - Серія «Філологічні науки». - С. 10-20.

10. Архангельська А.М. Фразеологічна одиниця як номінаційний феномен // Вісник Луганського національного педагогічного університету ім. Т. Шевченка. - Луганськ: ЛНПУ «Альма-матер», 2004. - № 11 (79). - С. 179-185.

11. Архангельська А.М. Образи мови у системі сучаcних наукових парадигм // Актуальні питання філології. Мовознавчі студії: Збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету. - Рівне: РДГУ, 2004. - Вип. 12. - С. 40-44.

12. Архангельська А.М. Вторинні номінанти лексико-фразеологічної макросистеми «чоловік» у слов'янських мовах: засади зіставного аналізу // Проблеми зіставної семантики: Збірник наукових статей. - Київ: Видавничий центр КНЛУ, 2005. - Вип. 7. - С. 283-290.

13. Архангельська А.М. Маскулінність та фемінінність як соціокультурні категорії на тлі слов'янського антропонімікону // Мовознавство.- 2006. - №1. - С. 83-92.

14. Архангельська А.М. Маскулінізоване вираження nomina feminina та фемінізоване вираження nomina masculina у слов'янських мовах: взаємодія «свого» та «чужого» // Мовознавство.- 2007.- № 1.- С. 23-37.

15. Архангельська А.М. Номінація як вибір: випадковість чи закономірність? // Слов'янський вісник. Збірник наук. праць. - Рівне, 2007. - Вип. 7. - Серія «Філологічні науки». - С. 22-31.

16. Архангельська А.М. Форма імені як «узгодженість між звуком і думкою» // Науковий вісник Національного університету «Острозька академія». - Острог, 2007. - С. 330-343.

17. Архангельська А.М. Еталон мужчинності у дзеркалі слов'янських мов// Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Збірник наукових праць. Випуск ХV. - Рівне, 2007. - С. 109-113

18. Архангельська А.М. До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації // Мовознавство.- 2007. -№ 4-5. - С. 20-36.

19. Архангельська А.М. До питання про прогнозованість семантики фразеологічних одиниць у близькоспоріднених мовах // Проблеми зіставної семантики: Доповіді та повідомлення Міжнародної наукової конференції. - К. : КДЛУ, 1997. - Вип. 3. - С. 200-204.

20. Архангельська А.М. Етнолінгвістичне світобачення чеського та українського народів на тлі фразеології споріднених мов // Слово. Фраза. Текст: Сборник научных статей к 60-летию проф. М.А. Алексеенко. - М.: «Азбуковник», 2003. - С. 35-41.

21. Архангельська А.М. Про один забутий термін, або Багувріги у термінологічному просторі Славії // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Проблеми української термінології. - Львів: НУ «Львівська політехніка», 2004. - №503. - С. 146-149.

22. Архангельська А.М. Зоосемізми як мотиваційна база одиниць вторинної кваліфікативної номінації в українській мові // Ucrajinica I. Souиasnб ukrajinistika Problйmy jazyka, literatury, kultury. К 65. narozeninбm prof. J. Anderљe: Sbornнk иlбnkщ. - Olomouc: Univerzita Palackйho v Olomouci, 2004. - S. 137-142.

23. Архангельская А.М. Красавец-мужчина в чешской языковой картине мира // Грани слова: Сборник научных статей к 65-летию проф. В. М. Мокиенко. - Москва: ООО «Издательство ЭЛПИС», 2005. - С. 423-432.

24. Архангельська А.М. Номінанти-маскулінізми у системі оцінних координат: ілокутивне самовбивство як шлях до катарсису // Ucrajinica IІ. Souиasnб ukrajinistika Problйmy jazyka, literatury, kultury. 1. ибst. Univerzita Palackйho v Olomouci. - Olomouc, 2006. - С. 163-173.

25. Архангельська А.М. Автопортрет слов'янина у онтологічному та лінгвокультурному вимірі // Rэћoviљtм zlata a doly drahokamщ. Sbornнk pro V.Huтбиka. - Praha, UK v Praze, FF., 2006. - S. 459-479.

26. Архангельская А.М. Страшная месть, или Зооморфные метафоры в свете славянских культур // Славянские языки в свете культуры: Сборник научных статей /Отв. ред. М. Алексеенко. - Москва: ООО «А Темп», 2006. - С. 73-86.

27. Архангельська А.М. Маскулінність як аскриптивна категорія у дзеркалі слов'янських мов (бачення «свого» на тлі «чужого») // Jкzyk. Czіowiek. Dyskurs. Kseiкga dedykowana prof. zw. dr. hab. M. Aleksiejence z okaziji 65-lecia urodzin. - Szczecin: Universytet Szczeciсski, 2007. - S. 232-247.

28. Архангельська А.М. Системні та асистемні вияви у фразеології близькоспоріднених мов // Мова. Культура. Взаєморозуміння. Матеріали міжнар. наук. конф. - Львів, 1996. - С. 243-248.

29. Архангельская А.М. К вопросу о механизмах формирования фразеологического значения в русском и украинском язиках // Sіovo. Tekst. Czas - II /Рod redakcj№ M. Aleksiejenki i E. Siekierzyckiego. -Szczecin, 1997. - S. 184-189.

30. Архангельская А.М. Лексико-семантические трансформации компонентов ФЕ в сфере предметной фразеологической номинации // Sіovo. Tekst. Czas - IV /Рod redakcj№ M. Aleksiejenki. - Szczecin, 2000. - S. 51-55.

31. Архангельська А.М. Фонові знання носіїв мови та фразеологічна неологіка пострадянської доби (на матеріалі української преси останніх десятиліть) // Sіovo. Tekst. Czas - VІ. Nowa frazeologia w nowej Europie. - Szecin - Greifswald, 2002. - S. 217-226.

32. Архангельська А.М. Іменні експресиви чеської мови із кваліфікативно-оцінним значенням. Номінація похідним словом // Семантика мови і тексту: Збірник статей. - Івано-Франківськ: «Плай», 2003. - С. 16-21.

33. Архангельська А.М. Маскуліноцентричність мови як образ світу, у слові явлений // Sіovo. Tekst. Czas VІІІ. Czіowiek we frazeologii i leksyce jкzykуw sіowiaсskich. - Szczecin, 2005. - S. 326-330.

Размещено на Allbest.ru