Оцінні найменування осіб в українській мові кінця ХХ – початку ХХІ століття

У сучасній мові зустрічаються також: плеоназми, напр.: “... секретарка з того, ситого життя, колись працювала в цього монструозного монстра...” (Л. Денисенко); елементи градації, напр.: “Він - попереду скрізь і завше - всій пакості дає чортів: хапугам, ледарям, нездарам, п'яницям, хамам, шахраям - уже ж такого сипле жару, що їм свербить і там, і сям...” (П. Глазовий).

Окрему експресивну мікросистему, яка функціонує в складі виражально-зображальних лексико-семантичних засобів української мови, становлять оцінні енантіосемічні одиниці, що класифікуються за кількома параметрами:

1. За напрямком зміни знака оцінки розрізняють „меліорацію” та „пейоративацію”. Наприклад: „Хто, цікаво, його, такого розумника, вдарив дзьобом по голові, коли він зібрався фотографувати швейцарських повій?” (Л. Денисенко ) - пейоративація позитивно оцінних лексем; „Маруся не знає нотної грамоти і не хоче вчити. Але гратиме, як мале чортеня” (Є. Кононенко) - меліорація негативно оцінного слова чортеня.

2. За ступенем закріпленості в мовній системі розрізняють інгерентну та адгерентну оцінну енантіосемію. Інгерентна енантіосемія - це закріплене в мовній системі протиставлення за знаком оцінки лексико-семантичних варіантів багатозначного слова. Наприклад: цяця - „Вродлива жінка, красуня // Надзвичайно некрасива, бридка людина”. Адгерентна енантіосемія обумовлена контекстом і має індивідуальний характер, напр.: „Ми будь-якого ворога у нерівній борні здолаємо. Або ж ... наречемо його „воріженьком” (Є. Дудар).

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження:

1. Оцінка як лінгвістична категорія - це сукупність мовних одиниць з оцінним значенням, які виражають позитивне або негативне ставлення мовця до змісту повідомлення, спрямоване на реалізацію певного комунікативного завдання. Оцінка є складником семантичної структури слова. Оцінний компонент є складником семантичної структури лексичного значення слова, що може входити як до денотативного, так і до конотативного макрокомпонента значення, маючи в структурі конотації тісні зв'язки з емоційністю й експресивністю, але не ототожнюючись із ними.

2. Оцінні найменування осіб утворюють окремий словотвірний розряд, співвідносний з іншими розрядами в межах загальної словотвірної категорії особи. Утворюються такі назви трьома основними способами: афіксацією, складанням та лексико-семантичним способом. Серед оцінних суфіксів виділяємо параметрично-оцінні та емоційно-оцінні. Параметрично-оцінні афікси поєднують у собі значення об'єктивної кількості та оцінний компонент. Семантика емоційно-оцінних суфіксів позбавлена параметричної ознаки й полягає у вираженні емоційної оцінки суб'єктом мовлення. Префікси відіграють значно меншу роль у створенні оцінності в найменуваннях осіб і розглядаються не лише у межах префіксального, а й серед комбінованого префіксально-суфіксального способу словотворення.

3. Складання виступає продуктивним способом творення аксіологічних найменувань осіб, репрезентованих композитами та юкстапозитами. Оцінні назви осіб, утворені слово- та основоскладанням, є дериватами з двокореневими структурами, які мотивуються двочленним словосполученням. Серед похідних найменувань переважають композити, які містять у своїй структурі дієслівні компоненти і виступають яскравими репрезентаторами оцінної семантики, що виявляється як при узуальному, так і при оказіональному словотворенні. Оцінні юкстапозити, що номінують осіб, зустрічаються рідше, але все ж є не менш експресивно насиченою групою слів.

4. Одним із продуктивних лексико-семантичних способів творення оцінних найменувань осіб є метафоризація, мета якої полягає в досягненні соціально оцінного ефекту. Метафоризація пов'язана з потенційно оцінними номінативними одиницями, представленими багатозначними словами, які в прямому значенні перебувають поза сферою оцінності, а в переносному наділяються оцінним забарвленням. Метонімізовані назви осіб становлять невелику кількість слів, яка представлена двома моделями творення особових найменувань залежно від переосмислення лексичного значення твірної основи: від власної назви до апелятивної назви особи за рахунок розширення лексичного значення слова та від абстрактної ознаки до назви особи внаслідок звуження лексичного значення.

5. Залежно від місця оцінного компонента в структурі лексичного значення всі оцінні особові найменування поділяються на: лексеми, у яких когнітивні семи детермінують значення слова й оцінка входить до денотативного значення; слова, у семантиці яких домінують прагматичні семи, а оцінний компонент виступає елементом конотативного значення; слова, у яких яскраво виражені прагматичні семи та наявне нівелювання когнітивних сем. Оцінні особові найменування членуються на шість лексико-семантичних груп.

6. Єдність і цілісність лексико-семантичного поля оцінних особових номінацій забезпечується його внутрішнім упорядкуванням, яке ґрунтується на відношеннях синонімії, антонімії та гіпонімії між компонентами лексико-семантичних груп. Найбільш поширеною виступає синонімія, представлена багатокомпонентними різнокореневими синонімічними рядами, поява яких спричинена наявністю оцінних компонентів у структурі лексичного значення. Серед утворених синонімічних рядів (43 ряди) переважають оцінні назви осіб ЛСГ за внутрішніми та зовнішніми ознаками. Менш поширеними виступають синонімічні пари, а також префіксальна синонімія та синоніми-композити зі спільною частиною.

Антонімічні та гіпонімічні відношення репрезентують менш поширені типи парадигматичних зв'язків між оцінними назвами осіб. В антонімічні відношення вступають семантично однотипні оцінні особові назви, які мають протилежні семи за однією диференційною ознакою - шкалою оцінки; тобто позитивно оцінні номінації протиставляються негативно оцінним. Оцінна гіпонімія характеризується включенням обсягу одного поняття до обсягу іншого і формується з родової й кількох видових номінацій.

7. Оцінна лексика як засіб творення експресивності в тексті забезпечує моделювання образотвірного та текстотвірного просторів твору. Як образотвірний засіб оцінні назви осіб формують образ автора, його ставлення до героїв твору, передають оцінну характеристику одного персонажа вустами іншого. Серед текстотвірних засобів найбільш репрезентованими виступають порівняння, антитези, плеоназми, ампліфіковані оцінні конструкції. Контекстуальна модифікація оцінних компонентів значення назв осіб зумовлює існування енантіосемії як окремого виражально-зображального лексико-семантичного засобу української мови.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Метафорична номінація як спосіб творення оцінних найменувань осіб // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Філологічні науки. - Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2007. - Вип. 15. - Т. 1. - С. 120-124.

2. Оцінний компонент в семантичній структурі слова // Ономастика і апелятиви. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. - Вип. 30. - С. 280-286.

3. Різновиди оцінки як лінгвістичної категорії // Дослідження з лексикології і граматики української мови: Зб. наук. праць / За ред. проф. Д.Х. Баранника. - Дніпропетровськ: Пороги, 2007. - Вип. 6. - С. 103-110.

4. Емоційно-оцінні енантіосемічні лексеми на позначення осіб в українській мові // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство): У 5 ч. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В.Винниченка, 2008. - Вип. 75 (1). - С. 157-159.

5. Композиція та юкстапозиція як засіб формування
оцінного потенціалу слова // Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр. / Укл.: А.Загнітко (наук. ред.) та ін. - Донецьк: ДонНУ, 2008. - Вип. 16. - С. 224-228.

6. Семантико-дериваційні особливості оцінних найменувань осіб у мові журналу “Перець” // Мова і культура (Науковий журнал). - К.: Вид. дім Дмитра Бураго, 2008. - Вип. 10. - Т. VII (107). - С. 150-154.

Размещено на Allbest.ru