Дискурсивні парадигми концепту юродство як самобутнього феномена російської культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Дискурсивні парадигми концепту юродство як самобутнього феномена російської культури

Харків - 2008

Загальна характеристика роботи

У сучасній лінгвістиці, лінгвокультурології та когнітивній лінгвістиці досліджується взаємозв'язок між мовою і культурою, мовою й етносом, мовою й народним менталітетом, а також мовою і когнітивною діяльністю людини, який найпослідовніше виявляється в ментальних утвореннях, що дістали назву концептів (К).

Через свою складну природу К став предметом дослідження різних галузей гуманітарних наук: культурології, соціології, етнопсихології, філософії пізнання, культурної антропології тощо. У русистиці вивченню К присвячені праці С.О. Аскольдова-Алексєєва, Д.С. Лихачова, Н.Д. Арутюнової, Т.В. Булигіної, О.Д. Шмельова, О.С. Кубрякової, Р.М. Фрумкіної, Ю.С. Степанова, В.В. Колесова, В.А. Маслової, В.І. Карасика, С.Г. Воркачова та ін. Помітний внесок у концептознавство зробили українські філологи Т.В. Радзієвська, О.Є. Єфименко, С.П. Запольських, В.О. Котигоренко, Я.В. Прихода, М.П. Ткачук.

Згідно із сучасними науковими поглядами, сукупність К тієї чи іншої культури віддзеркалює специфіку світосприйняття носіїв мови й співвідноситься з поняттям ментальності як способу світобачення. К, що мають етнічну специфіку, входять до сфери, котра визначає менталітет нації як множину когнітивних, емотивних і поведінкових стереотипів. На думку низки дослідників, феномен юродства (Ю) відбиває етноспецифічні особливості російської культури в цілому. Проте концепт юродство (КЮ), котрий може розглядатися як національно-специфічний, досі не був об'єктом лінгвістичного дослідження.

Актуальність теми дисертаційної роботи визначається необхідністю осмислення загальних теоретичних проблем концептознавства й реконструкції недослідженого фрагмента російської мовної картини світу. Вивчення способів побутування КЮ дає можливість перевірити існуючі теорії концепту та співвіднести їх з епістемологічним полем сучасної лінгвістики. Відтак, теоретичне і практичне значення роботи полягає у визначенні одного із ключових концептів російської культури в його мовних і дискурсивних реалізаціях та в осмисленні того, як цілісність концепту підтримується в історії мови й культури і як вона виявляється в їхньому сучасному стані.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відповідає загальній науковій проблемі кафедри російської мови філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна «Російська мова як об'єкт порівняльно-історичного, лінгвокультурологічного, когнітивного та соціолінгвістичного дослідження».

Мета дисертаційної роботи полягає у змістовій реконструкції КЮ в єдності його мовних і дискурсивно-семантичних репрезентацій, що передбачає вирішення таких завдань:

1) визначення епістемологічного статусу КЮ в контексті різних теорій К;

2) обґрунтування національної специфіки КЮ;

3) реконструкція лексико-семантичної парадигми КЮ в російській мові;

4) осмислення дискурсивних особливостей існування КЮ.

Об'єктом дослідження є КЮ як мисленнєвий феномен, що містить образну, понятійну, ціннісну складові й реалізується в соціокультурних проекціях, зумовлених національно й культурно значущими конотаціями, образами, асоціаціями, оцінками.

Предметом дослідження є концептуальна семантика соціального феномена Ю, утілена в російській мові й у дискурсивному просторі російської культури.

Методологічні основи дисертаційної роботи пов'язані з філософськими й теоретичними настановами антропологічної парадигми в мовознавстві (роботи В. фон Гумбольдта, О.О. Потебні, Е. Сепіра, Б. Уорфа, М.М. Бахтіна). У контексті дисертаційного дослідження методологічну значущість мають також роботи сучасних лінгвістів Н.Д. Арутюнової, Ю.С. Степанова, В.В. Колесова, С.Г. Воркачова, Слишкіна Г.Г. та ін.

Основним методом вивчення й опису КЮ в роботі є метод інтерпретативного аналізу; використовуються також методи контекстуального й компонентного аналізу мовних складових К, зіставний метод у широкому його розумінні, метод соціолінгвістичного експерименту.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в дисертації КЮ вперше реконструюється в єдності мовних, текстових і дискурсивних репрезентацій, серед котрих розглядаються й такі їх сучасні форми, як інтернет- і повсякденний дискурс. Окрім того, уперше як спосіб існування К осмислюється дискурсивно-семантична атракція, що інтегрує зміст К у просторі мови й у дискурсивному просторі культури. Це зумовлює теоретичну значущість результатів дисертаційної роботи.

Практичне значення дослідження виявляється в тому, що його результати можуть бути використані з навчальною метою: у спецкурсах і наукових семінарах з лінгвістики, лінгвокультурології; у курсах лекцій з концептознавства; у методиці аналізу концептуальної семантики; а також у практиці концептуального й дискурсивного аналізу лінгвокультурних явищ.

Апробація роботи проходила на засіданнях кафедри російської мови філологічного факультету ХНУ імені В.Н. Каразіна; науковій конференції аспірантів філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна «Актуальні проблеми сучасної філології» (Харків, 2006). Основні положення й висновки представлені у формі наукових доповідей на двох міжнародних конференціях: «Потебнянські читання. До 170-річчя від дня народження Олександра Опанасовича Потебні» (Харків, 2005) й «Етнопростір мови та культури: актуальні проблеми етнолінгвістики й лінгвокультурології» (Харків, 2007), а також на V Міжнародному форумі «Дні слов'янської писемності й культури» (Луганськ, 2007).

Публікації: зміст дисертації репрезентовано в п'яти статтях, які опубліковані в наукових журналах, збірниках наукових праць, затверджених ВАК України.

Структура роботи: дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (201 позиція). Матеріалом дослідження слугували близько 1600 фрагментів текстів, пов'язаних з релігійним, художнім, науковим, медичним, публіцистичним, інтернет - дискурсами, а також результати лінгвосоціологічного опитування 100 інформантів.

У тексті дисертації як ілюстрації наводяться (повністю або фрагментарно) 340 контекстів. Обсяг тексту дисертації становить 193 с.

концепт юродство соціокультурний російський

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, предмет і об'єкт дослідження, визначено наукову новизну, актуальність і практичне значення роботи, схарактеризовано матеріал і названо методи дослідження.

У першому розділі «Феномен юродства як національно-специфічний концепт» обґрунтовується епістемологічний статус Ю у контексті різних теорій; визначається ціннісна значущість Ю та характер його національної специфіки; розглядаються історично зумовлені способи репрезентації цього К у російській мові, а також з'ясовується обсяг поняття Ю, зафіксований як у тлумачних, так і в енциклопедичних словниках.

Твердження про належність Ю до національно-специфічних концептів подане в дисертації як гіпотеза. У пошуках шляхів для доказу цієї гіпотези розглядається зміст теорії К. Порівняльний аналіз різних аспектів вивчення К дозволив з'ясувати важливість таких планів для дослідження Ю:

1. Уявлення про органічний зв'язок К з національною культурою (Ю.С. Степанов, Р.М. Фрумкіна та ін.), реалізоване в тому, що «концепт завжди являє собою частину цілого, котра несе на собі відбиток системи в цілому…» (В.Г. Зусман).

2. У контексті теоретичних постулатів когнітивної семантики (Н.Д. Арутюнова, Т.В. Булигіна, О.Д. Шмельов тощо) для дослідження Ю є значущою лексична семантика всіх слів, що складають відповідну лексико-семантичну групу.

3. У лінгвокультурному й лінгвокогнітивному підходах до інтерпретації К виявляється розбіжність векторів стосовно індивіда. Це положення зумовлює необхідність зустрічного руху думки дослідника концептуальної семантики Ю: від культурної семантики й разом із цим - від індивідуальних смислів. За такої настанови значущим виявляється співвіднесення цього явища з іншими поняттями, що мають подібну природу: святий, блаженний, аскет, подвижник, божевільний, дурень, дивак, маргінал і т. ін., осмисленими як індивідуальною свідомістю, так і в контексті культури в цілому.

4. Ідея взаємозворотності первинних і пізніших смислів (В.В. Колесов) дозволяє інтерпретувати семантику Ю у різних планах: культурно й лінгвістично діахронному (лінійному) і в позачасовому, континуальному, який виводить дослідника в неодномірний дискурсивний простір.

5. Лінгвокультурологічний підхід дозволяє вивчати К як семантичне поле слів, що вербалізують ту чи іншу грань феномена (Г.Г. Слишкін). Цей спосіб усебічної репрезентації семантично багатомірного КЮ виявляється близьким природі розглянутого феномена.

Динаміка соціокультурних змін перетворює Ю з релігійного та соціального на суто культурне явище, котре зумовлює національну своєрідність російської культури. Фігура історичного юродивого в різних варіантах осмислення з'являється в текстах культури, як-от: у житіях святих, казках, художній літературі, філософських, наукових і публіцистичних роботах. У цілому, будучи явищем духовної природи, Ю у своєму ціннісному змісті пов'язане з такими поняттями, як Абсолют, цілепокладання Христа ради, утвердження значущості всього неперебутнього і принципу ієрархії в організації духовного простору. Важливим також є осмислення цього релігійного та культурного феномена в загальнокультурному контексті. Розмаїття цих осмислень формує єдину парадигму ціннісної складової аналізованого явища. Ця особливість дозволяє розглядати феномен Ю як культурний К. Аксіологічна значущість КЮ зумовлює, своєю чергою, його належність до тих ключових концептів російської культури, котрі іманентні її феноменальним властивостям.

Підсумком теоретичного огляду є обґрунтування такого робочого визначення: культурний концепт - це національно-специфічний феномен ментальної природи, представлений усією сукупністю знань і уявлень про певне явище. Вираження цього феномена забезпечується сукупністю мовних (лексичних, фразеологічних, паремійних), а також позамовних засобів і дискурсивних практик. За робоче ім'я досліджуваного К у дисертації береться слово юродство, семантика якого пов'язана з високим рівнем абстрагування змісту відповідного поняття.

Окремий аспект визначення епістемологічного статусу КЮ пов'язаний з його національною своєрідністю. Обґрунтовуючи національну специфіку розглянутого К, ураховуємо такі особливості: відсутність однослівного еквівалента при перекладі іншими мовами, що дозволяє віднести слова цієї лексико-семантичної групи до так званої безеквівалентної лексики; ксено-індекс, що маркує Ю як культурно-специфічне явище (порівн.: Ewa M. Thompson, «Understanding Russia: The Holly Fool in Russian culture»); значеннєві кореляції юродства з російськими фольклорними текстами й цілою низкою паремій; широку варіативність його дискурсивного осмислення.

Прикметно, що слова з коренем юрод - зустрічаются, головним чином, саме в російській мові (П.Я. Черних), при цьому вони інтуїтивно або свідомо сприймаються носіями мови як такі, що характеризують російський національний тип. Про це свідчить частотність обговорення феномена Ю в текстах російської культури. Для підтвердження посилаємось на Національний корпус російської мови, що містить близько 350 прикладів з коренем юрод-, а також на їхнє широке функціонування в різних дискурсах російського Інтернету (наприклад, слово юродивий в ньому використовується приблизно в 5 разів частіше, ніж аналогічне поняття holy fool у англомовній Всесвітній павутині (С.А. Іванов)).

Історично юродство - складне, парадоксальне явище релігійного життя Давньої Русі, «понадзаконний», не передбачений чернечими уставами подвиг християнського благочестя. Фігура юродивого органічно пов'язана з типологічними властивостями російської культури. До цих властивостей відносять: апофатизм російської духовної традиції, що попри «строгий богословський сенс» визначається як досягнення вищого ідеалу тільки в негативній формі (М. Епштейн); значущість у російській культурі різних форм антиповедінки (зокрема дидактичної, властивої власне юродивим (Б.А. Успенський)); органічний зв'язок з такими національно-специфічними властивостями «російської душі», як схильність до крайнощів, моралізування; емоційність, максималізм; граничність, «пороговість»; відчуття непередбачуваності життя й недостатності логічного й раціонального його осягнення (М.О. Бердяєв, А. Вежбицька, Т.В. Булигіна та ін.).

Крім ядерного значення, зафіксованого у словниках, до структури К входять асоціативні поля, котрі ґрунтуються на суб'єктивному досвіді, прагматичні складові й конотації. Багато в чому такі асоціації зумовлені внутрішньою формою слів, що вербалізують К. Саме у слові юрод зберігається ясна, незатемнена внутрішня форма: його семантика безпосередньо пов'язується з каліцтвом, що було відзначено практично всіма респондентами проведеного нами опитування. Жива внутрішня форма формує відповідне за емоційним сприйняттям асоціативно-образне уявлення. А отже, внутрішня форма, експресивно забарвлюючи лексичне значення, входить до складу конотації.

Звернувшись до етимології слова, зазначимо, що російська східнослов'янська форма урод - містить префікс у - (*q-), котрий означає «ущербність», «ваду», «спад», «зменшення», і спільнослов'янський корінь *rodъ, утворений від *ordti («рости», «розростатися», «прибувати», «підніматися») (П.Я. Черних, «Историко-этимологический словарь современного русского языка»). Етимон слова юрод пов'язує його значення із семантикою відхилення від норми: брак росту, розростання, ущербність, зменшення приросту, спад і, таким чином, збігається за семантикою із внутрішньою формою слова. «Уродить - производить уродов», - відзначає В.І. Даль. В.В. Колесов пов'язує найменування юродивого саме з фізичним каліцтвом, посилаючись на сформовану думку про те, що «саме такі виродки (у церковному побуті їх називають юродивими) і виражають глас Божий… Фізичні вади немовби гарантували святість духу». Таке положення ілюструє довгий ряд слів з коренем урод-/юрод-, наведений І.І. Срезневським у «Материалах для словаря древнерусского языка». Семантика цих слів пов'язана винятково з розумовою неповноцінністю: «уродивый - глупый, неразумный, безумный, юродивый; урод - глупец, безумец, поврежденный умом; уродствовать - совершать безумства, безумствовать, делать глупости, юродствовать; уродьсце - глупо» тощо. Таким чином, образ людини з фізичними вадами або каліцтвами стає базовим почуттєвим образом, первісним прототипним ядром, навколо котрого структурується майбутній К і котрий як обов'язковий компонент наявний у всіх членах організовуваної множини.

Велика кількість мовних номінацій цього явища пов'язана із шанобливим, поважним ставленням на Русі до божевільних, дурнів, юродивих. Так, лексико-семантичне поле «юродивий» історично містить ряд синонімів: салос, несмысленъ (несмыслъ), боголишь (боголишень, боголишивый), буй, похаб, блаженный, шалый, божий человек, дурак, дурачок, безумец, сумасшедший, божевольный, юродивый, благоюродивый, выродок. Зазначимо, що всі номінації, крім східного за походженням слова салос, мають старослов'янське, спільнослов'янське або давньоруське походження. Незважаючи на те, що на російський ґрунт концепція Ю прийшла сформованою, старослов'янська мова, на відміну від інших мов, зокрема й латинської, створила для цього культурного феномена свою власну термінологію (С.А. Іванов).

Слово похабъ - «божевільний, дурень, юродивий» (запозич. зі ст.-сл. мови від «хабити» - «пошкодити») (П.Я. Черних) - являло собою специфічно давньоруську номінацію юродивого й не було поширеним в інших слов'ян. На початку XVIII ст., коли з юродивими починають боротися на державному рівні, відбувається переосмислення слова похабный - воно здобуває значення «страшенно непристойний, сороміцький».

Привертає увагу енантіосемічність слів буй, блаженный, шалый, юродивый та ін., наприклад: уродство - безумие, глупость, юродство и роскошь (І.І. Срезневський); блаженный - благополучный, благоденствующий, счастливый и калека, уродливый; юродивый, божий человек, малоумный, дурачок (В.І. Даль) тощо. Таке «мерехтіння смислів» віддзеркалює споконвічну синкретичність, властиву давнім словам, а також неоднозначне ставлення до юродивого, дурня, божевільного як соціального типу. Численні синоніми, що багатогранно репрезентують феномен Ю, «номінативна щільність» його осмислення вказують на безсумнівну значущість самого феномена у свідомості російської людини.

Згодом саме за вдаваним божевільним закріплюється позначення юродивого (С.А. Іванов). Сучасний словник подає список таких синонімів слова юродивий: блаженный, блаженненький (розм.), юрод, юродивец (простор.), дурак, дурачок (застар. і простор.), божий (или Христов) человек (застар. і нар.-поет.) (З.Є. Олександрова, «Словарь синонимов русского языка»). Майже всі діахронічні номінації перестали вживатися в значенні, що нас цікавить, їхня семантика зрушилась убік негативної етичної оцінки. Однак суть феномена, яку можна виразити через цілепокладання - Христа ради (заради вищого сенсу), у них втрачається. Поза цією інтеграційною ціннісною модальністю ми маємо групу слів, об'єднаних головною семою «порушення норми».

У другому розділі «Мовні значення, що формують концепт юродство на сучасному етапі» на основі семантичного аналізу 1000 контекстів виокремлюються сучасні смисли КЮ, зреалізовані в текстовому просторі. Не маючи можливості досліджувати семантику всіх лексем, що складають семантичне поле Ю, обмежуємося спільнокореневими словами з коренем юрод- : юрод, юродивий, юродство, юродивість, юродствувати.

Зміна екстралінгвальних факторів і розширення сфери існування Ю спричинює модифікацію семантики К. Це, своєю чергою, зумовлює невизначеність денотатів слів, що вербалізують К, і, зокрема, стимулює набуття іменником юродивий предикатних значень. Така особливість пов'язана зі зникненням з реального життя фігури історичного юродивого Христа ради. Уява про Ю втрачає свою цілісність і розпадається на окремі складові, а відповідний феномен на сучасному етапі розвитку культури асоціюється, насамперед, з типом поведінки, а не з релігійним явищем. Уживання слів з коренем юрод - представлено широким спектром сучасних смислів, характер інтерпретації яких виявляє культурну й семантичну компетенцію носіїв мови. Семантика багатьох цих слів утрачає свою визначеність, чим пояснюється дифузність змісту КЮ.

Лінгвістичний аналіз контекстів зіставлення/протиставлення слів юродивий, юродство з іншими словами показав, що їх глибинні семантичні зв'язки актуалізуються атрактивною смислопороджувальною процесуальністю. Така процесуальність забезпечує цілісність смислів у їхніх образних проекціях і є засобом динамічного входження людини в культуру. Досліджувані фрагменти текстів демонструють також, що сучасні смисли Ю не даються як щось наперед визначене, а відтворюються щоразу в широкому інтерпретаційному контексті. Наприклад: «вшивота осталась, самогонная тварь, юродивые, калеки да старики» (Ю. Алешковський, «Рука»). У такому випадку у слові юродивий потенційно актуалізуються семантичні компоненти `божевільний', `каліка', `виродок', `жебрак', `соціальний аутсайдер'. У зіставленні з іншими соціальними типами Ю постає як вид святості: «юродивые, блаженные, столпники, преподобные» (І. Шмельов, «Неупиваемая чаша»). У наступному фрагменті Ю позначає найвищий ступінь доброти, смирення, терпіння: «Обижаться на него было нельзя, потому что Илья - самый добрый человек на свете. На грани юродивости» (З. Юр'єв, «Быстрые сны»). Інший контекст репрезентує семантичний компонент `удавання', `приховування чеснот під гріховною личиною': «Этот вид обыкновенной греховности, юродство, личина светскости скрывали от людей внутреннее делание» (О. Платонов, «История русского народа в XX веке»). У наведених та багатьох інших фрагментах розкривається надзвичайно великий значеннєвий і атрактивний потенціал слів з коренем юрод -.