Семантико-синтаксична структура речень із тотивними предикатами

Размещено на http://www.allbest.ru/

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

АНДРЕЄВА ТЕТЯНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 811.161.2: 81'367.332.3

СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ ІЗ ТОТИВНИМИ ПРЕДИКАТАМИ

10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Кіровоград - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Ожоган Василь Михайлович, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, завідувач кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Степаненко Микола Іванович, Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, декан філологічного факультету; кандидат філологічних наук, доцент Кульбабська Олена Валентинівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, доцент кафедри сучасної української мови, докторант кафедри сучасної української мови.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

семантична синтаксична структура речення

На сучасному етапі розвитку синтаксичної теорії в лінгвістиці з'явилося чимало наукових праць, присвячених дослідженню в галузі аспектології. Багатогранність сфери аспектуальності спонукала мовознавців розглядати її як сукупність функціонально-семантичних полів (далі - ФСП), з_поміж яких центральними визнано категорію виду та способу дієслівної дії (далі - СДД).

Питання виду як однієї з основних граматичних категорій знаходило реалізацію в студіях В.М. Русанівського, І.Р. Вихованця, А.П. Грищенка, К.Г. Городенської, Й.Ф. Андерша, А.П. Загнітка, В.О. Горпинича, М.І. Калька, С.О. Соколової та ін. Проблема протиставлення, зв'язку та взаємодії виду й способу дії дієслів порушена також і в зарубіжному мовознавстві, зокрема в наукових розвідках Ю.С. Маслова, О.В. Бондарка, М.О. Шелякіна, В.Г. Гака, Н.С. Авілової, Анни А. Залізняк, М.Я. Гловінської та ін. Для цих досліджень спільним стало те, що в слов'янських мовах дієслівний вид визнано ядром аспектуальності, а способи дієслівної дії - елементами периферії, які не становлять граматичних категорій, не утворюють чітких протиставлень, а залишаються в рамках лексичних відмінностей між дієсловами.

В аспектології до цього часу відсутні чіткі критерії виокремлення способу дії дієслів, відповідно, існує значна кількість класифікацій цієї категорії. Питання про встановлення спільних підходів щодо вичленовування способів дієслівної дії залишається одним із найсуперечливіших і найдискусійніших з-поміж аспектуальних питань, що пов'язано з: а) різноманітними ознаками, які виступають підґрунтям для кваліфікації СДД; б) неоднорідністю зовнішнього виявлення акціональних значень; в) явищем взаємопереходу й взаємопроникання тих чи тих лексичних груп тощо.

У слов'яністиці відомі спроби виокремлення кількості СДД з урахуванням різних концепцій - від 11 (Дж. Грубор) до 75 (Х. Гаріфулін).

Тотивний спосіб дієслівної дії, вперше поданий у праці Дж. Грубора в 1953 році, у класифікаціях О.В. Бондарка, М.О. Шелякіна, В.С. Храковського зараховано до загальнорезультативного; у кваліфікаціях СДД, запропонованих українськими мовознавцями В.М. Русанівським, І.Р. Вихованцем, А.П. Грищенком, А.П. Загнітком, В.В. Дятчук, тотивний СДД не виокремлено.

Незважаючи на те, що значення тотивності посідає вагоме місце у вираженні аспектуальної семантики, воно залишається ще недостатньо опрацьованим. Питання виокремлення тотивності дії лінгвісти розглядають неоднозначно, не існує загальноприйнятого витлумачення, яке б характеризувало дію, названу тотивною.

Отже, актуальність дослідження зумовлена насамперед відсутністю в українському мовознавстві спеціальних досліджень, присвячених дієсловам тотивного способу дієслівної дії. Не розв'язаними в сучасному мовознавстві на сьогодні є питання про виокремлення зазначеного способу дієслівної дії в українських аспектуальних класифікаціях. Особливої уваги вимагає встановлення семантичних і функціональних особливостей тотивів, з'ясування їхнього валентного потенціалу. Необхідними постають наукове осмислення принципів організації речень із тотивними предикатами та детальний аналіз структури речення із зазначеними предикатами як одиниці з багатоярусною організацією.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов'язаний із комплексною темою “Актуальні проблеми лексики й граматики української мови”(№ 0204V000690), яку опрацьовують на кафедрі української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, де виконано роботу.

Тему кандидатської дисертації затверджено вченою радою Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (протокол № 9 від 28 лютого 2005 року) та закоординовано на засіданні Наукової ради “Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 26 від 19 квітня 2005 року).

Об'єктом дослідження є явище тотивності, яке функціонує або виникає у формально елементарних, неелементарних простих і складних реченнях сучасної української мови.

Предметом безпосереднього аналізу постали тотивні предикати та семантико-синтаксична структура речення у зв'язку з валентністю дієслівних тотивних предикатів.

Мета дослідження. На ґрунті сучасних напрацювань науки про мову, пов'язаних з вивченням речення як багатоаспектного явища - не тільки формально-граматичного, а й семантико-синтаксичного, з'ясувати семантичну природу тотивних предикатів, закономірності формування семантико-синтаксичної структури речення на основі валентності зазначених предикатів.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) визначити зміст та обсяг поняття “тотивність”;

2) встановити диференційні семантичні ознаки тотивів;

3) виявити критерії виокремлення тотивних предикатів й охарактеризувати семантичні групи одно- - семимісних дієслівних предикатів, здатних передавати значення тотивності;

4) розмежувати облігаторну й факультативну валентність тотивних предикатів у семантико-синтаксичній структурі речення;

5) проаналізувати структурно-семантичні моделі речень із зазначеними предикатами;

6) з'ясувати кореляцію семантичної та формально-синтаксичної структур речень з одно- - багатовалентними тотивними предикатами, встановити фактори, які впливають на асиметрію синтаксичної та семантичної структур речення;

7) указати на специфіку вторинних предикатних синтаксем як модифікаторів тотивної семантики та встановити їхнє місце в семантико-синтаксичній структурі речення з одно- - полівалентними предикатами.

Методика дослідження. Як основний у дисертації використовується описовий метод, на підставі якого узагальнено спостереження над зібраним фактичним матеріалом; методика системного функціонально-семантичного аналізу тотивних дієслів і синтаксичних конструкцій, у яких репрезентована тотивність; контекстний аналіз, що охоплює застосування прийомів спостереження, порівняння. Як додаткові прийоми в дослідженні принагідно використовуються трансформаційна методика та синтаксичне моделювання.

Матеріалом дослідження слугували твори української художньої літератури письменників XIX - XXІ ст., тексти публіцистичного й офіційно-ділового стилів сучасної української мови, матеріали словників, елементарні синтаксичні одиниці, змодельовані автором відповідно до валентності предикатів, що уможливлювало чіткіше вивчення особливостей формування таких речень. Укладено картотеку речень із дієслівними предикатами тотивності загальним обсягом близько 7 тис. контекстних позицій. Корпус дієслів зі значенням тотивності був виявлений методом суцільної вибірки зі Словника української мови (Словник української мови, 1970 - 1980, Т. І - ХI).

Наукова новизна та особистий внесок здобувача. Уперше на матеріалі української мови здійснено системний підхід до вивчення категорії тотивності; подано семантичні, граматичні та функціональні характеристики тотивних дієслів; проведено комплексний аналіз семантико-синтаксичної структури речень із тотивними предикатами за структурно-семантичними показниками; описано характерні риси облігаторних і факультативних компонентів; зроблено спробу встановлення чинників, які впливають на симетрію/ асиметрію синтаксичної та семантичної структур речення; виявлено специфіку функціонування вторинних субстанційних компонентів, залежних від тотивних предикатних синтаксем.

Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні й уточненні наукових концепцій, пов'язаних із застосуванням синтаксичної природи категорії тотивності, її зв'язку із семантико-синтаксичною структурою речень. Дисертаційне дослідження сприяє поглибленому вивченню сутності мовної категорії результативності, що утворюється різними за своїм характером складниками, з-поміж яких вагоме місце посідає тотивність.

Практична цінність одержаних результатів мотивується тим, що їх можна буде використати при написанні підручників та посібників із граматики української мови, у практиці викладання курсу сучасної української мови; для створення спецкурсів і спецсемінарів із семантичного синтаксису й валентності, а також при укладанні граматичних словників.

Апробація роботи. Основні теоретичні положення й практичні результати наукової праці було викладено на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу й аспірантів Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (2006-2008 рр); на Міжнародних наукових конференціях: “Актуальні проблеми функціональної лінгвістики” (Харків, 2005), “Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі” (Кам'янець-Подільський, 2007), “Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспекти” (Черкаси, 2008); Всеукраїнській науковій конференції “Іван Ковалик і сучасне мовознавство” (Івано-Франківськ, 2007). Окремі розділи й дисертацію загалом обговорено на засіданнях кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Публікації. З теми дисертації опубліковано 8 статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, списку умовних позначень, трьох розділів, висновків, списків використаної літератури (206 позицій) та джерел фактичного матеріалу. Повний обсяг тексту роботи - 187 с., обсяг основної частини - 166 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми наукової праці та її актуальність, визначено мету й завдання роботи, об'єкт, предмет і методи дослідження, з'ясовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, указано джерела ілюстративного матеріалу та окреслено структуру дисертації.

У першому розділі “Теоретичні проблеми категорії аспектуальності” проаналізовано концептуальні підходи щодо категорій виду й способу дієслівної дії як основних дієслівних граматичних категорій, описано ступінь вивченості в сучасній лінгвістиці семантики категорії тотивності, подано загальну характеристику дієслів тотивного СДД, низку властивостей та ознак явища тотивності.

Способи дій визначено лінгвістами як семантичні угрупування дієслів на основі спільності типу протікання події. З терміном “способи дії” пов'язано уявлення про те, як відбувається дія, який спосіб її здійснення в часі. СДД відіграють суттєву роль у структурі поля лімітативності, їхнє значення розкриває ті чи ті деталі причетності до граничності або містить сему лімітативності поряд зі значеннями, які відносять до аспектуальних полів тривалості, кратності, фазовості.

В останні роки в аспектології під впливом семантики використовують новий підхід до вивчення СДД, який можна назвати змістовим. У значеннях СДД акціональні й аспектуальні ознаки поєднані, вони становлять сукупність декількох семантичних елементів, саме тому семантичне угрупування СДД може мати різні підстави залежно від ознаки, вибраної для класифікації.

У різних наукових студіях кваліфікації СДД подають то як семантичні розряди, що об'єднують усю дієслівну лексику (Е. Кошмідер, Ю.С. Маслов, О.В. Бондарко, С.О. Соколова), то як виражені на словотвірному рівні лексико-граматичні розряди дієслів (М.О. Кронгауз, Н.С. Авілова, А.П. Грищенко). У роботі прийнято варіант кваліфікації СДД за принципом спільного для певної групи дієслів лексичного значення.

В існуючій класифікаціїї способів дієслівної дії, у яких дія обмежена граничним виявом, значне місце посідають результативні способи дії. Результативність притаманна широкому колу дієслів. Можна говорити про своєрідне поле результативності, у якому загальнорезультативний спосіб дії утворює центр, до якого приєднуються периферійні утворення різних типів. Для цієї групи СДД характерним є те, що саме взаємодія між префіксом і змістом кореня визначає той спосіб дії, який надається даному дієслову.

Тотивний СДД у зазначених класифікаціях віднесено до загальнорезультативного способу дієслівної дії, варіанти якого об'єднано спільною ознакою “направленість на досягнення результату”, що може бути передбачуваним або непередбачуваним. До тотивного СДД зараховано дієслова зі значенням дій, які відбуваються цілісно “від природи” одразу від початку й до кінця. Ступінь тривалості в таких дієсловах найближче підходить до моментативних дієслів, адже вони означають найменшу після миттєвості продовжуваність дії, напр.: А чумаки й ішли та чаєчку знайшли (Нар. тв.); Усе це трапилося миттєво, як у пришвидшеному кіно (Ірен Роздобудько); Я вимкнув спів Якогось хору. І раптом ... Тишу увімкнув (Юрій Островершенко). Звичайно, фізично ситуація, описана таким дієсловом, може посідати певний часовий відтинок, проте з погляду мови події наче не мають тривалості і зводяться до “точки” на часовій осі, оскільки в них не виокремлюють жодної проміжної фази.

Для того, щоб був виражений результат, дія, яка його зумовила, повинна бути представлена не як процес, що розвивається, а як цілісний факт. Саме тому тотивне дієслово не допускає синхронного погляду на ситуацію загалом, якого вимагає актуальне значення НДВ. За синхронної точки відліку в нього виникає одне з “вимушених” стативних значень - таких як передбачення або тенденція, напр.: У нас закінчується борошно; У бібліотеку я цього разу вже не потрапляю. Позаяк семантика тотивів фіксує точку початку й кінця події, то ці дві точки можуть простежуватися лише в ретроспекції.

Дієслова тотивного СДД є парновидовими, недоконаний вид яких виражає не конкретно-процесуальну семантику, а необмежено-кратну. У формі недоконаного виду тотиви виступають у значенні ітеративних, їхні кореляти доконаного виду є дієсловами моментального здійснення. Відсутність процесуальної семантики в недоконаному виді пов'язана з тим, що характеристики, які виражаються тотивними дієсловами, - це характеристики закінчених дій, а не дій, що здійснюються.

Оскільки видове дієслово НДВ не має ніякого іншого значення, окрім подійного (тобто “тривіального”), тотивні дієслова входять до так званих “тривіальних пар”, у яких партнери є синтаксично видовими, напр.: знаходити/ знайти, приходити/ прийти, промахуватися/ промахнутися, досягати/ досягнути, наштовхуватися/ наштовхнутися, зникати/ зникнути тощо. Видова пара такого типу не перебуває у відношенні направленість до межі/ її досягнення. За визначенням Ю.С. Маслова, - це дієслова “безпосереднього, безперервного ефекту”. Вони означають дії, що не можуть сприйматися як такі, що залишилися “неефективними”, “неуспішними”, напр.: ... не тільки ця, але й всяка інша, мова загине через відразу до зболеного й справжнього (Євген Пашковський); За два метри від берега човен наштовхнувся на щось велике й м'яке... (Ірен Роздобудько); Я стріли його в серце не впущу! (Наталя Волошко); Думка виникла раптово, і в ту ж мить все навкруг висвітлилось до дрібниць (Борис Левін). Елемент “безперервного ефекту”, що випливає із семантики подібних дієслів, можна розглядати як особливий різновид реальної імпліцитної межі.

Отже, аналізуючи семантичні особливості тотивної дії, у дисертаційній праці під тотивністю розуміємо цілісне здійснення дієслівної дії, або її самостійної частини, не підготовленої певним процесом.

Тотивність як один із складників семантики речення пов'язана з типом предиката речення, саме тому значення тотивності необхідно розглядати у зв'язку із семантичними типами предикатів, семантичною структурою речення. У роботі використано класифікацію предикатів, подану І.Р. Вихованцем, який виокремлює предикати дії, стану, процесу, якості, кількості та локативні предикати.

Зважаючи на те, що сутність предикатного слова переважно виражають дієслова (як основні носії валентності в реченні), можемо виокремити тотивність як одну із дієслівних семантичних категорій. На сьогодні в українському мовознавстві актуальним є дослідження семантичної структури речення за концепцією, запропонованою І.Р. Вихованцем, - з опертям на семантичний тип предиката та прогнозовані ним валентні компоненти.

Другий розділ “Засоби вираження тотивності в сучасній українській мові” присвячено описові семантичних та граматичних характеристик тотивних предикатів, з'ясуванню особливостей репрезентації тотивності на лексичному та словотвірному рівнях української мови.

Тотивна дія може передаватися дієсловами тотивного СДД, у вираженні такої дії може брати участь уся семантика дієслова. У значенні тотивних дієслів є фрагменти, що повторюються, які дозволяють розподілити їх на природні класи:

1. Події - дієслова, у семантиці яких компонент “діяльність” (направлена на досягнення певної мети) відсутній, тому що ці дієслова не аґентивні: пропадати/ пропасти, щезати/ щезнути й под., напр.: Ой хоч пропали хлопці-запорожці, не пропала їх слава (Нар. тв.); Але мрії вже щезли, мов птах розвіяв їх крилами (Михайло Коцюбинський). Підклас подій становлять події із суб'єктом-діячем. Це дієслова на зразок загубити, упасти, знайти, перекинути, помітити та ін., напр.: Васько щось найшов у воді (Володимир Винниченко); Нарешті він помітив свого давнього московського опонента (Ірен Роздобудько). Новий стан, який означають такі дієслова, не є досягненням тієї мети, на яку була направлена діяльність суб'єкта.

2. Дії - дієслова, у семантиці яких компонент “діяльність” є дискредитованим і не може служити підґрунтям для семантичної деривації, яка б перетворила значення доконаного виду, ретроспективне, в актуальне значення недоконаного виду, синхронне: досягнути, прийти, виручити, зайти, відвідати, переночувати, заглянути тощо, напр.: Одного разу в неділю після заутрені до Котляревських навідався сам дяк Никодим (Борис Левін); Максим з козаками досягнув берега і зайняв спуск до переправи (Натан Рибак). У таких дієсловах компонент “діяльність” є невласним, їхня семантика не вказує на “спосіб діяльності” та її характер.

Тотивність найчастіше поширена з-поміж дієслів, що означають ідеальні ситуації, які не стосуються матеріальних предметів. Серед семантичних компонентів, або “семантичних тем”, які породжують тотивність чи сприяють їй, можна виокремити такі:

1. Ментальність. Ознак тотивності набуває значна група ментальних дієслів: відкрити (закон), виявити (щось), винайти, повірити, врахувати, здогадатися, задумати (число), вивести (зробити висновок) та ін., напр.: Виявилось, що то Молибога винайшов спосіб, як позбутися небезпечного провокатора (Юрій Збанацький); ... щоб ти повірив невірному, буцім ти виконав свій обов'язок... (Євген Пашковський).

2. Перцептивний компонент. Дієслова сприйняття становлять чималу групу тотивів: зустріти, помітити, застати, застигнути, нарватися, натрапити, виявити (когось) й под., напр.: По дорозі завітав до тамошнього паші і зустрів у нього Жозефіну Потоцьку…(Павло Наніїв); Ярика Араменка вона упізнала одразу... (Ірен Роздобудько).

3. Компонент “контакт”: новий стан - придбання/ втрата контакту: знайти, загубити, отримати (догану), напасти, залишити, покинути, прихилити (до себе) та ін., напр.: ...Свою рідну Україну Навіки покинув (Нар. тв.); Коли йому не продам, то хоч так віддам (Володимир Винниченко).

4. Мовленнєва дія - дієслова здійснення дії шляхом мовлення: навести (приклад), дозволити, заборонити, погодитися, повідомити, благословити та ін., напр.: Художник охоче погодився (Іван Шаповал); Крім того, за книги пообіцяли одразу ж виплатити гонорар (Ірен Роздобудько).

5. Прийняття рішення й спонтанної дії: віддати (перевагу), утриматися, ув'язатися, заступитися, довіритися, вирішити тощо, напр.: Ти вже все вирішила за нього! (Євген Гуцало); Країни, які обрали марксистську схему організації національної економіки, нині повертаються до ринкової системи (Степан Панчишин).

Семему “миттєвого здійснення” містять у своєму значеннєвому плані тотивні дієслова дії, які охоплюють також лексичні групи:

давання (дати, вручити, подарувати та ін.), напр.: Замість відповіді Лясопольський оддав йому нерозпалений кальян (Павло Наніїв);

обдарування (наділити, обдарувати й под.), напр.: Бог наділив тебе ще доброю долею (Ольга Кобилянська);

переміщення об'єктів (кинути, доставити, метнути, відпустити (щось) і т. ін.), напр.: Роксолана метнула другого списа... (Василь Рубан);

руху (прийти, приїхати тощо), напр.: Раненько приїхав своїми кіньми Гнат (Улас Самчук);

володіння (отримати, взяти, конфіскувати, присвоїти й под.), напр.: Доктор мовчки взяв у неї з рук пакуночок (Володимир Винниченко);

6) зміни об'єктів (вимкнути, зіпсувати тощо), напр.: Для нього вже світ змінився… (Василь Барка) та інші.

З-поміж тотивних дієслів можна виокремити велику групу семем, тотивність у яких виявляється тільки у вторинних значеннях дієслів. Як і будь-яке функціонально-семантичне поле, поле тотивності має здатність за поступового переходу від центру до периферії перетинатися з іншими одиницями. Те саме мовне явище може функціонувати в складі кількох полів завдяки множинності своїх ознак. Так, слово “відсувати” у своєму прямому номінативному значенні “соваючи, переміщати що-небудь в інше місце” [СУМ, т. I, с. 645] стоїть осторонь досліджуваного поля тотивності, і тільки тоді, коли набуває значення “відстрочувати виконаня, розв'язання чого-небудь” [там само], входить як периферійний компонент до складу поля тотивності, напр.: Дипломати намагаються якось розв'язати, відсунути хоч на деякий час протиріччя (Олесь Донченко).

Аналіз фактичного матеріалу дозволяє стверджувати, що для тотивних дієслів як видових корелятів основними способами творення виступають співвідносність (протиставлення) основ та використання різних суфіксів для формування видової пари. Також у формуванні значення тотивності беруть участь префікси, суфіксально-постфіксальні комплекси, однак, ця функція для зазначених афіксів не є визначальною, а перебуває на периферії семантичної структури. Рідше для вираження семи тотивності використовують акцентологічний спосіб та суплетивізм.

У творенні тотивів як членів видової пари здебільшого беруть участь префікси з- (с-, зі-): лякатися/ злякатися, калічити/ скалічити; префікс у- (в-, уві_): красти/ вкрасти, колоти/ уколоти (голкою); префікс по-: карати/ покарати, шерхнути/ пошерхнути; префікс про-, який надає тотивним сепаратним дієсловам значення завершеності певної самостійної частини дії недоконаного виду: воркувати/ проворкувати, туркотіти/ протуркотіти; префікс за-: клякнути/ заклякнути, губити/ загубити; префікс о-: публікувати/ опублікувати, штрафувати/ оштрафувати; префікс роз-: хвилювати/ розхвилювати, сердити/ розсердити, напр.: Він тільки один раз з'їздив до себе в клініку... (Юрій Мушкетик); Тетяну ніби хто незнаний вколов голкою (Степан Васильченко); Тривога серце знай стискає, Мій крик у горлі занімів (Іван Франко) тощо.

Найпродуктивнішим способом творення тотивів є кореляція основ, за якої словотвірну роль у вираженні тотивної дії виконують суфікси. Типовим для творення тотивів є вживання нередуплікованого афікса -ува- натомість редуплікованого -овува- в недоконаному виді: зараховувати/ зарахувати, арештовувати/ арештувати, підпорядковувати/ підпорядкувати, напр.: Марину зарахували ученицею в молодіжну бригаду малярів (Любомир Дмитерко).

Серед дієслівних похідних із семантикою тотивності необхідно виокремити словотвірний тип дієслів із суфіксом -ну-, для яких характерним є додатковий відтінок миттєвості (вигулькувати/ вигулькнути, впурхувати/ впурхнути, вистрибувати/ вистрибнути, напр.: Ярик Араменко із силою грюкнув дверима і вийшов на повітря (Ірен Роздобудько); За допомогою суфікса -ну- утворюються також тотивні сепаратні дієслова, що означають один “квант” діяльності, яку передає вихідне дієслово: мазати/ мазнути, бовкати/ бовкнути, тупати/ тупнути, напр.: Пролітала чайка, Довбнула дзюбкою і з'їла хробака…(Василь Еллан-Блакитний); Досить часто тотиви від дієслів НДВ з квантитативною семантикою утворюються за допомогою суфікса -и-: з'являтися/ з'явитися, благословляти/ благословити, нерідко при протиставленні основ суфікс -и- в тотивних предикатах заміщує суфікс -ува- (-юва-): завдячувати/ завдячити, запідозрювати/ запідозрити, напр.: Тим часом трапилась несподівана подія (Іван Нечуй-Левицький); Лайливий інспектор кого завгодно міг віднадити від своєї хати (Микола Трублаїні).

Від окремих дієслів недоконаного виду форми доконаного виду - тотивні дієслова - утворюються комбінованим способом: шляхом приєднання префікса з одночасною заміною суфікса класу основи: падати/ впасти, напр.: На обличчя йому впала раптова зажура, а потемнілі сірі очі пойнялися смутком (Володимир Малик).

Для творення тотивів характерним є також акцентологічний спосіб, коли засобом творення дієслова доконаного виду виступає наголос: розсипа?ти/ розси?пати, виклика?ти/ ви?кликати, напр.: Забув сказати, що перекинув також столика… і розси?пав твої папери (Юрій Яновський); Мотя примусила подругу негайно роздягнутися, насильно вклала її в ліжко і ви?кликала лікаря (Василь Козаченко).

З-поміж тотивних дієслів необхідно виокремити такі, що виступають членами суплетивних видових пар: брати/ взяти, знаходити/ знайти, приходити/ прийти, говорити/ сказати й под. У таких випадках тотиви утворюються внаслідок семантичного зближення різнокореневих основ, напр.: Віктор прийшов сюди з-під такої ж похмурої, підпертої сволоками стелі (Роман Андріяшик); Якби то далися орлинії крила, За синім би морем милого знайшла (Тарас Шевченко); Не торгуючись, узяв крайнього й поїхав (Іван Багряний).

Суттєвою особливістю тотивних дієслів є те, що в багатьох випадках сема тотивності міститься безпосередньо в самій семантичній структурі дієслова, не вимагаючи контекстуального уточнення або підсилення прояву значення (за А.П. Загнітком такі дієслова належать до інваріантних), напр.: спотикатися/ спіткнутися, траплятися/ трапитися та інші. Проте досить часто прояв тотивності в реченнях підсилюється за рахунок уживання різних типів конкретизаторів, зокрема, адвербіальних вторинних синтаксем, серед яких необхідно виокремити темпоральні, причинові, цільові. Найуживанішою формою для них є прийменниково-відмінкові конструкції, дієприслівники та прислівники, напр.: Але в цей час гримнув постріл… (Іван Багряний); Як тільки надворі смеркло, гетьман спохвату скочив на коня… (Іван Нечуй-Левицький); Стривожена Анна заслухалась, звелась і, беручи зі столу миску, вронила її (Іван Пільгук).

Значення тотивності на рівні речення формують як семантичні, так і граматичні особливості предиката. Взаємодія категорій часу і виду є визначальною ознакою, що виражає значення тотивності на граматичному рівні, оскільки тотивний предикат є носієм часових і видових категорійних ознак. У реченнях із семантикою тотивності продуктивними є предикати перфектного та аористного різновидів минулого часу й простої форми майбутнього часу, що підтверджується аналізованими одиницями, напр.: Під час першої зустрічі із “самим” за свої послуги вона призначила чималу суму (Ірен Роздобудько); Зарані прибули на вокзал (Василь Барка); Торкнусь тебе - й не перелицюю ночі на світанки! (Наталя Волошина). Для тотивних предикатів не є характерним функціонування в актуальному теперішньому часі, тому що вони не здатні виражати окрему дію в процесі її виконання. Лише інколи, якщо контекст вимагає вживання недоконаного виду, дієслова на зразок досягнути, знайти, прийти, промахнутися та інші можуть уживатися в теперішньому часі, напр.: Наталка після тяжкої душевної драми досягає щастя (Іван Пільгук); Я знаходжу цифру 200 і зручніше вмощуюся в кріслі (Юрій Яновський); Нехотя й поволі приходить тиша (Улас Самчук), пор.: досягнула щастя, знайшов цифру, прийшла тиша.

У третьому розділі “Семантика й валентний потенціал тотивних предикатів у структурі простого елементарного речення” розглянуто й охарактеризовано одно- - семивалентні тотивні предикати різних лексико-семантичних груп, визначено основні типи семантико-синтаксичної структури речень із зазначеними предикатами, проаналізовано кореляцію їхніх облігаторних і факультативних субстанційних синтаксем.

Відповідно до концепцій українських мовознавців І.Р. Вихованця, К.Г. Городенської, А.П. Загнітка, В.М. Русанівського у своїй роботі оперуємо поняттям семантичної структури речення, яка включає семантико-синтаксичні відношення, валентно визначені предикатом. Згідно з валентними показниками предикати тотивності диференціюємо на одно- - семивалентні, з-поміж яких семивалентні тотивні предикати посідають вершинну позицію у внутрішньокатегоріальній структурі валентності.

За здатністю тотивів відкривати функціональні позиції для заповнення їх субстанційними синтаксемами розподіляємо їх таким чином: одновалентні - ? 15 %, двовалентні - ? 18,5 %, тривалентні - ? 30 %, чотиривалентні - ? 25 %, п'ятивалентні - ? 10 %, шести- - семивалентні - ? 1,5 %.

Переважна більшість шести- - семивалентних тотивних локативних предикатів становлять префіксовані дієслова, утворені від лексем везти, нести (привезти, довезти, відвезти, надвезти, ввезти, вивезти, занести, піднести тощо), напр.: ...Та нині із Балкан привіз вселенські зливи... (Наталя Волошко); Полковник надіслав до Варшави термінову депешу (Роман Андріяшик); Хворого на кінних носилках вивезли на гору, в князівський замок… (Володимир Малик). А.П. Загнітко до числа шести- - семивалентних предикатів зараховує також лексеми відправити та доставити, які мають ознаки тотивності. Шести- - семивалентні дієслівні предикати залежно від комунікативної настанови заповнюють свою валентну рамку субстанційними синтаксемами із семантикою об'єкта дії, адресата дії, засобу дії, вихідного й кінцевого пунктів руху, що споріднює їх із п'ятивалентними вербативами, та шляху руху. Сьому позицію, яка окреслює шлях руху, репрезентують субстантиви-назви просторових понять.

Повна реалізація всіх потенційних правобічних субстанційних синтаксем у мовленні трапляється досить рідко, тому для з'ясування закономірності формування речень із шести- - семимісними предикатами використовуємо змодельовані синтаксичні конструкції, напр.: Батько доставив продукти дочці з села в місто автомобілем асфальтованою дорогою; Я надіслала поштою листа Іванові з Первомайська до Кіровограда тощо.

Дієслівні предикати із семантикою руху (вилетіти, відлетіти, залетіти, виїхати, заїхати, над'їхати, надлетіти, приїхати та ін.) та переміщення (принести, віднести, нанести) вирізняються з_поміж загалу аналізованих тотивних предикатів семантико-синтаксичною п'ятивалентністю. У валентну рамку зазначених тотивних предикатів входить субстанційна синтаксема інструменталя, що вказує на засіб переміщення, синтаксема об'єкта, синтаксема адресата та синтаксема локатива, яка визначає початковий і кінцевий пункти та шлях руху, напр.: Офіціант з незадоволеним обличчям приніс їй тацю з кавою, соком, порцією смаженої картоплі та відбивною по-французькому (Ірен Роздобудько); А в останній день перед відплиттям я відніс Ахмада на корабель (Юрій Логвин); Я охоче заїду в Обухівку до свого приятеля Олексія Капніста (Іван Пільгук). У мовленні не всі правобічні субстанційні синтаксеми, які валентно зумовлюються вказаними дієслівними предикатами руху, мають лексичне вираження, тому синтаксичним одиницям із такими предикатами властиве поєднання обов'язкових і необов'язкових синтаксем. Так, наприклад, у реченні Ще раненько виїхала високо вимощеним возом до Крем'янця (Улас Самчук) факультативними виступають локативні субстанційні синтаксеми, що позначають вихідний пункт руху та шлях руху. Досить часто, залежно від мовленнєвої ситуації, усі чотири правобічні субстанційні синтаксеми можуть функціонувати як необов'язкові, пор.: Юзеф приїхав сам (Павло Наніїв).

Чотиримісні тотивні предикати здебільшого репрезентовані вербативами лексико-семантичної групи руху, переміщення. До набору правобічних субстанційних синтаксем дієслів руху входить зазвичай субстанційна локативна синтаксема, яка розчленовується на вихідний пункт руху, шлях руху й кінцевий пункт руху. У переважній більшості випадків із трьох правобічних валентних позицій заповненими виступає одна або дві, а інші є факультативними, напр.: До Львова прибули опівдні (Микола Олійник); Чудової весняної днини розкішною яхтою раптом прибув Шаляпін (Леонід Смілянський); Того ж дня вони вирушили до Дніпра (Валентин Чемерис) і под.

Типовими виразниками тривалентних тотивних предикатів виступають акціональні дієслова, що в традиційній граматиці кваліфікують як вербативи з подвійним керуванням. На семантичному рівні вони прогнозують три аргументні позиції: суб'єкта, об'єкта, адресата дії або знаряддя чи засобу дії, нерідко простежується тенденція до факультативного вираження однієї чи двох субстанційних синтаксем. Переважну більшість тривалентних тотивних предикатів становлять дієслівні компоненти, утворені предикатами дії, периферію ж утворюють предикати процесу та предикати стану, яким не властива сполучуваність із трьома субстанційними синтаксемами. Зазначені тотивні предикати є семантично неоднорідними й охоплюють такі основні лексичні групи: “давання”, “володіння”, “називання”, “обдарування”, “сприйняття об'єкта”, “мовленнєвого повідомлення”, “визнання”, “дозволу” та локативні предикати. Так, у реченні Мелашка позичила хліба і верталась через свій садок (Іван Нечуй-Левицький) функціонує предикат дії із значенням володіння; у реченні Розумом сприймав, як незаперечну істину, - всі докази наявні, а серцем не міг сприйняти (Володимир Малик) - предикат процесу; локативний предикат формує речення … і впала стеблина, тремтячи листом (Борис Грінченко) тощо.

Двовалентні тотивні предикати програмують, окрім лівобічної субстанційної синтаксеми у функції суб'єкта конкретної фізичної дії, суб'єкта розумової, інтелектуальної діяльності, суб'єкта мовленнєвої діяльності, поєднання з однією з правобічних субстанційних синтаксем - об'єктною, інструментальною або локативною. Двомісні тотивні предикати представлені предикатами дії, процесу, стану та локативними предикатами. Трикомпонентні структури, що утворюють тотивні й тотивні сепаратні предикати, репрезентовані двомісними дієсловами різних лексико-семантичних груп: розумової діяльності, мовленнєвої діяльності, активної дії, рухів, виконуваних неактивними учасниками дії (частинами тіла, предметами), почуттєвого стосунку до особи, емоційно-психічної сфери, із семою просторової локалізації, напр.: Я без тебе давно сон відгадала (Олесь Донченко); Гафійка гукнула подругу (Петро Козланюк); Раптом білка мотнула хвостиком і, опинившись на другім дереві, зникла у зелених вітах (Олесь Досвітній). Семантико-синтаксичній структурі речень із двовалентними тотивними предикатами, за окремими винятками, притаманна облігаторність синтаксем.

Одновалентні тотивні вербативні предикати здатні моделювати двокомпонентні семантично елементарні речення, які на формально-граматичному рівні кваліфікують як двоскладні чи односкладні. У двоскладних конструкціях з одновалентними тотивними предикатами предикатна синтаксема пов'язана з лівобічною субстанційною суб'єктною синтаксемою мовленнєвої діяльності (звучання, звуконаслідування), емоційно-психічного чи фізичного стану, напр.: Хима хмикнула ще раз, накинула краще хустку й тихо пішла від машини (Володимир Винниченко); Воскресли люди (Ліна Костенко); Надворі гримнули гармати, і Крайнюк схопився (Василь Кучер). Субстанційна суб'єктна синтаксема, яка на формально-граматичному рівні виражена давальним відмінком, функціонує як суб'єкт стану й поширена в односкладних із структурного погляду реченнях, напр.: Йому відібрало мову…