Експліцитна й імпліцитна економія в словотвірній номінації української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

УДК 811.161.2' 373.611

Експліцитна й імпліцитна економія в словотвірній номінації української мови

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Нелюба Анатолій Миколайович

Київ 2008

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано у відділі граматики та фонетики Інституту української мови НАН України.

Захист відбудеться “ 26 “ листопада 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української мови та Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано “ 21 “ жовтня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук В.М. Фурса

номінація мовознавство словотвірний

АНОТАЦІЯ

Нелюба А.М. Експліцитна й імпліцитна економія в словотвірній номінації української мови. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Інститут української мови НАН України, Київ, 2008.

У дисертації визначено основні принципи номінації, критерії відмежування словотвірної номінації і її способів від інших типів номінації. Уперше в українському мовознавстві зреалізовано спробу окреслити явища економії на рівні словотвірної будови української мови, з'ясовано механізми дії і наслідки таких явищ, їхні різновиди у словотвірній номінації. Переглянуто науковий апарат теорії скорочень, уведено до наукового обігу низку нових понять і термінів на їх позначення; запропоновано нову класифікацію скорочень, в основу якої покладено словотвірно-номінативні критерії і статус самого скорочення. Обґрунтовано і досліджено словотвірну економію як зовнішній вияв заощадження мовних знаків (експліцитна економія) і як заощадливість на рівні словотвірної системи української мови (імпліцитна економія).

Ключові слова: принципи і типи номінації, способи словотвірної номінації, експліцитна економія, імпліцитна економія, абревіація, контамінація, утинання, черезкрокове словотворення, римейк, парадигматичне вирівнювання, словотвірна лакуна.

АННОТАЦИЯ

Нелюба А.Н. Эксплицитная и имплицитная экономия в словообразовательной номинации украинского языка. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 2008.

Исследование явлений экономии на уровне словообразовательной номинации ограничено преимущественно анализом фактов сокращения слов и словосочетаний, причиной и следствием которых является экономия языковых усилий; экономия на уровне словообразовательной системы, их причины и почва остаются вне исследовательских интересов.

Диссертация посвящена исследованию эксплицитной и имплицитной экономии в словообразовательной номинации украинского языка. Само исследование базируется на словарях украинского языка, на материалах художественных, научных, публицистических текстов, разговорно-бытовых источниках и разных типах жаргонов, собранных на протяжении 1983-2008 годов. Кроме того, использованы словари других языков.

В работе изложены основные вопросы, сущность которых сводится к определению 1) основных принципов номинации, 2) границ словообразовательного и других типов номинации, 3) способов словообразования и основных их критериев, 4) лингвистического статуса языковых сокращений, их соотносительности со словом и словообразованием, 5) явлений и видов эксплицитной экономии в украинском словообразовании, 6) явлений имплицитной экономии в ее различных причинно-следственных проявлениях.

Впервые в украинском языкознании осуществлена попытка определить явления экономии на уровне словообразовательного строения украинского языка, установлены механизмы и следствия таких явлений, разновидности в словообразовательной номинации. Пересмотрен научный аппарат теории сокращений в лингвистике, уведен ряд новых понятий и терминов, предложена новая классификация сокращений, в основу которой положены словообразовательные и номинативные критерии и статус самого сокращения.

Установлены три основных принципа номинации: мотивированности, парадигматичности, модели и образца. В зависимости от использованных конкретных средств номинации, операционных процессов, типа мотивационных отношений определены и разграничены четыре типа номинации: семантическая, словообразовательная, синтаксическая, абро-идеографическая, которые представляют соответствующие совокупности способов номинации. Взаимодействие языковых типов номинации отражено в номинативном гнезде.

Экономия естественна для всех типов номинации украинского языка и представляет собой языковую универсалию, реализованную как на уровне конкретных способов и средств словообразования, то есть в эксплицитной экономии, и на уровне словообразовательной системы вообще - в имплицитной экономии.

Эксплицитная экономия, ее способы словообразовательной номинации: усечение, контаминация, универбация, сложение сокращенных основ - касаются прежде всего формального строения языковых структур и имеют материальное выражение. Они свидетельствуют об общих причинах образования дериватов, в частности: 1) несовершенство, неудобство формы существующего номена с точки зрения экономии языковых средств и усилий, вследствие чего такой номен становится объектом дальнейших деривационных операций; 2) эти способы и дериваты преимущественно исполняют прагматические функции.

Имплицитная экономия в словообразовательной номинации имеет свои особенности: она не зависит от говорящего, обусловлена общими свойствами словообразовательной системы, проявляется на уровне словообразовательных звеньев, парадигм и гнезд и не имеет материально выраженной формы. Наличие такой экономии обнаруживается только в сопоставлении с другими аналогичными элементами системы. Она базируется на четко выраженных внутриязыковых противопоставлениях, на противоположности процессов и явлений, что и создает соответствующий баланс в системе. В отличие от эксплицитной экономии, явления имплицитной экономии имеют более высокую степень взаимообусловленности, но не имеют четкой иерархии.

Комплексный анализ деривационного материала свидетельствует об изменениях в развитии и соответственно в лингвистическом определении некоторых стилистических явлений, о формировании новых тенденций и процессов в словообразовательной номинации украинского языка, большом количестве дериватов, образованных «экономными» способами. Экономия как явление касается всех составных частей словообразовательной системы: средств, дериватов, моделей, звеньев, парадигм и гнезд.

Ключевые слова: принципы и типы номинации, способы словообразовательной номинации, эксплицитная экономия, имплицитная экономия, аббревиация, контаминация, усечение, черезступеньчатое словообразование, римейк, парадигматическое выравнивание, словообразовательная лакуна.

SUMMARY

Neluba A.M. Explicit and Implicit Economy in Word Creative Nomination of the Ukrainian Language. - Manuscript.

Dissertation applied for the scientific degree of Professor of Philology, speciality 10.02.01 - the Ukrainian language. - Institute of the Ukrainian Language NAS of Ukraine, Kyiv, 2008.

The main principles of nomination, criteria of dissociation of word creative nomination and its modes from other types of nomination are determined in the dissertation. For the first time in Ukrainian linguistics the attempt to discover phenomena of economy on the level of word creative building of the Ukrainian language is realized. Mechanisms and consequences of such phenomena, varieties and displays in word creative nomination are determined. Scientific apparatus of abbreviation theory in linguistics is revised, a number of new notions and relevant terms are introduced into scientific circulation; new classification of abbreviations formed on the basis of word creative nominative criteria and status of abbreviation itself is proposed. Word creative economy is substantiated not only as external display of language signs saving but also as thrift of language word creative system with two varieties of economy such as explicit and implicit.

Key words: principles and types of nomination, modes of word creative nomination, explicit economy, implicit economy, abbreviation, contamination, severance, interstage word creation, remake, paradigmatic leveling, word creative lacuna.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

В українському мовознавстві словотвірні дослідження відзначаються різноплановістю, яку засвідчують наявні праці з теорії та історії словотвору, ономастичного, діалектного, функціонально-стилістичного та категорійного словотвору, видання української словотвірної лексикографії тощо.

Перше ґрунтовне дослідження зі словотвору припадає на 20-і роки минулого століття і присвячене вивченню системи словотворчих формантів як основи словотворення прикметників, іменників та інтер'єкцій (Р. Смаль-Стоцький). Саме в українській дериватології вперше сформульовано основні словотвірні поняття - словотвірний розряд, словотвірний клас, словотвірний тип, словотвірна категорія, вибудовано систему цих понять (І. Ковалик). Як природний складник історичного мовознавства розвивався історичний словотвір (Л. Гумецька) зі специфічними підходами і застосовуваними методами; сьогодні цей аспект активно розробляють В. Німчук, П. Білоусенко та ін. Осмислення словотвору як окремої підсистеми граматики української мови сприяло становленню категорійного словотвору - складника категорійної граматики (І. Вихованець, К. Городенська, В. Олексенко). Перенесення акцентів зі словотворчого форманта на основу спричинилося до формування основоцентричної дериватології (В. Ґрещук), що уможливило активізацію парадигматичних досліджень, вивчення словотвірного потенціалу окремих частин мови (З. Валюх). Широтою охоплення матеріалу відзначається структурно-системний аспект українського словотвору з його різноманітністю проблем і підходів, серед яких закономірності сполучування словотворчих одиниць, їхнє структурування і конструювання, тощо (Н. Клименко, Є. Карпіловська). Сьогодні є підстави констатувати зародження словопороджувального аспекту в українській дериватології (Є. Карпіловська).

Серед словотвірно-номінативних проблем, досліджуваних українськими мовознавцями, виділяються такі, як оказіональна словотвірна деривація (Ж. Колоїз, Г. Вокальчук), номінація як джерело збагачення словника (Л. Паламарчук), принципи номінації в ойконімії (Д. Бучко), динамічний аспект номінації (А. Мойсієнко), особливості термінологічної номінації (Т. Журавльова) тощо. Однак ономасіологічні проблеми ще не мають належного застосування, окремі дослідження в цій галузі не становлять цілісної системи. Такий стан спричиняється до того, що чимало важливих проблем словотвору залишилося без належної уваги дослідників. Серед таких, зокрема, виділяються проблеми динамізму, причин, мети і рушіїв словотворення, недосконалості загальної теорії словотвірної номінації і хибності деяких методологій, визначення суперечностей і врівноважувачів у словотворенні, формулювання основних принципів словотворення.

Вивчення явищ економії на рівні словотвірної номінації обмежене здебільшого обстеженням фактів скорочування слів і словосполучень, об'єднаних термінами абревіація й абревіатура, причиною і водночас метою яких є економія мовноенергетичних зусиль. Явища економії на рівні словотвірної системи української мови, підґрунтя економності цієї системи досі не були об'єктом досліджень дериватологів.

Пропонована праця спирається на попередні досягнення, зумовлена ними й використовує здобутки сучасної дериватології та ономасіології. Фактичний матеріал проаналізовано у двох взаємопов'язаних, нерозривних аспектах: економність засобів і способів словотвірної номінації розглянуто як одну з основних рис українського словотворення і водночас його визнано потужним породжувальним чинником економії на рівні всієї мовної системи. Визначені аспекти дослідження, його теоретичне підґрунтя і науковий контекст засвідчують актуальність теми пропонованої дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна праця пов'язана з науковою темою кафедри української мови Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна “Аналіз системи рівнів української мови ХVІІ-ХХІ століть” та темою “Структура граматичних категорій української мови”, над якою працюють співробітники відділу граматики та фонетики Інституту української мови НАН України (НДР № 0101U003941).

Мета пропонованої праці - визначити місце словотвірної номінації в теорії номінації, обґрунтувати явища економії як засадничі у словотвірних процесах української мови.

Відповідно до мети маємо намір розв'язати такі основні завдання:

1. Схарактеризувати сучасний стан теорії номінації в мовознавстві, перспективні напрямки її розбудови.

2. Визначити основні принципи й типи номінації в українській мові як підґрунтя для подальших номінативних досліджень.

3. Удосконалити загальну теорію словотвірної номінації, визначивши її місце серед інших типів номінації й установивши їхні взаємозв'язки, взаємовпливи, взаємозумовленість.

4. Розмежувати словотвірне й несловотвірне в номінації, відокремити способи (відповідно й результати, наслідки, одиниці) словотвірної номінації від способів інших типів номінації.

5. Проаналізувати історію дослідження мовної економії в лінгвістиці, основні критерії її виокремлення, суперечності потрактування, подати своє витлумачення явища мовної економії.

6. Визначити словотвірні способи і словотворчі засоби експліцитної економії, їхні особливості і роль у словотвірній системі української мови, з'ясувати чинники та сприятливі умови перебігу досліджуваних словотвірних процесів.

7. З'ясувати суть імпліцитної економії у словотвірній номінації, основні її явища, дослідити способи і засоби її реалізації та вияву, наслідки для різних типів номінації в українській мові.

8. Уточнити зміст деяких словотвірних понять, статус одиниць, переглянути їхню ієрархію; унести принципові зміни до загальноприйнятих класифікацій словотвірних явищ та їхнього термінологічного позначення.

Об'єктом дослідження є явища і процеси словотвірної номінації в українській мові, які за потреби порівнюємо з іншими, узятими переважно з близькоспоріднених мов.

Предметом дослідження стали факти, засоби і способи експліцитної та імпліцитної економії в словотвірній номінації, закономірності їх вияву та реалізації, причиново-наслідкові зв'язки між ними.

У роботі використано загальнолінгвістичні методи дослідження - описовий, експериментальний та порівняльний і специфічні, зокрема:

метод опозицій, застосовуваний у загальноструктурному плані (наприклад, твірна основа - похідна основа, мотивувальне - мотивоване, мотивоване - немотивоване), у плані стримувальних противаг/опозицій (зокрема традиційне - оксиморонове, економія - надлишок);

метод дистрибуцій, що використовується для визначення здатності словотворчих засобів і основ поєднуватися з такими самими одиницями в мовному потоці;

метод кількісних підрахунків, що уможливлює пояснення словотвірних явищ і процесів (їхню продуктивність, активність, регулярність і т. ін.) через встановлення кількісних показників використання, допомагає встановлювати статус словотвірних одиниць за поширеністю/обмеженістю і прогнозувати деякі явища;

метод генеративний, за допомогою якого встановлено і сформульовано правила породження словотвірних номенів.

Джерела фактичного матеріалу. Дослідження ґрунтується на словниках української мови різного призначення, на особистій картотеці автора, яку укладено методом суцільної вибірки дериватів із художніх, публіцистичних, наукових текстів, розмовно-побутових джерел і різних типів жаргону протягом 1983-2008 років; принагідно залучено словники інших слов'янських мов. У доборі матеріалу послуговувалися такими критеріями: а) частиномовна належність дериватів (до аналізу залучено похідні іменники, прикметники та дієслова - частини мови, що виконують сигніфікативну і номінативну функції); б) системність матеріалу (уможливлюється через залучення до аналізу дериватів різних складників національної мови - літературної мови, діалектів, професійного й соціального жаргонів тощо; в) єдність “центрального” і ”периферійного” матеріалу словотвірних процесів (залучено до аналізу продуктивні і малопродуктивні, регулярні і нерегулярні типи і засоби словотворення, одиниці оказіональні й потенційні, деривати архаїчні й інноваційні, явища системні й асистемні).

Наукова новизна виконаної дисертаційної праці полягає насамперед у лінгвістичному осмисленні явищ економії в словотвірній номінації, визначенні їхніх системних виявів у межах різних способів і засобів словотворення. Уперше в українському мовознавстві зреалізовано спробу виявити явища економії на рівні словотвірної будови української мови, з'ясовано механізми дії і наслідки таких явищ, різновиди й вияви у словотвірній номінації. Переглянуто деякі аспекти теорії скорочень у мовознавстві, уведено до наукового обігу низку нових понять і відповідних термінів; запропоновано нову класифікацію скорочень, в основу якої покладено критерії словотвірної номінації і статус самого скорочення. Обґрунтовано словотвірну економію не тільки як зовнішній вияв заощадження мовних знаків, але й як заощадливість словотвірної системи мови з двома різновидами економії - експліцитної та імпліцитної.

Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні основних принципів номінації і засад виокремлення типів номінації, у конкретизації критеріїв розмежування словотвірних і несловотвірних процесів та явищ номінації української мови, в уточненні статусу словотвірних явищ і дериватів у контексті категорій інноваційності, оказіональності та потенційності; в удосконаленні дефініцій деяких традиційних термінів, поглибленні теорії словотвірної номінації. Концепція дисертації може слугувати засадами для дослідження явищ семантичної і синтаксичної номінації, явищ економії на різних рівнях української мови та для типологічних досліджень у галузі дериватології та ономасіології інших слов'янських мов.

Практичну цінність роботи вбачаємо в можливості використання її матеріалів та узагальнень для написання теоретичних курсів з номінації та словотвору, для укладання словників інновацій, інших лексикографічних видань української мови, у створенні теоретичних спецкурсів з проблемних питань української дериватології, у науково-пошуковій роботі.

Апробація дисертації. Результати дослідження, окремі його аспекти апробовано більше ніж на двадцяти наукових зібраннях різного рівня, серед яких міжнародні (Одеса, 1999; Донецьк, 2001, 2005; Чернівці, 2002; Львів, 2004; Харків, 2008), всеукраїнські конференції (Кіровоград, 2001; Полтава, 2001; Донецьк, 2002; Івано-Франківськ, 2002, 2007; Переяслав-Хмельницький, 2003; Харків, 2004; Запоріжжя, 2006), підсумкові наукові конференції викладацького складу філологічного факультету Харківського університету (2004, 2008); частину результатів дослідження оприлюднено на наукових засіданнях Харківського історико-філологічного товариства (Харків, 1995-2007).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано монографію “Явища економії в словотвірній номінації української мови”, 26 статей, 22 з яких - у наукових виданнях, затверджених ВАКом України; укладено й опубліковано два словники.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, списку використаної літератури (536 позицій), покажчика термінів. Повний обсяг дисертації - 416 с., обсяг основного тексту - 363с.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, методи дослідження, схарактеризовано джерела фактичного матеріалу, подано форми апробації результатів роботи.

У першому розділі “Проблемні питання теорії номінації” схарактеризовано сучасний стан теорії номінації, з'ясовано суть, основні принципи і типи номінації; проаналізовано історію вивчення явищ економії, визначено її статус у контексті номінації.

Сучасний стан номінативних досліджень вирізняється наявністю значної кількості класифікацій типів, видів і способів номінації, її одиниць і неабиякою суперечністю між класифікаціями, невпорядкованістю термінології тощо. Ці класифікаційні теорії явищ номінації є зручними для застосування в дослідженні окремих аспектів мови, але містять і деякі методологічні й технічні вади, а саме: 1) нерозрізнювання термінів “тип“, “вид”, “спосіб”, використання їх як синонімів, невизначеність (чи неврахування) ієрархії між ними; 2) нерозмежовування процесів і їхніх наслідків у номінації, засобів і операцій з ними; 3) вибір різних критеріїв в основу класифікацій, штучне об'єднання елементів таких класифікацій; 4) визнання і виділення якихось одних засобів як номінативних і нехтування інших (іншого), невизнання їх самостійними.

Номінація має подвійну сутність: це процес взаємодії, трансформування мовного матеріалу для появи назви (номена) з подальшим його присвоєнням об'єктові дійсності і водночас результат такого процесу; зрештою, номінація - це поєднання-зрощування мовного й позамовного і витворення одиниці-посередника.

Підґрунтям номінації, виділення її типів є такі принципи: мотивованості (будь-який номен так чи так мотивований іншим - семантично, структурно, асоціативно тощо), парадигматичності (будь-який номен, з'являючись, передбачає запрограмованість на входження до наявних, реальних мовних систем), модельності і зразка (будь-який номен, який би не був ступінь його несподіваності, незвичності, є звичайним, очікуваним з огляду на закони мови, оскільки завжди утворюється за наявними в мові моделями та зразками).

На підставі властивостей і принципів номінації визначаємо чітку класифікаційну ієрархію основних явищ (і відповідних термінів), шляхів, типів і способів номінації в українській мові. Залежно від типу мотивації, операційних процесів із семантичними та структурними компонентами, від належності використаних засобів, результатів цих процесів до мовного рівня вирізняємо такі типи номінації: семантичну, словотвірну, синтаксичну та абро-ідеографічну. Тип номінації об'єднує сукупність способів номінації.

Явища номінації - це цілісна система, а системотвірність є основною ознакою самих процесів номінації, взаємозв'язку всіх її типів. Наявні різні зв'язки типів і способів номінації в мові. Вони відрізняються ступенем злитості, зумовленості, породжувальності, що уможливлює уведення до мовознавчого обігу терміна “номінативне гніздо”. На відміну від словотвірного чи синонімічного гнізда, номінативне гніздо відзначається більшою складністю і багатством зв'язків - структурних, асоціативних, аналогічних, символьних, породжувальних. Правила й моделі, за якими з'являються нові одиниці в гнізді, не завжди визначені, зв'язок між одиницями іноді тримається на ледь помітних конотаціях чи контамінаціях. У такому гнізді виділяємо вершину (номен, що започаткував гніздо, здебільшого найпростіший у гнізді, стилістично й семантично нейтральний) і центр (один чи кілька номенів, що найповніше репрезентують поняттєві, стильові, розрізнювальні особливості гнізда, впливають на його розгортання й зумовлюють таке розгортання).

Економію як мовне явище визнавали різні покоління мовознавців. Вивчення явищ мовної економії пов'язане з іменами таких науковців, як Г. Пауль, О. Потебня, П. Пассі, О. Єсперсен, А. Мартіне, Є. Поліванов, Р. Будагов та ін. У сучасному мовознавстві маємо багато праць, присвячених мовній економії, проте, як слушно зауважив Р. Будагов, “ніхто до пуття не знає, що це таке і як треба розуміти слово економія щодо такого надскладного феномена, яким є мова”. Загальновизнаного потрактування мовної економії досі немає. Основними причинами такого є: 1) відмінності у витлумаченні рушійних сил та умов економії, серед яких, зокрема, виділяють суперечність між потребами людини і її намаганням мінімалізувати свої розумові й фізичні зусилля (А. Мартіне), “лінощі людські” або - що те саме - потяг до економії трудової енергії (Є. Поліванов), потяг до називання всього і бажання мінімального (В. Дєвкін), суперечність між номінативною й комунікативною функціями мови (А. Мороховський); 2) різне витлумачення сутності, результатів та видів економії (як явище здебільшого пов'язували з фонетичними процесами, убачаючи тільки формальні показники, результатом економії вважали лише вторинні одиниці, які порівняно з первісними відзначаються меншою кількістю складників; економія властива лише мовленню); 3) різне термінопозначення явищ економії: “принцип економії” (П. Пассі), “принцип мовної економії” (В. Мокієнко), “тенденція до економії мовних засобів у будь-якій галузі мовної діяльності” (В. Телія), “закон економії лінгвальних зусиль” (О. Стишов) тощо.

Мовна економія має низку характеризаційних ознак: істотно впливає на зміни в розвитку і функціонуванні мови, регулярна лише в деяких мовних аспектах; є властивістю об'єктивною й універсальною, відображенням загальних закономірностей у мові, її ознакою; “економні” механізми і явища закладено в самій природі мови, у мовленні ж можемо економити так, як це уможливлює використовувана мова; крім того, у мові/мовленні економія бінарна з надлишковістю.

Узагальнивши напрацювання своїх попередників, констатуємо, що мовна економія - це різнорівневе явище, що є однією з номінативних ознак української мови, яке, ґрунтуючись на мовних і позамовних суперечностях, втілюється за допомогою зовнішньо-кількісних, формальних (експліцитних) і прихованих (імпліцитних) показників заощадження мовних засобів на всіх рівнях. У словотворі одні формальні показники виявляються в утворенні різних конкретних, переважно “вторинних” одиниць, які порівняно з наявними “первинними” мають меншу кількість елементів (звуків, складів, морфем, слів) і здебільшого зберігають тотожною семантику. Інші показники виявляються на рівні елементів системи - парадигми, синтагми, гнізда і виражені в парадигматичному вирівнюванні, наявності обмежувачів і стримувачів, черезкроковому словотворенні тощо.

Видається необґрунтованою абсолютизація явищ економії, перебільшення її ролі в загальномовних процесах, оскільки й сама економія можлива за наявності інших мовних явищ і процесів, зумовлена ними.

У другому розділі “Словотвірна номінація як один із типів номінації”

визначено орієнтири в дослідженні словотвірної номінації, її теоретичні засади, викладено становлення теорії способів словотворення, розмежовано словотвірні і несловотвірні явища в номінації; з погляду словотвірної номінації, її визначальних критеріїв розглянуто семантичні зміни в слові, слово- й основоскладання, з'ясовано особливості явищ, традиційно зараховуваних до інноваційних, потенційних та оказіональних.

Словотвірна номінація ще не має належного потрактування у вітчизняній теорії номінації. Це зумовлено різними причинами: 1) мова - рухомий організм, а словотвірний рівень, словотвірна система є чи не найрухомішим складником, тому природним є “відставання” дослідників від таких змін у словотвірній номінації, неврахування нового; 2) поза увагою дослідників залишаються актуальні для словотвору аспекти, до яких, зокрема, належить і з'ясування причин словотворення: вивчення причин словотворення здебільшого обмежують поясненням появи конкретного деривата в якогось автора, у певному жанрі тощо, незважаючи на те, що словотвірна діяльність автора наперед визначена й зумовлена загальними закономірностями і правилами словотвірної номінації мови; 3) недосконалість загальної теорії номінації, що спричиняє нечіткість розмежування словотвірного й несловотвірного в номінації, використання інструментарію, придатного для вивчення одного типу номінації й зовсім непридатного для іншого, що призводило до автоматичного перенесення висновків про один тип номінації на інший; 4) історія вивчення словотвірних явищ - це намагання дослідників вивчати явища з огляду на поширену теорію в мовознавстві, утиснути досліджуване мовне явище у визначені жорсткі структури, але ж сама мова - “нежорстка система, у якій можуть діяти протилежні тенденції й бути “переповнені” або незаповнені клітинки” (І. Улуханов); 5) у вивченні мовних явищ помітним є чинник оцінно-смакових суджень щодо тих чи тих фактів мови. Проте сучасний стан вивчення словотвірних проблем уможливлює формулювання загальних принципів словотвірної номінації, вивчення явищ, на яких такі принципи ґрунтуються.

Словотвірні процеси не є несподіваними, вони тримаються на деяких суперечностях, точніше - на осі суперечностей і противаг, “системність словотвору ґрунтується на багатьох різноспрямованих опозиціях” (В. Ґрещук). Такі суперечності/опозиції врівноважуються в різних тенденціях і закономірностях. Процеси, явища в словотворі становлять єдину структуру з її причиново-наслідковими зв'язками і фактами. Сама структура так само підпорядкована дії деяких явищ, зумовлена ними. Серед таких явищ помітним у словотвірній номінації є явище економії, що виявляється через формальну (експліцитну) і приховану (імпліцитну) економію.

У сучасному українському мовознавстві виокремлено деякі основні зміни у вивченні словотвірних процесів: 1) поширений і панівний донедавна підхід, який умовно можна схарактеризувати як “словотвір для словотвору”, перестає бути таким; словотвірні явища розглядають не як “річ у собі”, не як окрему підсистему, що входить до іншої системи, а як системотвірний чинник у мові, зокрема в номінації; 2) дослідники все частіше звертаються до першопоштовхів словотвору, розглядають їх як живі, у безпосередньому функціонуванні мови, у спілкуванні. Ці зміни спричинили перегляд деяких засад словотвірного вчення, статусу загальновідомих одиниць, належності окремих процесів до словотвірних чи несловотвірних.

Потребує коригування й теорія способів словотвірної номінації. Традиційно вважають, що першу спробу визначити способи словотвору зробив В. Троїцький (1940). Однак повинні зауважити, що до нього способи словотвору класифікував український дослідник Р. Смаль-Стоцький у монографічній праці ”Примітивний словотвір” (1929). Розглянувши тільки незначний пласт словотвірних процесів в українській мові (постання інтер'єкцій і похідних від них), він називає основні принципи (способи) словотвору: простягнення, редуплікації, формансовий, композиції, що вже міститься в редуплікації. Проте сучасна теорія способів словотвору ґрунтується на класифікації В. Виноградова, який виділив інші способи: синтаксичний (утворення складених термінів і стійких фразеологічних одиниць), морфолого-синтаксичний (переходи слів однієї частини мови до іншої), морфологічний (афіксація), лексико-семантичний (різні значеннєві перенесення), лексико-синтаксичний (злиття) (1951). Усі наступні класифікації доповнюють чимось виноградівську.

Наприкінці 60-х - початку 70-х років минулого століття з'явилися спроби вивчати способи словотвору, як і весь словотвірний матеріал, з огляду на синхронію й діахронію. Треба зауважити, що в лінгвістичній науці вже були спроби визначити синхронію - діахронію у словотвірних процесах: на початку 50-х років тезу про несинхронність словотвірних процесів і явищ розробив польський дослідник В. Дорошевський, пізніше доказово підтримали цю тезу Р. Ґжеґорчикова і Я. Пузиніна. Уже після появи праці О. Земської досить категорично про синхронний підхід до вивчення словотвірних явищ висловився російський дослідник О. Трубачов.

Сьогодні в українському мовознавстві відомі класифікації способів словотвору, в основу яких покладено різні критерії: лексико-граматичний характер словотвірної бази і словотворчих ресурсів, формальне вираження/невираження словотворчих формантів тощо. Проте суперечки про словотвірність того чи того способу номінації ще не вичерпано. Причинами різних думок і суперечностей у визначенні способів словотвору є фактори як мовного, так і позамовного характеру. По-перше, у науковій діяльності як такій важливу роль відіграють стереотипи (мислення, діяльності) і авторитет (науковця, школи). По-друге, наявні класифікації способів словотвору подібні здебільшого намаганням авторів охопити всі (чи різні) одиниці мови й операції з ними, які використовують для називання, і невирізнення безпосередніх процесів називання, рівнів, на яких відбуваються такі процеси. У цьому разі вбачаємо змішування, накладання, ототожнення абсолютно різних явищ: способів словотвірної номінації і типів номінації як такої. Ось чому наявні класифікації - це, ймовірніше, класифікації типів номінації, а не способів словотвору. По-третє, однією з нерозв'язаних проблем словотвору залишається окреслення меж словотвірного й несловотвірного. З огляду на теорію номінації постала потреба чітко розмежувати способи словотвору і рівні мови, на яких чи засобами яких відбувається номінація.

Крім того, дослідники вкладають не один зміст у поняття ”спосіб словотвору”. Однією з причин неоднакового потрактування способів словотвору, їхніх різних класифікацій є відсутність єдиного критерію (чи хай навіть кількох спільних критеріїв), на підставі якого (яких) виділено такі способи й віднесено їх саме до словотвірних. Серед найпомітніших із критеріїв виділяють такі: загальний характер зміни твірної бази; характер основних словотворчих засобів, їхній зв'язок із певним рівнем мови; кількість твірних основ, протиставлення морфологічного і неморфологічного способів (модельований і немодельований словотвір, лінійні і нелінійні способи, системний і несистемний); характер зміни твірної основи або характер основних словотворчих засобів, використовуваних у тому чи тому способі словотвору тощо. Уся історія становлення теорії способів словотвору - це пошуки, про завершення яких говорити передчасно.

Щоб визнати явище словотвірним і віднести його до способів словотвірної номінації, треба розглядати його в контексті номінативних процесів і використовувати кілька засадничих понять словотвору: словотвірну похідність і мотивацію, словотвірний тип, словотвірну модель, словотвірне значення. На підставі цього використання визначаємо деякі базові ознаки словотворення.

1. Словотвірна номінація передбачає здійснення деяких операцій щодо зміни формальної будови вихідної одиниці (звука, слова, словосполучення чи абревіатури); відповідно і способи словотвірної номінації - це способи модельні, способи поширення/звуження одного елемента за допомогою іншого. Словотвірна мотивація наявна тоді, “коли і значення, і формальна структура мотивованого слова зумовлені семантикою і відповідними структурними компонентами іншого спільнокореневого компонента” (В. Ґрещук). Отже, словотвірну похідність номена, на відміну від інших типів похідності, можна вивести за наявністю формальних змін і/або реального семантичного зрушення порівняно з номеном твірним - словом, словосполученням чи абревіатурою.

2. Унаслідок словотвірного моделювання і відповідних операційних змін (утинання, накладання, нарощення, заступання, об'єднання) формальним носієм словотвірного значення виступає переважно внутрішньослівний формальний засіб, який водночас є і виразником семантичних зрушень у похідного слова порівняно з твірним; словотворчий засіб може бути не тільки носієм, виразником і причиною семантичних зрушень, а й інших процесів у номінації (пор. пари: спеціаліст > спец, зек > зеківець) і відношень похідності в таких парах заперечувати не можна.

3. Наслідком словотвірного процесу є поява мовної одиниці зі статусом слова; до того ж, такий процес є одноактним, миттєвим, а не плинним у часі. Словотвірну номінацію вважаємо одним із типів номінації, а спосіб словотвору визначаємо як основне словотвірне поняття, що слугує для вираження одного з типів номінації і втілене у відповідних прийомах, моделях і словотворчих ресурсах. Спосіб словотвору є однією з ознак словотвірної номінації, унаслідок якої відбувається поява номена чи удосконалення наявного.

Ось уже півстоліття точаться суперечки навколо визначення статусу лексико-семантичних процесів і явищ. Предметом суперечок є три основні проблеми: які ж саме процеси відбуваються, щу з'являється внаслідок таких процесів, чи такі явища належать до словотвірних. Витлумачення лексико-семантичних процесів як словотвірних викликає деякі сумніви, оскільки не витримується основний принцип: розглядаючи те чи те мовне явище як словотвірне, треба використовувати словотвірний інструментарій, основні поняття словотвору і через такий інструментарій чітко відмежовувати від явищ, процесів і номенів інших типів номінації. Такий підхід вважаємо аксіоматичним; основні суперечки якраз і спричинено відступом дослідників від таких засад.

Безсумнівним є той факт, що деривати є вторинними однослівними найменуваннями. Це уможливлює твердження про похідність - мотивованість дериватів. Проте похідними, отже й мотивованими, можуть бути й номінативні одиниці інших рівнів. У цьому разі відоме твердження Г. Винокура (про похідну основу можна говорити лише тоді, коли є співвіднесена з нею основа непохідна) підтверджується на всіх рівнях номінації. Відповідно похідність - мотивованість не може бути єдиним критерієм розмежування словотвірного і несловотвірного; важливою є не похідність, оскільки вона іманентна ознака будь-якого типу номінації, а її тип. Словотвірна похідність передбачає обов'язкову наявність твірної бази і словотворчого засобу, у зв'язку з чим і похідне слово завжди двокомпонентне. Таке трактування похідності - мотивованості потребує й відповідного визначення словотворчого форманта. Він - елемент, що є виразником структурних (формальних) змін у похідному слові порівняно з твірним і разом з основою виражає словотвірне значення похідного.

Із поняттями похідності - мотивованості та форманта тісно пов'язані інші словотвірні поняття - словотвірний тип, словотвірна категорія, словотвірна парадигма, словотвірний ланцюжок, словотвірне гніздо, словотвірне значення; їхній зміст зумовлений змістом цих понять. За широкого трактування похідності - мотивованості і форманта згадані поняття втрачають сенс.

У зв'язку з викладеним не зараховуємо до словотвірних способів лексико-семантичні перетворення. На відміну від словотвірних процесів, семантичні процеси втілюються через переакцентуацію, зміну актуальності, переміщення значущості складників знання про предмет - те, що було “дальнім”, стає “ближнім”, основним, і, навпаки, “дальнє” значення стає “ближнім”, “ближнє” значення стає “дальнім” значенням, тлом. З погляду словотвірної номінації такі слова залишаються немотивованими, хоч мають із дериватами спільну ознаку - нове значення “не з'являється на порожньому місці”, воно спирається “на попередні значення”. Однак, на відміну від словотвірної мотивації, за якої семантика твірного повністю зберігається, у похідному, у семантичних змінах старе значення представлено в новому номені частково. Саме таке трактування суті словотвірних процесів дає підстави вилучити внутрішньослівні семантичні процеси (за традицією - лексико-семантичний спосіб) зі словотвору й виділити їх в окремий тип номінації - семантичної.

Традиційно в українському мовознавстві осново- і словоскладання вирізняють як самостійні й рівноправні способи словотворення, унаслідок використання яких утворюються складні слова. На підставі твірних елементів відповідно виокремлюють два типи складних одиниць: складені слова - поєднання кількох слів у єдину лексичну одиницю (дівчина-краля, роса-зерно) і складні слова - похідні, що утворилися поєднанням кількох основ у цілісну лексичну одиницю (далекоглядний, жовтогарячий, чорнозем). У класифікації складних слів і їхніх ознак є безліч суперечностей і труднощів, що також зумовлено різним ступенем злитості поєднуваних елементів, різними критеріями їх виділення.

У словоскладанні виділяють різновиди: зрощення (добрезнаний, вічнозелений), прикладковикористання (радіус-вектор, дівчина-листоноша), редуплікація (добрий-добрий, синій-синій, радий-радісінький). Усі номени, що постали внаслідок зрощення, прикладковикористання, редуплікації, побудовані як синтаксичні структури за допомогою оформлення типів зв'язку, а не як морфологічні структури простих слів завдяки уточненню семантики їхніх складників (Н. Клименко). Отже, вони постали не словотвірним шляхом, без використання словотворчих ресурсів, не мають сформованого реального словотвірного значення і за структурно-семантичними ознаками належать до синтаксичної номінації.

Основоскладання визначаємо як спосіб словотвірної номінації, суть якого полягає в поєднанні елементів твірної основи за допомогою словотворчого засобу. Залежно від типу словотворчого засобу виділяємо два різновиди основоскладання: 1) інтерфіксальне - поєднання елементів складної твірної основи тільки за допомогою матеріально вираженого чи нульового інтерфікса (зелено-жовтий); 2) інтерфіксально-суфіксальне як різновид конфіксального - утворення деривата за допомогою одночасного використання інтерфікса (з'єднує елементи складної твірної основи) і суфіксального форманта (що виражає передусім частиномовну семантику); у сукупності вони становлять своєрідний конфікс (сільське господарство > сільськогосподарський, один комітет > однокомітетник).

Слово- й основоскладання мають такі особливості: 1) у творенні номенів юкстапозитного типу поєднувані елементи твірної бази залишаються незмінними за своїм статусом, ступінь злиття таких елементів є відносним, умовним, що сприяє збереженню чіткої семантичної подільності (добревідомий, футболіст-легіонер, спікер-поет, комаха-вампір); 2) в основоскладанні злиття елементів стає реальним (пор. комаха-вампір і комаховампір), у використанні інтерфіксально-суфіксального способу приєднуваний суфіксальний формант обов'язково зцементовує складники твірної бази, які відповідно змінюють свої функції й утрачають будь-які ознаки самостійності (мандатоносець, п'ятиденка); таке спостерігаємо і в разі використання первісно несамостійних частин твірної основи (без меж > безмежний) чи використання нульового суфіксального елемента (три лапи > трилапий); 3) словоскладання, на відміну від основоскладання, не спричиняє формування словотвірного значення як одного з обов'язкових понять словотвірної номінації. Отже, тільки композити (інтерфіксальні й інтерфіксально-суфіксальні), безсумнівно, належать до словотвірних явищ, бо для утворення їх безпосередньо використовують словотворчі засоби, за допомогою яких формуються словотвірний тип і словотвірне значення.

Словотвірну номінацію репрезентують такі способи: 1) префіксальний, суфіксальний, флексійний, постфіксальний, комбінований; 2) складання інтерфіксальне й інтерфіксально-суфіксальне, складання скорочених основ (уламкоскладання); 3) контамінація морфем, основ, моделей; 4) утинання початку, середини, кінця, комбіноване. За двома найзагальнішими критеріями - використаний засіб чи здійснювана операція - виділяємо й інші дві групи способів словотвору: 1) засобові (суфіксальний, префіксальний, постфіксальний, конфіксальний, основоскладання інтерфіксальне й інтерфіксально-суфіксальне) і 2) операційні (приєднання, заміна, утинання, контамінування), що мають свої різновиди.

Питання нового - потенційного - оказіонального не є новими в лінгвістиці, проте загальноприйнятого, універсального визначення їхньої суті, місця та статусу немає; сьогодні ще не можна однозначно стверджувати, що в мовознавстві наявний термінологічно-поняттєвий апарат, який слугує надійною базою для подальших досліджень у цій галузі.

У підґрунтя трактування неологізмів покладено поєднання об'єктивних (час появи-новизни, прикріплення до деяких часових меж) і суб'єктивних (психологічне відчуття новизни, “свіжості”) ознак. У цьому й полягає суперечність. Безсумнівно, неологізм - це мовне явище, що має часове обмеження, його початкова межа чітко визначена і об'єктивна, кінцева - не визначена і не може бути визначеною, бо суб'єктивна. Не кожний новий дериват є словотвірним неологізмом (пор.: Хуральчик, скорохапайло, дзьобенята, дойченя), оскільки не завжди утворений за новим словотвірним типом, за допомогою нових словотворчих засобів і є втіленням нового словотвірного значення. Зовсім мало дериватів, у яких збігалися б усі три ознаки словотвірних неологізмів. У зв'язку з цим виділяємо поняття абсолютного (повного) і відносного (неповного) словотвірного неологізму. Абсолютний неологізм - дериват, який утворено за новим типом та за допомогою нового словотворчого засобу і який репрезентує нове словотвірне значення (найаксіомніший, найпомідорніший, найфішечніший; Сахерґейт, Зіперґейт, Бакайґейт); у цьому разі навіть порівнювати немає з чим із наявного в словотворчих ресурсах української мови. Відносний неологізм - дериват, утворений або за допомогою нового словотворчого засобу, або за новим словотвірним типом, або репрезентує нове в мові словотвірне значення, або поєднує дві ознаки із трьох (парижня, паспортини).

У визначенні потенційних слів превалюють дві засадничі ознаки, які, зрештою, презентують окремі значення: 1) слова, які наявні в мові, але ще не стали традицією і 2) слова можливі. Поява слова як потенційного, реалізація такої потенції уможливлюються в разі суперечності між заданістю мовного явища, його запрограмованістю і традицією використання. З огляду на словотвірні процеси і явища потенційні слова - це слова реальні, оскільки вони заповнюють (семантично) наявні словотвірні парадигми, залишаючись без формального вираження - становлять словотвірні лакуни.

До вирізнювальних ознак оказіоналізмів традиційно зараховують незвичність і дивовижність як ознаку постійну, принципову одноразовість функціонування, абсолютну непередбачуваність, структурну невідповідність системі словотвору, ненормативність, незаданість системою мови та інші. Ці ознаки, за винятком похідності й експресивності, є відносними і термінологічно порожніми. Отже, і в мовознавчих розвідках вони можуть слугувати лише для підкріплення й позначення суб'єктивного, а не об'єктивного/універсального й безсумнівного окреслення меж і властивостей того чи того мовного явища.

У дослідженні оказіональних явищ водночас застосовують два протилежні підходи: 1) визначення антиподів і явищ полярних, на яких ґрунтуються чи до яких дотичні явища оказіональні (оказіональне - узуальне, потенційне - реальне, системність - асистемність, нормативність - порушення, передбачуваність - непередбачуваність, загальновживане - індивідуально-авторське); крім того, протиставляються непротиставлювані різноплощинні явища: природні, об'єктивні, безмежні можливості мови, непізнаність таких можливостей і безкінечність самого пізнання їх і суб'єктивний характер пізнання цих багатств людиною, подальшого їх використання, обмеженість знань про такі багатства; 2) ототожнення оказіонального з іншими явищами (оказіональне = потенційне, оказіональне = ненормативне, оказіональне = індивідуально-авторське тощо). У зв'язку з цим уважаємо, що сучасна теорія оказіоналістики не може сприяти подальшому розвитку теорії номінації, зокрема і словотвірної.

Природа тих одиниць, які визнані оказіональними (як порушення), закладена в деякій суперечності: заданість таких одиниць у мові і відсутність чи вузькість традиції використання. Під час їх творення відбувається не порушення, а розширення звичних меж, визначених і усталених, та формування нових. Деривати, традиційно зараховувані до явищ оказіональних, до порушень, в основі своїй, навпаки, відповідають правилам словотвору, закладені в системі словотвору, відповідно реалізуючи ті чи ті системні мовні взаємовідношення. Навіть найнезвичніший оказіоналізм має свій словотвірний аналог у загальній мовній синтагмо-парадигматичній системі словотвору, а випадковості в цій системі є закономірними, оскільки передбачені природою мови, закладені в ній, бо за всіма структурними одиницями (семантичними, словотворчими, синтаксичними) є, за образним висловом І. Вихованця, “єдина мірка”. Таку мірку якраз задає мова, її система, “безміркового” в мові немає. Деривати, які традиційно визнають оказіональнми, є свідченням не порушення наявного (бо зароджуються і функціонують паралельно, не заперечуючи наявного), а пізнання (відкриття) нових валентних можливостей і відповідно появи нового.

У третьому розділі “Експліцитна економія в словотвірній номінації: засоби і способи творення номенів” проаналізовано всі номени, утворені внаслідок скорочування форми вихідного слова чи словосполучення.

Експліцитну економію визначено як вияв кількісних змін у напрямку зменшення в матеріальній (експліцитній) структурі ланцюжка “твірний номен > похідний номен”. У зв'язку з цим переглянуто і лінгвістичний статус мовних скорочень, які традиційно називають терміном абревіатури.

Визначаючи абревіацію й абревіатури як словотвірні явища, дослідники нехтують засадничі ознаки словотвору, його інструментарій: а) трактуючи процеси скорочування як словотвірні, виділяють несловотворчі засоби - звук, букву, склад; б) у твірного (словосполучення, слова) і похідного (скорочення) здебільшого тотожна семантика, вони не пов'язані відношеннями похідності; в) самі скорочення нерівнозначні за словотвірними властивостями. Очевидним є те, що всі види скорочень у мові мають лише дві найзагальніші спільні ознаки: 1) вони постали через бажання й намагання мовців зекономити час, простір, енергетичні й графічні затрати, 2) вони мають генетичні повні відповідники - словосполучення чи слово. Усі скорочення є номенами, але не всі мають статус слова і деривата, що зумовлює іншу кваліфікацію їх, засновану на інших критеріях. За основні, визначальні критерії розмежування скорочень, виділення їх типів беремо особливості перебігу словотвірних процесів, вирізнення словотвірного й несловотвірного і статус як номінативно-слівної одиниці.

Абревіація - скорочування словосполучень до початкових елементів їхніх слів, абревіатура - скорочений відповідник словосполучення, що утворився внаслідок абревіації як одного зі способів скорочування. Словотвірність абревіатур спростовує те, що вони: 1) словотвірно не мотивовані й не мають внутрішньої форми (не можна співвіднести абревіатуру й вихідну одиницю - словосполучення чи слово за структурними й семантичними ознаками; не мають стосунку до класу предметів; їх розкодовують, розшифровують, а не тлумачать); 2) абревіатури словотвірно не структуровані: немає обов'язкового співвідношення твірної і похідної основи за семантичними та структурними ознаками, що передбачає вичленування в похідному двох компонентів - початкового і нарощеного; не мають коренів, формальні компоненти абревіатур не співвідносні з наявними в мові морфемами, що передусім унеможливлює вираження частиномовних і граматичних значень. З огляду на викладені аргументи висновуємо, що абревіатури не належать до явищ словотвірної номінації і є виявом окремого абро-ідеографічного типу номінації. Вони спричинені прагматичними потребами економії на письмі й у вимові, становлячи певну єдність, виражають ціле поняття.