Особливості декодування значень лексики і висловлення (цільові, модальні, темпорально-просторові та оцінні аспекти)

Розмежовуються різні функціональні типи номінацій:

а) вживання дієслівних форм на позначення тих чи інших несхвальних дій у функції суто нейтральної констатації мовцем цієї дії;

б) вживання іменників, утворених від даних дієслів в реченнях ототожнення як засіб оцінної інтерпретації відповідної дії мовцем (пор. Це - злодійство (зрадництво, убивство...). Такі висловлення виконують не констатуючу, а інтерпретуючу функцію, фіксуючи момент інтерпретації конкретної ситуації мовцем. Мовець, кваліфікуючи ситуацію як злодійство (зрадництво, вбивство...), у такий спосіб наголошує, що він оцінює її так само, як загальноприйнято оцінювати вчинок, позначуваний ЛО, за допомогою якої він інтерпретує дану ситуацію.

в) вживання агентивних іменників в предикативній позиції як засіб вираження оцінки мовця.

Розглянуто численні ЛО, зокрема, і нестандартизовані мовні елементи, які, входячи до складу синонімічних чи квазісинонімічних рядів (тобто позначаючи денотативно тотожні або подібні ситуації), крім того містять у собі оцінку мовця стосовно цих ситуацій. Дієслова померти, рос. умереть відрізняються від рос. просторозм. помереть суто стильовим протиставленням. Водночас від цих дієслів кардинально відрізняються предикати сконати, простор. здохнути (вжите стосовно людини), які, позначаючи таку саму подію, додатково вказують і на стійку негативну оцінку мовцем пацієнса описуваної події. Водночас літературна форма Х-а не стало (пор. також рос. скончаться) містять додаткову вказівку на позитивно-шанобливе ставлення мовця до пацієнса.

Українське просто-розмовне дієслово віддухопелити (когось) слугує засобом експресивного позначення ситуації сильного побиття однієї особи іншою. В той же час вирази на зразок дати перцю (кому), нам'яти боки (кому), завдати духу (кому), натовкти пику (кому), крім власне констатації факту „рукоприкладства”, містять додаткову вказівку на те, що мовець негативно ставиться до об'єкта побиття і схвалює дії його суб'єкта. Натомість вираз підняти руку (на кого), вказуючи на таку саму ситуацію, засвідчує протилежне - поважно-шанобливе ставлення мовця до об'єкта і негативне - до суб'єкта.

Детальне вивчення функціонування оцінних компонентів у значеннях ЛО вказує на необхідність врахування таких додаткових параметрів як:

1) кількість оцінних суджень усередині значення ЛО;

2) розрізнення окремої та загальної оцінки, а також ситуативної та постійної оцінки. Об'єктом окремої оцінки стають, наприклад, такі якості певної особи (етичні, інтелектуальні, естетичні і т.ін.), проявом яких, на думку суб'єкта оцінки і стала створена цією особою ситуація Р. Так, дієслова осуду та обвинувачення передбачають, що об'єктом окремої негативної оцінки є етичні якості того, кого засуджують чи обвинувачують. Окрема оцінка в свою чергу часто імплікує загальну (холістичну) - негативну або позитивну оцінку особи-каузатора чи довільного об'єкта, яка може бути ситуативною або ж постійною. Проаналізовано деякі чинники, які можуть блокувати виникнення холістичної оцінки.

3) напрямок транзитивності оцінок за наявності більш ніж одного оцінного судження. Напрямок транзитивності оцінок, так само як і їхній оцінний знак, може змінюватися і, відповідно, визначатися чи то оцінкою наслідків дії, чи то оцінкою суб'єкта-каузатора.

У значеннях багатьох ЛО так чи інакше міститься вказівка на ситуацію Р, що стала приводом до негативної оцінки. Такё у реченнях на зрахок Х стирчить у У-ку, Х валяється, Х десь вештається причиною несхвалення мовця є, здавалося б, абсолютно нейтральні ситуації (Х довго знаходиться в У-ку, Х лежить, Х довго відсутній у тому місці, де перебуває мовець). При цьому негативна оцінка ситуації з участю Х-а імплікує і загальну негативну (холістичну) оцінку Х-а мовцем.

У прикладах на зразок От дурень(ідіот, телепень, бовдур, йолоп...)! і, з іншого боку От негідник (мерзотник)! експлікуються відповідно ситуативні окрема інтелектуальна і окрема етична негативні оцінки, які викликають ситуативну загальну негативні оцінки особи, про яку йде мова. Хоча ніяк не уточнюється конкретна ситуація за участю даної особи, яка виявила її негативні якості і викликала таку бурхливу реакцію мовця.

В той же час значення багатьох ЛО передбачає протилежний напрямок транзитивності оцінок. Так, до складу прагматичної презумпції значення дієслова обкопатися (в його „тоталітарному” значенні `постійно оселитися в місці, недосяжному для мовця' - пор. Х обкопався в Лондоні) входить вказівка на стійке негативне ставлення мовця до суб'єкта Х, яка разом з тим фактом, що він оселився в місці, недосяжному для мовця, викликає також і осуд цього факту. Порівн. також стійке словосполучення Х-и (мн.) піднімають голову, що зустрічається в контекстах на зразок Все частіше піднімають голову ультраправі елементи, де первинною є негативна оцінка мовцем „елементів”, що належать множині Х, а це в свою чергу викликає його несхвалення з приводу їхньої активізації.

Часто не менше від трьох оцінок містять у собі значення ЛО, які позначають особу Х, так чи інакше залежну від іншої особи чи інстанції У, позначеної родовим відмінком, що маркує семантичну валентність даної ЛО. За цих умов первинною є оцінка мовцем У-ка, яка, через залежність Х-а від У-ка (зокрема - дій Х-а на користь інтересів У-ка), поширюється на діяльність Х-а, а відтак - і на самого Х-а. Порівн. нейтральні і не нейтральні позначення особи, яка виконує ту саму функцію: підлеглий У-ка /прихвостень У-ка, клеврет У-ка; помічник У-ка /підручний У-ка, посіпака У-ка (але, з іншого боку, соратник, сподвижник У-ка); представник У-ка /ставленик У-ка; посланець У-ка / емісар У-ка; спадкоємець У-ка / мізинок У-ка.

4) тип локалізації оцінки у тлумаченні. Виявлено, що позиція оцінних компонентів у тлумаченнях ЛО може істотно варіюватися і міститися:

а) в презумпції дескриптивної (описової) частини тлумачення (тип обвинувачувати);

б) в її асерції (тип засуджувати, хвалити); пор. також ЛО на зразок дурень, ідіот, бовдур, йолоп, значення яких не містить нічого крім власне оцінної інформації (окремої та загальної), яка виходить від мовця;

в) в презумпції модальної рамки мовця (порівн. негативну оцінку У-ка в ЛО прихвостень У-ка, ставленик У-ка та ін. под., а також негативну оцінку об'єкта побиття у виразах на зразок натовкти пику (кому) і його позитивну оцінку в підняти руку на кого;

г) в асерції цієї модальної рамки мовця - пор. негативну оцінку Х-а та його діяльності хоча б у ти х самих ЛО прихвостень У-ка, ставленик У-ка, Х виспівує під дудку У-ка та ін.

Суб'єктом оцінки в одних випадках може бути довільна особа (зокрема - і мовець), соціум, до якого належить мовець (або соціум разом з мовцем), або ж тільки сам мовець.

Структура тлумачень деяких оцінних ЛО ускладнюється ще й уявленням про їхню перформативну частину, яка міститься в модальній рамці мовця і виконує функцію маніфестації психологічного стану мовця, зокрема - емоції, яка володіє мовцем на момент мовленнєвого акту. В основі емоції зазвичай лежить певна оцінка, але далеко не завжди знак цієї оцінки збігається зі знаком емоції, який визначається тим, що вона є позитивною чи негативною для її суб'єкта. Натомість знак оцінки надається її об'єктові. Суб'єкт оцінки (він же - суб'єкт емоції, якщо вона виникає) зовсім не обов'язково збігається з її об'єктом (як це, наприклад, має місце у випадку сорому як негативної етичної самооцінки). Зокрема, іронізуючи чи глузуючи, тобто оцінюючи негативно якості чи дії іншої особи, суб'єкт цим анітрохи не збентежений.

Проаналізовано особливості вираження оцінних значень за допомогою деяких формантних засобів - українських демінутивних суфіксів -еньк та -есеньк. Специфіка функціонування цих засобів виявляється в тому, що вони по-різному взаємодіють зі значенням іменника, який вказує на певний об'єкт чи особу та позначену прикметником його ознаку, що виражає ту чи іншу окрему оцінку (естетичну, етичну, утилітарну тощо). Виділено кілька типів взаємодії суфіксів зі значенням прикметникової основи.

Проаналізовано випадки, коли суфікс -еньк унеможливлює виникнення загальної негативної оцінки стосовно носія певної окремої негативної ознаки. Розглянуто різноманітні типи розподілу окремої, загальної оцінок та перформативного вираження емоції в тлумаченнях похідних форм прикметників.

У другому підрозділі шостого розділу “Про кількісні градації у значеннях прикметників оцінки професійної діяльності” досліджено функціонування різноманітних прикметників оцінки професійної чи суспільно-корисної діяльності певної особи, значення яких співвідноситься з різними величинами на аксіологічній шкалі, тобто допускає різні ступені позитивного. Важливою рисою розглядуваних прикметників є те, що вказуючи на високий ступінь професіоналізму діяча, вони одночасно відбивають і рівень його “винятковості” на тлі інших представників тієї ж професії.

Інша комунікативна особливість цих оцінних прикметників полягає в тому, що всі вони можуть виконувати інтродуктивну функцію першого згадування, яке має на меті ознайомити слухача з певною людиною, галуззю її професійної діяльності та ступенем її визнання соціумом. Разом з тим більшість прикметників на позначення найвищого ступеня соціального визнання особи допускають і інший режим уживання, сполучаючись лише з її прізвищем - пор. великий Шевченко, геніальний Чайковський. Такі позначення слугують засобами не першого згадування, а першого нагадування і нормативно передбачають, що слухач добре знає про відповідну особу, вид її професійної діяльності та про високий ступінь її суспільного визнання. Натомість для прикметників не найвищої оцінки професійної діяльності такі анафоричні вживання є неможливими - пор. *відомий Пушкін, *видатний Кропивницький, *визначний Колумб…

В цілому дослідження засвідчує складний і значною мірою нестандартний характер інтерпретації лексичних та синтаксичних одиниць, поверхнева структура яких, на перший погляд, здається достатньо простою та прозорою.

Виконане дослідження дало підставу зробити такі загальні висновки:

1. В рамках раціонального компонента бажання, яке розглядається як джерело будь-якої цілеспрямованої діяльності, виявлено кілька типів оцінних уважань, в яких позитивно чи негативно оцінюється перспектива виникнення певної ситуації, її уникнення або ж припинення. Запропоновано також поняття “загального сумарного стану” (ЗСС), яке співвідноситься з загальною (холістичною) оцінкою поточного або можливого стану суб'єкта і відіграє визначальну роль у прийнятті ним рішень про прийнятність / неприйнятність тих чи інших його бажань або про участь у певній цілеспрямованій діяльності чи відмову від неї.

2. Системне витлумачення лексики цілеспрямованої діяльності (ЦД) має спиратися на узагальнену схему відповідної „предметної галузі”, в якій розмежовується низка етапів (стандартних стадій), через які проходить будь-яка цільова діяльність:

1) бажання як джерело ЦД;

2) практичне міркування (ПМ) - співвіднесення бажаної ситуації зі шляхами, способами її досягнення та можливостями, якими володіє суб'єкт;

3) обмірковування (“зважування”) - оцінка неминучих чи можливих негативних сторонніх ефектів від діяльності, спрямованої на задоволення бажання;

4) рішення як позитивний чи негативний результат „зважування”;

5) намір - стадія, яка відділяє момент прийняття позитивного рішення про діяльність від початку докладання реальних зусиль для досягнення бажаного результату;

6) дія.

Запропонований принцип тлумачення лексики ЦД виходить з того, що для будь-якої тлумачуваної одиниці можна вказати:

а) перейшла чи не перейшла описувана нею діяльність через всі стадії;

б) перебіг якої саме стадії перебуває у фокусі уваги даної одиниці та його специфіку.

3. Пошукова діяльність як один зі складників будь-якої цілеспрямованої діяльності пов'язана з особливостями етапу практичного міркування. Однією з необхідних умов опису значення даних предикатів є врахування всіх необхідних учасників типової пошукової ситуації - суб'єкта пошуку, його об'єкта, множини вибору, вторинної мети (функції, що її має виконувати об'єкт пошуку в ситуації кінцевої мети), критерію добору - ознаки або сукупності ознак, які свідчать про придатність певного об'єкта для його участі в ситуації вторинної мети. Важливим інструментом виявлення їхньої семантики є також аналіз протипоставлених видових форм відповідних дієслів. Розглянуто особливості експлікації валентності критерію добору при різних пошукових предикатах.

4. Адвербіальний предикатив не можна Р часто набуває різного значення залежно від видової ознаки інфінітивної форми дієслова Р. Джерелом неоднозначності конструкцій з не можна Р є неоднозначність предиката можна, який має два значення: `можна1 Р' (потенційне), яке вказує на можливість реалізації, досягнення певної ситуації Р; `можна2 Р', яке позначає той чи інший вид “правової” можливості - те, що виконання Р є дозволеним, правомірним. Таким чином, видове протиставлення інфінітивної форми Р є регулярним засобом маркування реалізації потенційного або правового значення компонента можна. Сформульовано обмеження, які накладаються на функціонування правил інтерпретації конструкцій не можна Р з різними видовими формами Р. Якщо предикат Р містить змістові компоненти, не узгоджені з загальним значенням відповідної конструкції, то фраза стає або аномальною, або ж дістає інтерпретацію, нормативно притаманну структурі з протилежною видовою формою.

5. Різноманітні ментальні предикати (МП)) знання і думки є засобами експлікації ступеня вірогідності висловлення, що виступає як пропозиціональний актант даного предиката. Проведено порівняльний аналіз функціонування МП думки в контексті внутрішнього та зовнішнього заперечення. Розмежовуються різні комунікативні статуси (повідомлення / оцінка істинності) підпорядкованої пропозиції - “ментального результату” міркування, позначеного МП. Проаналізовано та пояснено властивість логічної еквівалентності внутрішнього та зовнішнього заперечення для деяких предикатів думки. Виявлено характер обмежень, які унеможливлюють таку логічну еквівалентність. Одним з альтернативних засобів вираження пропозиціонального актанта (як при МП знання, так і при МП думки) є непряме питання (НП), яке неявно вказує на інформацію, що є відповіддю на пряме питання (окреме або загальне), що його маніфестує дане НП. НП найчастіше є альтернативним засобом вираження тематичної валентності, яка вказує на загальну тему міркування і характеризує його як процес, що розгортається у часі. За таких умов НП маніфестує питання, одержання відповіді на яке і є метою розпочатого міркування.

6. Функція предикатів віри полягає у віддзеркаленні результату оцінки істинності (верифікації) певних явищ дійсності. Розглянуто два значення дієслів віри - вірити1 і вірити 2. Вірити1 вказує на позитивний результат верифікації суб'єктом повідомлення, адресованого йому певним інформатором. Натомість вірити2 не має валентності інформатора і слугує засобом вираження власної думки суб'єкта, яка здебільшого грунтується на його уявленнях про “добре влаштування” світу. Розмежовано три комунікативні типи вживання вірити2, які відповідно маніфестують віру у здійснення чогось доброго, віру у нездійснення поганого, відсутність віри у здійснення доброго. Додаткові чинники, які сприяють однозначному розмежуванню значень вірити1 і вірити2, виявляються у їхній сполучуваності з інтенсифікаторами та волітивними предикатами.

7. Cемантична інтерпретація різноманітних висловлень, які містять вживання темпоральних часток ще, поки що, вже, має виходити з настанови, що описувана ними ситуація повинна розглядатися з урахуванням її розвитку. Для цього використовуються кілька типів простих співвіднесених канонічних структур, кожна з яких має своє тлумачення і передбачає чи то неодмінність, чи то можливість ситуативних переходів на зразок `Р=>“не P” ' або ` “не Р” => Р'. Разом з тим ідеальна відповідність між поверхневими та канонічними структурами реально має місце далеко не завжди, що спричиняється до розбіжностей між поверхневою та глибинною структурою. Завдання семантичного аналізу полягає в тому, щоб продемонструвати, як насправді співвідноситься поверхневе речення з його глибинною структурою, в якій лексеми ще, вже можуть фігурувати у складі тільки тих канонічних конструкцій, які експлікують реальний зміст поверхневого речення. Глибинна структура поверхневих речень із загальною структурою на зразок Р ще в ТВ або Р вже в ТВ, де ТВ - темпоральна валентність часток ще, вже, насправді містить принаймні дві канонічні конструкції, які маркують два типи взаємозалежних стадіальних процесів:

а) еволюцію певної динамічної ситуації (у статусі асерції чи презумпції);

б) чергування / нечергування часових інтервалів, в межах яких розгортається дана еволюція. Часові інтервали можуть бути зорієнтовані відносно точок відліку різних типів, які прямо чи опосередковано позначаються через ТВ.

Структури з частками ще та вже, в яких у функції ТВ виступає прислівник давно, характеризують тривалість нового стану розглядуваної ситуації або ж давність її попереднього стану. Частими є випадки, коли у сфері дії темпоральних часток опиняється імпліцитний предикат `достатньо', а низка поверхневих елементів, які фігурують в аналізованих реченнях, заповнює валентності цього елідованого предиката.

8. Важливою особливістю темпоральних прикметників давній, давнішній, колишній, нинішній, одвічний, горезвісний тощо. є те, що вони виражають не просто ознаку об'єкта чи ситуації, названих означуваним іменником, а характеризують дану ситуацію з погляду одного з її учасників або спостерігача (зокрема - й мовця), здійснюючи у такий спосіб емпатію до нього. Розглянуто комунікативні особливості даних прикметників, а також семантичні типи іменників, які можуть ними означуватися.

9. Аналіз функціонування прямих (просторових) значень українських співвіднесених прикметників глибокий - мілкий спирається на умовний поділ вживань даних прикметників на три основні групи:

а) ”контейнери”;

б) “шари”;

в) дистантні.

Метафоричні вживання прикметника глибокий слугують засобом вираження високої інтенсивності найрізноманітніших процесів, явищ чи їх наслідків і передбачають наступні типи метафоризації:

- контейнери, заповнені “важкою рідиною з глибоким змістом”;

- дистантне проникнення в об'єкти довільної природи (у сутність досліджуваного явища, всередину об'єкта, що виконує ту чи іншу функцію);

- порожні контейнери (заглиблення в земній поверхні), які виступають у якості певної перешкоди;

- дистантне / недистантне проникнення в “посудину душі” суб'єкта речовини, з якою асоціюється певна позитивна чи негативна емоція.

- дистантне (глибоке) занурення самого суб'єкта у шар речовини, до якої уподібнюється стан суб'єкта.

10. Аналіз функціонування базових параметричних прикметників, які оцінюють розміри різноманітних частин тіла, має спиратися на врахування загальноприйнятого уявлення про топологічний тип, до якого тяжіє форма тієї чи іншої частини тіла людини. Розрізняються частини тіла, що мають універсальні, постійні аналоги форми, і, з іншого боку, такі, що лише ситуативно, але не завжди можуть бути уподібнені до тієї чи іншої геометричної фігури або її фрагмента. Крім топологічного типу об'єкта суттєвою є ознака його фіксованого чи не фіксованого положення у просторі, а також “матеріальна” ознака (твердість - м'якість, суцільність - порожнистість).

11. Аналіз функціонування різноманітних оцінних компонентів у значеннях лексичних одиниць (ЛО) має спиратися на сучасні уявлення про структуру тлумачень ЛО та особливостей оцінного судження, яке передбачає наявність таких необхідних компонентів:

а) суб'єкт оцінки;

б) об'єкт оцінки;

в) її вид (окрема або загальна оцінка);

г) її знак (позитивний чи негативний) і т.ін.

До функціональних типів номінацій, які містять у своєму значенні оцінні компоненти, насамперед належать предикати зі значенням схвалення / несхвалення, назви відповідних учасників ситуацій, власне оцінна лексика, зокрема стилістично маркована, формантні засоби вираження оцінки, прикметники на позначення оцінки професійної діяльності тощо.

Для семантичної інтерпретації оцінної лексики є важливими такі додаткові параметри як: кількість оцінних суджень усередині значення ЛО; розрізнення окремої та загальної оцінки, а також ситуативної та постійної оцінки; напрямок транзитивності оцінок за наявності більш ніж одного оцінного судження; тип локалізації оцінки у тлумаченні - оцінні компоненти можуть міститися в презумпції дескриптивної (описової) частини тлумачення, в її асерції, в презумпції модальної рамки мовця, а також в асерції цієї модальної рамки. Суб'єктом оцінки в одних випадках може бути довільна особа (зокрема - і мовець), соціум, до якого належить мовець (або соціум разом з мовцем), або ж тільки сам мовець.

12. Розмежовано оцінний та емоційний компоненти значення та вироблено рекомендації для їхнього лексикографічного опрацювання. До формантних засобів вираження оцінних значень належать насамперед українські демінутивні суфікси -еньк та -есеньк. Виявлено кілька типів взаємодії суфіксів зі значенням прикметникової основи, що виражає ту чи іншу окрему оцінку (естетичну, етичну, утилітарну тощо), а також зі значенням іменника, який вказує на певний об'єкт чи особу - носія ознаки, позначеної прикметником. Розглянуто різні типи розподілу окремої, загальної оцінок та перформативного вираження емоції в тлумаченнях похідних форм прикметників.

13. Різноманітні прикметники оцінки професійної чи суспільно-корисної діяльності певної особи, значення яких співвідноситься з різними позитивними величинами на аксиологічній шкалі, вказують на ступінь загальної позитивної оцінки, з якою соціум оцінює відповідного діяча. Важливою особливістю цих прикметників є те, що вони одночасно відбивають і рівень “винятковості” діяча на тлі інших представників тієї ж професії. Їхня комунікативна функція полягає в тому, що всі вони можуть виконувати інтродуктивну функцію першого згадування, яке має на меті ознайомити слухача з певною людиною, галуззю її професійної діяльності та ступенем її визнання соціумом. Разом з тим більшість прикметників на позначення найвищого ступеня соціального визнання допускають і інший - анафоричний режим вживання, слугуючи засобами першого нагадування, яке передбачає, що слухач добре знає про відповідну особу, вид її професійної діяльності та про високий ступінь її суспільного визнання.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

темпоральний ментальний предикат пошуковий

1. Труб В.М.Особливості семантичної інтерпретації лексики і висловлення (цільові, модальні, темпорально-просторові та оцінні аспекти): Монографія. - Київ 2007, Видавничий Дім Дмитра Бураго. - 324 с.

2. Труб В.М. On an approach to semantic description of wishes // Summaries of Symposium of grammars of analysis and synthesis and their interpretation in computational structures, Tallinn 1983 - P. 105 - 107.

3. Труб В.М. Лексика целесообразной деятельности (опыт описания) // Сб. “Логический анализ языка. Ментальное действие". Институт языкознания РАН, Москва, 1993. - C. 58 - 66.

4. Труб В.М. К проблеме семантического описания желаний // Wiener Slawistischer Almanach, Band 31, 1993. - S.

5. Труб В.М. О разнообразных семантических функциях реплик с адвербиальным предикативом нельзя // Материалы международного семинара "Диалог'96" по компьютерной лингвистике и ее приложениям. Москва (Пущино), май 1996 - С. 269 - 270.

6. Труб В.М. Сопоставительный анализ некоторых типов переосмыслений связанных компонентов (лексических функций) коллокаций в русском и украинском языке // Slavia Orientalis, TOM XLVI, 1997, N2. - C. 235 - 246.

7. Труб В.М. О семантической интерпретации высказываний с частицами еще, пока, уже // Сб. “Логический анализ языка. Язык и время”. Институт языкознания РАН, Москва, 1997. - C. 218 - 228.

8. Труб В.М. О двойственной семантической природе адвербиального предикатива нельзя // Материалы международного семинара “Диалог'98” по компьютерной лингвистике и ее приложениям в двух томах. Том 1, Казань 1998. - C. 255 - 261.

9. Труб В.М. До проблеми функцiонування оцiнок у значеннях лексичних одиниць // Збірник статей за доповiдями Мiжнародної наукової конференцii "Проблеми зiставної семантики”, Київ-1999. - C. 156 - 157.

10. Труб В.М. О семантической структуре предикатов поисковой деятельности // Cб. “Логический анализ языка. Язык динамического мира". Институт языкознания РАН, Москва, 2000. - C. 148 - 158.

11. Труб В.М. О функционировании правил семантической интерпретации конструкций с адвербиальным предикативом нельзя // Труды Международного семинара “Диалог'2000” по компьютерной лингвистике и её приложениям в двух томах. Том 1. Теоретические проблемы, Москва-Протвино 2000. - C. 290 - 298.

12. Труб В.М. О влиянии типов видовых противопоставлений подчинённого предиката на семантическую интерпретацию конструкций с предикативом нельзя / Труды Международного семинара “Диалог'2001” по компьютерной лингвистике и её приложениям в двух томах. Том 1. Теоретические проблемы, Москва-Аксаково 2001. - С. 269 - 274.

13. Труб В.М. Коммуникативная структура предикатов ментальной деятельности и отрицание // PRACE FILOLOGICZNE, TOM XLVI, WARSZAWA 2001. - S. 605 - 621.

14. Труб В.М. О коммуникативной структуре предикатов веры // Наукова спадщина професора Семчинського i сучасна фiлологiя: Зб. наукових-праць. Видавничо-полiграфiчний центр "Киiвський унiверситет", 2001р. - С. 480 - 489.

15. Труб В.М. Темпоральные частицы как знаки начала и конца ситуации // Cб. "Логический анализ языка: Семантика начала и конца". Издательство "ИНДРИК", Москва 2002. - С. 334 - 347.

16. Труб В.М. Аспектуальные, коммуникативные и сочетаемостные факторы интерпретации конструкций с предикативом нельзя // “Компьютерная лингвистика и интеллектуальные технологии". Труды Международного семинара “Диалог'2002” (Протвино, 6-11 июня 2002 г.). Том 1. Теоретические проблемы - С. 530 - 534.

17. Труб В.М. О функционировании оценок в значениях лексических единиц // "Логический анализ языка. Космос и хаос". Издательство "ИНДРИК". Москва 2003. - C. 431 - 447.

18. Труб В.М. О специфике семантической интерпретации предложений с заполненными темпоральными валентностями частиц еще и уже // «Компьютерная лингвистика и интеллектуальные технологии». Труды международной конференции “Диалог' 2003” (Москва-Протвино, 11-16 июня 2003г.) - C. 673 - 680.

19. Trub W.M. Pewne wіas?ciwos?ci funkcjonowania ukrain?skich mentalnych predykatуw s№du // Studia z semantyki porуwnawczej. Czкs?c? 2. Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego. Warszawa 2003. - S. 329 - 345.

20. Trub W.M. O znaczeniach przymiotnikow глибокий - мілкий w jкzyku ukrain?skim // Studia z semantyki porownawczej. Czкs?c? 2. Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego. Warszawa 2003. - S. 215 - 232.

21. Труб В.М. Особенности семантической интерпретации высказываний с заполненными темпоральными валентностями частиц ещё и уже // Сб. «Сокровенные смыслы. Слово.Текст.Культура» в честь Н.Д. Арутюновой. Москва, 2004 - С. 333 - 343.

22. Труб В.М. Про функціонування оцінок у значеннях лексичних одиниць (на матеріалі розмовно-просторічного лексикону української мови // Українська мова 2004, N2 С. 56 - 77.

23. Труб В.М. О функционировании компонентов эстетической и других оценок в значениях лексических единиц (с привлечением материала украинского языка) // Логический анализ языка. Языки эстетики. Изд-во «Индрик», Москва, 2004. - С. 585 - 596.

24. Труб В.М. Нестандартные случаи семантической интерпретации употреблений частиц ещё и уже // Компьютерная лингвистика и интеллектуальные технологии. Труды международной конференции “Диалог' 2004” Москва- Верхневолжский, 2-7 июня 2004 г. - С. 608 - 615.

25. Труб В.М. О количественных градациях в значениях прилагательных оценки профессиональной деятельности // Логический анализ языка: Квантификационный аспект языка. Изд-во «Индрик» Москва, 2005. - С. 335 - 349.

26. Труб В.М. Сравнительный анализ семантических свойств ряда темпоральных прилагательных // Компьютерная лингвистика и интеллектуальные технологии. Труды международной конференции “Диалог'2005” (Звенигород, 1-7 июня 2005 г.) Москва, „Наука” 2005. - С. 464 - 468.

27. Труб В.М. О возможном подходе к семантическому описанию частей тела // Московский лингвистический журнал. Том 9 N 1. Москва 2006. - С. 67 - 73.

28. Труб В.М. Коммуникативные свойства высказываний с предикатами поисковой деятельности и особенности обозначения валентности критерия отбора // Wiener Slawistischer Almanach, Band 56, 2005. - Р. 303 - 318.

29. Труб В.М. Спроба семантичного аналізу лексики цілеспрямованої діяльності // «Мовознавство» 2008, N 4 - 5. - С. 57 - 70.

АНОТАЦІЯ

Труб В.М. Особливості декодування значень лексики і висловлення (цільові, модальні, темпорально-просторові та оцінні аспекти). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.15 - загальне мовознавство. - Інститут української мови НАН України, Київ, 2008.

Дисертація, яка спирається на головні поняття та концептуальну парадигму теоретичних моделей класу «Зміст <=> Текст», зосереджена на моделюванні декодування цільових, модальних, темпорально-просторових та оцінних значень лексики і висловлення. В дослідженні виявлено та експліцитно сформульовано семантичні варіанти інтерпретації речень з предикатами волевиявлення та показано їхній зв'язок з оцінкою. Проаналізовано лексику цілеспрямованої діяльності, а також предикати пошукової діяльності. Досліджувані лексичні одиниці розглянуто з позиції відображення в них всіх або частини стандартних етапів досягнення будь-якої мети. Такий підхід дає змогу виявити спільне й відмінне в одиницях кожної семантичної групи і певною мірою уніфікувати їх лексикографічний опис. Розглянуто семантичні властивості речень з адвербіальним предикативом не можна, який в сполученні з протилежними видовими інфінітивними формами реалізує відповідно потенційне та «правове» значення. Виявлено співвідношення між презумпцією та асерцією у реченнях з ментальними предикатами знання, думки та віри, які проаналізовано з погляду вираження ними вірогідності ситуації, позначеної пропозиціональним актантом. Розглянуто різноманітні засоби оформлення даного актанта (зокрема - у вигляді непрямого запитання), властивість квазі-фактивності, притаманну предикатам думки, а також властивість «перенесення заперечення». Проведено аналіз речень з одиницями різних граматичних класів, об'єднаних темпоральними та просторовими значеннями. Зокрема, показано, що глибинно-семантичне подання речень з темпоральними частками має містити інформацію стосовно розвитку описуваної ситуації і, враховуючи різноманітні функції темпоральних валентностей часток, відбивати реальне співвідношення між поверхневою та глибинною структурою речення. Досліджено різноманітні мовні засоби вираження оцінного значення та запропоновано цілу низку параметрів, необхідних для його адекватної семантичної інтерпретації.

Ключові слова: семантична інтерпретація, предикат, ментальний предикат, валентність, пропозиціональна валентність, темпоральна валентність, презумпція, асерція, цілеспрямована діяльність, пошукова діяльність, критерій добору, оцінка, модальна рамка.

АННОТАЦИЯ

Труб В.М. Особенности декодирования значений лексики и высказывания (целевые, модальные, темпорально-пространственные и оценочные аспекты). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени доктора филологических наук по специальности 10.02.15 - общее языкознание. - Институт украинского языка АН Украины, Киевё 2008.

Диссертационное исследование, которое опирается на основные понятия и концептуальную парадигму теоретических моделей класса «Смысл <=> Текст», посвящено моделированию декодирования целевых, модальных, темпорально-пространственных и оценочных значений лексики и высказывания. Основной особенностью предлагаемого подхода является анализ семантических явлений на глубинном уровне с учётом логических, когнитивных, семантико-синтаксических, коннотативных аспектов языковой единицы и ориентацией на современные требования к уровню исследований в мировой практике семантического анализа.

В исследовании выявлены и эксплицитно сформулированы семантические варианты интерпретации предложений с предикатами волеизъявления и показана их связь с оценкой. Проанализирована также лексика целесообразной деятельности, которая рассмотрена с позиций отражения в ней всех или части стандартных этапов достижения какой-либо цели. Аналогичным образом рассмотрены и предикаты поисковой деятельности, которая рассматривается как подготовительный этап запланированной целевой деятельности. Такой подход даёт возможность выявить сходства и различия в единицах каждой семантической группы и в определённой степени унифицировать их лексикографическое описание.

Рассмотрены семантические свойства предложений с адвербиальным предикативом нельзя (не можна), который в сочетании с противоположными видовыми инфинитивными формами реализует соответственно потенциальное и «правовое» значения. Установлена многозначность этих предложений, их иллокутивная функция и характер адресации. Сформулированы ограничения, накладывающиеся на функционирование правил интерпретации конструкций с нельзя в зависимости от семантического типа подчиненного инфинитива. Выявлено соотношение между презумпцией и ассерцией в предложениях с ментальными предикатами знания, мнения и веры, которые проанализированы с точки зрения выражения достоверности ситуации, обозначенной пропозициональным актантом. Рассмотрены разнообразные средства оформления данного актанта (в частности - в виде косвенного вопроса), присущее предикатам мнения свойство квази-фактивности, а также свойство «перенесения отрицания» - логической эквивалентности внутреннего и внешнего отрицания.

Осуществлён анализ предложений с единицами разных грамматических классов, объединённых темпоральными и пространственными значениями. В частности, показано, что построение семантического представления предложений с темпоральными частицами должно основываться на учёте реального соотношения между глубинной и поверхностной структурой и отражать информацию об эволюции описываемой ситуации. Определены прагматические презумпции, свойственные предложениям этого типа, характер реализации в них темпоральных валентностей и актуального членения. Проанализирован ряд прилагательных с темпоральным значением, присущее им свойство «эмпатии» и характер сочетаемости с существительными. Изучены типы пространственных значений прилагательных глибокий и мілкий, а также типы метафорических употреблений прилагательного глибокий. Проведен анализ функционирования базовых параметрических прилагательных, оценивающих размеры частей тела. При этом количественная оценка осуществляется с опорой на общепринятые представления о топологическом типе, к которому относится форма той или иной части тела.

Исследованы разнообразные языковые единицы, служащие средствами выражения оценочного значения. Рассмотрены предикаты со значением одобрения / неодобрения, наименования соответствующих участников ситуаций, собственно оценочная лексика, в том числе и стилистически маркированная, формантные средства выражения оценки, прилагательные оценки профессиональной деятельности. Разграничены оценочный и эмоциональный компоненты значений и предложены рекомендации для их лексикографической обработки. Показано, что для семантической интерпретации оценочной лексики оказываются важными такие параметры как количество оценочных суждений в толковании лексемы, разграничение частной и общей, а также ситуативной и постоянной оценок, направление транзитивности оценок при наличии более чем одного оценочного суждения, тип локализации оценки в толковании, вариативность её субъекта.

В целом исследование отражает сложный и во многих отношениях нетривиальный характер интерпретации лексических и синтаксических единиц, поверхностная структура которых, на первый взгляд, кажется довольно простой и прозрачной.

Ключевые слова: семантическая интерпретация, предикат, ментальный предикат, валентность, пропозициональная валентность, темпоральная валентность, презумпция, ассерция, целесообразная деятельность, поисковая деятельность, критерий отбора, оценка, модальная рамка.

SUMMARY

Тrub V.M. The peculiarities of decoding of vocabulary and utterance (goal, modal, temporal-space and evaluation aspects). - Manuscript.

Dissertation for Obtaining theAcademic Degree of Doctor of Phililogy of the speciality 10.02.15 - general linguistics. - The Institute of the Ukrainian Language, NAS of Ukraine. - Kyiv, 2008.

The Dissertation, which is based on the main concepts and ideas of the “Meaning Text” Theory, deals with the modelling of decoding of goal, modal, temporal-space and evaluation meanings of vocabulary and utterance. The research reveals and explicitly formulates different semantic variants of interpretation of sentences with predicates designating wish and proves its connection with evaluation. The lexicon of the goal-activity as well as the predicates of search-activity were analyzed from the point of view of reflection in their meaning of standard stages in achievement of any goal. Such an approach enables to reveal the resemblances and differences in the units of each semantic group and to standardize to the certain extent their lexicographic description. The semantic properties of sentences with adverbial predicative не можна, which in combination with contrary aspectual forms of infinitive realises accordingly potential and “rightful” meaning were investigated. The sentences, containing mental predicates of knowledge, opinion and belief were analyzed with regard to the correlation between the presupposition and assertion and to the degree of probability of situation, being designated with the propositional actant. Among the other objects of consideration there are different means of marking this actant (in particular - as an indirect question), the peculiarities of quasi-factivity and “negation transportation”, inherent to the predicates of opinion. An analysis of sentences with the units of different grammatical classes with temporal and space meanings has been carried out. In particular, it is revealed that semantic interpretation of sentences, containing temporal particles, must be based on the information about evolution of the situation being described and, taking into account different functions of the temporal valencies of particles, has to reflect a real correlation between the surface and the deep structures of sentence. The different means of designation of evaluation meaning were investigated and a number of parameters necessary for its adequate semantic interpretation has been proposed.

Кey words: semantic interpretation, predicate, mental predicate, valency, propositional valency, temporal valency, presupposition, assertion, goal-activity, search-activity, criterion of choice, evaluation, modal frame.

Размещено на Allbest.ru