Мовна гра як засіб поетики власних назв

Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Мовна гра як засіб поетики власних назв

Донецьк - 2008

Загальна характеристика роботи

Із середини ХХ століття увагу лінгвістів привертають питання, пов'язані з функціонуванням імені в художньому творі. Це зумовлено його особливим статусом у лексичному складі художнього тексту та відмінністю літературного оніму від пропріальних одиниць, що вживаються в узуальній практиці. Структурно-семантична й асоціативно-конотативна специфіка поетоніму дозволяє йому виконувати в творі не тільки номінативну, але й стилістичну, характеризувальну та інші функції. Їхня реалізація в тексті великою мірою залежить від лінгвістичних засобів, які використовує автор.

Одним із шляхів створення яскравого стилістичного ефекту в художньому творі є мовна гра. У сучасному мовознавстві сформувалися декілька підходів до її вивчення, з'явилися роботи, присвячені аналізу цього явища на матеріалі рекламних текстів, мови засобів масової інформації, усної народної творчості та художньої літератури. Особливий різновид мовної гри - онімна гра - розглядається в працях Т.О. Гридіної, Е.О. Кравченко, Р.Ю. Шебалова та інших вчених.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню онімної гри як засобу образності в художньому творі, а також прийомів збереження та передачі ігрових смислів (з їхньою специфічною семантичною аурою) засобами іншої, відмінної від першоджерела, мови.

Актуальність теми визначається, по-перше, відсутністю в українському мовознавстві типологічних досліджень онімної гри як такої; по-друге, потребою чіткої класифікації лінгвістичних механізмів створення ефекту онімної гри; по-третє, необхідністю визначення ролі ігрових власних назв у процесі реалізації поставлених автором художнього твору естетичних і стилістичних завдань та вивчення можливостей передачі ігрового аспекту семантики поетонімів засобами іноземної мови. Остання причина видається особливо актуальною у період активного розвитку міжкультурних та міжмовних зв'язків.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема роботи пов'язана з одним із напрямків наукових досліджень кафедри мовознавства і російської мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов і кафедри загального мовознавства та історії мови Донецького національного університету «Актуальні проблеми сучасної лексикології та ономастичної лексикографії» (№ державної реєстрації 00-1 вв/39) та «Лексикографічні аспекти вивчення ономастики» (0196 №013133).

Метою роботи є дослідження лінгвістичних механізмів мовної гри як складової системи засобів виразності поетонімів.

Досягненню вказаної мети сприяє розв'язання таких завдань:

- простежити еволюцію поглядів на феномен мовної гри;

- проаналізувати теоретичні засади дослідження ігрової функції поетонімів як складової образності художнього твору;

- виявити та описати комплекс лінгвістичних механізмів онімної гри;

- розкрити особливості функціонування та роль ігрових поетонімів у системі образів та художніх засобів літературного твору;

- встановити закономірності збереження та передачі облігаторної й факультативної (з огляду на естетичну цінність і впливову силу твору) складової семантики ігрових поетонімів оригіналу художнього твору засобами іноземної мови.

Об'єктом дослідження є поетоніми, що використовуються письменниками у мовній грі, і контексти, у яких вони функціонують.

Основний корпус досліджуваного матеріалу складають твори російського письменника XIX століття М.С. Лєскова й англійського письменника XIX століття Л. Керролла та їхні переклади англійською і французькою та російською мовами відповідно.

Предмет аналізу - лінгвістичні засоби онімної гри в художньому творі та шляхи збереження її семантичних й естетичних властивостей під час передачі іноземними мовами.

Методологічну основу складають теоретичні погляди дослідників гри як філософського та культурного феномену (Л. Вітгенштейна, Р.Р. Іл'ясова, Й. Хейзінги та ін.), психологічної та соціальної природи гри (С.Л. Рубінштейна та ін.), теорії мовної гри (Н.Д. Арутюнової, Т.О. Гридіної, О.В. Журавльової, О.О. Земської, С.О. Лук'янова, Б.Ю. Нормана, В.З. Саннікова та ін.), ономастики (В.Д. Бондалетова, В.О. Ніконова, Є.С. Отіна, О.В. Суперанської та ін.) та, зокрема, поетонімології (В.М. Калінкіна, Ю.О. Карпенка, Г.Ф. Ковальова, Е.Б. Магазаника, В.М. Михайлова, О.І. Фонякової та ін.), досвід, викладений у дослідженнях з поетики (Р.О. Якобсона та ін.), а також у роботах з теорії та практики перекладу (С. Власова, Д.І. Єрмоловича, В.М. Комісарова, О.О. Морозова, С. Флоріна та ін.) та комплексного філологічного аналізу художнього тексту (В.О. Лукіна, М.І. Горелікової та Д.І. Магомедової, М.М. Михайлова та ін.).

Для досягнення мети й розв'язання конкретних завдань у роботі застосовані такі методи і прийоми дослідження: 1) відбор та систематизація мовних одиниць і художніх контекстів; 2) описовий метод; 3) метод компонентного аналізу; 4) функціонально-стилістичний метод; 5) метод комплексного філологічного аналізу тексту; 6) зіставний метод.

Основу роботи складає уявлення про онімну гру в художньому тесті як цілеспрямовану маніпуляцію різноманітними мовними засобами для створення таких «зсувів» у семантиці та структурі поетонімів, які «руйнують» ономастичні стереотипи і приводять до неочікуваних для читача, але запланованих автором, змін в образній сфері як онімної одиниці, так і найближчого контексту.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше в мовознавстві України пропріальні одиниці художнього твору розглянуті в аспекті реалізації мовної гри, проведений аналіз лінгвістичних засобів онімної гри, простежені шляхи й можливості передачі ігрового ефекту засобами іноземної мови. Виявлений ряд спільних для різних мов закономірностей взаємодії структури й семантики оніму.

Теоретичне значення роботи визначається спрямованістю на пошук закономірностей загальномовного характеру у взаємовідношеннях між структурою та семантикою ігрових власних назв, а також у застосуванні комплексного підходу до вивчення онімної гри в контексті художнього мовлення. Дисертація є певним внеском у розвиток поетонімології, зокрема, відбиває погляд на ігрову складову семантики оніму не тільки як на засіб створення ефекту гри, але й як на одну з важливих умов формування смислової сторони твору і реалізації в ньому авторського задуму.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в можливості використання її результатів у дослідженнях з теорії ономастичної науки, при вирішенні проблем відтворення лінгвостилістичних та семантичних особливостей онімної гри у перекладах художніх текстів іноземними мовами. Матеріали дослідження можуть бути використані під час викладання мови і літератури у школі, у вузівських курсах загального мовознавства, стилістики, теорії і практики перекладу, спецкурсів і семінарів із поетонімології.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були висвітлені в доповідях і повідомленнях на засіданнях міжнародного ономастичного семінару (Донбас - Крим, 2002-2008); на ІХ Міжнародній науковій конференції «Ономастика Поволжья» (Волгоград, 2002); на Міжнародній ономастичній конференції «Традиційне й нове у вивченні власних імен» (Донецьк - Горлівка - Святогірськ, 2005), на І та ІІ Святогірських ономастичних читаннях (Святогірськ, 2006, 2007); на науково-практичній конференції за підсумками роботи викладачів Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов у 2006 році «Сучасні тенденції розвитку гуманітарних наук» (Горлівка, 2007); на XVI Міжнародній науковій конференції імені проф. Сергія Бураго «Мова та культура» (Київ, 2007); на І Кримських Міжнародних Михайлівських читаннях «Собственное имя в русской и мировой литературе» (Саки - Євпаторія, 2007); на ХІІ Всеукраїнській ономастичній конференції «Ономастика України у загальнослов'янському контексті» (Чернівці, 2007); на Міжнародній ономастичній конференції «Ономастика и литература» (Горлівка, 2008); на І Міжнародній Інтернет-конференції «Лесковиана. Творчество Н.С. Лескова: прошлое, настоящее, будущее» (2008).

Публікації. Результати дисертаційної роботи викладені у дев'яти публікаціях, чотири з яких - статті у фахових виданнях ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (252 позиції) та списку джерел ілюстративного матеріалу (22 позиції). Основний текст дисертації викладено на 152 сторінках, загальний обсяг роботи - 184 сторінки.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначається мета і завдання, предмет і об'єкт дослідження, наукова новизна отриманих результатів, їх практична значущість і дані про апробацію.

Перший розділ «Поетонімія як фактор мовної гри: теоретичний аспект» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Гра як вид людської діяльності» аналізуються наявні у наукових парадигмах антропоцентричного напрямку визначення феномену гри. Погляди психологів (М.І. Д'яченка, С.Л. Рубінштейна), культурологів (Й. Хейзинги та ін.) та філософів (Р.Р. Іл'ясова та ін.) дають можливість визначити гру як творчу діяльність, направлену на перетворення та відображення дійсності, для якої характерні умовність, емоційність, розважальна, навчальна, соціальна та комунікативна спрямованість, зумовленість ігрового простору і часу та наявність естетичного потенціалу. Реалізація ігрової діяльності часто здійснюється мовою та в мовленні, тому особлива увага приділяється філософській концепції мовної гри Л. Вітгенштейна. Він визначав мовну гру як особливу цілеспрямовану діяльність людини з метою створення смислів, які відбивають зв'язок мови із законами світу. Метою мовної гри Л. Вітгенштейн вважав створення у слова нового значення. Вибір мовних засобів для конкретної мовної гри зумовлюється первинною семантикою мовних одиниць, значення яких виявляються тільки в конкретному контексті, та правилами гри, дотримання яких є обов'язковою та головною умовою її моделювання у дійсності.

У підрозділі 1.2. «Феномен мовної гри у сучасних мовознавчих теоріях і концепціях» представлений огляд сучасних філологічних досліджень у галузі мовної гри. Відзначається, що мовна гра як система, окремі норми й параметри її функціонування вивчаються з різних позицій та на різному матеріалі. Отже, у мовознавстві існує декілька поглядів на це явище. Мовна гра 1) сприймається як «аномалія», що усвідомлюється на фоні норми (Н.Д. Арутюнова); 2) виступає як реалізація асиметрії мовного знаку та порушення системних відношень між знаками (Б.Ю. Норман, Н.Л. Уварова); 3) розглядається як вияв поетичної функції мови (Р.Й. Якобсон), зокрема при моделюванні ефекту «баляндрасів (рос. балагурства) та гострослів'я» (О.О. Земська), каламбуру (В.З. Санніков), а також дослідження тропеїчної складової художнього тексту (М.М. Шанський, Л.О. Новіков, Н.О. Ніколіна та ін.); 4) є одним з шляхів «саморегуляції» мови (В.О. Піщальнікова); 5) виступає як окрема реалізація фрейму гри (М.О. Паніна, Л.В. та О.В. Лисоченки); 6) служить засобом розгортання та прочитання текстового наративу (В.М. Сиров, Т.О. Букірева, А.М. Люксембург, Г.Ф. Рахімкулова); 7) розглядається як одна з форм лінгвокреативної діяльності і являє собою експеримент над мовою з використанням різноманітних лінгвістичних прийомів трансформації та інтерпретації мовних знаків (Т.О. Гридіна, Р.Ю. Шебалов).

Оскільки мовна гра - явище багатогранне і виявляється на всіх мовних рівнях, у тому числі, й у пропріальній лексиці, доречним є вивчення її реалізації на матеріалі власних назв, які функціонують у художньому мовленні. Цьому присвячений підрозділ 1.3. «Онімна гра як засіб поетики в художньому тексті», у якому простежуються передумови вивчення явища мовної гри в художньому мовленні на матеріалі поетонімії твору та вводиться поняття онімної гри. Як вважають деякі дослідники (Т.О. Гридіна, Р.Ю. Шебалов), до виникнення ігрового ефекту приводить руйнування ономастичного стереотипу, що існує у свідомості носіїв мови. Ономастичний стереотип має асоціативний характер, тому навмисне створення в тексті художнього твору відповідних умов активізує лінгвокреативну діяльність читача з відновлення ідіостильових інтенцій автора. Важливими ознаками онімної гри є «особливості реалізації системно-мовних параметрів моделювання ігрової власної назви» (Р.Ю. Шебалов) та специфіка вияву в цій грі авторського задуму.

Розгляду мовних механізмів створення ігрового ефекту в художньому творі присвячений другий розділ «Мовні засоби онімної гри». Як з'ясувалося, найбільшим потенціалом для мовної гри є семантично змістовні, а не синтаксично зумовлені категорії, і результатом їхнього «незвичайного» використання в художньому мовленні стає яскравий стилістичний ефект.

У підрозділі 2.1. «Морфологічні та граматичні засоби» зазначається, що на морфологічному та граматичному рівнях найбільш часто обігруються структура словоформи, категорії роду і числа поетонімів, а також процес апелятивізації власних назв. Словоформа вважається найменшою текстовою одиницею, отже, сприймається як неподільна. Тому її «розчленування» та подальше «переосмислення» компонентів, що входять до її складу, виступає потужним стилістичним прийомом: О, как велик На-поле-он!/ Он хитр и быстр и тверд во брани; / Но дрогнул, как простер лишь длани / К нему с штыком Бог-рати-он (Г.Р Державін).

Як свідчать дослідження В.О. Виноградова, В.М. Калінкіна, В.З. Саннікова та інших вчених, категорія роду обігрується рідко, частіше підкреслюється різниця між граматичним родом та статтю носія імені: Елизаветъ Воробей (замість: Елизавета Воробей). Іноді «родові нісенітниці» спостерігаються в осмисленні іноземних власних імен на - а, - я (Петрарка, Спіноза) як таких, що позначають осіб жіночої статі замість чоловічої.

Доволі часто в онімній грі замість однини поетонімів застосовується форма множини у значенні «предмети або особи типу Х»: Что ж делали до сих пор все эти Пушкины, Лермонтовы, Бородины? (Ф.М. Достоєвський). Залежно від контексту такі іменування можуть мати нейтральний, урочисто-піднесений, а іноді й іронічний відтінок. Ще одним випадком мовної гри можна вважати обігрування «ви та ти конструкцій» у звертаннях. Порушення мовного етикету завжди приводить до виникнення яскравого стилістичного ефекту, свідчить про зміни, що відбуваються у взаєминах персонажів художнього твору.

Перехід власних назв у розряд загальних іменників, а також вживання загальних назв замість поетонімів є також досить поширеним засобом мовної гри. Яскравий стилістичний ефект створюється завдяки «переходу» значення апелятивного слова-прототипу у внутрішню форму поетоніма, або ж, навпаки, завдяки «переосмисленню» власних назв як загальних з «оживленням» внутрішньої форми.

У підрозділі 2.2. «Словотворчі та лексико-семантичні засоби» відзначається, що найбільш універсальним словотворчим засобом у російській мові є суфіксація. У поетонімії активно використовуються зменшувальні суфікси, які можуть передавати особливе ставлення до людини, вживатися у звертаннях до дітей та молоді: Людочка, Грунюшка, Аксиньюшка тощо, а в інших випадках мати пейоративний відтінок: Грушка, Сережка, Гордюшка. Вживання патронімних форм з суфіксом - иха (Измайлиха, Мартыниха, Панталониха) свідчить про просторічний характер висловлювання та вказує на приналежність жінки до певної родини. Тож утворення зі зменшувальними суфіксами та патронімічні форми хоча й виконують у тексті стилістичну функцію, усе-таки відбивають узуальні правила вживання власних імен. Коли ж поєднання різних димінутивних суфіксів приводить до «аномальності», а зменьшувально-пестливе в імені виявляє іронічно-зневажливе значення (Голованька, Константинополишка), можна говорити про виникнення ефекту онімної гри. Збільшувальні суфікси обігруються досить рідко. Особливо виразними ігровими онімами стають утворювання з суфіксом - ищ, що мають яскраво виражену негативну оцінку описуваної особи (Лёлища).

Цікавими ігровими поетонімами стають каламбури й авторські оказіоналізми, які створюються шляхом контамінації та народної етимології. Глибокі спостереження за грою смислів у контамінації наявні у працях М.В. Панова, В.П. Григор'єва, О.Ф. Журавльова, О.О. Земської та ін. вчених. Ми вважаємо контамінацією всі випадки, коли в оказіоналізмі обидва слова-основи формально представлені хоча б однією фонемою, а їхні значення «схрещуються» у новоутворенні: Ругнеда [із Рогнеда + ругать], Канделабрия [із канделябр + Калабрия].

Так звану народну етимологію досліджували Р.Р. Гельгардт, М.С. Державін, О.І. Томсон та ін. Незважаючи на різні підходи до її вивчення, вчені єдині в тому, що народна етимологія робить спробу пояснити походження слова із сучасного стану мови та, зазвичай, не має ніякої наукової аргументації, а спирається лише на випадковий збіг або схожість у звучанні слів. Поетоніми Аболон Полведерский, Твердиземное море, Динаминде, Кисельвроде, «Паганистан» та подібні створюються письменником, щоб досягти яскравого стилістичного ефекту та надати мові персонажів особливої експресивності, оскільки вони «часто мають жартівливий, іронічний або сатиричний характер, викликають задану реакцію у читача, який добре розуміє старання автора і таким чи іншим чином реагує на його мовну винахідливість і оцінює її» (Л.О. Ввєденська).

Каламбур як фігура мовлення також часто застосовується в онімній грі. Його вивченням займалися С. Влахов та С. Флорін, О.П. Ходакова, О.О. Щербина, В.З. Санніков та ін. До виникнення сильного стилістичного ефекту при каламбурі приводить різка зміна нейтрального або позитивного розуміння на негативно забарвлене: «…классические квартеты Гайдена простолюдинам не нравились и даже нагоняли на них тоску. Мне они откровенно жаловались, что «им нет хуже, как эту гадину слушать»» (М.С. Лєсков). Ілюстрацією каламбурної зміни антропонімів слугують злосливі переробки імен, а також прізвиська: Домна Панталоновна (замість Платоновна), Флердоранж (прізвисько людини на прізвище Померанцев).

Підрозділ 2.3. «Семантико-синтаксичі засоби» присвячено спостереженню за ігровими поетонімами у порівняльних конструкціях, метафоричних та метонімічних зворотах. У художньому мовленні поетоніми вживаються в порівняльних конструкціях дуже часто, але до виникнення найбільш сильного стилістичного ефекту приводять «не «звичайні» порівняння, а … неочікувані та сміливі, наприклад, іронічні порівняння, які використовуються як експресивні замінники заперечних конструкцій (на зразок: Неподкупен - как Иуда, / Храбр и честен - как Фальстаф)» (В.З. Санніков) або такі, що здійснюються через вживання поетонімів у формі орудного відмінку без прийменника.

Вважається, що «основним принципом створення метафори є принцип порівняння» (Ю.І. Левін), і тому деякі дослідники розглядають її як «приховане» або «скорочене порівняння» (Н.Д. Арутюнова). Іноді використання метафори пов'язане з іронією. Метонімія в лінгвістичному плані є цікавою як «незвичний вид порівняння», а також «як незвичний вид сполуки мовних одиниць» (В.З. Санніков). Часто перейменування здійснюється шляхом використання власного імені замість повної назви, до якої це ім'я входить. Так, один із героїв М.С. Лєскова після закінчення військової кар'єри пішов «с Георгием в отставку».

Третій розділ «Поетика онімів та мовна гра в художньому тексті: дескриптивний аспект» складається з двох підрозділів і присвячений спостереженню за ігровими поетонімами у творах М.С. Лєскова та Л. Керролла.

У підрозділі 3.1. «Поетика та семантика онімної гри у творах М.С. Лєскова» аналізується поетонімія повістей «Леди Макбет Мценского уезда», «Левша», «Очарованный странник» та «Старый гений».

Поетонімія повісті «Леди Макбет Мценского уезда» відбиває особливості реальної онімії ХІХ століття: мовні процеси та узуальні правила побудови і вживання власних назв у Росії у зображений історичний період. Вони виконують в основному номінативно-характерізувальну та стилістичну функції, для реалізації яких автор застосовує багату палітру суфіксів суб'єктивної оцінки. Зміна форм іменування персонажів розкриває динаміку взаємовідношень між ними, свідчить про їхні почуття та переживання. Так, коханець головної героїні майже протягом усього твору називає її, використовуючи двокомпонентну антропоформулу (ім'я + по батькові) Катерина Ильвовна та ввічливу форму звертання на «ви», що свідчить про його повагу до жінки та вказує на наявний між героями соціальний бар'єр. Звертання на «ти», заміна двочленної антропонімної структури на одночленну (ім'я; по батькові) Ильвовна, Катя, а потім і використання дескрипцій та апелятивів замість власного імені купчиха та кошка этакая ободранная служить стилістичним засобом, що «знижує» значимість персонажу. М.С. Лєсков використовує цей прийом, щоб показати драматизм ситуації, стрімке падіння жінки.

Не можна також обійти увагою й алюзивність прізвиська героїні. Його очевидний зв'язок із трагедією «Макбет» дає можливість вгадати в Ізмайловій риси, які відтворені Шекспіром в образі жінки шотландського короля: пристрасність та злочинність, готовність на вбивства заради досягнення мети.

У кожному епізоді повісті «Очарованный странник» функціонують поетоніми, які формують особливий внутрішній світ твору: 1) антропоетоніми, що генетично походять від імен реальних людей (митрополит Филарет, преподобный Сергий, художник Верещагин, писатель А.К. Толстой та ін.); 2) татарські імена (хан Джангар, Савакирей, Агашимола та ін.); 3) мирські імена (Федосья, Евгенья Семеновна, Людочка та ін.); 4) сакральні оніми (мусульманський бог Алла та його пророк Магомет, індійське божество Талафа, чуваський дух Керемети та ін.); 5) біблійні імена (Иов, Каин, Иисус Христос та ін.); 6) чернечі імена (брат Диомид, старец Сысой, инок Геронтий, отец Измаил та ін.). Поетика антропонімів повісті ілюструє багаті можливості вживання паспортних та квалітативних імен (пейоративів, димінутивів, прізвиськ) зі стилістичною метою.

Дійові особи твору порівнюються з історичними діячами, біблійними персонажами, героями російського епосу: головний герой повісті «был в полном смысле слова богатырь…, напоминающий дедушку Илью Муромца»; полковник «был отважной души и любил из себя Суворова представлять», а п'яниця - «магнетизер» був «все равно что Иов на гноище».

У тексті твору «грає» мотив зміни імені. В армії Флягин понад п'ятнадцять років «никому не открывал ни своего настоящего имени, ни звания, а все назывался Петр Сердюков». У монастирі він отримав нове ім'я - Измаил, що у перекладі з давньоєврейської означає «бог чує». Це ім'я дано йому не випадково: адже він молиться про загублену душу Груші, взявши на себе її гріхи. Треба зазначити, що кожна зміна імені героя зумовлена зміною життєвих обставин, але не є остаточною: в душі він був і залишається Иваном Северьяновичем Флягиным.

Використання широковживаних власних імен у значенні узагальнення обігрується в епізоді, де описуються побут і звичаї татар: «У них всё если взрослый русский человек - так Иван, а женщина - Наташа, а мальчиков они Кольками кличут». Як бачимо, у цих онімів з'явилися загальні значення, які співвідносяться з поняттями, що є типовим для загальних імен, і тепер Иван, Наташа (Наташка) та Колька - не тільки люди, що відгукуються на ці імена, але й будь-який російський чоловік, жінка, хлопчик.

«Левша» - це яскравий приклад літературного тексту, стилізованого під твір усної народної творчості. Типовою ознакою розмовної «стихії» оповіді (сказання) є баляндраси - «одна з національних російських форм сміху, у якій значна частка належить «лінгвістичній» його стороні» (Д.С. Ліхачов).

Історію лівші розповідає старий тульський зброяр, який «наукам не обученный», тому його мова повна діалектними та просторічними словами й висловами. М.С. Лєсков створює оказіоналізми, використовуючи як «інструменти» стилізації контамінацію та народну етимологію. У результаті гри письменника з формами і смислами власних назв з'явилися поетоніми Аболон полведерский, Канделабрия, граф Кисельвроде, Твердиземное море, Динаминде.

Перший компонент артионіму Аполлон Бельведерский «пристосовується» до фонетичних особливостей російської мови шляхом заміни глухого приголосного [п] парним дзвінким [б] в положенні між голосними, а «переосмислення» другого компоненту відбувається за звуковою схожістю зі словами російської мови: пол - (від `половина') + ведро. Таким чином, назва відомої статуї трансформувалася в Аболон полведерский.

Іменування Канделабрия належить італійському півострову та є контамінацією його правильної назви Калабрия й апелятиву канделябр.

В антропоетонімі граф Кисельвроде «етимологізація» відбувається на основі фонетичної схожості іноземного прізвища з російськими словами, що не є власними назвами: іменника кисель та прислівника вроде. Створений М.С. Лєсковим поетонім дає ємну характеристику політичної діяльності міністра іноземних справ Росії графа Нессельроде, який став одним із винуватців дипломатичної ізоляції Росії під час Кримської війни.

Здається, оповідачеві немає необхідності «переосмислювати» пелагонім Средиземное море, адже семантика його назви - `море, розташоване серед земель (тобто між материків)' - досить прозора. Створюючи поетонім Твердиземное море, М.С. Лєсков прагнув іншого - добитися яскравого стилістичного ефекту, додати мові оповідача додаткової експресивності. У новій назві актуалізується біблійний вислів твердь земная, й у сполученні зі словом море виникає ефект оксюморону, який широко використовувався у літературі ХІХ століття (напр.: «Живой труп» (Л.М. Толстой), «Мертвые души» (М.В. Гоголь) та ін.).

Назву порту в гирлі Західної Двіни з нетиповим для російського вуха звучанням Дюнамюнде змінено за допомогою парономазії на Динаминде (від рос. `динамит') - поетонім із зрозумілою зброяреві семантикою.

Коротке оповідання «Старый гений» є цікавою ілюстрацією своєрідної форми онімної гри - поетики безіменності. Більшість персонажів твору не має імен, і це зумовлено типовістю події, що описана М.С. Лєсковим. Єдиний антропоетонім - Иван Иваныч - ім'я та по батькові головного героя оповідання. Те, що на фоні загальної безіменності використана пропріальна одиниця, є показовим. Іменуючи персонаж, автор виділяє його з маси дійових осіб, а використання двокомпонентної структури іменування (ім'я + по батькові) додатково підкреслює його значущість, вказує на певний соціальний статус.

Вибір імені є очевидним: «Называйте меня Иван Иваныч, а чин на мне из четырнадцати овчин, - какую захочу, ту вверх шерстью и выворочу». Зазначене іменування - не ім'я персонажу, а псевдонім. Погоджуючись з думкою Є.С. Отіна щодо значення конотативних антропонімів Иван та Иванов, ми вважаємо, що номінація Иван Иваныч вживається в оповіданні як умовне іменування чоловіка, що заміняє його реальне прізвище та позбавляє героя індивідуальних рис. Отже, псевдонім «старого генія» займає проміжну позицію між апелятивними номінаціями персонажу та його власним іменем, яке так і залишається невідомим читачеві. Адже, з одного боку, псевдонім називає особу і графічно оформлюється, як власна назва, а з іншого боку, «приховує» ім'я героя.

Підрозділ 3.2. «Поетонімія казки Л. Керролла «Alice's Adventures in Wonderland»» присвячений аналізу функціонування власних назв у тексті твору. Власні імена мають головна героїня Alice, її однокласниці Ada і Mabel та кішка Dinah. Решту персонажів названо апелятивами, що вживаються з великої літери з означеним артиклем - the Rabbit, the Mouse, the Caterpillar, the Pigeon, the Cheshire Cat, the March Hare, the Hatter, the Duchess, the King, the Queen тощо. Вони іменують дійових осіб казки, тож розглядаються нами як поетоніми.

Окрім того, Л. Керролл використовує алюзивні оніми для іменування персонажів: the Duck, the Dodo, the Lory, the Eaglet, які натякають на учасників тієї самої прогулянки Темзою, що надихнула його написати цю казку - Робінсона Дакворта (Robinson Duckworth), самого Л. Керролла (реальне ім'я Чарльз Доджсон (Charles Dodgson)) та сестер Аліси Лоріну (Lorene) та Едіт (Edith). Усі вони створені на основі фонетичної співзвучності апелятивів та складових реальних онімів.

Іноді в тексті казки вживаються каламбурні поетоніми, у яких «працюють» одразу декілька лінгвістичних механізмів. Наприклад, прізвисько Черепахи - вчителя в морській школі: «The master was an old Turtle - we used to call him Tortoise - … because he taught us». Ім'я персонажа та його прізвисько означають «черепаха», але turtle - це «морська черепаха», а tortoise - «сухопутна черепаха». Таким чином, виникає каламбур, у якому обігрується різниця в лексичних значеннях псевдосинонімів. При цьому гра семантичними нюансами слів turtle та tortoise підкреслює не тільки образливість прізвиська (мешканець підводного світу названий сухопутним), але й створює ситуацію абсурду (наземне створіння не може жити під водою). «Етимологізація» прізвиська здійснюється на підставі омофонії слова tortoise та словосполучення taught us, яке встановлює смисловий зв'язок між професією Старго Черепахи та його прізвиськом: teacher - Turtle - Tortoise - taught us (вчитель - Морська черепаха - Сухопутна черепаха - вчив нас).

Четвертий розділ «Поетика оніма та семантика мовної гри як проблема перекладу» складається з чотирьох підрозділів та присвячений пошуку та узагальненню універсальних властивостей власних назв, що існують у різних мовах.

У підрозділі 4.1. «Національно-специфічне як проблема поетики власних назв» зазначається, що неповторність і самобутність художнього твору створюється завдяки особливому національному колориту. Під терміном колорит розуміється таке забарвлення слова, яке воно дістає завдяки приналежності його референта до певного народу, країни, місцевості або конкретної історичної епохи. Національний колорит створюється шляхом використання у тексті твору національних реалій, діалектизмів, типових для народного мовлення словотвірних і синтаксичних структур. Ім'я персонажа невідривно пов'язане з твором у цілому, а також із мовою та національною культурою, тому, як вважають Д.І. Єрмолович, С. Влахов, С. Флорін та ін., власні назви мають національно-мовну приналежність, виступають носіями національного колориту. Такими російськими «національними мітками» виступають, наприклад, по батькові - особлива форма іменування, що притаманна в Європі лише кільком слов'янським мовам, численні іменування з суфіксами суб'єктивної оцінки, різноманітні за структурою та семантикою прізвиська тощо.

У підрозділі 4.2. «Критерії якісного перекладу» викладаються погляди щодо проблем, пов'язаних із передачею власних назв засобами іноземної мови. У міжмовній комунікації імена виступають «опорними точками», виконують функцію «міжмовного, міжкультурного містка» (Д.І. Єрмолович), тому під час перекладу виникає проблема збереження й адекватної передачі комплексу експресивних, алюзивних, національно-культурних та інших конотацій, що містяться в оригінальних поетонімах.

У двох наступних підрозділах робиться спроба комплексного аналізу шляхів збереження та передачі особливостей власних назв оригінального художнього твору засобами іноземної мови.

У підрозділі 4.3. «Поетонімія творів М.С. Лєскова в іншомовному середовищі» аналізуються переклади англійською мовою, виконані Дж. Ганною, Б. Дойч й А. Ярмолінські, та французький переклад «Левши», створений П. Лєкеном.

Як «національні мітки» у творах М.С. Лєскова виступають прізвища, власні імена, по батькові, прізвиська різних типів. Зазвичай вони передаються англійською за допомогою транскрипції, транслітерації, транспозиції або відповідниками, що існують у мові перекладу: Катерина Львовна Измайлова - Katerina Lvovna Izmailova, Аксиня - Aksinya, Федор Лямин - Fyodor Lyamin, Александра Николаевна - Alexandra Nikolayevna, св. Николай - St. Nicholas.

Передача експресивно забарвлених поетонімів викликає певні труднощі, що пов'язані з витонченістю нюансів та відсутністю відповідних засобів вираження в західноєвропейських мовах. Значення зменшувальних, збільшувальних, зневажливих, пестливих форм компенсуються додаванням епітетів та oціннo-експресивної лексики або додатково роз'яснюються у коментарях: Грушенька - little Grusha, Сереженька - dear Sergei, Сережка - damned Sergei, Измайлиха - Izmailova woman, Голован - Golovan [From the Russian golova - head. - Tr.]. Авторські оказіоналізми передаються або за допомогою наявних у мові перекладу еквівалентів: Аболон полведерский - a statue of the Apollo Belvedere, Динаминде - Dьnamьnde; або замінюються апелятивною лексикою: Твердиземное море - the open see; або перекладач винаходить способи зберегти структуру оказіоналізму та його внутрішню форму, пропонує іншомовному читачеві теж взяти участь в експериментах над смислами, що сконцентровані в ігрових онімах: Канделабрия - Candelabria, Твердиземное море - mer Maudityrannйe, Аболон Полведерский - un Napolon du Brйvйdaire, граф Кисельвроде - le comte Vaissellpropre.

Вибір засобів передачі авторських оказіоналізмів залежить від їхньої структури, міри стилістичної «навантаженості» та забарвленості національним колоритом.

Підрозділ 4.4. «Поетонімія «Alice's Adventures in Wonderland» Л. Керролла в російських перекладах» присвячений дослідженню шляхів збереження смислів, що сконцентровані в поетонімах казки англійського письменника, засобами російської мови. Дослідження проводилося на матеріалі перекладів, зроблених В. Набоковим, Н. Демуровою, Б. Заходером, М. Старіловим, А. Кононенком, Ю. Нестеренком.

Імена головної героїні казки, її кішки та більшості мешканців Країни Чудес мають у російських перекладах майже однакові форми: Алиса (Аня), Дина, Кролик, Мышь, Чеширский Кот, Мартовский Заяц, Шляпник (Болванщик), Герцогиня, Король, Королева. Апелятивні номінації персонажів виконують у творі функції поетонімів.

Алюзивні оніми - the Duck, the Dodo, the Lory, the Eaglet - передані у такий спосіб:

Найбільшу кількість варіантів імені в російських перекладах «Аліси» має персонаж, якого автор казки назвав Mock Turtle: Чепупаха, Черепаха Квази, Рыбный деликатес, Мнимая Черепаха, Минтакраб, Якобы Черепаха. Отже, кожен із перекладачів по-своєму передав своєрідність цього створіння, його «несправжність».

Найбільш складними для перекладу виявилися каламбури, оскільки в більшості випадків спостерігаємо різницю у структурі та семантиці їх складових в англійській та російській мовах. Наприклад, каламбур `We called him Tortoise because he taught us' у російських перекладах має такі варіанти:

Як бачимо, іноді перекладачі застосовують ті ж самі лінгвістичні механізми, що й автор оригіналу, а іноді проводять власні експерименти над семантикою складових та структурою каламбуру.

У Висновках формулюються головні результати дисертаційної роботи.

Будь-яка власна назва потенційно здатна відігравати важливу, а іноді й провідну роль у розмаїтості художніх засобів твору. Форми й засоби актуалізації виразних можливостей поетонімів зумовлюються особливостями їх семантики та структури. Одним з найбільш яскравих засобів створення образності поетонімів виступає мовна гра.

Як різновид мовної гри онімна гра є формою лінгвокреативного мислення, яке ґрунтується на здатності мовців до актуалізації та «руйнування» так званого «ономастичного стереотипу» створення, сприйняття та вживання власних назв.

Автори художніх творів застосовують в онімній грі широкий спектр мовних засобів: вони «грають» «розчленуванням» та подальшим «переосмисленням» компонентів словоформи, «родовими нісенітницями» тощо. Серед словотворчих та лексико-семантичних засобів широко використовується суфіксація, а оніми, що створюються за допомогою контамінації, народної етимології та каламбуру, є найбільш стилістично «навантаженими». Порівняння, метафора й метонімія з використанням власних назв поширені у сфері синтаксису.

Жанр художнього твору зумовлює вибір автором мовних та стилістичних засобів, зокрема у сфері поетонімії. Так, власні назви в казці віддзеркалюють ірреальність подій, місця та часу. Персонажами казки можуть бути тварини й навіть речі, які в реальному світі не є живими істотами. Тож для іменування героїв у творах казкового жанру використовуються не тільки власні назви, але й апелятиви, що вживаються у функції поетонімів, а також авторські оказіоналізми.

Гострослів'є та баляндраси притаманні творам розповідного жанру, однак це справедливо і щодо інших жанрів, де мова персонажів «моделюється» за правилами просторіччя. Тому в таких творах широко використовуються каламбури й індивідуально-авторські онімні оказіоналізми, що створені за допомогою контамінації та народної етимології.

Для реалізації стилістичних та естетичних цілей автор твору може використовувати будь-які форми власних назв, починаючи зі стилістично «нейтральних» і закінчуючи стилістично «навантаженими». Така класифікація поетонімів є досить умовною, оскільки, за нашими спостереженнями, всі вони виконують у творах естетичну, стилістичну та характеризувальну функції. Ефект гри може виникати у випадках, коли: а) узуальний поетонім вживається в ігровому контексті; б) ігровий поетонім вживається в узуальному контексті; в) ігровий поетонім вживається в ігровому контексті.

Адаптація поетонімів в іншому мовному та культурному середовищі часто викликає певні труднощі. Особливо це стосується утворень із суфіксами суб'єктивної оцінки, авторських оказіоналізмів та іменувань із національним колоритом. Вони викликаються, здебільшого, відсутністю у мові перекладу відповідних засобів для передачі таких утворень, а тому потребують особливої уваги перекладача. Попри все, національну та історичну забарвленість імен, ігрову складову семантики поетонімів дуже важливо зберегти в перекладі, адже без цього образи персонажів твору та авторський задум не можуть бути повною мірою сприйняті іншомовним читачем.

мовний гра поетика семантика

Размещено на Allbest.ru